Забезпечення реалізації прав вразливих груп виборців: жінки

Матеріал створено в межах проєкту "Просування демократичної доброчесності та врядування в Україні", що реалізується Громадянською мережею ОПОРА за підтримки ЄС. Його зміст є виключною відповідальністю Громадянської мережі ОПОРА і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

 

ОПОРА починає серію матеріалів про виборчі права окремих категорій населення, і перша публікація присвячена виборчим правам жінок. У дослідженні проаналізовано еволюцію гендерних квот в українському законодавстві, а також досвід європейських країн у сфері забезпечення збалансованого гендерного представництва у виборних органах. Особливу увагу приділено викликам, зумовленим повномасштабною війною, зокрема проблемі цензу осілості для мільйонів жінок, що змушені були релокуватися за кордон. 

 

1. Вступ

До позачергових виборів народних депутатів України 2019 року Україна посідала одне з останніх місць у Європі за рівнем представленості жінок у парламенті (12%). Не набагато кращим був і рівень їх представленості у місцевих радах, зокрема на посадах голів.

Після парламентських виборів 2019 року та чергових місцевих виборів 2020 року рівень представленості жінок у виборних органах зріс. У поточному скликанні Верховної Ради їх частка становить 21% (85 із 401 народного депутата України). За цим показником Україна посідає 80 місце у світі. Станом на 11 грудня 2020 року частка жінок в обласних радах у середньому становила 28%, у районних радах — 33–34%, у радах громад (із кількістю виборців понад 10 000) — 32–33%, у радах малих громад (до 10 000 виборців) — 41–42%, на посадах голів громад — 18%. 

Покращення рівня представництва жінок у виборних органах в Україні зумовлене низкою чинників. На парламентських виборах 2019 року більшість партій включила до своїх списків більше жінок, ніж на попередніх виборах (від 20% до 29%), а на місцевих виборах 2020 року вперше з часів незалежності було застосовано квоту представництва однієї з двох статей (далі в документі в цьому розділі для скорочення вживатиметься слово "квота". Квота зобов’язувала партійні організації включити до кожної пʼятірки свого загального списку та списку в територіальному окрузі на виборах за пропорційною системою не менш як двох кандидатів кожної статі, а за мажоритарною системою відносної більшості у багатомандатних округах — висунути не менш як 30% осіб однієї статі. 

Певну роль у більш активному висуванні жінок на парламентських виборах 2019 року також відіграв Закон “Про політичні партії в Україні”, який після змін у 2015 році передбачив розподіл 10% загального щорічного обсягу державного фінансування партій порівну між тими партіями, від яких кількість обраних представників однієї статі не перевищувала 2/3 від загальної кількості обраних від них депутатів.

Попри ці спроби позитивних змін, за рівнем представленості жінок у парламенті та виборних органах самоврядування Україна все одно помітно відстає від середнього по ЄС рівня (33,4% для парламентів станом на 2024 рік, 34,8 % — у муніципальних радах та 36,3% — в регіональних асамблеях). У Звіті за 2025 рік щодо України Європейська комісія відзначила, що жінки залишаються недопредставленими в українській політиці та прийнятті рішень.

За даними соціологічного опитування, яке на замовлення Громадянської мережі ОПОРА Київський міжнародний інститут соціології провів у 2024 році, 14% респондентів вважали, що для жінок  існує найбільше перешкод для голосування на повоєнних виборах. На думку 15,4% респондентів, із найбільшими перешкодами жінки стикаються в процесі реалізації пасивного виборчого права. Близько половини українців (50,4%) переконані, що держава має сприяти забезпеченню виборчих прав вразливих категорій шляхом запровадження обов'язкових місць (квот) у списках кандидатів, зокрема й для жінок. 14,4% респондентів вважали, що наявні гендерні квоти є достатніми, а 20,3% взагалі були переконані, що будь-які квоти, зокрема гендерні, не потрібні.

Проведені для нашого дослідження експертні інтервʼю свідчать, що жінки не стикаються з проблемами в реалізації активного виборчого права саме за ознакою статі: основні перешкоди в реалізації права голосу на виборах повʼязані не зі статтю, а з додатковим перебуванням жінки в іншому статусі — військовослужбовиці, внутрішньо переміщеної особи, особи з інвалідністю тощо. Водночас опитані експерти й експертки відзначили, що і на рівні законодавства, і на практиці існує низка проблем, які перешкоджають реалізації жінками права бути обраними на загальнодержавних та місцевих виборах.

 

2. Міжнародні стандарти

На міжнародному рівні основу для забезпечення рівних прав жінок та чоловіків в усіх сферах життя було закладено ще в Загальній декларації прав людини 1948 року: її ст. 2 закріпила рівність жінок та чоловіків у реалізації передбачених Загальною декларацією прав, а ст. 21 — принцип рівного виборчого права. Аналогічні положення ввійшли й до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ст. 2, 3, 25). В тлумачення ст. 25 Пакту, наданого Комітетом ООН з прав людини, передбачене зобов’язання держави у забезпеченні реальної, а не формальної участі громадян у політичному житті, усуненні фактичних бар’єрів для участі в ньому окремих груп і за потреби застосування спеціальних тимчасових заходів, зокрема квот, для історично недопредставлених груп.

Більш предметно політичні права жінок визначено Конвенцією про політичні права жінок 1952 року, ст. ст. 1–3 якої закріпили право жінок нарівні з чоловіками обирати й бути обраними до всіх виборних інституцій. 

Положення вищезгаданої Конвенції були суттєво посилені Конвенцією ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW) 1979 року. Згідно зі ст. 7 CEDAW, держави-учасниці мають вжити всіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації жінок у політичному та громадському житті держави й забезпечити жінкам на рівних із чоловіками умовах право голосувати на всіх виборах і референдумах та бути обраними до всіх виборних органів. Ст. 4 Конвенції прямо передбачає, що тимчасові спеціальні заходи для забезпечення фактичної рівності не вважаються дискримінацією. У Загальній рекомендації №23 (1997) та Загальній рекомендації №40 (2024) Комітет CEDAW підкреслив необхідність забезпечення паритетного представництва у виборних органах і системах прийняття рішень (наприклад при підписанні мирних угод, у складі переговорних делегацій тощо) та наголосив, що встановлення мети представництва жінок у виборних органах влади на рівні менш як 50% суперечить цілям CEDAW, оскільки констатує й виправдовує фактичну нерівність жінок та чоловіків. 

Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ) окремо не закріплює політичних прав жінок, але її ст. 14 забороняє дискримінацію за будь-якими ознаками, зокрема за ознакою статі. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі Zevnik and others v. Slovenia (заява №54893/18, рішення від 5 грудня 2019 року) визнав скаргу щодо відмови у реєстрації списку кандидатів на виборах у звʼязку з недотриманням гендерної квоти неприйнятною, однак підтвердив, що просування гендерної рівності є основною метою держав-членів Ради Європи, підкреслив легітимність квот як засобу досягнення цієї мети, а відмову в реєстрації списків — пропорційним заходом, який не порушує права на вільні вибори, передбаченого ст. 3 Протоколу №1 до ЄКПЛ. 

Органи Ради Європи (Парламентська асамблея (ПАРЄ), Комітет Міністрів, Конгрес місцевих та регіональних влад) напрацювали низку рекомендаційних документів, які пропонують заходи для забезпечення гендерної рівності під час формування виборних органів. Серед цих документів:

• Рекомендація Комітету Міністрів державам-членам Rec (2003)3 щодо збалансованої участі жінок і чоловіків у політичному та публічному прийнятті рішень;
• Рекомендація №1674 (2004) про участь жінок у виборах;
• Резолюція ПАРЄ №1489 (2006) про механізми забезпечення участі жінок у прийнятті рішень;
• Рекомендація Конгресу місцевих та регіональних влад №273 (2009) про рівний доступ до місцевих і регіональних виборів;
• Резолюція ПАРЄ №1706 (2010) “Збільшення представництва жінок в політиці через виборчу систему”.

Ці документи рекомендують:

• вжити заходів для забезпечення мінімального рівня представництва жінок у парламенті та інших виборних органах до рівня не менше 40%;
• забезпечити внесення змін до національних конституцій та виборчих законів, які б дозволяли вжиття позитивних дискримінаційних заходів для забезпечення представництва недопредставленої статі;
• якщо виборчі системи перешкоджають належному представництву жінок у виборних органах — розглянути можливість їх реформування або інших змін, які б забезпечували гендерно збалансоване представництво;
• у випадку застосування на виборах пропорційної виборчої системи — розглянути доцільність запровадження квоти, яка б забезпечувала не лише високу частку жінок-кандидатів (в ідеалі — не менш як 40%), а й чергування кандидатів кожної статі у списку, запровадження ефективних санкцій (переважно не фінансових, а у формі відмови в реєстрації списку);
• у випадку застосування на виборах мажоритарних систем — запровадити принцип, за яким під час розв'язання питання про висування кандидата в окрузі партія має обрати між кандидатом і кандидаткою, або передбачити інші заходи посилення представництва жінок (обовʼязкові квоти для жінок у партіях тощо), запровадити ефективні санкції за недотримання цих вимог;
• запровадити на регіональному й місцевому рівнях виборчу систему, яка передбачатиме чергування кандидатів різної статі у списках (щонайменше 1 до 3) із застосуванням фінансових покарань у випадку порушення цієї вимоги;
• обмежити кількість виборних посад (на місцевому, регіональному, національному та європейському рівнях), які може одночасно обіймати одна й та сама особа;
• заохотити партії добровільно впроваджувати квоти й інші засоби забезпечення більш збалансованого представництва, зокрема під час формування їхніх внутрішніх органів прийняття рішень, насамперед тих, які відповідають за висування кандидатів на виборах;
• заохотити партії до забезпечення гендерної рівності через державне фінансування партій — для партій, які забезпечили 40% рівень представництва у своїх органах і серед обраних кандидатів;
• передбачити поєднання законодавчих та адміністративних заходів у напрямі посилення представництва жінок з іншими заходами: гендерно орієнтованою громадянською просвітою, програмами тренінгів для заохочення балотування жінок на виборах, а також програмами подолання гендерних стереотипів та упередженості щодо кандидаток, зокрема в партіях, медіа та профспілках;
• передбачити залучення неурядових організацій до проведення відповідних інформаційних кампаній;
• забезпечити рівний доступ до медіа для кандидатів та кандидаток і заохочувати представників медіа забезпечувати рівну впізнаваність кандидатів, кандидаток та обраних представників і представниць, особливо під час виборчих періодів;
• вжити заходів для визнання колективного (сімейного) голосування на виборах незаконним;
• покращити умови роботи у виборних органах для забезпечення більш демократичного доступу до них, вжити заходів для паритетного представництва жінок у міжнародних делегаціях, переговорних групах, комітетах із медіації.

 

У Кодексі належних практик у виборчих справах Венеційської комісії забезпечення збалансованого представництва жінок та чоловіків у виборних органах розглядається як елемент принципу рівного виборчого права. Комісія також наголошує, що положення законодавства, якими встановлено мінімальний відсоток представництва кожної статі серед кандидатів, не повинен вважатися таким, що суперечить принципу рівного виборчого права, якщо ці положення базуються на конституційній основі.

3. Чинне регулювання та його відповідність міжнародним стандартам

Виборчий кодекс України (далі — ВК України, ВКУ), як і попереднє виборче законодавство, не передбачає жодних відмінностей у змісті й обсязі активного виборчого права для жінок та чоловіків. Регулювання активного виборчого права жінок повністю відповідає міжнародним стандартам.

Протягом тривалого часу закони про вибори в Україні не передбачали також жодних відмінностей у змісті, обсязі та процедурах реалізації пасивного виборчого права жінками й чоловіками. Перші спроби забезпечення більш збалансованого представництва статей були впроваджені у 2013 році, коли до Закону “Про політичні партії в Україні” внесли зміни, що зобовʼязали партії визначити у своїх статутах квоти мінімального представництва жінок і чоловіків у списках на парламентських виборах та серед кандидатів у депутати місцевих рад в багатомандатних округах на рівні не менше 30% загальної кількості кандидатів. Закон “Про місцеві вибори” 2015 року поклав на місцеві організації партій обовʼязок забезпечити представництво осіб однієї статі у виборчих списках у багатомандатних округах на рівні не менш як 30%. Втім, оскільки недотримання квоти не було включене до підстав відмови у реєстрації, більшість партій проігнорували цю вимогу. Згідно з аналізом виборчих списків кандидатів на виборах до обласних рад 2015 року, який провела ОПОРА, із 13 політичних партій, які надали найбільше кандидатів до обласних рад, жодна не дотрималася вимоги гарантування 30% представництва осіб однієї статі у своїх виборчих списках. Найвідповідальніше до виконання положень Закону підійшло Об’єднання “Самопоміч”, яке в 15 з 16 запропонованих виборчих списків дотрималося виборчої квоти. 

