Найбільш ефективною дезінформаційною кампанією Росії в Україні можна вважати дискредитацію мобілізації. Адже метою інформаційних операцій є щось фізично змінити, наприклад, у поведінці людей. Натомість державна комунікаційна політика дуже хаотична та реакційна, тобто ми не готуємось до чогось заздалегідь, не робимо стратегічних комунікацій, а лише реагуємо на наявні виклики. Про це розповіла комунікаційниця та засновниця ініціативи «Як не стати овочем» Оксана Мороз у своєму інтерв’ю Ользі Айвазовській в спецпроєкті Громадянської мережі ОПОРА «Сила вбору».

«Росія знаходить реальний конфлікт і починає його розвивати. Я думаю, що наступний крок потенційно – це демотивувати українців через недовіру до влади – розколювати, розколювати, розколювати. Вони вже багато камінчиків під цей фундамент заклали. Багато, що ми зробили й своїми руками через невдалу комунікацію влади, в тому числі. І це те, що мене хвилює найбільше в перспективі. Адже вони дуже добре розкачали в суспільстві теми корупції та несправедливості. Тому цей вектор як потенційний є моїм найбільшим побоюванням», – зазначає експертка.

- Чи прослідковується зміна підходів у російській дезінформації та пропаганді в період війни? Наскільки ці підходи змінились технологічно, чи стали вони більш масовими та якісними?

З 24 лютого 2022 року Росія кілька разів змінювала свою тактику. Період до 24 лютого і, напевно, весна 2022-го – це період, коли Росія думала, що може ще працювати умовними «распятимі мальчікамі» і сподіватися на те, що її будуть зустрічати з квітами. Після того, як українська армія вибила їх з-під Києва, Сумщини і Чернігівщини, вони почали змінювати тактику. Було кілька місяців замешкання, а далі вони чітко взяли курс на те, щоб обирати нашу внутрішню проблематику і з нею працювати і проводити інформаційні операції. Спочатку вони акцентувалися на залякуванні, далі переключилися на демотивування, а потім почали робити цей мікс. І зараз ми в достатньо складній фазі, коли кілька різних векторів одночасно. Вони і раніше були в багатовекторності, але зараз інтенсивність дуже значна. І напевно, як влучно сказав Андрій Юсов, зараз сила російської пропаганди в тому, що ці «м’ясні штурми» в інформаційному просторі йдуть дуже різними векторами. 

- Чому люди вірять в пропаганду?

По-перше, це момент часу. Ми втомлені, ми налякані, ми дезорієнтовані багато в чому. І це нормально. Тому що ми живемо під час війни зі всіма мінусами інформаційного поля, які ми маємо зараз. На це накладається не зовсім вдала або відсутня комунікацію влади, яка дозволяє формувати все глибший інформаційний вакуум, не дає людям якихось чітких орієнтирів і так далі. Я зараз не про дату, коли закінчиться війна, а, наприклад, якщо ми візьмемо ту ж кампанію по енергетиці, то росіяни роблять те ж саме, що у 2022-му році, а ми не робимо, і це ні до чого хорошого не призводить. Тобто, другий важливий момент – це наявна комунікація. Одне плюс друге – воно або породжує захист, або породжує можливості. І, на жаль, це породжує можливості – люди йдуть за тим, що їм дали першим. Тобто, якщо в людини є запитання про те, чому в нас немає електрики, і перше, що їй приносять, це те, що влада заробляє на людях та продає електроенергію, то людина в це вірить, адже це апелює до її якось попереднього досвіду. Якщо людині принесли б роз'яснення і зіграли на випередження, то, можливо, в людини був би більший захист.

Але насправді ми всі, в усьому світі, опинилися в однакових умовах – ми живемо в переломний момент зміни аналогової ери на цифрову. У всіх нас немає імунітету до цих нових загроз, немає правил інформаційної гієни, отриманих з молоком матері. І ще підуть покоління, щоб це випрацювати. Але, розуміючи все це, має бути інша відповідальність щодо комунікації. В нас, на жаль, її немає, і це якраз дає багато таких моментів. 

