Матеріал створено в рамках проєкту "Просування демократичної доброчесності та врядування в Україні", що реалізується Громадянською мережею ОПОРА за підтримки ЄС. Його зміст є виключною відповідальністю Громадянської мережі ОПОРА і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

 

Вступ

26 жовтня 2025 року в Україні мали б відбутися чергові місцеві вибори. Однак через російську агресію та запроваджений унаслідок неї правовий режим воєнного стану провести їх неможливо. Так само не відбулися й чергові парламентські та президентські вибори, що припадали на осінь 2023 року та весну 2024 року відповідно.

Утім, на відміну від Президента чи Верховної Ради України, органів місцевого самоврядування (далі — ОМС) немає в законодавчому переліку органів, повноваження яких за Законом “Про правовий режим воєнного стану” не можуть бути припинені у період дії воєнного стану. Крім цього, законодавство не містить ні прямої норми щодо автоматичного продовження повноважень ОМС у разі неможливості провести вибори, ні положення про припинення повноважень чинних органів до обрання нових. У зв'язку з цим виникають питання щодо правового виміру легітимності органів місцевого самоврядування та безперервності їхньої влади в умовах воєнного стану.
 

Які місцеві вибори мали відбутися 26 жовтня 2025 року?

Виборчий кодекс передбачає, що місцеві вибори бувають черговими, позачерговими, повторними, проміжними, першими, додатковими місцевими виборами.

Основним видом місцевих виборів є саме чергові, які проводяться:

  • для формування місцевих рад та обрання сільського, селищного, міського голови
  • в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень відповідної ради чи відповідного голови, обраних на чергових виборах (ч. 3 ст. 141 Конституції України),
  • одночасно на всій території України, за винятком обмежень, встановлених законом (ч. 2 ст. 3 Виборчого кодексу).

У зв'язку з цим, а також, враховуючи юридичну позицію Конституційного Суду щодо проведення чергових виборів до всіх органів місцевого самоврядування одночасно для забезпечення стабільності та безперервності існування влади, актуальні чергові місцеві вибори мали відбутися 26 жовтня 2025 року, оскільки попередні відбулися 25 жовтня 2020 року.

 

Чим заборонено проводити місцеві вибори в умовах воєнного стану?

Правовий компонент цього питання ОПОРА неодноразово розкривала у своїх матеріалах, зокрема в Юридичній довідці про неможливість проведення виборів в умовах воєнного стану.

На рівні міжнародних стандартів Європейська хартія місцевого самоврядування (ратифікована Україною) підкреслює принцип місцевого самоврядування, що здійснюється радами або зборами, членів яких вільно обирають шляхом прямого, рівного, загального і таємного голосування (ст. 3). Утім, Венеційська комісія (зокрема в Компіляції висновків та доповідей щодо надзвичайного стану), визнає, що в умовах надзвичайних ситуацій (включно з війною чи воєнним станом) можуть виникати обставини, які об'єктивно унеможливлюють проведення виборів відповідно до демократичних стандартів. У таких виняткових випадках принцип безперервності державної влади й функціонування публічних інститутів може превалювати над вимогою негайного проведення виборів — за умови, що таке відтермінування є необхідним, пропорційним і тимчасовим.

Своєю чергою в Розділі ХІ Конституції України безпосередньо не передбачено ні заборони на проведення місцевих виборів в умовах воєнного стану, ні продовження повноважень органів місцевого самоврядування до вступу на посаду наступників, на відміну від того, як це визначено щодо Верховної Ради України у ч. 4 ст. 83 Основного Закону.

Однак проведення демократичних виборів безпосередньо залежить від можливості забезпечення конституційних принципів виборчого права, які загалом передбачені у ст. 71 Конституції України, а щодо формування органів місцевого самоврядування продубльовані у її ст. 141. В умовах повномасштабної агресії гарантувати їх неможливо, що не дозволяє провести демократичні вибори.
Крім цього, пряма заборона на проведення місцевих виборів в умовах воєнного стану передбачена у ст. 19 Закону “Про правовий режим воєнного стану”: “В умовах воєнного стану забороняються проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування”.

Як бачимо, законодавча конструкція сформульована у вигляді імперативного обмеження (яке формально не вимагає ухвалення додаткового рішення про заборону виборів у таких умовах). Водночас у частині застосування аналогічного обмеження на проведення страйків, масових зібрань та акцій в умовах воєнного стану практика є різною — фактично така заборона не є загальною, а обмеження накладають або в судовому порядку, або органи військового управління. Детальніше про це читайте в матеріалі ОПОРИ ”Свобода мирних зібрань в умовах воєнного стану в Україні”.

