Наша колега Лариса має дачну ділянку на межі Київської та Чернігівської областей. Вона з сім’єю часто їздить туди на вихідні, щоб насолодитися природою та відпочити від шуму великого міста. Однак цьогоріч дачний сезон стартував із запізненням. Родині довелося не господарювати за звичним сценарієм, а розгрібати наслідки квартирування непрошених гостей. Ті ж, хто живуть у садовому товаристві постійно, забули про солодку тишу. На дачах та в сусідніх населених пунктах оселилися російські окупанти, а поруч проходила лінія фронту. 

Після звільнення території Лариса відвідала свою дачу, зробила багато фотографій та поспілкувалася з людьми, які жили під окупацією. Розповідаємо її історію про те, як куточок раю перетворився на пекло та смітник.

Садове товариство «Автомобіліст-1» — на лінії протистояння київського фронту

Садове товариство «Автомобіліст-1» розташоване у Ніжинському районі (Соколівська громада) Чернігівщини, на межі з Київською областю — 66 кілометрів від Києва, за селом Перемога Броварського району. Саме тут в останні дні лютого ЗСУ зупинили росіян, підірвавши міст у селі Русанів. Загарбники укріпилися в цьому районі, тут тривали жорстокі бої.

Росіяни осіли в селі Перемога (Броварський район Київської області — прим. ред.). З 4 березня через село проходила лінія фронту. В садове товариство «Автомобіліст-1» росіяни прийшли 27 чи 28 лютого. Вони пробули тут місяць і похапцем втекли 30–31 березня. У сусідньому дачному масиві «Берізки» теж мешкали окупанти.

У садовому товаристві «Автомобіліст-1» 350 ділянок, постійно там проживало 100–150 людей. Значна частина з них пережили окупацію. За цей місяць тут своєю смертю помер один чоловік. Втім, його 2–3 дні не дозволяли поховати. Лише згодом сказали викопати яму у дворі та захоронити у сміттєвих пакетах. Зробити все «по-людськи» родичі змогли тільки після того, як окупанти пішли.

Люди під окупацією жили по-різному. Боялися. Були змушені залишити свої будинки. Самоорганізовувалися. Лише раз на день вони могли скористатися кнопковим телефоном та надіслати близьким одне-єдине SMS «Ми живі». Ризикували, передаючи координати ЗСУ. Займалися просвітою окупантів. Різними були і загарбники…

Життя під окупацією

Зайшовши в дачне товариство, російські окупанти одразу почали перевіряти господарства, людей і їхні телефони. Вони вламувалися у всі зачинені приміщення — і будинки, і сараї. Мародерили. 

У центрі дачного поселення біля озера розташовані найкращі будинки — їх зайняла «еліта». Окупанти жили по 10–18 людей у домі, а місцевих виставили за двері: «Йдіть і шукайте собі, де вам бути».

Перевіряли всіх і все, особливо телефони.

У дачному масиві протягом усього часу окупації не було електроенергії — росіяни пообрізали кабелі, познімали автомати, навіть, кажуть, розстрілювали стовпи електромереж із танків. 

Самі окупанти користувалися власними привезеними генераторами, а от новим холодильником одного з мешканців — не змогли. Просто відламали дверцята чи то зі злості, чи то від тупості, адже двері мали дзеркальне кріплення і відчинялися зліва направо.

Одна жінка в громаді займалася організацією тих, хто залишився під окупацією. Вона розповідає, що також передавала дані про розташування військ ворога, інформувала ЗСУ. Як їй це вдавалося — невідомо. Вона мала телефон і приховувала його від окупантів. Двічі в її домі проводили перевірку. Із сусіднього села Перемога був донос, і росіяни влаштували «полювання». Але вони не знали, кого саме шукати, тож шукали просто «когось». Під час «шмону» ця жінка дуже боялася, що знайдуть її телефон. Вона заховала його в упаковці з-під сухого пайка росіян. Загарбники перекидали в її домі все, перетрусили всі речі. Один взяв в руки пакунок сухпайка: «А, це наше», — і відкинув його убік. Що було б, якби телефон виявили, — страшно подумати. Більше того, разом із цією жінкою на дачі була її донька. Тривалий час вона сиділа в підвалі і не виходила. Потім вийшла. На щастя, її не чіпали.

За місяць окупації тут почергово перебували кілька різних військових частин. Люди тільки встигали звикнути до одних солдатів, як приходили нові. Були буряти. Вони, до речі, здалися місцевим найбільш адекватними. Дехто ж виявився справжнім звіром у людській подобі. Втім, були й такі, хто приходив до українців поспілкуватися. Наші проводили серед них просвіту, розповідали про Україну, її історію.

