Звільнення всієї території України і припинення бойових дій не означає завершення війни. Необхідно створити такі умови, щоб нова агресія Росії не була можливою у майбутньому. В РФ мають відбутися глибокі внутрішні зміни, які стануть гарантією безпеки для України та світу. Наразі міжнародна антивоєнна коаліція не має бачення виходу росії з війни та сталого миру. Тож ініціативу в напрацюванні візії повоєнного світу взяли на себе представники українського громадського середовища. Вони підготували позиційний документ «Ніколи знову 2.0. Маніфест сталого миру», який представили 18 лютого на закритій вечері під час Мюнхенської безпекової конференції-2023.

Кожна спроба ігнорувати український голос у минулому закінчувалася катастрофою як для України, так і для всього світу. Сьогодні українці стали суб’єктами історії, а отже, світ має звикнути, що «нічого про Україну без України». Саме тому представники українського громадського середовища, які адвокатують перемогу України на міжнародному рівні, організували в межах Мюнхенської конференції закриту вечерю «Розрив порочного кола: відображення поглядів на стратегію виходу для постпутінської Росії». Це відверта й чесна розмова про майбутній світ із представниками країн Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки. Як одна з авторок Маніфесту участь в обговоренні взяла Ольга Айвазовська, голова правління Громадянської мережі ОПОРА, співзасновниця Міжнародного центру української перемоги. У презентації та обговоренні взяли участь прем’єр-міністр Естонії Кая Каллас, колишній директор ЦРУ генерал Девід Петреус, парламентарі, а також українські та російські представники громадянського суспільства.

«Ми не знаємо, скільки триватиме війна. Однак одна річ є певною: кожен день наближає її до кінця. Настав час Україні та світові відповісти на запитання, яким буде цей кінець війни. Ми це робимо, бо світ загубився у застарілих концепціях, а в РФ нема опозиційних сил, які би запропонували картину майбутнього», — пишуть автори документу. Вони наголошують, що жодне перемир'я не означатиме завершення війни, адже з огляду на сильні антиукраїнські настрої та імперські амбіції серед російської еліти і пересічних росіян перемир’я стане лише перепочинком, відтермінуванням чергової війни рф проти України.

Росія не спроможна вирватися із зачарованого кола свого минулого. Вона може змінюватися лише під міжнародним тиском. Українці — головна зацікавлена сторона у процесі трансформації росії, а тому в ньому передусім має звучати український голос.

Маніфест має трьох адресатів: 1) Україна й українці; 2) міжнародні партнери, союзники у боротьбі проти російської агресії; 3) сили в рф та в еміграції, які прагнуть перетворень, — передусім пригноблені народи імперії, активні борці з путінським режимом та інші неімперські російські сили.

«Більшість наших пропозицій є у рамках міжнародного права, а деякі спрямовані на його розвиток відповідно до нових загроз світовій безпеці, — підкреслюють автори Маніфесту. — Цей документ має донести ще одну важливу ідею. Неможливо отримати мир ціною правосуддя чи правосуддя ціною миру. Для сталої міжнародної безпеки правосуддя і мир мають бути досягнуті одночасно».

За баченням авторського колективу, стратегія виходу РФ з війни в Україні після повної поразки її військ має фокусуватися на правосудді за вчинені росіянами злочини й чітких гарантіях невідновлення потенціалу агресії. Також росія повинна піти з усіх сфер життя в Україні, не чинити тиску і не втручатися в те, як українське суспільство визначає своє майбутнє та захищає свою ідентичність.

У документі йдеться, що відмова від територіальних зазіхань та претензій до України й інших сусідніх країн має бути зафіксована в конституції РФ, а політика покаяння та відмова від колоніалізму — на законодавчому рівні. Воєнна доктрина РФ не може розглядати українську державу як потенційну військову ціль чи вимагати обмеження суверенних прав України, як-то вступу до НАТО. 

Будь-яке втручання в політичне життя України з боку рф або її громадян неприпустиме. 

Росія має звільнити всіх політичних в’язнів-громадян України, яких примусово утримує з 2014 року, та всіх військовополонених. Також вона повинна відшкодувати їм моральну шкоду, завдану незаконним ув'язненням та неналежним утриманням, в т. ч. через тортури.

Для відновлення справедливості Росія зобов’язана повернути всі історичні та культурні цінності й артефакти, викрадені та вивезені під час окупації окремих територій, і відшкодувати втрату знищених. Ба більше, потрібно повернути історичні та культурні цінності України, вивезені російською імперією, радянським союзом чи привласнені росіянами після його розпаду.