Крім цього, у ст. 20 Виборчого кодексу чітко передбачено, що у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях воєнного або надзвичайного стану виборчий процес загальнодержавних виборів та/або виборчий процес відповідних місцевих виборів, що відбуваються на цих територіях або їх частині, припиняється з дня набрання чинності відповідним указом Президента України. У зв'язку з цим, 24 лютого 2022 року ЦВК прийняла постанову № 59 “Про деякі питання організації підготовки та проведення проміжних виборів народного депутата України 27 березня 2022 року в одномандатному виборчому окрузі № 206, позачергових, проміжних та повторних місцевих виборів у зв’язку з введенням в Україні воєнного стану”.

 

Якщо воєнний стан запроваджено локально (не на всій території України), чи можна проводити місцеві вибори на територіях, де його дія не поширюється? 

Використовувана в Законі “Про правовий режим воєнного стану” конструкція “в умовах воєнного стану забороняється проведення виборів органів місцевого самоврядування” не передбачає привʼязки до територій, на які поширюється воєнний стан, та розсуду щодо вибору запровадження чи незапровадження такого обмеження. Така словесна конструкція формально може бути витлумачена таким чином, що ця заборона стосується всієї території України — незалежно від того, чи поширюється дія воєнного стану локально, чи ні.

Альтернативний підхід до розуміння цієї норми склався на практиці у 2018 році, коли місцеві вибори поза територіями, охопленими локальним воєнним станом, усе-таки проводили. Тоді Указом Президента України від 26 листопада 2018 року № 393 у зв'язку з агресивними діями з боку Російської Федерації, що відбувся 25 листопада 2018 року в районі Керченської протоки проти кораблів Військово-морських сил Збройних Сил України пропонувалося запровадження воєнного стану на всій території України строком на 30 діб до 14 години 00 хвилин 26 грудня 2018 року. Утім, Верховна Рада України затвердила його із застереженням, поширивши дію воєнного стану лише на Вінницьку, Луганську, Миколаївську, Одеську, Сумську, Харківську, Чернігівську, Донецьку, Запорізьку, Херсонську області та внутрішні води України Азово-Керченської акваторії. 

Варто зауважити, що тоді агресія Росії була локальною, а не повномасштабною, тому обмежень прав людини та мобілізації фактично не запровадили. Крім цього, місцеві вибори не були черговими й не відбувалися на всій території України, а виборче законодавство на той час не регулювало припинення виборчих процесів у зв'язку з введенням воєнного чи надзвичайного станів. Такий механізм з'явився лише зі змінами до Виборчого кодексу у 2020 році.

У Виборчому кодексі передбачено, що у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях воєнного або надзвичайного стану виборчий процес відповідних місцевих виборів, що відбуваються на цих територіях або їх частині, припиняється з дня набрання чинності відповідним указом Президента України, а ЦВК ухвалює рішення про припинення виборчого процесу на всій території України або в окремих її місцевостях, яким визначає порядок завершення виборчих процедур, які були розпочаті в межах відповідного виборчого процесу. (ст. 20).

Як бачимо, положення Виборчого кодексу сфокусовані на механізмі припинення виборчих процесів із привʼязкою до територій, де запроваджений воєнний стан. Зокрема, в ньому використані такі законодавчі конструкції, як “відповідних місцевих виборів, що відбуваються на цих територіях або їх частині” та “припинення виборчого процесу на всій території України або в окремих її місцевостях” (ст. 20). Це певною мірою врегульовує випадки, відомі з практики 2018 року. Такі положення можна інтерпретувати як можливість згортання виборчого процесу лише на тих територіях, де запроваджено локальний воєнний стан. 

Разом з цим, слід наголосити, що на можливість проведення місцевих виборів на територіях, не охоплених воєнним станом, згідно з принципами, передбаченими Конституцією, та з дотриманням демократичних стандартів також впливає низка факторів: запровадження загальної або часткової мобілізації, обмежень прав людини та масового внутрішнього переміщення населення. Від цих обставин безпосередньо й істотно може залежати реалізація виборчих прав навіть у регіонах, де воєнний стан формально не діє. Це підкреслює потребу подальшого вдосконалення правового регулювання з урахуванням масштабу воєнного стану, рівня ризиків і його наслідків, а також принципу пропорційності обмежень демократичних процедур.

