Українці за кордоном і повоєнні вибори: участь, комунікація та взаємодія з державою. Кількісне дослідження

Зміст

 

ВСТУП

РЕКОМЕНДАЦІЇ

ОСНОВНІ ЗНАХІДКИ

ОПИС РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

Міграційний досвід і наміри повернення українців за кордоном

Проживання за кордоном

Повернення в Україну

Консульський облік як перший рівень взаємодії

Поширення “Дії” й активність користувачів

Користування “Дією”: мотиви і бар’єри

Кваліфікований електронний підпис (КЕП)

Обізнаність про голосування за кордоном

Готовність оновлювати місце голосування

Потенціал явки та ключові обмеження

Готовність працювати у виборчих комісіях: мотивація та бар’єри

Ценз осілості: межі допустимих винятків

Медіаспоживання громадян за кордоном

Інтерес до політичних подій в Україні

Джерела інформації

Довіра до джерел

Інформація від органів влади України

Інформація про вибори: запит і канали

Довіра в питаннях виборчої інформації

Експеримент щодо гіпотетичного обмеження виборчих прав

МЕТОДОЛОГІЯ

СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНИЙ ПРОФІЛЬ РЕСПОНДЕНТІВ

Вступ

Для дослідження особливостей участі українців за кордоном у повоєнних виборах Громадянська мережа ОПОРА провела опитування громадян України, які проживають у Польщі, Німеччині та Чехії. Польовий етап дослідження реалізувала Соціологічна група “Рейтинг” методом онлайн-опитування з 17 квітня до 2 травня 2026 року. Загальний обсяг вибірки становить 1500 респондентів — по 500 опитаних у кожній із країн.

Повна методологія дослідження та соціально-демографічний профіль респондентів наведені наприкінці звіту.

Після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації Україна зіткнулася з найбільшою хвилею вимушеної міграції в сучасній історії. За різними оцінками, за кордоном перебувають близько 8 млн громадян України, значна частина з яких виїхали після 24 лютого 2022 року. Масштаб такого переміщення створює нові виклики для забезпечення виборчих прав громадян та організації майбутніх виборів за межами України.

На відміну від внутрішньої міграції, держава має значно менше інструментів для обліку громадян, які перебувають за кордоном. Підготовка до перших повоєнних виборів потребує не лише розвитку виборчої інфраструктури за кордоном, а й глибшого розуміння української громади, яка там проживає. Важливими є питання її міграційного профілю, намірів щодо повернення, рівня залученості до українського суспільно-політичного життя, готовності брати участь у виборах, взаємодії з державними інституціями та використання цифрових сервісів.

Саме тому Громадянська мережа ОПОРА провела дослідження серед українців за кордоном, яке є частиною ширшої роботи, спрямованої на пошук ефективних рішень щодо актуалізації Державного реєстру виборців, забезпечення виборчих прав громадян та підготовки до перших повоєнних виборів.

Ключові висновки

Громадяни України, які перебувають за кордоном, залишаються невіддільною частиною українського суспільства. Попри тривале проживання за межами України, більшість опитаних продовжують підтримувати зв’язок із державою, цікавитися українською політикою та зберігати готовність до участі у виборах. 74% опитаних заявляють про готовність взяти участь у повоєнних виборах, зокрема 40% — про тверде бажання голосувати. Забезпечення виборчих прав громадян за кордоном не можна розглядати як другорядне питання, оскільки йдеться про мільйони громадян України, від участі яких значною мірою залежатимуть репрезентативність і легітимність майбутніх виборів.

Дослідження підтверджує, що опитана закордонна українська громада значною мірою сформована внаслідок повномасштабної війни. Майже 75% опитаних почали проживати за кордоном після 24 лютого 2022 року, а 61% наразі мають статус тимчасового захисту. Для значної частини опитаних громадян перебування за кордоном є наслідком вимушених безпекових обставин, а не класичної трудової міграції. Саме тому підтримання зв’язку з цією частиною громадян є не лише питанням виборчих прав, а й важливим елементом державної політики щодо збереження людського потенціалу країни.

Завершення війни не гарантуватиме масового повернення громадян. 37% респондентів вважають своє повернення до України ймовірним, а 48% оцінюють його як малоймовірне. Для більшості опитаних рішення про повернення залежить від рівня безпеки, економічних перспектив, можливостей працевлаштування, житлових умов та загальної якості життя. Отже, політика повернення громадян повинна спиратися не лише на безпекові фактори, а й на створення сприятливих і конкурентних умов для життя та роботи в Україні.

Попри проживання за кордоном, українці залишаються глибоко інтегрованими в український інформаційний простір. Постійно або часто цікавляться політичними подіями в Україні 79% опитаних. Основним джерелом інформації є соціальні мережі та месенджери (76%), серед яких домінує Telegram (73%). Водночас саме рівень політичної зацікавленості є одним із найважливіших чинників, що впливають на готовність голосувати, оновлювати виборчі дані та працювати у виборчих комісіях. 

Одним із найбільших викликів для повоєнних виборів залишається актуальність даних виборців за кордоном. Чинна система консульського обліку охоплює лише незначну частину з мільйонів українців за кордоном. За результатами дослідження, лише 16% опитаних перебувають на консульському обліку, 60% не перебувають на ньому, а ще майже чверть не можуть чітко визначити свій статус. Більшість із тих, хто не перебуває на консульському обліку, пояснюють це відсутністю потреби (47%) або необізнаністю про таку можливість (26%). Отже, нинішня модель консульського обліку не може розглядатися як достатній інструмент для оцінки кількості потенційних виборців чи планування виборчої інфраструктури за кордоном.

За таких умов особливого значення набувають механізми активної реєстрації виборців і сучасні цифрові сервіси. Застосунок “Дія” встановлений у 81% опитаних, а 49% користувалися ним протягом останніх трьох місяців. Саме “Дію” респонденти найчастіше називають найзручнішим каналом для отримання офіційної інформації про вибори (44%), а також одним із найбільш прийнятних способів оновлення місця голосування. 

Передача персональних даних українських громадян із країн ЄС до України обмежена вимогами Загального регламенту ЄС про захист даних (GDPR). Відповідно, актуалізація даних виборців за кордоном неминуче вимагатиме активних дій самих громадян. У цьому контексті результати дослідження багатонадійливі: 49% респондентів готові самостійно оновити або підтвердити своє місце голосування, а у випадку прямого звернення держави готовність зростає до 71%. 

Водночас однією з головних проблем залишається недостатня обізнаність громадян про особливості голосування за кордоном. Значна частина респондентів не можуть правильно пояснити необхідні дії для участі у виборах. Опитані потребують інформації про те, де й коли голосувати (60%), як перевірити себе у списках виборців (47%), як відбуватиметься голосування (41%) та як змінити місце голосування (35%). 

Не менш важливим викликом є виборча інфраструктура. Хоча готовність опитаних за кордоном голосувати на перших повоєнних виборах залишається високою (74%), необхідність поїздки до найближчого великого міста знижує цей показник до 59%. Віддаленість виборчої дільниці знижує й готовність громадян працювати у виборчих комісіях. Питання кількості та розташування виборчих дільниць матиме безпосередній вплив на реальний рівень участі громадян у виборах. Планування виборчої інфраструктури має враховувати географію розселення українців і стати ключовим елементом взаємодії України з іноземними урядами під час організації голосування за кордоном.

Дослідження показало високий рівень довіри українців до інституцій держав перебування. 86% опитаних повністю або скоріше довіряють уряду країни проживання в питаннях організації українських виборів, а 73% вважають такі уряди зацікавленими у сприянні проведенню виборів на своїй території. Це створює сприятливі можливості не лише для розвитку виборчої інфраструктури, а й для комунікації з українськими громадами, поширення інформації про виборчі процедури та підтримки організаційних процесів.

Формування виборчих комісій за кордоном також може стати окремим організаційним викликом. Дослідження показує наявність кадрового потенціалу: 40% опитаних декларують повну або часткову готовність працювати у виборчих комісіях. При цьому ще 15% не знають, що передбачає така робота. Частину кадрових проблем можна розв’язати шляхом завчасного інформування, навчання й формування кадрового резерву серед українських громад за кордоном.

Окремої уваги потребує питання цензу осілості. Результати опитування не підтверджують наявності однозначного суспільного запиту на жорстку заборону балотуватися для громадян, які тривалий час перебували за кордоном. Водночас респонденти не підтримують беззастережного ігнорування обставин виїзду. Найбільшу підтримку отримують підходи, які враховують вимушеність виїзду, його законність і факт повернення до України перед виборами. 

Загалом результати дослідження свідчать, що забезпечення виборчих прав українців за кордоном є не лише технічним або організаційним завданням. Воно потребує комплексної державної політики, яка поєднуватиме підтримання зв’язку з громадянами за кордоном, розвиток цифрових сервісів, створення механізмів активної реєстрації виборців, розбудову доступної виборчої інфраструктури та системну комунікацію щодо виборчих процедур. Саме від здатності держави поєднати ці елементи значною мірою залежатиме, наскільки повно мільйони українських громадян за кордоном зможуть реалізувати своє право голосу на перших повоєнних виборах.

Рекомендації

Актуалізацію виборчих даних громадян України, які перебувають за кордоном, необхідно розглядати не лише як питання консульського обліку або технічного оновлення Державного реєстру виборців, а й як необхідний елемент планування закордонної виборчої інфраструктури, забезпечення доступності голосування та належної реалізації активного виборчого права на перших повоєнних виборах.

1. Верховній Раді України

1.1. Сформувати правову рамку активної реєстрації виборців у закордонному виборчому окрузі до завершення воєнного стану.

• Під час формування спеціального законодавства про особливості організації та проведення перших повоєнних загальнодержавних виборів доцільно взяти за основу пропозиції, передбачені законопроєктом ЦВК, схваленим постановою від 7 січня 2026 року № 1, зокрема щодо активної реєстрації громадян України, які перебувають за кордоном і мають намір голосувати за межами України, що не призводить до зміни виборчої адреси та є додатковим інструментом визначення орієнтовної кількості виборців у конкретних регіонах іноземних держав для планування закордонної виборчої інфраструктури, логістики, складу комісій, кількості бюлетенів та специфіки інформаційної кампанії.
• Закон має визначати суб’єктів, строки і правові наслідки подання заяви для активної реєстрації, порядок обробки таких заяв, підстави для відмови, порядок повідомлення виборця про результат.
• Порядок активної реєстрації має передбачати можливість подання заяви через Особистий кабінет виборця, портал або застосунок “Дія”, інші інтегровані державні електронні сервіси, а також у паперовій формі через закордонні дипломатичні установи України. Розвиток електронних каналів не повинен звужувати доступ до активної реєстрації для виборців, які не можуть або не готові користуватися цифровими сервісами.
• Закон має чітко визначати, як ЦВК й МЗС повинні враховувати результати активної реєстрації під час визначення потреби в утворенні додаткових закордонних виборчих дільниць, зокрема поза приміщеннями закордонних дипломатичних установ. Таке регулювання має враховувати кількість поданих заяв, територіальну прив’язку до регіонів іноземної держави, строки ухвалення рішень, обов’язки МЗС щодо взаємодії з іноземними державами та порядок інформування виборців.

1.2. Удосконалити законодавче регулювання розширення закордонної виборчої інфраструктури.

• Під час формування спеціального законодавства про перші повоєнні загальнодержавні вибори доцільно взяти за основу підхід, передбачений законопроєктом ЦВК, схваленим постановою від 7 січня 2026 року № 1, за яким ініціювання утворення додаткових закордонних виборчих дільниць пов’язується з активною реєстрацією виборців за кордоном. Водночас цей механізм потребує подальшої конкретизації, оскільки сама активна реєстрація не повинна залишатися інструментом збору інформації без зрозумілих правових наслідків для планування закордонної виборчої інфраструктури. Закон має визначити чіткий порядок утворення таких дільниць, зокрема поза приміщеннями закордонних дипломатичних установ, критерії врахування результатів активної реєстрації, достатні строки для прийняття рішень, формування складу дільничних виборчих комісій, навчання їхніх членів, складання списків виборців, інформування виборців про місце голосування й організаційно-логістичної підготовки. Окремо мають бути визначені строки і порядок дій МЗС щодо переговорів з іноземними державами про можливість утворення додаткових дільниць та умови їх функціонування.
• Механізм утворення додаткових закордонних виборчих дільниць не повинен залежати лише від кількості заяв, поданих у межах активної реєстрації, або від ініціативи окремих суб’єктів. Якщо дані активної реєстрації, консульського обліку і ДРВ, дані про зміну місця голосування, виборчі адреси виборців у закордонному виборчому окрузі або інші офіційні дані, визначені законом, свідчать про істотну концентрацію виборців у певному регіоні іноземної держави, ЦВК повинна мати можливість ініціювати утворення додаткових закордонних виборчих дільниць у взаємодії з МЗС та за умови погодження з відповідною державою. Такий підхід дозволить використовувати активну реєстрацію як важливий, але не єдиний інструмент планування закордонної виборчої інфраструктури.
• Законодавство має передбачати базові вимоги до приміщень для голосування за кордоном, їх безпеки, доступності для осіб з інвалідністю, пропускної спроможності, захисту виборчої документації, роботи дільничних виборчих комісій, спостереження, транспортування виборчої документації з урахуванням особливостей відповідної іноземної держави.

1.3. Забезпечити завчасне законодавче врегулювання порядку актуалізації виборчих даних.

• Оскільки значна частина необхідних рішень щодо голосування громадян України за кордоном, зокрема пропозиції ЦВК, вже були предметом обговорення в межах парламентської Робочої групи з підготовки комплексних законодавчих пропозицій щодо виборів в особливий або повоєнний період, наступним кроком має бути їх оформлення у вигляді узгодженого законопроєкту та внесення на розгляд Верховної Ради України.
• Законодавство має формуватися з урахуванням принципу юридичної визначеності, щоб виборець, який перебуває за кордоном, міг чітко розрізняти активну реєстрацію, консульський облік, зміну виборчої адреси, перевірку даних у ДРВ та включення до списку виборців, а також розуміти юридичні наслідки кожного з цих механізмів. Консульський облік може бути важливим джерелом даних і каналом комунікації, однак він повинен залишатися лише одним зі способів забезпечення участі виборця у голосуванні за кордоном, з огляду на низький рівень перебування громадян на такому обліку.

1.4. Додатково врегулювати процедурні гарантії організації голосування у закордонному виборчому окрузі.

• Забезпечити ефективний доступ виборців за кордоном до інформації про включення до списку виборців. У законодавстві доцільно передбачити юридично безпечний механізм персональної перевірки виборцем факту включення або невключення себе до списку виборців на відповідній закордонній виборчій дільниці без оприлюднення повного списку виборців та без порушення вимог захисту персональних даних. Такий механізм може передбачати перевірку через електронні сервіси ДРВ, Особистий кабінет виборця, інші захищені електронні канали або звернення до уповноваженого суб’єкта. Окремо має бути конкретизовано порядок і підсудність спорів щодо уточнення списків виборців у закордонному виборчому окрузі.
• Продовжити фахове обговорення тривалості голосування у закордонному виборчому окрузі. Питання зміни тривалості голосування за кордоном, зокрема збільшення кількості годин голосування у день виборів або запровадження голосування протягом кількох днів, не отримало остаточного рішення в межах Робочої групи. Водночас воно залишається актуальним з огляду на масштаб перебування громадян України за кордоном, територіальну віддаленість виборчих дільниць і різну транспортну доступність у державах перебування. Подальше врегулювання цього питання має ґрунтуватися на оцінці організаційної спроможності закордонних виборчих дільниць, безпекових умов, можливості зберігання виборчої документації, забезпечення спостереження та ризиків неоднакового доступу виборців до голосування.
• Визначити гарантії достатності виборчих бюлетенів і резервні логістичні рішення для закордонного виборчого округу. Оскільки в межах Робочої групи не було підтримано підхід щодо виготовлення виборчих бюлетенів безпосередньо дільничними виборчими комісіями за кордоном із використанням контрольних марок підвищеного ступеня захисту, в законодавстві доцільно врегулювати інші гарантії достатності бюлетенів та належної логістики їх доставлення. Зокрема, слід визначити, яким чином під час визначення кількості бюлетенів враховуються активна реєстрація, пропускна спроможність дільниці, попередня явка, потенційне зростання кількості виборців після уточнення списків, а також строки й порядок реагування на істотну зміну кількості виборців, віднесених до відповідної закордонної виборчої дільниці. Такий підхід дозволить зменшити ризики нестачі або несвоєчасного доставлення бюлетенів.

2. Центральній виборчій комісії

2.1. Розробити порядок активної реєстрації виборців за кордоном і методику планування закордонної виборчої інфраструктури.

• Після законодавчого врегулювання механізму активної реєстрації виборців з урахуванням попередніх напрацювань доцільно затвердити порядок, який на підзаконному рівні визначатиме форму відповідної заяви, канали її подання, порядок ідентифікації виборця, обробки заяв, повідомлення про результат, виправлення помилок, відкликання або зміни заяви, а також порядок використання агрегованих даних для планування закордонних виборчих дільниць.
• ЦВК спільно з МЗС доцільно розробити методику оцінки потреби в додаткових закордонних виборчих дільницях, яка враховуватиме дані ДРВ, активної реєстрації та консульського обліку, географічне розселення виборців, транспортну доступність, пропускну спроможність приміщень, безпекові умови й можливість взаємодії з органами влади іноземних держав.
• Результати активної реєстрації й інші визначені законом дані необхідно використовувати для визначення орієнтовної кількості виборців за країнами, регіонами та населеними пунктами, оцінювання потреби в додаткових дільницях, кількості членів дільничних виборчих комісій, виборчих бюлетенів, приміщень, обладнання й інформаційних матеріалів.

• Рішення про утворення додаткових закордонних виборчих дільниць слід приймати у строки, достатні для формування складу дільничних виборчих комісій, навчання їхніх членів, складання й уточнення списків виборців, інформування виборців про віднесення до певної дільниці та забезпечення організаційно-логістичної підготовки голосування. Пізнє утворення таких дільниць обмежує час для виконання цих дій і може негативно вплинути на організацію голосування та реалізацію виборцями права голосу.
• Забезпечити інформування виборців про віднесення їх до конкретної закордонної виборчої дільниці. Після визначення мережі закордонних виборчих дільниць ЦВК має забезпечити через офіційні цифрові ресурси, зокрема сайт ДРВ, Особистий кабінет виборця, “Дію”, МЗС, закордонні дипломатичні установи й інші канали інформування виборців про місце голосування, порядок перевірки себе у списку виборців, строки звернення та порядок виправлення помилок.

2.3. Включити окремий блок щодо виборців за кордоном до плану заходів із реалізації Комунікаційної стратегії ЦВК.

• План заходів із реалізації Комунікаційної стратегії ЦВК має містити окрему частину щодо громадян України, які перебувають за кордоном. Вона повинна охоплювати порядок перевірки даних у ДРВ, зміну виборчої адреси, консульський облік, активну реєстрацію, порядок включення до списків виборців, місце голосування, строки звернення, доступні електронні та паперові механізми, а також дії виборця у разі помилки або відсутності себе у списку.
• Інформаційні матеріали мають пояснювати не лише окремі процедури, а й те, який механізм повинен застосовуватися у конкретній життєвій ситуації виборця: постійне проживання за кордоном, тимчасове перебування за межами України, перебування або неперебування на консульському обліку, невизначеність щодо виборчої адреси, бажання голосувати не в столиці держави перебування, неможливість або небажання користуватися “Дією”, втрата документа, невизначеність щодо повернення в Україну до дня голосування. Результати дослідження засвідчили, що значна частина виборців за кордоном не має сформованого уявлення про належний алгоритм дій для участі у голосуванні.
• З огляду на високий рівень популярності застосунку “Дія” серед українців за кордоном, його доцільно використовувати для push-повідомлень, персоналізованих нагадувань, перескерування виборця до належної процедури, доступу до інформації про місце голосування і строки звернення. Водночас “Дія” не може бути єдиним каналом комунікації або подання заяв, оскільки частина виборців не користується застосунком або не вважає його потрібним за кордоном.
• ЦВК доцільно передбачити моніторинг ефективності комунікації з виборцями за кордоном за чітко визначеними індикаторами: охоплення виборців за країнами, кількість переходів до електронних сервісів, кількість заяв для активної реєстрації, розуміння різниці між консульським обліком, виборчою адресою й активною реєстрацією, а також частка виборців, які після отримання інформації виконали необхідну дію.

2.4. Передбачити методичну підтримку мережі громадських дорадників для інформування виборців за кордоном.

• У межах плану заходів з реалізації Комунікаційної стратегії ЦВК доцільно передбачити підготовку уніфікованих методичних матеріалів для громадських дорадників, яких можуть залучати українські громади, діаспорні організації або закордонні дипломатичні установи до інформування виборців за кордоном. Такі матеріали мають охоплювати перевірку даних у ДРВ, зміну виборчої адреси, консульський облік, активну реєстрацію в разі її законодавчого запровадження, місце голосування, строки звернення та дії виборця у разі помилки або відсутності себе у списку. Дорадники мають використовувати лише офіційні роз’яснення ЦВК і виконувати допоміжну інформаційно-навігаційну функцію, не замінюючи ЦВК, МЗС, закордонні дипломатичні установи або органи ведення ДРВ. 

3. Міністерству закордонних справ України та закордонним дипломатичним установам України

3.1. Оптимізувати консульський облік як канал взаємодії з виборцями за кордоном без перетворення його на єдиний механізм участі у голосуванні.

• МЗС і закордонним дипломатичним установам доцільно системно пояснювати громадянам України за кордоном правове значення консульського обліку, порядок взяття на облік, його зв’язок із виборчою адресою, ДРВ, активною реєстрацією та плануванням закордонних виборчих дільниць. Комунікація має окремо роз’яснювати, що консульський облік не є самоціллю, але може бути важливим каналом зв’язку держави з громадянами за кордоном.
• Доцільно розширювати електронні способи подання документів, попереднього запису, отримання консультацій, повідомлень про статус звернення, а також забезпечити зрозумілі інструкції щодо постановки на консульський облік для різних категорій громадян. Особливу увагу слід приділити країнам і регіонам із високою концентрацією українців та обмеженою фізичною доступністю консульських установ.

3.2 Забезпечити інформування виборців за кордоном щодо процедур реалізації активного виборчого права.

• Поширювати уніфіковані повідомлення ЦВК щодо ДРВ, уточнення списків виборців, активної реєстрації, зміни виборчої адреси, місця голосування, строків звернення та порядку голосування за кордоном. Така комунікація має бути складовою єдиної інформаційної кампанії, а не паралельною або відмінною за змістом комунікацією.
• Залучати до інформування виборців за кордоном мережу громадських дорадників у регіонах зі значною концентрацією громадян України та обмеженою фізичною доступністю дипломатичних установ. 

3.2. Забезпечити завчасну взаємодію з іноземними державами щодо організації голосування громадян України.

• МЗС доцільно завчасно визначити держави, регіони й міста, де потенційно може виникнути потреба в утворенні додаткових закордонних виборчих дільниць, та розпочати переговори з компетентними органами відповідних держав щодо можливості їх утворення і правових, безпекових, організаційних та логістичних умов функціонування. Оскільки у пропозиціях ЦВК, схвалених постановою від 7 січня 2026 року № 1, не визначено чітких строків дій МЗС щодо ініціювання таких переговорів, відповідні строки й порядок взаємодії з іноземними державами доцільно врегулювати окремо, щоб уникнути запізнілого ухвалення рішень про утворення додаткових дільниць.
• Доцільно напрацювати типові підходи взаємодії з органами влади іноземних держав щодо використання приміщень, забезпечення громадського порядку, логістики, доступності для осіб з інвалідністю, зберігання та транспортування виборчої документації, комунікації з місцевими громадами.
• Під час планування співпраці з іноземними державами доцільно враховувати, що більшість опитаних українців за кордоном загалом довіряють урядам країн проживання щодо організації українських виборів. Це створює додатковий потенціал для залучення інституцій цих держав до організаційного сприяння виборам за умови збереження провідної ролі України в адмініструванні виборчого процесу.

4. Міністерству цифрової трансформації України й іншим центральним органам виконавчої влади

4.1. Забезпечити цифрову та міжвідомчу підтримку процедур голосування виборців за кордоном.

• Забезпечити технічну інтеграцію “Дії”, Особистого кабінету виборця та сервісів ДРВ. Кабінету Міністрів України, Міністерству цифрової трансформації України й ЦВК доцільно забезпечити технічні та правові умови для використання “Дії” й Особистого кабінету виборця для інформування виборців за кордоном, подання заяв, перевірки статусу звернення, отримання інформації про виборчу адресу та місце голосування, а також перескерування до належної процедури.
• Забезпечити захист персональних даних і кібербезпеку електронних процедур. Розширення електронних сервісів для виборців за кордоном має супроводжуватися належними гарантіями захисту персональних даних, безпечної ідентифікації, аудиту доступів, мінімізації обсягу оброблюваних даних, захисту від несанкціонованого втручання та прозорого інформування виборця про правові наслідки кожної дії.
• Забезпечити бюджетне й організаційне планування цифрових і комунікаційних заходів. З огляду на масштаб завдань щодо залучення виборців за кордоном, Уряду доцільно завчасно передбачити належне фінансування цифрових сервісів, кіберзахисту, інформаційної кампанії, взаємодії з МЗС, навчання суб’єктів, залучених до консультування виборців, та підготовки до активної реєстрації.

5. Профільним громадським організаціям, зокрема тим що представляють українську діаспору, українським громадам за кордоном

5.1. Долучатися до просвітницької роботи серед виборців за кордоном на основі уніфікованих повідомлень ЦВК.

• Громадські організації, українські громади та діаспорні організації можуть відігравати важливу роль у поширенні офіційних роз’яснень ЦВК щодо перевірки даних у ДРВ, активної реєстрації, консульського обліку, зміни виборчої адреси, місця голосування, строків звернення та порядку голосування за кордоном. Така діяльність має доповнювати, а не замінювати офіційну комунікацію ЦВК і МЗС.
• Доцільно готувати матеріали простою мовою, в доступних форматах, з урахуванням країни перебування виборців, їхнього рівня цифрової доступності, віку, тривалості проживання за кордоном, правового статусу, мови комунікації та ступеня залученості до українського інформаційного простору.
• Громадські та діаспорні організації можуть збирати й передавати ЦВК і МЗС знеособлену інформацію про типові питання виборців, труднощі з консульським обліком, нерозуміння процедур, цифрові бар’єри, географічну недоступність потенційних дільниць та інформаційні прогалини.
• Долучатися до формування мережі громадських дорадників з інформаційно-консультаційної підтримки українських виборців за кордоном.

5.2. Здійснювати незалежний громадський моніторинг доступності процедур для виборців за кордоном.

• Предметом громадського моніторингу мають бути доступність активної реєстрації, зміни виборчої адреси, перевірки даних у ДРВ, консульського обліку, електронних сервісів, паперових каналів звернення, а також зрозумілість повідомлень і практична можливість виборця своєчасно здійснити необхідні дії.
• Громадські організації можуть оцінювати, чи відповідає мережа закордонних виборчих дільниць фактичному розселенню виборців, транспортній доступності, концентрації українців у відповідних країнах та ризику зниження участі через необхідність їхати до віддаленого великого міста.

6. Політичним партіям

6.1. Долучатися до просвіти виборців за кордоном щодо перевірки й оновлення виборчих даних.

• Політичні партії можуть використовувати власні канали комунікації для інформування громадян України за кордоном про порядок перевірки даних у ДРВ, активну реєстрацію, зміну виборчої адреси, консульський облік, строки звернення й місце голосування. Така діяльність має ґрунтуватися на офіційних роз’ясненнях ЦВК і не повинна створювати альтернативних або політично забарвлених тлумачень процедур.
• Політичні партії мають уникати поширення неперевірених тверджень щодо стану ДРВ, “масового невключення” виборців за кордоном до списків виборців, неможливості проголосувати або небезпечності електронних сервісів без належного фактичного і правового обґрунтування.

6.2. Здійснювати моніторинг доступності процедур для виборців за кордоном.

• Предметом такого моніторингу мають бути доступність активної реєстрації, зміни виборчої адреси, перевірки даних у ДРВ, консульського обліку, електронних сервісів, паперових каналів звернення, а також зрозумілість повідомлень і практична можливість виборця вчасно виконати необхідні дії.

7. Міжнародним партнерам, представництвам іноземних держав і міжнародним організаціям

7.1. Визначити підтримку ЦВК й МЗС у питаннях голосування виборців за кордоном як пріоритетний напрям міжнародної допомоги.

• У межах міжнародної підтримки демократичних процесів і підготовки перших повоєнних виборів пріоритетного значення має надання ЦВК та МЗС фінансової, технічної або експертної допомоги з питань активної реєстрації виборців за кордоном, аналізу розселення громадян, взаємодії з уповноваженими органами країн перебування закордонних виборців, моделювання мережі додаткових закордонних виборчих дільниць, логістики, кіберзахисту, захисту персональних даних та підготовки комунікаційної кампанії.
• Міжнародна експертна допомога може бути спрямована на підготовку методології використання даних активної реєстрації, критеріїв утворення додаткових закордонних виборчих дільниць, стандартів безпечної обробки даних, оцінювання транспортної доступності, планування навантаження на дільниці та механізмів інформування виборців.

7.2. Надати фінансову, технічну або експертну допомогу для системної інформаційної кампанії серед виборців за кордоном.

• З огляду на масштаб і складність підготовки перших повоєнних виборів в Україні, а також обмеженість фінансових ресурсів держави для реалізації всього комплексу підготовчих заходів, міжнародна фінансова, технічна або експертна допомога має посилювати спроможність ЦВК і МЗС забезпечити системну та послідовну комунікацію з виборцями за кордоном. Така допомога має спрямовуватися на поширення єдиних повідомлень ЦВК у межах плану заходів з реалізації Комунікаційної стратегії, а не на створення паралельної комунікації.
• Допомога може охоплювати інформаційні матеріали, соціальну рекламу, доступні формати для людей з інвалідністю, матеріали для закордонних дипломатичних установ, українських громад, діаспорних організацій, місцевих медіа, громадських організацій, соціальних служб і цифрових платформ, які можуть бути використані для доведення офіційних повідомлень до виборців, а також сприяння діяльності громадських дорадників з інформаційно-консультаційної підтримки українських виборців за кордоном.

Основні знахідки

Міграційний профіль опитаних українців за кордоном

• Переважна більшість опитаних українців за кордоном належить до хвилі вимушеної міграції після початку повномасштабного вторгнення: 74,7% почали проживати за кордоном після 24 лютого 2022 року, а 25,2% виїхали ще до початку повномасштабної війни.

