Фото: Карикатура Євгенії Олійник/ Радіо Свобода
Минулого місяця Росія зосередила свої зусилля на просуванні думки про неминучість поділу української території. Кремль намагався переконати західну аудиторію в нездатності України перемогти, підштовхуючи наших союзників розпочати переговори з урахуванням російських інтересів і "територіальних реалій".
Москві важливо не допустити політичного компромісу України з країнами Глобального Півдня, особливо в питанні реалізації мирного плану. Тому в російській риториці наша держава постає як ключовий чинник економічних негараздів небагатих країн.
Путінський режим спрямовує зусилля й на підготовку передумов для дестабілізації Молдови, розхитування єдності США та Європи, а також налаштування нейтральних до Росії країн проти Заходу. Для цього використовуються міждержавні майданчики БРІКС та G20, де нині головують Росія і Бразилія.
На тлі неможливості досягти своїх стратегічних цілей Кремль намагається консолідувати населення РФ, зберегти його апатію до наслідків війни і налаштувати на довготривалий "конфлікт".
Нижче розповідаємо про ключові російські наративи у лютому, їх контекст і мету поширення
Наміри росіян: Молдова наступна?
Росія зацікавлена в розпалюванні масштабних конфліктів і послабленні світової єдності, від чого сподівається отримати переваги у війні в Україні. Такі наміри або плани спостерігаються на Балканах, під час війни в Ізраїлі, територіальних претензіях Венесуели до Гаяни. ОПОРА фіксувала дестабілізаційний вплив Росії в Болгарії, Італії, Грузії, Нідерландах, Австрії, звідки російських дипломатів висилали через причетність до військової розвідки. Ба більше, дуже ймовірно, що російська Федеральна служба безпеки завербувала навіть євродепутатку з Латвії.
На цьому тлі Молдова постійно перебуває під ризиком російської агресії, передумови для якої Кремль створює перманентно. Рівно рік тому Росія спровокувала проросійські мітинги в Кишиневі, під виглядом яких готувались спроби захоплення влади.
Минулого місця Росія посилила дезінформаційні вкиди проти Молдови, аби створити передумови для дестабілізації в регіоні. Кремлівські чиновники і рупори звинувачують Кишинів в "антиросійській істерії" та розриві історичних зв’язків з Росією, дискредитують бажання Молдови вийти з СНД. Організовані зусилля Кремля можуть свідчити про підготовку гібридної війни проти цієї країни, а додатковим чинником у ній може слугувати Придністров’я.
Так, минулого місяця представниця російського МЗС Марія Захарова заявила, що в Молдові триває політика економічного удушення регіонів, керівництво та жителі яких не згодні з "антинародним" курсом Кишинева. А 28 лютого так звані депутати невизнаного Придністров’я звернулися до Росії з проханням про "захист" регіону через "економічний тиск Молдови".
Хоча Кишинів поки не бачить прямої загрози ескалації та дестабілізації, називаючи збори в Придністров’ї суто пропагандистською акцією, ці події дуже схожі на ті, які відбулися напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Наразі не відомо, як Москва вирішить "допомогти" своєму сателіту, але варто зважати, що путінський режим усе більше залежить від війни і не відмовляється від експансіонізму. А в війні з Україною російський диктатор жалкує лише про те, що не почав активних дій раніше.
Боротьба за країни Глобального Півдня
Минулого місяця Росія активізувала свої зусилля для дискредитації України та США в країнах Глобального Півдня. На тлі наближення Глобального саміту миру в Швейцарії російська сторона акумулює спроби представити "українську проблему" як ключовий чинник недофінансування країн, що розвиваються.
Очільник російського МЗС Сєрґєй Лавров на зустрічі з послами в Москві підкреслив, що соціально-економічна підтримка держав Глобального Півдня та Сходу, на відміну від України, не входять до "шкали пріоритетів" Заходу. Така риторика притаманна заявам Кремля й на інших публічних майданчиках, зокрема на засіданнях Радбезу ООН та зустрічі міністрів закордонних справ країн "Групи двадцяти".
На прикладі функціонування Бреттон-Вудської системи Кремль намагався донести до країн Глобального Півдня, що всі установи глобальної допомоги нібито принесені в жертву багатомільярдним спонсорським потокам на мілітаризацію України та роздування військових бюджетів членів НАТО.
"Глобальні банки та фонди повинні фінансувати не мілітаристські цілі й агресивні режими, а нужденні країни в інтересах сталого розвитку", – сказав Лавров.
Росія сподівається максимально роздути конфронтацію країн Глобального Півдня із Заходом. З цією метою російські пропагандисти використали авіаудари США по проіранських об'єктах в Іраку та Сирії, посиливши публічну підтримку Ірану.
На думку офіційних органів Росії, США начебто хочуть зберегти своє домінування за будь-яку ціну, а також поліпшити міжнародний імідж нинішньої американської адміністрації. При цьому путінські пропагандисти продовжують паразитувати на темі колоніалізму: мовляв, Захід ніколи не визнавав своєї історичної відповідальності за гноблення народів Африки, Азії, Латинської Америки та Карибського басейну.