- За даними щорічного дослідження Громадянської мережі ОПОРА щодо медіаспоживання українців під час повномасштабної війни, спостерігається позитивний тренд у бік Telegram – за цей рік споживання новин там збільшилось на 7% в порівнянні з минулим роком. Тоб то, українці активно користуються каналами комунікації, які найбільш близькі до нашого ворога, до країни-агресора. Чи можна цей тренд змінити або на нього вплинути?

Історія з Telegram – одна з багатьох, яка дуже наочно показує наслідки наших дій чи бездіяльності. Тому що ця історія почалася не вчора і не 24 лютого. Вона почалася ще у 2018 році, коли ФСБ тільки почали створювати ці свої мережі анонімних Telegram-каналів, які вони чітко позиціонували як місце, де нібито є інсайдерська інформація, апелюючи до того, що українці не довіряють владі і хочуть знати альтернативну інформацію. А потім через певну кількість ітерацій вони популяризували ці канали. І на кожному з цих етапів було зрозуміло, що це загрозлива історія. Тому що це про анонімність, про злив інформації, про інструмент для інформаційних війн і так далі. І, власне, тут було багато можливостей зупинити це і законодавчо, і якимось іншим обмеженням. Але оскільки кожен розглядав це як можливість для себе – бізнес для інформаційних війн, політики для своїх медійних війн – ніхто на цю кнопку «СТОП» не натиснув, тому зараз ми маємо наслідки. І, зрозуміло, що якщо цим користуються внутрішні маніпулятори, то цим будуть користуватися і зовнішні маніпулятори, вороги. Зараз нам доводиться працювати з наслідками і потрібно робити якісь дії, щось блокувати. Але це яскравий приклад того, що проігнорувавши багато попереджень на початку, ми маємо ці наслідки. І з ними вже не можна працювати якимись гуманними способами – вже треба блокувати. Я не маю на увазі весь Telegram – я не вірю, що його можна заблокувати, але блокувати певні канали. Вести таку роботу потрібно. 

- А чи можна загалом якось вплинути на платформи загального доступу типу соціальних мереж, щоб разом із їхніми власниками розробляти принципи для прозорих та зрозумілих правил роботи алгоритмів, щоб попередити розповсюдження дезінформаційних хвиль?

На мою думку, проблема не в алгоритмах, а в ботах. Тому що алгоритми, якщо на них подивитися глобально, мають на меті зробити щось для бізнесу і щось для людини, аби вона споживала той чи інший контент. І, умовно, в ідеалі, якщо вони існують, коли на них немає якихось ворожих впливів, то так вони не мають якогось негативу, так само, як і будь-яка інновація. Але підсилюють їх саме штучні акаунти, яких соціальні мережі прирівняли до людей. Тобто, ми можемо зайти в будь-яку соціальну мережу, тикнути пальцем, і вона проросте ботами, особливо зараз, коли розвинувся штучний інтелект. Соціальні мережі декларують, що вони щось із цим роблять, але де-факто цих результатів немає. Мене дуже смішать звіти Meta, коли вони ще до повномасштабного вторгнення писали, що за квартал чи місяць заблокували на території України 100 акаунтів ботів і це досягнення. Тобто, де-факто, прикриваючись свободою слова, вони прирівняли свободу слова бота до свобода слова людини. І якщо говорити про те, з чого потрібно починати боротьбу проти цього явища, то ось це – корінь. Але цей невигідно соціальним мережам, тому що тоді їхні акції впадуть, адже невідомо наскільки скоротиться їхня акаунтська база, але це точно буде не на 5-10%. Тому це дуже комплексне питання. І мене особисто дуже дратує, коли ця дискусія заходить в певні повітряні замки про захист даних через якісь обмеження. Це безперечно потрібно, але поки ми не вирішимо цю проблему з ботами, ніякого нормального захисту даних ми, де-факто, не будемо мати. 

