У багатьох країнах Європи пряма демократія працює ще з XIX століття. ОПОРА проаналізувала практики використання законодавчої ініціативи в різних країнах Європи: від розвинутих та усталених до суперечливих та невдалих.
Вперше практика законодавчої ініціативи була впроваджена в Швейцарії та успішно функціонує і сьогодні. «Popular initiative» або народна ініціатива запроваджена не тільки на федеральному рівні, а ще регулюється кантонами та комунами окремо. Швейцарці дуже активно використовують інструменти прямої демократії, пропонуючи власні законодавчі ініціативи або правки. Через це Швейцарію іноді називають одним зі світових лідерів у застосуванні інструментів прямої демократії, адже швейцарці беруть участь в голосуваннях по два, три, а то й чотири рази на рік. На відміну від Швейцарії, в Італії законодавча ініціатива більш розвинута на регіональному рівні. Парламент Республіки не наділений обов’язковими повноваженнями щодо розгляду поданих ініціатив на загально національному рівні, тому такі ініціативи майже не розглядаються. Водночас на рівні провінцій Уряд надає безкоштовну матеріально-технічну підтримку та консультує ініціативним групам, що гарантує рівний та безперешкодний доступ до інструменту усіма громадянами.
Подання народної ініціативи в Австрії і Польщі складається з двох етапів: збору підписів на підтримку ініціативи та розглядом уповноваженими органами країни. Після цього, у разі відповідності формальним вимогам, питання виноситься на голосування. При цьому, в Австрії розгляд законопроєктів, поданих шляхом народної ініціативи, є пріоритетним. Практики використання інструменту прямої демократії в Фінляндії свідчать про те, що незважаючи на деталізовані процедури, запропоновані громадянами зміни приймаються парламентом нечасто.
На відміну від вищезазначених країн, використання народної ініціативи в Латвії не завжди вважається позитивною практикою та подобається народу. Так, у 2018 році до Сейму була подана ініціатива, що пропонувала припинити практику подання народних ініціатив. І, хоча вона не отримала необхідної кількості підписів, вже у серпні 2019 року була зареєстрована ідентична пропозиція, до якої наразі триває збір підписів. В цей час Угорщина стала єдиною країною, яка впровадила, а згодом відмовилась від практики законодавчих ініціатив. В Угорській Конституції, що була прийнята в 2012 році, право законодавчої ініціативи було виключено.
Швейцарська модель ‑ один із найдавніших та найвідоміших прикладів прямої демократії. Швейцарія як федералістична держава має федеральні, кантональні та комунальні закони. А, отже, і народну ініціативу можна подати на федеральному, кантональному рівні, або на рівні комуни.
Вперше система прямої законодавчої ініціативи або народної ініціативи була прописана в Швейцарській Федеральній Конституції у 1891 році. Сучасні ж механізми подання так званої «popular initiative», популярної (народної) ініціативи визначає Нова Конституція 2000 року.
Швейцарські референдуми поділяються на обов’язковий та факультативний, залежно від питання. Обов’язковий референдум може відбуватися як за ініціативи держави (коли необхідно здійснити перегляд Федеральної Конституції, вступ до національних спільнот або прийняти невідкладний Закон), так і за ініціативи громадян. Проведення факультативного референдуму можливе лише за ініціативи виборців або кантонів. На факультативний референдум можуть бути винесені федеральні закони та постанови, міжнародні договори.
Право підпису народної ініціативи має кожен швейцарець, який має право голосу, включаючи громадян Швейцарії, які проживають за кордоном. Процедура збору підписів має певні особливості. Наприклад, важливо, щоб кожен аркуш у списку містив лише підписи виборців з однієї комуни, оскільки, перш за все, комуни перевіряють і підтверджують підписи. Якщо певні формальні вимоги не будуть виконані, підписи будуть вважатися недійсними. Підписи перевіряються двома органами - комунами та Федеральною канцелярією. Комуни перевіряють, чи особи, що підписали ініціативу, зареєстровані у списку виборців і чи немає повторного підпису ініціативи однією особою. Федеральна канцелярія перевіряє, чи підписи відповідають вимогам законодавства (тобто, фактично, перевіряє кількість підписів після перевірки якості підписів комунами та визначає, чи співпадає їх кількість із конституційною нормою ‑ 100 тис.).
