20 травня відбулось пленарне засідання Великої палати Конституційного Суду України щодо подання 45 народних депутатів, які вважають відсутність мажоритарної виборчої системи на парламентських виборах неконституційною. У відкритій частині пленарного засідання спочатку виступили учасники провадження, а потім залучені учасники – народні депутати, представники Центральної виборчої комісії, експерти профільних громадських організацій. Серед них і голова правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська, яка представила позицію організації з цього питання.
Наводимо текст її виступу:
Книга третя Виборчого кодексу не суперечить Конституції, а спосіб та строки прийняття змін створюють належні умови для правової визначенності і формування легітимних очікувань щодо наслідків застосування пропорційної системи з відкритими списками. Хочу нагадати, що наступні чергові вибори відбудуться у 2023 році. Кодекс належних практик Венеційської комісії визначає те, що незмінність певних формул організації виборчого процесу, а саме виборчої системи, територіальної організації виборів, способу формування виборчих комісій, стосується обмеження у рік. У даному поданні є певні аргументи, які забивають повний текст редакції Кодексу належних практик у цій частині і мова йде, на мою думку, про консервацію виборчої системи, що недопустимо, бо політичний контекст змінюється. Певні світові тренди говорять про відповідність пропорційної виборчої системи принаймні для обрання національних органів влади, законодавчої гілки влади з метою створення дієздатного Уряду, який буде повноцінно працювати в перспективі. Конституційний Суд послідовно протягом історії свого існування займав юридичну позицію, що питання виборчої системи, її проєктування належить до доктрини політичного питання і є компетенцією українського парламенту.
Не погоджуємось із тим, що запропонована формула єдиних регіональних виборчих списків містить ознаки узурпації влади, оскільки положення Кодексу не становить під сумнів виключне право громадян України на формування представницьких органів влади та зберігає свободу виборів. А поняття узурпації передбачає насильницький протизаконний спосіб отримання чи утримання владних повноважень. Тому це є, скоріше, політологічний термін у даному випадку.
Виборча система забезпечує умови для політичного плюралізму, а кандидати не зобов’язані набувати членства у партіях. При партійній багатоманітності та демократичній системі управління громадяни мають можливість реалізувати активне і пасивне виборче право у повній мірі та в рівних умовах, навіть порівняно з паралельною виборчою системою, яка востаннє застосовувалась у 2019 році. Нагадаю, що Індекс демократії The Economist 2020 року визначив, що Україна належить до повноцінних відкритих розвинутих демократій саме в контексті виборчого процесу, тому що він є абсолютно конкурентним. Цей індекс враховував останні місцеві вибори, які переважно проводились за пропорційною виборчою системою з відкритими списками.
Коли ми говоримо про паралельну систему і рівність умов або пряме виборче право і його реалізацію, то вона, скоріше, ставить під сумнів ці стандарти, ніж пропорційна система з відкритими списками, яка застосовується у Книзі третій Виборчого кодексу. Тому що громадяни голосують по-різному за кандидата, який обирається в мажоритарному окрузі, і за пропорційною системою. Окремі громадяни, які проживають або перебувають у день голосування за кордоном, не мають можливості обирати мажоритарного депутата як свого представника. Крім того, зв’язок з округом в межах мажоритарної системи та пропорційної є різним. Відповідно, на мою думку, паралельна виборча система в більшій мірі порушує принцип рівності і стандарти в цій частині, включно з прямим волевиявленням. Тому що, коли виборець голосує за закриті списки, пропорційну систему, яка також застосовувалась у 2019 році, він голосує за весь список в цілому без індивідуального прямого волевиявлення за конкретного кандидата. Натомість Книга третя Виборчого кодексу втановлює умови для індивідуального голосування громадян, висловлення громадянської позиції, але створює умови рівності як для кандидатів, тому що всі перебувають у рівних правових умовах, так і безпосередньо для виборців, оскільки всі отримують рівну кількість виборчих бюлетенів.
На наше переконання, виборча система є похідною від сформованого чітко окресленого суспільного інтересу на користь пропорційної системи з відкритими списками за даними репрезентативних соціологічних опитувань, які проводились Фондом “Демократичні ініціативи”. І цей інтерес суспільний публічний не може бути другорядним порівняно з індивідуальними політичними інтересами так званих політичних акторів, що також є прийнятними, але потрібно знаходити суспільний баланс. Якщо 37% громадян підтримують пропорційну систему з відкритими списками, то наступна за рейтингом репрезентативних досліджень є мажоритарна система, яку підтримує в Україні лише 13%. І знову ж таки формула обрання мажоритарного депутата неодноразово на практиці в українському політичному контексті демонструвала свою певну неспроможність. Українська держава і суспільство 10 років ведуть діалог з приводу запровадження пропорційної системи з відкритими списками, і мотивом є відмова від мажоритарної системи, яка є корупціогенною й у меншій мірі дає можливість забезпечити чесні і вільні вибори, що неодноразово підтверджувалось на практиці.
Правова визначеність та легітимні очікування також підтверджені тим, що Виборчий кодекс включно із Третьою книгою розроблявся протягом двох каденцій українського парламенту. Було створено дві окремі робочі групи, до речі, друга реплікується зараз у парламенті після останніх місцевих виборів і продовжує свою роботу з точки зору удосконалення виборчого законодавства. Було проведено понад 50 публічних засідань цих робочих груп. Тому легітимні очікування, які підтверджуються даними соціології, сформовано з боку українського суспільства. І правова та юридична визначеність також певним чином є реакцією на запит і процеси, які досить публічно висвітлювались у ході роботи двох скликань українського парламенту.