• Проживання за кордоном для багатьох респондентів уже не є короткостроковим досвідом. 72% респондентів проживають у поточній країні понад 3 роки, ще 10% — від 2 до 3 років. Менш як рік у країні перебування проживають 8% опитаних.
• Більшість опитаних українців (61%) мають статус тимчасового захисту, ще 19% мають дозвіл на тимчасове проживання. Найбільш поширений тимчасовий захист серед опитаних у Німеччині (75%), найменше — в Польщі (46%), де натомість вища частка тих, хто має дозвіл на тимчасове проживання (36%).
• Опитані українці проживають переважно поза столицями: лише 18% мешкають у столичних містах, а 70% — у великих (28%) або невеликих (42%) містах. Це важливо враховувати під час планування виборчої інфраструктури за кордоном, адже віддаленість виборчої дільниці є одним із ключових чинників, що впливає на готовність українців брати участь у голосуванні.
• Більшість українців після виїзду з України не змінювали країну проживання: 78% опитаних жодного разу не переїжджали між країнами. Серед українців, які після виїзду з України змінювали країну проживання (22% від усіх опитаних), головними мотивами останнього переїзду були пошук роботи або кращих умов працевлаштування (30,3%) та пошук безпеки (28,9%). 
• Для тих, хто переїжджав до Німеччини, важливішими були соціальна підтримка (24%) і правовий статус (21%), для Польщі — культурна близькість (20%), а для Чехії — можливості працевлаштування (39%).
• Міграційна поведінка залежить від віку і статі респондентів. Серед молоді 18–35 років основними мотивами зміни країни проживання були робота (35%) і безпека (29%), а серед респондентів віком 51+ помітно зростає значення возз'єднання з родиною (19%). Чоловіки частіше керуються економічними мотивами та правовим статусом, жінки — безпековими й сімейними чинниками.
• Українці, які виїхали до та після 2022 року, демонструють різну логіку міграції. Серед тих, хто почав проживати за кордоном до повномасштабної війни, майже половина (47%) називали головною причиною переїздів між країнами роботу або кращі умови працевлаштування. Натомість серед тих, хто виїхав після 24 лютого 2022 року, значно більшу роль відіграють безпека (36% проти 13%) і соціальна підтримка (16% проти 2%).

Наміри та передумови повернення в Україну

• Повернення до України після скасування воєнного стану не є основним сценарієм серед опитаних за кордоном. 48% оцінюють своє повернення як скоріше або дуже малоймовірне, а 37% вважають його скоріше або дуже ймовірним. Ще 14% не мають сформованої позиції, що свідчить про збереження значного потенціалу для зміни рішень.

• Найбільше до повернення налаштовані старші люди, пенсіонери й менш забезпечені респонденти. Натомість молодь, економічно активні та матеріально забезпечені українці значно частіше орієнтуються на тривале проживання за кордоном. Зокрема, серед молоді 18–35 років частка тих, хто вважає повернення дуже малоймовірним, сягає 40%.
• Готовність повернутися суттєво залежить від часу виїзду з України. Серед тих, хто почав проживати за кордоном після 24 лютого 2022 року, повернення вважають імовірним 52%, а серед тих, хто виїхав раніше, лише 38%.
• Намір повернутися тісно пов’язаний зі збереженням зв’язку з Україною. Серед респондентів, які постійно цікавляться політичними подіями в Україні, 59% вважають повернення ймовірним. Серед тих, хто взагалі не стежить за подіями в Україні, цей показник знижується до 18%.
• Для більшості повернення залежить від комплексу умов, а не від одного рішення чи події. Найчастіше респонденти називають вирішальними факторами офіційне завершення війни (55%), підвищення рівня життя в Україні (46%), покращення економічної ситуації (46%) та припинення бойових дій і обстрілів (36%). Навіть після завершення війни економічні фактори залишатимуться не менш важливими за безпекові.
• Для українців, які виїхали після початку повномасштабної війни, повернення значно частіше пов’язане саме з безпековими умовами. Вони частіше згадують як фактори завершення війни (58% проти 48% серед тих, хто виїхав раніше), припинення бойових дій (39% проти 25%) та деокупацію територій (9% проти 4%).
• Припинення соціальних виплат у країнах перебування не є визначальним чинником повернення. Загалом його назвали лише 3% респондентів, що свідчить про обмежений вплив таких стимулів на міграційні рішення українців за кордоном.
• Для більшості українців рішення про повернення є доволі стабільним: 67% жодного разу не змінювали своєї позиції під час проживання за кордоном. Водночас третина опитаних хоча б раз переглядала свої наміри, що свідчить про чутливість цього питання до змін ситуації в Україні.
• Найбільш стабільними є респонденти з чітко сформованою позицією. Серед тих, хто вважає повернення дуже ймовірним, 78% жодного разу не змінювали своєї думки, а серед тих, хто оцінює його як дуже малоймовірне, — 73%.

Консульський облік

• Попри те, що 37,4% опитаних мали досвід звернення до українських консульств або посольств у країні проживання, консульський облік залишається малопоширеною практикою. Лише 15,7% респондентів перебувають на консульському обліку в країні проживання, а 60,1% не перебувають на ньому взагалі.

• Низький рівень охоплення консульським обліком створює виклик для організації голосування за кордоном, оскільки саме він використовується для оцінювання кількості потенційних виборців та планування виборчої інфраструктури.
• Якість консульських послуг опитані загалом оцінюють позитивно. Серед респондентів, які зверталися до консульств або посольств, 79,3% повідомили, що повністю отримали необхідну послугу, ще 10,3% — частково. Однак позитивний досвід взаємодії не трансформується у готовність ставати на консульський облік.
• Основною причиною неперебування на консульському обліку є не складність процедури, а відсутність мотивації. Серед респондентів, які не перебувають на консульському обліку, 46,8% не бачать у цьому потреби, а 26,2% не знали про існування такої можливості. 
• Серед тих, хто почав проживати за кордоном після 2022 року, 30% не знали про можливість консульського обліку, тоді як ті, хто виїхав раніше, частіше не бачать у ньому потреби (54%) й не довіряють державним органам України (20%).
• Молоді українці менш обізнані про консульський облік, ніж старші покоління. Серед респондентів віком 18–35 років про таку можливість не знали 31%, серед респондентів віком від 51 року — 20%.

Цифровий зв’язок з Україною: потенціал та обмеження

• Цифрові інструменти охоплюють значно більше українців за кордоном, ніж традиційні канали взаємодії з державою. Якщо на консульському обліку перебувають лише 15,7% опитаних, то застосунок “Дія” встановлений у понад 80%, а 48,7% користувалися ним протягом останніх трьох місяців. 

• Найактивнішими користувачами українських цифрових сервісів є опитані, які виїхали після початку повномасштабного вторгнення: “Дія” встановлена у 86% таких респондентів, а серед тих, хто проживає за кордоном довше, — у 69%.
• Для більшості українців за кордоном “Дія” залишається інструментом ситуативного доступу до окремих послуг, а не сервісом повсякденного використання. Серед тих, хто користувався застосунком протягом останніх трьох місяців, 63,4% робили це рідше ніж кілька разів на місяць. Щодня або кілька разів на тиждень користувалися “Дією” лише 5,7%.
• Головним бар’єром у використанні “Дії” є не технічні проблеми, а відсутність практичної потреби. Серед респондентів, які не користувалися застосунком протягом останніх трьох місяців, 64,7% не бачать у цьому потреби, а 35,5% вважають, що за кордоном цей сервіс їм не потрібен. Серед молоді 18–35 років 73% тих, хто не користувався застосунком, зазначили, що не бачать у ньому практичної необхідності.   
• Серед тих, хто не може зареєструватися в “Дії”, основними проблемами є відсутність доступу до українського номера телефону (71,7%) та українських банківських інструментів ідентифікації через BankID (67,7%).
• Українці за кордоном демонструють відносно високий рівень готовності до використання електронних сервісів. Кваліфікований електронний підпис (КЕП) мають 57,4% опитаних, а серед тих, хто виїхав після 2022 року, — 61%. Це створює потенціал для ширшого використання електронної взаємодії громадян із державою, зокрема щодо виборчих та адміністративних процедур.

Обізнаність про голосування за кордоном

• Попри те, що 76% опитаних мають досвід участі у виборах в Україні, лише близько 2% раніше голосували за кордоном. Близько 12% респондентів не мали права голосу на попередніх виборах через вік. Таким чином, для значної частини українців за кордоном участь у повоєнних виборах стане першим досвідом голосування.

• Рівень обізнаності щодо процедур голосування за кордоном залишається низьким. Лише 17,5% опитаних добре знають, як проголосувати за кордоном, ще 22,5% скоріше знають цю процедуру. Натомість 59% не мають чіткого розуміння механізму голосування.
• Найнижчий рівень обізнаності демонструє молодь. Серед респондентів віком 18–35 років 63% не знають, як проголосувати за кордоном, а серед старших вікових груп цей показник становить близько 56%.
• Українці, які виїхали після початку повномасштабної війни, гірше орієнтуються у виборчих процедурах. Серед них лише 14% добре знають, як проголосувати за кордоном. Серед тих, хто проживає за кордоном довше, таких удвічі більше — 28%.
• Найбільш показовим є нерозуміння конкретних дій, необхідних для участі в голосуванні. Половина респондентів (49,8%) не змогли відповісти, що потрібно зробити громадянину, який постійно проживає за кордоном, для участі у виборах. Лише 21% згадали про консульський облік, а 15% — зміну виборчої адреси. 17% погодилися, що для участі у виборах не потрібно робити жодних додаткових дій, а ще 8% переконані, що слід звертатися до органів влади країни перебування.
• Роль консульського обліку в організації голосування за кордоном залишається незрозумілою для більшості громадян. 53% респондентів не знають, чи потрібно вчиняти додаткові дії для голосування у разі неперебування на консульському обліку, а ще 14% помилково вважають, що не потрібно робити нічого.
• Однією з найменш зрозумілих процедур є зміна виборчої адреси. Лише 10% опитаних правильно визначають її як постійну зміну місця голосування, а 40% плутають її з тимчасовою зміною місця голосування, ще 16% — із реєстрацією місця проживання (“пропискою”).
• Обізнаність про виборчі процедури безпосередньо пов’язана з готовністю брати участь у виборах. Серед тих, хто точно планує голосувати на повоєнних виборах, 37% правильно розуміють необхідність додаткових дій для голосування за відсутності консульського обліку. Серед тих, хто точно не планує голосувати, цей показник становить лише 24%. Аналогічна закономірність спостерігається і щодо розуміння зміни виборчої адреси.
• Низька процедурна обізнаність є не лише інформаційною проблемою, а й потенційним бар’єром до участі в повоєнних виборах. Результати дослідження свідчать, що частина українців за кордоном може не реалізувати своє виборче право не через відсутність мотивації, а через нерозуміння необхідних процедур та алгоритмів дій.

Готовність до актуалізації місця голосування

• Майже половина опитаних українців за кордоном (49%) готові самостійно оновити або підтвердити адресу місця голосування. Ще 32% не готові цього робити, а 20% не визначилися. Без додаткових стимулів значна частина потенційних виборців може залишитися поза процесом актуалізації своїх даних.

• Готовність оновлювати місце голосування тісно пов’язана з політичною залученістю. Серед тих, хто точно планує голосувати на повоєнних виборах, готовність самостійно оновити дані становить 83%, а серед тих, хто точно не планує голосувати, — тільки 3%. Серед громадян, які постійно стежать за політичними подіями в Україні, готовність сягає 72%, а серед тих, хто цікавиться ними рідко, — лише 12%.
• Проактивна комунікація з боку держави може суттєво розширити коло громадян, готових актуалізувати свої дані. Якщо самостійно це готові зробити 49% опитаних, то після прямого звернення держави цей показник зростає до 61%, а частка невизначених скорочується майже вдвічі — з 20% до 12%.
• Найвищий рівень готовності оновити своє місце голосування демонструють респонденти віком 36–50 років (57%). Натомість молодь 18–35 років виявляється менш готовою до таких дій (43%), попри вищий рівень цифрової грамотності та активніше використання цифрових сервісів.
• Серед громадян, готових оновлювати місце голосування, переважно сформувався запит на цифрові сервіси. 82% обирають застосунок «Дія» як найбільш зручний спосіб актуалізації даних, тоді як сайт Державного реєстру виборців обрали 21%, а консульські установи — лише 10%. Особливо високий попит на використання «Дії» серед молоді, де цей показник сягає 92%.
• Основними бар’єрами для оновлення місця голосування є не складність процедур, а питання довіри. Серед тих, хто не готовий актуалізувати свої дані, 41% посилаються на недовіру до держави, а 37% — на побоювання щодо захисту персональних даних. Натомість нерозуміння процедур (17%) або часові витрати (11%) згадуються значно рідше.
• Недовіра до держави та побоювання щодо персональних даних тісно пов’язані з фактичним використанням цифрових сервісів. Серед користувачів застосунку «Дія» такі бар’єри згадуються у 2–3 рази рідше, ніж серед тих, хто не користується застосунком. Це свідчить, що практичний досвід взаємодії з державними цифровими сервісами може позитивно впливати на рівень довіри до процедур актуалізації даних.
• Молодші та старші покоління по-різному пояснюють свою неготовність оновлювати дані. Молодь частіше апелює до недовіри до держави (48%) та небажання брати участь у виборах (29%), тоді як старші респонденти частіше стикаються з інформаційними бар’єрами та нерозумінням процедур.

Потенціал участі у повоєнних виборах

• Попри тривале проживання за кордоном, українці зберігають високий потенціал електоральної участі. За стандартного графіку голосування (неділя, 8:00–20:00) 74% опитаних заявляють про готовність взяти участь у повоєнних виборах, з них 40% — точно готові голосувати.

• Найбільш мотивованими до участі у виборах є громадяни, які зберігають зв’язок з українським політичним життям. Серед тих, хто постійно цікавиться політичними подіями в Україні, готовність голосувати становить 91%, тоді як серед тих, хто взагалі не цікавиться українською політикою, — лише 33%.
• Готовність брати участь у виборах безпосередньо пов’язана з попереднім виборчим досвідом. Серед респондентів, які раніше голосували в Україні, про готовність голосувати заявили 86%, тоді як серед тих, хто такого досвіду не мав, — 66%.
• Як і у випадку з готовністю оновити місце голосування, низька обізнаність про виборчі процедури є не лише інформаційною проблемою, а й потенційним чинником нижчої участі. Серед респондентів, які точно не планують голосувати, 61% не знають, як проголосувати за кордоном, тоді як серед тих, хто точно має намір брати участь у виборах, таких 33%.
• Розширення часу або кількості днів голосування майже не впливає на потенційну явку. Подовження голосування до 7:00–22:00 не змінює загальний рівень готовності голосувати (74%), а додавання голосування у п’ятницю та суботу підвищує його лише на 1 %  — до 75%. Відповідні зміни підвищують впевненість мотивованих виборців, але не залучають нових. Однак, з огляду на кількість готових взяти участь у повоєнних виборах, підвищити пропускну спроможність через збільшення часу для голосування може бути доцільним варіантом.  
• Основними бар’єрами для участі у виборах є брак інформації про процедури голосування (33%), віддаленість виборчих дільниць (31%) та складність процедур (30%). Натомість додаткові витрати (19%), черги (16%) або збіг дня голосування з робочим днем (11%) згадуються значно рідше.
• Найбільшим організаційним бар’єром для участі є фізична доступність виборчих дільниць. У разі необхідності їхати до найближчого великого міста готовність голосувати знижується з 74% до 59%, а частка тих, хто не планує участі, зростає майже вдвічі — з 17% до 31%.
• Навіть серед громадян, які за стандартних умов готові голосувати, кожен п’ятий відмовився б від участі, якби для цього потрібно було додатково їхати до великого міста. Це свідчить, що географічне розташування виборчих дільниць може впливати на явку більше, ніж зміни у графіку роботи дільниць. Тому одним з ключових викликів для організації виборів може стати забезпечення достатньої кількості та доступності виборчих дільниць.

Потенціал формування виборчих комісій за кордоном

• Формування виборчих комісій за кордоном може стати одним із найбільших організаційних викликів повоєнних виборів. Результати дослідження свідчать про наявність резерву для розширення кадрового потенціалу через інформаційну та роз’яснювальну роботу.

• Хоча 40% опитаних декларують повну або часткову готовність працювати у виборчій комісії, ще 39% не готові до такої участі. Водночас 15% респондентів взагалі не знають, що передбачає така робота. Показово, що частка громадян, які не розуміють змісту роботи у виборчій комісії, майже дорівнює частці тих, хто готовий працювати в ній беззастережно (18%). Це свідчить, що частину кадрового дефіциту потенційно можна компенсувати через краще інформування громадян про функції, обов’язки та умови роботи членів виборчих комісій.
• Найвищий потенціал залучення до роботи у виборчих комісіях мають жінки, респонденти середнього та старшого віку, а також громадяни, які тимчасово не працюють або перебувають у пошуку роботи. Натомість молодь 18–35 років демонструє помітно нижчий рівень готовності (32%), ніж респонденти віком 36–50 років (46%) та 51+ (44%).
• Готовність працювати у виборчій комісії безпосередньо пов’язана із загальною політичною залученістю. Серед тих, хто планує брати участь у повоєнних виборах, готові працювати у комісії 49%, а серед тих, хто не планує голосувати, — лише 10%. Серед громадян, які постійно цікавляться політичними подіями в Україні, готовність становить 47%, а серед тих, хто майже не цікавиться ними, — лише 12%.
• Головним бар’єром для участі у виборчих комісіях є складність поєднання цієї діяльності з роботою або навчанням. Цю проблему назвали 34% респондентів. Значна частина опитаних не бачать особистої вигоди від такої роботи (22%) або недостатньо розуміють свої потенційні обов’язки (20%).
• Для частини потенційних членів виборчих комісій важливим фактором залишається доступність виборчої інфраструктури. Віддаленість виборчої дільниці назвали бар’єром 21% респондентів, а серед тих, хто загалом схиляється до роботи у комісії (“скоріше готовий”), — вже 32%. Тобто розташування виборчих дільниць впливає не лише на явку виборців, а й на можливості комплектування комісій.
• Частину потенційно готових громадян можна залучити через покращення організаційних умов участі. Серед стимулів працювати у виборчій комісії найчастіше називали необхідність чіткого пояснення обов’язків (33%), компенсацію витрат (23%), можливість поєднувати роботу в комісії з основною зайнятістю (22%) та гарантії безпеки (22%). Водночас 34% респондентів зазначили, що жоден із запропонованих стимулів не спонукав би їх долучитися до роботи у виборчій комісії.

Канали комунікації та довіра до інституцій

• Попри тривале проживання за кордоном, українці залишаються тісно включеними в український інформаційний простір. 79% опитаних постійно або часто цікавляться політичними подіями в Україні, а серед респондентів віком від 51 року таких уже 89%.

• Серед респондентів, які цікавляться політичними подіями в Україні, 76% отримують інформацію через соціальні мережі й месенджери, онлайн-медіа використовують 36%, а українське телебачення — лише 11%.
• Telegram є головним каналом отримання інформації про події в Україні серед українців за кордоном: ним користуються 73% респондентів, які цікавляться політичними подіями. Структура медіаспоживання суттєво відрізняється між поколіннями: молодь тяжіє до Instagram, TikTok і Threads, а старші респонденти частіше використовують Facebook, YouTube та Viber.
• Соціальним мережам і месенджерам довіряють 44% респондентів, онлайн-медіа — 26%, а українському телебаченню — лише 8%. Водночас 22% опитаних не довіряють жодному із запропонованих джерел.
• Найбільший інтерес у громадян викликає практична інформація про вибори. 60% респондентів хочуть знати, де і коли голосувати, 47% — як перевірити себе у списках виборців, 41% — як відбуватиметься голосування, а 35% — як змінити місце голосування. Як бачимо, головний запит стосується не політичної агітації, а процедурної інформації.
• Ставлення до політичної агітації переважно стримане. Майже дві третини опитаних (65%) не хотіли б отримувати агітаційні матеріали від кандидатів чи партій, а навіть серед тих, хто точно планує голосувати, таких 55%.
• Ті виборці, які все ж готові отримувати політичну агітацію, віддають перевагу цифровим каналам комунікації. Найзручнішими каналами називали соціальні мережі та месенджери (по 53%), електронну пошту обрали 13%, інтернет-рекламу — 12%, а особисті зустрічі з кандидатами, телебачення, SMS-повідомлення та поштові розсилки отримали підтримку не більш як 10%.
• Для офіційної інформації про вибори українці за кордоном віддають перевагу офіційним державним каналам. Найзручнішим каналом респонденти назвали застосунок “Дія” (44%). Далі йдуть офіційні сторінки органів влади у соціальних мережах (27%) та офіційні сайти державних органів (23%).
• Найвищий рівень довіри до інформації про вибори отримали організації, які займаються спостереженням за виборами (40%), а також посольства і консульства України (32%), громадські організації (31%) та Центральна виборча комісія (28%). Політичним партіям довіряють лише 3%, а кандидатам — 5% опитаних.
• Українці за кордоном демонструють високий рівень довіри до урядів країн перебування у питаннях організації українських виборів. Загалом 86% респондентів повністю або скоріше довіряють уряду країни проживання в цьому питанні, а 73% вважають, що такі уряди зацікавлені у сприянні проведенню українських виборів на своїй території.

Сприйняття винятків із цензу осілості

• Українці за кордоном не демонструють однозначної підтримки жорсткого збереження чинного цензу осілості. Проти будь-яких винятків із цензу виступають 40% опитаних, 31% підтримують винятки для окремих категорій громадян, а ще 29% не мають сформованої позиції. 

• Серед респондентів, які допускають можливість винятків із цензу осілості або не визначилися щодо цього питання, найбільшу підтримку (53%) отримала позиція про те, що право балотуватися слід надати всім громадянам, які перебували за кордоном після 24 лютого 2022 року.
• Сукупно відповіді, які передбачають обмеження для окремих категорій громадян, набрали 60%. Це свідчить, що дискусія про ценз осілості не зводиться до вибору між повною забороною й повною відсутністю обмежень. Деталізований аналіз свідчить, що значна частина респондентів вважає за необхідне враховувати конкретні обставини виїзду і перебування за кордоном у процесі визначення можливих винятків.
• Вимушеність і законність перебування за кордоном є ключовими критеріями прийнятності для опитаних. Ті, хто підтримує винятки з цензу осілості або не змогли відповісти, найчастіше погоджувалися з ідеєю скасування обмежень на балотування для людей, які повернулися до України до виборів (66%), а також для тих, хто виїхав із зон бойових дій або окупації (68%).
• Значна підтримка спостерігається і щодо громадян, які не підлягали військовому обов’язку. Можливість балотування такої категорії підтримують 61% респондентів. Натомість для людей, які виїхали з територій, де не велися бойові дії та не було окупації, цей показник знижується до 53%.
• Найменшу підтримку має участь у виборах громадян, які підлягали військовому обов’язку, але не повернулися до України. Лише 40% вважають їх балотування прийнятним, а 31% прямо зазначають, що таким особам не слід надавати право балотуватися.
• Загалом результати свідчать, що серед респондентів, які допускають перегляд чинних правил, існує запит на врахування конкретних життєвих обставин під час врегулювання питання цензу осілості. Найбільшу підтримку отримують підходи, які враховують вимушеність виїзду, його законність та факт повернення до України перед виборами.

Опис результатів дослідження

Міграційний досвід і наміри повернення українців за кордоном

Проживання за кордоном

Повномасштабне вторгнення було ключовим чинником масового переїзду опитаних українців: 75% респондентів почали проживати за кордоном після 24 лютого 2022 року. Натомість 21% переїхали в період між 2014 роком і початком повномасштабної війни, ще 4% — до 2014 року. Найвища частка тих, хто виїхав після 24 лютого 2022 року, зафіксована в Німеччині — 86%. У Польщі та Чехії вона нижча — 70% і 67% відповідно. 

Початок проживання за кордоном (n=1500)

18% опитаних нині проживають у столицях, 28% — у великих містах, 42% — у невеликих містах. У селах або селищах проживають 8%, у передмістях великих міст — 4%. Респонденти в Чехії більш сконцентровані у столиці, в Польщі — у великих містах, у Німеччині — в невеликих містах і сільській місцевості. Розселення українців важливо враховувати в контексті планування майбутньої додаткової виборчої інфраструктури та логістики організації голосування за кордоном.

Для більшості опитаних проживання за кордоном уже не є короткостроковим досвідом — через затяжну війну воно набуло ознак вимушеного переселення на невизначений термін. 72% респондентів проживають у поточній країні понад 3 роки, ще 10% — від 2 до 3 років. Менш як рік у країні перебування проживають лише 8%.

Статус тимчасового захисту мають 61% респондентів. Ще 19% мають дозвіл на тимчасове проживання, 8% — дозвіл на постійне проживання, 5% — статус біженця або додатковий/гуманітарний захист. У розрізі країн ситуація суттєво відрізняється: у Німеччині тимчасовий захист мають 75% респондентів, у Чехії — 61%, у Польщі — лише 46% (дозвіл на тимчасове проживання в цій країні мають 36% опитаних).

Після виїзду з України більшість респондентів не змінювали країни постійного проживання: 78% опитаних жодного разу не переїжджали з однієї країни до іншої, 16% змінювали країну один раз, 4% — двічі. Найвищу частку найменш мобільних громадян зафіксовано в Чехії, де 84% не змінювали країни проживання, порівняно з 74–75% у Польщі та Німеччині.

Серед тих, хто мав досвід зміни країни перебування, основними причинами останнього переїзду були пошук роботи або кращих умов працевлаштування (30%) та пошук безпеки (29%). Менш поширеними, але важливими мотивами були правовий статус перебування (14%), соціальна підтримка, культурна близькість, ставлення до українців і втрата роботи — приблизно по 12%. У розрізі країн спостерігається різна логіка міграції: для українців, які востаннє перемістилися до Німеччини, помітно важливішими причинами була соціальна підтримка (24%) і правовий статус (21%), для Польщі — культурна близькість (20%), для Чехії — пошук роботи або кращих умов працевлаштування (39%).

Основні причини зміни країни проживання серед українців за кордоном (n=332)

Респонденти могли обрати всі варіанти відповіді, які відповідають їхній ситуації; сума відповідей >100%

Переміщення між країнами суттєво відрізняються залежно від соціально-демографічних характеристик респондентів. Для молоді 18–35 років ключовими мотивами є пошук роботи (35%) і безпеки (29%). У групі 36–50 років економічний складник зберігається (27%), але зростає роль безпеки (32%). Натомість серед старших респондентів (51+) помітно слабшає економічна мотивація (21%), а зростає значення возз’єднання з родиною (19%).

Серед чоловіків частіше фігурують економічні мотиви — пошук роботи (33%) та правовий статус (22%). Натомість серед жінок більш виражені безпекові (31%) і сімейні фактори (возз’єднання з родиною — 14%), а також культурна близькість (14%).

Стабільність проживання відрізняється залежно від часу виїзду. Серед тих, хто виїхав після 24 лютого 2022 року, частка респондентів, які жодного разу не змінювали країну постійного проживання, вища — 80% проти 72% серед тих, хто почав проживати за кордоном до 2022 року. Натомість серед опитаних із довшим досвідом проживання за кордоном частіше трапляється досвід повторних переїздів між країнами: більше одного разу країну змінювали 8% серед тих, хто виїхав до 2022 року, проти 5% серед тих, хто виїхав після початку повномасштабної війни.

Мотиви останнього переїзду між країнами теж суттєво відрізняються залежно від часу виїзду з України. Серед тих, хто почав проживати за кордоном до 24 лютого 2022 року, значно частіше фігурує економічна логіка — пошук роботи або кращих умов працевлаштування назвали. Натомість для новішої хвилі міграції значно важливішими є безпекові й соціальні чинники: пошук безпеки назвали 36% проти 13% серед осіб, які виїхали до 2022 року, а соціальну підтримку — 16% проти 2%. 

Повернення в Україну

Наміри щодо повернення в Україну залишаються неоднозначними. 37% респондентів вважають повернення для постійного проживання після скасування воєнного стану дуже або скоріше ймовірним. Водночас 48% оцінюють його як скоріше або дуже малоймовірне, ще 14% не визначилися. 

Наміри щодо повернення в Україну (n=1500)

Найвища готовність повернутися спостерігається серед старших респондентів (від 51 року): 37% декларують, що “дуже ймовірно” повернуться, — це суттєво більше, ніж серед молоді 18–35 років (16%). Водночас у молодшій групі значно вища частка тих, хто не планує повертатися (до 40% “дуже малоймовірно”), що вказує на глибшу інтеграцію у приймаючих країнах.

Серед малозабезпечених частка тих, хто “дуже ймовірно” повернеться, сягає 37%, серед забезпечених — лише 18%, натомість 40% вважають повернення дуже малоймовірним.

За статусом зайнятості найвища готовність до повернення серед пенсіонерів (48% “дуже ймовірно”), серед тих, хто працює, — лише 20%, при цьому 36% вважають повернення дуже малоймовірним. Серед тих, хто навчається, також висока частка орієнтації на перебування за кордоном (37% “дуже малоймовірно”).

Серед факторів потенційного повернення найчастіше називають офіційне завершення війни (55%), підвищення рівня життя в Україні (46%), покращення економічної ситуації (46%) та припинення бойових дій, зокрема обстрілів населеного пункту попереднього проживання (36%). Важливими також є скасування обмежень на виїзд військовозобов’язаних і працевлаштування в Україні — по 27%, а також наявність житла — 24%. Натомість припинення соціальних виплат у країні перебування не є ключовим стимулом для повернення — його назвали лише 3% респондентів, хоча у Німеччині цей показник дещо вищий — 6%.

Фактори повернення в Україну (n=1500)

Респонденти могли обрати всі варіанти відповіді, які відповідають їхній ситуації; сума відповідей >100%

У розрізі соціально-демографічних характеристик молодь 18–35 років орієнтується передусім на економічні фактори — підвищення рівня життя (60%) та покращення економічної ситуації (60%). Старші (51+) значно рідше згадують економіку (25–26%), натомість частіше — закінчення дії тимчасового захисту.

Чоловіки значно частіше наголошують на скасуванні обмежень щодо виїзду (38% проти 21% серед жінок), а жінки акцентують на безпекових і соціальних аспектах. Мешканці Сходу частіше говорять про припинення бойових дій (42%) та наявність житла (35%). Жителі Заходу і Центру більше зважають на економічні фактори. Для вихідців із Києва роль економічних стимулів менша, але помітно вища частка відповідає, що жодний фактор не змусить їх повернутися.

Готовність повернутися до України вища серед тих, хто виїхав після 24 лютого 2022 року: 52% цієї групи вважають повернення ймовірним проти 38% серед тих, хто почав проживати за кордоном раніше. Водночас серед мігрантів, які виїхали до повномасштабної війни, переважає орієнтація на неповернення: 62% вважають повернення малоймовірним проти 48% серед новішої хвилі. 

Наміри повернення тісно пов’язані з рівнем залученості до українського контексту. Серед тих, хто постійно цікавиться політичними подіями в Україні, 59% вважають повернення ймовірним. Серед тих, хто цікавиться часто, цей показник знижується до 41%, серед тих, хто цікавиться іноді, — до 33%, рідко — до 28%, а серед тих, хто взагалі не цікавиться, — до 18%. Відповідно, дистанціювання від українського інформаційного простору супроводжується значно нижчою готовністю до повернення.

Для тих, хто виїхав після 24 лютого 2022 року, повернення значно частіше пов’язане з воєнними і безпековими умовами. Офіційне завершення війни назвали умовою для повернення 58% серед цієї групи проти 48% серед тих, хто виїхав раніше; припинення бойових дій — 39% проти 25%; деокупацію населеного пункту попереднього проживання — 9% проти 4%. Також для новішої хвилі помітно важливішим є завершення дії тимчасового захисту — 12% проти 3%. Натомість припинення соціальних виплат у країні перебування залишається слабким стимулом для обох груп, хоча серед тих, хто виїхав після 2022 року, його згадують дещо частіше — 4% проти 1%.

