Одним із обов’язкових елементів політики росії щодо порушення внутрішнього аспекту суверенітету України тривалий час було “роздавання” паспортів і, відповідно, прийняття до громадянства рф. У деяких випадках це могло призводити до припинення громадянства України, про що детальніше йдеться у нашому матеріалі ”Не можна позбавити, дозволено припинити: особливості припинення громадянства”. Втім, ідентифікувати такі випадки надзвичайно складно, враховуючи, що росія всіляко їх утаємничувала. Однак до відкритої агресії така паспортизація відбувалася приховано.

Після окупації Автономної Республіки Крим, окремих районів Донецької та Луганської областей у 2014 році, а також сумарно близько 20% території України з початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, примушування до отримання паспортів та громадянства рф стало надзвичайно поширеним явищем. 

У зв'язку з цим юристи ОПОРИ пояснили, до яких наслідків призводить примусова паспортизація, а також якими є особливості її використання як інструмента агресії.

Що таке примусова паспортизація?

Під примусовою паспортизацію маємо на увазі видання внутрішніх паспортів та прийняття до громадянства російської федерації осіб (переважно громадян України), які перебувають (проживають) на тимчасово окупованих територіях. Для цього окупанти часто вдаються до таких методів, як залякування, шантаж або навіть насильство. Крім того, перебування громадян під окупацією та контролем регулярних військ ворожої держави створює додатковий психологічний тиск, що унеможливлює їхній вільний вибір.

Які псевдоюридичні підстави росія створила для примусової паспортизації?

Наприкінці травня путін підписав указ про спрощений порядок отримання громадянства для жителів Запорізької й Херсонської областей України. До цього такий порядок ввели для жителів так званих "днр" та "лнр". Оскільки російська окупаційна адміністрація не має доступу до реєстрів України, документи для отримання російського громадянства збирають у ручному режимі. Зібрані персональні дані відправляють на спецперевірку в міністерство внутрішніх справ рф. Натомість процес опрацювання документів і друку паспортів координують в окупованому Криму. Також розгорнуто низку установ із видачі російських паспортів, а у Мелітополі навіть відкрили представництво міграційної служби росії.

Для чого росії примусова паспортизація?

Очевидними причинами примусової паспортизації є збір персональних даних для посилення контролю окупаційної влади, що дозволяє ефективніше тероризувати населення та зменшувати зв’язок України з її громадянами. Враховуючи втрати, яких завдають окупантам Збройні Сили України, облік і формальне прийняття до громадянства рф полегшує можливості мобілізації населення та примушення їх до участі у війні.

Також паспортизація необхідна для імітації “референдумів”, які росіяни планують провести в окупованих частинах Запорізької, Херсонської, Донецької, Луганської та, можливо, Харківської областей. Детальніше про мету примусової паспортизації читайте в матеріалі ОПОРИ "Псевдореферендуми на загарбаних територіях України: що планує Росія і як не дозволити їй це втілити (повний звіт)". 

Які наслідки має примусова паспортизація з погляду законодавства про громадянство України?

Згідно зі ст. 19 Закону України “Про громадянство України” підставою для втрати громадянства України є добровільне набуття громадянства іншої держави. Своєю чергою, добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен звертатися із заявою чи клопотанням.

Однак, відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства російської федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України.

Чи може особа, яка отримала російський паспорт, бути притягнута до відповідальності в Україні?

В Уряді обговорюють ідею законопроєкту, який передбачатиме кримінальну відповідальність для всіх категорій громадян, які отримали російські паспорти. Зокрема, про це заявив заступник міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Анатолій Стельмах 25 липня в ефірі національного телемарафону, повідомляє “Радіо Свобода”.

Втім, як уже йшлося вище, зараз Україна не визнає примусову паспортизацію росією, тому і відповідальність для наших громадян винятково за неї наставити не може. Однак у разі співпраці з окупаційною владою, участі в політичних заходах, у тому числі псевдореферендумах, Кримінальний кодекс України передбачає юридичну відповідальність. Зокрема, йдеться про такі склади правопорушень: державна зрада (ст. 111), колабораційна діяльність (ст. 111-1) та пособництво державі-агресору (ст. 111-2). 

