Цей матеріал створено в рамках проєкту "Просування демократичної доброчесності та врядування в Україні", що реалізується Громадянською мережею ОПОРА за підтримки ЄС. Його зміст є виключною відповідальністю Громадянської мережі ОПОРА і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
Зміст
Вступ
Резюме
Опис результатів обговорення
Питання 1. Що поєднує вас з Україною, коли ви перебуваєте далеко від дому?
Усвідомлення та підтримка української ідентичності
Емоційний звʼязок
Суспільні звʼязки
Особисті звʼязки
Суспільно-політична діяльність
Звʼязок із державою та бізнесом
Бізнес
Питання 2. Що вас мотивує залучатися до суспільно-політичного життя в Україні, коли ви перебуваєте за кордоном? Як це робити?
Способи залучення до суспільно-політичного життя в Україні
Інформаційна та просвітницька діяльність
Підтримка місцевої спільноти
Співпраця з українськими діаспорами в інших країнах
Мотивація залучатися до суспільно-політичних процесів в Україні
Емоційні фактори
Інвестиція в майбутнє
Перешкоди до участі
Запити до держави
Інформаційна взаємодія
Підтримка спільнот українців за кордоном
Аналіз індивідуальних відповідей
Додаткове питання 1. З якими викликами Ви стикнулися, живучи за кордоном?
Додаткове питання 2. Що стримує Вас від повернення в Україну?
Методологія
Підготовчий етап
Основний етап
Завершальний етап
Мапування спільнот
Мадрид (28 березня 2026 року)
Вступ
Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну спричинило одну з найбільших хвиль вимушеного переміщення в сучасній європейській історії. За оцінками Громадянської мережі ОПОРА, станом на травень 2026 року за межами України перебувало близько 8,9 млн громадян — від 15 до 20% населення країни до початку повномасштабного вторгнення. Такий масштаб зовнішньої міграції формує довгострокові виклики для демографічної ситуації в Україні, соціальної згуртованості українського суспільства та стабільності ринку праці, а також вимагає від української держави створення нових механізмів підтримки зв'язку з громадянами за кордоном та їхнього залучення до суспільно-політичного життя країни.
Формування ефективних інституційних механізмів для відповіді на ці виклики потребує узгоджених рішень як на національному рівні, так і у взаємодії з приймаючими країнам. Водночас необхідною умовою для вироблення ефективної державної політики щодо українців за кордоном є системне розуміння потреб, очікувань і можливих форм участі українських громадян за кордоном в суспільно-політичному житті України. З огляду на це Громадянська мережа ОПОРА проводить серію фасилітованих діалогів із представниками українських спільнот у різних країнах. Попередні діалоги відбулися у Литві (Вільнюс), Великій Британії (Престон, Манчестер, Ліверпуль), Німеччині (Берлін), Польщі (Варшава), Італії (Рим) та Ірландії (Дублін). У березні 2026 року відбувся діалог з українською спільнотою в Іспанії (Мадрид).
За даними уряду Іспанії, станом на 31 грудня 2025 року документи на проживання в країні мали 339 тис. українських громадян. Після 24 лютого 2022 року приблизно 250 тис. українців отримали в Іспанії тимчасовий захист, а кількість громадян України, які мають дозвіл на довгострокове проживання в Іспанії, у 2025 році сягнула майже 68 тис. осіб. Більшість (56%) українських громадян в Іспанії — це жінки. Водночас якщо серед дітей до 16 років розподіл за статтю досить збалансований, то серед населення працездатного віку жінки переважають доволі помітно (особливо у віковій групі 35–44 роки, де їх майже вдвічі більше, ніж чоловіків).
Крім того, за даними уряду Іспанії, українці доволі активні на ринку праці. Якщо до повномасштабного вторгнення найбільш популярною формою працевлаштування була діяльність із догляду та домашнього обслуговування, то у 2025 році найбільша частка українських громадян працювали у сферах будівництва, готельному бізнесі, торгівлі й ремонті автомобілів. Іспанія продовжила дію тимчасового захисту для українців до 4 березня 2027 року і водночас долучилася до Програми добровільного повернення та реінтеграції, в межах якої пропонує 1000 євро та оплату авіаквитків для українців, які хочуть повернутися додому.
Громадянська мережа ОПОРА провела зустріч з українською спільнотою в Мадриді, аби краще зрозуміти виклики, з якими стикаються українці в Іспанії, їхні потреби у взаємодії з українською державою та суспільством, а також окреслити можливі ініціативи для довгострокової підтримки громади та підтримки українських громадян у контексті повернення до України. ОПОРА висловлює щиру подяку Спілці українок Іспанії за сприяння в організації заходу.
Скачати повний звіт у пдф
Резюме
Громадянська мережа ОПОРА провела фасилітований діалог у столиці Іспанії — Мадриді, аби систематизувати досвід українських громад за кордоном, напрацювати стратегії їхньої взаємодії з демократичними інститутами України та громадянським суспільством і виробити спільне розуміння проблем, потреб і способів залучення українських громадян за кордоном до формування політик (policies) всередині України. У діалозі взяло участь 17 осіб.
ОПОРА зʼясувала, що повʼязує українців за кордоном з Україною, їхні мотивації долучатися до суспільно-політичного життя, а також інструменти, які вони знають і, можливо, використовують для цього. Крім того, ми дослідили виклики, з якими стикаються українці за кордоном, та причини, які стримують їх від повернення до України.
- На відміну від інших діалогів, респондент(-к)и в Мадриді менше говорили про власну українську ідентичність як ключовий елемент звʼязку з Україною. Натомість найважливішим для них є збереження та просування української культури — як всередині української громади в Іспанії, так і для іспанської аудиторії. Особливу роль у цьому контексті відіграє збереження мови, традицій, релігії та національної кухні.
- Помітним викликом для української спільноти в Іспанії є використання російської мови та споживання російського культурного продукту частиною громади. Зокрема, учасники(-ці) згадували про окремі українські організації, які ведуть публічну комунікацію російською. Опитані здебільшого сходилися на тому, що важливо не тиснути на людей, а поступово заохочувати їх до переходу на українську.
- Учасники(-ці) діалогу відчувають емоційний зв'язок з Україною насамперед через любов до малої батьківщини — конкретного регіону чи населеного пункту, а також через ностальгію за природою та пам'ять про рідних, похованих в Україні. Чимало опитаних, які живуть в Іспанії понад 20 років, говорили про відчуття змін у собі через тривале перебування за кордоном, однак вказували, що відчувають емоційну привʼязаність до України.
- Особисті зв'язки з родиною, друзями і колегами в Україні залишаються одним із найважливіших елементів підтримки зв'язку з Батьківщиною для респондентів(-ок). Важливу роль відіграє і спільнота українців в Іспанії, хоча учасники(-ці) відзначали відчутну відстань між "старою" діаспорою та новоприбулими після 2022 року.
- Учасники(-ці) діалогу вбачають у волонтерській діяльності важливий спосіб підтримувати зв'язок із Батьківщиною. Опитані розповідали про допомогу Збройним Силам України та участь у волонтерських ініціативах на підтримку дітей в Україні.
- Важливим каналом зв'язку з Україною для респондентів(-ок) є перебування в українському інформаційному просторі — читання новин і спілкування через соціальні мережі.
- На відміну від інших країн, учасники(-ці) діалогу в Мадриді фактично не згадували про взаємодію з українською державою як спосіб підтримки зв'язку з Україною. Натомість бізнес згадували переважно у контексті ностальгії за вищим рівнем сфери послуг в Україні.
- Ключовою мотивацією для залучення українців(-ок) в Іспанії до суспільно-політичного життя України є внутрішня потреба та відчуття обов'язку. Учасники(-ці) діалогу говорили, що активізм є для них способом реалізації власної української ідентичності. Також опитані згадували про прагнення забезпечити дітям майбутнє у вільній, демократичній Україні, що також мотивує їх до участі.
- Основним способом залучення до суспільно-політичного життя для респондентів(-ок) є культурна дипломатія та просвітницька діяльність. Опитані згадували про проведення кінофестивалів, майстер-класів, кроскультурних проєктів спільно з іспанськими інституціями, виступи із розповідями про українську літературу та мистецтво. Учасники(-ці) діалогу наголошували, що прагнуть відкрити для іспанців українську культуру, яка десятиліттями сприймалася крізь призму російських наративів.
- Окремим напрямком залучення українців в Іспанії до суспільно-політичного життя України є протидія російській "м'якій силі" в Іспанії. Йдеться про пікетування концертів російських виконавців, адвокація іспанських міністерств та відомств щодо припинення співпраці із РФ, а також системний юридичний і бюрократичний тиск на організаторів проросійських заходів. Учасники(-ці) підкреслювали, що інформаційна та культурна експансія Росії в Іспанії є навіть більшою загрозою, ніж військова агресія.
- Волонтерська діяльність охоплює як підтримку ЗСУ та реабілітаційних центрів в Україні, так і психологічну й правову допомогу новоприбулим українцям, які опинилися в Іспанії після початку повномасштабного вторгнення.
