Матеріал створено в рамках проєкту "Просування демократичної доброчесності та врядування в Україні", що реалізується Громадянською мережею ОПОРА за підтримки ЄС. Його зміст є виключною відповідальністю Громадянської мережі ОПОРА і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Громадянська мережа ОПОРА протягом тривалого часу бере активну участь у напрацюванні підходів до забезпечення виборчих прав військовослужбовців. Зокрема, організація долучалася до роботи експертних і міжвідомчих робочих груп, зокрема утворених при Центральній виборчій комісії (долі — ЦВК), а у 2025 році проводила дослідження шляхом глибинних інтерв’ю з експертами, представниками органів державної влади, військовослужбовцями для дослідження потенційних проблем з реалізацією активного та пасивного виборчого права військових. Також ОПОРА розробила Дорожню карту для забезпечення організації повоєнних виборів в Україні, а у 2024 році Міжнародна фундація виборчих систем, Громадянська мережа ОПОРА та Центр політико-правових реформ підготували Білу книгу підготовки та проведення повоєнних виборів.

Глибинні експертні інтерв’ю підтверджують, що під час планування повоєнного виборчого процесу ключовим залишається питання забезпечення реальної доступності процедур голосування для військовослужбовців за відсутності широкої демобілізації й за умов різних режимів несення служби (зокрема тривалих нарядів і чергувань). Також за результатами інтерв’ю встановлено, що практичні моделі забезпечення голосування істотно залежать від фактичної дислокації підрозділів: значна частина бойових підрозділів не мають сталих пунктів розміщення, можуть бути тимчасово дислоковані в цивільних об’єктах, а також розосереджені з міркувань безпеки, що ускладнює прив’язку військовослужбовців до «традиційної» мережі звичайних чи спеціальних дільниць. Крім цього, інтерв'ю засвідчили, що без належного нормативного визначення (врегулювання) процедур та відповідальності посадових осіб ризик формального підходу («право є, але механізму немає») зростає, оскільки на практиці значна частина рішень про участь військових у виборчих процедурах реалізуються лише за наявності директив (телеграм, розпоряджень) від вищого командування.

З метою законодавчого врегулювання особливостей організації та проведення загальнодержавних виборів після припинення чи скасування воєнного стану в Україні ЦВК розробила пропозиції, затверджені Постановою від 07 січня 2026 року №1 (далі — Законопроєкт), які можуть бути основою для обговорень у межах парламентських підгруп.

Виходячи з наявного досвіду й експертної спроможності, ОПОРА підтримує законодавче врегулювання особливостей реалізації виборчих прав військовослужбовців і водночас вважає за необхідне звернути увагу на низку положень Законопроєкту, які потребують додаткового уточнення або доопрацювання з огляду на вимоги конституційних принципів і стандартів виборчого права.

Аналіз положень Законопроєкту, які потребують удосконалення або обговорення

Законопроєкт містить низку положень, покликаних забезпечити належну реалізацію права голосу військовослужбовцями. Зокрема, згідно зі ст. 14 Законопроєкту, військовослужбовці можуть проголосувати:

  • на звичайній або додатковій виборчій дільниці, розташованій за межами військової частини (формування);
  • у винятковому випадку — на спеціальній тимчасовій виборчій дільниці, утвореній ЦВК на території військової частини (формування) за 10 днів до дня голосування за поданням Міністерства оборони (подання вноситься не пізніше ніж за 13 днів до дня голосування);
  • у випадку неможливості проголосувати у приміщенні для голосування на спеціальній тимчасовій дільниці, утвореній у винятковому випадку, у звʼязку з виконанням військовослужбовцем завдань по службі — за місцем свого фактичного перебування.