- А чи є сенс взагалі спростовувати фейки, коли зараз інформація циркулює щосекунди? 

Я жорсткий неприхильник введення такої раціональної боротьби, тому що будь-яке спростування емоційного фейку не спростовується раціональною інформацією. Мені здається, що ми маємо рухатися в сегментацію. Так, фактчекінг важливий і він має бути для експертної спільноти, для медіа, які мають використовувати і враховувати це в своїй роботі. Але на широку аудиторію ми маємо вчити людей патернам дій, які їх убезпечать. Я завжди наводжу приклад з електрикою. Нам не потрібно всім бути електриками, щоб знати, що не потрібно пхати пальці в розетку. Такий рівень розуміння і базові засади інфогігієни, як на мене, будуть більш ефективні, ніж ми будемо робити з людей фактчекерів чи спростовувати фейки, про які людина навіть не чула, але дізналась про них під час спростування. Якщо цей фейк вже набув цунамічного вигляду і його дійсно треба придушити, то, можливо, тоді це має рацію. Але це кожен окремий випадок треба розглядати окремо. 

- В українському просторі ми постійно говоримо про небезпеку Telegram, але TikTok також є досить небезпечною платформою. Що з цим робити? 

Я вважаю TikTok рівною загрозою як і Telegram. Більше того, я вважаю, що він буде загрозою номер один, якщо все так далі буде продовжуватися найближчим часом. Тому що зараз вже дуже значний відсоток, за відчуттями точно більше половини, інформаційних операцій Росії зароджуються в TikTok і лише потім перекидаються на інші інформаційні території, в тому числі й на Telegram. З TikTok можна і треба працювати в просвітницькому полі. Проте ми зараз маємо дуже цікаву ситуацію, коли ця просвіта в TikTok тримається на ентузіастах, які намагаються на його полі на його аудиторію поширювати інформацію. Тому що, коли в тому ж Telegram чи в інших платформах підключається громадський сектор і щось допомагає робити, то, наприклад, політикою Сполучених Штатів Америки заборонено створювати контент за їхні гроші для TikTok. І виходить так, що Росія там інтенсивно працює, а з нашого боку тут робота обмежується зі всіх сторін. До того ж сам тип контенту, який створюється для TikTok нашими блогерами апріорі вже може бути заражений російськими впливами. Наприклад, блогери, які дуже швидко розкручуються завдяки алгоритмам TikTok, тому що зараз це мережа, яка збирає найбільше наших даних, за рахунок чого дуже швидко дає нарощувати органіку. І ті блогери, які там стають популярними, вони стають об'єктами впливу для Росії, вони заражаються від своєї аудиторії. Дуже багато прецедентів, коли людина, умовно, говорить про котиків-собачок, а тут раптом починає вимагати проведення виборів вже зараз, чи йти на мирні переговори, тому що ми вже все програли і так далі. Потім це відео набирає там мільйони переглядів, це поширюють всі інші мережі, і починається далі поширюватися це цунамі. Зараз дуже багато чого щодо електрики електриці поширюється через TikTok. Це дійсно велика проблема.

Абсолютно немає на що сподіватися з точки зору того, що там будуть якісь фільтрації, їх немає і в інших мережах. Наприклад, мій контент TikTok блокує, ідентифікуючи, що я нібито поширюю якусь дезінформацію, хоча я про неї розповідаю, але тих, кого я коментую, TikTok не блокує. Чи треба звертати на них увагу? Треба. І, власне, я знаю, що Центр протидії дезінформації склав список таких людей, яких там треба заблокувати, і, відповідно, TikTok їх заблокував. Але це все одно капля в морі. Раніше Росія дуже інтенсивно створювала фейкові аккаунти в TikTok, зараз вони створюють їх за допомогою штучного інтелекту, використовуючи реальні відео наших військових і їхніх TikTok-акаунтах. І це велика проблема, тому що дуже важко їх розрізнити. І людина, яка бачить емоційне відео, де говорить військовий, апріорі має до нього довіру, заряджається від нього,  далі цей ланцюжок важко перервати. Тому тут немає якось рецепту, потрібно просто говорити, пояснювати, апелювати до адміністрацій, сподіватися, що вони щось зроблять. Цей трек не можна зупиняти. Але я б більше покладалася на просвітництво блогерів та їхнє розуміння, що варто робити, що не можна робити тощо.

