Місцеві вибори 2020 року стали для українського політичного середовища справжнім  викликом. Окрім зміни виборчої системи та обмежень, введених через пандемію COVID-19, вибори запам’ятаються величезними сумами, які партії та кандидати витрачали на власну агітацію в інтернеті. Більше того, рекламна кампанія деяких партій і політиків у соціальних мережах спостерігалась і у так звані “дні тиші” – період часу, коли поширення будь-якої агітації заборонене.

Із кожною наступною передвиборчою кампанією соціальні мережі поступово стають все більш важливим майданчиком для агітації кандидатів та політичних сил. Так, під час агітаційної кампанії на чергових місцевих виборах з 5 вересня до 20 жовтня 2020 року політичні сили та кандидати на посади різних рівнів витратили на рекламу у Facebook орієнтовно 3,1 млн доларів (близько 84 млн грн). Збільшились і масштаби кампанії: порівняно з  позачерговими виборами народних депутатів кількість агітаційних дописів зросла майже вдвічі.

ОПОРА вже неодноразово наголошувала на неврегульованості політичної агітації в інтернет-середовищі, адже у Виборчому кодексі відсутнє визначення політичної реклами в соціальних мережах як агітації. Через недосконалість виборчого законодавства до кандидатів та партії, що порушували заборону трансляції рекламних повідомлень у так звані “дні тиші”, неможливо застосувати жодних покарань.

У цьому матеріалі ми спробували розібратися, чи є в інших країнах “дні тиші”, як вони регулюються в рамках виборчого законодавства та чи варто взагалі використовувати цей інструмент в еру інтернету, коли контролювати виконання обмежень фактично неможливо.

“Дні тиші” та вибори в Україні

Вперше “день тиші” з’явився ще 1989 року у законодавстві УРСР: тоді заборона поширювалась лише на агітацію безпосередньо у день виборів (стаття 41 Закону “Про вибори народних депутатів Української РСР”). Такі ж обмеження спостерігались й у нових законах України про вибори, прийнятих у 1993 та 1997 роках. Сучасні рамки “днів тиші” вперше з’явились у Законі “Про вибори народних депутатів України“, прийнятому у 2001 році, а остаточно були закріплені у Виборчому кодексі, ухваленому наприкінці 2019 року.

За Виборчим кодексом передвиборна агітація кандидата або партії повинна завершитись о 24:00 п’ятниці, що передує дню голосування. Відтоді усі учасники виборчого процесу повинні припинити проводити будь-які масові акції від власного імені, розповсюджувати агітацію та закликати голосувати за якогось кандидата або партію у будь-який спосіб (в тому числі припинити транслювати агітацію у медіа та зняти усю зовнішню рекламу). Порушення законодавства тягне за собою штраф від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (з 85 до 170 гривень).

Справжня ситуація навколо “дня тиші” в Україні все ж дещо відрізняється від визначеної у Виборчому кодексі. В рамках декількох останніх виборчих кампаній (президентських і парламентських виборів 2019 року та місцевих виборів 2020) далеко не всі політичні партії та кандидати дотримувались норм законодавства навіть щодо зовнішньої реклами. Але справжнім викликом стала агітація в “дні тиші” у соціальних мережах та інтернеті.

Місцеві вибори 2020 року

Найбільших масштабів порушення “дня тиші” набуло на місцевих виборах, які відбулися у жовтні-грудні 2020 року. За даними Бібліотеки реклами Facebook, загалом у всі дні тиші на цих місцевих виборах (а голосувань було декілька) опубліковано понад 14 тисяч рекламних оголошень політичного змісту загальною вартістю майже 165 тисяч доларів (понад 4,6 млн грн). Кількість рекламних дописів, що транслювалися в Facebook у період, коли будь-яка політична агітація є забороненою, зросла у 8,8 разів порівняно із президентськими виборами та у 17,1 рази у порівнянні з виборами до Верховної Ради.

ОПОРА зафіксувала, що деякі політичні сили взагалі ігнорували “день тиші” та активно транслювали політичну рекламу в соціальній мережі Facebook, наприклад, партія “Опозиційна платформа – За життя”. У день та в переддень виборів 25 жовтня політична реклама транслювалася з центральної сторінки партії “ОПОЗИЦИОННАЯ ПЛАТФОРМА – ЗА ЖИЗНЬ”, а також зі сторінок регіональних осередків партії – “ОПЗЖ Чернігівщина”, “ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА –  ЗА ЖИТТЯ.  Київщина”, “Оппозиционная платформа – “За жизнь”. Бердянск”. 

