Як і чому держави (не) застосовують санкції проти російських пропагандистів.
У вересні 2022 року в Гаазі розпочався суд на Фелісьєном Кабугою – руандійським бізнесменом та співзасновником “Радіо тисячі пагорбів”. Кабугу звинувачують у тому, що у 1993–1994 роках його радіостанція сприяла геноциду одного з народів Руанди – тутсі. Цей злочин скоював інший руандійський народ – хуту.
“Радіо тисячі пагорбів” – одне з найпопулярніших руандійських ЗМІ, основним завданням якого, за словами самого Кабуги, була популяризація та захист радикальної ідеології “Сила хуту”. Оскільки вона відкрито визначала тутсі як огидних та небезпечних ворогів хуту, “Радіо тисячі пагорбів” часто принижувало тутсі, наприклад, називаючи їх “тарганами”.
З часом градус ненависті почав зростати, і в ефірі зʼявились відверті заклики до вбивства тутсі, що спонукало бойові загони хуту перейти від слів до дій.
За різними даними, лише за 100 днів у країні з шестимільйонним населенням вбили від 500 тисяч до мільйона людей.
Хоча геноцид у Руанді та війну в Україні складно порівнювати, історія Фелісьєна Кабуги зовсім скоро може стати нам у пригоді. Трибунал над руандійськими пропагандистами – один з небагатьох прикладів, коли працівників медіа все ж притягнули до відповідальності за підбурювання до насильства (хоча сам Кабуга досі очікує на вирок суду).
Для українців, які постраждали від російської пропагандистської машини – більш масштабної версії “Радіо тисячі пагорбів” – це гарний приклад того, як можна буде покарати російських пропагандистів.
Поки що, принаймні до завершення бойових дій, трибунал над російськими пропагандистами залишається примарною перспективою. Однак існує спосіб хоча б частково зменшити шкоду від їхніх дій – запроваджувати санкції як проти самих пропагандистів, так і проти телеканалів та інших медіа, які транслюють дезінформацію.
ОПОРА розібралася, які санкції проти російських ЗМІ ввели різні держави світу та чому важливо й надалі лобіювати їхнє запровадження.
У цій колонці ми поговоримо про загальні тенденції у санкціях проти російської пропаганди та спробуємо зрозуміти, чи справді Кремлю тепер складніше поширювати свої наративи у світі.
А в наступних двох матеріалах – розберемося, хто й чому потрапив до санкційних списків та як притягнути справжніх російських пропагандистів до відповідальності якомога швидше й ефективніше.
Що таке санкції і чому вони потрібні
Перше, що варто зрозуміти, коли йдеться про санкції проти російської пропаганди, – це масштаби її поширення. Самі пропагандисти кажуть, що сигнал Russia Today (основного міжнародного російського медіа) “передають 22 супутники та понад 230 операторів, що дозволяє приблизно 700 мільйонам людей дивитися канал у понад 100 країнах”.
Ці показники, вочевидь, не відповідають реальній авдиторії каналу (аби переконатися, можна почитати ось це дослідження). Однак справжня ситуація з поширенням російських каналів також доволі загрозлива.
За даними Детектора медіа, у березні 2022 року на відкритих супутниках у світі були доступні приблизно два десятки російських незакодованих телеканалів. І хоча нещодавно французький регулятор зобовʼязав супутникову компанію Eutelsat припинити мовлення деяких російських телеканалів, у росії залишається ще багато міжнародних та вітчизняних супутників, які вона може використовувати.
Крім того, десятки російських каналів входять у пакети, які продають провайдери платного телебачення, також вони доступні у готелях більшості країн світу.
До початку повномасштабного вторгнення російське телебачення можна було побачити і почути фактично на всіх континентах щонайменше пʼятьма різними мовами.
Дослідники вже доволі давно відзначали, що російське телебачення за кордоном не лише просуває фейки, а й створює паралельну реальність для користувачів, які шукають альтернативу повідомленням від “мейнстрімних медіа”.