Під час глибинних інтервʼю, які проводала ОПОРА, респонденти наголошували на доцільності розміщення тимчасових спеціальних дільниць (у разі їх утворення) не на режимній території, а у цивільних об’єктах поблизу місць тимчасового розташування підрозділів — з урахуванням того, що бойові підрозділи можуть бути віддалені від наявних дільниць або не мати постійного місця дислокації. Окремо опитані вказували на можливість організаційного «розведення» потоків військовослужбовців шляхом збільшення кількості дільниць/членів комісій та (за умови політичного рішення законодавця) розгляду питання про збільшення кількості днів голосування як компенсаторного механізму за умов обмежень ротацій і недопущення вибуття значної частини особового складу одночасно. Однак, як зазначено в Дорожній карті для забезпечення організації повоєнних виборів в Україні, голосування протягом кількох днів може потребувати тлумачення Конституційним Судом України того, чи є тотожними поняття «день виборів» і «день голосування» в розумінні Основного Закону.

Із Законопроєкту випливає, що військовослужбовці не мають права самостійно обирати дільницю для голосування — їх включають до списків виборців на дільниці за поданнями командирів відповідних підрозділів. При включенні військовослужбовців до списку виборців на дільниці відповідна ДВК зобовʼязана повідомити про це орган ведення Державного реєстру виборців за розташуванням дільниці. Незалежно від того, на якій саме дільниці голосує військовослужбовець, Законопроєкт передбачає надання всім військовослужбовцям звільнення у день голосування не менш ніж на 4 години або можливість голосування у вільний від несення служби час (якщо військовослужбовець перебуває у наряді або на чергуванні).

Утім, за результатами інтерв’ю встановлено, що у підрозділах із 12-годинними та добовими нарядами навіть надання формального «звільнення на 4 години» не гарантує можливості реалізації права голосу, що зумовлює потребу у додаткових альтернативних механізмах, зокрема виїзного голосування незалежною виборчою комісією, яка діє як складова звичайної дільниці, а не як окрема спеціальна дільниця. Крім цього, інтерв’ю додатково вказують, що для ефективності такого звільнення ключовим є запровадження обов’язкових управлінських рішень на рівні вищого військового керівництва (у формі директив/розпоряджень), які унеможливлювали б ситуативне обмеження участі окремих військовослужбовців у голосуванні на розсуд безпосередніх командирів та забезпечували б передбачуваність планування служби у день голосування.

Відповідно до Законопроєкту, у випадку утворення спеціальної виборчої дільниці на території військової частини (формування) на засіданнях ДВК такої дільниці, при проведенні голосування у приміщенні для голосування та при підрахунку голосів можуть бути присутні кандидати, їхні довірені особи, уповноважені особи партій та спостерігачі (зокрема від громадських організацій, іноземних держав та міжнародних організацій), а також представники медіа — однак лише за умови, що їм було надано дозвіл на таку присутність Міністерством оборони. Порядок отримання такого дозволу буде окремо визначено Міністерством оборони та ЦВК.

За результатами інтерв’ю, респонденти вважають практично здійсненним допуск до режимних об’єктів через тимчасові перепустки, за умови визначення відповідальних посадових осіб у військовій частині (зокрема осіб, відповідальних за режимно-секретний порядок та комунікації), а також проведення попереднього інструктажу для допущених осіб. Водночас наголошується, що фіксація процедур (зокрема фото- чи відеофіксація) має бути предметом спеціального регулювання: допускаючи контроль за дотриманням процедур, необхідно виключити розкриття відомостей про розташування, інфраструктуру чи інші елементи, що можуть становити інформацію з обмеженим доступом; при цьому як один із компромісних варіантів згадувався механізм, коли матеріали фіксації не підлягають публічному розповсюдженню та зберігаються у визначеному порядку для цілей розгляду скарг/перевірок. Також респонденти звертають увагу на доцільність централізованого унормування таких процедур на рівні вищих органів військового управління, щоб мінімізувати ризики вибірковості доступу.