Після того як народна ініціатива була затверджена Федеральною канцелярією, вона передається до Парламенту, який має 18 місяців, щоб вирішити, чи дійсна ініціатива і чи рекомендуватиме Парламент народу та кантонам прийняти або відхилити ініціативу. Якщо Федеральна рада висуває пряму чи непряму зустрічну пропозицію, Парламент має 12 місяців (замість 18 місяців) для прийняття рішення про ініціативу та пряму чи опосередковану контрпропозицію.
Враховуючи багатоетапність процедур, між поданою ініціативою та народним голосуванням може пройти до декількох років. Федеральні збори, що визначають якість самої ініціативи, можуть оголосити її повністю чи частково недійсною через невідповідність обов’язковим положенням міжнародного права. Якщо ініціатива схвалена Федеральними зборами, останні готують її перегляд і передають на голосування народові. У разі прийняття ініціативи народом, Федеральні збори розробляють на її основі відповідний проєкт та знов передають його на розгляд народу. Остаточні результати голосування щодо змін у Конституції встановлюються швейцарським урядом – Федеральною радою, а нова чи частково змінена Конституція одразу набуває чинності.
А от на рівні кантону чи комуни громадяни можуть ініціювати власну законодавчу ініціативу або запропонувати правки до певних законів. Процедура подання відповідних ініціатив залежить від законодавчого регулювання на рівні кантону і не прописана в Конституції. Кількість підписів, що необхідна для проведення референдуму в кожному з 26 кантонів, різна. Так, наприклад, у кантоні Санкт-Галлен для винесення народної ініціативи на голосування потрібно 8 тисяч підписів, у кантоні Вале – 6 тисяч, а кантон Берн встановлює бар’єр у 30 тисяч підписів.
З 2000-х років у Швейцарії помітна значна активізація використання інструменту народної ініціативи. Так, згідно зі списком ініціатив, понад 75 ініціатив розглянуті з 2000 року, а в черзі близько двох десятків. Це більше, ніж усі ініціативи в період з 1891 по 1980-ті роки.
Тематика референдумів за народною ініціативою доволі різниться: від швидкості машин на дорогах до важливих міжнародних рішень. І думка швейцарців не завжди грає на користь міжнародному становищу країни. Так, наприклад, голосування за народну ініціативу за заборону будівництва мінаретів на мечетях втягнуло Швейцарію у міжнародних скандал. У 2009 році народом Швейцарії було підтримано поправку до Конституції, згідно з якою заборонено будівництво мінаретів. Тільки три з половиною кантонів Швейцарії проголосувало проти. Рішення викликало гостру реакцію ООН та релігійних організацій: Рада ООН прийняла резолюцію, що засуджує «наклеп на релігію» та включає посилання на «ісламофобські» заборони на будівництво нових мінаретів на мечетях. Відповідна заборона також згадувалась під час Генеральної Асамблеї ООН у 2010 році. Із резонансних референдумів також відомі референдум за так зване правило «fat cat» (дослівно – жирної кішки) у 2013 році, коли швейцарці надали акціонерам національних компаній право брати участь у визначенні рівня оплати праці працівників компаній. Це розширило привілеї акціонерів, за якими вони мали вплив на визначення доходу співробітників. Також швейцарці вирішили зменшити кількість новоприбулих іноземців у 2014 році, незважаючи на попередження компаній про шкоду економіці.
До недоліків використання «народної ініціативи» в Швейцарії експерти зараховують значне уповільнення законодавчих процедур. Швидкі реформи в Швейцарії фактично стають неможливими, адже мають пройти кілька етапний процес затвердження народом та владними органами. По-друге, сам термін «народна ініціатива» передбачає, що ініціатором законодавчого акта чи правок є народ, проте участь безпосередньо швейцарців у ініціюванні та голосуванні не завжди активна. Доволі часто ініціаторами народних ініціатив стають політичні партії, використовуючи цей інструмент для само піару. До того ж, ініціативні комітети самих громадян нерідко не мають тих ресурсів для просування, які доступні політичним партіям. Згідно зі статистичними даними, з 2000-х років політики та політичні партії подають майже вдвічі більше ініціатив. Багато швейцарців скаржаться щодо високої кількості референдумів, які проводяться кожні три місяці. Вони також вважають їх затратними. Рівень участі у референдумах в Швейцарії залишається одним з найнижчих і майже ніколи не перевищує 50%. Експерти, що вивчають громадянську участь, пов’язують це з частотою і складністю.