- Учасники(-ці) діалогу також залучаються до суспільно-політичного життя України через розбудову української спільноти в Іспанії. Опитані розповідали про заснування жіночих спілок, асоціацій вчителів та інших організацій, що дозволяють обʼєднати українську громаду за кордоном. Також важливим інструментом є налагодження зв'язків із діаспорами в інших країнах задля обміну досвідом та координації ініціатив.
- Ключовими перешкодами до участі учасники(-ці) діалогу називали насамперед вигорання лідерів громади через тривалу роботу на суто волонтерських засадах, брак емпатії та переважання особистих амбіцій над спільною справою всередині громади, а також розрив між різними хвилями міграції. Помітною перешкодою є і російська культурна присутність в Іспанії.
- Серед ключових запитів до держави респондент(-к)и називали: створення єдиної інформаційної платформи для української громади за кордоном; відкриття українського культурного центру або офіційного представництва Українського інституту в Іспанії та встановлення пам'ятників найвидатнішим українським митцям; вироблення стратегії культурної політики із чіткими рекомендаціями та методиками, які можуть використовувати представники діаспори в різних країнах; фінансову та інституційну підтримку наявних культурних і освітніх ініціатив.
- Описуючи виклики, з якими вони стикнулися за кордоном, учасники(-ці) діалогу в Іспанії найчастіше згадували брак єдності всередині громади: про це згадала понад половина респондентів(-ок). Крім того, говорили про нерозуміння з боку місцевих мешканців, фінансову нестабільність та відсутність державної підтримки культурних та освітніх ініціатив.
- Серед причин, які стримують учасників(-ць) діалогу в Мадриді від повернення, переважають безпекові ризики. Окремо згадувалися страх засудження з боку тих, хто залишився в Україні, корупція та побоювання не знайти роботу за фахом. Водночас значна частина учасників(-ць) наголосила, що обов'язково повернеться до України після закінчення війни.
Опис результатів обговорення
Питання 1. Що поєднує вас з Україною, коли ви перебуваєте далеко від дому?
Перше питання, винесене на обговорення під час фасилітованого діалогу, мало на меті виявити, які речі, емоції, звʼязки, досвіди та відчуття учасників(-ниць) викликають у них найбільшу єдність з Україною та українським суспільством, попри перебування за кордоном. Деякі репондент(-к)и, які вже довгий час перебувають в Іспанії, говорили, що вони підтримують звʼязок із Украною через велику кількість різних інструментів, які навіть складно перерахувати.
|
Я більше 20 років в Іспанії. І на питання можна написати весь аркуш повністю. |
Респондент(-к)и згадували різні аспекти свого зв’язку з Україною, які можна умовно поділити на такі основні категорії:
- усвідомлення та свідома підтримка власної української ідентичності;
- підтримка емоційних і соціальних зв’язків з українською спільнотою за кордоном і в Україні;
- збереження зв’язків із державою та бізнесом.
Усі три категорії звʼязків є рівноцінними. Не можна стверджувати, що якась із них більш або менш важлива для учасників(-ць) обговорення.
Усвідомлення та підтримка української ідентичності
Порівняно з діалогами ОПОРИ в інших країнах, під час діалогу в Іспанії значно менше йшлося про українську ідентичність як ключовий елемент звʼязку з Україною, хоча час від часу учасники(-ці) й згадували про її важливість. Зокрема, говорили про важливість відчуття себе українцем(-кою): за словами опитаних, це зрештою може підштовхнути до конкретних дій на підтримку країни.
|
Кожен з нас має в першу чергу відчувати себе українцем. Де би ти не був, ти маєш пам'ятати, що ти українець. |
Натомість найважливішим для респондентів(-ок) у Іспанії є звʼязок з Україною через українську культуру. Опитані неодноразово наголошували, що демонстрація української культури іноземцям, проведення заходів для української діаспори та збереження українських традицій є для них важливими завданнями.
|
Це те, що ми зараз з собою забрали з України сюди. Україну ми будуємо там, де ми. Культура на першому місці. Ми привʼязали її тут до себе і намагаємось показати її тут для іспанців. Я як голова спілки працюю з громадами. Але навіть до її існування ми показували культуру. Ми культуру хочемо показати не тільки для своїх, українців, а витягнути і внедрити в іспанську культуру, щоб переплести. Ми започаткували міжкультурний діалог. Вже 2 роки підряд іспанська громада просить писанки. Їм цікаво, чому українці йдуть з кошиками, що це за розмальовані яйця. Я даю майстер-класи для іспанців. Про культуру можна багато говорити. Я давно вже в культурі нашій українській роблю дуже багато заходів. Прославляємо нашу культуру, робимо спільні заходи з іспанцями. Наша культура — це перше, що ми можемо тут показати. Я викладач по класу бандури. 24 роки я пропрацювала в музичній школі. Це мій душевний стан. За культуру я вболіваю, тому що бандура може і пропасти з часом. Бандура — це рідкісний інструмент. Він тільки є в Україні. Ну і по діаспорах: в Канаді, в Австралії. І з часом дуже би було корисно, щоб цей інструмент десь не загубився. |
Серед інших елементів української ідентичності, про важливість яких згадували учасники(-ці) діалогу, варто згадати віру та українську мову. Опитані говорили, що зберігають звʼязок з Україною через національну кухню та релігійні практики. Деякі респондент(-к)и згадували, що для того, аби підтримувати звʼязок з Україною, вони використовують українську символіку й аксесуари. Серед іншого, згадували про важливість українських символів для культурної дипломатії.
|
Я є регентом у Мадриді в православній церкві імені Павла і Петра. Кожну неділю ми маємо літургію о 12:00. Їжа, кухня. Для мене кухня дуже важлива, в Україні дуже смачно. Кухня — це культура, їжа, це земля. Чорнозем породжує коріння, все це трансформується в їжу. В Мадриді потрібен хороший український ресторан. І їжа, паска. Мені подобається, але я втомлююсь від іспанської їжі, мені потрібна рідна їжа. Я ходжу в українські магазини, купляю українську їжу. В 2022-23 році в нас дитина сказала: "Давайте футболку купимо з символікою. Особливо коли за кордон їдеш”. А один син нашої колежанки сказав: "Мені не треба футболку, бо Україна — це я". |
Найбільше уваги респондент(-к)и приділили обговоренню ролі української мови. За словами опитаних, мова є одним із ключових способів передати національну ідентичність наступним поколінням українців(-ок).
|
Мова. Ми є місточком між нашим поколінням і тим юним поколінням, яке ми хочемо залишити українцями. Ми даруємо нашу прекрасну мову, наші традиції, наші думки, наші пісні. |
Водночас для спільноти українців у Мадриді, як і для діаспори в Ірландії, помітним викликом є використання російської мови українцями за кордоном. Учасники(-ці) діалогу наголошували, що значна частина українських громадян в Іспанії використовують російську в повсякденному спілкуванні, а також споживають російський контент. Крім того, згадували про те, що деякі українські організації використовують російську в своїй публічній комунікації. Багато респондентів(-ок) визнавали, що така поведінка земляків обурює їх та змушує замислитися, чи справді ці люди мають справжню українську ідентичність, чи відтворюють російські або радянські наративи у своїй діяльності.
|
Дуже прикро, коли наші українці спілкуються [російською мовою], коли вони йдуть на ці концерти російські. Інколи до мене хтось звертається і каже: "Тут дискотека якась, і туди ходять українці, зробіть щось”. А що я можу зробити? Я можу стати під дискотекою і сказати: "Хлопці, українці, не заходьте"? Не можу — це наша свідомість. І я думаю, що ми маємо бути націлені на людей, які хочуть підтримувати нашу культуру, які хочуть захищати її. Це питання формування свідомості. Воно ж не візьметься просто звідкись. Але не потрібно заставляти. Що не ваше, відійде від нас. Якщо він не відчуває себе українцем і не хоче говорити українською мовою, для чого нам заставляти? А ті, хто хоче, ті розмовляють. Ті йдуть до школи, ті цікавляться і міняють мову. У нас нещодавно, кілька місяців тому, з'явилася нова організація українців в Мадриді. Це організація, яка популяризує знову концепт "Какая разница?" Організація розмовляє російською мовою. Я знайшла її випадково в Telegram. Уся комунікація велася російською мовою. Я закидувала цю інформацію в групу Асоціації, запитувала, що це таке. І потім ішло пояснення російською мовою, що я приїхала чи з Донецька, чи з Луганська, чи з Одеси, ще звідкись, мені дуже важко розмовляти українською мовою. Тому ми ведемо комунікацію російською. Є дуже багато людей, які приїхали з Донецької та Луганської областей сюди. Їм також потрібна допомога. Але разом з тим були новорічні свята, і вони проводили дитячі свята, які велися російською мовою. І були всі ці стандартні радянські персонажі. Ця група вже зараз налічує дуже багато людей — близько 700. І там я бачу купу моїх знайомих. Хтось іде до них, тому що цей волонтерський центр збирає одяг, їжу. Коли людина, яка заводить таку групу, каже: “Яка різниця”. Тобто розмовляє російською і проводить ці всі свята з радянськими персонажами, які навчання може проводити тоді? В нас йде змішання російського й українського. Росія дуже грамотно працює. Не може наразі бути російської мови в публічному просторі для людей, які свідомо мислять. Коли ти робиш якесь оголошення в Telegram, воно не може йти російською мовою, апріорі. Це публічний простір. Якщо мені вдома зручніше говорити з моїми друзями чи з кимось російською, англійською, італійською, будь-якою — це моя проблема. Я не виношу це в публічний простір. Тому пояснення, що нам так зручніше, — так не може бути. Це велика проблема стосовно пропаганди, яку Росія робить. |
Також респондент(-к)и наголошували, що великою проблемою є використання російської дітьми та підлітками. За словами опитаних, діти використовують ту мову, якою спілкуються їхні батьки. Втім, на думку учасників(-ць) діалогу, важливо не тиснути на дітей, а заохочувати їх до спілкування українською.