Рішення про можливість повернення для більшості відносно стабільне: 67% респондентів жодного разу не змінювали його за час проживання за кордоном. Водночас третина хоча б раз переглядала свою позицію, що свідчить про чутливість цього питання до змін, передусім внутрішньо українського контексту. Серед тих, хто змінював рішення про повернення, головними чинниками були зміна безпекової ситуації в Україні (38%), зміна економічної ситуації в Україні (28%), наявність або відсутність роботи (18%), зміна обмежень щодо виїзду з України (18%) та наявність або відсутність місця для проживання (17%).

Рішення щодо повернення найбільш стабільне серед респондентів із чітким наміром повернутися в Україну. Серед тих, хто вважає повернення дуже ймовірним, 78% жодного разу не змінювали свого рішення. Подібна стабільність спостерігається й серед тих, хто вважає повернення дуже малоймовірним, — 73%. Натомість серед тих, хто оцінює повернення як “скоріше ймовірне”, не змінювали позицію 61%, а серед тих, хто вважає його “скоріше малоймовірним”, — лише 54%. Найбільша мінливість характерна для респондентів, які не мають остаточно сформованої позиції щодо повернення в Україну. 

Серед респондентів, які хоча б раз змінювали своє рішення щодо повернення, вплив чинника економічної ситуації в Україні суттєво відрізняється залежно від поточних намірів. Із-поміж тих, хто вважає повернення в Україну дуже ймовірним, цей фактор назвали лише 13%, а серед тих, хто оцінює повернення як малоймовірне, — близько 35–37%. Це свідчить, що для громадян, які наразі не орієнтовані на повернення, економічні перспективи України залишаються одним із ключових чинників перегляду власних планів. 

Загалом результати показують, що опитані українці в Польщі, Німеччині та Чехії вже значною мірою перейшли від стану шокового переміщення до більш стабільного проживання за кордоном. Однак це не означає остаточного розриву з Україною. Повернення залишається можливим для значної частини респондентів, але залежить не лише від завершення війни, а й від безпекових, економічних, житлових і правових умов. Це означає, що робота держави з українцями за кордоном має виходити з реальності тривалого перебування, але водночас підтримувати сталі канали зв’язку й участі.

Консульський облік як перший рівень взаємодії

До українських консульств або посольств зверталися 37,4% опитаних (Польща — 32,2%, Німеччина — 39,8%, Чехія — 40,2%). Серед них переважна більшість (79,3%) повідомили, що отримали потрібну послугу, по яку зверталися, в повному обсязі, 10,3% — частково, 10,4% — не отримали взагалі. Повністю задовольнити свій запит респондентам найчастіше вдавалося в Німеччині (82%), тоді як у Чехії (78%) та Польщі (77%) цей показник був дещо нижчим. Це свідчить, що українці в різних країнах сприймають базову якість консульського сервісу приблизно однаково.

Однак перебування на консульському обліку залишається радше винятком, ніж нормою: лише 15,7% опитаних перебувають на обліку в країні, де нині проживають, ще 0,4% — в іншій країні, 60,1% не перебувають на обліку, а 23,8% не знають чи не уточнюють свого статусу (“важко відповісти”). Частка тих, хто перебуває на консульському обліку, найвища у Німеччині (19,7%), нижча — у Чехії (17,6%) і найнижча — у Польщі (8,3%). 

Рівень перебування на консульському обліку також пов'язаний із тривалістю проживання за кордоном. Серед респондентів, які почали проживати за кордоном до 24 лютого 2022 року, на консульському обліку перебувають 20%, серед тих, хто виїхав після початку повномасштабного вторгнення, — 15%. Водночас серед новішої хвилі міграції більш ніж удвічі вища частка тих, хто взагалі не знає свого статусу щодо консульського обліку (28% проти 13%). Тобто проблема полягає не лише у відсутності реєстрації, а й у нижчій поінформованості частини громадян про саму систему консульського обліку.

Причини неперебування на консульському обліку доволі різні. 46,8% не бачать у цьому потреби, а 26,2% не знали про таку можливість. Ще 15,2% не довіряють державним органам України, а 9,2% не хочуть, аби їхні дані потрапляли до державних реєстрів. Прикметно, що 11,4% не знають, як це зробити, 14% не мають часу, а ще 7,7% вважають процедуру складною або незрозумілою.

Чому українці не стають на консульський облік (n=1279)

Респонденти могли обрати всі варіанти відповіді, які відповідають їхній ситуації; сума відповідей >100%

Найвищий відсоток тих, хто не бачить потреби ставати на консульський облік — у Польщі (51%). У Німеччині й Чехії частіше згадували про складність із тим, щоб записатися на прийом до консульства. Молодші респонденти (18–35 років) вдвічі частіше за людей віком від 51 року кажуть, що не знали про таку можливість (31% проти 20%), а старші частіше обирали варіант “не планую залишатися надовго” (14% проти 8% у молоді).

Причини неперебування на консульському обліку частково залежать і від часу виїзду за кордон. Серед тих, хто почав проживати за межами України після 24 лютого 2022 року, значно частіше трапляються необізнаність про можливість стати на консульський облік (30% проти 17% серед тих, хто виїхав раніше) та переконання, що перебування за кордоном є тимчасовим (11% проти 4%). Натомість серед респондентів із довшим досвідом проживання за кордоном більш поширені відсутність потреби у перебуванні на консульському обліку (54% проти 44%) та недовіра до державних органів України (20% проти 14%). 

На жаль, низький рівень формального обліку прямо обмежує можливості держави вибудовувати  інституційний канал комунікації щодо виборів зі своїми громадянами за кордоном: за нинішньої моделі саме консульський облік є умовою формування виборчих дільниць за кордоном та обчислення прогнозованої явки.

Поширення “Дії” й активність користувачів

Серед українців за кордоном застосунок “Дія” встановлений у 81,3% респондентів: у Польщі — 80,4%, у Німеччині — 82,2%, у Чехії — 81,2%.

Хоча б один раз за останні три місяці ним користувалися 48,7% опитаних: 49,3% у Польщі, 47,7% у Німеччині й 49,3% у Чехії. Тобто близько половини української громади за кордоном залишається в регулярному контакті з державою через цей канал.

Жінки частіше, ніж чоловіки, мають встановлений додаток “Дія” — 85% проти 75%.

Для новішої хвилі міграції цифрові сервіси України є важливішим інструментом взаємодії з державою. Серед тих, хто почав проживати за кордоном після 2022 року, “Дія” встановлена у 86% респондентів, а серед тих, хто виїхав раніше, — у 69%. 

Подібна закономірність спостерігається і щодо фактичного використання сервісу. Серед тих, хто виїхав після початку повномасштабної війни, “Дією” протягом останніх 3 місяців користувалися 51% опитаних, а серед тих, хто проживає за кордоном довше, — 41%. Імовірно, це пов’язано як із більш тісним зв’язком нової хвилі міграції з українськими інституціями, так і з активним розвитком самого застосунку в останні роки. 

Чи користуються “Дією” українці за кордоном (n=1500)

Користуються “Дією” українці за кордоном здебільшого нерегулярно: серед тих, хто користувався нею за останні 3 місяці, 63,4% робили це рідше, ніж кілька разів на місяць, а 30,9% використовували додаток кілька разів на місяць. Частка серед тих, хто користується “Дією” кілька разів на тиждень, становить 3,8%, а 1,9% роблять це майже щодня. Тобто можна припустити, що “Дія” функціонує переважно як канал ситуативного доступу до послуг (документи, виписки, статуси), а не як щоденний застосунок. У розрізі країн найчастіше додаток використовують у Польщі (5,4% — щодня або кілька разів на тиждень, 34,5% — кілька разів на місяць), рідше — у Чехії та Німеччині.

Користування “Дією”: мотиви і бар’єри

Серед тих, хто не користувався “Дією” за останні 3 місяці, 64,7% не бачать у цьому потреби, а 35,5% вважають, що “за кордоном цей сервіс не потрібен”. Відзначимо, що 14,4% не довіряють безпеці персональних даних, 6,2% — не мали можливості зареєструватися (немає смартфона, доступу до інтернету, SIM-картки українського мобільного оператора), 5,4% — стикалися з технічними проблемами.

Серед респондентів, які виїхали до 24 лютого 2022 року, про неможливість зареєструватися через відсутність необхідних технічних умов повідомили 11%, серед тих, хто виїхав після початку повномасштабної війни, — лише 4%. Імовірно, це пов’язано з тим, що новіші мігранти частіше зберігають українські цифрові й банківські сервіси, а частина тих, хто давно проживає за кордоном, уже втратили доступ до українських номерів або інструментів ідентифікації. 

Молодші респонденти частіше кажуть, що не бачать потреби користуватися “Дією” (73%). Чоловіки частіше повідомляли про недовіру до безпеки персональних даних у “Дії” (21% проти 10% серед жінок).

Серед тих, хто декларує об’єктивну неможливість зареєструватися, основними бар’єрами є відсутність української SIM-картки або доступу до номера (71,7%) і втрата доступу до українського банківського рахунку через BankID (67,7%). Інтеграція “Дії” з мобільним номером і BankID, що добре працює в межах України, перетворюється на бар’єр для тих, хто втратив доступ до цих сервісів за кордоном. Менш виражені проблеми — відсутність технічної можливості використання eSIM (9,2%) і відсутність біометричного документа (7,8%).

Кваліфікований електронний підпис (КЕП)

Наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП) — інструмента, який дозволяє оформлювати електронні документи (потенційно, зокрема, і виборчі)  — задекларували 57,4% опитаних. У Чехії та Польщі цей показник найвищий — 60% та 59% відповідно, у Німеччині — дещо нижчий (54%). 

КЕП дещо частіше мають молодші респонденти (62% серед групи 18–35 років), рідше — старші (55% серед групи 36–50 років і 52% серед людей віком від 51 року). Серед тих, хто виїхав після 24 лютого 2022 року, частка опитаних із КЕП помітно вища (61% проти 48% серед тих, хто виїхав до 2022 року).

Таким чином, цифрова екосистема “Дія” охоплює близько 80% української закордонної громади, а її активне використання — близько половини.

Обізнаність про голосування за кордоном

Результати дослідження вказують на загалом низький рівень обізнаності громадян щодо процедур голосування за кордоном — попри те, що більшість із них мають попередній досвід участі у виборах в Україні.

Зокрема, 76% опитаних раніше голосували в Україні. Натомість досвід участі у виборах за кордоном мінімальний — його мають близько 2%. У розрізі країн ці показники суттєво не відрізняються. 

Кількість тих, хто ніколи не голосував в Україні, але мав таке право, вища у Чехії (13%) порівняно з Польщею (10%) та особливо Німеччиною (5%).

Окремо варто звернути увагу на респондентів, які не мали права голосу на попередніх виборах — таких у середньому 12%. Це молодші виборці, які вперше отримали право голосу вже після останніх місцевих виборів 2020 року, тому не мають жодного практичного досвіду участі у виборчому процесі — і це майже кожен восьмий опитаний. У розрізі країн частка таких респондентів коливається від 9% у Німеччині до 13% у Польщі та 14% у Чехії.

Серед тих, хто почав проживати за межами України після 2022 року, не мали права голосу на попередніх виборах 15% — проти 5% серед тих, хто мешкав за кордоном ще до повномасштабного вторгнення.

На цьому тлі рівень декларованої обізнаності про голосування за кордоном залишається низьким. Лише 18% впевнено знають, як проголосувати, ще 23% — скоріше знають, але не впевнені у деталях, тоді як 59% не мають чіткого розуміння процедури. У різних країнах ці показники майже ідентичні: частка тих, хто взагалі не знає, як проголосувати, стабільно становить 38–39%, що свідчить про системність проблеми.

У Німеччині дещо вища частка тих, хто “скоріше знає, але не впевнений” (26%), натомість у Чехії трохи більше тих, хто впевнено знає процедуру (20%) порівняно з Польщею (16%). Втім, ці відмінності не змінюють загальної картини — у жодній з країн частка впевнено обізнаних не перевищує п’ятої частини опитаних.

Обізнаність громадян щодо голосування за кордоном (n=1500)

Молоді респонденти 18-35 років найгірше оцінюють свої знання — 63% не знають, як голосувати за кордоном. Серед старших груп кількість необізнаних у середньому становить 56%.  

Рівень обізнаності також помітно пов'язаний із тривалістю перебування за кордоном. Серед тих, хто проживав за межами України ще до початку повномасштабного вторгнення, 28% добре знають, як проголосувати за кордоном, а серед тих, хто виїхав після 24 лютого 2022 року, таких лише 14%. Натомість частка тих, хто взагалі не знає процедури голосування, серед найновішої хвилі міграції сягає 41% проти 29% серед респондентів із довшим досвідом проживання за кордоном. 

Ще більш показовими є показники розуміння конкретних дій, необхідних для голосування. Респондентам надали сценарій, за яким громадянин нещодавно переїхав за кордон і у випадку оголошення виборів в Україні планує проголосувати. Опитаним пропонували визначити, які кроки потрібно вчинити для участі у виборах. За чинними механізмами, оптимальними діями в такому разі є зміна виборчої адреси (постійна зміна місця голосування) або постановка на консульський облік.

Найчастіше респонденти обирали варіант “важко відповісти” — 50%. Серед конкретних відповідей найчастіше обирали постановку на консульський облік (21%) та зміну виборчої адреси на закордонну (15%). Втім, помітна частина відповідей припадає на некоректні або нерелевантні дії: 17% вказали, що нічого додатково робити не потрібно, а 8% — що слід звернутися до органів влади країни перебування.

Які дії потрібно здійснити, щоб проголосувати за кордоном у випадку постійного проживання за межами України (n=1500)

Респонденти могли обрати всі варіанти відповіді, які вважали правильними; сума відповідей >100%

У Польщі частіше згадували про необхідність стати на консульський облік (24%), ніж у Німеччині (22%) та Чехії (18%). Натомість у Німеччині дещо частіше обирали зміну виборчої адреси на закордонну (18%) порівняно з Польщею та Чехією (по 14%). У Чехії відносно частіше, ніж в інших країнах, обирали варіант, що нічого додатково робити не потрібно — 21% проти 15% у Польщі та 16% у Німеччині.

Молодші виборці (18–35 років), хоча й частіше декларували погану обізнаність про голосування за кордоном, найчастіше правильно відповідали на запитання за ситуативним сценарієм, на відміну від покоління 51+. 

І все ж окремі процедури голосування за кордоном залишаються незрозумілими для більшості. Зокрема, 53% не знають, чи потрібно вчиняти додаткові дії (подавати заяву) у разі неперебування на консульському обліку, щоб мати можливість проголосувати — і цей показник практично не відрізняється між країнами (53–55%). Ще 14% вважають, що жодних дій для голосування за кордоном вчиняти не потрібно.

Менше розуміння ролі консульського обліку декларують громадяни, які виїхали з початком повномасштабного вторгнення. Серед тих, хто виїхав після 24 лютого 2022 року, 56% не знають, чи потрібно вчиняти додаткові дії для участі у голосуванні за відсутності консульського обліку, а серед тих, хто проживає за кордоном довше, таких 46%.

Подібна ситуація спостерігається і з розумінням зміни виборчої адреси. Лише 10% респондентів правильно визначають її як постійну зміну місця голосування, тоді як 40% помилково трактують її як тимчасову зміну місця голосування. Ще 16% плутають її з “пропискою”, а 35% не можуть відповісти. У розрізі країн ситуація доволі однорідна. Частка правильних відповідей коливається в межах 9–11% (9% у Польщі, 10% у Німеччині, 11% у Чехії). Водночас у Німеччині дещо нижча частка тих, хто не зміг відповісти (31%) порівняно з Польщею (38%) та Чехією (35%).

