6 травня у Копенгагені (Данія) відбулась конференція з нагоди 30-річчя розпаду Радянського Союзу. Учасники конференції приділяли увагу політичному та історичному 30-річному розвитку окремих країн, який матеріалізувався внаслідок розпаду. Спікерами заходу стали представники Данії та шести залучених країн.
Голова правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська, виступаючи на конференції, зазначила, що останні місяці знаходить багато паралелей у діях росії та Радянського Союзу.
За її словами, росіяни завжди використовували насильство, щоб підкорити волю цілого народу. І підтримка України іншими державами є інвестицією у власну безпеку.
Наводимо повний виступ Ольги Айвазовської:
Я говоритиму тут не як політик, чи історик, а як українка. Четверте покоління в моїй родині зазнає переслідувань та гонінь. Не важливо, як звуть президента сучасної росії, або генерального секретаря Центрального Комітету комуністичної партії Радянського Союзу. За будь-яких умов росіяни намагались та намагатимуться підкорити волю цілого народу та використовуватимуть насильство і терор, як ефективний інструмент досягнення власних цілей. Щоб ця стратегія не була переможною, не спровокувала наступні етапи інтервенції проти інших незалежних держав, підтримка України буде для всіх вас стратегічною інвестицією у власну безпеку та правду, яку в сучасному світі не можливо приховати.
Останні місяці я досі дивуюсь, скільки паралелей можна знайти між поведінкою путінської росії та Радянського Союзу. Я не буду тримати жодної інтриги – вони у кожному агресивному кроці проти української державності та її народу. Боротьба за українську ідентичність та незалежність не завершилась у 1991 році, як і спроба росії повернути в свою сферу впливу Україну. Щоб зрозуміти масштаб горя, проблем та справжню стратегічну ціль російської федерації нам доведеться повернутись майже на 100 років назад. Російська федерація не зможе прийняти факт, що народи мають право на самовизначення і що вони існують поза юрисдикцією Кремля, на будівлі якого досі височіє велика червона зірка.
Штучний голод 1932-1933 років був справжнім актом геноциду проти українського народу, організатором якого став тоталітарний режим СРСР. Голодом на українській родючій землі було вбито понад 4 мільйони українців. Якщо ж рахувати ненароджених дітей, то ця статистика ще більш жахлива. Тоді світ не реагував, бо не мав достатньо доказів, адже, тоталітарний режим закрив кордонами доступ до інформації про реальні трагедії всього українського народу та заповнив пропагандою західні медіа. З 30-х до 80-х років 20 століття геноцид замовчувався та заперечувався, в тому числі західними інтелектуалами, які були частиною однієї з наймасштабніших кампаній дезінформації та великої брехні.
Сьогодні ж в прямому ефірі ми можемо читати про рішення російської влади експропріювати мільйони тон українського зерна, сільськогосподарської техніки та продукції з тимчасово зайнятих територій на півдні Україну. Ми онлайн маємо можливість споглядати, як український хліб везуть на територію росії, а фермерів на Херсонщині змушують садити урожай, які вони не матимуть право зібрати та продати. Власником всього стане Москва, якщо українська армія не зможе повернути ці землі до осені. І на жаль, як і в Бучі, Ірпені, Бородянці будуть знайдені сотні-тисячі могил з закатованими українцями. Супутникові знімки жертв з зав’язаними руками на вулицях звільнених міст Київської області може бачити кожен, але навіть в цих умовах цифрової прозорості уряд росії відмовляється говорити правду. Вже відомі імена військових, які були ймовірно причетні до воєнних злочинів у звільнених містах. президент володимир путін присвоює 64-й бригаді, яка окупувала Бучу на Київщині в березні, почесне звання "гвардійської". Ця бригада причетна до воєнних злочинів у Бучі.
Громадяни України піддаються тортурам у 21 сторіччі, бо росіяни мстять українцям за те, що вони існують зі своєю ідентичністю, культурою та прагненням до встановлення демократичного режиму у сучасному світі.