Народна законодавча ініціатива в Італії була закріплена в Конституції 1947 року. Згідно зі ст. 71 народ реалізує своє право законодавчої ініціативи шляхом внесення від імені не менш ніж 50 000 виборців пропозиції, яка складена у формі постатейного законопроєкту.
Для збору підписів щодо народної ініціативи визначаються так звані “промоутери ініціатив” (мінімум 10). Щоб зібрати підписи використовуються бланки на штампованому папері. Поряд з підписами на бланках повинні бути вказані повне ім’я, прізвище, місце та дата народження підписника, а також муніципалітет, у списках якого він зареєстрований, або для громадян Італії, які проживають за кордоном, їх реєстрація у виборчому реєстрі.
Самі підписи повинні бути завірені нотаріусом або мировим суддею, або канцелярією магістратського суду чи апеляційного суду, в окрузі якого муніципалітет, де зареєстрований підписант. Для виборців, які проживають за кордоном, автентифікацію проводить компетентний італійський консул.
Пропозиція, із підписами принаймні 50 000 виборців, щодо законопроєктівї, повинна бути подана президенту одній з двох палат із підписами виборців, що підтримують ініціативу. Ця Палата повинна перевірити та обчислити підписи заявників, щоб встановити відповідність запиту. Після верефікації підписів проєкт виноситься на голосування.
Проте, парламент Італійської Республіки не має жодних зобов’язань щодо обов’язкового розгляду та прийняття рішень, ініційованих народом. Так, наприклад, з 1979 по 2014 р. в італійському парламенті було представлено 260 народних законодавчих ініціатив, 137 (53%) із них ніколи не обговорювались у комісіях парламенту і, лише три проєкти закону стали чинними у 1983, 1992 і 2000 рр.
Однак, на відміну від загальнонаціонального, на регіональному рівні Італії народна законодавча ініціатива – основний інструмент. Так, по-перше, законодавство про народну законодавчу ініціативу на регіональному рівні Італії гарантує безкоштовну технічну допомогу прихильникам ініціативи. Кожен громадянин, маючи намір представити ініціативу до представницького органу, може отримати юридичну та технічну допомогу у відповідному регіональному офісі щодо розробки тексту законопроєкту. По-друге, ініціативна група громадян не несе ніяких витрат щодо збору підписів на підтримку ініціативи у разі прийняття його парламентом. Також регіональне законодавство допускає безперешкодну участь громадян у парламентському обговоренні народної законодавчої ініціативи шляхом представлення обґрунтованої доповіді про важливість прийняття народної законодавчої ініціативи.
Конституційне право Австрії також дозволяє громадянам брати участь у законодавчому процесі. Зокрема, пропозиція (народна ініціатива), що надійшла від 100 тисяч громадян чи від однієї шостої громадян трьох земель, що володіють правом голосу, має бути передана Центральною виборчою комісією на обговорення Національної ради. Пропозиція, висунута у порядку народної ініціативи, повинна бути представлена у формі законопроєкту. При цьому, такий законопроєкт має бути розглянутий першочергово. Правом голосу володіють громадяни, які на день участі в народній законодавчій ініціативі наділені виборчим правом до Національної Ради і мають основним місцем проживанням територію громади Федерації.
Народна законодавча ініціатива не має жодним чином торкатись бюджетних питань, має бути представлена у формі готового законопроєкту та повинна складатись з питань, які входять до компетенції парламенту Федерації.
Сам процес подання ініціативи складається з двох етапів. На першому за підписами не менш як 10 000 виборців проєкт представляється компетентному комітету Національної ради для попереднього обговорення. Після винесення позитивних висновків, виборцями збирається мінімум 100 тисяч підписів, які через ЦВК разом із законопроєктом передаються Національній раді.
Однією з характерних особливостей законодавчого процесу в парламенті Австрії є надання переваги законопроєктам, висунутим у порядку народної законодавчої ініціативи, перед усіма іншими питаннями порядку денного Національної ради. Важливим також є те, що народні законодавчі ініціативи, які були представлені для обговорення в Національну раду і не пройшли всіх стадій законодавчого процесу, автоматично направляються на розгляд нового складу парламенту.
