Зміна виборчої адреси громадянами України, які проживають або перебувають за межами держави, набуває особливого значення в умовах багатомільйонної міграції українців за кордон та необхідності забезпечення реалізації ними виборчих прав на засадах рівності й недискримінації. Актуальність цього питання підтверджується і позицією Центральної виборчої комісії. У постанові від 7 січня 2026 року № 1 Комісія, зважаючи на масовий виїзд громадян України за кордон та позитивний досвід зміни виборчої адреси за фактичним місцем проживання в Україні без подання підтвердних документів, запропонувала поширити відповідний спрощений порядок на виборців, які проживають або перебувають за межами України.

З огляду на це, варто оцінити, чи справді таке спрощення потребує внесення змін до Закону України “Про Державний реєстр виборців” (далі — Закон), чи його можна забезпечити шляхом іншого застосування чинних положень статей 8 і 20 Закону та уточнення нормативного регулювання ЦВК.

1. Як відбувається зміна виборчої адреси в Україні й за кордоном?

В Україні. Якщо виборець має зареєстроване або задеклароване місце проживання, але фактично проживає за іншою адресою, частина 3 статті 8 Закону дозволяє йому звернутися із заявою про визначення іншої виборчої адреси. Частина 4 цієї статті окремо регулює визначення виборчої адреси виборця, який не має зареєстрованого або задекларованого місця проживання. В обох випадках, відповідно до частини 5 статті 20, документи, що підтверджують зміну виборчої адреси, не подаються. Виборець сам зазначає в заяві адресу житла, за якою фактично проживає і яку просить визначити його новою виборчою адресою.

За кордоном. Для виборця, який проживає або перебуває за межами України, частина 7 статті 8 визначає виборчу адресу як його поштову адресу в країні проживання або перебування, а частина 8 визначає складові такої адреси. У чинній практиці ці положення застосовують у поєднанні зі статтею 20 Закону, яка регулює внесення змін до персональних даних Державного реєстру виборців. Відповідно до частин 1 і 2 статті 20, разом із заявою про зміну виборчої адреси подаються документи або їх копії, що підтверджують відповідну зміну.

Таким чином, сьогодні фактично застосовуються різні порядки: при зміні виборчої адреси на підставі частин 3 або 4 статті 8 підтвердні документи не вимагаються, тоді як від виборця, який проживає або перебуває за кордоном, такі документи вимагаються. Основою такого підходу є те, що частина 5 статті 20 прямо звільняє від їх подання звернення на підставі частин 3 і 4 статті 8, але не містить посилання на частину 7.

2. Що у сьогоднішній практиці зміни виборчої адреси за кордоном викликає зауваження?

По-перше, дискусійним є розуміння частини 7 статті 8 як спеціальної норми, що виключає застосування частини 3 цієї статті до виборців, які проживають або перебувають за кордоном.

Частина 3 статті 8 встановлює порядок, за яким за зверненням виборця орган ведення Реєстру може визначити іншу виборчу адресу. Натомість частина 7 не встановлює окремого порядку звернення або зміни виборчої адреси, а визначає, якою є виборча адреса особи, яка проживає або перебуває за кордоном, — її поштовою адресою у відповідній іноземній державі.

Правило lex specialis derogat legi generali застосовується у разі, коли норми мають той самий предмет регулювання та співвідносяться як загальна і спеціальна. У цьому випадку частини 3 і 7 статті 8 регулюють різні аспекти відповідних правовідносин: частина 3 визначає порядок встановлення іншої виборчої адреси за зверненням виборця, тоді як частина 7 визначає зміст виборчої адреси виборця, який проживає або перебуває за кордоном.

У цьому сенсі частину 7 доцільніше розглядати як спеціальну насамперед щодо частини 2 статті 8, яка встановлює загальне правило визначення виборчої адреси за задекларованим або зареєстрованим місцем проживання, але не обов’язково як спеціальну щодо частини 3.

На користь такого підходу свідчить і структура статті 8. Частина 5 визначає виборчу адресу військовослужбовця строкової служби як адресу дислокації військової частини, частина 6 — виборчу адресу виборця, який перебуває у відповідній установі виконання покарань, а частина 7 — виборчу адресу виборця за кордоном. Ці положення визначають особливості виборчої адреси окремих категорій виборців, однак самі по собі не встановлюють загального порядку звернення щодо її зміни.

За такого розуміння частини 3 і 7 можуть застосовуватися у взаємозв’язку: частина 3 визначає порядок встановлення іншої виборчої адреси за зверненням виборця, а частини 7 і 8 — зміст такої адреси у випадку, коли вона знаходиться за межами України. Якщо зміна виборчої адреси здійснюється на підставі частини 3 статті 8, відповідно, застосовується і частина 5 статті 20, яка передбачає відсутність вимоги подання документів, що підтверджують зміну виборчої адреси.

По-друге, чинна практика може ставити під сумнів дотримання принципів рівного виборчого права та недискримінації, закріплених у статтях 24 і 71 Конституції України.

Виборець, який фактично проживає в Україні не за зареєстрованою або задекларованою адресою, може змінити виборчу адресу без подання підтвердних документів. Водночас громадянин України, який також фактично проживає за іншою адресою, але за межами України, відповідно до чинної практики повинен додатково підтверджувати таку зміну документами.

