Цей матеріал створено в рамках проєкту «Просування демократичної доброчес ності та врядування в Україні», що реалізується Громадянською мережею ОПОРА за підтримки ЄС. Його зміст є виключною відповідальністю Громадянської мережі ОПОРА і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу. 


1 липня 2026 року «Українська правда» опублікувала матеріал «Один у бюлетені, два в умі. Як Зеленський відмовляє генералів від політики», в якому йдеться про політичні консультації навколо потенційних президентських виборів восени 2026 року. Також журналісти проаналізували позиціювання двох популярних генералів як імовірних конкурентів чинного Президента та спроби влади знайти сприятливий момент для запуску виборчого процесу. Публікація актуалізує не лише питання строків і правових передумов виборів, а й питання того, хто з публічних осіб зможе бути зареєстрований як кандидат. 

ОПОРА відповідає на поширені запитання про юридичні нюанси навколо потенційної виборчої кампанії. 

Чи є нині правові підстави говорити про президентські вибори вже цієї осені? 

Наразі правових підстав стверджувати, що вибори Президента України можуть відбутися восени 2026 року, немає. Насамперед у державі продовжує діяти воєнний стан, під час якого частина перша статті 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» прямо забороняє проведення президентських, парламентських і місцевих виборів.

Водночас неможливість проведення виборів не зводиться лише до цієї законодавчої заборони. В умовах бойових дій, регулярних обстрілів, окупації частини території, масового внутрішнього і зовнішнього переміщення громадян та залучення значної кількості виборців до Сил оборони неможливо повністю гарантувати передбачені статтею 71 Конституції України принципи вільних виборів, загального, рівного і прямого виборчого права, таємного голосування і вільного волевиявлення виборців.

Навіть за суто формального підходу після припинення або скасування воєнного стану до дня голосування потрібно близько чотирьох місяців: до одного місяця для призначення виборів і 90 днів для проведення президентського виборчого процесу. ОПОРА вже аналізувала строки проведення загальнодержавних повоєнних виборів у своїй юридичній довідці.

Також ОПОРА продовжує працювати в парламентській робочій групі з підготовки законодавства про післявоєнні вибори й наполягає, що такого мінімального строку недостатньо для подолання наслідків війни й організації справді демократичних, інклюзивних і конкурентних виборів. Саме тому і в постанові Центральної виборчої комісії від 7 січня 2026 року № 1, якою схвалено пропозиції щодо законодавчого врегулювання перших повоєнних виборів, і в Дорожній карті ОПОРИ для забезпечення організації повоєнних виборів йдеться про необхідність щонайменше шестимісячного підготовчого періоду після припинення або скасування воєнного стану до початку виборчого процесу. Ба більше, саме цей термін став результатом політичного консенсусу, досягнутого під час ІХ Діалогу Жана Моне.

 

Якщо воєнний стан невдовзі скасують, чи достатньо залишиться часу для організації виборів восени 2026 року? Якими мають бути передумови проведення демократичних виборів? 

Навіть якщо воєнний стан завершиться або не буде продовжений у найближчій перспективі, часу для повноцінної підготовки до виборів восени 2026 року все одно не вистачить. Наприклад, якщо це відбудеться 2 серпня 2026 року, Верховна Рада матиме до одного місяця для призначення виборів, після чого має відбутися повноцінний 90-денний виборчий процес. За такого сценарію виборча кампанія завершиться вже в грудні, тобто вийде за межі календарної осені. Детальний розрахунок наведено в юридичній довідці ОПОРИ про строки проведення загальнодержавних повоєнних виборів.

Втім, важливі не лише формальні строки. Вибори мають бути вільними, загальними, рівними, прямими і проводитися шляхом таємного голосування із забезпеченням вільного волевиявлення виборців. В умовах бойових дій, окупації територій, постійних безпекових загроз, масового переміщення населення та істотних обмежень політичної конкуренції забезпечити виконання цих вимог неможливо.