Показово, що серед респондентів, які точно планують голосувати на повоєнних виборах, 37% вважають, що за відсутності консульського обліку необхідно вчиняти додаткові дії для участі в голосуванні. Серед тих, хто точно не планує голосувати, цей варіант обрали 24%. Натомість частка тих, хто не знає відповіді на це запитання, зростає від 49% серед найбільш мотивованих виборців до 56–67% серед тих, хто не планує голосувати або не визначився.

Аналогічна закономірність простежується і щодо розуміння зміни виборчої адреси. Серед тих, хто точно візьме участь у голосуванні, лише 29% не змогли пояснити, що означає ця процедура (“важко відповісти”). Натомість серед тих, хто точно не планує голосувати, таких уже 55%. 

Поняття зміни виборчої адреси є одним із найменш зрозумілих для опитаних, а домінування неправильних інтерпретацій створює ризики некоректного розуміння процедур участі у виборах за кордоном. Це може вплинути як на кількість виборців, які зможуть проголосувати так і на їхню готовність голосувати загалом, оскільки обізнаність про виборчі процедури є важливим мотиваційним елементом. 

У цьому контексті критично важливим є проведення інформаційної кампанії, спрямованої не лише на загальне інформування, а й на пояснення конкретних процедур і доступних способів реалізації виборчого права за кордоном. Така кампанія має бути орієнтована на практичні дії й враховувати різний рівень їхнього попереднього досвіду та обізнаності.

Готовність оновлювати місце голосування

Близько половини опитаних громадян за кордоном готові самостійно оновлювати або підтверджувати адресу місця голосування. У середньому 49% респондентів декларують готовність діяти самостійно (23% — “так” і 26% — “скоріше так”), тоді як 32% не готові, ще 20% не визначилися. У розрізі країн ці показники суттєво не відрізняються.

Найвищий рівень готовності оновлювати адресу голосування фіксується серед респондентів віком 36–50 років (57%), дещо нижчий — серед групи 51+ (49%), і помітно нижчий — серед молоді 18–35 років (43%). Жінки дещо частіше декларують таку готовність (близько 50%) порівняно з чоловіками (48%). Важливим є й матеріальний фактор: серед більш забезпечених респондентів готові оновлювати виборчі дані 51%, серед менш забезпечених — лише 38%.

Готовність оновлювати місце голосування тісно пов’язана із загальною готовністю брати участь у повоєнних виборах. Серед тих, хто точно планує голосувати, 83% готові самостійно оновити або підтвердити адресу місця голосування за кордоном. Для порівняння: серед тих, хто точно не планує брати участі у виборах, таких лише 3%. 

Аналогічна залежність простежується і щодо інтересу до політичних подій в Україні: серед респондентів, які постійно стежать за українською політикою, готовність оновлювати виборчі дані становить 72%, а серед тих, хто цікавиться нею рідко, — лише 12%. 

Втім, у разі заклику з боку держави рівень готовності оновити адресу голосування зростає до 61%, частка неготових знижується до 27%, а тих, хто не визначився, — до 12%. Це означає, що проактивна комунікація держави здатна помітно розширити коло громадян, готових до оновлення своїх даних.

Готовність громадян оновити місце голосування (n=1500)

Навіть серед менш мотивованих груп заклик держави може суттєво підвищувати готовність до актуалізації даних. Якщо серед респондентів, які скоріше взяли б участь у голосуванні, готові самостійно оновлювати дані 65%, то після прямого звернення держави цей показник зростає до 79%. Це свідчить, що значна частина громадян потребує не стільки додаткових сервісів, скільки чіткого сигналу з боку державних інституцій. 

Серед тих, хто готовий оновлювати дані, чітко домінує запит на цифрові інструменти. 2% обирають застосунок “Дія” як найзручніший спосіб. Значно менше респондентів розглядають альтернативи: 21% — сайт Державного реєстру виборців, 10% — звернення до консульських установ. Лише 4% зазначили, що жоден із запропонованих варіантів їм не підходить.

Цей вибір також має вікову специфіку: серед молоді 18–35 років частка тих, хто обирає “Дію”, сягає 92%, серед респондентів 36–50 років — 81%, а серед 51+ — 70%. Натомість серед старших респондентів дещо зростає роль офлайн-каналів, зокрема звернення до консульських установ.

Попит на використання “Дії” вищий серед тих, хто виїхав за кордон після початку повномасштабної війни. Якщо серед респондентів із довшим досвідом проживання за кордоном цей інструмент обирають 54%, то серед тих, хто виїхав після 24 лютого 2022 року, — вже 63%. 

Натомість серед тих, хто не готовий оновлювати дані, домінують не процедурні, а ціннісні й інформаційні бар’єри. Найчастіше респонденти вказували на недовіру до держави (41%) й побоювання щодо захисту персональних даних (37%). Суттєвою є й частка тих, хто не планує брати участь у виборах (23%). Значно рідше згадували бар’єри, пов’язані зі складністю процедур: лише 17% не знають, як це зробити, а 11% вважають, що оновлення виборчих даних потребує надмірних часових витрат.

Причини неготовності повідомити про місце голосування (n=578)

Респонденти могли обрати всі варіанти відповіді, які відповідають їхній ситуації; сума відповідей >100%

Показово, що бар’єри довіри безпосередньо пов’язані з фактичним використанням державних цифрових сервісів. Серед респондентів, які мають встановлений застосунок “Дія”, про недовіру до держави як причину відмови від оновлення даних говорять 12%, а серед тих, хто не користується застосунком, — 38%. Аналогічна ситуація спостерігається і щодо побоювань за захист персональних даних: серед користувачів “Дії” їх висловлюють 12%, а серед тих, хто не має застосунку, — 31%. 

Молодші респонденти (18–35 років) частіше апелюють до ціннісних причин — недовіри до держави (48%) та небажання брати участь у виборах (29%). Натомість старші (51+) частіше вказують на брак розуміння процедур (24%). Чоловіки значно частіше декларують недовіру до держави (60% проти 25% серед жінок), а жінки частіше вказують на нерозуміння процедур (22% проти 9%).

Таким чином, готовність громадян до оновлення даних про місце голосування значною мірою залежить від проактивної ролі держави. Високий попит на цифрові інструменти поєднується з відчутним рівнем недовіри та різною природою бар’єрів у різних групах населення. Ці дані демонструють, що інформаційна кампанія за кордоном має поєднувати розвиток зручних цифрових інструментів із підвищенням довіри до процедур та чітким поясненням способів реалізації виборчого права.

Потенціал явки та ключові обмеження

Результати дослідження свідчать про загалом високий рівень готовності громадян за кордоном брати участь у повоєнних виборах. Кількість таких респондентів вища, ніж частка тих, хто готовий самостійно оновлювати своє місце голосування.

За умов стандартного графіка дня голосування (неділя, 8:00–20:00) 74% респондентів заявляють про готовність проголосувати (40% — “точно”, 34% — “скоріше”). Натомість 17% не планують брати участь у виборах, ще 9% не визначилися. Таким чином, потенційна явка серед громадян за кордоном на повоєнних виборах може бути високою.

У розрізі країн суттєвих відмінностей не спостерігається, але опитані в Німеччині демонструють дещо вищий рівень впевненості у намірі голосувати (42% “точно”), тоді як у Польщі та Чехії цей показник становить по 38%.

У соціально-демографічному розрізі більш готовими до участі у виборах є респонденти віком 36–50 років (78%) та 51+ (75%) — серед молоді 18–35 років цей показник нижчий (71%). Жінки декларують вищу готовність (77%) голосувати порівняно з чоловіками (69%).

Готовність до участі у виборах тісно пов’язана з політичною залученістю та попереднім досвідом. Серед тих, хто постійно цікавиться політичними подіями в Україні, 91% декларують готовність проголосувати, а серед тих, хто взагалі не цікавиться, — лише 33%. 

Подібна закономірність простежується і щодо попередньої участі у виборах: серед тих, хто раніше голосував в Україні, готовність поголосувати на повоєнних виборах за кордоном становить 86%, а серед тих, хто не мав такого досвіду, — 66%. 

Водночас обізнаність про виборчі процедури безпосередньо пов'язана з готовністю брати участь у виборах. Серед тих, хто точно готовий голосувати на повоєнних виборах, 23% вважають, що добре знають процедуру голосування за кордоном, тоді як серед тих, хто точно не планує брати участі, таких лише 17%. Частка тих, хто не знає, як проголосувати за кордоном, майже вдвічі вища серед респондентів, які точно не планують голосувати (61%), ніж серед тих, хто точно має намір взяти участь у виборах (33%). Це вказує, що недостатня обізнаність є не лише інформаційною проблемою, а й потенційним чинником нижчої електоральної участі. 

Разом з тим, аналіз гіпотетичних сценаріїв організації голосування показує, що зміна формату голосування практично не впливає на загальну мотивацію взяти участь у виборах.

Зокрема, розширення часу голосування в межах одного дня (з 7:00 до 22:00) взагалі не змінює рівень готовності — він залишається на рівні 74%. Відбувається лише незначний перерозподіл відповідей між категоріями “точно” та “скоріше”, без зміни загальної частки тих, хто планує голосувати.

Подібна ситуація спостерігається й у випадку додавання додаткових днів голосування (п’ятниця та субота) — рівень готовності зростає лише до 75% (+1%). Основний ефект полягає у зростанні частки тих, хто впевнено декларує участь (45%), шляхом зменшення частки “скоріше візьму участь”.

Сценарні запитання підтверджують, що розширення часу або кількості днів голосування майже не залучає нові групи виборців. Серед тих, хто не готовий голосувати за стандартного графіка, лише 8% змінили б позицію у разі продовження голосування з 7:00 до 22:00, і 15% — у разі додавання голосування в п’ятницю і суботу. Таким чином, зміни формату і тривалості голосування впливають не на кількість потенційних виборців, а на рівень їхньої впевненості в намірі проголосувати.

Найбільш суттєвий вплив на потенційну участь у виборах має фактор географічної доступності. У разі необхідності їхати до найближчого великого міста рівень готовності падає до 59% (–15%), а частка тих, хто не планує голосувати, зростає до 31%. 

Готовність громадян голосувати за різних сценаріїв (n=1500)

Навіть серед тих, хто готовий голосувати за стандартних умов (з 8:00 до 20:00 у неділю), 20% відмовилися б від участі, якби для цього потрібно було їхати до найближчого великого міста. Серед тих, хто не готовий голосувати за стандартного сценарію, поїздка до великого міста майже не змінює позиції: 88% усе одно не брали б участі у виборах. Це означає, що фізична доступність виборчих дільниць є важливим елементом участі опитаних громадян за кордоном.

Цей висновок підтверджується і відповідями на запитання про бар’єри. Тим, хто розглядає можливість участі у виборах або ще не визначився, найбільше можуть завадити взяти участь у голосуванні такі чинники:

• брак інформації про процедуру голосування — 33%;
• віддаленість виборчої дільниці — 31%;
• складність процедур — 30%.

Другорядними бар’єрами є додаткові витрати (19%), черги (16%) та збіг дня голосування з робочими днями (11%). Водночас 25% зазначають, що жодні з перелічених факторів не завадять їм проголосувати.

У розрізі країн простежуються окремі акценти: у Німеччині частіше згадують віддаленість дільниць (37%), що відображає ширшу географію розселення українців, а в Польщі частіше вказують на брак інформації (37%).

Соціально-демографічні відмінності також показові. Молодь частіше вказує на брак інформації про процедури й додаткові витрати, а старші респонденти частіше зазначають, що жодні бар’єри не є критичними для них. Малозабезпечені помітно частіше згадували фінансові обмеження, а забезпечені — складність процедур.

Окремі бар’єри проявляються по-різному залежно від статусу зайнятості. Для респондентів, які працюють, частіше проблемою є складність процедур (34% проти 25% серед тих, хто не працює і збіг дня голосування з робочим днем (14% проти 7%). Натомість серед тих, хто не працює, дещо частіше згадували неможливість залишити дітей або інших осіб на утриманні (7% проти 3%). 

Загалом результати показують, що хоча рівень декларованої готовності до участі у виборах є високим, реальна участь значною мірою залежатиме від організаційних рішень, передусім щодо доступності голосування.

Важливо враховувати, що навіть за умов часткового повернення громадян в Україну (37% респондентів вважають імовірним своє повернення після скасування воєнного стану) серед тих, хто залишиться за кордоном, приблизно три чверті потенційно планують голосувати. Це створює значне навантаження на виборчу інфраструктуру за кордоном і потребує збільшення пропускної спроможності виборчих дільниць.

Різке зниження готовності голосувати в разі необхідності додаткового переміщення свідчить, що географічна доступність є важливим фактором участі. У цьому контексті важливо спланувати мережу виборчих дільниць з урахуванням фактичного розселення громадян, що може бути ефективнішим у співпраці з країнами перебування.

Також цей блок підтверджує результати попередніх: бар’єри до участі значною мірою пов’язані не з ресурсними обмеженнями (час, витрати), а з нерозумінням процедур та недостатньою поінформованістю. Той факт, що брак інформації та складність процедур опитані згадували значно частіше, ніж, наприклад, витрати чи черги, свідчить про потенціал зростання участі через покращення комунікації.

Найбільший потенціал підвищення явки серед громадян за кордоном пов’язаний не з розширенням часових рамок голосування, а з підвищенням його фізичної доступності, оптимальним плануванням виборчої інфраструктури, а також спрощенням процедур та їх чітким поясненням.

Готовність працювати у виборчих комісіях: мотивація та бар’єри

За кордоном перебуває безпрецедентно велика кількість українців, що у випадку організації повоєнних виборів створить додаткове навантаження на виборчу інфраструктуру навіть у разі її суттєвого розширення. Окремим викликом для організації повоєнних виборів у цих умовах є формування виборчих комісій.

Результати опитування свідчать, що близько 40% респондентів потенційно готові долучитися до роботи у виборчих комісіях (18% — повністю готові, 22% — скоріше готові). Водночас 39% не готові, ще 15% не розуміють, що передбачає така робота, а 8% не змогли визначитися.

Готовність працювати у виборчій комісії (n=1500)

У розрізі країн суттєвих відмінностей не спостерігається. Дещо вищий рівень готовності фіксується в Чехії (41%) та Німеччині (40%) порівняно з Польщею (37%), однак ці відмінності не є визначальними. Натомість у соціально-демографічному розрізі відмінності більш помітні: вищу готовність долучатися до комісій демонструють респонденти середнього (46%) та старшого віку (44%), а молодь виявляє таке бажання значно менше (32%). Жінки (44%) частіше декларують готовність працювати у виборчих комісіях, ніж чоловіки (32%), а серед тих, хто працює, рівень готовності нижчий (36%), ніж серед тих, хто тимчасово не працює або шукає роботу (55%).

Крім того, готовність працювати у виборчих комісіях пов’язана із загальною мотивацією брати участь у виборах. Серед тих, хто планує голосувати, 49% також готові працювати у виборчій комісії, а серед тих, хто не планує голосувати, — лише 10%. 

Подібна залежність простежується і від інтересу до політичних подій в Україні: серед тих, хто постійно ними цікавиться, готовність працювати у комісії становить 47%, а серед тих, хто цікавиться рідко або не цікавиться взагалі, — лише 12% 

Серед чинників, що стримують від участі у виборчій комісії, (серед усіх респондентів, крім тих, хто не знає, що передбачає робота у виборчій комісії) домінує зайнятість за основним місцем роботи або навчання (34%). Значну роль відіграють і менш очевидні бар’єри — нерозуміння особистої вигоди (22%) та змісту обов’язків (20%), а також віддаленість виборчої дільниці (21%). 