Забезпечення права голосу військовослужбовців на виборах є частиною забезпечення принципів загального та рівного виборчого права. Однак забезпечення цих принципів також не має порушувати принципів таємного голосування, вільних виборів і прозорості виборчого процесу. Крім того, законодавство має забезпечувати баланс між прозорістю організації такого голосування та дотриманням режиму функціонування відповідних частин і підрозділів, який може передбачати обмеження як фізичного доступу до певних приміщень, так і певні обмеження щодо проведення спостереження за роботою виборчих комісій.

Інтерв’ю підтверджують, що саме організація голосування «всередині» режимних об’єктів сприймається військовослужбовцями як найбільш конфліктна для досягнення такого балансу; у зв’язку з цим, пропонується віддавати перевагу рішенням, які забезпечують голосування за межами режимної території, коли це є об’єктивно можливим.

З огляду на зазначене та зміст Законопроєкту, він не повною мірою забезпечує дотримання необхідних для проведення демократичних виборів принципів та балансів, а саме:

1. Проєкт не дає відповіді на питання про те, у якому саме «винятковому випадку» утворюють спеціальні тимчасові виборчі дільниці. Саме на цих дільницях слід забезпечити заходи секретності, повʼязані з режимом функціонування військових частин та формувань, на території яких їх утворено. Масове й необґрунтоване утворення таких дільниць може створити поживний ґрунт для колективного (організованого) голосування, впливу адміністративного ресурсу на результати голосування, обмеження можливостей для вільного волевиявлення, ускладнення спостереження за голосуванням і роботою комісій загалом. Воно також суперечитиме загальноєвропейській практиці (у більшості держав ЄС військовослужбовці голосують або поштою, або на дільниці за місцем постійного проживання) та Кодексу належних практик у виборчих справах Венеційської комісії. За результатами інтерв’ю встановлено, що у разі, якщо бойові підрозділи істотно віддалені від мережі наявних дільниць, законодавець має передбачити не масове створення дільниць на територіях військових частин, а алгоритм розгортання тимчасових дільниць у цивільних об’єктах (муніципальна інфраструктура, інші доступні приміщення), розташованих неподалік від місць фактичного розташування підрозділів за умови належного погодження з військовими командуваннями.

2. Законопроєкт чітко не визначає підстав для голосування військовослужбовців за місцем свого перебування. Фактично будь-який військовослужбовець, який виконує «завдання за призначенням і не може прибути до виборчої дільниці для голосування» може проголосувати за місцем свого перебування. При цьому Законопроєкт не передбачає присутності при організації такого голосування будь-кого, крім двох членів ДВК, які його організовують. Масове голосування військовослужбовців за місцем перебування (як і масове голосування виборців за місцем перебування за станом здоровʼя) створює умови для порушення принципу вільного волевиявлення і фальсифікацій, посилює вплив безпекових та логістичних ризиків на організацію голосування (адже членам комісії необхідно долати значні відстані в умовах суттєвих безпекових ризиків), підвищує ймовірність розголошення військової таємниці або іншої інформації з обмеженим доступом. Законопроєкт також не дає відповіді на питання про те, на підставі яких саме документів (власної заяви військовослужбовця чи подання командира частини) військовослужбовці вносяться до витягу зі списку виборців для участі у голосуванні за місцем перебування. Інтерв’ю підтверджують, що для прифронтових територій і районів, наближених до колишньої/потенційної лінії бойового зіткнення, логістика виїзного голосування членами ДВК може бути непропорційно ризикованою та ресурсомісткою — в таких випадках як альтернативу варто розглянути наближення пунктів голосування (тимчасових дільниць) до підрозділів за межами режимних об’єктів, що потенційно зменшує обсяг переміщень членів ДВК у небезпечних умовах.