Також на варто забувати, що не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в цій обстановці не можна усунути іншими засобами і якщо при цьому не допущено перевищення меж крайньої необхідності (ст. 39 Кримінального кодексу України). Також ОПОРА підготувала поради мешканцям окупованих територій у матеріалі "Що робити мешканцям окупованих територій, яких примушують до участі у псевдореферендумах?".

Які норми міжнародного гуманітарного права порушує росія похідними від примусової паспортизації діями?

Примусова паспортизація є елементом тиску на громадян України. І хоча, згідно зі ст. 45 Додатку (Положення про закони і звичаї війни на суходолі) до IV Конвенції про закони і звичаї війни 1907 року, заборонено примушувати жителів окупованої території присягати на вірність державі-супротивнику, примусове надання громадянства є однією з цілей російської федерації. 

Мобілізація місцевого населення до лав регулярних чи нерегулярних збройних формувань та примушування їх до участі у війні проти України — як наслідок паспортизації — порушує п. h ст. 23 Додатку (Положення про закони і звичаї війни на суходолі) до IV Конвенції про закони і звичаї війни 1907 року, відповідно до якого воюючій стороні заборонено примушувати громадян супротивної сторони брати участь у військових діях, спрямованих проти їхньої власної держави навіть у випадку, якщо вони перебували на службі такої воюючої сторони до початку війни.

У ст. 51 Конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року передбачено, що окупаційна держава не має права примушувати осіб, що перебувають під захистом, служити в її збройних чи допоміжних силах. Особи, що перебувають під захистом, не можуть бути примушені виконувати будь-яку роботу, що передбачала б їхню участь у воєнних операціях. Примушування до робіт, в тому числі пов’язаних із проведенням псевдореферендумів, порушуватиме ст. 95 цієї Конвенції.

Крім того, методи здійснення примусової паспортизації, які використовує росія, порушують п.п. c п. 1 ч. 1 ст. 3 Конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року, відповідно до якого заборонена наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження.

Які міжнародні злочини вчиняє росія похідними від примусової паспортизації діями?

Внаслідок примусової паспортизації росія може обґрунтовувати і застосовувати низку вищезгаданих примусових заходів, які міститимуть ознаки таких міжнародних злочинів, передбачених Римським статутом Міжнародного кримінального суду:

Злочини проти людяності (ст. 7)

  • депортація або насильницьке переміщення населення
  • переслідування будь-якої групи або спільності, яку можна ідентифікувати, за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, гендерними мотивами, як це визначено в пункті 3, або на підставі інших мотивів, що загальновизнані неприпустимими згідно з міжнародним правом, у зв’язку з будь-яким діянням, зазначеним в цьому пункті, чи будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію Суду; 
  • насильницьке зникнення людей; 
  • злочин апартеїду; 
  • інші нелюдські діяння подібного характеру, що полягають в умисному заподіянні сильних страждань чи тяжких тілесних ушкоджень або тяжкої шкоди психічному чи фізичному здоров’ю. 

Воєнні злочини (ст. 8)

  • умисне заподіяння сильних страждань або тяжких тілесних ушкоджень чи шкоди здоров’ю;
  • умисне позбавлення військовополоненого або іншої особи, що перебуває під захистом, права на справедливе й нормальне судочинство; 
  • незаконна депортація або переміщення чи незаконне позбавлення волі; 
  • переміщення, прямо чи опосередковано, окупаційною державою частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію чи депортація або переміщення всього або частини населення окупованої території у межах чи за межі цієї території;
  • оголошення скасованими, призупиненими або недопустимими в суді прав та позовів громадян ворожої сторони;
  • примушення громадян ворожої сторони до участі у воєнних діях проти їхньої власної країни, навіть якщо вони перебували на службі воюючої сторони до початку війни;
  • посягання на людську гідність, зокрема образливе і таке, що принижує, поводження.

Читайте також: