15 серпня відбулося засідання парламентського підкомітету з питань виборів, референдумів та інших форм безпосередньої демократії. Депутати розглядали законопроєкти щодо протидії сексизму у виборчих процесах та забезпечення збалансованого представництва жінок та чоловіків у Верховній Раді України та місцевих радах №11300 від 27.05.2024 та №11300-1 від 05.06.2024. Жоден із них не був рекомендований до прийняття за основу у першому читанні.

Реєстрація основного законопроєкту стала результатом тривалої роботи. Частину його положень напрацювала ще у 2021 році робоча підгрупа, до якої входили представники різних громадських організацій, що опікуються гендерними питаннями. Тоді були підготовлені зміни до законодавства, скеровані передусім на подолання виявлених під час місцевих виборів 2020 року проблем у забезпеченні гендерно збалансованого представництва та протидії дискримінації, а також урахування рекомендацій БДІПЛ/ОБСЄ. Інші зміни, які стосуються цензу осілості, були спільно напрацьовані в перший рік повномасштабного вторгнення та відображені у постанові ЦВК від 27 вересня 2022 року №102 “Про пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, спрямовані на забезпечення підготовки та проведення виборів після припинення чи скасування воєнного стану в Україні”. Метою цих пропозицій був пошук шляхів нівелювання впливу наслідків війни на вибори у постконфліктний період. Детальніше про них читайте в матеріалі ОПОРИ “Аналіз законопроєктів щодо змін до Виборчого кодексу з протидії гендерній дискримінації”.

Основна дискусія між членами підкомітету точилася навколо положень, що стосуються виключень з цензу осілості для громадян, які вимушені були виїхати за кордон у період воєнного стану.  

Старша радниця з правових питань Громадянської мережі ОПОРА Ольга Коцюруба, яка теж брала участь у засіданні підкомітету, наголосила, що йдеться про вимушену, зумовлену війною міграцію, яка в демократичних країнах є підставою для отримання тимчасового захисту. 

Перебування за межами своєї рідної країни за таких умов створює суттєві перешкоди для реалізації пасивного виборчого права. Ці обмеження, ймовірно, торкнуться передусім жінок, оскільки саме жінки та діти становлять переважну більшість переміщених за кордон людей (найбільша їх частка (13%) — це жінки 35–44 років). Все це може безпосередньо вплинути на їхні можливості балотуватися і мати представництво у парламенті. З огляду на положення ст. 4 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок, ст. 4 Стамбульської конвенції, Закону “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, правозастосовну та судову практику, державі потрібно вживати підтримчих заходів, у тому числі задля збереження досягнень чинного законодавства щодо гендерно збалансованого представництва. Також слід враховувати нерівність, яка склалася у зв’язку з масовою міграцією за кордон переважно жінок. Саме так Україна зможе створити умови для політичного лідерства жінок у майбутньому.

Навіть попри ці аргументи та поступки з боку авторів основного законопроєкту — згоду на відмову від нього на користь альтернативного — жоден із законопроєктів не був рекомендований до прийняття за основу у першому читанні.

Підкомітет відхилив обидва законопроєкти та рекомендував комітету на їх основі напрацювати окремий законопроєкт із позначкою “д”.