 

Чи зобов'язаний парламент прийняти рішення про неможливість проведення (призначення) виборів в умовах воєнного стану?

За ч. 2 ст. 19 Конституції, Верховна Рада, як і інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи, зобов'язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституційний Суд України у Рішенні від 27 травня 2009 року № 12-рп/2009 зауважив, що повноваження органів державної влади визначають Конституція і закони України, а повноваження Верховної Ради України з питань здійснення державної влади встановлює лише Конституція України (перше речення абз. 2 підпункту 3.1 п. 3 мотивувальної частини).

Так, п. 30 ч. 1 ст. 85 Конституції до повноважень Верховної Ради відносить призначення чергових і позачергових виборів до органів місцевого самоврядування. У розрізі доктрини вичерпності конституційних повноважень парламенту та вузько формального розуміння використовуваної конструкції Основний Закон не наділяє Верховну Раду іншими повноваженнями, як-от ухвалення рішення про неможливість призначення виборів у зв'язку з дією воєнного стану. Втім, навіть у розрізі доктрини “прихованих повноважень” (inherent powers) на законодавчому рівні не передбачено механізму прийняття рішення про неможливість призначення таких виборів.

Виборче законодавство (абз. 4 ч. 2 ст. 194 та ч. 1 ст. 195 Виборчого кодексу) передбачає лише, що рішення про призначення чергових виборів депутатів обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, сільських, селищних, міських голів Верховна Рада України приймає не пізніше ніж за 90 днів до дня виборів. Таким чином, останнім можливим днем ухвалення такого рішення було 28 липня 2025 року, але жодного рішення в ці строки парламент не ухвалював. Натомість Центральна виборча комісія у своїй постанові №29 від 25.07.2025 зазначила, що дія в Україні воєнного стану і наявна законодавча заборона проведення будь-яких виборів унеможливлює призначення та проведення виборів, а також здійснення визначених Виборчим кодексом виборчих процедур.

 

Якою є доля територіальних виборчих комісій, сформованих напередодні чергових місцевих виборів 2020 року, та чи має ЦВК сформувати нові ТВК за неможливості проведення чергових місцевих виборів 26 жовтня 2025 року?

Виборче законодавство встановлює, що ЦВК має сформувати новий склад обласних, районних, міських територіальних виборчих комісій (крім тих, що розташовані в Криму), а також районних у місті Києві та Севастополі, не пізніше ніж за 75 днів до дня голосування, а склад ТВК нижчого рівня — не пізніше ніж за 60 днів до дня голосування. Востаннє ЦВК виконала цю вимогу у серпні 2020 року, але у 2025 році цього не зробила.

Натомість ЦВК, як уже зазначалося вище, ухвалила постанову №29 від 25.07.2025, в якій обґрунтувала продовження повноважень членів територіальних виборчих комісій у зв'язку з дією в Україні воєнного стану та наявною законодавчою забороною проведення будь-яких виборів. Також Комісія наголосила, що це унеможливлює призначення і проведення виборів, а також здійснення визначених Виборчим кодексом виборчих процедур, у тому числі з формування нового складу відповідних ТВК.

У контексті заборони проведення виборів під час воєнного стану варто зауважити, що процедура формування ТВК у законодавстві виведена за межі виборчого процесу. Це породжує питання, чи поширюються на неї обмеження, встановлені законодавством про воєнний стан. Аналогічна ситуація — з призначенням парламентом виборів: хоча ця процедура (повноваження) формально може бути реалізована, вона нерозривно пов’язана з проведенням виборів. Оскільки тривалість агресії та, відповідно, воєнного стану невідома, парламент станом на 28 липня — граничний строк для призначення чергових місцевих виборів — не мав можливості прийняти рішення у визначені законом терміни.

З іншого боку, попри те, що ЦВК обґрунтовувала неможливість формування нового складу ТВК відсутністю рішення парламенту про призначення виборів і визначення їхньої дати, Комісія ухвалила відповідну постанову ще до завершення строку, відведеного Верховній Раді для такого рішення. При цьому дата проведення чергових місцевих виборів, від якої обчислюються строки, визначена Конституцією (це остання неділя жовтня п’ятого року повноважень), тобто фактично відома наперед.

