Майже 12 мільярдів гривень - такий «врожай» завищених платежів знімають кожного року комунальники теплового господарства України.

Така ситуація можлива тільки за умови, коли відносини між споживачами комунальних послуг та підприємствами-виконавцями і виробниками цих послуг, регулюються не правом, а свавіллям чиновників. Найбільш коштовними для населення є послуги з опалення та централізованого водопостачання. Проте хто і як формує ціну у квитанції і з чого вона складається – зрозуміти досить важко. Національна комісія, що здійснює державне регулювання ринку комунальних послуг, для підприємств-ліцензіатів розраховує тариф на виробництво, транспортування та постачання товару – теплової енергії (одиниця виміру - гігакалорія). Уряд приймає політичне рішення про розмір цих тарифів, а далі орган місцевого самоврядування встановлює тарифи на послуги з опалення та гарячого водопостачання для населення (одиниця виміру – гігакалорія для будинків, обладнаних лічильниками та м2 для необладнаних лічильниками). При чому, нормативи і показники, які використовуються для розрахунку тарифів – давно застарілі та не відповідають дійсності. Хто у цьому винен і що робити? – відповідь на це запитання спробували дати громадські експерти.

На думку Голови правління Громадського комітету захисту конституційних прав громадян Миколи Козирєва (Луганськ), небажання використовувати сучасні нормативи та здійснювати перерахунок за фактично спожиті послуги – основні джерела завищених тарифів.

У Києві для розрахунку тарифу на опалення застосовується середня річна температура зовнішнього повітря в опалювальний період - 1,1 градусів за Цельсієм, а у 2011 році фактично було + 0,7 градусів за Цельсієм, у Луганську застосовується – 1,6, а у 2011 році було + 0,3 градусів за Цельсієм, у Миколаєві застосовується + 0,4 градусів за Цельсієм, хоча у 2011 році було + 2,35 градуса. Проблема в тому, що комунальники використовують застарілі нормативи витрат тепла на опалення будинків 100-річної давності, коли були більш холодні зими.

На сьогодні в Україні існує два основних нормативних довідники, які містять нормативи для розрахунку. Один з них – «КТМ 204 Україна 244-94» - містить застарілі енерговитратні нормативи для розрахунку тарифів, другий «СНіП 2.04.05-91*У» - має більш обґрунтовані тарифи за критеріями енергозбереження. Та на практиці тарифікації комунальники застосовують енерговитратні нормативи, що дозволяє отримувати додаткові кошти, які перекривають усі безгосподарні втрати, неплатежі населення та маскують кризову ситуацію у комунальному господарстві.

Тетяна Бойко, координатор житлово-комунальних програм Громадянської мережі ОПОРА зазначила: « Коли ми говоримо про систему надання житлово-комунальних послуг, я собі уявляю багатогранний камінь, як самоцвіт, який має багато різних сфер. Коли підприємства теплопостачання надають якусь інформацію, вони показують тільки на одну грань та мовчать про інші. Влада визнає, що закладаються застарілі нормативи. І виходить так, що з одного боку ми говоримо, що ростуть енергозатрати – тариф не компенсує собівартість, з іншого боку закладаються завищення норми і таким чином громадяни переплачують за послуги. Постійно відбувається гра і через те, що вона триває - не розкриваються другі грані, пов’язані не лише з тарифною політикою, а з договірними відносинами, з системою забезпечення послуг, з енергоефективністю. І через цю гру фактично не можливо перейти до нормальної реформи житлово-комунального господарства. В нашій країні найбільш енергозатратні тарифи в Європі. Та щоб населення платило менше, потрібно лише обладнати будинки лічильниками теплової енергії разом із системою автоматичного погодного регулювання - щоб не перепалювати у більш теплі періоди опалювального сезону, а не мерзнути у холод. В порівнянням з дотаціями на підприємства теплопостачання, це набагато менш затратна річ для країни. Якщо говорити про тарифну реформу, то я би розпочала саме з цього».

Максим Щербатюк, юрист Української Гельсінської спілки з прав людини сказав: «Проблема тарифів виникла не цього року. Прем’єр-Міністр України Микола Азаров кожного року говорить про необхідність їх збільшення. У січні 2012 року Микола Янович заявив про необґрунтованість тарифів на житлово-комунальні послуги, в результаті чого було проведено багато різних перевірок, які засвідчили факт необґрунтованих тарифів. Ми виступаємо не проти підвищення тарифів - громадяни хочуть знати за що ми платимо. Тому що на сьогоднішній день мені не відомо, за що я особисто плачу».
«Комунальні платежі для бідних верств населення складають найбільший тягар. Ми хочемо, щоб самі громадяни усвідомили та зрозуміли, за що саме вони платять, з чого складається цей тариф, які права вони мають у договірних відносинах з постачальниками послуг. Нам, як громадянам треба подумати про те, що несправедливість – це не лише погано, це дорого, економічно невигідно. І розраховуються за цю несправедливість платники податків. Дуже хотілося б, щоб із системи комунального рабства ми перейшли до нормально цивільно-правових відносин між споживачами послуг та постачальниками, адже громадяни і є замовниками послуг і вони мають сплачувати усвідомлено за послугу, яку вони отримали» - зауважив Роман Романов, директор програми «Верховенство права» Міжнародного благодійного фонду «Відродження».

Вищенаведені факти говорять про масові порушення прав споживачів у сферу теплового комунального господарства. Для зміни цієї протиправної практики громадські організації ініціюють зміни до законодавства та запровадження Методики перерахунку вартості спожитого тепла з урахуванням кліматичних умов.

Детальніше:
Тетяна Бойко, координатор
житлово-комунальних програм
Громадянської мережі ОПОРА