25 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду поставив крапку у спорі щодо необхідності забезпечити виборчі дільниці розумним пристосуванням (допоміжними засобами) для голосування людьми з порушенням зору. Розгляд та оскарження цієї справи тривали з 2021 року.
Так, у 2021 році Окружний адміністративний суд міста Києва у справі №640/11812/21 визнав протиправною бездіяльність ЦВК щодо неприйняття Порядку забезпечення розумним пристосуванням (допоміжними засобами) для голосування людям з порушенням зору. Суд зобов`язав ЦВК, відповідно до вимог ст. 62 Виборчого кодексу, розробити і затвердити відповідний Порядок.
Своєю чергою ЦВК оскаржила це рішення спочатку до Шостого апеляційного адміністративного суду, а потім — до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду. В підсумку останній залишив касаційну скаргу ЦВК без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року залишив без змін.
Позивач, аналітик Української Гельсінської спілки з прав людини Богдан Мойса, який є людиною з інвалідністю по зору (І група), зауважив, що “на місцевих виборах, які відбулися 25 жовтня 2020 року, з огляду на стан здоров`я він не зміг особисто реалізувати своє право обирати, а єдиною альтернативою, яку йому запропонували члени відповідної дільничної виборчої комісії, залишалось скористатися допомогою сторонніх осіб”.
Позивач наголосив, що “він, як особа з порушенням зору, має потребу в забезпеченні допоміжними засобами для голосування, а саме можливості самостійно здійснити своє волевиявлення шляхом заповнення виборчого бюлетеня аби не потребувати сторонньої допомоги, оскільки в такому випадку він, та інші особи з порушенням зору, не можуть бути впевнені в реалізації саме їх волевиявлення та в дотриманні таємниці голосування”.
На думку Верховного Суду, “розумне пристосування — це рішення про засіб, корективу чи модифікацію, що потрібно людині з певним порушенням здоров`я в конкретному місці з конкретною метою (для забезпечення рівності). У спірному випадку для надання можливості особі з порушенням зору вільно, особисто і таємно реалізувати її право голосу на виборах нарівні з іншими виборцями”.
Верховний Суд переконаний: “Для реалізації своїх повноважень щодо забезпечення розумним пристосуванням ЦВК повинна була визначити: які саме засоби, корективи чи модифікації могли б забезпечити особисте самостійне голосування зазначеної категорії виборців; проаналізувати кожен з них і визначити, чи відповідають вони вимогам пропорційності і виправданого тягаря. ЦВК повинна була не тільки теоретично оцінити можливість використання певних пристосувань під час розгляду цієї справи, а й практично довести, що всі доступні допоміжні засоби для осіб з порушенням зору були ретельно нею досліджені, і що жоден з них, на підставі фактів, не може бути впроваджений без непропорційного або неприйнятного тягаря. При цьому фінансова неспроможність держави повинна бути обґрунтована відповідними розрахунками із розкриттям кожного чинника такого розрахунку. Однак ЦВК не виконала свого обов`язку, не визначила переліку всіх доступних допоміжних засобів для самостійного голосування осіб з порушенням зору та не довела неможливості їхнього використання”.
“...Суд підкреслює важливість створення інклюзивних виборів, де всі громадяни, включаючи тих, хто має порушення здоров'я, можуть реалізувати своє право голосу без будь-яких перешкод. Забезпечення розумними пристосуваннями у порядку та випадках, визначених ЦВК, є ключовим елементом для досягнення цієї мети і гарантує, що процес голосування є рівним та доступним для всіх громадян”.
“…Зобов`язання ЦВК визначити порядок забезпечення розумним пристосуванням (допоміжними засобами) для голосування особами з порушенням зору ґрунтується на наведених положеннях частини першої статті 62 ВК України, відповідно до яких види, випадки і порядок такого забезпечення визначає саме ЦВК. Форму та зміст рішення на виконання цього зобов`язання обирає ЦВК, тобто остання має можливість на власний розсуд (самостійно) вирішити, як відповідно до своїх повноважень і компетенцій, організувати та впровадити цей процес, включаючи вибір конкретних засобів і їхню реалізацію”.
Також “…Суд указує, що, незважаючи на відсутність чітко визначеного строку в національному законодавстві, остання зобов'язана була це зробити у розумний строк. 01.01.2020 набрав чинності ВК України, перші вибори за його нормами відбулись восени 2020 року (місцеві вибори). Однак до дати їх проведення ЦВК свого обов'язку не виконала. Крім того, приписи статті 62 ВК України є чинними і будь-яка затримка з боку відповідача, як відповідного державного органу, у виконанні позитивного обов'язку держави щодо створення умов для забезпечення права на особисте та таємне голосування, яке забезпечує вільне волевиявлення для осіб із порушеннями зору, призводить до недотримання державою взятих на себе обов`язків у сфері реалізації виборчих прав”.
ОПОРА продовжує моніторити судові провадження, пов'язані з забезпеченням реалізації виборчого права людей з інвалідністю.
Інші матеріали ОПОРИ на цю тему:
Стан доступності приміщень для голосування в Україні
https://oporaua.org/longrid/PDF/OPORA_Accessibility_report_2020-13-10-2020-4.pdf
Остаточний звіт за результатами спостереження Громадянської мережі ОПОРА на місцевих виборах 2020
https://www.oporaua.org/vybory/zvit-mistsevi-vybory_2020-23539