- Як оцінюєте державні комунікації щодо цього, особливо в період війни, коли для альтернативних джерел інформації, наприклад, журналістів доступ до певної інформації та її перевірки дещо ускладнений?

Мені важко щось радити державі. У мене був період, коли я багато писала на цю тему, і десь в мене вже опустилися руки, тому що дуже багато речей, які не можна було робити, вже було зроблено. Втрачена комунікація по мобілізації, втрачена підготовка до інших абсолютно прогнозованих речей, які Росія буде робити в інфопрострі, як, наприклад, зараз з електрикою. Тобто є якісь базові, класичні речі на кшталт стратегічних комунікацій, які просто треба робити. Суть стратегічних комунікацій і ванвойсу – це не про те, що треба все закрити і все погоджувати три дні, а навпаки – створити систему, структуру, різні голоси, які будуть про це на різних рівнях говорити. В нас же ж зараз ця комунікаційна політика дуже хаотична та реакційна. Тобто ми не готуємося до чогось, ми на все реагуємо. Також присутні якісь елементи політичної конкуренції, тому питань про те, де вибори дуже багато. І тут я навіть не знаю, за що вхопитися, щоб ці рекомендації давати. Тому що це просто треба взяти і почати робити. Принаймні як було в перші місяці після початку повномасштабного вторгнення. Як так склалося, що воно тоді працювало, для мене досі питання. Тому що ніби ті ж самі люди, але тоді вони робили достатньо багато правильних, хороших кроків. Зараз комунікація на українську аудиторію виглядає для мене вже близько до грані не просто поганого, а дуже поганого. Те, що я чую від колег, які займаються адвокацією на заході, в них так само дуже багато питань і стосовно взаємодії, і стосовно ефективності. Тому навіть не знаю, що сказати. Експерти про це думають і говорять. Вже стільки цих круглих столів і обговорень відбувалося і відбувається, але далі це все розбивається через небажання і відсутність політичної волі.

- Зараз відбуваються вибори в Європейському Союзі та Сполучених Штатах, і ми вже бачили приклади діпфейків і використання штучного інтелекту на виборах. Чи варто це якось регламентувати або забороняти, і чи можливо це загалом, якщо у штучному інтелекті вбачають велику загрозу?

Це вже відбувається. Те, що Росія активно використовує це для створення ботів, для створення примітивних відео а-ля новинних сюжетів, які нібито повідомляють якусь сенсаційну новину українцям, зокрема у вигляді тих же штучних акаунтів військових. Тобто в той час, коли ми говоримо про якусь таку еталонну загрозу, оці нееталонні загрози вже працюють і вдосконалюються. Я б сказала, що ера ефективного і достатньо інтенсивного використання штучного інтелекту почалася десь рік тому, і зараз ми кожного разу бачимо, як це вдосконалюється, переходить в аудіо та відео формати. Напевно, зараз це вже точно етап для того, щоб інтенсивно подумати над регулюванням і розробляти його. Я думаю, що на цьому етапі більше мають говорити дослідники та аналітики, які вивчають загрози, розуміють, сегментують і розробляють якісь механізми для того, щоб це ефективно працювало. Тому що, напевно, ми всі як людство зробимо якийсь фальстарт, адже без помилок нікуди, але навіть на цьому клаптику нашої війни можна побачити, що саме потрібно блокувати. Якщо відео створено за допомогою штучного інтелекту, якщо воно поширює дуже емоційну інформацію, що так само можна побачити навіть по словах коментарів, то очевидно, що це відео потрібно блокувати. І є купа відео, які навіть за аналізом тексту, вже не кажучи про штучне створене картинки, можна було б заблокувати. Але соціальні мережі його не блокують, навіть після масованих скарг. Тому тут, напевно, не стільки питання в штучному інтелекті, як в тому, що соціальні мережі не засвоїли попередніх уроків, а регулювання, в тому числі законодавче, не дало ефекту. Тому штучний інтелект просто це все зараз буде посилювати. 

