Економічний вимір розуміння проблеми підкупу виборців, підкуп як своєрідний кешбек виборцю, моральне виправдання підкупу виборцями через корупцію у вищих ешелонах влади, низький рівень довіри до влади, політичної та правової свідомості населення, патерналістський та емоційний мотиви для голосування більшості українців, а також роль пропорційної виборчої системи і внесення змін до законодавства в частині додаткового врегулювання проблеми підкупу виборців. Це питання, що стали предметом обговорення, яке провела Громадянська мережа ОПОРА у Львові за результатами соціологічного дослідження під назвою «Ставлення населення до підкупу виборців в Україні».

Дослідження наочно показало, який відсоток українців стикався з підкупом особисто, а також умови, за яких виборці погоджуються продати голос, та суми матеріального заохочення, за які вони готові це зробити. Під час обговорення предметом дискусії було також ставлення до форм непрямого підкупу виборців, зокрема так званої «виборчої благодійності», коли партії та кандидати напередодні виборів пропонують різні види благодійної допомоги, наприклад, надання медичних препаратів, продуктів і техніки, організація дозвілля й розваг, благоустрій територій, допомога армії, церкві тощо.

Учасниками обговорення були експерти з виборчого процесу, які були представниками різних середовищ, серед яких профільні громадські організації, політичні партії, академічна та журналістська спільноти.

Результати дослідження представив аналітик Громадянської мережі ОПОРА Олександр Неберикут. Він розповів про основні висновки, які можна робити на підставі отриманих даних, а також пояснив основну причину появи цього дослідження: «У 2019 році були внесені зміни до Адміністративного і Кримінального кодексів України зміни в частині додаткового врегулювання проблеми підкупу виборців під час виборчого процесу, а також розширено можливості реагування правоохоронних органів на такий тип виборчих порушень. Разом із тим у цій проблематиці особливого прогресу в плані можливості протидії чи профілактики підкупу немає. Часто, коли ми ведемо спостереження за виборами, то стикаємося з відсутністю доказової бази як з цією проблемою працювати. Тому ключове питання, яке ми хочемо проговорити це власний досвід різних суб’єктів виборчого процесу та оцінки експертного середовища, що з цим робити. Замовляючи це дослідження ОПОРА також хотіла для себе якось розширити різні грані розуміння цієї проблематики і дали респондентам саме ті питання, відповідь на які могли б пролити світло на певні особливості проблеми підкупу виборців. Для нас показовою у цьому плані є тематика так званої передвиборчої благодійності, реагування на яку у законодавчому плані має мало важелів, але разом із тим це є одним із ключових таких факторів, який впливає на результат і визначає характер виборчої кампанії. І проблема полягає не лише у тому, що поза законодавчим полем у нас немає важелів впливу, але також у тому, що люди часто до передвиборчої благодійності часто ставляться якщо не позитивно, то нейтрально».

Важливим питанням для розуміння результатів дослідження є те, чи ми розуміємо до якої міри респонденти однаково інтерпретують явище підкупу виборців. На це звернув увагу координатор довготермінового спостереження Громадянської мережі ОПОРА за виборами у Львівській області: «Це те, що суттєво може впливати на відповіді людей за різними параметрами, зокрема макрорегіонального зрізу, віку, статті, освіти, економічного становища людей. Глибина розуміння проблеми суттєво відрізняється у виборців, у яких був досвід участі у підкупу виборців, та в тих, у кого такого досвіду не було. Тим більше, коли ми говоримо про прямий підкуп виборців і про форми непрямого підкупу виборців, де не кожен виборець навіть самому собі може зізнатися чесно у тому, що передвиборча благодійність це завуальована форма купівлі його голосу. Кожен третій респондент толерує різні форми підкупу виборців, ставиться до цього терпимо і виправдовує для себе можливість своєї участі в підкупі. При цьому у практичній площині ми бачимо, що суб’єкти виборчого процесу використовують щоразу витонченіші способи підкупу, які мімікрують під легальні форми передвиборчої діяльності, зокрема під агітаційну мережу тощо. Незважаючи на те, що 83% опитаних вважають основною причиною поширення підкупу низьке економічне становище населення, проте саме старші та вкрай бідні люди є найменш схильними продати свій голос за будь-яких обставин. Це дещо парадоксально, оскільки ті, хто за припущенням є найбільш вразливим перед підкупом є найменш схильним до нього. А це ставить запитання про те, що можливо, основна проблема лежить не в площині бідності. Якщо узагальнити, то ще один парадокс у тому, що ті, кого можна назвати більш прогресивним, а саме мешканці міст, молоді люди, більше освічені, заможні та віруючі люди, толерантніше ставляться до підкупу виборців, аніж консервативніші мешканці сільської місцевості, старші, менш освічені, менше заможні та атеїсти».

