Ольга Айвазовська поспілкувалася з Вадимом Пристайком про публічну та непублічну дипломатію, ризики, які несуть переговори за зачиненими дверима без України, та суперзавдання української дипломатії. Також говорили про те чи можуть бути позитивні сценарії для України на Вашингтонському саміті НАТО і як коли блок перейде від позиції стримування до позиції сили.

У зарубіжному інформаційному просторі й на різних дискусійних майданчиках у демократичних країнах світу час від часу поширюється риторика з тиском на Україну щодо необхідності проведення виборів в умовах війни. Цю позицію аргументують тим, що Росія свої “вибори” проводить. Тому виникає необхідність пояснити, чому російські вибори не мають нічого спільного зі справжніми демократичними виборами, а тому вони не призводять до формування легітимних органів влади не тільки на окупованих територіях, а й на всій території Росії. Для цього потрібно зупинитися на трьох ключових тезах.

Владімір Путін може вже вп’яте зайняти посаду Президента РФ. Перший період його президентства припадає на 2000–2004 і 2004–2008 роки, а другий — на 2012–2018 та 2018–2024 роки. У проміжку між ними номінально посаду глави держави обіймав Дмітрій Мєдвєдєв, який у 2008 році ініціював внесення змін до конституції задля збільшення строку президентських повноважень із 4 до 6 років. У результаті Путін отримав можливість залишитися при владі ще на два терміни загальною тривалістю 12 років. Загалом офіційно він є президентом уже 20 років, а з урахуванням перебування на посаді прем'єр міністра, він керує Росією близько 26 років.

Минулого місяця Росія зосередила свої зусилля на просуванні думки про неминучість поділу української території. Кремль намагався переконати західну аудиторію в нездатності України перемогти, підштовхуючи наших союзників розпочати переговори з урахуванням російських інтересів і "територіальних реалій".  Москві важливо не допустити політичного компромісу України з країнами Глобального Півдня, особливо в питанні реалізації мирного плану. Тому в російській риториці наша держава постає як ключовий чинник економічних негараздів небагатих країн.  Путінський режим спрямовує зусилля й на підготовку передумов для дестабілізації Молдови, розхитування єдності США та Європи, а також налаштування нейтральних до Росії країн проти Заходу. Для цього використовуються міждержавні майданчики БРІКС та G20, де нині головують Росія і Бразилія.

У дискусіях про те, як довести вчинення Росією геноциду, переважно наводять аргументи про фізичне знищення, депортації й насилля щодо населення окупованих територій. Водночас русифікація й індоктринація, спрямовані на заперечення ідентичності українців в окупації, — це системна політика, яка може свідчити про намір знищити український народ як такий.  Ми дослідили законодавчі акти РФ, публічні заяви представників російської влади та місцевих колаборантів, свідчення з російських та проросійських медіа на ТОТ, заяви української влади та правоохоронних органів, а також проросійські місцеві телеграм-канали і сторінки “ВКонтакте”. Цей звіт — одна з перших спроб охарактеризувати культурну політику в так званих “Л/ДНР” з 2014 р., а також описати “кримський сценарій” культурної окупації, який наразі впроваджують на окупованих частинах Херсонської, Запорізької, Луганської й Донецької областей.

Для українців Навальний – доволі суперечлива фігура. З одного боку, він критикував режим Путіна, а з іншого – підігрував риториці Кремля про Україну. Для Заходу ж, який одвічно намагається знайти "хороших росіян", аби побудувати політичний діалог, він був символом опозиції й найбільшою загрозою для нинішнього авторитарного режиму. Ймовірно, що і в Кремлі Навального вважали небезпечним. Спершу його не допустили до виборів, потім спробували вбити, а згодом посадили у в'язницю, з якої йому не вдалося вийти живим. Вбивство або доведення до смерті "опозиційного" політика вчергове продемонструвало, що Росія – давно не демократія, а путінський режим страшенно боїться втратити контроль над політичним процесом. Відтак, Кремль копіює тактику гітлерівської Німеччини й очищує внутрішнє політичне поле від уявних "ворогів".

Російська Федерація веде цілеспрямовану політику зі зміни ідентичності українців на захоплених територіях. Паралельно з активними бойовими діями з 2014 року росіяни знищують українську культуру в окупації шляхом цензури та поліціювання. Насаджуючи “вєлікій русскій язик”, вони намагаються унеможливити практикування української мови й культури та передачу їх наступним поколінням. Разом з тим, російська адміністрація формує комплексну систему організацій, інституцій та заходів, щоб забезпечити регулярний і всеохопний контакт мешканців окупованих територій із російською культурою. Саме тому Громадянська мережа ОПОРА проводить дискусію-рефлексію “Культурна політика росіян на тимчасово окупованих територіях України”. Запрошуємо вас обговорити наслідки, до яких призведе цілеспрямована політика знищення української культури та насильницьке навʼязування російської. 

Перший місяць 2024 року відзначився потужними інформаційними операціями Росії. На всіх доступних майданчиках Кремль намагався розколоти єдність між владою й народом України, водночас заперечуючи існування української ідентичності. Паралельно Росія імітує зацікавленість у переговорах, аби виграти час і переспрямувати увагу світу. Втім, агресивні дії й наміри публічних російських ультранаціоналістів змушують Європу всерйоз розглядати варіант прямого військового зіткнення з РФ. Важливим елементом російських інформаційних зусиль залишається зменшення західної допомоги Україні. Через дискредитацію військово-політичного командування нашої країни та маніпулювання чутливими темами російська сторона відвертає увагу від власних воєнних злочинів, а також дестабілізує міжнародну підтримку і внутрішню ситуацію в Україні.        Нижче розповідаємо про ключові російські наративи у січні, їх контекст і мету поширення.