|
Вчителі знають, яка в нас проблема з російськомовними дітьми. Діти не винні, що вони розмовляють [російською мовою]. Я не говорю про сім'ю, про дорослих, батьків. Але діти не винні. Є декларація прав дитини, не можна принижувати дитину через мову, і це я наголошую дітям. Ми можемо казати: "Будь ласка, говори, будь ласка". Але в нас такі випадки є, коли батьки розмовляють [російською] мовою, і ми можемо виправдати маму. Дитину ми не маємо права [змушувати] через ризик кримінальної відповідальності. Тому ми маємо в школі виховувати. Ми відчуваємо, що є діти, які хочуть говорити, хоч і ламано. |
Висловлювали присутні й розчарування з приводу того, що частина українців за кордоном відвідують Російську православну церкву. За словами опитаних, іноді люди роблять це за звичкою, оскільки в Україні ходили до Української православної церкви Московського патріархату.
|
Я хотіла додати про російську церкву. Я знаю людей, багато українців, які ходять, тому що там працюють українці і розмовляють українською мовою. Вони не розуміють. Вони ходили в Московський патріархат, який був присутній на території України, для них це звично. |
Втім, обговорюючи використання російської мови та відвідування російської церкви, частина учасників(-ць) діалогу підкреслили, що багато українських громадян виросли у зросійщеному культурному середовищі й не можуть швидко змінити мову спілкування або перейти до іншої церкви. Деякі респондент(-к)и наголошували, що окремі українські військовослужбовці також використовують в побуті російську мову.
|
Коли вони починали, вони писали російською мовою, але зараз усе більше і більше говорять українською. Я була на 1 вересня, і свято було українською мовою, виступали дівчата, які танцювали в українських костюмах, діти, які співали українські пісні, вчителька, яка грала музику. Жодного російського слова там не було. Вони не транслюють ніяку російську культуру, то не пропаганда. Але вони роблять акцент у цій групі, що не треба робити зауваження російськомовним людям. Це не секрет, що Одеса зараз розмовляє тільки російською мовою. Ніякою українською мовою Одеса не розмовляє. І дуже багато моїх друзів на фронті продовжують розмовляти російською. Приходять без ніг, без рук, але розмовляють російською мовою. Вони можуть розмовляти українською, але то дуже повільний процес. Неможливо в один момент відірвати і зробити ще більшу напругу для людей, які зараз живуть у жахливій напрузі. Ті новорічні ранки — вони зробили те, що вони знали. Своє життя, що вони бачили і знали, то вони зробили. |
Також опитані ділилися історіями про перехід свого оточення на українську мову, який відбувався поступово, без тиску ззовні, але супроводжувався підтримкою людей поруч.
|
У нас є вчителі, які прийшли і говорили російською мовою, але за чотири роки перейшли на українську мову. У нас була вчителька, яка перший рік розмовляла російською мовою, і в нас були дискусії вчительські, бо їй не давали працювати вчителі українськомовні. Але ми не могли цю жінку вигнати. Сьогодні вона хореограф, розмовляє українською мовою, деколи вживає російські слова. Дуже важко перебудуватися. Це не те саме, що народитися в українському селі на заході Україні, коли ви приїхали з Донецька. |
Загалом опитані здебільшого погодилися, що варто бути толерантними до тих українців за кордоном, які говорять різними мовами. На їхню думку, це допоможе не відштовхнути людей від використання української мови, а також відповідає європейським цінностям, до яких прагне Україна.
|
Ми маємо бути дуже толерантними, бо якщо нас зненавидять, то ще нам буде гірше. Ми маємо любити людей, щоб до нас приходили. Я теж виступаю за більшу толерантність до людей, які перебудовують свою мову. Якщо ми перебуваємо у європейській країні й намагаємося долучатися до європейських цінностей, то це толерантність. Толерантність і розуміння. Не треба нападати на своїх же. |
Емоційний звʼязок
Учасники(-ці) діалогу в Мадриді розповіли, що їхній звʼязок з Україною залишається міцним через їхню емоційну привʼязаність до Батьківщини. Більшість опитаних згадували про любов до їхньої малої батьківщини — регіону або населеного пункту, з якого вони походять в Україні. Респондент(-к)и говорили, що різні елементи життя в Іспанії час від часу нагадують їм життя в Україні, хоча вони й відчувають зміни в собі. Також багато згадували про природу: опитані говорили, що сумують за кліматом і природою України.
|
Любов до регіону. Наскільки я закохана в Астуріас, який мені нагадує Львів. У Львові особливе повітря. Коли в Іспанії довго живеш, пропитуєшся всім, що тебе оточує. І це змінює тебе. Коли ти довго в цьому оточенні, ти теж відчуваєш себе трохи іспанцем, але й лишаєшся українцем. Моє село. Моя земля. Родина моя майже вся в Іспанії, але коли я їду в рідне село, то всі рідні люди там: друзі, однокласники, сусіди. І та земля, ті горби, сади, долини, річка. Це мене зв'язує і не вистачає мені тут. Наша Галичина. Ви знаєте, позаминулого року я була зі своїми дітьми на півночі Іспанії, в Галіції. Якщо перекласти, то наша Галичина. Наш клімат, наша чорна земля. Таке враження, що ти потрапив в Україну. Величезний зв'язок. Мені здається, що наша Галичина, вона неповторна, вона — це щось божественне. В мене є дуже багато гумору на нашому галицькому діалекті, дуже багато. Наша Галичина для мене дуже багато важить. За весною сумуємо: запахом, природою, зеленню, чистим, свіжим повітрям. |
Крім того, говорили про звʼязок з Україною через памʼять про батьків та інших рідних, похованих удома.
|
Памʼять: батьки, матері, дідусі поховані там. Як ти пам’ятаєш, так і тебе будуть пам’ятати. |
Суспільні звʼязки
Крім особистих та емоційних звʼязків з Україною, учасники(-ці) діалогу відзначали роль суспільних звʼязків, які посилюють відчуття єдності. Насамперед згадували про соціальні зв’язки з іншими українцями, а також про участь у суспільно-політичному житті України.
Особисті звʼязки
Учасники(-ці) діалогу називали особисті звʼязки одним із найважливіших елементів підтримки звʼязку між українськими громадянами в Іспанії та Україною. Найчастіше згадували про важливість родини: за словами опитаних, вони сумують за своїми рідними, а спілкування з ними допомагає їм залишатися в контексті України.
|
Родина. Майже в кожного, хто перебуває довго далеко від дому. Якщо батьки є — ми не можемо приїхати і застати їх живими, але ми приїжджаємо на могили. Навіть якщо діти тут, цей звʼязок ніколи не втрачається. Бо наші рідні, брати, сестри, родичі залишаються в Україні. Родина в мене в Україні, я дуже сумую за ними. Я вже 25 років в Іспанії. Для людей, які приїхали в Іспанію раніше, родина — то є перше. Зараз у зв'язку з війною є великі переживання. Хоча ми на Львівщині, але все одно переживання дуже великі. |
Крім звʼязків з родиною, респондент(-к)и говорили й про спілкування з колегами. Деякі опитані продовжують дистанційно працювати в Україні, тож професійні спільноти залишаються для них місточком для звʼязку з українським суспільством.
|
Мої колеги — робота нас пов’язує. Я вчитель, викладач в університеті, ми тримаємо цей зв’язок між професійними спільнотами. Спілкування з поетами та письменниками. Я сама поетка. У мене дуже багато контактів з нашими письменниками, завжди знаходиться дуже гарне спілкування. |
Врешті, учасники(-ці) діалогу згадували як об’єднувальний фактор і спільноту українців в Іспанії. За їхніми словами, війна змусила українців більше спілкуватися між собою. Водночас деякі опитані, які вже довгий час живуть в Іспанії, говорили, що відчувають різницю між ними та українцями, які приїхали після повномасштабного вторгнення.
|
Війна — це про те, що українці змушені були замислитися. У нас є спільнота, кілька тисяч людей, які сюди приїжджають. Війна поєднує. Я довго тут. Я відчуваю різницю між нами й українцями, які приїхали. |
Суспільно-політична діяльність
Важливим способом підтримки звʼязку з Україною для респондентів(-ок) є суспільно-політична діяльність. Учасники(-ці) розповідали про свою волонтерську діяльність на підтримку Збройних Сил України й участь в інших волонтерських ініціативах в Україні. За словами опитаних, це допомагає їм бути в постійному контакті із українським контекстом.