Завідуючий кафедри політичних інститутів та процесів Львівського національного університету іменні Івана Франка Анатолій Романюк зазначив про важливість соціологічних досліджень для розуміння проблем, оскільки вони дозволяють експертам говорити про них на доказовій основі: «Якщо ми беремо підкуп виборців у широкому розумінні, коли є благодійність, то я думаю, що у нас немає жодної політичної сили, яка плануючи виборчу кампанію не закладає гроші на благодійність. Тому для кращого розуміння проблеми доцільно переходити до вузького розуміння підкупу – продажу голосів. Першим чинником, який дозволяє боротися із цією проблемою є усвідомлення того факту, що більшість виборців голосує не раціонально, а емоційно і не володіє необхідним знанням для усвідомленого вибору. Другим чинником є те, що український виборець є патерналістом. Він хоче, щоб той, за кого він проголосує зробив йому добре. Цим пояснюється висока волатильність, мінливість політиків, яка протягом трьох виборчих циклів в Україні становить 60%. Політична сила, за яку масово проголосували українці через короткий час вони їй вже не довіряють. Третій чинник це неправильне позиціонування проблеми суб’єктами виборчого процесу. Багато з них переконує виборців брати гроші за будь-яких умов, проте голосувати так як вважають за потрібне. Таким чином вони заохочують людей і формують у них неправильне ставлення. Четвертий чинник це корупція у вищих ешелонах влади і достатньо високий рівень толерантності населення до корупції. Корупція є поширеною на побутовому рівні. Тому людина, яка зробила перший крок, готова до другого, третього. У неї немає жодних моральних застережень. П’ятий чинник є секторальним і стосується мешканців сільських територій. Люди на місцях нормально ставляться до зловживання владою для досягнення зокрема правильних цілей. Молодь також готова до продажу голосу за винагороду. Рецептів, щоб побороти підкуп виборців я не знаю, проте важливим кроком буде те, щоб держава зробила ставку на дешеві вибори, що також позитивно позначатиметься на зменшені ролі підкупу виборців».

Доцент кафедри політології та міжнародних відносин Національного університету «Львівська політехніка» Микола Бучин звертає увагу на причини поширення проблеми: «Насамперед це питання низького рівня політичної та правової культури. Через це виборці часто трактують підкуп як несерйозне порушення і тому готові вдаватися до цього. Друга причина це недовіра до влади та депутатів, оскільки панує загальне уявлення про те, що усі вони корупціонери. Таким чином виборці розглядають передвиборчу благодійність як певну форму справедливості, а з економічної точки зору, коли обранці просто частково поділилися. Тут доречно екстраполювати економічні ринкові відносини на виборчу сферу. Поки є попит на такі речі, то буде пропозиція, натомість коли підкуп перестане користуватися популярністю серед виборців, то буде менше бажаючих купувати голоси за гроші».

З економічним трактуванням проблеми також погодився журналіст ТРК «Перший Західний» Станіслав Безушко, який звернув увагу на підкуп виборців як на своєрідний кешбек: «На практиці частина виборців свідомо готова брати кошти від партій та кандидатів, оскільки вважає це способом повернення їм частини вкрадених ними коштів. Але при цьому не відчувають зобов’язання віддавати свій голос за них і голосують так, як вважають за потрібне. Протилежною цьому може бути інша логіка, коли виборець і так планує голосувати за цього кандидата чи партію, а тому не бачить проблем у тому, щоб отримати за це винагороду. В обох випадках виборці мають для себе моральне оправдання не лише для толерування, але співучасті у виборчому підкупі».

«Такі дослідження важливі на перспективу, щоб шукати запобіжники підкупу виборців. Обов’язково необхідна участь незалежних організацій, скажімо таких як Громадянська мережа ОПОРА, у написані правок і змін до виборчого законодавства в частині пошуку законодавчого регулювання проблем підкупу виборців, кандидатів-клонів, продажу партій перед виборами. Однією з форм нівелювання фактору підкупу є підвищення явки виборців, що зменшує питому вагу впливу куплених голосів у загальній сукупності тих, хто взяв участь у голосуванні», - зазначила народна депутатка 8-го скликання та голова львівського обласного осередку партії «УДАР» Оксана Юринець.