Разом з цим, як уже зазначалося в матеріалі ОПОРИ, постанова ЦВК стала відповіддю на складну юридичну дискусію, що виникла на тлі прямої заборони проведення виборів під час воєнного стану. Хоча Закон забороняє саме проведення виборів, залишалося відкритим питання, чи поширюється ця заборона на підготовчі етапи, такі як призначення виборів Верховною Радою чи формування виборчих комісій, які формально не є частиною виборчого процесу. ЦВК, не чекаючи політичного розв'язання цих питань, обґрунтувала свою позицію з суто технічного боку: оскільки процедура і строки формування нових ТВК нерозривно пов'язані з конкретною датою голосування (днем виборів), а ця дата через воєнний стан та у зв'язку з непризначенням парламентом виборів не може бути визначена, то відсутні будь-які правові підстави для запуску цих процесів. Крім цього, хоча ця постанова й ухвалена до настання кінцевого терміну ухвалення рішення про призначення виборів (до 28 липня), вона є важливим роз'ясненням для всіх політичних сил та суспільства, а також відповіддю на питання, не до кінця врегульовані у чинному законодавстві. Крім того, така позиція ЦВК демонструє зв’язок між діяльністю складу сформованими у 2020 році ТВК і забезпеченням належного функціонування органів місцевого самоврядування, вибори до яких ця комісія адмініструвала у тому ж році. Відтак, саме сформовані в той час ТВК повинні розв'язувати питання відкликання та заміщення представників органів місцевого самоврядування.

Також варто зауважити, що, згідно з Виборчим кодексом, територіальні виборчі комісії є спеціальними колегіальними органами, що забезпечують організацію підготовки та проведення місцевих виборів (ч. 1, 4 ст. 33, ч. 1 ст. 206 Виборчого кодексу) та мають статус постійних органів, а їхні члени здійснюють свої повноваження до сформування нового складу відповідної комісії в порядку, визначеному Кодексом (ч. 8 ст. 33 Виборчого кодексу). Таким чином, територіальні виборчі комісії зберігають свій статус і продовжують виконувати свої повноваження доти, доки не будуть призначені відповідні місцеві вибори та не сформований новий склад відповідних ТВК.
 

Яким є строк повноважень органів місцевого самоврядування та коли, за загальним правилом, вони припиняються?

Конституція України (ч. 3 ст. 141) встановлює 5-річний строк повноважень для органів місцевого самоврядування, обраних на чергових виборах. Утім, на відміну від парламенту чи глави держави, Основний Закон не встановлює для ОМС привʼязку здійснення повноважень до моменту формування нового їх складу.

Таке продовження повноважень може випливати з положення, передбаченого ч. 2 ст. 4 Закону “Про статус депутатів місцевих рад”, за яким повноваження депутата починаються з дня відкриття першої сесії відповідної ради після офіційного оголошення результатів виборів і припиняються в день відкриття першої сесії ради нового скликання, за винятком випадків дострокового припинення, передбачених законом. Подібним чином, згідно з ч. 1 ст. 42 Закону “Про місцеве самоврядування”, повноваження сільського, селищного або міського голови завершуються в день відкриття першої сесії новообраної ради або, якщо така рада не сформована, з моменту вступу на посаду іншої особи.

Таким чином, саме з огляду на це можемо стверджувати, що строк повноважень місцевої ради та сільського, селищного, міського голови, обраних на чергових виборах, становить 5 років, а їхні повноваження припиняються в день відкриття першої сесії ради нового скликання або з моменту складення присяги новообраним головою. 

Також варто звернути увагу, що за умови лише створення військової адміністрації за указом Президента повноваження органу місцевого самоврядування не припиняються, а у випадку з рішенням Верховної Ради законодавство використовує  конструкцію “передача повноважень”, а не їх припинення, що дозволяє органам місцевого самоврядування відновити свої права й цивільне управління після завершення воєнного стану, коли зі спливом 30 днів повноваження військових адміністрацій уже мають бути припинені.

 

Чи продовжують дію повноваження органів місцевого самоврядування в умовах воєнного стану, коли 5-річний строк сплив та вибори неможливі? Чи поширюється на них принцип безперервності влади?