Хочу звернути увагу на певний політологічний аспект. Серед 45 народних депутатів, які підписали подання, лише один голосував проти під час прийняття даного Виборчого кодексу включно з Книгою третьою і 19 грудня 2019 року, і під час голосувань вже щодо Книги четвертої, яка також містить положення цієї виборчої системи. Втім народні депутати не звертались до вельмишановного Суду щодо Книги четвертої у цьому поданні. Лише один голосував проти. У той же час 67% депутатів, які підписали подання, голосували за. Тобто, вони, розуміючи весь зміст цієї виборчої системи, підтримували її, що для мене є не дуже логічним.
З 2007 року Венеційська комісія пропонувала запровадити пропорційну систему для України, засновану на кількох регіональних округах, яка б допомогла уникнути недоліків як пропорційної в єдиному загальнонаціональному окрузі (тобто, закриті списки), так і змішаної паралельної окремо взятої мажоритарної. Парламентська Асамблея Ради Європи своєю Резолюцією №1755 2010 року пункт 7.1.1 рекомендувала наступне: “виборча реформа повинна передбачати не тільки ухвалення нового виборчого кодексу, але й запровадження нової виборчої системи” і повторила свою рекомендацію, яка відтворювалась раніше щодо прийняття виборчої системи, яка складається з пропорційної, що базується на відкритих списках і кількох регіональних округах. Рівність виборчого права забезпечується, на моє глибоке переконання, враховуючи 36 статтю Конституції.
Аби бути висунутим політичною партією та зареєстрованим у статусі кандидата не потрібно мати членство політичної партії. І враховуючи контекст української державності й даного етапу її розвитку ми мусимо констатувати, що в Україні є політична багатоманітність, є плюралізм, більше того, у стінах парламенту відбуваються процеси щодо спрощення й лібералізації системи реєстрації політичних партій. Станом на 1 січня 2021 року Міністерство юстиції інформує про 349 зареєстрованих політичних партій. Після прийняття нової редакції закону про партії я переконана, що ця чисельність буде зростати, тому що метою є лібералізація самої процедури.
Європейський Суд з прав людини застосовуючи норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод сформував практику, що дозволяє державі використовувати досить широку свободу розсуду в процесі конструювання виборчої системи за умови забезпечення вільного вираження думки народу при формуванні законодавчого органу, незалежно від типу системи, яка застосовується (справа “Метьюз проти Сполученого Королівства”). Пізніше Європейський Суд з прав людини наголосив, що у сучасному демократичному світі існує безліч способів організації та дії виборчих систем і безліч відмінностей, зокрема в історичному розвитку політичної культури європейських держав. Саме тому кожна держава має право формувати власне бачення демократії (справа “Херст проти Сполученого Королівства”).
Ці тези дають нам певні передумови робити висновки. Коли і міжнародні інституції, і українське суспільство говорять про корупціогенність мажоритарної складової, питання самовисування може бути врегульовано в інший спосіб, наприклад, через списки незалежних кандидатів, про що говорять зараз у відповідній Робочій групі українського парламенту. І на це я не можу не зважати.
Я не буду згадувати про те, що шановні судді прекрасно знають, а саме Рішення Конституційного Суду України з подібних тем і питань, які мають відношення до теми цього подання. Лише згадаю, що при формулювання положень Виборчого кодексу і будь-якого іншого нормативно-правового акту важливим є дотримання юридичної визначеності як однієї з вимог принципу верховенства права. В цілому, як відображено у низці юридичних позицій Конституційного Суду і Венеційської комісії, законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права.
Наостанок зазначу, що судячи з оціночних суджень чи тверджень шановго народного депутата, який представляє це подання, говорить про поняття легітимність очікування або правовизначеність через призму розуміння кінцевого результати виборів. Тоді як міжнародні доповіді та документи говорять про чіткість процедур, які повинні бути зрозумілі і виписані в межах закону. Звісно, демократія непередбачувана, тому результат виборів ми не знаємо як демократична країна, на відміну від авторитарних режимів, які живуть з нами також по сусідству.
Відеозапис цього виступу доступний для перегляду на YouTube-каналі Конституційного Суду України (з 3:11:04):
Із повним текстом висновків ОПОРИ щодо цього подання можна ознайомитись за посиланням: https://www.oporaua.org/news/parliament/22996-ksu-publichno-rozgliane-podannia-45-nardepiv-shchodo-oskarzhennia-vidmini-mazhoritarki
Нагадаємо, 12 лютого 2021 року до Конституційного Суду надійшло подання від 45 народних депутатів щодо відповідності окремих положень Виборчого кодексу Конституції України. Автори клопотання просили визнати книгу третю «Вибори народних депутатів України» (статті 133-191 розділів ХХІІІ — ХХХІ), підпункт 2 пункту 2 розділу ХХХХII «Прикінцеві та перехідні положення» Виборчого кодексу України такими, що не відповідають Основному закону. У поданні вказано, що його підписали переважно нардепи-мажоритарники з фракції «За майбутнє». Також там є представники «Слуги народу», зокрема Ольга Василевська-Смаглюк, Олександр Куницький, Георгій Мазурашу та Максим Бужанський.