Протягом 2015–2019 років парламент ужив більш суттєвих заходів для забезпечення збалансованого представництва жінок та чоловіків у виборних органах:

• перехід на пропорційну виборчу систему на виборах народних депутатів та виборах до місцевих рад у громадах із кількістю виборців 10 000 і більше. Пропорційна система — більш сприятлива для забезпечення збалансованого представництва жінок і чоловіків порівняно з мажоритарними системами, особливо якщо її застосування поєднується з гендерними квотами, встановленими законом або самими партіями; 
• законодавче закріплення обовʼязковості включення до кожної пʼятірки кожного виборчого списку за пропорційною системою не менш як двох кандидатів кожної статі. Застосування цих положень у поєднанні з переходом на пропорційну виборчу систему зумовило суттєве зростання частки жінок у представницьких органах місцевого самоврядування за результатами чергових місцевих виборів 2020 року (більш детально див. Вступ)
• запровадження додаткового державного фінансування (10% від його загального щорічного обсягу) для партій, кількість обраних представників однієї статі від яких не перевищує двох третин від загальної кількості обраних від таких партій депутатів. За результатами позачергових виборів народних депутатів 2019 року, право на таке фінансування отримали партії “Європейська Солідарність” (37% жінок обрано за партійним списком) та “Голос” (47,6% жінок обрано за партійним списком), які поділили його між собою порівну.

Наведені вище заходи відповідають міжнародним стандартам. Деякі з опитаних для цього дослідження експертів та експерток наголосили, що квоту можна збільшити до 50%. Однак таку позицію поділяють далеко не всі опитані, зокрема через зміщення гендерного балансу в окремих регіонах — або за рахунок масового виїзду жінок за межі держави (що призвело до збільшення частки чоловіків серед мешканців відповідних територій) або, навпаки, через суттєве зменшення кількості чоловіків через мобілізацію і безповоротні втрати.

Попри вжиття позитивних заходів у напрямі забезпечення збалансованого представництва обох статей у виборних органах, окремі положення чинного законодавства все ж потребують удосконалення:

• Конституція України не дає однозначної відповіді на питання про те, чи відповідає запровадження квот та інших засобів забезпечення більш збалансованого представництва ст. 24 Основного Закону в частині рівності громадян перед законом, зокрема за ознакою статі. Відсутність офіційного тлумачення цієї статті Конституційним Судом, прецеденти визнання квот неконституційними навіть в останні роки (більш детально див. нижче), а також посилання Венеційської комісії на те, що гендерні квоти є допустимими, якщо вони передбачені Конституцією, дають противникам квот в Україні додаткові аргументи на користь їх неконституційності (хоча, згідно з міжнародним правом та практикою ЄСПЛ, вони й не вважаються дискримінацією за ознакою статі). Це підтверджують і результати інтервʼю, зокрема серед експертів-чоловіків, окремі з яких вважають гендерні квоти такими, що не відповідають Основному Закону;
• ВК України не передбачає розподілу ефірного часу на телебаченні й радіо у звʼязку зі здійсненням агітації на виборах порівну між кандидатами обох статей від партій, що висунули кандидатів, а також кандидатами в багатомандатних округах;
• у законодавстві немає положень, які б стимулювали партії до забезпечення збалансованого представництва жінок та чоловіків у керівних органах партій та їхніх територіальних організацій — політичних радах, виконкомах, президіях, контрольно-ревізійних органах та підрозділах внутрішнього фінансового аудиту, на зʼїздах, конференціях тощо;
• положення Закону “Про політичні партії в Україні” щодо розподілу державного фінансування партій порівну між партіями, які забезпечили обрання до парламенту не більш ніж двох третин кандидатів однієї статі з-поміж загальної кількості висунутих ними кандидатів, втратили стимулюючу роль, оскільки запровадження на парламентських виборах 40% квоти може призвести до обрання від усіх партій не більш ніж двох третин представників однієї статі та, відповідно, розподілу відповідного державного фінансування між усіма партіями, які на майбутніх парламентських виборах подолають виборчий барʼєр;
• на державному рівні не передбачено фінансування жодних програм політичної просвіти для жінок, аби стимулювати їх висуватися на виборах і загалом брати участь у політичних процесах. Такі програми впроваджують громадські організації за кошти міжнародної технічної або іншої закордонної фінансової допомоги.

Таким чином, попри вжиття законодавцем заходів, спрямованих на забезпечення збалансованого представництва обох статей у виборних органах, наявні інструменти у цій сфері все ще потребують зміцнення або доповнення.

 

4. Практика держав-членів ЄС

У переважній більшості держав-членів ЄС законодавство, попри рекомендації Ради Європи, не закріплює будь-яких особливих інструментів забезпечення збалансованого представництва жінок та чоловіків у виборних органах. Так, гендерних квот немає в Австрії, Болгарії, Данії, Естонії, Кіпрі, Латвії, Литві, Нідерландах, Німеччині, Словаччині, Угорщині, Фінляндії, Чехії, Швеції.

У багатьох із цих держав політичні партії (переважно партії лівого спрямування, “зелені”) добровільно запровадили гендерні квоти (добровільні партійні квоти) у своїх внутрішньопартійних документах. Серед таких держав — Австрія (квоти варіюються від 40 до 50%), Нідерланди, Німеччина, Фінляндія та Швеція.

У деяких державах (Данія) квоти не передбачені ні законодавством, ні внутрішньопартійними документами, однак вкорінена практика збалансованого висування представників обох статей забезпечує збалансованість гендерного представництва серед обраних депутатів (наприклад, за відсутності законодавчих і добровільних квот у Данії, частка жінок у парламенті становить 45%, що є одним із найвищих показників не лише в Європі, а й у світі).

У державах, де практика добровільного впровадження квот партіями не є поширеною, а законодавець не передбачив додаткових інструментів збалансованого представництва жінок і чоловіків, частка жінок у виборних органах значно нижча, ніж у середньому по ЄС. Серед прикладів — Болгарія (27% жінок), Кіпр (14%), Угорщина (15%). Така ситуація є додатковим аргументом на користь впровадження квот або інших інструментів забезпечення збалансованого гендерного представництва у виборних органах.

На законодавчому рівні обовʼязкові гендерні квоти запроваджено у 12 державах ЄС, причому деякі з них (Франція, Ірландія) застосовують на виборах системи, які традиційно вважаються несприятливими для забезпечення належного представництва жінок. У цих двох державах обовʼязок партій щодо збалансованого висування кандидатів поширюється на всю територію держави, а не окремий округ (що було б узагалі неможливо, наприклад, у Франції, де вибори до нижньої палати парламенту проводять в одномандатних округах). 