Встановлення різних умов реалізації одного й того самого виборчого права залежно від місця проживання або перебування виборця має ґрунтуватися на об’єктивному та розумному обґрунтуванні. Сама по собі обставина проживання або перебування громадянина за межами України навряд чи може вважатися достатньою підставою для встановлення для нього більш обтяжливих умов зміни виборчої адреси. За відсутності належного обґрунтування така відмінність може ставити питання про її відповідність конституційним принципам рівного виборчого права та недискримінації.

3. Які шляхи зміни практики можуть бути використані для забезпечення принципу рівності?

Можна виокремити два основні шляхи.

Перший шлях — внесення змін до Закону. Якщо виходити з того, що частина 7 статті 8 є спеціальною нормою щодо виборців, які проживають або перебувають за кордоном, і частина 3 до відповідних правовідносин не застосовується, повне звільнення таких виборців від подання підтвердних документів потребуватиме внесення змін до Закону України «Про Державний реєстр виборців».

У такому разі частину 5 статті 20 доцільно доповнити посиланням на частину 7 статті 8, поширивши передбачене цією нормою звільнення від подання підтвердних документів також на виборців за кордоном. Технічно це може бути реалізовано, зокрема, шляхом заміни слів «на підставі частин третьої і четвертої статті 8» словами «на підставі частин третьої, четвертої і сьомої статті 8».

Саме цей напрям загалом відповідає пропозиціям, схваленим ЦВК постановою від 7 січня 2026 року № 1, у якій Комісія запропонувала законодавчо поширити спрощений порядок зміни виборчої адреси на виборців за кордоном.

Другий шлях охоплює 2 напрямки: уточнення регулювання на підзаконному рівні та зміну практики застосування чинних положень Закону. 

Уточнення регулювання на підзаконному рівні. Зміст такого врегулювання залежить від того, як визначається співвідношення частин 3 і 7 статті 8.

Якщо виходити з того, що частина 7 є спеціальною і підтвердні документи відповідно до статті 20 мають подаватися, ЦВК може конкретизувати вимоги до таких документів. Закон не встановлює, що документ обов’язково повинен містити повну поштову адресу, тотожну до адреси у заяві, не визначає вичерпного переліку таких документів і не передбачає обов’язкового відображення в них кожного реквізиту поштової адреси. Тому на рівні актів ЦВК може бути передбачено, що повна поштова адреса відповідно до правил іноземної держави зазначається самим виборцем у заяві, а подані документи підтверджують проживання або перебування особи у відповідній державі, регіоні чи населеному пункті або інші обставини, пов’язані із заявленою зміною виборчої адреси. Відсутність у такому документі повної поштової адреси або окремих її реквізитів сама по собі не повинна бути підставою для відмови.

Якщо ж виходити з того, що частина 7 не виключає застосування частини 3 статті 8, на рівні актів ЦВК може бути прямо передбачено, що звернення про визначення іншої виборчої адреси на підставі частини 3 може подаватися також у випадку, коли новою виборчою адресою є поштова адреса за межами України, визначена відповідно до частин 7 і 8. У такому разі відповідно до частини 5 статті 20 підтвердні документи не подаються.

Таке регулювання може бути реалізоване, зокрема, шляхом внесення змін до постанови ЦВК від 18 травня 2020 року № 88, яка встановлює порядок розгляду звернення виборця щодо зміни виборчої адреси відповідно до частини 3 статті 8, постанови ЦВК від 2 червня 2020 року № 96 у частині форм відповідних заяв, а також постанови ЦВК від 25 червня 2020 року № 121 щодо надсилання заяв і запитів із використанням мережі «Інтернет». Альтернативно відповідні питання можуть бути врегульовані окремим актом ЦВК. Зазначені постанови є чинними.

Зміна практики застосування чинних положень Закону. Якщо виходити з того, що частина 3 статті 8 встановлює загальний порядок визначення іншої виборчої адреси за зверненням виборця, а частина 7 лише визначає особливості змісту виборчої адреси виборця, який проживає або перебуває за межами України, для зміни чинного підходу немає потреби у внесенні змін до Закону.

У такому випадку зміни потребує насамперед практика застосування відповідних положень органами ведення Державного реєстру виборців, а також технічна реалізація можливості подання такого звернення, зокрема через Особистий кабінет виборця. Виборцю, який проживає або перебуває за кордоном, має бути забезпечена можливість подати звернення відповідно до частини 3 статті 8 із зазначенням поштової адреси за межами України відповідно до частин 7 і 8 цієї статті. Оскільки таке звернення подається на підставі частини 3, вимога щодо подання підтвердних документів відповідно до частини 5 статті 20 не застосовується.

З погляду правової визначеності та забезпечення однакового застосування положень Закону найбільш прийнятним видається другий шлях — зміна практики застосування положень статей 8 і 20 Закону з одночасним уточненням ЦВК відповідного підзаконного регулювання. Такий підхід не потребує внесення змін до Закону України «Про Державний реєстр виборців», забезпечує однакове застосування його положень до виборців незалежно від місця їх проживання або перебування та найбільшою мірою узгоджується з конституційними принципами рівного виборчого права і недискримінації.

 

Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Кожен виборець важливий: оновлення Державного реєстру виборців України задля інклюзивної демократії», що реалізується Громадянською мережею ОПОРА за фінансової підтримки МЗС Німеччини. 

Автор: радник з правових питань Громадянської мережі ОПОРА Павло Романюк