Одним із найбільш яскравих прикладів може бути діяльність RT та Sputnik під час пандемії коронавірусу. Тоді, як зʼясували журналісти Радіо Свобода, Russia Today транслювала кардинально різні повідомлення на свою російську авдиторію та на авдиторію інших країн.
Якщо RT “на русском” розказувала про важливість вакцинації, маскового режиму та соціальної дистанції, RT іншими мовами поширювала протилежні повідомлення: мовляв, вакцинація не захистить вас від вірусу, а маски взагалі небезпечні для здоровʼя.
Використовуючи схожі методи, російська пропаганда впливає на політичне та суспільне життя в інших країнах, шкодить їхній стабільності та навіть прямо втручається у політичні процеси (як, наприклад, під час виборів президента США 2016 року).
Після початку повномасштабної війни в Україні ці тенденції лише посилилися. Російські ЗМІ, які завжди обстоюють винятково інтереси росії, намагались впливати на громадську думку у країнах Заходу, аби ті припинили свою підтримку України та українських біженців.
Для того, аби зменшити впливи російських медіа, держави світу вводять санкції – обмеження, за допомогою яких вони намагаються переконати росію змінити свою політику та припинити війну в Україні. В інформаційній сфері санкції вводять як проти медіахолдингів та телеканалів, так і проти окремих пропагандистів.
Якщо санкції застосовують проти пропагандистів на кшталт маргаріти сімоньян або діми білана, це переважно означає, що такі люди:
- не можуть потрапити на територію держави, яка ввела проти них санкції;
- не можуть скористатися власними грошима або нерухомістю, яку мають у державі, яка застосувала санкції (їхні активи заморожують);
- не можуть отримати будь-яке фінансування з держави, яка застосувала санкції.
Якщо ж санкції застосовують проти якоїсь організації (наприклад, Національної Медіа Групи, яка володіє більшістю розважальних телеканалів у рф), то обмеження також передбачають заборону на їхнє фінансування та замороження активів.
Крім того, якщо йдеться про медіа (Russia Today, Sputnik, Россия РТР/РТР Планета тощо), то тут держави відкликають усі необхідні для їх трансляції ліцензії, дозволи та угоди про розповсюдження. Через це мовлення просто зупиняється – і через кабельні, супутникові або цифрові мережі, і через платформи, вебсайти й мобільні додатки. У випадку санкцій з боку ЄС заборона також поширюється на ретрансляцію російських каналів до країн за межами союзу. Також у всіх медіа, що підпадають під санкції, забороняють купувати рекламу.
Будь-які з цих застосованих санкцій не є самоціллю або просто знаком дружньої підтримки України: їх вводять для того, аби досягти певної мети.
Індивідуальні санкції сприяють підвищенню “ціни” підтримки війни для російських пропагандистів. Ідея тут доволі проста: якщо владімір соловйов дуже любить власну віллу на озері Комо, він буде менш схильний підтримувати війну, коли в нього заберуть можливість відвідувати цей маєток.
Так само санкції мають спонукати інших, менш відомих пропагандистів, до яких ще не застосували обмеження, припинити публічно підтримувати російське вторгнення.
Натомість санкції проти медіахолдингів та ЗМІ покликані обмежити доступ населення різних країн до пропаганди. Так держави намагаються захиститися від російської дезінформації, котра, як ми вже писали вище, може бути доволі підступною та, на жаль, ефективною.
Глобальний Південь проти глобальної Півночі
Тепер, коли ми розуміємо, навіщо потрібні санкції та що саме вони передбачають, варто поглянути, яка ж насправді ситуація із запровадженням таких обмежень у світі.
Якщо говорити про економічні санкції, запроваджені країнами Заходу, то більшість держав світу дійсно намагається їх дотримуватись – інші країни остерігаються так званих “вторинних санкцій” за допомогу росії обходити обмеження. Але цю логіку набагато складніше поширити на медіакорпорації та окремих російських пропагандистів.
Індивідуальні санкції кожна країна вводить окремо, а от спроби примусити якусь країну заборонити трансляцію Russia Today або Sputnik можуть розцінити як втручання у внутрішню політику та порушення суверенітету цієї держави.