Транслювали політичну рекламу у “день тиші” також і деякі кандидати від партії у різних містах України – Володимир Клименко, який змагався за посаду міського голови Маріуполя; Микола Скорик, який балотувався в Одесі; Олександр Попов, який брав участь у мерських виборах у Києві.

Подібним чином ігнорувала виборче законодавство і “Партія Шарія”, яка транслювала політичну рекламу у Facebook у день та переддень виборів з восьми партійних сторінок: Партія Шарія. Вінниця, Партия Шария. Киев, Партия Шария. Запорожье, Партия Шария. Николаев, Партия Шария. Харьков, Партия Шария. Кривой Рог, Партія Шарія, Партия Шария. Житомир.

Президентські та парламентські вибори 2019 року

Яскравим свідченням фактичної безкарності політичних партій та кандидатів на різні посади за порушення днів тиші у соціальних мережах є обидва виборчі процеси, які відбулися у 2019 році – президентські та позачергові парламентські вибори.

До прикладу, на президентських виборах 2019 року спостерігалася значна рекламна активність в соціальній мережі Facebook кандидатів на посаду Президента України у дні тиші (30 та 31 березня, 20 та 21 квітня). За даними Бібліотеки реклами, у ці  дні було опубліковано 15% (1595 дописів) всієї Facebook-реклами, що транслювалась за період передвиборчої кампанії до обох турів.  Особливо відзначилась сторінка “Команда Зеленського”, яка стала центральною для агітаційної кампанії Володимира Зеленського у Facebook. 21 квітня вона транслювала 430 рекламних дописів, таргетуючи їх на жителів різних регіонів України.

Порушення “дня тиші” спостерігалися й в рамках парламентської кампанії, що проходила в липні 2019 року. 20 та 21 липня було опубліковано 821 політичний рекламний допис. Найбільше знехтували законодавчою забороною партія “Слуга народу”, яка опублікувала на своїй сторінці у “дні тиші” 158 рекламних оголошень, а також Партія Шарія ― 8 рекламних повідомлень.

І президентська, і парламентська кампанії відбувалися в той час, коли у Facebook була доступна Бібліотека реклами, яка зберігає дату, час та вартість трансляції тієї чи іншої політичної реклами. Попри цей факт жодних покарань до учасників виборчого процесу не було застосовано. Виникає цілком справедливе питання: а чи потрібні “дні тиші” взагалі?

А як у них?

Хоча “електоральне мовчання” (назва у англомовних країнах) – досить поширене явище, достеменно невідомо, де і коли його вперше було застосовано в рамках виборчого процесу. Причина його введення досить проста: політична агітація перед днем та у день виборів обмежується, аби дати змогу виборцям прийняти зважене рішення без додаткового тиску в інформаційному полі, а також щоб знизити рівень напруги в суспільстві після насиченого агітаційного періоду. Окрім політичної агітації. У багатьох країнах також забороняють публікацію рейтингів кандидатів та неофіційних екзит-полів до закриття виборчих дільниць. Вважається, що публікація таких матеріалів може суттєво вплинути на голосування (виборці будуть більш схильні голосувати за тих кандидатів, за яких голосує більшість).

Станом на сьогодні агітаційної тиші дотримуються у 48 країнах світу. Досить показово, що у списку таких країн переважають молоді демократії – країни Східної Європи (Україна, Польща, Чехія, Словенія, Словаччина, Угорщина, Хорватія, Російська Федерація, Сербія), Південної Америки (Уругвай, Парагвай, Аргентина) та острівні країни (Філіппіни, Мальта, Барбадос, Нова Зеландія тощо). У списку країн, які тією чи іншою мірою дотримуються електоральної тиші, можна зустріти також Францію, Італію, Велику Британію та Канаду.

Формат “дня тиші” також відрізняється у різних країнах. Найменше він триває у Південній Кореї, Малайзії, Великобританії, Канаді та Тайвані, де електоральне мовчання обмежується лише часом, коли безпосередньо йде голосування. Найдовшим день тиші є в Індонезії та Чехії, його дотримуються впродовж трьох днів перед днем виборів. Найчастіше на “день тиші” відводиться від 24 до 48 годин – таку тривалість він має у Єгипті, Мозамбіку, Непалі, Тунісі, Україні і багатьох інших країнах. Відрізняється й масштаб обмежень: наприклад, у Австралії діє заборона на трансляцію реклами по телебаченню та радіо з півночі середи перед днем виборів (який завжди припадає на суботу). Крім того, у Італії заборонено згадувати прізвища кандидатів на телебаченні за місяць до виборів (крім випусків новин та встановлених за розкладом блоків політичної реклами), а у Ізраїлі та Італії заборонено публікувати опитування громадської думки – за 5 і за 15 днів до виборів відповідно.

