8 років.

Саме стільки України перебувала у стані гібридної війни з російською федерацією. Спершу наші сусіди в 2014 році анексували Крим, а потім вторглися на Донбас та окупували частину Луганської і Донецької областей. Однак на цьому агресор не зупинився і 24 лютого 2022 року без оголошення війни розпочав повномасштабне вторгнення в Україну.

Протягом 8 років ми захищали свою незалежність на фронті не лише військовому, а й дипломатичному, створюючи міжнародні союзи для перемоги над окупантами. Україна активно будувала хороші взаємини з НАТО – з 2019 року євроатлантичні прагнення України закріплені в Конституції. 

Довоєнні соціологічні дослідження чітко демонстрували, що на фоні потенційної російської агресії підтримка курсу на приєднання до НАТО у лютому 2022-го була найбільшою за всі роки незалежності. Цікаво, чому? Втім, після 24 лютого це питання перейшло в категорію риторичних.

Зараз абсолютно очевидно: якби Україна була членом НАТО, росія навряд чи б наважилася вторгнутися на нашу територію. 

Якщо з позицією громадян все зрозуміло, то чи демонстрували народні обранці солідарність зі своїми виборцями? Чи підтримували вони курс на зближення з НАТО та чи голосували за посилення національної безпеки та оборони?

Напередодні війни

Розпочнімо з НАТО.

Нещодавно група "Рейтинг" провела опитування і з'ясувала, що 62% українців підтримують вступ України до НАТО. ОПОРА ж, своєю чергою, дослідила, як депутати голосували за інтеграцію України в Альянс. Ми виявили 17 голосувань у Верховній Раді поточного скликання та об'єднали їх в окрему політику "За курс України на вступ до НАТО". 

Найпослідовнішими прихильниками євроатлантичного курсу стали депутати зі "Слуги народу" та "Європейської солідарності". Перші голосували "за" у 87% випадків, другі – у 81%. На третьому місці – депутати з групи "Довіра" (77% підтримки). "Голос" та "Батьківщина" підтримували такі ініціативи у понад половині голосувань, а група "За майбутнє" – трохи менше, ніж у 50% випадків. Принциповим противником євроатлантичної інтеграції  є "ОПЗЖ". Її представники голосували "за" лише в 3,5% випадків. 

До речі, така статистика голосувань повністю корелює з програмами цих політичних сил. "ЄС", "Голос" і  "Батьківщина" в своїх передвиборчих програмах обіцяли курс на вступ до НАТО. Кандидати від "Слуги народу" говорили про посилення співпраці з Альянсом, а "ОПЗЖ" – про нейтралітет у військово-політичній сфері та неучасть у будь-яких військово-політичних союзах. 

 

Тепер про національну безпеку та оборону.

15 лютого 2022 року, на тлі інформації про ймовірне вторгнення російських військ в Україну, Верховна Рада прийняла звернення до міжнародних організацій, урядів та парламентів іноземних держав. "За" його ухвалення проголосувало 326 депутатів, і лише двоє були "проти". Це Сергій Дунаєв та Олександр Колтунович, які входять до фракції "ОПЗЖ". А знаєте, що ще об’єднує цих депутатів? Вони найчастіше голосували "проти" ухвалення законопроєктів, спрямованих на посилення національної безпеки та оборони України. Так, Олександр Дунаєв зробив це 18 разів, а Олександр Колтунович – 17.

Також слід додати, що 22 лютого Верховна Рада проголосувала за проєкт постанови із засудженням визнання росією незалежності ЛДНР без жодного голосу "проти". Утрималися лише троє депутатів: Олександр Колтунович і Микола Скорик з "ОПЗЖ" та позафракційний Сергій Магера.

Найбільш послідовно "За національну безпеку та оборону" голосують депутати зі "Слуги народу" (94%), "Голосу" (84%) та "Європейської солідарності" (82%). Далі – депутати з "Довіри" (80%), "За майбутнє" (72%) та "Батьківщини" (72%). В "ОПЗЖ" підтримують цей курс найменше, лише у 44% випадків.

 

Під час війни

Ситуація кардинально змінилася. У протидії російській агресії консолідувалися всі парламентські політичні сили. 

Навіть ті політичні сили, які вважалися проросійськими, змінили свою риторику. Наприклад, партія "ОПЗЖ", хоч і прямо не засудила російську агресію, 7 березня оприлюднила заяву про свою повну солідарність із Україною та українським народом і наголосила, що війну потрібно зупинити шляхом переговорів. Раніше, 3 березня, зі складу партії  та фракції "ОПЗЖ" виключили Іллю Киву, який в ефірах російських телеканалів виправдовував вторгнення рф в Україну. До речі, 6 березня Генеральна прокуратура України повідомила скандальному депутату про підозру в державній зраді. 

Консолідація парламентських партій щодо ситуації в країні вперше проявилася 24 лютого, коли парламент ухвалив Закон про затвердження Указу президента України "Про введення воєнного стану в Україні". Це рішення підтримало 299 депутатів з усіх політичних сил. Жоден не проголосував "проти". У цей же день, під час спільного брифінгу керівництва парламенту та представників усіх фракцій та груп спікер парламенту Руслан Стефанчук зазначив, що Верховна Рада у цей скрутний час продемонструвала єдність. "Сьогодні нас, представників всіх фракцій і груп парламенту, не роз’єднують політичні погляди. Навпаки: нас об’єднує одне – прагнення служити державі Україні та народові України. Ми на своїй землі, з нами правда, з нами Бог. І ми переможемо! Слава Україні", – підсумував Руслан Стефанчук.

Знову єдність проявилася 3 березня. Саме тоді в умовах воєнного стану народні депутати зібралися на пленарне засідання та ухвалили 14 законів і постанову, що спрямовані на посилення обороноздатності країни в умовах військової агресії. За ухвалення цих рішень голосували всі політичні сили. Засідання відбулося в оперативному режимі і тривало приблизно 17 хвилин. Також Рада ухвалила закони про мобілізацію, про запровадження кримінальної відповідальності за колабораціонізм та мародерство, про вилучення власності рф на користь держави тощо. 

На жаль, результати поіменних голосувань на сайті парламенту не оприлюднені. Відома лише загальна кількість голосів. Так, кожна законодавча ініціатива отримала від 279 до 288 голосів "за". Лише під час  голосування за встановлення кримінальної відповідальності за колабораціонізм один депутат проголосував "проти". Поки що прізвище цього депутати і його мотиви невідомі. 

Підсумок

Проаналізувавши роботу парламенту за останні 2,5 роки, можемо зробити висновок, що до війни більшість українських політичних партій підтримували курс України на зближення з НАТО та ініціативи, спрямовані на посилення обороноздатності нашої країни. Найменше їх підтримували в "ОПЗЖ".

Однак після війни ситуація дещо змінилася. Парламентські політичні сили, попри ідеологічні розбіжності, консолідувалися для протидії агресору. Це свідчить, що в Україні сформовані сильні інститути політичних партії, які ставлять державні інтереси вище за партійні. 

Здається, в росії розраховували на інший сценарій.