21 грудня, — “відправна точка”, коли Верховна Рада могла би розглянути призначення чергових президентських виборів. Якби в Україні не діяв чи був скасований воєнний стан, парламент мав би не пізніше як за 100 днів до дня голосування призначити чергові вибори Президента. Оскільки конституційно визначеною датою їх проведення є остання неділя березня 5-го року президентських повноважень, тобто 31 березня 2024 року, Верховна Рада мала би призначити ці вибори саме до 21 грудня.

Згодом Центральна виборча комісія не пізніше як за 91 день до дня голосування, тобто не пізніше 31 грудня 2023 року, мала б оголосити виборчий процес, який розпочався б 1 січня 2024 року. 

Про неможливість проведення виборів та повноважність органів влади в умовах воєнного стану

В умовах воєнного стану Конституція дозволяє і Верховній Раді, і Президенту продовжити свої повноваження доти, доки загроза не буде відвернута. Таке регулювання має на меті забезпечити безперервність влади, що особливо важливо для захисту державного суверенітету та стабільності конституційного ладу в умовах протидії агресору. 

Зокрема, згідно зі ст. 108 Основного Закону, Президент виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента. Це дозволяє йому належно виконувати конституційні приписи, за якими він є гарантом державного суверенітету (ст. 102), забезпечує державну незалежність, національну безпеку та є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України (ст. 106). 

Водночас навіть в умовах воєнного стану, згідно з Конституцією, Україна лишається демократичною державою (ст. 1). Таке положення покладає на неї низку зобов'язань, зокрема міжнародних, у сфері прав людини, хоч і з деякими застереженнями, зумовленими воєнним станом. 

У ст. 64 Основного Закону виокремлено права і свободи, які не можуть бути обмежені під час воєнного чи надзвичайного стану. Разом з тим, для обмеження інших прав під час особливих правових режимів, необхідно дотримуватися таких критеріїв “трискладового” тесту, як законність, легітимність та пропорційність. 

Ба більше, конституційна норма лише припускає можливість обмеження певних прав. Натомість повний перелік прав, які підлягають обмеженню, наведений в Указах Президента України, якими запроваджують та продовжують воєнний стан.

При цьому зміст ст. 64 Конституції України підтверджує, що передбачене ст. 38 право на участь в управлінні державними справами, зокрема право вільно обирати і бути обраним до органів державної влади й місцевого самоврядування, не є абсолютним і може бути обмежене в умовах воєнного стану.

Ба більше, для належної реалізації виборчих прав обов'язковим є гарантування свободи вираження поглядів (ст. 34), об'єднання (ст. 36) та мирних зібрань (ст. 39) та інших прав і свобод, що забезпечують вільну політичну конкуренцію. А вони є в переліку тих, які можуть бути обмежені за умов особливих правових режимів. 

Всі ці обмеження зумовлені неможливістю дотримання вимог, передбачених у Розділі 3 Конституції України, зокрема у ст. 71, за якою вибори є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Також у ч. 2 ст. 71 Основного Закону додатково підкреслено необхідність забезпечення вільного волевиявлення виборців. Безпекові ризики, обмеження свободи вираження поглядів, заборона мирних зібрань унеможливлюють політичну конкуренцію, а отже, — і вільне формування волі та її виявлення. Варто наголосити, що вимоги Розділу 3 Конституції України мають бути дотримані під час проведення всіх типів виборів — і загальнодержавних, і місцевих.

Врешті, заборона проведення виборів в умовах воєнного стану випливає з ч. 4 ст. 83 Конституції, яка не дозволяє припиняти повноваження Верховної Ради України й автоматично продовжує їх до формування парламенту нового скликання після воєнного стану.

Утім, прихильники ідеї виборів в умовах війни звертають увагу на відмінності у формулюваннях ч. 4 ст. 83 та ч. 1 ст. 108 Конституції України. В останній чітко не підкреслено, що Президент виконує свої повноваження до вступу на пост нового Президента, обраного вже після скасування воєнного стану. 

Також, за умови неможливості обрання парламенту як загальнонаціонального представницького органу проведення виборів глави держави в умовах воєнного стану означало би застосування неоднакових підходів до формування законодавчої та президентської влад, тоді як природа таких виборів та принципи їх проведення однакові.

Таким чином, і Верховна Рада, і Президент мають здійснювати свої повноваження доти, доки військова загроза не буде відвернута та не відбудуться демократичні вибори відповідно до міжнародних стандартів і конституційних принципів виборчого права.

Наостанок, ст. 3 Конституція України визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищими соціальними цінностями, що не дозволяє державі свідомо ризикувати життям своїх громадян, “мобілізуючи” їх на вибори в умовах загроз збройної агресії Росії. 

Такий конституційний підхід формує загальну заборону на проведення виборів в умовах воєнного стану. Тому наголошуємо, що в умовах воєнного стану, для того, щоб вибори були легітимними та визнані демократичними цивілізованим світом, законодавчих змін або формального скасування воєнного стану для оголошення початку виборчого процесу недостатньо для легалізації їх проведення, а зміни до Конституції в таких умовах заборонені. Незважаючи на очевидність таких висновків крапку у цій дискусії міг би поставити Конституційний Суд України.

Про строки проведення виборів після завершення воєнного стану

На рівні Конституції не врегульовані строки проведення чергових виборів, якщо вони не відбулися  вчасно. А чергові парламентські вибори вже не відбулися у законодавчо визначені терміни, тобто 29 жовтня 2023 року. Подібна ситуація може скластися і з президентськими виборами.

Втім, Виборчий кодекс передбачає, що рішення про призначення виборів, виборчий процес яких був припинений або не розпочався у зв’язку з введенням воєнного стану, ухвалює суб’єкт їх призначення не пізніше 1 місяця з дня припинення або скасування такого стану.

А в разі, якщо для проведення виборів закон не вимагає окремого рішення про їх призначення, про початок відповідного виборчого процесу оголошує Центральна виборча комісія у такі самі строки. Тобто якщо воєнний стан не буде припинений до початку виборчих процесів, такі процеси мають розпочатися не пізніше 1 місяця з дня його припинення або скасування. 

Варто зауважити, що 1-місячного строку, визначеного у Виборчому кодексі, не достатньо для належної підготовки та проведення післявоєнних виборів, особливо з урахуванням наслідків війни — руйнування виборчої інфраструктури, масштабної міграції тощо. 

Саме тому, по-перше, нині необхідно підготувати зміни до Виборчого кодексу, які передбачали б обгрунтовані строки для початку виборчих процесів після війни. Тим більше, що ні Конституція, ні інші закони не забороняють змінювати виборче законодавство в умовах воєнного стану.

По-друге, щоб не поставити під сумнів легітимність загальнодержавних виборів через можливу неконституційність положень Виборчого кодексу, остаточну крапку в питанні строків мав би поставити Конституційний Суд. 

Насамкінець, наші захисники й захисниці щодня відбивають російську агресію на лінії фронту. Ми не маємо права марнувати час, який вони для нас виборюють. Наше ж завдання — зберегти демократію й після перемоги над ворогом.

Для цього Україні потрібно буде провести одні з найскладніших виборів за всю історію — не тільки нашої держави, а й усього демократичного світу. Саме тому ОПОРА вже зараз працює над пошуком рішень для подолання ризиків, які можуть виникнути під час перших повоєнних виборів.