Інший напрямок візії майбутнього — відновлення справедливості для українців, які опинилися на окупованих територіях України після 20 лютого 2014 року. Так, необхідно визнати юридично нікчемним та скасувати примусове набуття громадянства РФ мешканцями ТОТ. Натомість ті, хто бажає залишити за собою громадянство РФ, повинні вийти з громадянства України офіційно та набути російського повторно. До них мають бути застосовані загальні принципи й підходи щодо строків та порядку перебування громадян РФ на території України. Також необхідно справедливо впорядкувати будь-які угоди щодо права власності на рухоме та нерухоме майно, зобов’язання, набуті за час окупації поза межами законодавства України.

Виходячи з війни, росія має організувати «звільнення» українських територій від власних громадян, які незаконно перебували на території України після 20 лютого 2014 року, зокрема в АР Крим. Вони повинні залишити територію України самостійно або за сприяння та фінансової підтримки РФ.

Натомість Україна має повне право на негайне, без будь-яких бюрократичних вимог та затягувань, повернення незаконно всиновлених дітей, викрадених і депортованих під час злочину агресії.

Загалом документ українського громадянського суспільства «Ніколи знову 2.0. Маніфест сталого миру» містить візію повоєнного світу й окреслює шляхи її досягнення: злочинці мають бути покарані; матеріальні збитки необхідно належно оцінити та відшкодувати, всі втрати — максимально компенсувати; РФ повинна зазнати статусних втрат; агресор не може впливати на міжнародну політику та бути членом Ради Безпеки ООН. 

Базовими передумовами сталого миру є набуття Україною членства в Європейському Союзі та НАТО.

На думку авторського колективу Маніфесту, розвінчання концепції «русского міра» та подолання імперської історичної пам’яті створить умови для подальшої трансформації суспільної свідомості для деколонізації росії. Росіяни мають реформувати свою політику, конституційний лад і суспільний устрій до сучасних норм. 

Відмова світової спільноти від російських енергоносіїв позбавить РФ можливості маніпулювати ними як засобом тиску. А вимога демілітаризації та денуклеаризації РФ зменшить ризики майбутньої агресії. Для того, щоб запровадити такий підхід, західні суспільства мають позбутися століттями плеканих росією стереотипів про російську велич, які потурали її імперській агресії та її колоніальній політиці щодо сусідніх країн.

«Ми, автори цього маніфесту, представники українського громадянського суспільства, віримо, що втілення ідей цього документу унеможливить наступну агресію та забезпечить сталий мир в інтересах всіх народів, на практиці — не тільки в Західній, але й у Центрально-Східній Європі — реалізувавши гасло “ніколи знову”», — йдеться в тексті документа.

Україна має право не лише вимагати правосуддя за вчинені росіянами злочини, а й отримати чіткі гарантії сталого миру в майбутньому. Прийняття цього плану також засвідчить, що міжнародна спільнота поставила крапку на толеруванні імперських претензій РФ на Україну як на свою сферу. 

Повний текст українською та англійською мовами за посиланням – Sustainablepeacemanifesto.org

4 березня о 12:00 в Мистецькому Арсеналі відбудеться його презентація та обговорення за участі авторів та підписантів документу.

Авторський колектив маніфесту:

  • Ольга Айвазовська, голова Правління Громадянської мережі ОПОРА
  • Андрій Андрушків, молодший сержант ЗСУ, магістр теології
  • Костянтин Батозський, політолог
  • Микола Виговський, громадський діяч
  • Євген Глібовицький, директор, аналітичний центр pro.mova
  • Ганна Гопко, голова правління Мережі захисту національних інтересів «АНТС», Міжнародний центр української перемоги (ICUV)
  • Михайло Гончар, президент Центру «Стратегія ХХІ», головний редактор часопису
  • «Чорноморська безпека»
  • Володимир Горбач, виконавчий директор Інституту трансформації Північної Євразії
  • Ярослав Грицак, професор Українського Католицького Університету
  • Оксана Дащаківська, керівниця офісу Міжнародного фонду «Відродження» у Львові
  • Орест Друль, редактор, «Збруч»
  • Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ
  • Олексій Ковжун
  • Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод
  • Масі Найєм, військовослужбовець ЗСУ, адвокат
  • Богдан Панкевич, співзасновник, член Політради Української Галицької партії
  • Святослав Павлюк, виконавчий директор Асоціації Енергоефективні міста України
  • Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської та Львівської бізнес-шкіл
  • Роман Романов, директор програми «Права людини і правосуддя», Міжнародний Фонд «Відродження»
  • Тарас Стецьків, Народний депутат України п’яти скликань
  • Олександр Сушко, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»
  • Дмитро Шульга, директор програми «Європа і світ» Міжнародного фонду «Відродження»