У Німеччині частіше згадують віддаленість дільниці (27%), що, ймовірно, пов’язано з більш розпорошеним проживанням українців, а також дещо частіше фіксується занепокоєння щодо втрати соціальних виплат (5%). У Чехії, своєю чергою, частіше вказують на нерозуміння обов’язків — 24%.

Бар’єри також по-різному проявляються залежно від рівня готовності. Серед тих, хто скоріше готовий працювати у комісії, частіше згадували практичні обмеження — віддаленість дільниці (32%), додаткові витрати (16%) або доглядові обов’язки (11%). Натомість серед тих, хто зовсім не готовий, ключовими є не стільки організаційні, скільки мотиваційні й безпекові бар’єри: 42% не розуміють особистої вигоди від такої роботи, а 17% бояться за власну безпеку. Віддаленість дільниці особливо важлива для тих, хто загалом схиляється до участі, але ще не має твердої готовності. Цей фактор назвали 32% серед скоріше готових працювати у комісії проти 26% серед повністю готових і лише 11% серед тих, хто зовсім не готовий. 

Це свідчить, що частину тих, хто потенційно готові долучатися до виборчих комісій, можна мотивувати через компенсацію витрат, зручне розташування дільниць і пояснення умов роботи, але для повністю немотивованих груп такі заходи матимуть обмежений ефект. 

Аналіз факторів, які мотивують виборців доєднуватися до роботи виборчих комісій підтверджує цю логіку. Найчастіше респонденти (серед усіх, крім тих, хто не знає, що передбачає робота у виборчій комісії) вказують на необхідність чіткого пояснення обов’язків (33%). Також важливими є компенсація витрат (23%), можливість поєднати цю діяльність з основною роботою (22%) та гарантії безпеки (22%). Менш значущими, але все ж помітними є фактори, пов’язані з часом на дорогу та соціальними гарантіями.

Водночас респонденти часто (34%) зазначають, що жоден із запропонованих стимулів не мотивував би їх працювати у виборчій комісії, що свідчить про наявність стійкої групи з низькою мотивацією.

Мотивація брати участь у роботі виборчої комісії (серед усіх респондентів, крім тих, хто не знає, що передбачає робота у виборчій комісії, n=1280)

Респонденти могли обрати до 3 варіантів відповіді, які відповідають їхній ситуації; сума відповідей >100%

Окремо варто підкреслити, що фактор віддаленості дільниць впливає як на участь у голосуванні, так і на готовність працювати у виборчих комісіях, що ще раз підтверджує важливість розташування виборчої інфраструктури за кордоном на політичну активність громадян.

Як бачимо, формування виборчих комісій за кордоном потребує активної політики залучення. Ключовим обмеженням є не лише брак часу чи ресурсів, а й нерозуміння ролі, змісту роботи й особистої мотивації. Відповідно, ефективні рішення мають поєднувати просте і зрозуміле пояснення обов’язків, можливість гнучкої участі та базові гарантії безпеки і компенсації витрат.

Ценз осілості: межі допустимих винятків

Ценз осілості є однією з ключових вимог до реалізації пасивного виборчого права. Громадянину потрібно проживати протягом останніх 10 років в Україні для того, аби мати змогу стати кандидатом у Президенти, і 5 років — щоб балотуватися у народні депутати. Повномасштабна війна поставила під сумнів можливість застосування цієї норми в її чинному вигляді, оскільки мільйони громадян були змушені виїхати за кордон. 

В експертному середовищі наразі сформувалися три підходи до врегулювання цього питання. Перший із них передбачає, що перебування за кордоном під час воєнного стану на законних підставах не вважатиметься порушенням вимоги проживання. Друга позиція пропонує відсутність будь-яких винятків, адже зміна змісту цензу осілості законом може суперечити Конституції. Третій підхід — компромісна модель, яку підтримує ОПОРА, пропонує враховувати обставини виїзду, зокрема його вимушеність та законність, і дозволяти винятки за визначених умов.

Опитування українців за кордоном демонструє: позиція респондентів щодо цього питання неоднорідна, але не схиляється до жорсткого збереження законодавчих вимог. 40% респондентів виступають проти будь-яких винятків із цензу осілості, водночас 31% підтримують їх для окремих категорій, а ще 29% не визначилися. Таким чином, 60% респондентів допускають можливість перегляду чинного підходу або не мають сформованої позиції.

Чи потрібно робити винятки з цензу осілості (n=1500)

Щоб детально дослідити межі допустимих винятків із цензу осілості, респондентам запропонували оцінити прийнятність його скасування для п’яти окремих категорій громадян, які відображають різні підстави перебування за кордоном:

• повернення до України до виборів (тестує ефект фактичного відновлення проживання);
• виїзд із зони бойових дій або окупації (тестує вимушеність);
• виїзд із територій без бойових дій (тестує невимушеність);
• особи, які не підлягали військовому обов’язку (тестує законність виїзду);
• особи, які підлягали військовому обов’язку, але не повернулися (тестує сприйняття порушення правил виїзду).

Важливо, що це запитання ставили тільки тим респондентам, які допускають можливість винятків або не визначилися щодо цього питання (разом близько 60%), тобто умовно “відкритій до змін” частину аудиторії.

Результати демонструють чітку ієрархію сприйняття. Найвищу підтримку мають дві категорії: ті, хто повернулися жити в Україну до виборів (66% вважають скасування цензу осілості для таких людей прийнятним), а також ті, хто виїхали із зон бойових дій або окупації (68%). 

Фактор законності — наступний за значенням: 61% підтримують можливість балотування для тих, хто не підлягали військовому обов’язку. Натомість для тих, хто виїхали з територій без бойових дій, частка прийнятності становить 53%, а рівень неприйнятності зростає майже вдвічі.

Найменш толерантним є ставлення до людей, які підлягали військовому обов’язку, але не повернулися в Україну: лише 40% вважають їх участь у виборах прийнятною, а 31% — неприйнятною. Ця група статистично значуще відрізняється від усіх інших і формує межу суспільної неприйнятності. 

Це підтверджується і прямим запитанням: саме тих, хто підлягали військовому обов’язку, але не повернулися, найчастіше (31%) називали тими, кому не слід дозволяти балотуватися.

Кому з наступних категорій точно НЕ можна надавати право балотуватися (n=899) 

Респонденти могли обрати всі варіанти відповіді, які відповідають їхній ситуації; сума відповідей >100%

Водночас 53% респондентів вважають, що право балотуватися слід надати всім категоріям громадян, які перебували за кордоном після 24 лютого 2022 року. .

Таким чином, сприйняття цензу осілості формується не навколо формальної вимоги проживання, а навколо оцінки обставин виїзду. Це створює підстави для впровадження інклюзивного регулювання, у якому ключовими критеріями є вимушеність і законність перебування за кордоном, а також факт повернення до України перед виборами.

Медіаспоживання громадян за кордоном

Інтерес до політичних подій в Україні

Опитування показує, що українці в Польщі, Німеччині та Чехії демонструють високий рівень інтересу до політичних подій в Україні: 54,4% цікавляться ними постійно, 24,2% — часто, 12,4% — іноді, 4,8% — рідко, а 4,2% — не цікавляться взагалі. Сумарно постійно чи часто цікавляться українською політикою 78,6% респондентів, тобто близько 4 з 5 опитаних залишаються в активному інформаційному зв’язку з Україною. 

Цей зв’язок передусім помітний у старших вікових групах (51+), де 75% постійно цікавляться політичними подіями в Україні. Показник серед молоді (18–35 років) значно нижчий — лише 40%. За статтю розподіл практично однаковий. У розрізі країн найвищий рівень інтересу до політичних подій в Україні (постійно цікавляться ними) — у Німеччині (62%), нижчий — у Чехії (49%).

Джерела інформації

(Дані розраховані серед усіх респондентів, крім тих, хто взагалі не цікавиться політичними подіями)

Серед джерел інформації, які опитані використовували протягом останніх 2 місяців, лідерами є соціальні мережі та месенджери — 76,4% (серед усіх респондентів, крім тих, хто взагалі не цікавиться політичними подіями): в Польщі — 77%, у Німеччині — 76%, в Чехії — 77%. На другому місці — онлайн-медіа (без урахування соцмереж) — 36,4%, далі — родичі/друзі/знайомі (32,7%), українське телебачення — (11,4%), телебачення країни проживання — 8,1%, телемарафон “Єдині новини” — 5,6%, радіо країни проживання — 3,9%, українське радіо — 2,1%, друковані медіа країни проживання — 2,1%.

Найпопулярніші джерела інформації про події в Україні (n=1437)

Респонденти могли обрати до трьох варіантів відповіді, які відповідають їхній ситуації; сума відповідей >100%

Прикметно, що менш політично залучені громадяни частіше отримують інформацію не з медіа, а через особисті контакти. Серед тих, хто постійно цікавиться політичними подіями в Україні, онлайн-медіа використовують 43%, а серед тих, хто цікавиться рідко, — лише 13%. Натомість роль міжособистісної комунікації зростає саме серед менш залучених до українського політичного життя респондентів: інформацію від родичів, друзів чи знайомих отримують 42% з тих, хто цікавиться українськими політичними подіями лише іноді або рідко — проти 27% серед тих, хто цікавиться ними постійно. 

Серед соцмереж і месенджерів абсолютним лідером є Telegram — 72,8% (Польща — 75%, Німеччина — 75%, Чехія — 69%). Далі — YouTube (52,9%), Instagram (46,8%), Facebook (42,3%), TikTok (17,4%), Threads (13%), Viber (11%), WhatsApp (5%), X/Twitter (3,5%), LinkedIn (1%), Signal (0,9%). 

Найпопулярніші соціальні мережі для отримання інформації про події в Україні (n=1437)

Респонденти могли обрати всі варіанти відповіді, які відповідають їхній ситуації; сума відповідей >100%

Хоча Telegram залишається беззаперечним лідером і найбільш універсальним джерелом новин, інформаційне споживання дещо сегментоване за віком. Якщо молодь 18–35 років є головним драйвером для Instagram і значно активніше використовує TikTok та Threads, то група 36–50 років є своєрідною “перехідною ланкою”. Вони все ще масово читають Telegram, але вдвічі частіше використовують Facebook і відчутно рідше — Instagram. Натомість для найстаршої аудиторії (51+) головними джерелами новин є Facebook та YouTube, які в цій віковій групі навіть випереджають Telegram, а також помітно зростає частка використання Viber.

Врешті, Telegram особливо поширений серед тих, хто виїхав після початку повномасштабної війни: ним користуються 77% у цій групі проти 61% серед тих, хто почав проживати за кордоном раніше.

Довіра до джерел

(Дані розраховані серед усіх респондентів, крім тих, хто взагалі не цікавиться політичними подіями)

У питанні довіри до джерел інформації перше місце посідають соцмережі та месенджери — їм довіряють 43,8% (44% у Польщі, 41% у Німеччині, 46% у Чехії). На другому місці — родичі/друзі/знайомі із 27,6%, онлайн-медіа — 26,4%. Українському телебаченню довіряють 8,1%, телебаченню країни проживання — 6,4%, телемарафону — 4,5%, радіо — близько 2–3%. Особливо помітна частка тих, хто не довіряє жодному з перелічених джерел — 22,2% (Польща — 23%, Німеччина — 18%, Чехія — 25%). 

Рівень довіри до телебачення (як українського, так і мовників країни проживання чи телемарафону) має чітку вікову та фінансову диференціацію. Найбільше телевізійним джерелам довіряють люди віком від 51 року та респонденти з найнижчим рівнем доходу (від 8% до 14%). Натомість молодь (18–35 років) фактично викреслила телебачення зі списку надійних джерел — рівень довіри до нього в цій групі коливається в межах 2–4%.

Інформація від органів влади України

На запитання про те, чи траплялася респондентам за минулий день інформація від офіційних органів влади України, 38% від усіх опитаних відповіли “так”, 62% — “ні”. 

Серед органів влади, інформацію від яких бачили респонденти, лідером є Офіс Президента — 55,4%, Генеральний штаб ЗСУ — 40,4%, міністерства та служби — 20,1%, Верховна Рада — 11,8%, Кабінет Міністрів — 10%.

Найчастіше опитувані отримували інформацію від органів влади через соціальні мережі та месенджери (69,6%), онлайн-медіа (32%), офіційні інтернет-сайти органів влади (14,7%), телебачення (10,6%), від родичів/знайомих (7,1%). 

Серед тих, хто постійно цікавиться політичними подіями в Україні, інформацію від офіційних органів влади за попередній день зустрічали 51%. Серед тих, хто цікавиться часто, цей показник знижується до 31%, а серед тих, хто цікавиться рідко, — до 7%. Офіційна комунікація передусім доходить до вже залученої аудиторії, але значно слабше охоплює тих, хто менше цікавиться українським інформаційним простором. 

Інформація про вибори: запит і канали

У відповіді на запитання, яка інформація про українські вибори за кордоном для респондента є важливою, 60% від усіх респондентів обрали варіант “де і коли голосувати”, 55,6% — “інформація про кандидатів чи партії”, 46,5% — “як перевірити себе у списку виборців”, 40,6% — “як відбувається голосування у день виборів”, 34,7% — “як змінити місце голосування”, 29,0% — “зміни у виборчому законодавстві”. Лише для 15,5% нічого з переліченого не є важливим, а 7,6% було важко відповісти. 

Інформація про українські вибори, яку респонденти вважають важливою (n=1500)

Респонденти могли обрати всі варіанти відповіді, які відповідають їхній ситуації; сума відповідей >100%

Серед тих, хто планує точно взяти участь у виборах, цей запит ще більш виражений: 76% хочуть знати, де і коли голосувати, 64% — про кандидатів і партії, 59% — як перевірити себе у списках, 49% — як відбувається голосування, 44% — як змінити місце голосування. 

Серед тих, хто точно не планує брати участь у виборах, лише 6% цікавляться, де і як голосувати, 5% — інформацією про кандидатів. 

Ставлення виборців до політичної агітації переважно негативне. Майже дві третини опитаних (65,3%) не бажають отримувати такі матеріали, причому 43% висловлюють категоричну відмову. Згодні отримувати агітаційні матеріали тільки близько 30% респондентів, а ще 4,5% не змогли чітко визначитися зі своєю позицією.

Навіть серед тих, хто точно планує голосувати, запит на агітаційну інформацію залишається обмеженим: сумарно “так” або “скоріше так” відповіли 42%, а 55% радше або точно не хотіли б отримувати агітаційні матеріали. Серед тих, хто скоріше планує голосувати, відкритість до агітації ще нижча — 33% 

Виборці, які все ж готові споживати агітаційний контент, віддають абсолютну перевагу цифровим каналам комунікації. Понад половина цієї аудиторії вважає найзручнішими месенджери та соціальні мережі (по 53%), залишаючи далеко позаду email-розсилки (13%) та інтернет-рекламу (12%). Водночас традиційні формати стрімко втрачають актуальність: особисті зустрічі з політиками й українське телебачення обрали по 10% опитаних, а класичні поштові розсилки й SMS-повідомлення виявилися найменш популярними форматами — по 8%.

У запитанні про найзручніші канали для отримання офіційної (не агітаційної, а процедурної) інформації про вибори, абсолютним лідером є “Дія” — 44%. На другому місці — офіційні сторінки органів влади у соцмережах (27%), офіційні сайти держорганів (23%), українські онлайн-медіа (19%), сайти/сторінки посольств і консульств (17%), email-розсилка (12%), SMS (11%), українське телебачення (7%), друковані матеріали (3%).

Найзручніші канали для офіційної інформації про вибори (n=1500)

Респонденти могли обрати всі варіанти відповіді, які відповідають їхній ситуації; сума відповідей >100%

Серед тих, хто виїхав після 24 лютого 2022 року, помітно вищий запит на цифрові канали офіційної комунікації: застосунок “Дія” зручним каналом назвали 47% проти 36% серед тих, хто проживає за кордоном довше. 