Першою необхідною правовою передумовою виборів є припинення дії воєнного стану або його дострокове скасування. Згодом слід провести оцінювання безпекових умов, відновити виборчу інфраструктуру, актуалізувати дані Державного реєстру виборців, забезпечити можливість голосування для військовослужбовців, внутрішньо переміщених осіб і громадян України за кордоном, а також врегулювати порядок проведення виборів на територіях, де голосування залишатиметься небезпечним або об’єктивно неможливим.

Саме тому логіка має бути такою: спочатку — стале припинення бойових дій і завершення воєнного стану, далі — належний підготовчий період, і лише після цього — початок виборчого процесу. ОПОРА неодноразово наголошувала саме на такій послідовності процесів. Тож якщо виходити з мінімально необхідного шестимісячного підготовчого періоду до початку виборчого процесу, а не передбаченого чинним законодавством місячного строку для призначення виборів, голосування на виборах Президента України може відбутися не раніше 2027 року.

 

Чи потребує проведення повоєнних виборів змін до законодавства?

Чинного регулювання недостатньо для належної організації перших повоєнних виборів. Виборчий кодекс містить лише загальне правило про призначення виборів після припинення або скасування воєнного стану, однак не врегульовує комплексу питань, зумовлених тривалістю війни, непроведенням у конституційні строки президентських, парламентських і місцевих виборів, а також необхідністю гарантувати конституційні принципи виборчого права в повоєнних умовах.

Насамперед спеціального законодавчого врегулювання потребують вид, послідовність і строки різних виборчих кампаній, адже одночасне проведення президентських, парламентських та місцевих виборів може створити надмірне навантаження на виборчу інфраструктуру, медіа, політичні партії, органи правопорядку і виборців, а також негативно вплинути на якість політичної конкуренції. Питання одночасності та послідовності виборів окремо розглянуто в матеріалі ОПОРИ «Чи варто проводити вибори одночасно: як це було раніше?».

Також необхідно визначити тривалість і зміст підготовчого періоду, критерії безпеки та порядок оцінювання можливості проведення голосування на окремих територіях, механізми актуалізації Державного реєстру виборців, особливості голосування військовослужбовців, внутрішньо переміщених осіб і громадян за кордоном, умови агітації, роботи медіа, спостереження та судового захисту виборчих прав. Основні проблеми й потенційні законодавчі рішення викладені в Дорожній карті ОПОРИ, огляді пропозицій ОПОРИ щодо забезпечення повоєнних виборів, а також у постанові Центральної виборчої комісії від 7 січня 2026 року №1.

Разом з тим, законодавча рамка перших повоєнних виборів досі не сформована. Парламентська робоча група не завершила підготовки комплексного законодавчого рішення, а спеціальний законопроєкт досі не оформлений і не зареєстрований у Верховній Раді. Постанова Центральної виборчої комісії від 7 січня 2026 року №1 містить лише схвалені Комісією пропозиції і сама по собі не є законом чи зареєстрованим законопроєктом.

 

Хто зможе балотуватися на перших повоєнних виборах?

Можливість балотуватися визначатиметься відповідністю особи вимогам законодавства (насамперед Виборчого кодексу, а також — у разі його прийняття — спеціального закону для післявоєнних виборів, який наразі обговорюють у парламентській робочій групі). 

Відповідно до частини другої статті 103 Конституції України, Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх років перед днем виборів та володіє державною мовою. Ці вимоги відтворені у частині першій статті 75 Виборчого кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 76 Конституції України та частиною першою статті 134 Виборчого кодексу, народним депутатом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5 років. Не може бути обраним громадянин, який має непогашену і не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення умисного злочину.

Рішення про реєстрацію кандидата або про відмову в реєстрації приймає Центральна виборча комісія на підставі поданих документів. Воно може бути оскаржене до адміністративного суду.

 

Чи зможе балотуватися людина, яка під час війни проживала за кордоном?

Конституційна вимога проживання (ценз осілості) в Україні деталізована у Виборчому кодексі (частина друга статті 75 та частина друга статті 134). Особа вважається такою, яка проживає в Україні, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а загальна тривалість перебування за межами України у кожному річному періоді відповідного п’яти- або десятирічного строку не перевищувала 183 днів.