Протягом тривалого часу закріплення на законодавчому рівні квот оцінювали неоднозначно з погляду їх відповідності вимогам національних конституцій. Хоча, згідно зі ст. 4 СEDAW, гендерні квоти не вважаються дискримінацією за ознакою статі (такої самої позиції загалом дотримується і ЄСПЛ), конституційні суди Італії (1995 рік) та Франції (1982 рік) визнавали їх неконституційними саме через порушення гендерної рівності. Аналогічної позиції дотримуються і конституційні суди окремих федеральних земель Німеччини (Тюрингія (2020 рік) — через порушення принципу рівних та вільних виборів, інституційної автономії партій та демократичного представництва, Бранденбург (2020 рік) — через порушення принципу партійної автономії та свободи вибору). У Франції й Італії гендерні квоти вдалося запровадити лише після внесення змін до конституцій. Як зазначалося вище, позиція Венеційської комісії полягає у тому, що гендерні квоти не є дискримінаційним заходом, якщо для їх впровадження наявні конституційні підстави.

У тих державах, де на законодавчому рівні було запроваджено гендерні квоти, їх величина (за винятком Польщі та Словенії) становить не менше 40%. Для уникнення можливих дискусій щодо конституційності, квоти сформульовано гендерно нейтрально, тобто через мінімальний або максимальний рівень представництва кандидатів обох статей у списках чи з-поміж загальної кількості кандидатів. Чергування кандидатів у списках передбачено далеко не в усіх державах — лише в Бельгії, Іспанії, Португалії та Словенії. Як видно з Таблиці 1, обовʼязковість чергування кандидатів і кандидаток у списку з одночасним впровадженням квоти дозволяє досягти (залежно від особливостей пропорційної виборчої системи) рівня представництва, який відповідає квоті. У державах, де чергування кандидатів у списках не передбачено, загальний рівень представленості жінок у парламенті є нижчим.

Найбільш поширеною і найбільш дієвою санкцією за недотримання квот є відмова у реєстрації всього списку кандидатів, в якому не забезпечено збалансоване представництво жінок та чоловіків. Цю санкцію — як і свого часу саму гендерну квоту — сприймають неоднозначно з погляду її пропорційності, оскільки вона передбачає обмеження пасивних виборчих прав кандидатів (як жінок, так і чоловіків), які не порушували закон, адже не вони висували список кандидатів і не вони мають нести відповідальність за його гендерний склад. У 2015 році Конституційний Суд Хорватії визнав неконституційними положення виборчого законодавства, які передбачали відмову в реєстрації списку кандидатів на виборах, в якому не було дотримано гендерної квоти. Основною підставою для рішення стало те, що, на думку Суду, відмова у реєстрації є санкцією, непропорційною поставленій меті. У звʼязку з цим, парламент Хорватії вніс до закону про парламентські вибори зміни, які запровадили адміністративну відповідальність (штраф) за недотримання квоти. Загалом фінансові санкції (штрафи або зменшення обсягу державного фінансування) є другим за поширеністю інструментом забезпечення дієвості квот. Вони передбачені законодавством Ірландії, Люксембургу, Румунії, Франції та вже згаданої Хорватії.

Певною мірою унікальним є механізм забезпечення збалансованого представництва жінок і чоловіків у парламенті Мальти, вибори до якого відбуваються за системою єдиного перехідного голосу.. Гендерний баланс у парламенті Мальти забезпечується не на етапі висування кандидатів, як у більшості інших держав ЄС, а після проведення виборів. За статтею 52-А конституції, запровадженою в 2021 році, якщо кількість представників будь-якої статі в Палаті представників становить менш як 40%, склад парламенту збільшується на певну кількість місць (до 12), щоб забезпечити мінімальний рівень представництва жінок або чоловіків на рівні 40%. При цьому місця отримують кандидати недопредставленої статі, яких не було обрано, однак які отримали найбільші частки від ділення поданих за них голосів в округах на виборчу квоту. Розподіляють ці місця лише між кандидатами від партій, які отримали представництво в парламенті.

 

Таблиця 1. Обов’язкові гендерні квоти на парламентських виборах у державах-членах ЄС

 

 

У низці держав законодавство підтримує паритетне представництво статей у парламенті через державне фінансування партій. У державах ЄС державне фінансування застосовують як інструмент покарання за недотримання визначеної законодавством квоти. Наприклад, у Франції, якщо партія висунула в одномандатних округах менш як 50% жінок (допускається відхилення у 2%), обсяг її щорічного фінансування зменшується пропорційно до недопредставленості жінок серед висунутих кандидатів. Аналогічний підхід застосовують у Люксембурзі. В Ірландії висування партією менш як 40% жінок в усіх округах призводить до скорочення державного фінансування такої партії вдвічі. В низці держав поза ЄС законодавство передбачає надання партіям додаткового фінансування у випадку забезпечення висування певної кількості жінок на виборах або їх обрання до законодавчого органу. Крім, України до таких держав входять, зокрема, Соломонові острови (додаткове державне фінансування у випадку обрання принаймні однієї жінки), Ефіопія (збільшення обсягу фінансування пропорційно до кількості висунутих на парламентських виборах жінок), Грузія (додаткове державне фінансування у випадку включення представника іншої статі до кожної трійки кандидатів у списку) тощо.

Як бачимо, впровадження партіями добровільних квот може забезпечувати збалансоване представництво жінок і чоловіків у виборних органах лише за умови певного рівня політичної культури та відсутності гендерних стереотипів. За відсутності таких умов впровадження обовʼязкових квот є найбільш ефективним інструментом забезпечення належного рівня представництва жінок у виборних органах. Ці квоти впроваджено у 12 з 27 держав-членів ЄС. У більшості випадків розмір квоти становить 40% для будь-якої статі; в деяких випадках законодавець покладає на партії обовʼязок не лише дотримання квот, а й чергування кандидатів кожної статі у списках. Основною і найбільш поширеною санкцією за недотримання квот є відмова у реєстрації всього списку кандидатів, хоча в деяких державах її пропорційність поставили під сумнів. Альтернативою відмови в реєстрації є втрата частини державного фінансування або штрафування партій. Дієвість цих санкцій залежить від частки державного фінансування у бюджеті партії та величини штрафів.