Керівник правничої кампанії «April Consult» Юрій Танасійчук звернув увагу на різницю інтерпретації підкупу виборців не лише в окремих регіонах України, але відмінність у ставленні до цієї проблеми в економічно розвинених демократичних країнах Західної Європи та Україні. «Ми як експертне середовище маємо для себе визначити, що таке підкуп виборців понятійно, встановити якісь рамки цього розуміння. Думаю варто розрізняти два види підкупу: перший стосовно виборця, а другий — стосовно суб’єктів виборчого процесу. Дане дослідження показує наскільки по-різному в макрорегіональному розрізі населення розуміє та інтерпретує суть явища підкупу виборців. Той факт, що 14% мешканці західних областей відповіли, що мали досвід участі у підкупі виборців, тоді як мешканці східних областей – лише 6% вказує не те, що на заході більше як удвічі більше продають голоси, а те наскільки по-різному українці у різних регіонах розуміють для себе цю проблему. Якщо ми візьмемо для прикладу вибори у Норвегії, то там ніколи не виникає питань до чесності результатів завдяки безумовній довірі усіх учасників виборчого процесу до їх проведення. При цьому усі політичні партії роздають виборцям у день голосування подарунки, наприклад, бутерброди, троянди, футболки, книжки та інші матеріальні блага. При цьому у них не виникає запитань чи застережень чи є це формою підкупу виборців чи ні? Для них це однозначно не підкуп, тоді як в Україні подібні речі породжують запитання про те наскільки такі форми агітації будуть способом підкупу виборця».

«Вибори і процес підкупу це результат ринкових відносин. Причиною цієї поведінки є проста річ, що політика конвертується у реальні живі гроші. Відповідно ми будемо стикатися з проблемою підкупу до того моменту, поки контроль за ресурсами держави, громади, партій не стане настільки сильним, коли політика перестане бути монетизацією впливів у фінансові ресурси. Той хто готовий давати кошти на підкуп дуже чітко рахує кількість вкладених ресурсів і кількість, яку він отримає взамін. Це розуміння це та межа, коли фінансові групи кажуть, що нам не цікаво брати участь у політиці. Також є питання до місцевих депутатів, коли вони йдуть волонтерами працювати до місцевих рад, де це не оплачується, але готові інвестувати гроші у виборчі кампанії. Думаю, що це проблема ще не більше двох каденцій, коли партії будуть просити людей піти кандидатами, а не вони самі проситимуться у партії. Тоді ж сильно поміняється концепція з підкупом виборців», - вважає голова Політради Української Галицької Партії Ростислав Коваль.

Голова Львівської міської територіальної виборчої комісії Ігор Сліпецький вважає, що запровадження пропорційної виборчої системи було правильним кроком зокрема для того, щоб зменшити роль передвиборчої благодійності у виборчому процесі. «Наявність мажоритарної системи породжувала проблему підкупу виборців. На початку 2000-х років кандидати в мажоритарних округах почали боротися не словами, а грошима. Витрачаючи кошти на білборди, телебачення, радіо, газети ефект був не таким великим як із використанням різноманітних форм підкупу. Кандидати і партії почали будувати сітки. Запровадження Виборчим кодексом пропорційної системи стимулює до конкуренції партії та кандидатів між собою у середині партій. Тому чим менше мажоритарки - тим менше підкупу», - підсумував він.

На завершення обговорення Олександр Неберикут звернув увагу на важливі законодавчі зміни, які суттєво розширили перелік форм передвиборчої діяльності, які прямо заборонені законодавством як форми підкупу виборців. Зокрема такі негативні явища виборчих кампаній в Україні як підкуп кандидатів (реєстрація т. зв. «двійників», «клонів»), підкуп членів виборчих комісій, здійснення агітації за кошти не з виборчого фонду або шляхом використання благодійних фондів. Це великий ринок політичної корупції, який раніше перебував поза правовим полем, а сьогодні чітко означується як протиправне діяння. Ми ще до кінця не знаємо, яким чином кандидати та партії будуть адаптовуватися до нових умов, проте зміни останніх років свідчать про те, що держава рухається у правильному напрямку. Хоча у нас не має конкретних рішень, якими можна було б вирішити проблему підкупу, проте такі соціологічні дослідження дають нам необхідну доказову основу для подальшої роботи з пошуку законодавчого рішення проблем, а не працювати лише з нашими уявленнями про них.

З текстом дослідженням можна ознайомитись за посиланням.

Дослідження провів Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології з 22 жовтня до 12 листопада 2021 року методом CATI (телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера; computer-assisted telephone interviews) на основі випадкової вибірки номерів мобільних телефонів. Опитування проведене на замовлення Громадянської мережі ОПОРА. Це дослідження відбулося завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Думки і твердження, висловлені у звіті, можуть не збігатися з позицією USAID та уряду США