"Для мене основою чесних і вільних виборів є справжня політична конкуренція та доступ виборців до правди", — Айвазовська

Аналітикиня ОПОРИ Ольга Снопок говорить, що великою проблемою у запобіганні подібним злочинам є закритість платформ, на яких контактують російські агенти з українцями, і небажання йти на контакт як з українською владою, так і з правоохоронцями окремо.

Аналітикиня цифрових платформ Громадянської мережі ОПОРА Анастасія Романюк в етері Громадського радіо розповідає про насадження російської культури на ТОТ після псевдореферендумів.

Громадянська мережа ОПОРА задокументувала й описала ключові риси культурної політики Російської Федерації у так званих “ДНР” та “ЛНР” у 2014–2022 роках. Основою дослідження стали майже 11 тисяч дописів на сторінці “міністерства культури” т.зв. “ДНР” у соціальній мережі “ВКонтакте”, дописи “міністерства культури ЛНР”, а також публікації місцевих, всеукраїнських і міжнародних ЗМІ. У цьому матеріалі ми простежимо системну політику руйнування української ідентичності населення окупованих частин Донеччини й Луганщини та заміщення її російською шляхом знищення культурного простору.

Намагаючись підкорити захоплені українські території, російський окупаційний режим перетворює всі сфери публічного життя, зокрема й культуру, на інструмент контролю. Чого вартує лише той факт, що з Президентського фонду культурних ініціатив РФ на заходи на ТОТ протягом 2022–2023 років виділили близько 38,3 млн доларів США. І це лише одне з джерел фінансування — у межах дослідження культурної політики росіян в окупованих українських регіонах Громадянська мережа ОПОРА нарахувала щонайменше 46 державних, громадських і "громадсько-державних" російських інституцій, залучених до насадження російської культури. Також ми дослідили, як росіяни комунікують тему культури в окупаційних телеграм-каналах, та зафіксували низку повідомлень про проведені на ТОТ офлайн-заходи та події. У цьому матеріалі розповідаємо, як росіяни намагаються змінити ідентичність українських дітей на ТОТ.

Ольга Айвазовська поспілкувалася з Вадимом Пристайком про публічну та непублічну дипломатію, ризики, які несуть переговори за зачиненими дверима без України, та суперзавдання української дипломатії. Також говорили про те чи можуть бути позитивні сценарії для України на Вашингтонському саміті НАТО і як коли блок перейде від позиції стримування до позиції сили.

У зарубіжному інформаційному просторі й на різних дискусійних майданчиках у демократичних країнах світу час від часу поширюється риторика з тиском на Україну щодо необхідності проведення виборів в умовах війни. Цю позицію аргументують тим, що Росія свої “вибори” проводить. Тому виникає необхідність пояснити, чому російські вибори не мають нічого спільного зі справжніми демократичними виборами, а тому вони не призводять до формування легітимних органів влади не тільки на окупованих територіях, а й на всій території Росії. Для цього потрібно зупинитися на трьох ключових тезах.

Владімір Путін може вже вп’яте зайняти посаду Президента РФ. Перший період його президентства припадає на 2000–2004 і 2004–2008 роки, а другий — на 2012–2018 та 2018–2024 роки. У проміжку між ними номінально посаду глави держави обіймав Дмітрій Мєдвєдєв, який у 2008 році ініціював внесення змін до конституції задля збільшення строку президентських повноважень із 4 до 6 років. У результаті Путін отримав можливість залишитися при владі ще на два терміни загальною тривалістю 12 років. Загалом офіційно він є президентом уже 20 років, а з урахуванням перебування на посаді прем'єр міністра, він керує Росією близько 26 років.

Минулого місяця Росія зосередила свої зусилля на просуванні думки про неминучість поділу української території. Кремль намагався переконати західну аудиторію в нездатності України перемогти, підштовхуючи наших союзників розпочати переговори з урахуванням російських інтересів і "територіальних реалій".  Москві важливо не допустити політичного компромісу України з країнами Глобального Півдня, особливо в питанні реалізації мирного плану. Тому в російській риториці наша держава постає як ключовий чинник економічних негараздів небагатих країн.  Путінський режим спрямовує зусилля й на підготовку передумов для дестабілізації Молдови, розхитування єдності США та Європи, а також налаштування нейтральних до Росії країн проти Заходу. Для цього використовуються міждержавні майданчики БРІКС та G20, де нині головують Росія і Бразилія.