Таким чином, державна комунікація про вибори може бути побудована через “Дію” як основний офіційний канал — із підтримкою через соцмережі органів влади (зокрема ЦВК, МЗС, посольств) і онлайн-медіа. Українське телебачення має обмежений потенціал у закордонній громаді, особливо серед молодших груп. Натомість для старших респондентів  (51+) роль українського ТБ помітніша — серед них 14% обрали його як зручний канал офіційної інформації проти 3% серед молоді.

Довіра в питаннях виборчої інформації

За рівнем довіри в питаннях інформації щодо українських виборів лідерами стали організації, які проводять спостереження за виборами, — їх обрали 40% опитаних. На другому щаблі — посольства і консульства України (32,4%), громадські організації (31,1%), Центральна виборча комісія (27,7%). Іншим державним органам довіряють 8%, кандидатам — 5%, політичним партіям — 3%. Прикметно, що 26% не довіряють жодній із перелічених інституцій.

Водночас результати дослідження свідчать про високий рівень довіри українців за кордоном до урядів країн перебування в питанні організації українських виборів на їхній території. Загалом 86,1% респондентів певною мірою довіряють уряду країни проживання: 45,2% — повністю, а 40,9% — скоріше довіряють. 13,5% опитаних висловили недовіру до урядів інших країн (9,4% — скоріше не довіряють, 4,1% — повністю не довіряють).

Найвищий рівень повної довіри до уряду країни перебування зафіксовано серед українців у Німеччині (54%) та Чехії (50%). У Польщі цей показник нижчий і становить 31%, хоча загальний рівень довіри залишається високим — 79%. 

Довіра до уряду країни перебування щодо організації українських виборів (n=1500)

Рівень довіри також відрізняється між окремими соціально-демографічними групами. З віком частка тих, хто повністю довіряє уряду країни перебування, зростає: серед респондентів віком від 51 року вона становить 51%, серед молодших вікових груп — близько 43–44%. Чоловіки дещо частіше висловлюють повну довіру порівняно з жінками (53% проти 41%).

Дещо стриманішими є оцінки респондентів щодо зацікавленості урядів країн перебування у сприянні проведенню українських виборів. Майже три чверті опитаних (73,4%) вважають, що уряд країни проживання зацікавлений у допомозі з організацією виборів (19,1% — дуже зацікавлений, 54,3% — скоріше зацікавлений). Ще 27,6% респондентів дотримуються протилежної думки.

Як і у випадку з довірою, найнижчі оцінки спостерігаються серед українців у Польщі. Лише 10% респондентів у цій країні вважають польський уряд дуже зацікавленим у сприянні проведенню українських виборів, а серед опитаних у Чехії та Німеччині таких відповідей було по 23%. 

Експеримент щодо гіпотетичного обмеження виборчих прав

Щоб оцінити, чи можуть дискусії про можливе обмеження виборчих прав українців за кордоном впливати на наміри громадян повернутися в Україну, в межах дослідження було проведено онлайн-експеримент. Його суть полягала у порівнянні відповідей двох випадково сформованих груп респондентів.

Респонденти контрольної групи відповідали на запитання про ймовірність свого повернення до України без будь-якого додаткового інформаційного впливу. Натомість респондентам експериментальної групи перед цим демонстрували спеціально підготовлену новину про можливе законодавче обмеження виборчих прав громадян України, які проживають за кордоном. Після ознайомлення з текстом обидві групи відповідали на однакове запитання про ймовірність повернення до України.

Порівняння відповідей контрольної та експериментальної груп дозволяє оцінити, чи сама згадка про потенційне обмеження виборчих прав здатна впливати на наміри українців за кордоном щодо повернення до України.

За час проходження анкети відповіді 19% респондентів на це питання змінилися. З них 13% знизили свою оцінку ймовірності повернення до України, а 6% — підвищили. Виявлений ефект є невеликим, однак статистично значущим. Найімовірнішим поясненням цієї зміни є контекстний priming-ефект анкети: перше питання ставили на самому початку опитування, коли респонденти ще не були зануреними в рефлексію над своїм повсякденним життям за кордоном, а до моменту відповіді на друге запитання в кінці анкети вони вже осмислювали десятки аспектів своєї інтеграції, роботи та соціальних зв'язків у країні перебування, що могло зробити перспективу повернення суб'єктивно менш реалістичною.

За результатами повторного запитання, близько половини опитаних українців (52%) за кордоном вважає своє повернення до України в разі скасування воєнного стану малоймовірним. З них 20% назвали своє повернення скоріше малоймовірним, а 32% — дуже малоймовірним. Майже така сама частка респондентів оптимістично налаштовані щодо повернення за умови скасування воєнного стану — 48%. Із них 28,5% назвали своє повернення дуже ймовірним, а решта (19,5%) — скоріше ймовірним. Ще 11% респондентів не змогли визначитися з відповіддю та були виключені з подальшого аналізу.

Половині респондентів це питання ставили після ознайомлення з новиною про можливе законодавче обмеження виборчих прав українців за кордоном. Цей фреймінг не вплинув на наміри респондентів щодо повернення. Частка тих, хто вважає повернення ймовірним, у контрольній групі (без новини) та експериментальній (із новиною) є практично ідентичною — 49% та 47% відповідно. Різниця у 2 відсоткових пункти є статистично незначною. Результати статистичного тесту підтверджують цей висновок.

Серед чинників, які пов’язані зі переоцінкою намірів повернутися до України в разі скасування воєнного стану, — стать, вік, матеріальне становище, статус зайнятості респондента, хвиля міграції, тип населеного пункту, з якого мігрував респондент, країна поточного проживання, статус перебування у ній та залученість до українського політичного життя. 

Так, жінки частіше планують повернутися до України, ніж чоловіки: 53% порівняно з 40% серед чоловіків. Вік натомість є одним із найсильніших предикторів наміру повернення: що старшою є людина, то вищою є ймовірність її повернення. Серед респондентів віком 18–35 років лише 37,5% розглядають можливість повернутися до України, а серед опитаних віком від 60 років вважають повернення реалістичним 77%. 

Фінансовий добробут демонструє зворотний зв'язок із намірами повернення: що кращим є матеріальне становище родини, то меншою ймовірність повернення. Серед малозабезпечених повернення до України вважають імовірним 65% опитаних — а серед забезпечених респондентів імовірність повернення позитивно оцінили 39%. Подібна тенденція спостерігається й залежно від статусу зайнятості. Працевлаштовані респонденти нижче оцінювали ймовірність свого повернення до України, ніж ті, які на момент проведення опитування не мали роботи: 55% порівняно з 43,5%.

Попри те, що частина східних і південних областей залишаються в окупації, макрорегіон проживання до переїзду за кордон не впливає на оцінку ймовірності повернення респондента, навіть серед тих, хто виїхав уже після початку повномасштабного вторгнення. Однак на наміри повернення впливає тип населеного пункту, з якого респондент виїхав за кордон: респонденти з сіл і селищ вище (58%) оцінювали ймовірність повернення до України, ніж респонденти з міст (46,5%). 

Тривалий час перебування за кордоном корелює зі зниженням намірів повернутися до України. Ті, хто виїхав до 2022 року, нижче оцінюють імовірність повернення порівняно з тими, хто виїхав після початку повномасштабного вторгнення: 38% та 52% відповідно. Іншим предиктором є поточна країна проживання респондента. Найвища частка тих, хто високо оцінює ймовірність свого повернення до України, — серед респондентів із Польщі (52%), найнижча — серед респондентів з Німеччини (43%). Чехія займає проміжну позицію —  48%. 

Такі показники, як правова та політична інтеграція, ймовірно, теж пов’язані з оцінкою намірів повернутися до України. Носії тимчасового захисту частіше зазначали (53%), що ймовірно повернуться до України, якщо воєнний стан буде скасований, ніж ті, хто має дозвіл на проживання (40%). 

Натомість респонденти, які досі цікавляться політичними подіями в Україні, частіше повідомляють про високу ймовірність повернення. Зі зниженням зацікавленості у політичному житті України оцінка ймовірності повернення знижується. 

Ба більше, оцінка ймовірності повернення в Україну суттєво варіюється залежно від умов, які респонденти вважають необхідними для цього. Ті, хто вважає безпекою необхідною умовою, частіше зберігають установку на повернення. Серед тих, хто назвав умовою повернення офіційне завершення війни, 58% вважають повернення ймовірним — порівняно з 35% серед тих, хто цю умову не назвав. Аналогічна, дещо слабша закономірність спостерігається щодо припинення бойових дій та обстрілів — 60% порівняно з 41%.

Окрему групу утворюють чинники, пов'язані зі зміною статусу перебування за кордоном. Ті, хто назвав закінчення дії тимчасового захисту умовою повернення, значно частіше вважають своє повернення до України ймовірним, ніж ті, хто не назвав цю умову: 72% та 45% відповідно. Ще виразніша закономірність для припинення соціальних виплат у країні перебування — 82% проти 47%. Ці респонденти готові повернутися, але потребують зовнішнього поштовху, їхнє повернення є скоріше вимушеним, ніж добровільним. 

Працевлаштування в Україні має слабший, але все ще статистично значущий вплив: 57% респондентів, для яких важлива наявність роботи в Україні, високо оцінюють імовірність свого повернення, на противагу 45%, для яких цей фактор не має значення.

Ті, хто вказали скасування обмежень на виїзд військовозобов'язаних важливою умовою для повернення в Україну, нижче оцінювали ймовірність свого повернення (41%), ніж ті, для кого ця умова не була важливою (51%). Аналогічна закономірність спостерігається серед опитаних, для яких важливим фактором повернення є підвищення рівня життя в Україні: 42% з них імовірно повернуться — порівняно з 53% серед тих, для кого цей фактор не є важливим.  

Шість чинників не мають статистично значущого зв'язку з намірами повернення: деокупація населеного пункту, відбудова інфраструктури, наявність житла в Україні, загальне покращення економічної ситуації, переїзд родини до України та вступ до українського навчального закладу. Відповідно, ці умови можуть бути рівномірно важливими або рівномірно неважливими для обох груп — і тих, хто планує повертатися, і тих, хто не планує цього робити.

Найсильніший зв'язок у всій аналітичній матриці демонструє відповідь “жодна умова не вплине на моє рішення повернутися”: 96% із тих, хто обрав цей варіант, вважають своє повернення малоймовірним. Ця група становить близько 10% загальної вибірки і є стійким ядром тих, хто прийняв остаточне рішення залишитися за кордоном незалежно від будь-яких змін в Україні.

Методологія

Для дослідження медіаспоживання та громадсько-політичної активності українців за кордоном було проведено соціологічне опитування. Дизайн дослідження та аналітичну обробку результатів здійснила Громадянська мережа ОПОРА, яка також підготувала цей звіт. Польовий етап реалізувала компанія Rating Group (ТОВ “Рейтинг Онлайн”) методом онлайн-опитування (CAWI) за анкетою, розробленою експертами ОПОРИ.

Цільовою аудиторією дослідження були повнолітні громадяни України, які постійно проживають у Польщі, Німеччині й Чехії. До вибірки не ввійшли люди, які перебували за кордоном тимчасово (зокрема з метою туризму, відрядження або короткострокових візитів).

Опитування відбувалося з 17 квітня по 2 травня 2026 року. Загальний обсяг вибірки становить 1500 респондентів — по 500 у кожній із трьох країн перебування. Така структура дозволяє проводити як загальний аналіз, так і порівняння між країнами, передусім щодо тих даних, які мають статистично значущий зв'язок.

Метод збору даних — CAWI (Computer-Assisted Web Interview), що передбачає самостійне заповнення анкети респондентами онлайн. Рекрутинг учасників відбувався на основі комбінованої вибірки: випадкової вибірки мобільних телефонних номерів із використанням даних операторів для ідентифікації українців у відповідних країнах, а також через додаткові запрошення у цільових месенджерах і соціальних мережах.

Результати дослідження зважені за статево-віковою структурою відповідно до актуальних даних Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR), що дозволяє наблизити вибірку до реальної структури українців за кордоном. Контроль якості даних передбачав перевірку логіки відповідей, часу проходження анкети, унікальності респондентів, а також обмеження повторної участі.

Дослідження охоплює кілька взаємопов’язаних тематичних блоків, що дозволяють комплексно оцінити досвід і поведінку українців за кордоном. Зокрема, проаналізовано соціально-демографічний і міграційний профіль респондентів та їхні наміри щодо повернення в Україну. Окремий фокус приділено взаємодії з державою — досвіду користування консульськими послугами та цифровими сервісами, а також обізнаності щодо процедур голосування за кордоном і готовності змінювати виборчу адресу. 

Дослідження також охоплює політичну участь, включно з мотивацією та бар’єрами до голосування, готовністю працювати у виборчих комісіях і ставленням до можливих винятків із цензу осілості. Крім цього, проаналізовано інформаційне середовище українців за кордоном — медіаспоживання, канали комунікації, очікування щодо форм передвиборчої агітації, рівень довіри до країн перебування в контексті організації виборчого процесу. 

Соціально-демографічний профіль респондентів

У дослідженні взяли участь 1500 громадян України, які на момент опитування проживали за кордоном: по 500 респондентів у Польщі, Німеччині та Чехії. У вибірці переважають жінки — 63%, чоловіки становлять 37%. Така структура загалом відповідає характеру міграції українців після початку повномасштабного вторгнення — значну частину мігрантів становлять жінки, зокрема через обмеження на виїзд за кордон для чоловіків призовного віку.

За віком найбільшу групу становлять респонденти 18–35 років — 45%. Ще 30% належать до групи 36–50 років, а 25% — це громадяни віком 51 рік і старші. Більшість опитаних до виїзду з України проживали у містах. 55% мешкали в обласних центрах, ще 28% — в інших містах області. Частка тих, хто проживав у селах або селищах, становить 16%. Це означає, що вибірка має здебільшого урбанізований профіль: понад 8 із 10 респондентів до виїзду жили у міських населених пунктах.

У регіональному розрізі найпомітніше представлені вихідці з південних і східних областей України. 26% респондентів до переїзду за кордон мешкали на Півдні, 22% — на Сході, по 19% — на Заході та в Центрі, ще 14% — у Києві. На рівні окремих регіонів найбільше представлені Харківська область і місто Київ — по 14%, Дніпропетровська область — 9%, Донецька та Запорізька області — по 6%, Одеська область — 5%.

63% опитаних мають вищу освіту, ще 22% — фахову передвищу освіту. Повну загальну середню освіту мають 11%, базову середню — 2%. Отже, понад 8 із 10 опитаних мають вищу або фахову передвищу освіту, що важливо враховувати під час інтерпретації відповідей про правові процедури, інформування та взаємодію з державними інституціями.

У розрізі матеріального становища 53% належать до забезпечених груп: їм вистачає коштів на базові потреби й побутові речі або на все необхідне. Ще 30% можна віднести до середнього рівня забезпеченості: грошей вистачає на продукти й одяг, але купівля дорожчих побутових речей викликає складнощі. 14% перебувають у вразливішому становищі: їм не вистачає грошей навіть на продукти або вистачає лише на них.

Фінансові заощадження мають 45% сімей респондентів, тоді як 55% їх не мають. Серед тих, хто має заощадження, 44% зазначили, що у разі втрати основного джерела доходу цих коштів вистачило б на період від 1 до 6 місяців, а 29% — на понад 6 місяців.

Більшість респондентів економічно активні: 60% працюють як наймані працівники, самозайняті, ФОПи або в сімейному бізнесі. Ще 3% тимчасово не працюють, але мають роботу. Без роботи, але в активному її пошуку перебувають 9%, навчаються — 7%, перебувають на пенсії — 9%, займаються домашнім господарством або доглядом — 4%.

Проєкт реалізується Громадянською мережею ОПОРА за фінансової підтримки МЗС Німеччини.