Як наслідок, сьогодні про санкції проти російських медіа та пропагандистів публічно оголосили лише 50 держав світу. Це здебільшого країни Європейського Союзу та Великої Сімки, їхні близькі союзники або кандидати на членство в ЄС (Гібралтар, Ісландія тощо) та, вочевидь, сама Україна.
Натомість майже 150 країн світу або обмежили поширення російської пропаганди непублічно, або не ввели санкцій проти неї взагалі.
Частина цих держав є близькими союзниками російської федерації: наприклад, у Венесуелі, яка відкрито підтримала російське вторгнення до України, Actualidad RT – один із найбільш популярних телеканалів, який дивляться мільйони глядачів.
Деякі інші держави, зокрема в Африці, не лише не зменшили присутності росії на своїх екранах та радіохвилях, а й створюють нові майданчики для поширення російської пропаганди. Так, до прикладу, в Південній Африці готується до відкриття новий офіс Russia Today, який схилятиме громадську думку африканського континенту на бік росії.
Зважаючи на те, що, до прикладу, держави Африки сумарно мають близько 28% голосів у ООН, така зміна може бути зовсім не на користь Україні.
Водночас деякі держави не поспішають вводити санкції проти російських медіа або пропагандистів, оскільки не хочуть потрапити до російського “списку недружніх країн”.
Наприклад, Нігерія, яка рішуче висловлюється на підтримку України, основну частку необхідної для себе пшениці імпортує саме з росії, а тому намагається не застосовувати проти неї жодних обмежень. Так само тісні звʼязки з росією заважають і Казахстану. Навесні та восени 2022 року оператори телебачення цієї країни намагалися припинити трансляцію низки російських каналів. Однак, оскільки телебачення у Казахстані транслюють через обладнання російських операторів, після “консультацій” з московськими очільниками компаній казахські “доньки” відмовилися від цієї ідеї.
Як розвивались санкційні списки
Станом на січень 2023 року під санкціями щонайменше однієї з 50 країн, які все ж обмежили російську пропаганду, перебувають 931 пропагандист та 206 медіа або інших організацій, які поширюють дезінформацію.
Основним тригером для запровадження санкцій виявилось повномасштабне вторгнення.
Так, лише 14,4% усіх санкцій, введених проти російських пропагандистів, застосовані до 24 лютого 2022 року. Частину з них наклали у відповідь на російську агресію в Україні, що почалась 2014 року, інша стосувалась пропагандистів або технічного персоналу, безпосередньо дотичних до російських втручань у вибори Президента США у 2016 році (йдеться про працівників Internet Research Agency під керівництвом євгенія прігожина).
Хоча під ці обмеження потрапили і деякі найбільш “яскраві” представники російської пропаганди (наприклад, дмітрій кісєльов), перші санкційні списки були неузгодженими між різними країнами та, як наслідок, не мали достатньої сили й ефективності. Як помітно з графіка нижче, після повномасштабного вторгнення багато держав зрозуміли, що в Японії, Австралії та Канаді немає місця не лише для власне владіміра путіна, а й для інших пропагандистів, які виправдовували російське вторгнення для внутрішньої та зовнішньої аудиторій.
Як наслідок, не лише різко зросла кількість санкцій (під обмеження потрапили 819 пропагандистів), а й стала помітною узгодженість роботи між різними державами – санкційні списки ЄС, США, Канади та інших держав здебільшого дублюють одне одного.
Крім того, важко не помітити, що після 24 лютого справжнім лідером у застосуванні санкцій стала Україна: за цей рік під обмеження потрапити 790 російських пропагандистів. Українські санкції демонструють і зміну фокусу обмежень: якщо раніше основну увагу приділяли найбільш медійним особам на кшталт владіміра соловйова, тепер підсанкційними стають російські блогери, “воєнкори” та співаки, що публічно підтримали російську війну в Україні, а також люди, які фінансують або керують російською пропагандистською машиною (детальніше про це – у нашому наступному матеріалі).