 

5. Забезпечення виборчих прав жінок: експертний погляд на основні проблеми

Результати проведених ОПОРОЮ експертних інтервʼю свідчать, що жінки стикаються з низкою практичних перешкод у реалізації пасивного виборчого права, які або не заохочують їх висувати свої кандидатури на виборах, або змушують достроково складати повноваження у разі обрання. Серед основних перешкод у реалізації пасивного виборчого права жінками опитані експерти й експертки відзначали такі:

• Потенційна неможливість балотуватися на загальнодержавних виборах у звʼязку з тривалим перебуванням за межами України та складнощі, повʼязані з голосуванням за кордоном. Конституція України передбачає ценз осілості для кандидатів у Президенти (10 років) та кандидатів у народні депутати України (5 років). Вичерпний перелік винятків із нього визначено ВКУ, і до нього не входить вимушене перебування за межами України у звʼязку зі збройною агресією проти України. Відповідно, мільйони українських жінок (а саме вони становлять переважну більшість вимушено переміщених за кордон виборців), згідно з чинним ВКУ, не матимуть права балотуватися на перших повоєнних загальнодержавних виборах. Наявна система закордонних виборчих дільниць, утворених при дипломатичних установах, не зможе забезпечити можливість голосування на виборах більшості виборців, які залишатимуться за кордоном на момент проведення перших повоєнних виборів, адже до деяких із таких дільниць буде віднесено десятки тисяч виборців. Забезпечити їх голосування протягом одного дня буде фізично неможливо. Більш детально ці проблеми висвітлено у розділі “Забезпечення реалізації виборчих прав вимушено переміщеними особами” цього дослідження.
• Довічне збереження за народними депутатами статусу політично значущої особи (ПЕП). 26 жовтня 2023 року до Закону “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення” було внесено зміни, які передбачили довічне збереження за національними публічними діячами вищого рівня (до яких належать і народні депутати) статусу політично значущої особи та, відповідно, довічного фінансового моніторингу їхньої діяльності. Окремі експерти й експертки відзначали, що заміна трирічного фінансового моніторингу довічним є однією з причин кадрового дефіциту на вищих ланках публічного врядування та небажання громадян (зокрема й жінок) брати участь у політиці й балотуватися на виборах. На практиці депутати вже під час здійснення повноважень стикаються з низкою проблем: труднощами у проведенні певних розрахунків, блокуванням рахунків, проблемами у знятті власних готівкових коштів за кордоном, складнощами у відкритті рахунків у банках тощо. Деякі опитані експерти й експертки ставили під сумнів доцільність довічного збереження за народними депутатами цього статусу. Практика довічного збереження статусу ПЕП не поширена в Європі — фінансовий моніторинг щодо ПЕП триває протягом строку їхніх повноважень і певний час після їх припинення, однак більш поширеним є ризикоорієнтований підхід — за відсутності підозрілих операцій чи з втратою особою впливу фінансовий моніторинг щодо неї у більшості випадків припиняється.
• Неможливість виїзду депутаток за межі держави у період дії режиму воєнного стану. 27 січня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №69 “Про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України”, за якою народні депутати, депутати місцевих рад та деякі інші категорії посадових осіб отримали право виїжджати за кордон лише на підставі рішення про службове відрядження (з погодженням керівництва відповідного органу). Без службового відрядження цим категоріям посадових осіб було дозволено виїзд лише у виняткових випадках: відвідування неповнолітніх дітей одинокими батьками або матерями, виїзд на лікування, у разі смерті близького родича тощо. Прийняття цієї постанови стало однією з причин складання повноважень депутатками. Наприклад, саме через цю заборону склали повноваження 7 депутаток Луцької районної ради Волинської області. Обмеження на виїзд депутаток місцевих рад (якщо вони працюють на громадських засадах) було скасоване у 2025 році (постанова Кабінету Міністрів України №1054 від 27 серпня 2025 року), однак вони продовжують діяти щодо народних депутатів України. У листопаді 2025 року Шостий апеляційний адміністративний суд у справі за позовом Петра Порошенка визнав Постанову Кабінету Міністрів від 27 січня 2023 року протиправною в частині обмежень на виїзд за кордон для народних депутатів, однак рішення не набуло законної сили, а його виконання потребує внесення змін до Постанови самим Кабінетом Міністрів. На проблему обмеження прав опозиції щодо виїзду за кордон звертала увагу і Європейська комісія у своєму Звіті щодо України за 2025 рік.
• Суспільні стереотипи щодо ролі жінок у політиці. Опитані експерти й експертки наголошували, що в суспільстві досі поширені стереотипні сексистські уявлення про роль жінок у суспільному і політичному житті. Як і в більшості держав Східної Європи, такі стереотипи є однією з причин небажання чоловіків голосувати за кандидаток на виборах, що негативно впливає на рівень представленості останніх у виборних органах. Це опосередковано підтверджують і результати позачергових виборів народних депутатів України 2019 року в одномандатних округах (див. вище).
• Політика самих партій щодо залучення жінок. На думку опитаних експертів та експерток, більшість партій особливо не зацікавлені активно залучати жінок у внутрішньопартійне та політичне життя. Жінки недопредставлені у керівних органах партій, а до виборчих списків їх включають лише тому, що відповідні вимоги передбачені виборчим законодавством. Опитані експерти й експертки відзначали й випадки, коли партійне керівництво, насамперед на місцевому рівні, примушувало жінок складати повноваження після проведення виборів.
• Відсутність ефективних санкцій за недотримання квот. До причин недостатньої дієвості квот на місцевих виборах 2020 року, де вони були застосовані вперше, експерти й експертки віднесли суперечливість практики їх застосування та випадки їх безкарного порушення партійними організаціями під час формування списків. У межах громадського спостереження за місцевими виборами 2020 року Громадянська мережа ОПОРА виявила непоодинокі випадки неоднозначного застосування положень ВК України щодо виборчих квот. Так, за недотримання квот у формуванні списків комісії загалом відмовляли партійним організаціям у реєстрації висунутих ними кандидатів. Однак у деяких випадках кандидатів, включені до таких списків, реєстрували. Неоднозначною була і судова практика у цій категорії справ. ВКУ передбачає обовʼязковість дотримання квот лише на етапі висування кандидатів — виключення жінок зі списків на будь-якому етапі виборчого процесу після реєстрації кандидатів до реєстрації обраних депутатів не тягне для партій жодних правових наслідків.

 

6. Подальші можливі кроки

Адаптація національного законодавства щодо забезпечення належного представництва жінок у виборних органах до міжнародних стандартів, а також усунення практичних перешкод, з якими стикаються жінки у реалізації свого пасивного виборчого права, потребує як внесення змін до законодавства, так і певних організаційних, насамперед просвітницьких кроків.