Тематика поданих австрійцями ініціатив також доволі різниться. За даними Федерального міністерства внутрішніх справ, протягом 2018-2019 років були зареєстровані ініціативи щодо захисту тварин, навколишнього середовища, необхідності скасування плати за автобани, відновлення нейтралітету Австрії.
Народна законодавча ініціатива Польщі демонструє схожість до австрійського взірця – впровадження двоетапного ініціативного процесу. Так, з метою створення ініціативного комітету громадянам необхідно отримати 2000 підписів виборців на підтримку народної законодавчої ініціативи, що є частиною необхідної кількості 100 000 підписів виборців, після чого ініціативний комітет набуває статусу юридичної особи.
Правом на внесення готового законопроєкту до польського парламенту володіє ініціативний комітет у кількості 15 членів, який отримав не менше ніж 100 000 підписів громадян на підтримку народної законодавчої ініціативи, зібраних протягом трьох місяців. Це приблизно 0,3% від загальної кількості зареєстрованих виборців. Тож вимоги щодо отримання необхідної кількості підписів не є занадто високими, але строк для збору цієї кількості підписів – 3 місяці, є досить коротким.
На відміну від законодавства низки європейських країн, до Парламенту Польщі разом із народним законопроєктом подається пояснювальна записка, яка має містити: обґрунтування необхідності прийняття такого законопроєкту, інформацію про соціальні, економічні, фінансові та правові наслідки ініціативи, відомості про джерела фінансування законопроєкту, вказівку на відмінності між чинним та пропонованим правовим механізмом, декларацію про відповідність народного законопроєкту праву Європейського Союзу та пропозиції щодо основних дій щодо втілення законопроєкту.
Окрім цього, на організаторів народної законодавчої ініціативи покладається обов’язок документувати свої витрати і подавати фінансові звіти про свою діяльність Міністру фінансів протягом трьох місяців з моменту подачі законопроєкту маршалу Сейму. У разі порушення цих вимог, ініціативний комітет має бути розпущений Перше читання народного законопроєкту має бути проведено у межах тримісячного строку з дня фактичного подання законопроєкту маршалу Сейму Польщі. Проте народний законопроєкт не розглядається як «терміновий законопроєкт» у польському парламенті.
На практиці народна законодавча ініціатива досягла у Польщі неабиякого результату. Так, з 1999 р. було ініційовано майже 105 народних законодавчих ініціатив, із них – 81 ініціатива досягла стадії збору підписів, 38 ініціатив отримали 100 000 підписів і всього 8 народних законодавчих ініціатив стали законами, які зазнали певних змін представницьким органом Польщі.
Предмет народних законодавчих ініціатив Польщі стосується, головним чином, поліпшення програми підготовки вчителів країни, підвищення державних пенсій, основ національної освіти, заборони пропаганди насильства у засобах масової інформації, зміцнення законів про охорону навколишнього середовища та запобігання або зменшення обсягів утворення відходів.
Практика народної ініціативи в Фінляндії запроваджена досить нещодавно: в 2012 році, були внесені зміни до Конституції Фінляндії щодо впровадження інструменту прямої демократії. Для звернення до парламенту із законодавчою ініціативою потрібно 50 000 підписів (заяв на підтримку) громадян, які мають право голосу.
Один або декілька громадян Фінляндії, які мають право голосу, можуть бути організаторами законодавчої ініціативи з єдиною умовою ‑ потрібно обрати офіційного представника та заступника ініціативи. На збір 50 000 підписів (заяв на підтримку) є 6 місяців. Самі ж підписи збираються або на папері, або в електронному вигляді. Кожен громадянин, який бажає підписати ініціативу, має право отримати її текст, ім’я та контактні дані офіційного представника. Сам текст ініціативи не може бути змінений під час збору підписів. Заяви на підтримку ініціативи мають збирати організатори ініціативи. В електронному вигляді заяви можуть збиратись лише через систему, яка була створена Міністерством юстиції Фінляндії, або через сертифіковану Фінським регулюючим управлінням з питань зв’язку (Ficora).