- У чому причина? Це небажання цього глобального бізнесу створювати власні правила регулювання? Можливо тоді наддержавні організації можуть на це реагувати? 

Мені видається, що немає достатнього лобіювання і інтенсивності в цьому лобіюванні. Дуже простий приклад – реклама у Facebook. Якщо запускати рекламну кампанію, яка хоч якось стосується політичної тематики, то зіштовхуєшся з тим, що потрібно ідентифікуватися, надати паспорт, пережити кілька блокувань і так далі. В той же час щодня Росія пачками запускає ІПСО-рекламні кампанії, які називають Зеленського клоуном та поширюють заклики до скидування влади, які, згідно з політиками Facebook, не мали б пройти в принципі, але вони щодня проходять. Колеги їх блокують через головний офіс Meta, а наступного дня вони з'являються знову. Тобто, штучний інтелект, який мав би навчитися вже на тому масиві й автоматично блокувати цей контент, не виконує цю функцію. Це базова, дуже елементарна функція, не складна, але він її не виконує. Я не прихильниця конспірології, а, швидше, бачу тут відсутність пріоритетності вирішення цієї задачі. Бо, напевно, соціальні мережі більше сфокусовані на тому, що приносить бюджети, і менше сфокусовані на тому, що має давати захист. Ми маємо дуже хороший приклад пандемії, коли цей пріоритет став, і інструменти дійсно запрацювали. Так, вони були не ідеальними, але вони запрацювали. Ми маємо російсько-українську війну, яка триває вже одинадцятий рік, і ми не бачимо, щоб були якісь інструменти адаптовані до такого рівня конфліктів. Хоча ми не єдина країна в світі, яка знаходиться зараз у війні. 

- Можете назвати кілька прикладів дезінформаційних кампаній щодо України, які Росія виграла?

У першу чергу, це дискредитація мобілізації. Як на мене, це найбільш ефективна кампанія, і вони її виграли. Також у них були ще точкові якісь перемоги, наприклад, про мітки на початку повномасштабного вторгнення, коли ми всі їх шукали, або залякування щодо ядерного удару, коли всі чекали обстрілу. Таких успішних точкових кампаній з розколу суспільства можна ще багато перераховувати. Тому що Росія знаходить реальний конфлікт і починає його розвивати. Я думаю, що наступний крок потенційно – це демотивувати українців через невіру до влади – розколювати, розколювати, розколювати. Вони вже багато камінчиків під цей фундамент заклали. Багато, що ми зробили й своїми руками через невдалу комунікацію влади, в тому числі. І це те, що мене хвилює найбільше в перспективі. Адже вони дуже добре розкачали в суспільстві теми корупції та несправедливості. Тому цей вектор як потенційний є моїм найбільшим побоюванням.

- А з нашого боку були успіхи в комунікаціях?

Безперечно, було дуже багато дрібних, середніх і великих ініціатив, які допомогли нам вистояти. Коли ми говоримо про інформаційні операції, ми маємо розуміти, що їхня ціль щось фізично змінити, а не просто зіпсувати нам настрій. Проте Росія більше досягає мети зіпсути настрій і менше досягає зміни поведінки. Але мобілізація і мітки – це те, що змінило нашу поведінку. А, наприклад, зневіра у владі – це те, що змінило нам настрій.

Першодрук: ЦЕНЗОР.NET