3. Законопроєкт не забезпечує балансу між спостереженням за виборами та необхідністю дотримання режиму функціонування військової частини, на території якої утворено спеціальну дільницю. Це може призвести до обмеження прав спостерігачів та інших присутніх на засіданні ДВК чи під час проведення голосування або підрахунку голосів (наприклад обмеження права право на фото- або відеозйомку) з мотивів забезпечення режиму секретності — або скасування їх реєстрації у звʼязку з порушенням відповідного режиму, що зменшить прозорість процесу організації голосування на спеціальних дільницях. Крім цього, підстави отримання дозволу Міністерства оборони на право присутності на засіданнях ДВК спеціальних дільниць, а також під час проведенні голосування чи підрахунку голосів чітко не визначені. Це посилює ризик вибіркового надання таких дозволів чи необґрунтованої відмови в їх наданні. Інтерв’ю додатково свідчать, що задля практичної реалізації права на спостереження необхідно запровадити єдиний для всіх військових частин порядок інструктажу та контролю дотримання режимних вимог для допущених осіб, з фіксацією можливих порушень, але без створення ризиків розкриття чутливої інформації, а також передбачити централізований «відомчий» механізм прийняття рішень про допуск, який би мінімізував вплив суб’єктивного фактора на рівні окремих частин.

4. Законопроєкт не передбачає можливості обрання військовослужбовцем дільниці для голосування (у випадку голосування на звичайній виборчій дільниці). Це посилює ризики контрольованого голосування та втручання у вільне волевиявлення.

5. Законопроєкт не відповідає на питання про те, до списків виборців якої саме виборчої дільниці має бути включений військовослужбовець, якщо командиром військової частини (формування) його було запропоновано включити до списків виборців на різних дільницях. Це створює ризики багаторазового голосування у разі включення до списків виборців на різних виборчих дільницях.

6. Із Законопроєкту випливає, що голоси військовослужбовців вважаються поданими за виборчі списки, які було висунуто у територіальних виборчих округах, до яких віднесено виборчі дільниці, на яких вони голосують. Такий підхід був цілком обґрунтованим в умовах, коли загальна кількість військовослужбовців, залучених до виконання бойових завдань, та інтенсивність ведення бойових дій були відносно невисокими (до початку повномасштабного вторгнення, в період дії Мінських угод). Однак якщо кількість військовослужбовців у певному виборчому регіоні перевищуватиме кількість усіх інших зареєстрованих у ньому виборців, їх віднесення до такого регіону може суттєво вплинути на результати виборів та створити електоральні переваги для певних партій, зокрема провладних (Міністерство оборони є центральним органом виконавчої влади і не може вважатися політично нейтральним). Віднесення до виборчого регіону спеціальних виборчих дільниць, до списків виборців на яких включено військовослужбовців, також може посилити закритість списків, оскільки військовослужбовці, не маючи інформації про окремих включених до списків кандидатів, скоріше за все, голосуватимуть за регіональний список партії, а не окремого включеного до нього кандидата. Тому питання про те, за які саме списки кандидатів мають голосувати військовослужбовці на перших повоєнних парламентських виборах, — лише за загальнодержавний список (як виборці у закордонному виборчому окрузі) чи також за список кандидатів у відповідному виборчому регіоні (як решта виборців на території України) залишається відкритим для політичних дискусій. У звʼязку з суттєвим збільшенням кількості військовослужбовців в окремих виборчих регіонах, законодавець має чітко визначити у Законопроєкті, чи мають вони право голосувати лише за загальнодержавні списки на парламентських виборах, чи також за регіональні списки у відповідному виборчому регіоні та включених до них кандидатів.