|
Волонтерством я почала займатися ще від самого початку війни, з 2014 року ми почали з наших перших хлопців, які пішли воювати. І до сьогодні в нас дуже сильне волонтерство, ми допомагаємо всім. Співпраця з сиротинцями. Ми співпрацюємо вже чотири роки. У Львові є міжнародний український фонд “Маленькі перемоги”. Вони зараз будуть будувати великий реабілітаційний центр для діток з інвалідністю. 10 га землі вже є під забудову біля Львова і вже майже все розроблене. Зараз вони мені скинули проєкт, мають зробити переклад іспанською і збирати тут людей, бо вони працюють з Євросоюзом, з Європарламентом. Зараз вони знов приїхали туди, бо треба величезні кошти, вартість будівництва — 36 млн євро. Велика сума, але там психологи, лікарі будуть, дуже великий центр. Плюс вони працюють з дітьми сімейними, але з інвалідами. І вже п'ять років підряд у Львові в оперному театрі проводять фестивалі. Позаминулого року 50 дітей-інвалідів на сцені виступали. Ми дуже допомагаємо їм: одягом, взуттям, харчуванням |
Учасники(-ці) діалогу згадували й про важливість спільного інформаційного простору з Україною. За їхніми словами, вони постійно читають українські новини, а також використовують соціальні мережі для того, аби розуміти, що відбувається вдома.
|
Новини. Читаємо новини, перебуваємо в тому інформаційному просторі. Я ще розумом Україні. Розумом, і душею, серцем. Соціальні мережі, якось спілкуватися між собою. Це також велика частина звʼязку з Україною, дає розуміння, що відбувається там. |
Звʼязок із державою та бізнесом
На відміну від діалогів у інших країнах, учасники(-ці) діалогу в Мадриді фактично не згадували про взаємодію з державою. Це може бути повʼязано з тим, що багато опитаних живуть в Іспанії вже довгий час, однак про звʼязок із державою не згадували навіть ті респондент(-к)и, які опинилися в країні вже після повномасштабного вторгнення. Натомість український бізнес опитані переважно згадували у контексті роботи або згадок про українську сферу послуг.
Бізнес
Окремі респондент(-к)и зазначали, що мали в Україні власний бізнес або ж іншу гарну роботу. Вони говорили, що сумують за своєю професією та додавали, що не можуть реалізувати себе в схожій сфері за кордоном.
|
В Україні я мала маленьку фірму міжнародних морських перевезень. Але наразі я не можу щось започаткувати тут, бо я ніяк не можу освоїти мову. Я працювала вчителем у своєму рідному селі, потім директором, завучем. І цю професію я привезла сюди. Маємо щастя, що організувалася наша спілка вчителів. Ми називаємося Спілка українських вчителів. Ми організували спілку, маємо школу і працюємо протягом багатьох років тут, в Іспанії. |
Також учасники(-ці) діалогу з ностальгією згадували про українську сферу послуг. На їхню думку, бʼюті-сфера, медичні послуги й навіть одяг в Україні часто кращі, ніж в Іспанії.
|
Ми, жінки, дуже сумуємо за манікюрами українськими, за нашими війками, за нашими перукарями. Нам дуже хочеться тут мати бʼюті-сферу. Нам дуже хочеться мати базари чи магазини, наповнені нашими гарними речами: одягом, модерновим взуттям. Наша українська медицина, стоматологія. На першому рівні. Ми сумуємо за нею. Як ми їдемо у відпустку, то що проходимо в Україні? Українських стоматологів. Ціни аналогічні, але дуже якісно і швидко. |
Питання 2. Що вас мотивує залучатися до суспільно-політичного життя в Україні, коли ви перебуваєте за кордоном? Як це робити?
Друге питання, винесене на обговорення під час фасилітованого діалогу, мало на меті два ключові завдання:
- Виявити, які інструменти суспільно-політичної участі знають учасники(-ці) діалогу та які з них вони вже використовували за час свого перебування за кордоном.
- Виявити, які мотивації мають учасники(-ці) діалогу, аби залучатися до суспільно-політичного життя України, перебуваючи за кордоном.
Способи залучення до суспільно-політичного життя в Україні
Більшість учасників(-ць) діалогу вже беруть активну участь у житті української громади в Іспанії. Вони працюють з українськими дітьми за кордоном і займаються волонтерством. Наразі їхнє розуміння суспільно-політичної участі локалізується переважно в площині “м'якої сили” — культурної дипломатії, просвітництва і збереження національної ідентичності. Водночас результати обговорення вказують на ймовірний брак обізнаності щодо формальних інструментів політичного впливу та адвокації (як-от взаємодія з органами влади, участь у виборчих процесах чи лобіювання інтересів на законодавчому рівні), оскільки ці механізми взагалі не артикулювалися учасниками(-цями) під час дискусії.
Інформаційна та просвітницька діяльність
Основним способом залучення до суспільно-політичного життя для учасників(-ць) є організація мітингів та участь у них. Ці заходи виконують подвійну функцію: з одного боку, вони консолідують саму діаспору, а з іншого — є способом протидії російській дезінформації та “втомі від війни” серед європейців.
|
Ми проводимо мадридські мітинги, мадридські зібрання — це дає зрозуміти і туристам, і мадридчанам, і спільноті, бо Мадрид заселений дуже різними людьми. Ми чітко даємо зрозуміти, що українці не здаються, українці тримають свій дух. І це є перша протидія російській брехливій пропаганді. |
Окремим, значно гострішим вектором активізму є протидія російській культурній присутності (так званій “м’якій силі”) в Іспанії. Зокрема, йдеться про пікетування виступів прокремлівських діячів мистецтва, які мають вплив на місцеві еліти. Водночас ця діяльність не обмежується лише вуличними акціями — активіст(-к)и перейшли до бюрократичного і юридичного тиску на іспанські органи влади, створюючи спеціалізовані об'єднання. Учасники(-ці) підкреслювали, що, на їхню думку, інформаційна експансія Росії несе не меншу загрозу, ніж військова агресія на полі бою.
|
Знаєте, що найдужче болить? Коли виступає подружка Путіна, Анна Нетребко. Українці ходили, чатували. Справа в тому, що туди приходить величезна армія впливових, аристократичних іспанців, дивитися, власне, на це все. Люди безсилі. Але треба віддати належне поліції, яка нічого не робить українцям, які протестують, але вона й не глушить, не знімає цю співачку. Ми пишемо: "Не пускайте культуру, бо за нею прийде військо". Вони це роблять. Ми не перестаємо підписувати листи і висилати до міністерств, до відомств іспанських. Навіть культурні заходи ми стараємося проводити, в нас є група швидкого реагування. Ми намагаємось писати листи, чому їм дозволяють проводити їхні концерти, чому проводяться їхні заходи, виставки, театри. Сутичок нема, але все одно пропаганда дуже велика. Культурна політика — це великий важіль нашої щоденної боротьби. І, в принципі, всім відомо, що Росія не тільки дронами, а й пропагандою, про яку ми говоримо, перемагає в цій війні. В Іспанії в менталітеті закладено страх, повага і боязнь щодо російської культури і до Росії. |
Також учасники(-ці) діалогу відзначили, що системно просувають український культурний продукт в Іспанії, зокрема й в академічному середовищі. За словами респондентів(-ок), тривалий час місцеве середовище сприймало Україну крізь призму російських наративів, тому зараз вони відкривають для іспанців українську історію, кінематограф та мистецтво. Саме тому сьогодні українці й українки за кордоном змушені виконувати деколонізаційну і просвітницьку місію.
|
Ми є діти великої України. Але де б ми не були, там ми будуємо свою маленьку Україну. Це прекрасно. Словом, музикою, танцями, костюмами. Ото наша маленька Україна. Ми ходимо на кафедри в університети і розказуємо, де українське кіно, а де радянське. Ми, звичайно, не можемо обмежувати всі ці концерти, які відбуваються. Нам потрібні альтернативи. Ми намагаємося створювати і залучати людей до українського контенту. Ми робимо тут щорічний український кінофестиваль у Мадриді. Європейські держави звикли сприймати нас як росіян. Вони питали: "Де така держава — Україна? А ви росіяни?" Ми не росіяни, ми — українці. Вона нас не сприймали так. Коли ми відкривали бібліотеку, я взяла Тараса Шевченка, Лесю Українку, Івана Франка, я взяла наших сьогоднішніх Забужко, Ліну Костенко. Я зачитувала, а іспанці сиділи і дивилися на нас квадратними очима, тому що вони знають Толстого, вони знають Лермонтова, вони знають Пушкіна, а про наших вони ніколи нічого не чули. Звідки, кажуть, ці класики сьогодення і колишні? Я кажу: це наші прекрасні поети, наші прекрасні письменники. В мене таке враження, що нашу культуру ми мусимо сильніше показувати, щоб нас знали. Ми інші, нас не знали. Вони знали російську культуру, а що ми в ній були, то вже інша справа. Тому ми більше боремося, ми більше показуємо, ми більше їм пояснюємо, що ми величезна європейська культура, яка була, є і буде. |
Ще одним інструментом суспільно-політичної участі для учасників(-ць) діалогу є розробка й реалізація кроскультурних проєктів, що поєднують український та іспанський контексти. Респондент(-к)и зазначали, що взаємодія з місцевими інституціями (школами, університетами, муніципалітетами) через спільні культурні формати дозволяє ефективно адвокатувати українські наративи серед іспанців. Водночас такі заходи слугують інструментом м'якої реінтеграції та просвіти для тих українців, які раніше активно не долучалися до популяризації української культури.