 

6.1. Усунення обмежень права на свободу пересування для народних депутатів України під час дії режиму воєнного стану

Ст. 26 Закону “Про статус народного депутата України” забороняє обмеження повноважень депутата, його конституційних прав і свобод (зокрема права на свободу пересування) в умовах воєнного стану. Встановлені Кабінетом Міністрів особливості перетину державного кордону народними депутатами суперечать цьому закону — вони встановлені актом нижчої юридичної сили і прямо порушують вимоги ст. 26 Закону. У Звіті щодо України за 2025 рік Європейська комісія відзначала, що обмеження на виїзд за межі держави для народних депутатів є, по суті, інструментом тиску на опозицію. Протиправність цих обмежень була підтверджена і в судовому порядку. Незалежно від вступу в силу рішення Шостого апеляційного суду України за позовом народного депутата України Петра Порошенка, який оскаржував законність цих обмежень, Кабінету Міністрів України варто внести зміни до Постанови №69 від 27 січня 2023 року, які усунуть невідповідність Постанови вимогам Закону “Про статус народного депутата України” — тим більше, що аналогічні обмеження на перетин державного кордону депутатами місцевих рад Уряд вже скасував.

 

6.2. Протидія сексизму

У чинному законодавстві поняття «сексизму» чітко не визначено, що зменшує ефективність протидії цьому явищу та унеможливлює притягнення до відповідальності саме за «сексизм», а не порушення рівноправності громадян за ознакою статі у розумінні ст. 161 Кримінального кодексу України.

З 2021 року на розгляд парламенту було внесено низку законопроєктів (№№4598, 4598-1 та 4598-2), які передбачали закріплення поняття сексизму в загальному законодавстві про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Прийняття одного з цих законопроєктів дало б змогу врегулювати особливості протидії сексизму в вужчих сферах регулювання, зокрема і в контексті виборів. Жоден із цих проєктів не був прийнятий навіть у першому читанні — як і законопроєкти, які пропонували встановити адміністративну відповідальність за сексизм (№№4599, 4599-1 та 4599-2).

27 травня 2024 року на розгляд Верховної Ради України група народних депутатів України (Аліна Загоруйко, Олена Шуляк та ін.) внесла законопроєкт №11300 “Про внесення змін до Виборчого кодексу України щодо протидії сексизму у виборчих процесах та забезпечення збалансованого представництва жінок та чоловіків у Верховній Раді України та місцевих радах”. Серед іншого, цей проєкт передбачає закріплення у ВКУ поняття сексизму та встановлення заборони на передвиборну агітацію, яка поєднується з ним. Як і інші проєкти у цій сфері, він не був прийнятий навіть у першому читанні.

Забезпечення протидії сексизму під час виборів потребує закріплення визначення цього поняття у Законі “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків”, встановлення обмеження на агітацію, яка поєднується з сексизмом, у ВК України, запровадження адміністративної та кримінальної відповідальності за сексизм, а також розмежування підстав для цих форм відповідальності. Це потребує прийняття законопроєктів №№4598, 4599 та 11300, а також внесення змін до Кримінального кодексу, які цими законопроєктами не передбачені.

 

6.3. Подолання гендерних стереотипів

12 серпня 2022 року Розпорядженням Кабінету Міністрів України №752-р було затверджено Державну стратегію забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року та операційний план з її реалізації на 2022–2024 роки. Стратегія визначає напрями забезпечення гендерної рівності у різних сферах життя (охорона здоровʼя, освіта, економіка, медійна сфера тощо), однак не передбачає жодних кроків у напрямі подальшого забезпечення збалансованого представництва жінок і чоловіків у виборних органах, підвищення рівня обізнаності жінок щодо важливості участі в політичних процесах, подолання суспільних стереотипів у політичній сфері. 

Інформаційні кампанії для подолання гендерних стереотипів у політиці проводить не державою, а неурядові організації, переважно за фінансової підтримки міжнародних донорів. Однак схвалена Урядом Державна стратегія забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року, а також окремі галузеві стратегії, як-от Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року, передбачають більш активне залучення неурядових організацій у впровадження і реалізацію політики у сфері гендерної рівності та потенційний доступ неурядових організацій до державного фінансування передбачених цими документами заходів).

Подальше подолання гендерних стереотипів у політичній сфері потребує закріплення напрямів забезпечення гендерної рівності в політичній сфері у Державній стратегії. Одним із таких напрямів має бути просвіта жінок щодо участі у політичних процесах та механізмів реалізації виборчих прав, а також комплексна інформаційна кампанія у міжвиборчий період, що має на меті на подолання гендерних стереотипів у політичній сфері. Відповідальність за її проведення має бути покладена на ЦВК як орган адміністрування виборів, який несе відповідальність за підвищення правової культури учасників виборчих і референдумних процесів. До реалізації самої кампанії мають бути залучені організації громадянського суспільства. У середньостроковій перспективі фінансування відповідних навчальних та інформаційних заходів мають здійснювати не міжнародні донори, а держава — у конкурсному порядку, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Україні від 12 жовтня 2011 року №1049.

 

6.4. Підвищення дієвості квот представництва однієї з двох статей на виборах

ВК України передбачає обовʼязковість дотримання квот лише на етапі висування кандидатів. Після реєстрації кандидатів на парламентських або місцевих виборах партія може в будь-який момент ініціювати скасування їх реєстрації відповідною виборчою комісією, що може призвести до зміни балансу жінок і чоловіків серед висунутих кандидатів перед днем голосування та у сформованому за результатами виборів виборному органі. Це значною мірою знижує ефективність гендерних квот. 

Розв'язання цієї проблеми запропоноване у вже згаданому вище законопроєкті №11300, який пропонує такі інструменти посилення квот:

• порушення гендерної квоти при висуванні на парламентських або відповідних місцевих виборах не може вважатися помилкою чи неточністю у поданих для реєстрації кандидатів документах;
• порушення гендерної квоти є підставою для відмови у реєстрації включених до відповідного списку (списків) кандидатів;
• партіям та місцевим організаціям партій заборонено ініціювати скасування реєстрації висунутих ними кандидатів пізніше за визначений ВК термін перед днем голосування. Такий підхід зменшить імовірність виключення жінок зі списків кандидатів на виборах у період між реєстрацією кандидатів і днем голосування;
• у загальнодержавному списку на виборах народних депутатів та єдиному списку кандидатів на місцевих виборах, які проводяться за пропорційною системою, у випадку дострокового припинення повноважень депутата чи ненабуття ним повноважень обраним вважається наступний кандидат тієї ж статі, що і депутат, який не набув повноважень або повноваження якого були припинені достроково. Цей підхід певною мірою зменшує ймовірність тиску партій на депутаток, щоб та відмовлялися від мандату або не набували повноважень.