З огляду на вищезазначене правове регулювання, хоча строк повноважень ОМС, обраних на чергових виборах, становить 5 років, можемо стверджувати, що їхні повноваження продовжуються до формування нового складу ОМС.
До питання принципу безперервності влади як ключової гарантії стабільності конституційного ладу неодноразово звертався КСУ. Так, у Рішенні № 2-р/2020 Суд визначив, що цей принцип означає неперервне функціонування органів державної влади незалежно від змін до Конституції, у Рішенні № 22-рп/2003 — що повноваження Президента тривають до вступу на посаду новообраного глави держави, а у Рішенні № 4-р/2020 — що найвища судова інстанція здійснює свої повноваження безперервно. 

З цих позицій випливає, що КСУ розглядає безперервність не просто як технічну норму, а як невіддільну властивість функціонування ключових державних інституцій, покликану забезпечити сталість і керованість державних процесів. 

Зауважимо, що наведені вище рішення стосуються переважно органів державної влади. Однак аналіз Рішення КСУ № 2-рп/2013 в справі про одночасне проведення чергових місцевих виборів дає підстави стверджувати, що цей принцип поширюється й на місцеве самоврядування. У цьому рішенні Суд прямо зазначив, що уніфікація строків повноважень представницьких органів була зумовлена необхідністю “забезпечення безперервності процесу здійснення державної влади і самоврядності”. Використання сполучника “і” ставить державну владу та самоврядність в один логічний ряд у контексті цього принципу. Ба більше, у пункті 3.3 того ж рішення КСУ наголошує, що одночасне проведення місцевих виборів необхідне для “забезпечення стабільності та безперервності існування влади”. Тут термін “влада” вживається у широкому сенсі, охоплюючи і державний, і муніципальний рівень.

Таким чином, КСУ визнає місцеве самоврядування невіддільною частиною єдиного механізму публічної влади в Україні, на яку поширюються ті самі засадничі принципи стабільності та безперервності, що й на державні органи.

Таке поширення принципу підкріплюється й тим, що КСУ послідовно застосовує єдині правові підходи до всіх представницьких органів. Як зазначено у Рішенні № 1-рп/2001, Конституція та закони встановлюють ”однакові правові підходи до організації і діяльності” парламенту, представницького органу АР Крим та органів місцевого самоврядування. Ця логіка доводить, що фундаментальні принципи, застосовні до Верховної Ради України, є релевантними й для місцевих рад.

Також слід виокремити Рішення № 14-рп/2009, в якому, аналізуючи конституційність обмеження виборчих прав, КСУ зазначив, що ст. 64 Основного Закону допускає обмеження права обирати в умовах воєнного стану. Далі Суд прямо посилається на профільні закони (втім, варто визнати, що чинний на той момент закон про воєнний стан передбачав неприпустимість припинення повноважень ОМС в умовах такого правового режиму) і констатує, що передбачені ними обмеження полягають у тому, що проведення виборів до ОМС у разі закінчення строку їхніх повноважень забороняється, а “раніше сформовані органи продовжують свою діяльність”. Хоча ця теза не була предметом резолютивної частини рішення, її наявність у мотивувальній частині надзвичайно вагома. Вона демонструє, що КСУ вже звертав увагу на цей законодавчий механізм і визнавав його відповідним конституційній логіці обмежень прав в умовах особливих правових режимів.

Висновок про те, що принцип безперервності влади поширюється на органи місцевого самоврядування, додатково посилюється тезою з Рішення № 1-рп/2000, згідно з якою повноваження ради чи голови припиняються тільки через волевиявлення виборців, а не за рішенням парламенту. Оскільки в умовах війни вільне волевиявлення є неможливим, то й припинення повноважень органів, які отримали свою легітимність від народу, є неможливим до моменту відновлення виборчого процесу.

 

Як можна підсилити легітимність органів місцевого самоврядування в умовах воєнного стану?

У матеріалі ОПОРИ “(Не)легітимні ради: чи відбудуться місцеві вибори у 2025 році?” виокремлено декілька шляхів для цього. 

