Під час форуму «Виклики електоральної демократії через велику війну» голова Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська провела публічне інтерв'ю з першим заступником Голови Верховної Ради України Олександром Корнієнком, який очолює парламентську робочу групу з підготовки законодавства про повоєнні вибори. Йшлося про консенсус щодо неможливості проведення виборів під час режиму воєнного стану, необхідність зміни системи парламентських виборів і розширення мандату органів безпеки для протидії ворожому втручанню.

Парламентська робоча група з кінця грудня 2025 року напрацьовує спеціальне законодавство для повоєнних виборів. Чи розв’язане вже питання про можливість їх проведення під час чи після завершення режиму воєнного стану? 

Питання поки що дуже абстрактне. Наразі безпекова ситуація, на жаль, не передбачає скасування воєнного стану. Він діятиме до 5 травня, і з високою ймовірністю можу прогнозувати, що його дія буде продовжена. Тож особливий стан є, виборів нема, парламентська група працює і роботи дуже багато. 

Загалом це найбільш інклюзивна, відкрита і масова група. Платформа, повністю відкрита і для вас (представників експертного середовища — ред.), і для них (представників парламентських фракцій і груп —  ред.), для всіх. 

Однак я дав черговість спершу керівникам фракцій і груп, тому що це парламентська група. Все-таки має бути пріоритет, як на мене, саме для політичного керівництва фракцій і груп. До цієї робочої групи делегували не самих керівників, а людей, які розуміються на виборах.

Ми зрозуміли у ході роботи, що низка рішень будуть абсолютно політичними, і рано чи пізно цей діалог перейде на майданчик умовної погоджувальної ради або спільноти керівництва фракцій і груп у парламенті. Все-таки це зміна законів і зміна бюджету, це політичні рішення. Відповідно, робоча група буде експертно надавати свої рекомендації та висновки.

Дуже добре, що ми змогли експертно і дуже якісно поспілкуватися, перш за все завдяки роботі ОПОРИ, IFES і решти професійних організацій. Також непогано попрацювали центральні органи виконавчої влади, Міноборони, Центральна виборча комісія. 

 

Які політичні розбіжності можуть вплинути на розгляд відповідних пропозицій на рівні погоджувальної ради парламенту? 

Почнімо з питань, із приводу яких ми мали дискусії і в парламентській робочій групі — голосування за кордоном і реалізація пасивного виборчого права за кордоном.

Про активне виборче право начебто є консенсус у всіх, але завжди є ризик. Можна сказати: ми всі за те, щоб голосували 5 мільйонів людей. Однак потім, наприклад на етапі виділення МЗС великого бюджету під це, якась партія скаже, що це поганий спосіб використання бюджету, треба його віддати на інші потреби.

Це буде маркером, чи готова ця партія, щоб ми як країна зробили додаткові зусилля, тому що очевидно, що для голосування за кордоном вони потрібні. Тут буде політична дискусія, але, порівняно з пасивним виборчим правом, не така енергетично заряджена.

Можливості МЗС за кордоном достатньо обмежені. У нас слабка консульська мережа. Це не тому, що погане Міністерство закордонних справ, був чи є поганий міністр. Ні, так історично сталося: не було багато українців за кордоном, які виїхали легально і потребували обслуговування. Розуміємо, що переважно виїжджали втемну, і ніякі консульські послуги цим людям не були потрібні. 

Ми всі пам'ятаємо, що відбувалося в консульствах у 2022–2023 роках, які там були черги. У Люксембург їхали люди з Німеччини й Нідерландів, бо там був менший наплив. 

Щодо пасивного права буде величезна дискусія. Є чимало опитувань — їм можна довіряти чи не довіряти — які кажуть, що досить висока кількість українців наразі проти того, щоб пасивне виборче право (право бути обраним — ред.) мали ті, хто не повернулися в країну протягом терміну, який законом зараз встановлено (ценз осілості встановлений у Виборчому кодексі й вимагає, щоб кандидат у Президенти постійно проживав в Україні протягом 10 років перед балотуванням, а кандидат у народні депутати — протягом 5). 

Ми можемо говорити зараз про певне незначне розширення цього терміну. Я думаю, це будуть обговорювати і в суспільстві, і в Раді. Для дуже багатьох людей всередині країни певною межею є середина жовтня 2022 року, коли почалися перші масові ракетні обстріли Києва, перший етап енергетичного терору. 

 

Довкола яких ще тем очікуєте особливо гарячу, політично мотивовану дискусію?

На парламентській групі її ще не обговорювали, але йдеться про виборчу систему до парламенту. Я вже жартував, що у нас частина політикуму, яка вважає, що розв'язанням цього питання ми розв’яжемо всі проблеми. 

Є позиція консервативна — нічого не змінювати, адже у нас є Виборчий кодекс, але є й позиція, що в нових умовах за чинним кодексом важко буде провести вибори. Тому треба щось змінювати — аж до повернення змішаної системи. Таку можливість досить відкрито комунікують певні мажоритарники. 

Питання, яке не так турбує політиків у Києві, але турбує людей на місцях, —  де має закінчуватися межа партизації (можливості висування кандидатів у депутати місцевих рад лише від політичних партій — ред.), тому що зараз це 10 тисяч [виборців]. Є запит на те, щоб підняти її, і я це підтримую — хоча б до 50 тисяч.

Ситуація з воєнним станом показала, що будь-яка мажоритарна система більш вразлива: вибори проводити не можна, а кворуми зменшуються. Ми зараз виносимо на розгляд законопроєкт про кворум у радах громад із менш як 10 000 виборців, щоб його рахували від наявності депутатів, а не від абсолютного складу.

Також вважаю, що буде політизуватися історія з військовослужбовцями. Вона вже досить сильно політизується з огляду на нинішні обставини. Зараз на передовій багато людей, тож і закритих виборчих дільниць, про які говорять у підгрупі, очолюваній народним депутатом Романом Лозинським, було би багато, якби вибори були найближчим часом. Однак повоєнна ситуація може бути іншою, і може трапитися, що закритих спецдільниць буде менше.

Можуть бути сюрпризи і від останньої підгрупи, яка буде презентувати пропозиції щодо медіа. Там багато технічного, професійного, але певні політичні питання точно будуть зачіпати, як-от вплив соцмереж, зокрема месенджерів. Їх роль активно обговорюють, зважаючи на досвід виборів у Румунії й Молдові. Як нам на правильно вчинити? Де стати більш демократичними, де — менш демократичними? Думаю, в цьому теж може бути певна політизація.

 

Віднедавна Ви стали головою партії «Слуга народу». Що з погляду очільника змінилося за останні п'ять років?

У темі виборчих технологій я не новачок, тож маю дві тези на цю тему. Коли до виборів далеко, у політикумі, як зараз, немає якогось великого процесу, емоційного заряду, щоб щось змінювати під себе, бо не зрозуміло, коли це буде, хто ці «ми», під яких потрібно щось змінювати, і скільки на це ще знадобиться часу. Повоєнна політична ситуація буде зовсім іншою.

З іншого боку, в мене була можливість спілкуватися з великою кількістю людей із місцевого політикуму, із місцевих еліт — до них у мене як у голови партії тепер є ширший доступ. Це непоганий фідбек для розуміння, що і як працює, що не працює, що варто обговорювати, що ні.

Дуже багато ідей і розуміння щодо організації виборів за кордоном у мене з'явилося тому, що я здійснив сотні поїздок за кордон за останні п’ять років. Зараз у мене з‘являється більше розуміння про вибори в Україні, бо я їжджу Україною, дивлюсь ситуацію.

У нас дуже різна ситуація. Є прифронтові села на Херсонщині, де немає жодного цілого приміщення. Я поки бачу варіант, що окружна виборча комісія може розміщуватися в лікарні або в підземній школі, в якій діти на той час не будуть вчитися. Разом із цим, є тилові області, де все гаразд.

Нещодавно запитував колег про те, яка ситуація з виборчими комісіями. Ті виїхали, ті не повернулися, ті слухавки не беруть — а це люди, які працювали роками.

Я відкрию секрет і трішки порекламую колег з ЦВК: ми співпрацюємо, щоб запустити тренінговий центр. Допомагаємо їм пришвидшити цей процес з процедурної точки зору.