Організатори ініціативи мають передати зібрані заяви на підтримку до Центру реєстрації населення, який перевіряє підписи порівнюючи їх з даними Інформаційної системи населення - заяви, зібрані по електронній системі, всі без винятку; заяви, зібрані на папері, методом випадкової вибірки. для завірення цих заяв. У самому Центрі перевірку заяв почнуть робити лише після того, як буде зібрано мінімальну необхідну кількість заяв, саме через це організатори мають рахувати кількість заяв на підтримку, яку вони мають передати до Центру разом із заявою на завірення підписів. Центр рекомендує організаторам збирати більше ніж 50 000 заяв, тому що є велика вірогідність того, що частина підписів буде визнана недійсною. Якщо після перевірки кількість дійсних підписів буде меншою ніж 50 000, в організаторів буде можливість додати заяви, у разі якщо залишився час на збір підписів.
Якщо Центром верифіковано потрібну кількість заяв - ініціатива переноситься на розгляд парламенту. В організаторів є 6 місяців, щоб презентувати ініціативу в Сеймі. Спікер парламенту має озвучити ініціативу в Сеймі, після чого депутати мають проголосувати за передачу ініціативи на розгляд профільного комітету, який сам вирішує, яким чином та в які терміни опрацьовувати законопроєкти. У організаторів ініціативи є право бути почутими на розгляді комітету, при цьому на комітетські засідання також можуть бути запрошені експерти або представники профільних міністерств.
З 2012 року було здійснено більше 1 000 спроб народної законодавчої ініціативи в Фінляндії, з яких лише 32 набрали потрібну кількість заяв на згоду та були передані до парламенту.
Уже 5 березня 2013 року найперша ініціатива, яка набрала необхідну кількість підписів, була передана до парламенту. Це була ініціатива щодо заборони хутряної індустрії в країні. Після проходження парламентських процедур ініціатива була відхилена 19 червня того ж року. Друга ініціатива щодо змін закону про авторські права та четверта ініціатива щодо реформування системи енергетичних сертифікатів були також відхилені. Третя народна ініціатива, яка мала розширити права одностатевих пар, а саме давала можливість їм всиновлювати дітей та визнання транссексуалів як гендеру, викликала затяжні дебати, які тривали декілька місяців. Вищевказана ініціатива набрала рекордну кількість заяв на підтримку - 166 851. Комітет розглядав законопроєкт протягом 3 місяців - з 13 березня по 25 червня 2014 року, після чого рекомендував парламенту відхилити ініціативу. Незважаючи на рекомендацію комітету, 28 листопада 2014 року парламент підтримав законопроєкт у першому читанні 105 голосами проти 92, а у другому читанні - 101 голосом проти 90. Закон набув чинності через 3 роки - 1 березня 2017 року. Наразі це єдина ініціатива, яку підтримав парламент Фінляндії.
Дещо відмінною є народна законодавча ініціатива в Латвії. Згідно з Конституцією право законотворення належить Сеймові, а також народу. Законопроєкти можуть вносити в Сейм: президент держави, кабінет міністрів, комісії Сейму, групи депутатів числом не менше п'яти осіб і одна десята частина виборців.
Процедура законодавчої ініціативи прописана в окремому законі “Про референдум, ініціювання законів та Європейську громадянську ініціативу”. Не менш як одна десята частини виборців має право, вказавши своє ім'я, прізвище, персональний код і дату підпису, подати до Центральної виборчої комісії повністю розроблений законопроєкт або проєкт поправок до Сатверсме (Конституції). Кожен підпис виборця протягом цих 12 місяців повинен бути завіреним у присяжного нотаріуса, за місцем проживання в органі місцевого самоврядування, сирітському суді (суд опіки), який виконує нотаріальні дії, або у керівника волості або міського управління. Завірені підписи збираються на затвердженому Центральною виборчою комісією зразку бланка. Якщо забезпечується ідентифікація тих, хто підписався і захист даних фізичних осіб, підписи можна збирати також електронно, використовуючи Єдиний портал державних і самоврядних послуг (www.latvija.lv) або іншу онлайн-систему, яку для цієї мети обирає ініціативна група, тобто система збору електронних підписів ідентична фінській.
Ініціативна група подає до Центральної виборчої комісії (ЦВК) заяву і законопроєкт або проєкт поправок до Сатверсме, за який планується збір підписів виборців. ЦВК, в свою чергу, вирішує чи реєструвати законопроєкт, чи відправити на усунення недоліків. Відмовити в реєстрації можливо у разі невідповідності формальним вимогам щодо збору підписів ініціативною групою або якщо проєкт правок/законопроєкт не є до кінця розробленим. Ініціативна група може оскаржити рішення Центральної виборчої комісії про відмову в реєстрації ініціативи.