Так само змінився підхід і до санкцій проти російських пропагандистських організацій та окремих медіа.
У 2014 році було доволі складно уявити ситуацію, за якої європейський регулятор зобовʼязує заборонити трансляцію цілої низки російських телеканалів.
Натомість Європейський Союз та США намагались протидіяти російській пропаганді в інший спосіб: через просвіту населення, розвінчування російських фейків або викладання медіаграмотності у школах. Тож, хоча до 2022 року країни Заходу та Україна ввели санкції проти 81 медіа та організації, які сприяють поширенню російської пропаганди, ці спроби зменшити вплив росії також були не надто узгодженими й ефективними.
Після 24 лютого під обмеження потрапили ще близько 140 організацій.
Однак важливіше тут дещо інше: Захід та Україна почали діяти більш узгоджено та жорстко, забороняючи російській пропаганді поширюватись фізично – через заборону трансляцій телеканалів, а також через тиск на російські державні інституції та фінансові установи, які сприяли поширенню пропаганди, надаючи їй захмарні бюджети (детальніше про організації та установи, які потрапили під обмеження – у наступному матеріалі ОПОРИ).
Чи вирішують санкції проблему пропаганди?
Попри те, що 2022 рік приніс справжній прорив у протидії російській пропаганді, попереду у нас ще дуже багато роботи.
По-перше, не варто забувати, що навіть мінімальні санкційні обмеження російської пропаганди сьогодні є лише у чверті країн світу. Підтримка інших 150 держав світу для України також критично важлива. Це вимагає конкретних кроків не лише з боку української влади і не лише у питаннях заохочення цих урядів до введення санкцій проти російської пропаганди. Натомість можна піти й дещо іншим шляхом – просувати проукраїнські погляди у цих країнах.
Англомовна ніша, у якій існують сьогодні більшість українських медіа, що виходять на міжнародний ринок, є для нас доволі важливою. Однак ця частина медіапростору й так доволі доброзичлива. Натомість створення проукраїнських медіа арабською, суахілі або гінді зараз є більш нагальною (хоч і більш складною до виконання) потребою.
По-друге, навіть ті країни, які запровадили обмеження, не обов’язково є найбільш захищеними. Безперечно, припинення трансляції російських телеканалів та блокування доступу до сайтів російських державних медіа – це велика перемога, однак росія навчилась обходити санкції у медіапросторі так само, як і в інших сферах.
Сьогодні російська пропаганда переходить в онлайн, її можна побачити в стрічці будь-якої соціальної мережі або через онлайн-трансляцію і сайт пропагандистського медіа.
Хоча вебсторінки RT та Sputnik заблоковані на території ЄС, росія створила десятки так званих дзеркал – сайтів з дещо іншою назвою, які фактично дублюють наповнення заборонених ЗМІ. Так само, навіть попри те, що низка російських державних ЗМІ зникла з Facebook та Instagram у Європі, сторінки цих медіа в арабських країнах та Латинській Америці все ще залишаються активними. Інша проблема – це месенджери на кшталт Telegram, Viber або WhatsApp, де російські державні ЗМІ загалом почуваються доволі вільно і публікують контент на необмежену аудиторію десятками різних мов.
Тож сьогодні, крім держав, які все охочіше вводять санкції проти російських пропагандистів та медіа, стороною процесу мають стати й великі платформи соціальних мереж, кожна з яких має власні політики і часто не готова йти на прямий контакт з урядами.
Врешті-решт, не варто забувати про необхідність подальших санкцій проти російських пропагандистів і медіа в інших країнах та в Україні.
Зрештою, санкції мають у собі ще одну важливу цінність: вони юридично фіксують злочини, які вчиняє російська пропагандистська машина проти українського народу, розпалюючи ворожнечу та закликаючи росіян знищувати українців. Хтозна, можливо, саме ці санкції одного дня полегшать нам підготовку до міжнародного трибуналу над пропагандистами та допоможуть посадити ольгу скабєєву і антона красовського на ту саму лаву, на якій зараз сидить Фелісьєн Кабуга.