Перший місяць 2024 року відзначився потужними інформаційними операціями Росії. На всіх доступних майданчиках Кремль намагався розколоти єдність між владою й народом України, водночас заперечуючи існування української ідентичності. Паралельно Росія імітує зацікавленість у переговорах, аби виграти час і переспрямувати увагу світу. Втім, агресивні дії й наміри публічних російських ультранаціоналістів змушують Європу всерйоз розглядати варіант прямого військового зіткнення з РФ.
Важливим елементом російських інформаційних зусиль залишається зменшення західної допомоги Україні. Через дискредитацію військово-політичного командування нашої країни та маніпулювання чутливими темами російська сторона відвертає увагу від власних воєнних злочинів, а також дестабілізує міжнародну підтримку і внутрішню ситуацію в Україні.
Нижче розповідаємо про ключові російські наративи у січні, їх контекст і мету поширення.
Поневолення "братського народу"
Росія вже відкрито заявляє про справжню мету "спецоперації" – знищення українців і територіальне розширення. Практичний сенс того, що відбувається, значно ширший, ніж денацифікація та демілітаризація. В інтерв’ю російським пропагандистам очільник МЗС Сєрґєй Лавров визнав руйнування "ідеології братства" трьох народів, начебто спричинене діями англосаксів і розпадом СРСР. З цього випливає, що Кремль вважає війну способом об'єднати розділений народ.
Та навіть у так званому "братському співіснуванні" росіяни звеличують себе до статусу вищої раси. У хворому розумінні політичного керівництва РФ українці – частина російського народу, історично як окремої нації їх начебто ніколи й не існувало.
Врешті, пропагандисти Кремля відреагували на указ Володимира Зеленського про збереження ідентичності українців у Росії, навмисно спотворивши його зміст до територіальних претензій. Насправді ж у документі йдеться про систематичні утиски українців на історично заселених ними землях РФ. Цей указ не встановлює жодних територіальних вимог, як хибно стверджують російські ультранаціоналісти.
Натомість Росія не готова відмовитися від територіальних завоювань, які вона "реалізовувала останні півтора року". Ба більше, колишній президент РФ Дмітрій Медведєв прямо заявив, що існування України фатальне для самих українців, оскільки наявність самостійної держави на історичних російських територіях завжди буде приводом для воєнних дій.
"Життя у великій спільній державі, яку вони зараз не дуже люблять, краще за смерть. Їхній смерті та смерті їхніх близьких. І що швидше українці усвідомлюють це – то краще", – погрожує Медведєв у своєму телеграм-каналі.
Цей відкрито задекларований Росією маніфест геноциду українців нагадує дії Третього Рейху. Втім, будь-які твердження Кремля про те, що життя українців і росіян можливе у мирі та злагоді, мають на меті маніпулювання громадською думкою, зокрема в Україні.
Наприклад, постпред Росії в ООН Васілій Нєбєнзя неодноразово висловлював співчуття "братньому українському народу", але причиною його страждань він називав "корумповане керівництво" країни. За словами дипломата, завдання Росії полягає в тому, щоб не дати "київській хунті" повністю знищити свій народ, а українській мові та культурі нічого не загрожує.
Згодом Владімір Путін у розмові з російськими військовослужбовцями зазначив, що Україна сама по собі не є для РФ ворогом, але західні гравці начебто хочуть знищити Росію й розділити її на частини. Як бачимо, вже традиційно в Росії намагаються представити Україну як усього-на-всього пішака в своєму протистоянні з Заходом.
З одного боку. Росія хоче замаскувати справжню експансіоністську мету своєї "спецоперації", з іншого – погіршити ставлення українців до західних партнерів, неправдиво називаючи останніх бенефіціарами затягування воєнних дій. А через спроби посилити внутрішнє невдоволення політичним керівництвом в Україні російська влада сподівається на дестабілізацію.
"Більшість мешканців України починають розуміти, хто їхній справжній ворог і хто довгі роки морочив їм голову, лякаючи Росією, насаджуючи брехню про нашу країну та "скасовуючи" нашу спільну історію", – сказав на засіданні Радбезу ООН Сєргєй Лавров.
Імітація переговорів та заперечення агресивних намірів
Велика частина російської риторики в січні стосувалася переговорного треку врегулювання війни. Російська сторона вкотре наголошувала, що "готова до переговорів", але ці заклики передбачають умови, рівнозначні капітуляції України.