7. Законопроєкт закріплює гарантії реалізації пасивного виборчого права, однак можуть потребуватися конкретні механізми та засоби протидії перешкоджанню. Законопроєкт передбачає надання військовослужбовцям відпустки без збереження грошового забезпечення тривалістю не менш як 5 календарних днів для подання документів для реєстрації кандидатом на загальнодержавних виборах. Також заборонено відмовляти у звільненні від виконання завдань військової служби на період із часу його реєстрації як кандидата на загальнодержавних виборах до закінчення виборчого процесу (або скасування реєстрації) з наданням відпустки без збереження грошового забезпечення (неоплачуваної відпустки). До того ж Законопроєкт дублює положення ч. 2 ст. 5 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який покладає на командирів (начальників) обов’язок створювати належні умови для реалізації військовими права балотування. Однак на практиці, як свідчать результати інтервʼю, реалізація цього права значною мірою залежить від позиції безпосереднього командування. Військовослужбовець змушений доповідати про намір висування своєї кандидатури, зокрема з метою отримання відпустки для подання документів до відповідної виборчої комісії, що фактично узалежнює реалізацію пасивного виборчого права від управлінського рішення командира.

Окремої уваги потребує практичний аспект реалізації пасивного виборчого права військовослужбовців на загальнодержавних виборах з огляду на законодавчу вимогу внесення грошової застави та пов’язані з нею процедури. Якщо у випадку парламентських виборів фінансово-організаційне навантаження в частині забезпечення застави покладається на суб’єкта висування (політичну партію), то на президентських виборах для чинного військовослужбовця це означає необхідність фактично заздалегідь визначитися з політичною партією, яка погодиться здійснити висування і забезпечити внесення застави. Натомість у разі самовисування відповідний обов’язок покладається безпосередньо на кандидата, що в умоввх проходження служби істотно ускладнює реалізацію такого права.

Так, розмір грошової застави у разі початку виборчого процесу 1 січня 2026 року становив би 5 620 550 гривень. Виходячи з мінімального рівня грошового забезпечення військовослужбовців рядового складу в розмірі 20 130 гривень, навіть з урахуванням можливих заощаджень, сформованих за рахунок додаткових виплат у зв’язку з виконанням бойових завдань, дуже ймовірно, що для внесення такої суми військовослужбовцю необхідно було б залучати сторонні фінансові ресурси або здійснювати організований збір коштів. Водночас акумулювання грошової застави у необхідному розмірі в короткі строки і в умовах несення служби, виконання бойових чи чергових завдань та обмеженого доступу до здійснення дій та процедур необхідних для реєстрації кандидатом може бути фактично недосяжним без додаткових гарантій реалізації пасивного виборчого права на більш ранніх етапах, ніж реєстрація кандидатів.

Зазначена проблема не є унікальною для військовослужбовців. Аналогічні труднощі можуть виникати і в інших категорій осіб, які перебувають на публічній службі та пов’язані режимом службових обмежень (зокрема державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування, працівників правоохоронних органів та інших суб’єктів, для яких законодавство встановлює спеціальні вимоги щодо політичної нейтральності або обмеження сумісності служби з політичною діяльністю). Водночас для військовослужбовців ці обмеження є більш інтенсивними, оскільки поєднуються з підпорядкованістю командній вертикалі, режимом служби та підвищеними безпековими вимогами.

За відсутності спеціального процедурного механізму забезпечення внесення грошової застави для діючого військовослужбовця, це може призвести до: (1) внесення застави третіми особами, що створює ризики залежності кандидата від донорів ще до початку виборчого процесу та підвищує ризики непрозорого фінансування; (2) неформального організаційного сприяння з боку політичних сил або окремих осіб, що також створює ризики прихованого політичного впливу; (3) відмови від реалізації права балотуватися через неможливість виконати умову щодо сплати грошової застави до завершення етапу реєстрації кандидатів.

У цьому контексті доцільно розглянути можливість запровадження додаткових процедурних гарантій, спрямованих на забезпечення реалізації пасивного виборчого права військовослужбовців у повоєнний період, зокрема: (а) гарантування звільнення від виконання службових обов’язків із моменту оголошення наміру балотуватися до завершення процедур, пов’язаних із внесенням грошової застави та реєстрацією кандидата; (б) забезпечення можливості визначення уповноважених (довірених) осіб для здійснення організаційних і фінансових дій від імені військовослужбовця, який має намір балотуватися, з дотриманням вимог прозорості, підзвітності та контролю законності таких дій (зокрема шляхом декларування такою уповноваженою (довіреною) особою майнового стану, доходів, витрат і фінансових зобов’язань на рівні з кандидатами); (в) закріплення гарантій недопущення перешкоджання реалізації пасивного виборчого права військовослужбовців та обов’язку командирів сприяти військовослужбовцям на етапах висування і реєстрації.