Найкращим із них вбачаємо офіційне тлумачення Конституційним Судом норм Основного Закону щодо повноважень органів місцевого самоврядування в умовах воєнного стану, зокрема окремих положень ст. 141 Конституції України. Попри переконливість вищенаведених аргументів, слід визнати, що вони базуються на системному аналізі різних норм законодавства і рішень КСУ, а не на чіткому конституційному регулюванні (в Конституції немає прямої норми, яка б регулювала саме цю ситуацію) спливу строку повноважень ОМС під час воєнного стану. Це може викликати потенційні правові сумніви та політичні спекуляції щодо легітимності рішень ОМС після 26 жовтня 2025 року. Для усунення будь-яких правових сумнівів і забезпечення повної юридичної визначеності було б доречно звернутися до Конституційного Суду України для офіційного тлумачення положень ст. 141 Конституції України у системному зв'язку з принципом безперервності публічної влади та обмеженнями, встановленими на період дії воєнного стану. Таке рішення остаточно б легітимізувало продовження повноважень ОМС до обрання їх нового складу на перших післявоєнних виборах. 

Іншим підходом, що не суперечить попередньому, а може його доповнювати, є внесення змін до законодавства. Зокрема, у ч. 1 ст. 10 Закону “Про правовий режим воєнного стану” до переліку органів, повноваження яких не припиняються під час воєнного стану, можуть бути додані органи місцевого самоврядування. Своєю чергою, у ст. 14 Закону “Про місцеве самоврядування” або ст. 20 Виборчого кодексу варто запровадити положення, подібні до ст. 83 Конституції щодо Верховної Ради: у разі неможливості проведення чергових місцевих виборів через воєнний або надзвичайний стан повноваження відповідної ради або голови продовжуються до першого засідання першої сесії ради, обраної на перших виборах після скасування такого стану, або до дня складання присяги новообраним сільським, селищним чи міським головою. Ці законодавчі поправки не змінять суті поточного правового регулювання, але зроблять його більш однозначним, усуваючи підстави для спекуляцій.

Однак парламент обрав наразі підзаконний шлях. Так, Верховна Рада прийняла постанову про безперервну роботу представницьких органів місцевої влади під час воєнного стану. Такий спосіб є найшвидшим і найпростішим, він чітко демонструє позицію парламенту, підтверджуючи законність продовження повноважень органів місцевого самоврядування з відповідним обґрунтуванням. Утім, постанова може бути лише тимчасовою альтернативою законодавчому врегулюванню. Підзаконність та обмежена юридична вагомість постанови не усуває необхідності внести системні зміни до законів в осяжній перспективі. У протилежному випадку існує загроза оскарження постанови парламенту, насамперед через те, що, згідно зі ст. 92 Конституції України, засади місцевого самоврядування визначаються виключно законами України. Таким чином, питання продовження повноважень органів місцевого самоврядування в умовах воєнного стану належить до виключної компетенції парламенту через ухвалення відповідних законодавчих змін або може бути вирішене Конституційним Судом України шляхом тлумачення норм Конституції.

Попри це, варто ще раз наголосити: ухвалене в конкретному часовому проміжку рішення демонструє чіткий сигнал органам місцевого самоврядування щодо їхньої легітимності та продовження їхніх повноважень, а також допомагає уникнути вакууму влади на місцях, що особливо важливо в умовах відбиття російської агресії.

 

Коли будуть призначені та проведені місцеві вибори після завершення воєнного стану?

Як уже зазначалося, за мирного часу Верховна Рада України призначає чергові місцеві вибори не пізніше ніж за 90 днів до дня виборів, а виборчий процес розпочинається за 50 днів до дня голосування.
Якщо місцеві вибори не відбулися вчасно через запровадження воєнного стану, за абз. 6 ч. 1 ст. 20 Виборчого кодексу, вони мають бути призначені парламентом не пізніше місяця після завершення такого особливого правового режиму. Наголосимо, що в цій нормі йдеться тільки про призначення, а не про проведення виборів.
Таке правове регулювання вимагає від уповноваженого органу призначити (оголосити) у місячний строк з дня завершення воєнного стану усі вибори, які не відбулися через російську збройну агресію (а це парламентські, президентські та місцеві), при цьому не даючи відповіді на питання про послідовність і дати їх проведення. Розв'язанню цих питань шляхом офіційного тлумачення, зокрема ст. 141 Конституції України, міг би сприяти Конституційний Суд. Це допомогло б законодавцю віднайти легітимний законодавчий механізм за умов коли строки для проведення чергових місцевих виборів чітко визначені Конституцією (в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень), але дотриматися їх уже неможливо. 

Варто зауважити, що ЦВК у своїй постанові №29 від 25.07.2025 теж визнала, що законодавство не встановлює день проведення чергових місцевих виборів, які мають бути призначені після припинення або скасування воєнного стану, та висловила думку, що його може бути визначено при ухваленні рішення про призначення виборів.

