Ви, мабуть, чули, що Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт президента Росії Владіміра Путіна і його так званої уповноваженої в справах дитини Марії Львової-Бєлової. Їх звинувачують у воєнному злочині — депортації українських дітей з окупованих територій у Росію. 

Що сталося та які наслідки це матиме, пояснюємо в цьому матеріалі.

Передісторія

22 лютого 2023 року Головний прокурор Міжнародного кримінального суду (далі — МКС, Суд) подав до Другої палати попереднього провадження МКС клопотання про ордери на арешт Владіміра Путіна та Марії Львової-Бєлової.

Раніше Офіс прокурора МКС провів незалежне розслідування депортації дітей з України. На підставі зібраних доказів Палата попереднього провадження у порядку, визначеному ст. 58 Римського Статуту, підтвердила, що є обґрунтовані підстави вважати, що президент Путін та уповноважена у справах дитини Львова-Бєлова вчинили злочин, який підпадає під юрисдикцію МКС. Вони несуть кримінальну відповідальність за незаконну депортацію та переміщення дітей з окупованих територій України до Російської Федерації всупереч статті 8(2)(a)(vii) і статті 8(2)(b)(viii) Римського статуту. 

Як повідомив прокурор МКС Карім Хан, ідеться про депортацію щонайменше сотень дітей із українських сиротинців. Значну частину вивезених дітей передали на всиновлення в Російську Федерацію. Цьому сприяли укази президента Путіна, які пришвидшували надання таким дітям російського громадянства та полегшували їх усиновлення. Ці дії свідчать про намір назавжди вивезти дітей з України. Від такої депортації їх захищає Четверта Женевська конвенція, порушення якої є воєнним злочином. Також головний прокурор МКС наголошує, що більшість таких депортацій відбулися в контексті актів агресії, скоюваних російськими збройними силами проти суверенітету й територіальної цілісності України ще з 2014 року.

У зв'язку з цим, 17 березня 2023 року Друга палата попереднього провадження МКС видала ордери на арешт Владіміра Путіна і Марії Львової-Бєлової.

Наслідки ордера на арешт

За ч. 1 ст. 59 Римського статуту, держава-учасниця, яка одержала прохання про попередній арешт або арешт та передачу будь-якої особи до Суду, невідкладно вживає заходів для арешту такої особи відповідно до свого законодавства і положень розділу 9 цього статуту. Нині учасницями Римського статуту є 123 країни, і кожна з них зобов’язана вжити відповідних невідкладних заходів. Водночас передача заарештованої людини складається з низки процедур та може зайняти чимало часу.

Якщо МКС матиме інформацію про перебування Путіна в країні-учасниці Римського статуту, Суд скерує до цієї держави прохання про арешт і передачу його в своє розпорядження. У випадку проблем, які можуть перешкоджати виконанню або виключати можливість виконання такого прохання, держава невідкладно проведе консультації з Судом. За ст. 97 Римського статуту, до таких проблем належать обставини, за яких арешт і передача людини вимагатиме від держави порушення наявних раніше договірних зобов’язань стосовно іншої держави.

Крім того, ч. 1 ст. 98 розділу 9 Римського статуту передбачає, що Суд не може відразу звертатися до держав із проханнями про допомогу або передачу людини в своє розпорядження, коли це потребує від держави дій, що суперечать її міжнародно-правовим зобов’язанням стосовно державного або дипломатичного імунітету особи або майна третьої держави. Спершу Суд повинен заручитися співробітництвом такої третьої держави щодо відмови від імунітету. 

Втім, зміст цієї статті Статуту досі є предметом дискусій серед експертів із міжнародного кримінального права. Наприклад, автори коментаря “Commentary on the Law of the International Criminal Court” (с. 665–668) звернули увагу, що під час розробки проєкту Римського статуту цим положенням не приділяли найбільше уваги, але вони виявилися одними з найсуперечливіших. Зокрема, неоднозначними є поняття “третя держава” і “зобов’язання за міжнародним правом”, питання щодо поширення цієї статті на різні види імунітету (“ratione materiae”, “ratione personae”), а також конфлікт юрисдикцій — міжнародної та національної. Відповідь на ці спірні питання може дати лише Суд.

У контексті притягнення до відповідальності вищих посадових осіб, які мають державний або дипломатичний імунітет, варто згадати справу проти президента Судану Омара аль-Башира. Тоді низка країн-учасниць Римського статуту відмовилися арештовувати та передавати його попри вимогу Суду. Подібні труднощі можуть виникнути і з арештом Путіна.

Затвердження обвинувачення та судовий розгляд за відсутності обвинуваченого (in absentia)

За ст. 61 Римського статуту, після передачі людини до Суду або її добровільної явки Палата досудового провадження проводить слухання, аби затвердити обвинувачення, на підставі яких Прокурор має намір вимагати проведення судового розгляду. Слухання проводять у присутності Прокурора та, як правило, обвинуваченого, а також його захисника.

Якщо обвинувачений переховується або його місце перебування встановити неможливо, Суд вживає обґрунтованих заходів, аби забезпечити його явку до Суду. Це потрібно, щоб поінформувати цю людину про висунуті проти неї обвинувачення, а також про намір провести слухання з метою затвердження цих обвинувачень. Коли ж усі заходи не дали результату, Палата досудового провадження може на прохання Прокурора або з власної ініціативи провести слухання за відсутності обвинуваченого і затвердити обвинувачення, на підставі яких Прокурор має намір вимагати судового розгляду. Тоді обвинуваченого може представляти захисник, якщо Палата досудового провадження встановить, що це відповідає інтересам правосуддя. 

Водночас ч. 1 ст. 63 Римського статуту передбачає, що під час судового розгляду присутність обвинуваченого обов’язкова. Іншими словами, за відсутності обвинуваченого (in absentia) МКС справи не розглядає.

Міжнародний трибунал щодо злочину агресії Росії проти України

Міжнародний трибунал трибунал якраз і міг би розв’язати проблему притягнення до відповідальності за злочин агресії вищого російського військово-політичного керівництва на чолі з Путіним за їх відсутності. Водночас це обов'язково потрібно передбачити установчим договором (статутом) такого міжнародного суду. Детальніше про трибунал читайте в матеріалі ОПОРИ “Заснування трибуналу з питань агресії Росії проти України: вищий рівень відповідальності як запобіжник нових конфліктів у Європі”