Андрій Юсов представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України розповів про масштаби когнітивної війни, у якій через цифрові платформи таргетуються російські дезінформаційні наративи, скеровані на роз'єднання українського суспільства, а також про громадську відповідальність в когнітивній обороні та готовність інституцій діяти на упередження іноземного інформаційного втручання розповів. Публічне інтерв’ю з Юсовим провела Ольга Айвазовська, голова правління Громадянської мережі ОПОРА під час форуму «FIMI — загроза для української електоральної демократії: від розпізнавання до ефективної протидії».
На Вашу думку, як держава може протидіяти FIMI, зокрема російському втручанню в політичні процеси та поширенню дезінформації в Україні?
Абревіатура FIMI звучить, наче щось приємне, але насправді йдеться про ворожі спецоперації, когнітивну війну, боротьбу за свідомість і поведінку суспільства. Це та війна, в якій тилу не існує. Кожен громадянин України — дорослий, дитина, чоловік чи жінка, цивільний або військовий, який перебуває в Україні чи за кордоном, є потенційним об'єктом для ураження ворожими спецопераціями, тобто проведення заходів впливу.
Як і у випадку з протидією повномасштабному вторгненню та боротьбою на лінії фронту, де держава залучає всі сили і засоби, зокрема й партнерську допомогу, надзвичайно важливою складовою є громадянське суспільство. Тут також є волонтери, також є громадянське суспільство, яке допомагає. Тільки не з закупівлею дронів і рацій, автомобілів, а з викриттям ворожих спецоперацій, фактчекінгом, верифікацією даних. У багатьох випадках інструменти громадянського суспільства сьогодні залишаються оперативнішими й ефективнішими (якщо ми говоримо про короткотермінові дії), ніж дія держави.
Так, у підсумку будуть системні рішення, але держава завжди буде реагувати довше. Буде нормотворчість, робота РНБО, робота Верховної Ради, уряду, Кабінету Міністрів, але ad hoc саме інструменти громадянського суспільства все одно залишатимуться більш швидкими й оперативними. І та сама ситуація у Петропавлівській Борщагівці це показала.
Ми часто чуємо про необхідність єдності в українському суспільстві, застереження про пропагандистські кампанії, скеровані на поляризацію, розколи. Одні з них виявляються більш ефективними, інші менш ефективними. Вочевидь, нещодавні події у Петропавлівській Борщагівці є таким наочним прикладом, який треба розібрати на деталі? Адже ми побачили скоординовану діяльність Telegram-каналів українського походження, що є зараз тіньовим медійним бізнесом і приносить прибуток людям, які є глобальними інфлюенсерами в нашому локальному політичному житті?
Перший моніторинг, перша оперативна реакція на ситуацію в Петропавлівській Борщагівці були саме з боку незалежних медіа, медіаекспертів, медіаактивістів, а потім їхні висновки підтвердили правоохоронні органи й офіційні структури, такі як Центр протидії дезінформації при РНБО.
«Telegram залишається ефективним інструментом, який ворог використовує проти українців у когнітивній війні»
Висновків розслідування ми зараз не маємо, тому, хто з самого початку організовував і планував ці події, говорити будемо, але те, що ворог використав цю ситуацію із користю для себе — для дестабілізації ситуації в Україні, дискредитації Сил безпеки й оборони, створення потенційно небезпечної ситуації щодо масових заворушень, — це факт. Це вже доведено. Понад сотню типових дописів опублікували лише у Facebook, адже залучені були не тільки Telegram-канали, а й інші мережі. І, звичайно, сотні типових повідомлень в анонімних Telegram-каналах — і тих, які відверто поширюють російську пропаганду, і начебто українських.
Вчергове ми побачили, що Telegram залишається ефективним інструментом, який ворог використовує проти українців у когнітивній війні для поширення, пропаганди, фейків, дезінформації.
Ця війна триватиме, на превеликий жаль, і після завершення активної фази бойових дій. Ми всі сподіваємося сталого і справедливого миру, але розраховувати на те, що когнітивна війна й інформаційні ворожі операції впливу проти України і українців зупиниться як на території України, так і в світі, немає жодних підстав.
Навпаки, із зупинкою військових дій на лінії фронту інформаційні психологічні операції Російської Федерації проти України, швидше за все, будуть масштабовані і посилені. Тому що вивільниться додатковий ресурс, який піде не на утримання лінії фронту, а на роботу спецслужб проти України, збільшення їхнього штату, сил і засобів.
«Ворожі втручання Росії, спецоперації, будуть точно організовані і сплановані й проти українського політичного процесу на всіх рівнях»
Звичайно, як і у випадку будь-яких виборів на території вільного світу, а це вже зафіксовані і політично визнані ворожі спецоперації Росії проти виборів в демократичних країнах, будь-якого виборчого процесу, такі ж втручання будуть точно організовані і сплановані й проти українського політичного процесу на всіх рівнях. Національні, регіональні, будь-які вибори.
Метою буде не обов'язково проведення свого кандидата, оскільки, слава Богу, і завдяки мудрості українського народу, і активній роботі спецслужб та контррозвідувальних органів, власне, відвертих російських, проросійських кандидатів навряд чи ми будемо спостерігати. Але буде завдання посіяти розбрат, дискредитувати, зневірити, в ідеалі спричинити масові заворушення, і оптимально для ворога — із людськими жертвами, із застосуванням вогнепальної зброї, зламом, втручанням в цифрові інструменти для того, щоб делегітимізувати виборчий процес як такий, — це все буде мати місце. Тому це серйозний виклик для держави. І звичайно, без громадянського суспільства тут ніяк.
І це саме той напрямок, де не можна один раз вирішити питання. Тобто прийняти необхідний пакет рішень, законодавство, постанови, рішення Ради національної безпеки і оборони, і мати спокій, що ми захищені. Це постійні атаки, вони будуть тривати. Ворог буде шукати і знаходити нові інструменти, а нам необхідно буде шукати нові відповіді і будувати нові лінії оборони.
«Вербування на низовому рівні найактивніше продовжується у Telegram»
Події в Петропавлівській Борщагівці необхідно розглядати у контексті запобігання, на що уповноважені спецслужби? Доречно згадати, що тоді відбувався візит президента до Берліна, а керівництво дуже популярної тамтешньої партії AfD поширювала інформацію про хлопця, якого нібито катували в ТЦК у Києві. Як можна працювати на випередження на рівні глобальних компаній, щоб запобігати масштабним кампаніями ворога, а не реагувати на окремі події?
Можна і треба. Абсолютно слушно. Завдання держави, правоохоронних органів, спецслужб — це справді працювати на випередження: викривати плани ворога, якщо ми про розвідку говоримо, і зривати їх.
Робота, в тому числі з цифровими майданчиками ведеться, практично з усіма, але діалог є не з усіма. З кимось він кращий, наприклад, з компанією Meta, а з кимось він майже відсутній. З Telegram краще не стало. Нічого не змінилось. З TikTok контакт кращий, ніж з Telegram, але так само це дуже непроста історія.
Виклик, який держава не вирішила, — це питання хоча би деанонімізації інформаційних майданчиків, зокрема, коли ми говоримо про Telegram-канали. Тому що Telegram — це всього лише інструмент (платформа — ред.). Там так само є і верифіковані медіа, представлені публічні експерти. Але коли фактично у нас є легалізований Darknet, де можна будь-що поширювати, продавати, вербувати, — це вже інша історія, не суто про інформаційні кампанії. Вербування на низовому рівні найактивніше продовжується у Telegram. Держава досі, на жаль, відповіді на ці виклики не дала. Має дати. Це питання національної безпеки, яке давно назріло і перезріло.
Разом з тим, діалог з партнерами, а це все одно партнери, тобто це не про Telegram, а про будь-який цифровий майданчик, має відбуватися. Тому що білий міжнародний бізнес зацікавлений в тому, щоб в країні перебування у них був нормальний діалог з владою. Для них це також важливо. Україна у цьому напрямі зі свого боку працює. Має працювати ще більше і краще, це правда, і на випередження, безумовно, в тому числі. Відповідні стратегії пишуться, розробляються. Частина з них вже працює і дає свої результати, частина — вже потребує змін, хоча ще нещодавно була прийнята.
Особливо, коли ми говоримо про інформаційну сферу, то тут надзвичайно динамічно змінюється ситуація. Так, маємо приймати ці виклики.
Як Україні налагодити діалог із платформами щодо прозорості алгоритмів і правил, що впливають на інформаційне середовище?
Розмова про інструменти впливу на міжнародні корпорації, — це завжди складна розмова, тому що зачіпає питання юрисдикції та права. Інструменти — це діалог і унормування. Водночас держава як монополіст на репресивні заходи має забезпечувати встановлення правил, дотримання правил і покарання за їх невиконання. Для цього в держави є всі інструменти від законодавців до виконавчої влади і правоохоронних органів, які мають працювати і захищати національні інтереси. Навіть, коли мова йде про роботу міжнародних транснаціональних компаній в інформаційній сфері, в нашому інформаційному полі, тому що це питання національної безпеки.
«Big Data і штучний інтелект дозволяють робити супертаргетування по цільових аудиторіях для ворожих операцій, і це створює проблему»
Які саме інструменти зараз найвідчутніше впливають на суспільну стійкість, відпірність до спецоперацій ворога? Технології створення відео діпфейків, які змушують емоційно реагувати на певні новини, попри те, що це неправда, наштовхують на думку про потенційні психологічні психооперації. Чи є у вас градація найбільш небезпечних форм впливу, які вже зараз аналізуєте?
Безумовно, є, але тут варто говорити не лише про форми, бо інструменти відомі. Вони використовуються однаково і проти суспільств у країнах Європейського Союзу, і проти країн-членів НАТО, і проти українців. Проблеми ті самі, спільні. Шалений розвиток штучного інтелекту цю проблему масштабував і ускладнив, тому що один ШІ-бот може залишати тисячі плюс коментарів з різних майданчиків, різних платформ. Так, потім це все, звичайно, можна простежити, але в моменті воно має свій вплив.
Звичайно діпфейки і технологія змінились. Якщо раніше це було недолуге зображення і шість пальців, то сьогодні дуже часто сам замислюєшся: правда чи неправда. Безумовно, і Big Data, і штучний інтелект дозволяють робити супертаргетування по цільових аудиторіях для ворожих операцій, і це створює проблему. Умовно, російська інформаційна операція — це далеко не завжди, коли в коментарі приходить якийсь бот в косоворотці і виключно ламаною українською або російською щось намагається розповідати про Путіна. Це може бути абсолютно мімікрований під патріотичну риторику, під патріотичний словник, навіть не обов'язково бот, а жива людина, яка українською мовою, якщо потрібно, то з галицьким акцентом, як ми, власне, і бачили і на прикладі Стахіва (мова про псевдоактивіста Остапа Стахіва — ред.), і багатьох інших, буде просувати абсолютно дзеркально тези російської пропаганди. Виявлення цього, власне, не лише як наслідку, а в часі, є надзвичайно важливим, тут оперативність грає роль. За цю оперативність постійно необхідно буде боротись, тому що ворог ускладнюється, і відповідно реакція повинна теж бути і складною, і оперативною.
Далі — це теми. Є складні, болючі теми, на яких завжди будуть пробувати грати і які завжди будуть пробувати використовувати. Тема мобілізації, безумовно, одна з них. Апелювання до родичів безвісти зниклих військових і наших полонених захисників — теж. Це — вразливі цільові аудиторії, які будуть пробувати використовувати. Наші діти і підлітки, які постійно в зоні ризику для проведення ворожих операцій. Це питання, на які зараз Європейський Союз шукає відповіді і не завжди знаходить. Там також цей діалог триває. Безумовно, питання боротьби з корупцією в Україні активно використовується ворогом для демотивації, розколу українського суспільства і дискредитації України ззовні. Кожна, навіть успішна операція з викриття корупції, використовується як атака на нашу країну за кордоном. І, звичайно, для послаблення і дискредитації військово-політичного керівництва всередині країни. Ситуація з Петропавлівською Борщагівкою достатньо небезпечно показала, що частково на початку цю когнітивну броню суспільства місцями вдавалося пробивати. Багато людей були дезорієнтовані, як реагувати, як справді сприймати. Багато хто повірив, що це дійсно швидка допомога і лікарка, і лише потім спільними зусиллями держава і громадянське суспільство, медіа змогли це все відбити. Такі атаки небезпечні і їх загроза буде зберігатися.
Як посилювати захист персональних даних громадян та кіберзахист в Україні? За даними Digital Defense Report 2026 від Microsoft, Україна на першому місці у Європі та третьому у світі за кількістю кібератак. І з 47-го ми піднялись на шосте місце в світовому антирейтингу за кількістю викрадених даних. Як забезпечити реалістичну державну політику, щоб ворог не отримував сенситивну інформацію про наших громадян, зокрема через Telegram?
Україна, насправді, з точки зору цифрового захисту і кіберзахисту є на передових позиціях, порівняно з багатьма нашими міжнародними партнерами, колегами. Просто у нас масштаб виклику інший. Такої кількості кібератак, кіберзагроз, яких зазнають українські інституції — як державні, так і приватні всіх рівнів: і банки, і урядові програми, органи місцевого самоврядування, заклади освіти, транспортні компанії, і які щодня відбивають українці, — безумовно, не має сьогодні жодна країна, жодне суспільство, жодна корпорація, жодна держава в світі. У більшості випадків рівень захищеності, реагування поставлений на дуже високому рівні, як і навчання, вдосконалення і розвиток. Умовно сьогодні підрозділи кібербезпеки існують в більшості приватних українських компаній, навіть тих, які здавалося б за профілем не займаються подібними питаннями. Це можуть бути навіть продовольчі компанії, тому що це питання ефективності, виживання і безпеки. З такими викликами в інших країнах просто не стикаються. Український досвід — успішний, вже сьогодні є дуже цінним і користується великим попитом за кордоном. Йдеться, звичайно, насамперед про бойові дії, безпілотні системи, дрони і багато іншого, але кіберзахист, безперечно, також.
Далі увага до кіберзахисту меншою ставати не повинна і точно не буде. Тобто це буде великий фокус уваги для уряду, розвитку як державного сектору, так і приватного.
Якщо говорити, що може робити окрема людина, наприклад, ми починали з того, що в когнітивній війні немає тилу. Кожен може бути об'єктом такої атаки, а це означає, що кожен може долучитись і до когнітивної оборони та когнітивного опору. Так, це передбачає певні навички і увагу до своєї поведінки, цифрову гігієну. І тут не тільки про «перевіряти інформацію». До речі, українці демонструють досить хороші показники — понад 35% перевіряють. Окрім того, що перевіряти, також не поширювати, не вступати ні в сварку з ботом, ні спростовувати, тому що будь-яка реакція в цифровому світі — це підняття уваги і рейтингу даного матеріалу, даного майданчика. Якщо ви хочете щось обговорити і викрити фейки і дезінформацію, робіть це умовно на сторінках «Дзеркала тижня», «Української правди» чи якогось іншого поважного медіа, але не на сторінках анонімних каналів, залишаючи там коментарі. В цьому немає жодного сенсу, це лише шкодить. У даній ситуації кожен українець так само є частиною цієї когнітивної оборони.
Що має бути пріоритетом уваги у контексті когнітивної війни і потреби забезпечення передумов для українських виборів і політичного процесу?
Роки йдуть, рецепти мало змінюються. Все одно — прозорість, все одно — відкритість, все одно — дотримання процедур. Далі ми можемо розвивати цю тему, тобто нам потрібні справжні партії, нам потрібна внутрішньопартійна демократія. Безумовно, потрібен громадський контроль. Україна в цьому плані багато просунулась, із законодавством начебто все краще, ніж було раніше. Але роботи ще дуже-дуже багато — враховуючи, звичайно, те, що у нас була певна вимушена і обґрунтована пауза в практиці демократичних процедур, і розуміючи, що будь-які найближчі українські вибори, політичний процес буде під прямою і постійною атакою з боку держави-агресора, держави-терориста. Це означає, що ми повинні навіть під час наступних політичних циклів пам'ятати, що головна мета — не внутрішня конкуренція, а захист національної безпеки і протидія зовнішній агресії. Навіть під час внутрішньої дискусії, внутрішньої конкуренції, які обов'язково будуть мати місце. На превеликий жаль, ще довгий час ми не зможемо собі дозволити таку розкіш, як не зважати на зовнішній чинник і не зважати на країну-агресора. На жаль, ця розкіш для нас найближчий часом все одно буде недоступна. Ми повинні думати про те, яку саме інформаційну операцію проти нашої країни реалізує в той чи інший спосіб саме зараз держава-агресор. І думати про це повинні всі, тобто і виборці, і політики, які мають бути відповідальними.