|
У мене є проєкт, який я маю в голові вже багато років. Я займаюся міжнародними перевезеннями, але й маю іншу освіту. Я художник. Я роблю колажі, і я хочу тут, у Мадриді, незважаючи на інші дві освіти, вступити до університету Хуана Карлоса на художника. Хочу висвітлювати, як людині 45+ почати свій шлях художника. Хочу зробити свою спілку з порівнянням українського мистецтва й іспанського, поєднувати групи, які мають майстерні в Україні і в Іспанії, робити колаби творчих людей, які вже мають свої майстерні. Ми почали працювати трохи з іспанцями, і три роки тому ми робили з ними першу Кавальгату. Що таке Кавальгата? То є в них, як у нас Миколая. Діти розкидають цукерки, їдуть три королі. І в перший рік ми запросили 85 наших дітей. Всі ми були в українському святковому різдвяному одязі. Тоді перший рік з нами були наші військові. І був чоловік з Донецька. Приїхала його жінка з двома дітьми. І ще був один, здається, з Запоріжжя, теж була жінка і двоє дітей. Чоловік розмовляв суржиком, жінка та діти — російською. І ми їх запросили. Ми взяли наших дітей-біженців і взяли дві сім'ї наших військових, які були поранені, на реабілітацію. І вони після цього казали, що ми не знаємо своєї культури, ми розмовляємо російською, ми не бачили нашого одягу, ми своєї культури добре не знаємо. А ми злили дві культури: українську й іспанську. Я ходила до міжнародної школи, де мій син вчиться, коли побачила, що в нього в програмі. Я дві години виписувала, взяла книжку, показувала бандуру. Вони кажуть: “бандурія”. Я кажу: "Ні, це ваша бандурія, маленька і така незграбна. А це наша українська бандура, єдиний інструмент, який має Україна”. Ми дуже багато їм пояснюємо, дуже багато їм говоримо. |
Підтримка місцевої спільноти
Частина учасників(-ниць) діалогу залучаються до суспільно-політичного життя шляхом розбудови спільнот українців в Іспанії, зокрема жіночих об'єднань та організацій культурного спрямування. Їх створення стало відповіддю на потребу в інформаційному захисті, правовій підтримці та самореалізації.
|
Ми бачили, що була проблема з тим, що наші українські жінки відчували себе в інформаційному чи в іншому плані незахищеними, їм чогось не вистачало. Ми створили Спілку українок Іспанії. Вона зовсім молода, в минулому році зареєстрована. Вона створена в час війни. [...] Тобто тут, в Іспанії, я побачила цю потребу, тому що жінки мають так само відчути свій рівень, своє бажання в тій чи іншій сфері працювати, і щоб вони були почутими, потрібно було створити таку спілку, щоб саме жіночі питання на ній вирішувались. Коли ми тут опинилися, то перше, що я можу зробити, — допомогти внести свої знання, свою експертизу в діяльність і волонтерити через культуру, пропаганду української культури. І, в принципі, це те, що ми почали робити: створили асоціацію, почали працювати в цьому напрямку. |
Водночас важливою проблемою взаємодії всередині громади залишається її висока фрагментованість. Представниця посольства України в Іспанії, присутня на діалозі, відзначила, що громадські організації за кордоном часто мають більші важелі впливу, ніж офіційні представництва, але цей потенціал нівелюється через розрізненість та небажання лідерів думок координувати дії між собою.
|
Ви як громадська організація маєте значно більше впливу і можливості себе реалізовувати, ніж, наприклад, посольство. І тому я б дуже хотіла, щоб ви відчули свою силу. Наприклад, ті люди, які є керівниками асоціацій, мені б теж хотілося, щоб ви об'єднувалися, спілкувалися між собою. Бо коли я прошу, щоб мені оновили інформацію про асоціацію, то у мене там один пункт: кількість людей в асоціації. По-перше, майже всі мене ігнорують. Мені ніхто не відповідає. Там три-чотири, може, людини мені напишуть, але ж асоціація — три людини, чотири людини, п'ять людей. Майже ніхто не пише, що асоціація об'єднує 100–500 людей. |
Ще одним практичним інструментом долучення до суспільно-політичного життя є самоорганізація задля надання психологічної та соціальної допомоги всередині спільноти. Зіткнувшись із браком системного інформування про офіційні програми підтримки, новоприбулі українці й українки обирають шлях проактивного волонтерства і самостійно створюють локальні осередки психологічної взаємодопомоги, розбудовуючи горизонтальні зв'язки в країні перебування.
|
Наприклад, для тих людей, які виїхали з війною, знаходяться в якихось центрах, їм надають психологічну допомогу. Я не знаю, чи є тут таке, тому що я про таке не чула. Я також приїхала з війною, і я не знайшла такої інформації навіть для себе. І тому фактично я почала сама цим займатись. |
Врешті, частина респондентів(-ок) вказали, що долучаються до суспільно-політичного життя шляхом щоденної роботи задля збереження української національної ідентичності дітей в іншомовному й іншокультурному середовищі, протидії асиміляції.
|
Є російська мова, і є люди, які її використовують. Вона є. Але ж ми маємо нашим дітям доносити: все йде з родини. Хтось не прийде і не передасть тобі книжку. Твоя дитина, якщо хоче читати “Дон Кіхота”, прочитає його іспанською чи англійською. Якщо ти не даєш своїй дитині російську мову вдома, вона не буде читати. Вона читає українською, те, що їй простіше, те, що їй ближче, або іноземною. Через наші руки прийшли діти українськомовні з західної України, які — зовсім інші діти, зовсім інший менталітет. За останні чотири роки прибувають діти російськомовні. І школа має спиратися не тільки на те, що ми українці, а й на те, що ми знаходимося в Іспанії. |
Співпраця з українськими діаспорами в інших країнах
Серед інструментів суспільної участі учасники(-ці) діалогу згадали й налагодження горизонтальних зв'язків з українськими діаспорами в інших куточках світу, яке дозволяє українським осередкам в Іспанії інтегруватися у глобальний український рух. Успішним прикладом такої співпраці став досвід організації масштабної міжнародної конференції Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО) в Малазі. Із-поміж більш давніх прикладів згадували відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку в Португалії в 2019 році.
|
В минулому році в нас була дуже гарна нагода. У Малазі ми прийняли міжнародну конференцію, де зібралися представниці з 20 країн світу. Ми обговорювали різні питання. Почувши, побачивши їхній приклад, як відбувається в інших країнах, ми вирішили зробити це тут, в Іспанії. Коли в Португалії відкривався пам'ятник Шевченку, ми звідси їздили і допомагали матеріально. Були на відкритті. Знаєте, що сказали португальці на відкритті? Як ви будете відкривати пам'ятник в Мадриді, ми в рази більше дамо грошей. Бо вони вісім років боролися для відкриття памʼятника. |
Мотивація залучатися до суспільно-політичних процесів в Україні
Серед ключових мотивацій учасників(-ць) діалогу в Ірландії залучатися до суспільно-політичних процесів в Україні опитані виділили комплекс емоційно-ціннісних стимулів та прагнення сформувати безпечне майбутнє для наступних поколінь.