Моя країна сьогодні у вогні війні і ця неспровокована інтервенція російської федерації викликана лише тим фактом, що російське керівництво та абсолютна більшість російського народу не змирилась з розпадом Радянського Союзу. Насильство над іншими народами, безпідставне позбавлення їх права на ідентичність, фізичне знищення волі до політичної участі, вбивства та знищення політичної еліти нікуди не зникли з базового набору інструментів російської держави. Імперські амбіції не мають іншої платформи, окрім ідеології насильства, пропаганди та фізичного і безкомпромісного знищення всього, що опирається. Демократичні, авторитарні та тоталітарні режими будуть воювати між собою, бо не існує компромісів між правом на життя, ідентичність, та правом вбивати заради цілі оволодіння цілими народами та територіями. Все, що ми можемо стверджувати сьогодні – ліберальні демократії не воюють між собою, але змушені відстоювати своє право. Фронтьєром (frontier) такої боротьби сьогодні є Україна та її суспільство. Репресії проти незгодних та вбивства потенційно активних опонентів були нормою при Радянському Союзі та їх застосовує росія сьогодні проти цивільних громадян. Війна в Україні є повномасштабною боротьбою за незалежність. Нові покоління українців платять своїми життями за право на існування всієї спільноти та законне право управління власними територіями, визнаними в кордонах 1991 року.
Моїй бабусі було всього лиш 17 років, коли вона була засуджена за український націоналізм та ув’язнена до тюрми в далекій від Україні Воркуті. Моєму дідусеві було 16 років, коли йому винесли аналогічний вирок іменем Радянського Союзу. Вони обоє були реабілітовані після оголошення незалежності України, а після того, як Служба безпеки України розсекретили доступ до протоколів допитів моїй близьких та рідних, я отримала можливість тримати в руках ці страшні документи. Вони на той момент були практично дітьми і не вчинили жодних злочинів, якби їх дії оцінювали через призму законодавства демократичної, а не тоталітарної держави. Але їм не пощастило жити при радянській владі.
Організація об’єднаних націй, яка була заснована після Другової Світової війни, не може жодним чином зменшити градус російській агресії, але в її назві слово «нація» не звучить, як злочин, що вже добре для нас. Ідентичність, культура, прагнення до врядування своєю територією від імені народу законно обраними представниками є правом, а не злочином, в якому тоді і сьогодні намагаються звинуватити українців росіяни. Відома фраза про те, що переможців не судять. Радянський союз не був засудженим після всіх знущань тоталітарного режиму над українцями, а світ рідко згадує, яку ціну заплатила Україна за ту перемогу над нацистською Німеччиною. У Другій світовій війні взяла участь 61 держава світу, а це − 80 % людства на той час. До армій країн-учасниць війни було залучено понад 110 мільйонів солдатів. Загальні втрати військових та цивільного населення під час війни за різними даними становлять від 50 до 75 мільйонів людей. З них приблизно від 8 до 10 мільйонів – українців. Це майже чверть усього тогочасного населення України.
Через репресивні виправно-трудові радянські табори (ГУЛАГ) пройшло понад 20 мільйонів людей і серед утриманих осіб було найбільше українців.