Отримавши поданий виборцями законопроєкт або проєкт поправок до Сатверсме і долучені до нього підписи, Центральна виборча комісія рахує підписи, перевіряє, чи є особи, що підписались, виборцями. Їх має бути не менше однієї десятої частини від кількості латвійських громадян, що мають право голосу, Центральна виборча комісія не пізніше, ніж протягом трьох днів повідомляє про це президенту держави і відправляє йому поданий законопроєкт або проєкт поправок до Конституції. Президент держави подає даний законопроєкт або проєкт поправок до Конституції в Сейм. Сейм повинен розглянути даний законопроєкт або проєкт поправок на тій сесії, під час якої подано ініціативу. Якщо Сейм не може прийняти законопроєкт або проєкт поправок до Конституції без поправок, то народна ініціатива виноситься на національний референдум.
В 1995 році відбулась перша спроба народної законодавчої ініціативи, 31 липня Альянс за вітчизну та свободу ініціював збір підписів на підтримку “Закону про громадянство”, але вдалось зібрати лише 116 153 підписів виборців при необхідних 131 145.
Наступна спроба відбулась 30 березня 2000 року. Латвійський профсоюз “Енергія” ініціював збір підписів за зміни до “Закону про енергетику”. Згідно з текстом законопроєкту пропонувалось, щоб Акціонерне товариство “Latvenergo” знаходилось виключно у державній власності та не могло передаватись як забезпечення по кредитах. Потрібно було зібрати 134 195 підписів виборців, в результаті ж ініціативу підтримали 300 749 виборців. Після передачі законопроєкту до парламенту - його було підтримано без змін.
Остання народна ініціатива, де був закритий збір підписів була подана 31 серпня 2018 року, збір підписів закінчився 18 вересня 2019 року. Ініціативою планувалось прийняття закону, який відмінив би Закон “Про референдум, ініціювання законів та Європейську громадянську ініціативу”. Згідно із текстом законопроєкту, в ньому планувалась лише одна стаття: “Скасувати закон від 8 листопада 2012 “Про референдум, ініціювання законів та Європейську громадянську ініціативу”.Ініціатором була Асоціація “Відкрите партнерство в Латвії”, потрібно було зібрати 155 224 підписи виборців, проте за рік ініціативу підтримали лише 2586 виборців. Цікавим є той факт, що остання ініціатива, яка була подана до ЦВК, є ідентичною вищевказаній ініціативі, з єдиною різницею - тепер потрібно зібрати мінімум 154 868 підписів виборців. Ініціатива була подана 29 серпня 2019 року, а збір підписів почався 20 вересня 2019 року.
На відміну від вищезазначених країн, угорські законодавці вирішили виключити з нової Конституції Угорщини, яка набула чинності 1 січня 2012 р., право народної законодавчої ініціативи. Конституція Угорщини 1949 р. та Закон «Про референдум і народну ініціативу» 1989 р. передбачали, що для представлення народної законодавчої ініціативи президентові Національної виборчої комісії потрібно було зібрати протягом двох місяців щонайменше 50 000 підписів громадян, що володіють виборчим правом. За новою конституцією угорці обмежені у праві звертатися до Конституційного суду. Референдуми щодо поправок до конституції і виборчого закону виключаються. Інструментом прямої демократії стали національні консультації з населенням щодо місцевих політик та законодавчих актів.
Отже, використання інструментів прямої демократії може залучити громадян до законопроєктної роботи, функціонувати як противага парламентській більшості. Однак, з огляду на досвід європейських країн, використання народної ініціативи має і свої недоліки. В залежності від законодавчо врегульованих процедур, в деяких країнах необхідно вкладати багато ресурсів на просування запропонованих ініціатив, у разі активного використання інструменту є ризики зниження громадської залученості через частоту голосувань. З огляду на те, що відповідний інструмент прямої демократії може бути запроваджений в Україні, законодавцям та громадянам слід звертати увагу на міжнародні практики з метою виокремлення позитивного та негативного досвіду країн для подальшого планування процедур.
Про те, як європейці використовують інструмент народного вето, читайте за посиланням.