Кодекс також визначає випадки, коли фізичне перебування за кордоном зараховується до проживання в Україні. До них належать, зокрема, перебування на судні під Державним Прапором України, у відрядженні в закордонній дипломатичній установі, міжнародній організації чи її органі, на полярній станції України, у складі військового формування, дислокованого за межами України, а також окремі випадки навчання і лікування. Вимушене перебування за кордоном у зв’язку з повномасштабною збройною агресією серед таких випадків не перелічене, хоча можливість його включення до винятків обговорюють у парламентській робочій групі. 

Втім, за відсутності спеціального законодавчого винятку до громадян, які перебували за кордоном під час повномасштабної війни, застосовуватимуть загальний порядок обчислення строку проживання. Наприклад, людина, яка виїхала за кордон у кінці лютого 2022 року та повернулася в Україну у другій половині 2026 року, відповідатиме цензу осілості для парламентських виборів щонайменше у 2032 році, а для президентських виборів — не раніше 2037 року.

Якщо ж людина виїхала у лютому або березні 2022 року і повернулася вже в жовтні або листопаді 2022 року, але її перебування за кордоном перевищило 183 дні, вона зможе відповідати вимозі для балотування на парламентських виборах у 2028 році, а президентських — у 2033-му. 

Громадянська мережа ОПОРА пропонує внести зміни до законодавства, які передбачатимуть, що перебування за кордоном не є порушенням вимоги щодо проживання в Україні, якщо воно було зумовлене обставинами, пов’язаними зі збройною агресією проти України, а виїзд за кордон і перебування за межами держави відбувалися з дотриманням законодавства про перетин державного кордону, мобілізацію і військовий облік. Водночас закон має визначати документи, якими підтверджуватимуться відповідні обставини, та порядок їх перевірки ЦВК.

 

Чи вважається дотриманою вимога щодо проживання в Україні для дипломатів, які працювали за кордоном?

Пункт 3 частини другої статті 75 та пункт 3 частини другої статті 134 Виборчого кодексу прямо відносять до проживання в Україні перебування громадян та членів їхніх сімей у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України в закордонних дипломатичних установах України, міжнародних організаціях та їхніх органах.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 2 Закону України «Про дипломатичну службу», довготермінове відрядження — це проходження дипломатичної служби на відповідних посадах у закордонних дипломатичних установах України у строки, передбачені законом, з метою виконання дипломатичних або консульських функцій чи забезпечення діяльності таких установ. Частина перша статті 17 передбачає скерування посадових осіб дипломатичної служби у довготермінове відрядження в порядку ротації, а стаття 18 визначає його строки.

Отже, правовою підставою для зарахування цього періоду до проживання в Україні є не статус посольства чи консульства, а офіційне скерування особи для проходження дипломатичної служби.

Практика ЦВК також підтверджує застосування цього винятку. Постановою від 4 лютого 2019 року № 200 кандидатом на пост Президента України було зареєстровано Романа Безсмертного, який у 2010–2011 роках обіймав посаду Надзвичайного і Повноважного Посла України в Республіці Білорусь. Частина цього періоду припадала на десятирічний строк перед днем виборів 2019 року. На офіційній сторінці ЦВК зазначено, що він проживав в Україні протягом останніх десяти років до дня виборів.

Рішення про реєстрацію або нереєстрацію конкретного кандидата під час виборчої кампанії приймає ЦВК на підставі оцінки його документів та індивідуальних обставин. Однак, оскільки Виборчий кодекс містить й інші винятки з цензу осілості, можна зробити висновок, що законодавче поняття “проживання” враховує не лише “фізичне” перебування в межах державного кордону, а й сталість політико-правового звʼязку з Україною. Очевидно, дипломати та члени їхніх сімей такого звʼязку не втрачають, бо скерування їх у довготермінове відрядження за кордон (строк якого, як правило, становить від 3 до 4 років) зумовлене виконанням дипломатичних або консульських функцій держави.

 

Чи зможуть балотуватися особи, які мають громадянство України та інших держав? 

Наявність у громадянина України громадянства іншої держави сама по собі не є підставою для обмеження пасивного виборчого права. Конституція України встановлює як умову балотування саме наявність громадянства України. Водночас Основний Закон пов’язує дострокове припинення повноважень народного депутата або Президента України не з фактом набуття іншого громадянства, а з припиненням громадянства України: відповідно до пункту 4 частини другої статті 81 Конституції, повноваження народного депутата припиняються достроково у разі припинення його громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України, а згідно зі статтею 108 Конституції, однією з підстав дострокового припинення повноважень Президента є припинення його громадянства.

Цей підхід узгоджується із законодавчими змінами щодо множинного громадянства, які набрали чинності 16 січня 2026 року. Вони запроваджують інститут множинного громадянства та дозволяють громадянам України набувати громадянства інших держав без втрати українського громадянства. Кількість іноземних громадянств не обмежується, але варто наголосити, що йдеться не про будь-які держави — перелік країн, громадянство яких можна мати без ризику втрати українського, затверджений Кабінетом Міністрів України і сьогодні налічує 34 країни. Крім цього, встановлено категоричну заборону на отримання громадянства держави-агресора (Російської Федерації). Детальніше про особливості таких змін читайте в окремому матеріалі ОПОРИ.

Важливо також, що, попри наявність громадянства іншої держави, у правових відносинах з Україною така особа визнається лише громадянином України. Тому з погляду цензу громадянства правових підстав відмовити такій особі в реєстрації кандидатом немає, якщо вона зберігає громадянство України та відповідає іншим вимогам Конституції і виборчого законодавства. Такий підхід також узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини у справі «Тенасе проти Молдови», в якій Суд критично оцінив непропорційні обмеження пасивного виборчого права людей із множинним громадянством.

 

Якими є особливості балотування для військовослужбовців та ветеранів?

Конституція і Виборчий кодекс України не встановлюють загальної заборони на кандидування військовослужбовців або ветеранів. Відповідно до частини першої статті 38 Конституції України громадяни мають право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

При цьому статус ветерана необхідно відрізняти від статусу військовослужбовця. Ветеран може продовжувати проходити військову службу або бути звільненим із неї. Ветеран, який уже не є військовослужбовцем, балотується на загальних підставах: сам статус ветерана війни не обмежує пасивного виборчого права та не встановлює додаткових умов для реєстрації кандидатом.

Якщо ветеран продовжує проходити військову службу, на нього поширюються ті самі службові обмеження, що й на інших військовослужбовців. Право бути кандидатом при цьому зберігається, однак його реалізація має узгоджуватися з виконанням обов’язків військової служби, наказів командування, вимогами військової дисципліни, обмеженнями щодо переміщення та захистом інформації з обмеженим доступом.

Окреме питання стосується участі військовослужбовців у політичних партіях. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 6 Закону України «Про політичні партії в Україні», військовослужбовці не можуть бути членами політичних партій. На час перебування на військовій службі члени політичної партії зупиняють членство в ній. Закон також не допускає створення і діяльності структурних утворень політичних партій у військових формуваннях. 

Водночас зупинення членства в партії або його відсутність не означає, що військовослужбовець не може бути висунутий партією як кандидат: Виборчий кодекс не узалежнює партійного висування від належності особи до відповідної партії. Військовослужбовець, членство якого в партії зупинене або який є безпартійним, може бути висунутий політичною партією, якщо він відповідає вимогам до кандидата. На президентських виборах він також може скористатися правом самовисування. На місцевих виборах спосіб висування залежить від виду виборів і виборчої системи.

Отже, саме обмеження на членство в партії не перешкоджає військовослужбовцям балотуватися в народні депутати. Воно обмежує їхню участь у внутрішньопартійній діяльності, перебування на партійних посадах та створення партійних структур у військовій частині, але не право погодитися на висування партією та бути зареєстрованим кандидатом.