Це лише короткі клаптики історії та відповідь на питання, чому Україна прагнула незалежності і чому за 48 годин росіянам не вдалось захопити Київ у лютому 2022 року. На підсвідомому рівні кожен громадянин сучасної України відчуває загрозу від прагнення путіна реінкарнувати Радянський Союз, а перед очима стоїться зруйнований Донбас та неймовірна кількість пропаганди і мови ненависті до української держави та її народу. Ідеологія насилля є найбільш ефективною проти мовчазних та беззбройних і безправних людей. Кожна система управління має свій ресурс та виділяє суспільству певну унікальну роль. Демократичний режим в своїй основі має філософію участі громадян у системі управління, в якій політик змушений слідкувати за реакцією суспільства та враховувати інтерес кожної міноритарної групи. Авторитарний режим визріває через систему виключення суспільства та громадян з системи управління. У вас відбивають бажання бути громадсько та політично активним, бо це стає ризикованим для вас, вашого бізнесу, або вашої родини. Вибори стають фіктивним інструментом народовладдя, опозиція знищена, громадянське суспільство втратило голос. Натомість, тоталітарний режим використовує не лише агресивну ідеологію, а і змушує громадян бути співучасниками злочинів. Коли на рукає сотень тисяч буде кров опонентів, центральній владі простіше зберігати контроль, адже, співучасть у злочинах змушує народ захищати свого лідера, не зважаючи на те, що є правдою. Саме в цьому злочині напів тоталітарного режиму зі своєю символікою з буквою Z, сакральною датою 9 травня, яка отримує інші смисли, гуманізацією Сталіна бере участь значна кількість росіян. Нам потрібен діалог, але лише після воєнної перемоги. Будь-яка реінкарнація тоталітарного режиму минулого ставить під загрозу експансію цього режиму на інші території.
30 років тому 1 грудня 1991 року відбувся всеукраїнський референдум щодо незалежності України. На питання: «Чи підтвердите ви Акт проголошення незалежності України?» 90,3% відповіли «Так, підтверджую». Явка громадян була на рівні 84,18%. Жодних суттєвих розривів у позиції між регіонами не було. Так, в Києві підтримку незалежності виявили 92,88% виборців, тоді як у Донецькій області – 83,9%, а у Луганській області – 83,86%. Навіть в Криму підтримка ідеї самостійності була на рівні 57,07%.
Після 1991 року в Україні відбулась студентська революція на граніті, Помаранчева революція у 2004 році та Революція гідності 2013-2014 років. Те, що я знаю точно, українці боролись за встановлення демократичного режиму управління. Він не прийшов у нас країну сам по собі. Кожна з цих подій була виявом народного обурення проти спроб позбавити громадян від участі в політичному житті країни, або ж порушення прав людини. Жодні економічні причини не виводили за 30 років мільйони українських громадян на вулиці країни. І щоразу ці події ще більше насторожували авторитарний режим путіна. Фактично агресивна політика розпочалась з 2005 року та газових воєн, які завжди були інструментом впливу на політику України, а зараз демонструють залежність і Європейського Союзу, який став заручником альтернативних джерел постачання палива.
Україна сьогодні домоглася безпрецедентної підтримки Заходу у боротьбі проти авторитарної росії. Хоча пропаганда та енергетична залежність залишаються вагомим фактором впливу на світову політику, війну, за якою можна споглядати онлайн, досить важко не помітити в серці Європи. Але це не результат жалощів до тисяч жертв, але і розуміння глобальної небезпеки від продовження business as usual з режимом путіна. Імперія не може зупинитись в своїй агресивній політиці самостійно, їй в цьому потрібен допомогти потужний альянс партнерів. Натомість, Україна, яку не визнає вже публічно російська влада, як самостійну державу, демонструє неймовірну суб’єктність. Коли всі розвідки світу пророчили тотальний програш другій армії світу, Україна готова була стати першою. За ці місяці додому з-за кордону, де вони жили та працювали, повернулось понад 400 000 чоловіків, щоб воювати. Київ не було захоплено ні за дві доби, ні за два місяці. Благодійні волонтерські фонди збирають мільярди гривень на допомогу армії та цивільним. Українська влада не втекла і орієнтується у своїх діях на громадську думку, а українські військові стали сучасними воїнами з високим рівнем мотивації. Росіяни знищують все на своєму шляху, тому російська армія може бути зупинена на цьому етапі виключно у військовий спосіб. 95% українців вірять у перемогу та тяжко над цим працюють. Далі нам доведеться відбудовувати понівечену інфраструктуру, економіку та інвестувати в майбутнє, демократичне майбутнє.
Але для того, щоб не було спроб реінкарнувати Радянський Союз у майбутньому, путінська росія повинна відповідати за акт агресії, воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид. Непокаране зло лише зростає.