Місцеві знайшли ґудзик, загублений кимось із окупантів. Як вдалося з’ясувати за позначками, одними з непрошених гостей у дачному поселенні були підрозділи 21-ї окремої гвардійської червонопрапорної Омсько-Новобузької мотострілецької бригади Центрального ВО ЗС Російської Федерації, м. Томськ.

Чужі речі, дірки в стінах, паштети в письмовому столі

Будиночки нашої колеги Лариси та її родичів стоять на околиці товариства, близько до виїзду на дорогу до Броварів. Попри те, що приміщення були, по суті, порожні, без опалення і непридатні для проживання в холодний період року, непрошені гості розмістилися і тут. Вони влаштували своєрідний пункт спостереження, звідки контролювали дорогу. Подбали і про свій комфорт — притягнули від сусідів різні речі, зокрема простирадла, подушки, посуд, крупи, плиту і газовий балон. А для того, щоб з’єднати останні, просто прорізали отвори в стіні. Вікна ж навпаки позаклеювали.

Про побутовий порядок окупанти не дбали. Крім безладу від ревізій у будинках, вони просто не прибирали за собою. Наприклад, у домі Лариси вояки надавали одне одному перукарські послуги, але волосся так і залишили на підлозі. Коробочки з паштетами росіяни ховали в шафці письмового столу — упереміш закриті та вже з’їдені. Нашу колегу вразило, що ледь не найулюбленішою стравою окупантів був часник. Принаймні його вони розкидали по всіх усюдах і, почистивши, лишили лушпиння. Може, окупанти прислухалися до народної медицини і дбали про здоров’я або ж начиталися дуже розумних інтернет-публікацій про «чародійні» властивості часнику?

Непрохані гості грали в карти — колоди так і залишилися розкидані. Окупанти навіть притягнули книги (здебільшого пригодницькі та детективи), а поруч лишили відкриту «чекушку».

А ще до дому нашої колеги росіяни принесли мапу України. Десь у сусідів взяли, — каже вона. Звичайну адміністративну карту з поділом на області. Вивчали, певно, де що розташоване.

І водночас усередині  будиночку нашої колеги загарбники порізали проводку. 

 
Зелений туризм окупантів: лісовий комфорт, феєрверки зі снарядів та залишена їжа

Навколо дач у лісі викопано багато землянок. Частина з них облаштовані й укріплені. Туди теж стягували речі із розграбованих будинків. Найбільше — теплі речі, посуд та їжу. 

Місця, де жили вони самі, росіяни не мінували, а от далі в лісі трапляються «сюрпризи». Як і в озері в центрі дачного масиву — там плавають снаряди. Взагалі в поселенні розкидано дуже багато порожніх коробок з-під снарядів.

Коли загарбники напивалися, то запалювали своєрідні феєрверки. Однак місцеві налякали їх, що це територія осушених боліт, де багато торфу, тож наслідки можуть бути трагічними.

Російські окупанти відступали з садового товариства дуже швидко, за ніч. У будинках розтяжок вони не ставили. Покидали навіть готову їжу, але забрали з собою заздалегідь упаковані крадені вантажі. Вочевидь, щоб не повертатися додому з порожніми руками.

 
Про відбудову

Держава поки що не займається садовим товариством, а приділяє більше уваги сільським громадам поруч. Адже, наприклад, у селі Перемога дуже багато руйнувань. Тож члени садового товариства самостійно взялися за першочергове завдання — відновити електропостачання. На це вони самостійно зібрали близько 140 тисяч гривень. Мешканці займаються прибиранням, вивезенням сміття, яке залишили окупанти, ремонтом будинків. Добре, що повністю знищених садиб немає. Далеко в ліс люди поки що не ходять — чекають розмінування. Вони вірять, що їхнє місце відпочинку знову розквітне.

 

P.S. Громадянська мережа ОПОРА започаткувала ініціативу зі збору доказів воєнних злочинів російської федерації. Якщо ви стали свідком чи жертвою воєнних злочинів росії на території України, заповніть онлайн-форму на нашому сайті russiancrime.org. Після верифікації та опрацювання даних юристами ОПОРИ всі дані будуть оформлені належним чином та надіслані безпосередньо до представників міжнародних судів. Допоможіть притягти росію до відповідальності!

Записала Яна Золотарьова

Усі фотографії в матеріалі — з архіву Лариси та її сусідів із садового товариства.