Разом з тим, російська сторона просуває альтернативний спосіб міждержавних відносин, зокрема на рівні БРІКС. У цьому році Росія головує в об’єднанні та формує порядок денний – звісно ж, не на користь України. Девізом російського головування у БРІКС стало пропагандистське кліше "Зміцнення багатосторонності для справедливого глобального розвитку та безпеки". В уяві Кремля БРІКС має стати прообразом багатополярного світу, в якому держави проводять прагматичний та незалежний зовнішньополітичний курс.
"У нас цілком дієздатне об'єднання, яке знає, чого досягає і вміє досягати цих цілей, ще раз підкреслю – без нав'язування будь-яких підходів будь-кому", – зазначив Сєргєй Лавров на зустрічі з представниками країн БРІКС.
Інформаційна стратегія Росії полягає також у створенні свого позитивного іміджу серед країн Глобального Півдня. Після поїздки на зустріч міністрів закордонних справ країн "двадцятки" до Латинської Америки Лавров стверджував, що Росію люблять та хочуть бачити якомога частіше на найрізноманітніших заходах.
Однак глава російського МЗС відвідав підсанкційні Кубу та Венесуелу, а також нині головуючу у G20 Бразилію. Російське турне в Латинську Америку фактично мало на меті показати Росію як культурну націю, а також готовність режиму до "чесної співпраці". Чого варте лише відкриття пам’ятника Пушкіну в Каракасі, масштабне святкування в Москві китайського Нового року та відкриття міжнародного турніру "Ігри майбутнього" в Казані.
"Громадськість західних країн втрачає довіру до антиросійської пропаганди про міфічну ‘російську загрозу’. Саме тому їхні уряди оточують їх ‘бульбашкою брехні’, намагаючись не допустити проникнення правди", – збрехав російський постпред в ООН Васілій Нєбєнзя.
Втім, росіянам варто глибше розібратися в ситуації та зрозуміти, що Росія стає для країн Глобального Півдня лише сировинним придатком, вигідним ресурсом для вирішення національних проблем, що аж ніяк не тягне на сталу міждержавну співпрацю.
"України ніколи не існувало", тому думайте, як домовлятись
Уже два роки поспіль головне завдання пропагандистської машини Кремля – пояснити й обґрунтувати початок так званої "спеціальної воєнної операції". І якщо для внутрішньої російської аудиторії достатньо "демілітаризації", "денацифікації" та "захисту російськомовних на Донбасі", то для західного слухача ці наративи зовсім не зрозумілі.
У своїх посланнях до ненависного "колективного заходу" Росія дедалі частіше наголошує на меншовартості України, просуває свою хвору ідею про "один народ" та додає до неї псевдоісторичний контекст.
Крім цього, Кремль поширює наративи про неминучість втрати Україною територій і натякає, що з цим варто змиритися. Меседжі про "відсутність України як такої" та формалізація наративу про поділ України чітко прослідковуються в інтервʼю Владіміра Путіна Такеру Карлсону, де очільник Кремля відверто перекручував історію.
Насправді диктатор робить це не просто так. Головні висновки з його історичного екскурсу: по-перше, вся територія України – історично російська; по-друге, України як такої ніколи не існувало, як і не існувало української нації. Мовляв, це все штучно створені поняття, а тому українці близькі по духу до росіян.
Уже потім російські пропагандисти послідовно нав’язували Заходу думку, що політика – це мистецтво компромісів, а тому варто змиритися з нинішніми "територіальними реаліями". Наприклад, російський постпред на засіданні Радбезу ООН підкреслив, що зберегти Україну в якомусь вигляді поки ще можливо, але фактично наша країна має прийняти умови Росії.
"Вибір за колективним Заходом: чи доведеться нам воювати до кінця, як це ми вміємо, чи у Вашингтоні, Лондоні та Брюсселі візьме гору здоровий глузд. і хоча б щось від України вони спробують врятувати", – сказав Василій Нєбєнзя.
Крім обґрунтування ідеї про "історичні території росії", в інтерв’ю Карлсону очільник Кремля зазначив, що частина європейських країн також можуть претендувати на повернення своїх земель, зокрема Угорщина та Польща. Так Путін натякав на поділ України, що пізніше підхопив колишній президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв.
Також Путін сказав, що першочергово "українець" означає "той, хто живе на окраїні" або займається якоюсь прикордонною роботою. Мовляв, цей термін "придумали" поляки, які пізніше використовували його для стримування російської держави.
Власне, близькість до Росії, відсутність української ідентичності та державності – наратив, який плавно переходить в обґрунтування того, чому Російська Федерація розпочала війну. Після розпаду СРСР Україна нібито "шукала" свою ідентичність, але обрала "неправильних" героїв, що зумовило становлення нацизму. Інша причина війни – "державний переворот" в Україні у 2014 році, після якого розпочалися "утиски" всього російського. Важливо, що "винуватцем" цього перевороту Кремль називає "колективний Захід" і його спецслужби.