Разом із тим, чинне законодавство недостатньо деталізує умови фактичної участі військовослужбовця у виборчій кампанії. Для перших повоєнних виборів варто визначити порядок надання кандидату-військовослужбовцю відпустки або іншого часу для участі у виборчому процесі, строки розгляду його рапорту, підстави відмови та порядок її оскарження. Водночас необхідно заборонити використання в інтересах кандидата або партії підлеглого особового складу, військового майна, транспорту, службових приміщень, інформації з обмеженим доступом та повноважень командира. Всі ці питання активно опрацьовували члени парламентської робочої групи, проте їх так і не оформили у вигляді зареєстрованого законопроєкту.

Крім того, пункт 5 частини другої статті 75 і пункт 5 частини другої статті 134 Виборчого кодексу зараховують до проживання в Україні перебування громадянина у складі військового формування, дислокованого за межами України. Окремого врегулювання потребують перебування у полоні, незаконне утримання або примусове переміщення державою-агресором, виконання військових завдань, навчання, лікування чи реабілітація за кордоном. Доцільно прямо передбачити, що документально підтверджене перебування за межами України з цих причин не перериває встановленого Конституцією строку проживання в Україні. Детальніше про це читайте в матеріалі ОПОРИ «Забезпечення реалізації виборчих прав військовослужбовців».

 

Чи можуть санкції завадити балотуватися?

Сам факт застосування санкцій не визначений Конституцією України або Виборчим кодексом України як окрема підстава для позбавлення особи права бути обраною чи для автоматичної відмови в реєстрації кандидатом. Для підсанкційних громадян України чинне виборче законодавство не встановлює додаткового виборчого цензу, тому формально вони зберігають активне і пасивне виборче право.

Водночас окремі санкційні заходи, передбачені статтею 4 Закону України «Про санкції», можуть створити юридичні або фактичні перешкоди для виконання дій, необхідних для реєстрації кандидата та ведення виборчої кампанії. Йдеться насамперед про блокування активів, зупинення виконання економічних і фінансових зобов’язань, заборону укладення договорів і вчинення правочинів, а також обмеження або припинення надання електронних комунікаційних послуг і використання електронних комунікаційних мереж.

Блокування активів може унеможливити внесення виборчої застави, якщо її має сплатити сам кандидат. Заборона вчинення правочинів може перешкоджати відкриттю рахунку виборчого фонду, оскільки, відповідно до статті 1066 Цивільного кодексу України, банківський рахунок відкривається на підставі договору банківського рахунку. Така заборона може також ускладнити або унеможливити укладення договорів про виготовлення агітаційних матеріалів, розміщення реклами, оренду приміщень, оплату послуг чи інші дії, необхідні для повноцінної участі у виборчому процесі. Своєю чергою обмеження електронних комунікацій може вплинути на доступність медіа та інших каналів поширення передвиборчих програм і політичних позицій.

Окреме значення має строк застосування санкцій. За своєю правовою природою вони є тимчасовими обмежувальними заходами, а Закон України «Про санкції» передбачає їх застосування на певний строк або до усунення підстав для їх застосування. Тому безстрокове застосування санкцій, особливо якщо вони включають блокування активів, заборону правочинів або фінансові обмеження, може створювати тривалу і фактично невизначену перешкоду для участі особи у майбутніх виборах. Це особливо проблемно з погляду принципів правової визначеності, пропорційності обмежень прав людини та вільної політичної конкуренції.

Актуальність цього питання посилюється тим, що санкційна практика фактично поширилася і на громадян України. Хоча первинна логіка санкційного законодавства була пов’язана з реагуванням на дії іноземних держав, іноземних юридичних і фізичних осіб (про що свідчать парламентські обговорення), на практиці санкції застосовують також до українських громадян. Саме тому можливий вплив санкцій на реалізацію пасивного виборчого права, рівність кандидатів і свободу політичної конкуренції потребує окремої правової оцінки.