Законопроєкт №11300 був підготовлений у співпраці з громадськими організаціями та експертами. Парламенту необхідно прискорити його розгляд та прийняття з тим, щоб його положення можна було застосувати вже під час майбутніх перших повоєнних парламентських та місцевих виборів.

 

6.5. Заохочення партій розширювати представництво жінок у внутрішньопартійних органах

Чинний Закон “Про політичні партії в Україні” не передбачає квот під час формування керівних та контрольно-ревізійних органів політичних партій. В умовах вкоріненості гендерних стереотипів — якщо політику партії формують і реалізовують органи, сформовані в основному з чоловіків, а чоловіки домінують серед делегатів партійних зʼїздів, зборів та конференцій — очікувати, що така партія буде особливо зацікавлена у просуванні жінок на виборні посади, підвищенні їх професіоналізму й активному залученні в партійне життя, не доводиться. Тому існує потреба впровадити законодавчі квоти не лише на виборах, а й під час формування керівних і контрольно-ревізійних органів самих партій, їхніх місцевих організацій та осередків. Запровадження таких квот потребує внесення змін до Закону “Про політичні партії в Україні”.

10 грудня 2025 року група народних депутатів України (Вікторія Подгорна, Олександр Корнієнко, Руслан Стефанчук та ін.) подали на розгляд парламенту законопроєкт “Про політичні партії” №14289, який у випадку його прийняття має замінити чинний Закон “Про політичні партії в Україні”. Документ пропонує низку прогресивних нововведень у сфері залучення жінок у прийняття внутрішньопартійних рішень, зокрема:

• закріплення в статутах партій квот, що забезпечать збалансоване представництво жінок і чоловіків, пропорційне представництво членів партії різних вікових груп у керівних органах політичної партії;
• закріплення у статутах та етичних кодексах партій положень про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, недопущення сексизму, упереджень, домагань та інших проявів дискримінації;
• запровадження 40% гендерної квоти при формуванні керівних органів партії (з можливістю її підвищення партією до 50%);
• використання частини державного фінансування, отриманого партією, на програми навчання та просвіти жінок.

Запропоновані нововведення заслуговують на позитивну оцінку. Разом з тим, передбачена законопроєктом 40% гендерна квота застосовуватиметься під час формування лише керівних, а не всіх статутних органів партії та її місцевих організацій. Зрештою, запровадження квот для формування керівних органів партій може не повністю відповідати вимогам Конституції та міжнародних стандартів, зокрема в частині права на свободу обʼєднань. Однак, якщо розглядати цю квоту крізь призму допустимості позитивних заходів для усунення фактичної гендерної нерівності, її можна вважати пропорційною та необхідною у демократичному суспільстві. 

Альтернативою законодавчим гендерним квотам для формування партійних органів може бути виділення додаткового державного фінансування партіям, які добровільно впроваджують відповідні квоти під час формування власних статутних органів та органів їхніх місцевих організацій. Такий підхід повністю відповідав би міжнародним стандартам і Конституції України, однак його впровадження партіями значною мірою визначалося б їхньою зацікавленістю в отриманні додаткового фінансування у випадку добровільного впровадження квот: якщо обсяг фінансування не стимулюватиме партії до впровадження відповідних квот, вони їх і не впроваджуватимуть. Тому перший підхід (обовʼязковість дотримання партіями квот при формуванні статутних органів) видається більш дієвим, хоча і не безспірним з погляду відповідності міжнародним стандартам та Конституції.

 

6.6. Стимулювання до забезпечення збалансованого представництва жінок і чоловіків у виборних органах через державне фінансування партій

Як уже зазначалося вище, після запровадження обовʼязкових 40% квот наявні інструменти державного фінансування партій, покликані стимулювати їх до збалансованого висування жінок і чоловіків на виборах, можуть втратити ефективність: додаткове державне фінансування надаватимуть партіям, які забезпечать обрання не більше двох третин представників однієї статі з-поміж загальної кількості обраних депутатів, тоді як 40% квота може дозволити подолати цей барʼєр для отримання державного фінансування практично всім партіям, які подолають виборчий барʼєр на парламентських виборах.

Щоб фінансово стимулювати партії висувати ще більше жінок на парламентських виборах, барʼєр для отримання відповідного державного фінансування необхідно підвищити з двох третин до 45–50%. Згаданий вище законопроєкт №14289 встановлює цей барʼєр на рівні 40%, що зменшує його стимулюючу роль, оскільки шанси обрання 40% жінок від кожної партії при 40% квоті суттєво зростають. Саме тому запропонований законопроєктом барʼєр варто переглянути в бік підвищення до 45–50%. Альтернативою цьому підходу могло б стати зменшення державного фінансування партії (в межах загального 10% обсягу щорічного фінансування за забезпечення збалансованого представництва жінок та чоловіків серед обраних депутатів) на певний відсоток та розподіл суми такого зменшення між партіями, які забезпечили обрання не менш як 45–50% представників однієї статі серед обраних депутатів.

 

6.7. Забезпечення гендерної рівності при здійсненні передвиборної агітації

ВК України не передбачає конкретних механізмів забезпечення гендерної рівності в передвиборній агітації, як і не забезпечує рівної впізнаваності кандидатів обох статей відповідно до рекомендаційних документів Ради Європи. Відтак, до ВКУ варто внести зміни, які передбачатимуть:

• гендерно збалансований підхід під час розміщення матеріалів передвиборної агітації на радіо, телебаченні та носіях зовнішньої реклами — рівний розподіл фінансування за рахунок коштів виборчих фондів на агітацію як за кандидатів-чоловіків, так і кандидаток, висунутих партією за пропорційною виборчою системою, між кандидатами відповідної статі, або забезпечення рівної присутності кандидатів та кандидаток в агітаційних матеріалах (політичній рекламі), розміщеній на зовнішніх носіях, радіо та телебаченні;
• застосування аналогічного підходу до розподілу ефірного часу, виділеного партії за рахунок коштів державного бюджету (у випадку відновлення фінансування надання ефірного часу за рахунок коштів державного бюджету);
• встановлення відповідальності за недотримання таких вимог у вигляді відмови від розміщення матеріалів у випадку їх невідповідності цим вимогам і застосування адміністративних стягнень у випадку їх розміщення з порушенням встановлених вимог.