Аби завершити наратив про поділ нашої країни, Кремль наполягає, що Росія є не агресором, а жертвою, готовою до переговорів. Утім, ці переговори повинні відбуватися лише на умовах Російської Федерації. Саме про це зазначив міністр закордонних справ Сєрґєй Лавров на конференції, присвяченій 10-річчю "державного перевороту" в Україні. За його словами, саме Захід повинен шукати вихід зі становища.
Росія хоче розколоти "Колективний Захід" та виправдовує (для своїх) тривалість війни
Іншим важливим напрямком гібридної війни стали намагання Росії розколоти єдність проукраїнської коаліції у світі, насамперед Європи зі Сполученими Штатами. Москва прагне довести, що США і НАТО є ключовими загрозами безпеці й процвітанню європейських країн.
Стратегія путінських інформаційних атак фокусується довкола тези про те, що Євросоюз начебто нібито втрачає свій зовнішньополітичний курс, а всі стратегічні рішення приймає Вашингтон. Російська сторона мріє нав’язати європейським громадянам думку, що Європа стала сателітом США, а Вашингтон за допомогою НАТО руйнує Євросоюз.
"Вашингтон і Лондон фактично використовують представників Берліна, Токіо, Парижа та Риму як ‘корисних ідіотів’ для забезпечення підтримки своєї антиросійської лінії", – заявила речниця МЗС Марія Захарова.
Натомість в економічній площині путінський режим підігріває протести фермерів у ЄС, наполягаючи на "абсолютній відірваності" євроінститутів від справжніх інтересів населення.
На думку росіян, ЄС перестав існувати як успішне економічне об'єднання, особливо після того, як відмовився від дешевих російських енергоресурсів на користь американських. Кремль ставить під сумнів можливості європейських країн обходитися без російських газу і нафти, поширює панічні заяви про "величезні прорахунки економічної стратегії Брюсселя". Мовляв, Європа обслуговує інтереси США і зовсім не дбає про свої інтереси, тому провідні європейські економіки переживають рецесію.
"Звичайних європейців змушують зі своєї кишені оплачувати добробут США. Європейська економіка в цей же час стагнує і стає все більш неконкурентоспроможною", – розповсюджує брехню російське МЗС.
Такі інформаційні атаки набувають усе більших обертів у світлі наближення виборів до Європарламенту, тож Брюссель посилює боротьбу з дезінформацією та маніпуляціями. Зокрема, Європарламент прийняв резолюцію проти російських спроб підірвати демократію, визнавши систематичні намагання Кремля посіяти розбіжності між європейськими громадянами. До боротьби з російськими атаками також долучаються Google, TikTok, Meta.
Разом з тим, минулий місяць не став винятком у прагненні Кремля консолідувати суспільство Росії, зважаючи на річницю повномасштабного вторгнення, так званий "виборчий процес" і великі втрати під час захоплення Авдіївки. Варто відзначити, що російські пропагандисти уникали коментарів про другу річницю війни, адже своїх стратегічних цілей Росія так і не досягла.
Натомість Кремль зосередився на згуртуванні росіян у день Радянської армії (23 лютого), позиціонуючи російських солдатів як героїв, що борються за правду і справедливість. При цьому лунала пропаганда про тотальну нацифікацію Європи та священну місію Росії в боротьбі з новими паростками неонацизму.
"Сьогодні Росія, незважаючи на тиск Заходу, знову бореться не лише за себе, а й за весь світ", – промовив Лавров на Форумі "прихильників боротьби з сучасними практиками неоколоніалізму".
Водночас, аби виправдати тривалість війни та ураження об’єктів на території РФ, Владімір Путін у розмові зі своїми довіреними особами пригрозив створити "демілітаризовану зону" в Україні, а це недосяжно, доки існує незалежна Україна, здатна вести бойові дії. Аби посилити бажаний інформаційний ефект напередодні президентських "виборів", диктатор провів зустріч з міністром оборони Сєрґєєм Шойгу, який хизувався захопленням Авдіївки і збрехав про ліквідацію українського плацдарму на лівобережній частині Херсонщини.
Ба більше, прессекретар Путіна Дмітрій Пєсков, виправдовуючи тривалість "конфлікту", заявив, що так звана "спецоперація" починалася проти України, а пізніше "прийняла форму війни проти колективного Заходу". Такий наратив скерований на внутрішнього споживача, аби налаштувати населення на довготривалий конфлікт та забезпечити його впевненість у перемозі Росії.
Втім, Пєсков ігнорує свої ж заяви про спланованість російської операції та її чіткі часові рамки. А український народ, попри всі проблеми, продовжує чинити опір та знищувати ворога.
Спеціально для Української правди