Громадянська мережа ОПОРА розпочинає серію відвертих розмов про історію виборчої реформи з ключовими учасниками подій. Яким був цей довгий шлях виборчої реформи? З чого все починалось і куди рухається на сьогодні?
На перше інтерв'ю запросили до нашої студії народного депутата Верховної Ради 8 скликання, ексголову робочої групи з доопрацювання Виборчого кодексу та співавтора першого тексту Кодексу Олександра Черненка.
За його словами, у своїх передвиборчих обіцянках як представника третього сектору, який йшов у політику, він говорив більше про виборчу реформу і перехід до пропорційної виборчої системи із відкритими списками, ніж безпосередньо про Виборчий кодекс. «Чи вдалось, чи ні? Скажімо так: зробили набагато менше, ніж потрібно, але десь зробили навіть більше, ніж могли в тих політичних обставинах, в яких доводилось працювати. Хоча тоді система відкритих списків була передбачена і коаліційною угодою, а на початку в коаліцію входило 5 фракцій, тобто всі це обіцяли: і як політичні сили, і як конкретні депутати. Але коли ми вже прийшли в парламент, ми стикнулися, що не все так гладко – доволі сильне було у тому парламенті лобі мажоритарників, які виступали проти будь-якої пропорційної виборчої системи, незалежно від того, це відкриті чи закриті списки», – розповів Олександр Черненко.
Він також зазначив, що було багато міфів стосовно пропонованої пропорційної виборчої системи з відкритими списками: «Була в парламенті купка ентузіастів, які були активні, ходили на ефіри, пропагували. Офіційно партійні лідери в основному офіційно говорили, що вони за відкриті списки, але був такий тихий, не то щоб спротив чи саботаж, але «не на часі», як у нас часто говорять, була відсутність політичної волі».
Проєкт Виборчого кодексу у 2016 році зареєстрували Андрій Парубій, Леонід Ємець і Олександр Черненко як альтернативний до законодавчої ініціативи Вадима Писаренка власного Виборчого кодексу з іншою виборчою системою. «Хоча всі прекрасно знають, що авторами, які працювали над Кодексом багато років перед тим, були учасники робочої групи під керівництвом Юрія Богдановича Ключковського. І вони цей кодекс реєстрували перший раз ще в 7 скликанні, він перетікав у 8 скликання, його зареєстрували, але ніхто не думав, що це серйозно. Тобто: «Ну от ви собі там зареєстрували, ви там з ним грайтесь, буде ближче до виборів – будуть фракції приймати політичне рішення щодо того, якою ж буде система». Звичайно, тоді пішла серйозна публічна кампанія громадськості і опозиційних політичних сил, які пішли в іншу крайність – винесли питання відкритих списків на свій прапор боротьби і постійно створювали інформаційні приводи, що зі свого боку викликало опір влади. Тому між цих двох крайностей доводилось працювати і балансувати», – поділився Олександр Черненко.
У 2017 році відбулося перше читання, коли народні депутати 226 голосами проголосували за цю версію Виборчого кодексу. Олександр Черненко згадує: «Я дуже добре пам'ятаю, як це сталося. Опозиція тоді ставила жорсткі ультиматуми, було кілька вимог, у тому числі й голосування Виборчого кодексу. І в принципі для того, щоб якимось чином розблокувати і роботу парламенту, і заспокоїти опозицію, це питання винесли в порядок денний на голосування, але у всіх, і у мене особисто, було розуміння, що проголосовано не буде. Тобто, всі казали «ми за», але було очевидно, що голосів немає. І коли поставили на голосування і висвітилось 226 голосів, для всіх це було шоком, для мене в тому числі. Це так зійшлись зорі, скажімо так. У фракціях, які виступали проти, не було жорсткої вказівки не голосувати, тобто вільне голосування». За його словами, багато хто з депутатів думав: «Ну ок, голосів немає, а я проголосую за і скажу, бачите, я виконую свої обіцянки, а політичної волі немає». Тоді ця магічна цифра 226 голосів з'явилася на табло і всі були в шоці.
«Десь на грані фола це було проголосовано. Для всіх це був шок, для мене найбільше. Бо я вже думав, що сторінка перегорнута і треба думати, як іти далі і що робити далі. Аж тут перше читання, і ця ідея знову отримала нове дихання. Але я розумів, що документ сирий. Тому що дійсно його реєстрували як альтернативний дуже швидко, його мінімально актуалізували. У тому числі там старости з'явилися, адже в першій редакції не було, але все одно документ був сирий. І, відповідно, коли після голосування у першому читанні з'явилось два тижні на подання поправок, тоді це був рекорд, який пізніше побив лише законопроєкт про ринок землі. За всю історію українського парламенту тільки в ринку землі було більше поправок, ніж до Виборчого кодексу. На той момент ми були рекордсменами – 4296 поправок подали різні політичні сили. Багато хто казав, що це навмисно, щоб затягнути. Я точно кажу, що це не навмисно. Наприклад, мажоритарники просто вибивали з Кодексу все, що було про пропорційні вибори, без чого він просто не може бути. Були поправки по суті, звичайно. І ЦВК підготувала низку поправок – я їх особисто подав, ОПОРА з іншими громадськими організаціями також подали свої поправки. Але з тих чотирьох тисяч може десь тисяча це були поправки, які якось вдосконалюють, які по суті, по ділу. Багато були – поправочний спам, але він не був з метою затягнути, просто кожен виходив зі своїх політичних інтересів, політичного бачення і хотіли цей Кодекс перекроїти. Власне була створена тоді робоча група Парубієм. Десь майже рік ми тоді працювали. Теж багато звинувачень було: «можна швидше – ви затягуєте». Можна було швидше, але всі розуміли, що таких фокусів на другому читанні вже не буде, як було на першому, тому внести цей Кодекс тоді в зал – це було дійсно його поховати», – поділився спогадами Олександр Черненко.