Активність Росії в цьому напрямку частково була спричинена черговим раундом переговорів щодо української формули миру у швейцарському Давосі, де зібралися представники понад 80 держав і міжнародних організацій. Цей захід став логічним продовженням минулорічних зустрічей у Копенгагені, Джидді й на Мальті.
У результаті Швейцарія підтвердила свої наміри організувати мирну конференцію щодо України на найвищому рівні. У відповідь вище політичне керівництво Росії просувало тези про те, що "Росія не відмовляється від переговорів", "обговорення мирного врегулювання неможливе без участі Росії", "нас намагаються змусити кинути на поталу українських нацистів російських людей".
Кремль панічно сприймає подібні зустрічі, адже боїться консенсусу Заходу з країнами Глобального Півдня, на які агресор переорієнтував свою зовнішню політику. Речниця МЗС Марія Захарова неодноразово висловлювала сподівання, що "наші партнери в Азії, Африці та Латинській Америці" усвідомлюють реальний стан справ та не дозволять втягнути себе у відверто антиросійські ініціативи".
Однак Росія не має наміру вести добросовісні переговори. На засіданні Радбезу ООН Сєрґєй Лавров заявив, що Росія зацікавлена лише в тих переговорах, які призведуть до усунення нинішньої української влади. Захарова ж у коментарях вимагала нейтрального статусу України та "поваги до громадян усіх національностей". Разом з цим, пояснюючи, чому понад 140 держав на засіданні Генасамблеї ООН засудили вторгнення Росії в Україну, Лавров сказав, що "для нас немає значення, хто і як голосував".
Імітуючи ініціативу переговорів, Кремль звинувачує Україну у відмові від дипломатичного врегулювання. Російська сторона переконує Захід зрадити Київ або просто намагається виграти час для відновлення сил. Військові аналітики й далі вважають, що будь-яке припинення вогню піде на користь Росії, тому росіяни поширюють у західних медіа "сигнали про відкритість Путіна до переговорів", які так і не дають бажаного для агресора ефекту.
Навпаки, все більше політиків вважають, що Владімір Путін буде вести війни, доки не помре, а нинішні події у світі нагадують передвоєнні 1930-ті, коли Захід намагався умиротворити Адольфа Гітлера. На тлі постійних російських погроз країни НАТО почали розглядати сценарій війни з Росією як реалістичний.
У січні Дмітрій Мєдведєв пригрозив країнам Європи застосувати проти них ядерне озброєння, а Великій Британії – оголосити війну, якщо британці розмістять в Україні військовий контингент. Крім того, російські посадовці послідовно погрожують Фінляндії та створюють інформаційні умови для ескалації проти балтійських країн, які висловили наміри депортувати частину росіян через невиконання умов міграційного закону.
Як бачимо, російська сторона все частіше застосовує концепцію "співвітчизників за кордоном" для геополітичної конфронтації з Заходом та експлуатує наратив про боротьбу з так званим "світовим нацизмом". Під час відзначення 80-ї річниці зняття блокади Ленінграда Владімір Путін згадав про утиски людей в "країнах Прибалтики", звеличення посібників Гітлера у Києві та русофобію в Європі.
"Ми зробимо все, щоб припинити і остаточно викорінити нацизм", – виголосив російський диктатор.
Однак на міжнародних майданчиках Росія всіляко заперечує можливий напад на НАТО, ігноруючи заяви своїх політиків, які, по суті, й викликали ці побоювання. Натомість російські пропагандисти просувають такий наратив: мовляв, теза про напад Росії на НАТО виникла через бажання Заходу вибити гроші для України.
"Вони вважають, що Конгрес можна легко залякати цією казкою, вигадкою, що він піде на компроміс і ухвалить рішення про виділення 60 мільярдів доларів для України", – сказав Сєрґєй Лавров
Своєю чергою Північноатлантичний альянс 22 січня розпочав найбільші за останні десятиліття чотиримісячні військові навчання Steadfast Defender 2024 ("Непохитний захисник"), які симулюватимуть напад Росії на територію союзників із подальшою активацією 5-ї статті договору НАТО про колективну оборону.
Росія одразу спробувала представити такі дії НАТО як провокаційні. Мовляв, навчання на російських і білоруських кордонах "провокують гру на нервах", підвищують ризики військових інцидентів та можуть призвести до трагічних наслідків. Крім того, зовнішньополітичне відомство країни-агресора заявило, що в такий спосіб Альянс намагається обґрунтувати своє існування в очах мільйонів європейців і американців, а також відвернути громадську думку від провалів гібридної війни проти Росії.