У світі існує ще 159 держав, які не вводили електоральну тишу у своє виборче законодавство.

Дійсно, у час, коли вплив соціальних мереж та агітації в інтернеті загалом став очевидним, ефективність законодавчого обмеження на політичну агітацію у “дні тиші” піддається сумніву. Під питанням залишається навіть межа обмежень в онлайн-середовищі, адже дописи та коментарі у соціальних мережах, що підпадають під категорію “агітації” поширюються великою кількістю приватних користувачів, анонімних сторінок та спільнот, а будь-який допис може стати вірусним протягом лічених годин. Також варто згадати про те, що агітацію онлайн не можна прибрати так само просто, як і зовнішню рекламу або рекламу в інших медіа: деякі рекламні або агітаційні дописи можуть бути опубліковані у соціальних мережах задовго до “днів тиші”, однак траплятимуться користувачам безпосередньо у дні, коли трансляція агітації заборонена.

Різні держави по-різному намагаються відповідати на ці виклики у своєму законодавстві. Наприклад, в Індонезії обмеження на передвиборчу агітацію стосується лише кандидатів на виборні посади та зареєстрованих ними членів його команди, відповідальних за представництво кандидата в інформаційному просторі. При реєстрації для участі у виборах кандидат та його команда мають також надати інформацію про офіційні сторінки у соціальних мережах, діяльність яких моніториться Міністерством комунікації та інформації. Протягом трьох днів перед виборами з цих акаунтів заборонена трансляція реклами, а також публікація дописів, що містять політичну агітацію за кандидата. За порушення цих правил передбачена відповідальність у вигляді ув’язнення до одного року та штрафу до 12 мільйонів рупій (близько 850 доларів).

У законодавстві Польщі зазначено, що будь-яка форма політичної агітації заборонена у переддень та в день виборів. Заборона поширюється також на всі медіа, в тому числі і онлайн, однак лише на ті інформаційні ресурси, що знаходяться безпосередньо на території Польщі. Також польське законодавство не вимагає прибирати як зовнішню, так і онлайн-рекламу, що була встановлена або опублікована перед “днем тиші”.

Особливу увагу “дні тиші” отримали перед останніми президентськими виборами у Франції. Відповідно до французького законодавства, за день та у день виборів заборонена публікація матеріалів, що агітують або дискредитують будь-якого кандидата, а у разі порушення передбачений штраф розміром до 75 000 євро. У 2017 році, за кілька годин до початку дії законодавчих обмежень, у мережі було опубліковано архів листування з особистої пошти тогочасного кандидата на посаду президента Франції Еммануеля Макрона. Оскільки документи було опубліковано безпосередньо перед “днем тиші”, ані ЗМІ, ані команда Макрона не мали змогу їх прокоментувати, однак публікація, яка отримала у мережі назву “#MacronLeaks” набула досить широкого розголосу в соціальних мережах – у результаті виборці могли отримати інформацію щодо цих даних лише з дописів у соціальних мережах Twitter, Facebook та з ресурсу WikiLeaks. Цей французький випадок добре демонструє, як законодавчі обмеження стали підґрунтям для маніпуляції з метою дискредитації одного з кандидатів.

Отже, насправді “дні тиші” – не така поширена практика, як здається, а чимало усталених демократій взагалі відмовились від регулювання агітації у день голосування. Доцільність подальшого застосування такої практики для України також викликає питання, особливо в умовах фактичної безкарності учасників процесу за обхід регулювань через соціальні мережі, а також за використання прихованої агітації. Водночас, у тих країнах, де “днів тиші” дотримуються, покарання за порушення законодавства значно відчутніші, ніж наразі в Україні.

Тож українським законодавцям необхідно визначитися: розширити визначення політичної агітації на соціальні мережі та напрацювати механізми притягнення до відповідальності суб’єктів виборчого процесу за порушення вимог законодавства, або ж прибрати “дні тиші” для всіх учасників виборчого процесу, щоб всі мали рівні можливості для поширення реклами у дні голосування.

 

Ольга Снопок, Анастасія Романюк – спеціалістки з моніторингу соціальних мереж

 

Корисні посилання:
  • Як діяти, якщо помітили у своїй стрічці непозначене оголошення політичного змісту, розповідаємо у відео.
  • Найсвіжіші матеріали та описи цікавих знахідок про політичну рекламу в Facebook та Instagram можна прочитати тут: t.me/s/danivyboriv.
  • Наш фільм про використання соціальних мереж у виборчих кампаніях в Україні та світі.