Приєдналися до підписання на запрошення авторського колективу:

  • Алім Алієв, заступник генерального директора Українського Інституту, член правління
  • українського ПЕН
  • Марія Берлінська, громадська активістка, ветеранка російсько-української війни
  • Євген Бистрицький, Український філософський фонд
  • Михайло Винницький, викладач Києво-Могилянської Академії
  • Тарас Возняк, Головний редактор Незалежного культурологічного журналу Ї
  • Олена Галушка, співзасновниця Міжнародного центру української перемоги
  • Альона Гетьманчук, директорка Центру «Нова Європа»
  • Ігор Гирич, завідувач відділом джерел з історії України ХІХ – поч. ХХ ст. Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України,
  • Юрій Головач, академік НАН України, головний науковий співробітник, Інститут фізики конденсованих систем НАН України
  • Кирило Говорун, професор Університетського коледжу Стокгольма
  • Олександра Дворецька, правозахисниця
  • Лариса Денисенко, письменниця, правозахисниця
  • Євген Дикий, ветеран російсько-української війни, публіцист, біолог, директор Національного Антарктичного Наукового Центру МОН України
  • Андрій Длігач, голова Ради Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка
  • Володимир Дубровський, старший економіст CASE Україна
  • Володимир Єрмоленко, філософ, президент Українського ПЕН, головний редактор UkraineWorld.org
  • о. Андрій Зелінський, військовий капелан УГКЦ, викладач УКУ, співзасновник УАЛ, голова Наглядової ради «Українського ветеранського фонду»
  • Ігор Ісіченко, архиєпископ-емерит, професор Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна
  • Саід Ісмагілов, голова Українського центру ісламознавчих досліджень, військовий парамедик
  • Вахтанґ Кебуладзе, філософ, письменник, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка
  • Вахтанг Кіпіані, журналіст
  • Маріанна Кіяновська, письменниця
  • Олександра Кольцова, авторка, співачка, медіаменеджерка
  • Георгій Коваленко, ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості
  • Андрій Курков, письменник, член Українського ПЕН-центру
  • Святослав Літинський, к.ф-м.н., доцент кафедри програмування, ГО «Незалежні».
  • Андрій Любка, письменник
  • Мирослав Маринович, проректор Українського католицького університету
  • Геннадій Максак, виконавчий директор Ради зовнішньої політики «Українська призма»
  • Аліна Михайлова, депутатка Київради, військовослужбовиця ЗСУ
  • Геннадій Мохненко, пастор, керівник «Капеланського батальйону Маріуполь», президент благодійного фонду Пілігрим
  • Олеся Островська-Люта, культурологиня, директорка Національного культурно-мистецького і музейного комплексу «Мистецький Арсенал»
  • Сергій Плохій, професор, департамент історії, Гарвардський університет
  • Юрко Прохасько, автор, перекладач, психоаналітик
  • Всеволод Речицький, доцент Українського католицького університету, Голова Ради Харківської правозахисної групи
  • Олег Рибачук, голова Центру спільних дій
  • Ольга Руднєва, СEO Благодійної організації «Благодійний Фонд “СУПЕРЛЮДИ”»
  • Микола Рябчук, почесний президент Українського ПЕН-центру
  • Алла Самойленко, кастинг директорка, членкиня правління Української кіноакадемії
  • Aхтем Сеітаблаєв, режисер, актор, директор ДП «Кримський Дім», молодший сержант Сил ТрО ЗСУ
  • Ірина Соловей, філософиня, Garage Gang NGO
  • Влад Троїцький, режисер, засновник гуртів Дахабраха, Dakh Daughters, проєкту NOVAOPERA
  • Леонід Фінберг, Директор Центру Юдаїки Національного Університету Києво-Могилянська Академія
  • Сергій Філімонов, командир спецпідрозділу Гонор ЗСУ
  • Оксана Форостина, редакторка опіній, «Україна Модерна»; стипендіатка програми
  • Europe’s Futures Інституту наук про людину (Відень)
  • Борис Херсонский, ректор КIСПП, Academic Honoris Causa (Belgium), поет та перекладач
  • Марина Хромих, громадська діячка, виконавча директорка Фундації DEJURE
  • Ігор Юхновський, академік НАН України
  • Олександр Ябчанка, лейтенант ЗСУ, лікар, викладач Українського Католицького Університету
  • Олег Яськів, науковець, культуролог, проректор з наукової роботи Українського католицького університету, офіцер ЗСУ.