Водночас необхідно врахувати ризики зловживання такими гарантіями, зокрема можливість формального використання звільнення від виконання службових обов’язків без реального наміру балотуватися. У зв’язку з цим доцільно передбачити механізми скасування відповідного звільнення у разі закінчення встановленого строку для подання документів щодо реєстрації кандидата на виборах або відмови в реєстрації кандидата після завершення строків оскарження такого рішення, а також можливість притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності у випадку доведення зловживання правом. Також обговоренню підлягатиме форма такого зголошення. Крім цього під час засідань підгрупи варто розглянути питання правових механізмів фандрайзингу для сплати виборчої застави та здійснення виборчої кампанії (до реєстрації кандидатом), що може бути особливо актуальним стосовно військовослужбовців, з огляду на розвиток культури «донатів» в Україні. Такий фандрайзинг не вругельований у виборчому законодавстві, тому застосовуватися будуть загальні положення, насамперед цивільного, податкового та законодавства у сфері фінансового моніторингу.

8. У Законопроєкті немає механізмів реагування на порушення прав військовослужбовців. Перевагою Законопроєкту є наявність окремої ст. 14 «Гарантії реалізації виборчих прав військовослужбовців». Водночас вона не містить конкретних механізмів реагування на випадки порушення виборчих прав військовослужбовців та ефективного реагування. Хоча це може бути передбачено іншим регулюванням (наприклад Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), важливо закріпити конкретні алгоритми поведінки військовослужбовців у випадках, коли їхні виборчі права або засади виборів і виборчого процесу порушуються (зокрема випадки адміністративного тиску, контрольованого голосування, порушення таємниці волевиявлення, бездіяльності командування щодо організації виборів та створення умов  реалізації виборчих прав тощо). В ході проведених інтервʼю респонденти наголошували на важливості забезпечення анонімності повідомлень для убезпечення від переслідування і тиску з боку командування. Інтерв’ю додатково обґрунтовують доцільність нормативного визначення ролі правозахисних інституцій (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Військовий омбудсман) у забезпеченні виборчих прав військовослужбовців, зокрема через: (1) розроблення та доведення до підрозділів алгоритмів реалізації права голосу і права бути обраним; (2) інституційний механізм подання і розгляду скарг на дії/бездіяльність командирів; (3) взаємодію з Міністерством оборони та Генеральним штабом щодо процедур ротації, транспортування й організаційних гарантій. Окремо респонденти пропонують посилити превентивні механізми протидії протиправному впливу на волевиявлення військових: запровадження спеціальних інформаційних матеріалів у військових частинах (за аналогією зі стендами з антикорупційних питань) із чітким алгоритмом повідомлення про порушення та гарантіями анонімності заявників. Інтерв’ю також містять пропозиції щодо посилення юридичної відповідальності за протиправний вплив на волевиявлення військовослужбовців, з акцентом на необхідності ефективних, а не суто декларативних санкцій, здатних запобігати використанню адміністративного ресурсу у військових підрозділах. Потрібна оцінка спроможності правоохоронних органів та реалізація ними повноважень щодо розслідування виборчих (передбачених ст. 157-160 Кримінального кодексу України) й інших пов'язаних правопорушень, зокрема перешкоджанню здійсненню виборчого права, а також забезпечення реагування (зокрема складання протоколів) на адміністративні правопорушення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Висновки

Регулювання виборчих прав військовослужбовців має забезпечувати баланс між необхідністю реалізації ними права голосу, потребою забезпечення закритого режиму функціонування військових частин (формувань), прозорості виборчого процесу, таємності волевиявлення і принципу вільних виборів.