 

7. Висновки

Протягом останніх років Україна реалізувала низку суттєвих кроків для забезпечення більш збалансованого представництва жінок та чоловіків у виборних органах. Ідеться про перехід на пропорційну виборчу систему на парламентських виборах та більшості місцевих виборів, запровадження 40% квот за пропорційною системою та 30% квот за мажоритарними виборчими системами в багатомандатних округах, обовʼязковість включення не менш ніж двох представників іншої статі до кожної пʼятірки кандидатів у виборчих списках, надання додаткового державного фінансування партіям, які забезпечили обрання не більш ніж двох третин представників однієї статі з-поміж загальної кількості обраних від них народних депутатів України.

Хоча ці заходи повністю відповідають міжнародним стандартам, вони все ще потребують посилення і доповнення. Повномасштабне російське вторгнення в Україну та зумовлені ним обмеження свободи пересування, зокрема народних депутатів, певні особливості національного законодавства з питань протидії легалізації надходжень, отриманих злочинним шляхом (довічне збереження статусу політично значущої особи за народними депутатами та повʼязаних із цим статусом обмежень), укоріненість гендерних стереотипів та все ще поширена практика сексизму не стимулюють більш активної участі жінок у політичному житті та їх висування на виборах — навіть в умовах наявності квот та інших механізмів забезпечення гендерної рівності у політичному житті. Саме тому забезпечення рівних можливостей для жінок і чоловіків у політиці та на виборах потребує комплексних кроків, які мають поєднувати зміни до законодавства й організаційні заходи, зокрема проведення інформаційно-розʼяснювальних кампаній, спрямованих на подолання гендерних стереотипів і заохочення жінок до більш активної участі в політичних процесах.

 

8. Рекомендації:

• Кабінету Міністрів України слід внести зміни до Постанови №69 від 27 січня 2023 року, які передбачатимуть скасування обмежень на виїзд народних депутатів України за кордон як таких, що суперечать ст. 26 Закону “Про статус народного депутата України” в частині свободи пересування депутатів;
• Кабінету Міністрів варто розглянути доцільність внесення змін до Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року, які передбачатимуть напрями забезпечення гендерної рівності у політичному житті та виборчих процесах, визначатимуть виконавців відповідних заходів (наприклад, ЦВК із залученням інших центральних органів виконавчої влади), строки виконання, індикатори оцінювання цих заходів; 
• після скасування режиму воєнного стану Центральній виборчій комісії у взаємодії з іншими центральними органами виконавчої влади варто напрацювати концепцію інформаційної кампанії щодо подолання гендерних стереотипів щодо ролі жінок у політичному житті, навчання представниць партій та кандидаток на виборах з питань політичної участі, визначити обсяг бюджетного фінансування цих заходів та забезпечити їх реалізацію на довготривалій основі – як у період проведення виборів, так і у міжвиборчий період – із залученням відповідних громадських організацій у планування, розробку та реалізацію відповідних заходів;
• Верховній Раді України варто прискорити розгляд та прийняття законопроєктів, які передбачають визначення поняття сексизму (законопроєкт №4598), встановлюють адміністративну відповідальність за нього (законопроєкт №4599), а також розглянути доцільність більш комплексного регулювання протидії сексизму у різних сферах життя (включно з політичною) та встановлення кримінальної відповідальності за найбільш суспільно небезпечні прояви сексизму;
• для підвищення ефективності застосування квот квота представництва однієї з двох статей на виборах та протидії сексизму у передвиборній агітації, приведення національного законодавства про політичні партії у відповідність до міжнародних стандартів, запровадження квот при формуванні статутних органах партій парламенту варто прискорити розгляд та прийняття: 1) законопроєкту №11300 від 27 травня 2024 року «Про внесення змін до ВК України щодо протидії сексизму у виборчих процесах та забезпечення збалансованого представництва жінок та чоловіків у Верховній Раді України та місцевих радах»; 2) проєкту Закону «Про політичні партії» №14289 від 10 грудня 2025 року;
• під час підготовки законопроєкту №14289 до розгляду у першому та/або другому читанні (за умови його прийняття у першому читанні) Комітету Верховної Ради з питань правової політики слід розглянути доцільність закріплення у законопроєкті таких положень: 1) застосування квот квота представництва однієї з двох статей для формування не лише керівних органів партій, але і їхніх інших статутних органів, а також відповідних органів місцевих організацій партій; 2) підвищення порогу для отримання права на участь у розподілі 10% загального щорічного обсягу державного фінансування партій за забезпечення збалансованого представництва обох статей серед обраних депутатів з 40% передбачених проєктом до 45-50% або зменшення державного фінансування партії (в межах загального 10% обсягу щорічного фінансування за забезпечення збалансованого представництва жінок та чоловіків серед обраних депутатів) на певний відсоток та розподіл суми такого зменшення між партіями, які забезпечили обрання не менше 45-50% представників однієї статі серед обраних депутатів;
• субʼєктам права законодавчої ініціативи доцільно розглянути необхідність внесення до ВК України змін, які забезпечуватимуть гендерну рівність при здійсненні передвиборної агітації, зокрема при розміщенні матеріалів передвиборної агітації на зовнішніх носіях, на радіо і телебаченні, при фінансуванні заходів за участі кандидатів і кандидаток за рахунок коштів виборчих фондів.

 

Примітки:
Термін “гендерна квота” є усталеним у міжнародному праві, політичній науці та практиці. Він означає заходи, покликані прискорити досягнення гендерного балансу шляхом закріплення визначеної частки або кількості посад для представників певної статі, зазвичай жінок. Термін широко використовують в аналітичних документах, звітах, експертних висновках, також він відповідає змісту норми українського законодавства. Оскільки він не є юридичним терміном національного права, в цьому дослідженні ми вживаємо термін “квота представництва однієї з двох статей”.

Ч. 9 ст. 219 ВК України.

Ч. 7 ст. 220 ВК України.

Дослідження відбувалося з 5 вересня до 7 жовтня 2024 року. До нього на замовлення Громадянської мережі ОПОРА були включені питання щодо забезпечення виборчих прав вразливих категорій населення, зокрема жінок, на післявоєнних виборах.

П. 10 ч. 1 ст. 8 Закону “Про політичні партії в Україні”.

Ч. 3 ст. 4 Закону “Про місцеві вибори”.

Громадське спостереження за черговими місцевими виборами 2015 року. Підсумковий звіт. Громадянська мережа ОПОРА. Київ, 2016. С. 128–129.

Статті 3, 22, 42 законопроєкту.