Також агресивні дії Росії спричиняють розширення НАТО. Минулого місяця Швеція ще на крок наблизилася до членства в Альянсі, адже Туреччина остаточно завершила ратифікацію її вступу. Це викликало чергові агресивні випади Росії: мовляв, приєднання шведів до блоку навряд чи посилить їхнє почуття захищеності.
"Не допустимо послаблення нашої безпеки…Вживатимемо заходи у відповідь політичного і військово-технічного характеру з метою усунення загроз обороноздатності нашої країни", – прокоментувала Марія Захарова динаміку вступу Швеції до НАТО.
Криваві спецоперації: більше жертв – менше допомоги
Підірвати бажання Заходу продовжувати військову підтримку України – пріоритетне завдання для Росії. Тож пропагандисти Кремля проводять масштабну інформаційну кампанію задля дискредитації України у її вмінні застосувати західне озброєння.
Офіційному візиту Сєрґєя Лаврова в Радбез ООН передував обстріл Донецька з десятками загиблих громадян. 21 січня росіяни завдали удару по місцях скупчення цивільних – за "встановленими" Росією даними, обстріл вівся з Авдіївки "із застосуванням видів озброєнь, що поставляються Заходом".
Доволі прогнозовано Лавров використав цей трагічний обстріл у своєму виступі в ООН, назвавши підтримку України ключовим фактором, що перешкоджає мирному врегулюванню "кризи". Також депутати Держдуми ухвалили звернення до міжнародних інституцій і парламентів країн світу у зв’язку зі "злочинними нападами українських збройних формувань".
Втім, в об'єднаному пресцентрі Сил оборони повідомили, що 21 грудня ЗСУ не вели по Донецьку бойової роботи, і наголосили, що Росії доведеться відповідати за відібрані життя українців. Подібніі криваві операції властиві путінському режиму, який не нехтував застосуванням зброї з політичною метою – так уже було в Бесламі, Норд-Ості тощо.
Крм того, російський диктатор заявив, що удари України по цивільних начебто мають на меті продемонструвати своєму народу і "спонсорам", які дають гроші, зброю й боєприпаси, що "вони можуть відповідати на дії Росії". "Замість того, щоб вирішувати військові завдання, вони діють у такий варварський спосіб: просто по мирних населених пунктах удари завдають", – каже керівник Кремля.
Натомість поплічники Путіна послідовно брешуть, що всі удари по Україні Росія завдає з високоточної зброї по військових об’єктах, а в загибелі мирного населення винні українські сили, які розміщують ППО поблизу цивільної забудови.
Зрештою, в своїх кампаніях росіяни зачепили ще одну, більш чутливу тему. Кремль звинуватив Україну у вбивстві власних військовополонених західним озброєнням 24 січня, коли у Бєлгородській області був збитий російський військовий літак Іл-76. Про заздалегідь сплановану інформаційну атаку свідчить масштабність і синхронність поширюваних заяв. Майже одночасно їх опублікували Держдума, МЗС, Міноборони, Кремль та інші божевільні пропагандисти.
Паралельно на пресконференції в Нью-Йорку Сєрґєй Лавров звинуватив київський режим у використанні терористичних методів та подав запит на позачергове засідання Радбезу ООН. На цьому російський дипломат Дмітрій Полянський назвав збиття літака ретельно спланованим терактом, який українські військові вчинили з використанням зенітно-ракетного комплексу.
"Це були або американські ракети Patriot, або німецькі ракети Iris-T. У разі підтвердження це зробить західних постачальників цих боєприпасів співучасниками цього злочину. Так само як вони причетні до обстрілів мирних кварталів російських міст, які українські збройні сили здійснюють західною зброєю", – сказав Полянський.
Однак Росія досі не навела жодних доказів присутності на борту збитого Іл-76 українських полонених, не показує тіл і відкидає вимогу провести міжнародне розслідування. Тож, імовірно, тут мають місце сплановані дії задля дестабілізації ситуації в Україні, послаблення її міжнародної підтримки і виправдання продовження так званої "спецоперації".
Такі дії цілком узгоджуються з іншими зусиллями РФ, спрямованими на дискредитацію нашої країни. А для повноти дезінформаційного потоку з шаблонною заявою виступив Владімір Путін: "Засоби ураження на місці вилучено, вони говорять про те, що це ракети ППО. Тому це означає, або їх погано навчили, або вони погано вчаться власними силами, або не в змозі як слід керувати такими системами. Найімовірніше, це американські системи "Петріот" чи європейські системи ППО, швидше за все, французькі", – сказав він.
Спеціально для Української правди