У Законопроєкті необхідно передбачити:

  • чіткий перелік підстав для утворення спеціальної виборчої дільниці у винятковому випадку на території військової частини (формування) та голосування за місцем перебування військовослужбовця на такій дільниці (перелік підстав для голосування за місцем перебування має бути максимально звуженим);
  • можливість спостереження за перебігом голосування за місцем перебування військовослужбовців із дотриманням режиму функціонування військової частини (формування);
  • порядок включення військовослужбовця до списку виборців на дільниці у випадку, коли командиром військової частини (формування) його було запропоновано включити до списків виборців на різних дільницях одночасно;
  • можливість самостійного вибору військовослужбовцем звичайної дільниці для голосування в межах тривалості наданого звільнення;
  • вичерпний перелік підстав для відмови Міністерства оборони у наданні дозволу на право бути присутнім на засіданні ДВК спеціальної тимчасової дільниці, під час голосування та підрахунку голосів;
  • вичерпний перелік обмежень щодо здійснення спостереження за роботою ДВК спеціальної дільниці, голосуванням та підрахунком голосів у звʼязку з необхідністю дотримання режиму функціонування військової частини (формування), а також строки застосування цих обмежень для забезпечення можливості їх оскарження;
  • можливість подання військовослужбовцем заяви про намір балотуватися на виборах, яка має бути підставою для надання йому відпустки/звільнення для забезпечення збору коштів на внесення грошової застави, подання документів для реєстрації кандидатом та оскарження відмови у реєстрації.

Крім цього, потребують додаткового обговорення під час засідань підгрупи такі питання:

  • чи повинні військовослужбовці мати право голосувати лише за загальнодержавні списки на парламентських виборах, чи також за регіональні списки у відповідному виборчому регіоні та включених до них кандидатів;
  • як забезпечити баланс між спостереженням за виборами та необхідністю дотримання режиму функціонування військової частини, на території якої утворено спеціальну дільницю;
  • яким має бути порядок і зміст інструктажу та контролю дотримання режимних вимог для допущених на режимні об'єкти осіб — із фіксацією можливих порушень, але без створення ризиків розкриття чутливої інформації;
  • які механізми гарантування реалізації пасивного виборчого права для військовослужбовців мають бути закріплені на законодавчому рівні і які зміни необхідно внести до законодавчих актів із питань проходження військової служби для забезпечення таких гарантій і приведення цих актів у відповідність із законодавством про вибори;
  • чи варто запроваджувати механізм сплати грошової застави уповноваженими (довіреними) особами від імені кандидатів із обовʼязковим декларуванням такою особою майнового стану, доходів, витрат і зобов’язань фінансового характеру для підтвердження законності джерел походження коштів;
  • які механізми протидії й алгоритм поведінки військовослужбовців мають бути запроваджені у випадках, коли їхні виборчі права або засади виборів і виборчого процесу порушуються (зокрема в разі виявлення випадків адміністративного тиску, контрольованого голосування, порушення таємниці волевиявлення, бездіяльності командування щодо організації виборів та створення умов  реалізації виборчих прав тощо), а також гарантії від переслідування з боку командування;
  • яку роль мають відігравати правозахисні інституції (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Військовий омбудсман та ін.) та які механізми їхньої взаємодії мають бути визначені в законодавстві для належного реагування на порушення  виборчих прав військовослужбовців;
  • чи є ефективною юридична відповідальність за протиправний вплив на волевиявлення військовослужбовців та перешкоджання реалізації ними пасивного виборчого права, чи спроможні правоохоронні органи ефективно розслідувати виборчі (передбачені ст. 157-160 Кримінального кодексу України) та інших пов'язані з ними правопорушення, а також реагувати (зокрема, шляхом складання протоколів) на адміністративні правопорушення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення.