Нині Куп’янський напрямок серед найгарячіших на всій лінії фронту. Після деокупації Харківщини у вересні позаминулого року загарбники не полишають спроб знову захопити місто, яке понад 7 місяців перебувало під їхнім контролем. Росіяни намагаються наступати, тому активно обстрілюють Куп’янськ і довколишні села. Аби зменшити кількість жертв серед цивільних, українська влада евакуйовує людей з частини населених пунктів.
Стратегічне значення Куп'янська для російської армії
Куп'янськ — невелике містечко на сході Харківщини, де до повномасштабного вторгнення мешкало трохи менше ніж 30 тисяч людей. Також Куп'янськ є найбільшим залізничним вузлом області після Харкова й розташований лише за 40 кілометрів від кордону з РФ. Саме це мотивує російську армію знову й знову атакувати місто.
За словами командувача Сухопутних військ ЗСУ Олександра Сирського, Куп'янськ стратегічно важливий для росіян, оскільки місто було великою логістичною базою і транспортною розв’язкою. Противник використовував станцію Куп'янськ-Вузловий для перекидання резервів — залізнична гілка сполучає Бєлгород з Куп’янськом і Вовчанськом.
Коли Куп’янськ звільнили, логістика ворога та його потенціал бойових дій на Харківщині суттєво ослабли. Аби повернути контроль над містом, російська армія намагається будь-що захопити Синьківку — село на Куп’янщині, з якого у вересні 2023 року евакуювали останніх п'ятьох жителів.
За словами начальника Куп’янської міської військової адміністрації Андрія Бесєдіна, росіяни вже використали в Куп’янському районі всі можливі види озброєння: ракетні системи залпового вогню (РСЗВ), артилерію, керовані авіаційні бомби (КАБи). Через невелику відстань до фронту (лише 7–8 кілометрів) під загрозою перебуває не лише Куп’янськ, а й кілька громад району, де загалом проживає понад 9 тисяч людей. Їх можуть евакуювати, якщо РФ посилить обстріли.
Наймасовіша трагедія на Куп'янщині сталася 5 жовтня 2023 року. Тоді армія РФ вдарила ракетою “Іскандер” по селу Гроза й убила 59 людей.
Фото: Харківська обласна прокуратура
Загиблі внаслідок обстрілу села Гроза.
Утім, як вказують військові, попри щоденні штурми на цьому напрямку, за останні пів року суттєвого просування російських сил немає, хоч вони не полишають наміру вийти на рубіж лівого берега річки Оскіл, яка розділяє місто Куп’янськ.
Окупація: колабораціонізм і спротив
Куп’янськ перебував в окупації з перших днів повномасштабної війни до 10 вересня 2022 року. Окупаційну адміністрацію міста очолював Геннадій Мацегора, у 2020 році обраний мером від партії «Опозиційна платформа — За життя». 27 лютого 2022 року він опублікував відеозвернення, де заявив, що «провів перемовини з російськими солдатами і прийняв рішення співпрацювати». Крім того, зазначив, що життя мешканців Куп’янська залежатиме від того, «як ми себе зараз зарекомендуємо».
За кілька днів Харківська обласна прокуратура відкрила проти Геннадія Мацегори кримінальне провадження за фактом посягання на територіальну цілісність і недоторканність України особою, яка є представником влади, а також за фактом державної зради (ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 111 КК України). Коли Збройні сили звільнили Харківщину, Мацегора виїхав у Російську Федерацію. Нині керує спорткомплексом у Бєлгородській області.
Фото: скрін звернення
Звернення Геннадія Мацегори 27 лютого 2022 року.
Під час окупації Куп’янськ фактично став адміністративним центром непідконтрольної Києву частини області. Районну псевдоадміністрацію, створену в червні 2022 року, очолив Максим Губін, який до цього керував окупаційною владою в селищі Козача Лопань.
1 березня 2022 року близько тисячі мешканців Куп’янська вийшли на мирний мітинг проти російської армії, яка вже захопила місто. Організував його депутат міської ради й ветеран АТО Микола Маслій. Того самого дня політика викрали, і місце його перебування досі невідоме. Родичі та правозахисники намагаються дізнатися його долю, подали до Європейського суду з прав людини позов проти Росії.
Фото: facebook
Ветеран АТО Микола Маслій
Схожа доля спіткала блогера Сергія Строєва, його викрали з-під Куп'янська у квітні 2022-го. Російська сторона досі відмовляється повідомити його місцеперебування. Такі випадки утримання цивільних у полоні без висунення офіційних звинувачень непоодинокі. За даними омбудсмена Дмитра Лубінця, під час усіх обмінів в Україну повернули 140 цивільних полонених, але доля ще близько 25 тисяч невідома. Червоний Хрест заявляє про 763 підтверджені випадки утримання українських цивільних, проте оскільки Росія не допускає міжнародні організації до місць утримання полонених, установити точну кількість неможливо.
За пів року окупації в Куп’янському районі встигли налагодити вивезення сільськогосподарської продукції на територію Росії, а також у так звані «ЛНР» і «ДНР». У школах видавали атестати російського зразка, українські навчальні програми замінили на російські, а в бібліотеки замість конфіскованих українських книг завезли російські. У районі запрацював російський оператор мобільного зв’язку, а в Куп’янську й Вовчанську відкрили центри отримання російських паспортів.
Фото: dialog.ua
Вручення паспортів РФ місцевим мешканцям в окупованому Вовчанську
У серпні 2022 року депутати від «Единой России» заявили про намір провести у Вовчанському районі й селищі Великий Бурлук Куп’янського району референдум про приєднання до Росії. «Волевиявлення» запланували на 20 жовтня. Російські депутати і заступник адміністрації президента РФ Сергій Кірієнко (який керує інформаційною політикою на окупованих територіях) неодноразово приїздили в Куп’янськ і розповідали, що «Россия здесь навсегда».
Утім уже за два місяці ЗСУ звільнили Куп'янськ, тож окупанти перенесли «столицю Харківської області» у Вовчанськ. За тиждень, коли українська армія звільнила і його, більшість колаборантів утекли в Росію. Перед відступом окупанти встигли вивезти в Росію частину дітей — робив це Максим Губін, «очільник» Куп’янського району, який у вересні 2022 року втік у РФ.
Фото: facebook/Roman Sinicyn
Українські військовослужбовці біля знаку міста Куп'янськ одразу після звільнення
Навіть після втечі багато представників окупаційної влади не припинили своєї діяльності. Зокрема, Віталій Ганчев (голова так званої «адміністрації» тимчасово окупованої частини Харківської області, підполковник поліції «ЛНР») і нині називати себе законним представником влади Харківщини — але вже «в екзилі», у Бєлгородській області РФ.
У травні 2023 року російські пропагандисти опублікували «документальний» фільм «Путь домой», у якому досі декларують контроль над частиною Харківської області — насамперед у Куп’янському районі, де проходить лінія фронту, а в зруйнованих селищах уже ніхто не живе.
Масштаби руйнування й евакуація
За даними міської влади, 60 % будівель Куп’янська знищені або пошкоджені. Закриті всі великі промислові підприємства: м’ясокомбінат, молочноконсервний комбінат, хлібозавод «Кулиничі» й рибне підприємство «Норвен».
Фото: EPA/UPG
Зруйновані будівлі Куп'янська
Фото: EPA/UPG
Відновнення залізничного мосту, який сполучає Куп'янськ та Харків, 02 листопада 2022 р.
Фото: EPA/UPG
Волонтери та українські військові роздають дітям солодощі під час роздачі гуманітарної допомоги місцевим мешканцям нещодавно відвойованого Куп’янська Харківської області, 07 листопада 2022 року
Станом на квітень 2023 року в місті проживало 11 тисяч людей (до початку повномасштабної війни населення Куп’янська становило 27 тисяч), а в листопаді 2023-го кількість його жителів оцінювали в п'ять тисяч, із них 236 — діти. Суттєво зменшилося й населення району — зі 135 до 46 тисяч. Більшість мешканців виїхали або через окупацію взимку-навесні 2022 року, або після звільнення у вересні 2022 року через постійні російські обстріли. Особливо критична ситуація в селах Вільхуватської, Великобурлуцької та Дворічанської громад, де через обстріли неможливо повноцінно відновити електропостачання.
2 жовтня 2023 року Харківська ОВА вирішила примусово евакуювати майже 300 дітей з родинами з 66 населених пунктів Куп’янського району. Насамперед ідеться про Куп’янську, Кіндрашівську, Дворічанську, Вільхуватську громади. Дітей евакуювали зі щонайменше одним з батьків і розміщували в гуртожитках різних областей України. Основною проблемою в цьому процесі стало небажання частини мешканців полишати небезпечні райони, тому евакуацію проводили не масово, у деяких населених пунктах — за індивідуальними заявками, які опрацьовувала Куп’янська військова адміністрація.
Фото: EPA/UPG
Місцеві мешканці отримують гуманітарну допомогу в нещодавно звільненому Куп’янську, 15 жовтня 2022 року.
Фото: EPA/UPG
Жінка стоїть посеред підвалу свого будинку, де вона разом з сусідами ховається від обстрілів, Куп’янськ
Понад чотири тисячі мешканців громади (здебільшого це літні люди) письмово відмовилися від евакуації, головно через бажання залишитися вдома й доглядати за майном і будинком. Керівник відділу евакуації координаційного гуманітарного центру при Харківській ОВА Олег Іванов вказував, що відмовляються евакуюватися близько 50–60 % жителів прифронтових територій.
За словами директора департаменту цивільного захисту Харківської ОВА Івана Сокола «близько 30 % мешканців виїхали самостійно, без допомоги органів влади чи волонтерів». Станом на січень 2024 року, як заявляв Олег Синєгубов, з Куп’янського району щотижня евакуюють до 150 людей. У середині січня в Кіндрашівській і Курилівській громадах, які постійно потерпають від обстрілів, залишаються близько трьох тисяч людей, зокрема 279 дітей.
Ще однією проблемою стало самовільне повернення евакуйованих мешканців. Близько 20 таких випадків виявили в листопаді 2023 року працівники Національної поліції. Нині заборонено повертатися в населені пункти Куп’янщини людям з дітьми.
Фото: EPA/UPG
Також Харківська ОВА розглядає можливість обов’язкової евакуації сімей і з частини міста Куп’янськ, яка найбільше страждає від російських обстрілів — про це в листопаді 2023 року заявляв Олег Синєгубов, але поки що остаточного рішення немає.
Через виїзд й евакуацію населення суттєво ускладнилася робота органів місцевого самоврядування. Апарат Куп’янської міської ради зменшився зі 189 до 40 осіб: деякі працівники виїхали в РФ, дехто переїхав у інші області України після деокупації. Начальник Куп’янської ВЦА Андрій Канашевич зазначає, що місто покинули майже всі керівники департаментів міськради й комунальних підприємств, які пішли на співпрацю з Росією.
Наразі від Куп'янська до лінії фронту — лише 7–8 кілометрів, що повністю визначає безпекову ситуацію в місті й диктує ризики для його мешканців. Олег Синєгубов заявляв, що оборону Куп’янська будують за зразком захисту Харкова на початку повномасштабного вторгнення: навколо міста спорудили декілька кіл захисних споруд, які мають стримати російську армію. Сподіваємося, що фортифікаційні споруди допоможуть Куп'янську вистояти і місто стане плацдармом для українського контрнаступу на Луганщину й Донеччину, яким теж уже час повертатися додому.