Зараз я бачу в цьому набагато більшу потребу. За п'ять років ми втратили частину прошарку професійних людей, які працювали на виборах. 

За моєю оцінкою, повоєнні вибори будуть відбуватися через певну турбулентність, пошук суспільством того, як буде краще. Відповідно, питання професіоналізації членів виборчих комісій буде стояти гостро, особливо в умовах демографічної кризи, коли загалом людей мало. Нагадаю, що кадри на виборах — це кілька десятків тисяч людей тільки в ОВК і кількасот тисяч людей в дільничних виборчих комісіях. В якій сфері зараз 200–300 тисяч? Це величезні виклики.

 

Для протидії російському втручанню на повоєнних виборах треба буде розширити мандат певних органів правопорядку і спецслужб. Як не допустити ризиків зловживанням силовим адмінресурсом? Хто пам'ятає досвід 2004, 2010, 2012 років, той здригнеться.

Питання насправді непросте. Вся ця сфера — національна безпека, а якщо ми розширимо мандат Нацполіції на національну безпеку, це буде трохи не притаманна їй історія. Дійсно, Національна поліція — єдиний силовий орган, якого фактично призначає коаліція, а не президент. Водночас решта органів так чи інакше спеціалізовані. 

Можливо, якщо це буде супроводжуватись якимись кроками, дуже обережно скажу, в напрямку реформи СБУ, що є теж в [євроінтеграційних] зобов'язаннях, то, напевно, з цим буде простіше.

 

Водночас серед запобіжників для протидії російському втручанню розглядають і так звану «м’яку люстрацію», адже суспільство має знати про можливі факти співпраці кандидатів із російською, окупаційною владою. Які підходи обговорюють?

На засіданнях групи часто лунає дві пропозиції. Одна — жорстка: забороняти, виганяти, не пускати, обмежувати. Друга — завжди хтось пропонує не забороняти, а інформувати суспільство.

Далі починається очікувана дискусія про те, як саме інформувати, бо коли хтось пропонує насичувати бюлетень різною інформацією, потім Центральна виборча комісія нервує. Каже, що буде великий бюлетень, тому їх не довезуть, бо немає стільки фур. З іншого боку, зараз світ електронних джерел, діджиталу, ШІ, тож зробити систему, де буде інформація про когось, неважко.

Найважчим буде питання, хто будуть судді. Є ідеї створювати спеціальні суди до цього. У нас уже є певні інструменти та інституції, зокрема Служба безпеки, є вироки, і про це теж можна інформувати. Загалом процес рухатиметься і в напрямку запровадження інформування, і в напрямку запобіжних заходів, щоб не допустити впливу колаборантів, особливо на місцевому рівні.

Хочу нагадати, що національні вибори, якщо ми залишимося в чинній системі, — це 15 партій по 400 людей, тобто 6 000 людей. Їх усіх розкладуть на молекули, особливо кандидатів із перших п'ятірок, які будуть перемагати на округах. 

Місцеві вибори — це десятки тисяч людей. Новин і різного контенту у  фейсбуці із серії: «Цей чоловік, що балотується на мера мого містечка, перші три дні співпрацював із росіянами, відкривав їм церкву, закривав ворота» буде дуже багато. 

Є колосальна різниця між «м'якою люстрацією» для інформування суспільства і люстрацією як перепоною для кандидування як такого?

Якщо буде вирок, то ясно, що людина точно співпрацювала з росіянами. Якщо ж це якась оцінка, то, напевне, не слід знімати за це людину з виборів.

Це складна тема. Ми вже мали досвід, коли з'являлися колаборанти, навіть серед депутатів. І вже начебто це все більш-менш зрозуміло, але поки що щодо найвищого рівня представництва. 

 

Особа, яка допомагала організовувати на окупованих територіях, так звані референдуми, має право брати участь у виборах? Якщо нема рішення суду, але є достовірна інформація.

Не знаю, це дуже важка історія. Ми ще про це поговоримо. У нас не було такої підгрупи. Дякую, що ви це питання порушили Я ініціюю закриту зустріч, ми покличемо СБУ, поліцію, інші органи і поговоримо про ці безпекові питання.