Емоційні фактори
Активізм учасники трактують як внутрішню потребу й обов'язок, що базується на наявному досвіді, знаннях та ресурсах. Цей мотив тісно пов'язаний із прагненням підтримати новоприбулих, які перебувають у стані дезорієнтації, та допомогти їм інтегруватися в локальну спільноту без втрати зв'язку з домом.
|
Внутрішня сила, внутрішнє бажання і щось те, що не поясниш нічим. Просто ти розумієш, що тобі треба іти і робити те, що ти можеш, те, на що ти маєш якісь знання, бачення і можливості. Ти йдеш і робиш, стараєшся донести це до спільноти, до тих людей, які приїхали, які ще загублені, які не розуміють, що відбувається, як їм далі жити, що їм робити. В першу чергу мотивує внутрішня потреба волонтерити, допомагати державі і боротися. Це боротьба. |
Іншим емоційним стимулом до суспільно-політичної участі опитані вважають активну реалізацію власної української ідентичності, яка особливо загострюється в умовах повномасштабної війни в Україні.
|
Кожен з нас має в першу чергу відчувати себе українцем. Де би ти не був, ти маєш пам'ятати, що ти українець. І за те, що відбувається в Україні, чи в політиці, чи будь-де, чи в культурі, тебе болить. Якщо тебе болить, тоді ти переходиш до певних дій. |
Інвестиція в майбутнє
Довгостроковою мотивацією для учасників(ниць) є прагнення забезпечити своїм дітям життя у вільній, демократичній Україні й не допустити тоталітарного регресу. Суспільно-політична участь розглядається батьками як прямий спосіб вплинути на формування суспільства, в якому житимуть наступні покоління.
|
Нас мотивує майбутнє наших дітей. Все. Більше ніякої іншої мотивації. В якому суспільстві вони будуть жити? У вільному демократичному чи тоталітарному? Як це зробити? |
Перешкоди до участі
Основною перешкодою для сталого функціонування українських громадських ініціатив в Іспанії є вигорання лідерів спільнот, зумовлене тривалою роботою на суто волонтерських засадах і відсутністю системної фінансової підтримки. Респондент(-к)и наголошують, що більшість культурних та адвокаційних проєктів фінансуються коштом особистих заощаджень організаторів. Ситуація ускладнюється високою вартістю ліцензій на культурний продукт та низькою відвідуваністю заходів, що ще більше демотивує активістів(-ок).
|
Ми працювали, ми робили з ранку до ночі, нічого за це не отримуючи. Всі ж думають, що “Боже, голови асоціації отримують дуже багато коштів”. Сорі, але ми свої витрачаємо на те, щоб це все сталося. Ми в мінусі з усіма нашими проєктами. Ми робимо це для того, щоб це просто було. Йде вигорання: в якийсь момент ти вже розумієш, що ти просто не справляєшся. Навіть прекрасний фільм “Traces” — я бачила його премʼєру. Але коли ти звертаєшся до продюсерів, щоб показати його на нашому кінофестивалі, тому що ми робимо щорічний український кінофестиваль у Мадриді, то він буде коштувати, наприклад, 800 євро за один показ. Я ці гроші маю десь знайти — ці 800 євро. Хто мені допоможе? Ніхто. Минулого року ми показували 25 фільмів. Всі реєстраційні внески за фільми ми оплачували. Потім люди ще й не йдуть. Тому ми будемо робити зараз покази українських фільмів, і ми піднімаємо ціну на наші квитки. |
Суттєвими внутрішніми бар'єрами всередині української громади в Іспанії, за словами опитаних, є брак емпатії та переважання амбіцій над спільною справою. По-перше, окремі респондент(-к)и відзначали кризу взаєморозуміння серед активного ядра, яка розпорошує й так обмежені ресурси і заважає ефективно мобілізувати діаспору. По-друге, за словами учасників(-ниць) діалогу, спостерігається певний розрив у комунікації між різними хвилями міграції: представники спільноти, які переїхали в Іспанію задовго до повномасштабної війни, часто не розуміють вимушених переселенців, а останні своєю чергою масово не залучаються до ініціатив чи акцій, які організовує “традиційний” актив громади, що поглиблює взаємну відчуженість і консервує пасивність нової хвилі біженців.
|
Всі щось роблять. Тут зібралися небайдужі люди, це треба зрозуміти. Десь ще є 100 000 українців в Мадриді. Треба про це питання піднімати. Навіть є така приказка: “Збудуй хату з лободи, а чужую не веди”. Треба зрозуміти одну деталь: якщо хтось щось зробив, то йому болить, бо він старався. Але ви розумієте, тоді починається, що називається “лебідь, рак і щука”. Бо кожний висловив своє. Потрібна емпатія, вміти вчути і вміти сприймати, бути поруч. Аж тоді воно запрацює. А коли кожен попереду іншого, то в мене є питання. Дуже мало людей, тимчасово переселених з України, з якими можна знайти спільну мову, почати працювати, і з ким можна щось організовувати. Ви на мітингу є, але до нас приїхали тисячі переселенців. Вони приїхали з дітьми. Ми працювали, перекладачі працювали з ними в готелі. Де вони всі? Їх нікого ніде нема. Ми не можемо їх ні знайти, ні з ними знайти спільної мови, ні з ними щось організувати. |
Найгострішим зовнішнім викликом для просування українських інтересів в Іспанії, як вказали учасники(-ці) діалогу, є засилля російської мови і культури в публічному просторі. Глибоко вкорінена, інституціоналізована й фінансово забезпечена російська інфраструктура агресивно використовує інструменти культурної експансії. Респонденти(-ки) зазначають, що ця пропаганда діє на кількох рівнях: через релігійні установи, об'єкти монументального мистецтва в публічному просторі, проведення ідеологічних масових заходів, а також мімікрування під український культурний продукт.
|
Є побудована російська церква. Тут, у Мадриді. І, до речі, дуже багато українців ходять в цю церкву. Церква була побудована за часів, коли мав каденцію Мєдвєдєв. При тій церкві є школа, є класи. Прикро усвідомлювати, що є така пропаганда. Пам'ятник Пушкіну стоїть на Саламанці у парку Квінта де ла Фуенте дель Берро. Страшна пропаганда російська. Стоїть пам'ятник Пушкіну. В інших провінціях, в інших містах, можливо, не так, а Мадрид… Тут їхній полк 9 травня. Мене дуже задіває, що приїжджають сюди Меладзе, концерти якого блокують в Україні, Лобода, якій просто забороняють це робити. Багато, дуже багато українців купують білети, ходять на ці концерти, фотографують, виставляють у соцмережі. І в той самий час українці, які тут, підтримують Україну. Як це у людей в голові, як до них донести, що це нонсенс? Один із величезних пропагандистів у Мадриді — це “Балет де Київ”. Вони свої вистави роблять на Гран-Віа, але це російський балет. Вони просто взяли [цю назву] і грають на Україні, щоб до них приходили люди, що наче це українська трупа. Насправді це російський балет. |
Запити до держави
У ході діалогу учасники(-ці) окреслили низку очікувань і запитів до української держави, які, на їхню думку, могли б сприяти покращенню умов життя українських громадян за кордоном. Йшлося передусім про необхідність відкриття культурного центру та інформаційну й фінансову підтримку наявних ініціатив, аби допомогти їм масштабуватися.
Інформаційна взаємодія
Найгострішим інфраструктурним запитом громади є створення єдиної платформи для обміну інформацією, яка б акумулювала державні та громадські проєкти з України й інших країн, до яких могла б долучитися закордонна спільнота. Учасники(-ці) діалогу зазначають, що після початку повномасштабного вторгнення та різкого збільшення кількості переселенців традиційні канали комунікації діаспори перестали працювати. Брак централізованого ресурсу заважає новоприбулим українцям знаходити локальні громадські організації чи дізнаватися про культурні ініціативи.
|
У нас в Іспанії, в Мадриді, відсутня єдина інформаційна база, де б ми могли брати всю інформацію, що відбувається. Навіть в Мадриді, в Іспанії. А які ініціативи є в Україні, в яких ми могли б брати участь? Я думаю, що дуже багато активних людей, які б долучалися до цього. Я знаю, що в інших країнах є такі інформаційні центри і є такі ініціативи. Для того, щоб знайти спілку українських жінок, мені треба знати, що таке є. Я ж не можу знайти те, про що я не знаю. Інформації нема. До початку війни, широкомасштабного вторгнення, фактично такої потреби [в інформації] не було. Ми мали мітинги, ми мали зустрічі, ми мали багато всього між школами, і такої потреби не було, бо ми всі знаємося. А зараз приїхали під час вторгнення. |
Підтримка спільнот українців за кордоном
За словами опитаних, вони відчувають відсутність продуманої державної стратегії просування України в Іспанії. Ключовою вимогою в цьому контексті є створення українського культурного центру або представництва Українського інституту. Також ішлося про відкриття пам'ятника Тарасові Шевченку чи іншому українському діячеві в Мадриді або запуск українських культурних просторів, які б сприяли консолідації громади та вивели б українську культурну присутність в іспанському суспільстві з низового, аматорського рівня на інституційний.
|
Я би просив вас виразити те, що українці Мадриду хочуть культурного центра, просто вмирають як хочуть. Шевченка хочуть, хочуть чогось надзвичайного, сенсаційного. Можливо, треба буде впрягатися і посольству в Україні в Іспанії. Створення українського інституту в Іспанії. В Європі є, наприклад, у Франції, в Лондоні, в Брюсселі. Тут такого немає, і тому немає, в принципі, стратегічної культурної політики держави, і в нас немає якихось рекомендацій. Все, що ми робимо, ми робимо за нашою ініціативою. Те, що ми вважаємо за правильне. А було б класно мати якусь стратегію культурної політики за кордоном, якісь рекомендації, методики, за якими ми могли б діяти. |
Втім, під час обговорення пролунала і протилежна думка: створення культурних осередків є передусім завданням самої місцевої громади, яка має мобілізувати для цього власні ресурси.
|
Нам Міністерство культури не відкриє центр. Ми самі тут на місці маємо це зробити. |
Зрештою, учасники(-ці) діалогу, які вже реалізовують власні проєкти, зокрема у сфері культури, озвучили запит на фінансову й інституційну (наприклад, із боку посольства) підтримку наявних ініціатив.
Аналіз індивідуальних відповідей
Після завершення групового обговорення двох попередніх тем учасникам(-цям) діалогу було запропоновано відповісти на два додаткові запитання:
- Один виклик, з яким ви зіштовхуєтеся, перебуваючи за кордоном.
- Що стримує вас від повернення до України?
Відповіді на ці запитання учасники(-ці) надавали індивідуально в письмовій формі. Такий формат був обраний, щоб забезпечити анонімність і підвищити ймовірність щирих висловлювань, а також надати можливість висловитися кожному. Зібрані відповіді були упорядковані представницями ОПОРИ за тематичними напрямами та проаналізовані.
Додаткове питання 1. З якими викликами Ви стикнулися, живучи за кордоном?
Найбільший виклик, про який згадували учасники(-ці) діалогу — це неспроможність української спільноти в Іспанії знайти спільну мову. Понад половина респондентів(-ок) відзначили, що українцям важко обʼєднатися між собою. Українські громадяни, які живуть в Іспанії вже давно, говорили про байдужість тих, хто приїхав до країни після повномасштабного вторгнення. Натомість вимушені переселенці писали, що відчувають заздрість і навіть ненависть до себе з боку тих, хто живе в Іспанії вже довгий час. Відсутність єдності, зрештою, перешкоджає українцям в Іспанії бути ефективними, зокрема й у контексті захисту інтересів української спільноти та України загалом.
|
Українці в Мадриді не дружні. Зʼїдають успішних і неправдою стають на твоє місце. І тут не знаєш, що зробити. Заздрість зі сторони співвітчизників, яка заважає працювати Українцям важко обʼєднатись. Брак єдності, взаєморозуміння, підтримки. Байдужість величезної армії українців. Хейт від українців, які приїхали 20 років назад до тих, хто приїхав під час війни. Відсутня спільна мета. |
Ще одним важливим викликом для учасників(-ць) діалогу є інтеграція в іспанське суспільство. Опитані повідомили, що відчувають нерозуміння з боку іспанців, часто поєднане з тим, що місцеві мешканці не знають нічого про українську культуру та Україну загалом.
|
Нерозуміння нас. Єдиний виклик це іспанці. Не розуміють нас зовсім. Нерозуміння, незнання місцевими мешканцями культури і рівня розвитку України. |
Також опитані згадували про фінансову нестабільність і труднощі з пошуком роботи.
|
Виживання. Робота. |
Зрештою, окремим викликом для учасників(-ць) діалогу є недостатня залученість української держави до підтримки культурного й освітнього процесу за кордоном. Респондент(-к)и вказували на брак українських культурних інституцій в Іспанії, які могли б протидіяти російській “мʼякій силі”. Також опитані вказували на проблеми з фінансуванням української освіти, зокрема шкіл для дітей вимушених переселенців.
|
Український центр в Іспанії, де будуть поширювати українську культуру саме на державному рівні, як діє РФ. Фінансування української школи за кордоном. |
Додаткове питання 2. Що стримує Вас від повернення в Україну?
Як і для учасників(-ць) усіх попередніх діалогів, ключовим чинником, який стримує українців(-ок) в Іспанії від повернення з-за кордону, є безпекова ситуація в Україні. Значна частина респондентів(-ок) назвали війну, нестабільність і страх за власне життя та життя своїх дітей основними причинами, які змушують їх залишатися за межами України. Деякі опитані відзначали, що відчувають відповідальність за те, аби допомагати своїм рідним.
|
Війна. Щоб утримати і допомогти рідним. Після війни повернусь! Страх за своє життя і найбільше — за дітей. Війна. Нестабільність. |
Оскільки багато учасників(-ць) діалогу в Мадриді проживають в Іспанії вже понад 20 років, вони зазначали що вже адаптувалися й не планують повертатися до України. Деякі з них згадували про небажання знову починати життя заново, інші писали, що їхня родина здебільшого живе в Іспанії, тож вони залишатимуться в цій країні зі своїми дітьми та онуками.
|
Довгий час проживання в Іспанії, народжені діти, побут в Іспанії. Мені 53 роки, я вже втомилась починати все спочатку. Роки життя в Іспанії, робота, сімʼя. |
Для деяких респондентів(-ок) важливими чинниками, які стримують їх від повернення, є недовіра до суспільства або держави України. Так, окремі опитані відзначали, що не хочуть повертатися додому, бо остерігаються суду з боку українців, які залишалися в Україні після початку повномасштабного вторгнення. Натомість інших учасників(-ць) діалогу стримує від повернення корупція в Україні.
|
Я боюсь, що ті українці, які залишались в Україні, будуть звинувачувати у зраді тих, хто виїхав. Корупція!!! |
Частина опитаних зазначала, що від повернення їх стримує не небажання повертатися, а страх не знайти в Україні роботу. Респондент(-к)и вказували, що хочуть повернутися додому, однак не впевнені, що зможуть знайти роботу за професією у своєму населеному пункті.
|
Я дуже хочу вже повернутися, жити в Україні і працювати у справжній українській школі. Але в моєму селі закрили школу і знайти роботу важко |
Водночас багато учасників(-ць) діалогу в Іспанії наголосили, що їх нічого не стримує від повернення до України. Вони говорили, що обовʼязково повернуться після завершення війни.
|
Нічого, але в реаліях війни я можу бути більш ефективною за межами України. Нічого! Обовʼязково повернуся. |
Методологія
Існує широкий спектр методів збору й аналізу громадської думки, які дозволяють досліджувати погляди, потреби й очікування різних соціальних груп, адаптуючи різні підходи до контексту та специфіки аудиторії: глибинні інтервʼю, фокус-групи, анкетування, контент-аналіз, спостереження тощо. З огляду на мету дослідження та доступні ресурси, Громадянська мережа ОПОРА обрала підхід фасилітованих діалогів.
Фасилітовані діалоги спрямовані на покращення залучення громадян та інтегрування їхніх думок у державні політики, що гарантує їх впровадження, моніторинг та оцінку. Серед ключових завдань, які ставила перед собою Громадянська мережа ОПОРА, проводячи діалоги з українськими громадами за кордоном, були:
- Систематизація досвіду українських громадян, які внаслідок повномасштабного вторгнення виїхали за кордон;
- Напрацювання стратегії взаємодії українських громадян за кордоном з демократичними інститутами України та громадянським суспільством;
- Сприяння спільному розумінню проблем, потреб і залучення українських громадян за кордоном до формування політик (policies) всередині України.
Фасилітований діалог — це окремий методологічний підхід, який має специфічну мету, спосіб реалізації та потребує спеціалізованого способу взаємодії між учасниками(-цями) діалогу, який відрізняється від класичних соціологічних підходів. Фасилітований діалог має багато спільного з фокус-групами, зокрема у створенні безпечного простору для обговорення, залученні різних поглядів та аналізі колективних наративів, однак ці два підходи слугують різним цілям за допомогою різних методологічних рамок. У Таблиці 1 ми наводимо ключові відмінності між фасилітованими діалогами та фокус-групами, які краще підсвічують ключові особливості та специфіку кожного з підходів.
Таблиця 1. Методологічні особливості фокус-груп та фасилітованих діалогів
|
Фокус-групи |
Фасилітований діалог |
|
|
Мета |
Використовується як дослідницький інструмент для збору думок, сприйняття та відгуків від учасників(-ниць) щодо конкретних тем, політик або конфліктів. Основна мета — зібрати дані для аналізу. |
Сприяння порозумінню, зміцнення довіри та сприяння змістовним розмовам між учасниками(-цями). Мета полягає у створенні взаєморозуміння та спільного навчання. |
|
Фасилітаційний підхід |
Проводяться модераторами, які керують обговореннями за допомогою стандартного набору запитань, щоб забезпечити збір відповідних даних. Роль ведучого або ведучої полягає в тому, щоб підтримувати групу в курсі та забезпечити, щоб розмова відповідала меті дослідження. |
Ведеться лідером або лідеркою діалогу, які заохочують до відкритого та збалансованого обміну думками, іноді без заздалегідь визначених питань. Роль фасилітаторів полягає у створенні безпечного простору, заохоченні до слухання та сприянні глибшій розмові. |
|
Взаємодія учасників(-ниць) |
Взаємодія часто обмежена, учасники(-ці) на запитання та час від часу взаємодіють одне з одним, але в рамках структурованої обстановки. Вимагає структурного підходу до відбору всіх учасників(-ниць). |
Учасників(-ниць) заохочують брати участь у глибших, відкритіших дискусіях одне з одним, досліджуючи перспективи та рівноправну участь у розмову. Є якіснішим за умовою інклюзивності. |
|
Орієнтація на результат |
Результатом є конкретні висновки або ідеї, які можуть стати основою для прийняття рішень, висновків дослідження тощо. |
Веде до налагодження стосунків, покращення розуміння та часто особистих чи колективних думок. У підсумку можна отримати матеріальні дані для аналізу колективних думок, але також нематеріальні вигоди, такі як довіра. |
|
Характер обговорення |
Більш орієнтовані на оцінку, зосереджені на думках і відгуках. Учасники(-ці) часто залишаються у межах поставлених питань. |
Дослідницький і рефлексивний, що дозволяє учасникам(-цям) вільніше обговорювати особистий досвід, історії та точки зору. |
|
Тривалість і структура |
Зазвичай обмежені за часом (наприклад, 1-2 години) зі структурованим порядком денним, складаються у серію. |
Може бути гнучкішим за тривалістю та за потреби поширюватися на кілька сеансів для розвитку глибших дискусій та стосунків. |
Наразі Громадянська мережа ОПОРА провела вже 8 діалогів: пілотний відбувся 29 квітня 2024 року у Вільнюсі, Литва, три наступні — у містах Сполученого Королівства (Манчестері, Ліверпулі та Престоні) з 9 до 12 грудня 2024 року. 18 жовтня 2025 року відбувся пʼятий фасилітований діалог з українською спільнотою у Німеччині (Берлін), 11 грудня 2025 року — шостий діалог у Польщі (Варшава). 6 березня 2026 року ОПОРА провела сьомий фасилітований діалог з українцями в Ірландії (Дублін), а 28 березня того ж року — в Іспанії (Мадрид).
Фасилітовані діалоги складалися з трьох основних етапів:
- Підготовчий етап, який включав пошук учасників(-ниць), розробку плану діалогу, а також підготовку фасилітаторів до проведення обговорень.
- Основний етап передбачав безпосереднє проведення діалогів та збір даних на основі обговорень.
- Завершальний етап полягав в обробці, аналізі та описі даних, отриманих під час діалогів.
За результатами обговорень було підготовано звіт.
Підготовчий етап
На підготовчому етапі фасилітованого діалогу Громадянська мережа ОПОРА розробила й адаптувала методологію, за якою мали відбуватися обговорення, до контексту та специфіки Іспанії. Представниці Громадянської мережі ОПОРА визначили, що ключовим методом збору даних має стати саме фасилітований діалог, оскільки він дозволяє створити довірливу атмосферу, що спонукатиме українських громадян за кордоном до відвертих та глибоких обговорень своїх досвідів та потреб. Крім того, було здійснено попереднє дослідження громад, у яких відбуватимуться діалоги, з метою пошуку ключових місцевих лідерів, які здатні допомогти з організацією фасилітованого діалогу на місці.
Ключовою частиною підготовчого етапу фасилітованого діалогу був пошук учасників(-ниць) діалогу. Для цього лідери місцевої громади здійснювали розсилку серед власних контактів та запрошували українців, що проживають в Іспанії (переважно в Мадриді), до участі в діалогах.
Загалом у фасилітованому діалозі в Іспанії взяло участь 17 українців (15 жінок та 2 чоловіки). Середній вік учасників(-ць) діалогу — 49 років. Більшість із них працевлаштовані, багато займаються волонтерством і громадським активізмом.
Більшість респондентів(-ок) переїхали до Іспанії вже після початку повномасштабного вторгнення РФ до України, однак помітна частина опитаних проживала у цій країні ще до 2022 року. Зокрема, деякі опитані проживають в Іспанії понад 20 років. Деякі учасники(-ці) діалогу виїхали до Іспанії з населених пунктів, які в певний період російсько-української війни перебували під прямою загрозою окупації чи були окуповані.
Важливо зауважити, що, оскільки участь в фасилітованому діалозі була добровільною та покладалася лише нв мотивацію самого учасника(-ці), це могло вплинути на подальші результати обговорення. Учасники(-ці), що мають стійку українську ідентичність, підтримують тісніші зв’язки з українською громадою і проявляють громадсько-політичну активність (участь у мітингах, зборах тощо) були більш мотивовані долучитися до заходу.
Основний етап
Основний етап дослідження Громадянської мережі ОПОРА складався з проведення фасилітованого діалогу у Мадриді 28 березня 2026 року. Його тривалість становила близько 3 годин.
Фасилітований діалог складався із 3 основних блоків:
- Вступний блок. Метою цього блоку було створення безпечного середовища, де учасники(-ці) знайомилися одне з одним, готові ділитися власними історіями та слухати одне одного. У цьому блоці фасилітаторки Громадянської мережі ОПОРА:
- Представили себе та основні цілі діалогу, забезпечуючи зрозумілість і прозорість процесу.
- Організували знайомство з учасниками(-цями) діалогу, розподілили учасників(-ниць) на групи для подальшого обговорення.
- Фасилітований діалог. Метою цього блоку було групове обговорення ключових питань, винесених на обговорення Громадянською мережею ОПОРА. В рамках цього блоку фасилітаторки Громадянської мережі ОПОРА:
- Пояснили ключові принципи, на яких буде побудовано діалог, та ознайомили учасників(-ниць) діалогу із планом подальшого обговорення.
- Модерували групове обговорення питань та презентацію групових напрацювань представниками кожної з груп.
- Модерували індивідуальні рефлексії за результатами обговорень.
- Завершальний блок. Метою цього блоку було отримати індивідуальні відповіді учасників(-ниць) діалогу на два додаткові питання та пояснити присутнім цінність таких обговорень, заохотити їх підтримувати контакт. У цьому блоці фасилітаторки Громадянської мережі ОПОРА:
- Задали два додаткові питання учасникам(-цям) діалогу, відповіді на які мали бути індивідуальними. Відповіді були отримані у письмовій формі та зібрані фасилітаторками.
- Організували фінальне коло обговорення та неформальний нетворкінг після завершення діалогу.
Фасилітований діалог був заснований на декількох ключових принципах (див. Таблицю 2), з якими учасники(-ці) були ознайомлені до початку діалогу.
Таблиця 2. Принципи фасилітованого діалогу.
|
Повага |
Діалог — це колективний процес слухання та обміну думками. Всі думки важливі. У діалозі ми не намагаємося переконати одне одного своєю експертністю, а навпаки, сприймаємо думки інших як можливість оновити та покращити свою думку, ідею та візію. Повага забезпечує безпечне середовище, яке ми прагнемо створити під час нашої розмови. |
|
Емпатія |
Діалог дає можливість почути думки, які можуть відрізнятися від вашої точки зору, цінностей, переконань або віри. Таке різноманіття дає можливість прийняти та вислухати різні думки з емпатією та намаганням поставити себе на місце іншої людини. Такий підхід підсилює довіру. |
|
Балансування очікувань |
Не завжди діалог досягає результату або згоди щодо конкретних дій. Група не обовʼязково досягне консенсусу, і можна передбачати, що узгодження фінальних рекомендацій може вимагати компромісу від всіх. |
|
Рівність та інклюзія |
Кожен учасник(-ця) має можливість висловитися. Формат діалогу сприяє рівноправній та інклюзивній участі. Всі думки, ідеї та візії однаково вагомі й важливі. |
|
Конфіденційність |
У комунікаціях не вказується посилання на імʼя або персоніфіковано внесок у діалог. |
Ключовими питаннями, довкола яких було організоване центральне обговорення під час фасилітованого діалогу, було:
- Що поєднує Вас з Україною, коли Ви перебуваєте далеко від дому?
- Що мотивує Вас залучатися до суспільно-політичного життя в Україні, перебуваючи за кордоном? Яким чином Ви можете залучатися до суспільно-політичного життя в Україні, перебуваючи за кордоном?
Крім цього, у завершальному блоці фасилітованого діалогу фасилітаторки просили учасників(-ниць) анонімно дати письмову відповідь ще на два питання:
- Один виклик, з яким Ви стикнулися, перебуваючи за кордоном.
- Що стримує Вас від повернення додому?
Беручи до уваги чутливий характер обговорюваних тем, а також необхідність створення комфортних умов і довірливої атмосфери для учасників(-ниць) діалогу, під час проведення заходу Громадянська мережа ОПОРА свідомо не здійснювала відео- та аудіозаписів. Натомість під час діалогу представниці Громадянської мережі ОПОРА фіксували ключові моменти обговорення з дотриманням конфіденційності, про що було завчасно повідомлено учасників(-ниць). Також під час заходу відбувалося фотографування, на яке присутні заздалегідь надали письмову згоду.
Завершальний етап
Під час третього, завершального етапу, отримані під час фасилітованого діалогу попередні напрацювання були структуровані й систематизовані для подальшого аналізу. Отримані результати були деперсоніфіковані, переведені в електронний формат та оброблені аналітикинями Громадянської мережі ОПОРА. Після цього результати обговорення були розподілені за тематичними блоками та описані. Також були підготовлені узагальнені висновки, які згодом були інтегровані в підсумковий описовий звіт дослідження.
Мапування спільнот
Мадрид (28 березня 2026 року)
Локація: Культурно-освітній центр “Спілка — Моя Україна”. Мадрид, Calle Fernando Ortiz 2, 28041.
Кількість учасників(-ниць): 17.
Співорганізатори: Спілка українок Іспанії
Громадянська мережа ОПОРА висловлює подяку Спілці українок Іспанії за допомогу в організації фасилітованого діалогу.