Крім цього, в Законі “Про правовий режим воєнного стану” передбачені інші часові параметри для призначення місцевих виборів, ніж у Виборчому кодексі. Так, ч. 2 ст. 19 передбачає 90-денний строк із дня припинення чи скасування воєнного стану для прийняття парламентом рішення щодо призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих виборів, якщо чергові або позачергові вибори до відповідних органів мали бути проведені в період, на який було запроваджено воєнний стан.

Також нагадаємо, що на сьогодні ч. 4 ст. 3 Виборчого кодексу забороняє одночасне проведення чергових і позачергових загальнодержавних виборів із всеукраїнським референдумом, іншими загальнодержавними чи місцевими виборами. На необхідності збереження такого підходу у повоєнний період наголошує і Громадянська мережа ОПОРА у Дорожній карті для повоєнних виборів (с. 12).

Навіть якщо припустити, що уповноважені органи дискреційно призначать чи оголосять виборчі процеси у різні часові проміжки, з урахуванням наслідків війни (руйнування виборчої інфраструктури, масштабної міграції та ін.) такі строки мають бути достатніми для належної підготовки та проведення будь-яких післявоєнних виборів (загальнодержавних чи місцевих). В рамках IX Діалогу Жана Моне у 2023 році парламентські партії домовилися про проведення національних виборів не менш як за 6 місяців після завершення воєнного стану. Громадянська мережа ОПОРА у Дорожній карті для повоєнних виборів (с. 11) теж наголошує, що для підготовки загальнодержавних виборів необхідно щонайменше 6 місяців. 

З огляду на тривалість розведених у часі парламентської та президентської виборчих кампаній, місцеві вибори потенційно можуть відбутися приблизно за рік після завершення воєнного стану. Водночас, оскільки чинне законодавство не визначає таких строків, а Конституційний Суд ще не тлумачив конституційну рамку для законодавця, наразі неможливо встановити будь-які остаточні чи імперативні часові орієнтири — вони можуть бути зміщені й на інший період.

 

Висновки

Правовий аналіз чинного законодавства свідчить, що проведення чергових місцевих виборів восени 2025 року не тільки юридично неможливе через пряму заборону їх проведення під час дії воєнного стану, а й передусім через російську агресію, яка унеможливлює проведення виборів згідно з принципами та положеннями Конституції України. Попри відсутність у законодавстві спеціальної норми про неприпустимість припинення повноважень органів місцевого самоврядування або їх продовження, їхня діяльність не припиняється зі спливом 5-річного строку, оскільки закон прямо пов’язує припинення повноважень із формуванням нового складу органів. Відтак, місцеві ради та голови продовжують виконувати свої функції на підставі конституційного принципу безперервності влади та чинних норм законодавства. І все ж для уникнення спекуляцій і правової невизначеності в осяжній перспективі замість підзаконного регулювання доцільно чітко унормувати це у законодавстві.

Важливим елементом посилення легітимності органів місцевого самоврядування в умовах воєнного стану, а також розв’язання окремих питань, що стосуються проведення повоєнних виборів, може стати звернення (подання) до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення ст. 136 та 141 Основного Закону. У межах своїх повноважень шляхом офіційного тлумачення Конституції Суд міг би надати чіткі відповіді на ключові питання: чи вважатимуться повоєнні вибори черговими, але відтермінованими; коли і в якій послідовності слід проводити такі вибори; чи може голосування тривати кілька днів; а також як тлумачити продовження повноважень і принцип безперервності влади органів місцевого самоврядування в умовах воєнного стану. Такі рішення посилять легітимність органів місцевого самоврядування та допоможуть усунути сумніви щодо конституційності положень, які регулюватимуть проведення виборів у післявоєнний період, а також запобігатимуть ризику делегітимації органів влади, обраних на цих виборах.

Крім цього, хоча парламент і не ухвалив рішення про неможливість призначення чергових місцевих виборів, Центральна виборча комісія, посилаючись на заборону проведення виборів, обґрунтовано не формувала нові територіальні виборчі комісії. Територіальні виборчі комісії, створені у 2020 році, продовжують діяти як постійні органи до моменту формування нового складу. Як бачимо, легітимність органів місцевого самоврядування зберігається, а їхня діяльність ґрунтується на необхідності забезпечення неперервності функціонування публічної влади в умовах відбиття російської збройної агресії.