21 лютого 2023 року Восьмий апеляційний адміністративний суд заборонив “Партію регіонів”.

Історія створення партії 

 

Партія регіонів була заснована у 1997 році під назвою «Партія регіонального відродження України» та була орієнтована на південно-східні регіони країни. 

Головою партії був обраний мер міста Донецьк Володимир Рибак.

За результатами парламентських виборів 1998 р. по багатомандатному округу за представників ПРВУ було віддано близько 241 тис. голосів, що становило 0,9%. З таким результатом ПРВУ зайняла 19 місце з 30 партій, які брали участь у виборах. У мажоритарних округах партія висунула 46 кандидатів, але значного результату не отримала.

Як пише LB.ua, Партія регіонів з початку створення була лояльна до другого Президента України Леоніда Кучми, на парламентських виборах у 2002 р. політична сила приєдналася до пропрезидентського Блоку "За єдину Україну!", того ж року на посаду прем'єр-міністра від Партії регіонів було висунуто Віктора Януковича. , який очолив партію у 2003 році.

На президентських виборах 2004 р. кандидат від Партії регіонів Янукович, який переміг за офіційними даними у другому турі, внаслідок масових акцій протесту проти фальсифікацій змушений був взяти участь у третьому турі голосування, в якому зазнав поразки.

На парламентських виборах 26 березня 2006 р. Партія регіонів отримала перемогу, отримавши 32,14% голосів виборців. За підсумками виборів партія отримала 186 депутатських мандатів у Верховній Раді України.

Після невдалих спроб "Нашої України", БЮТ і СПУ сформувати правлячу коаліцію, 7 липня 2006 р. на засіданні парламентської фракції Партії регіонів було ухвалено рішення про створення коаліції з фракціями Соціалістичної партії України і Компартії. У той же день лідери фракцій Партії регіонів, Соцпартії і Компартії Віктор Янукович, Василь Цушко і Петро Симоненко підписали угоду про створення Антикризової коаліції.

На президентських виборах 2010 р. Янукович здобув перемогу з незначною перевагою у свого найближчого конкурента колишнього прем'єр-міністра Юлії Тимошенко. Маючи свою партію, четвертий Президент України зміцнив вертикаль влади в країні та активізував співпрацю з Росією.

За підсумками парламентських виборів у 2012 р. Партії регіонів знову вдалося сформувати власну більшість, що дозволило їй безперешкодно приймати ініціативи у своїх інтересах.

Криза в партії настала у листопаді 2013 р. після раптової відмови влади підписувати угоду про асоціацію з Європейським Союзом, переговори про яку тривали понад вісім років. Це рішення спровокувало масові акції протесту. Політична криза посилилася спробами силового розгору активістів Майдану, а також ухваленням законів, які суттєво обмежують демократичні права громадян.

Внаслідок тримісячного протистояння 28 січня - під тиском опозиції пішов у відставку з посади Прем'єр-міністра України, голова Партії Регіонів Микола Азаров. За кілька годин після своєї відставки — чинний голова партії Микола Азаров покинув територію України, вилетів приватним літаком до Відня.

22 лютого 2014 року Рада відправила Віктора Януковича у відставку. Того ж дня Янукович утік із країни до Росії. 28 березня Президент України Янукович у своєму зверненні до з'їзду Партії регіонів попросив зняти з нього повноваження голови партії та виключити його з неї

22 лютого голова Верховної Ради України, засновник та член партії регіонів Володимир Рибак пішов у відставку.

Хронологія розгляду справи

13 січня 2023 року Міністерство юстиції України (далі - Мін'юст, позивач) звернулося з позовом про заборону Політичної партії «Партія регіонів» (далі - партія, відповідач). Крім того, позивач просив передати майно, кошти та інші активи партії  у власність держави. Позов було подано до Восьмого апеляційного адміністративного суду (далі - ВААС або Суд), який за ч. 4 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в умовах воєнного стану уповноважений розглядати справи про заборону політичних партій.

Водночас 18 січня 2023 року через недоліки позову, а саме через відсутність деяких доказів, Суд залишив заяву без руху та надав час для їх усунення. На виконання цієї ухвали 30 січня 2023 року в суді зареєстровано заяву з додатками Міністерства юстиції України.

Разом з цим, 20 січня 2023 року було задоволено заяву Міністерства юстиції України про забезпечення позову, а 1 лютого ВААС відкрив провадження у справі № П/857/1/23.

Позов розглядався у відкритому засіданні в режимі відеоконференції за участі, представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Служби безпеки України (далі - СБУ). 20 лютого 2023 року СБУ надіслало на електронну адресу суду додаткові пояснення Служби. 

Відзив на позовну заяву поданий не був.

21 лютого 2023 року Восьмий апеляційний адміністративний суд заборонив “Партію регіонів”, однак рішення ще не набрало законної сили.

Чим були обґрунтовані позовні вимоги Мінʼюсту?

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з інформацією, наданою Департаментом захисту національної державності Служби безпеки України, у ході здійснення контррозвідувальних заходів з протидії вторгненню російської федерації на територію України Департаментом отримана інформація щодо систематичної діяльності функціонерів Політичної партії «Партія регіонів», спрямованої на дестабілізацію суспільно-політичної ситуації в державі, поширення антиукраїнської пропаганди, закликів до повалення конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету та територіальної цілісності України, які створюють реальні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України.

Які положення національного законодавства Суд поклав в основу обгрунтування свого рішення?           

Конституція України та юридичні позиції Конституційного Суду України (Рішення від 12.06.2007 № 2-рп/2007):

  • ч. 2 ст. 64 Конституції України не відносить право на свободу утворення політичних партій до переліку тих свобод, які ніким і в жодний спосіб не можуть бути обмежені;
  • відтак Конституція України допускає додаткове унормування законом загальних засад утворення і діяльності політичних партій за умови дотримання загальнодемократичних принципів.

Закон України «Про політичні партії в Україні»:

  • поняття політичної партії (ст. 2);
  • перелік програмних цілей або дій, для досягнення яких забороняється утворення і діяльність політичних партій (ст. 5);
  • положення, відповідно до якого Міністерство юстиції України, у разі виявлення порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, невідкладно звертається до суду з адміністративним позовом про заборону політичної партії, у тому числі в разі виявлення фактів вчинення політичною партією дій, спрямованих на (ст. 21):
    • ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення;
    • пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки;
    • порушення рівноправності громадян залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;
    • поширення відомостей, що містять виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України.           

Постанова Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором» від 27.01.2015 № 129-VIII, якою Верховна Рада України визнала Російську Федерацію державою-агресором.

Юридичні позиції Верховного Суду:

  • як засвідчила історія, агресивне несприйняття Української держави, заперечення її незалежності, суверенітету і територіальної цілісності, та й узагалі всього українського, яке донедавна озвучувалося і пропагувалося в медійному просторі, зокрема й в Україні, переросло зрештою у повномасштабну війну проти України, яка триває й дотепер (з посиланням на постанову Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № П/857/8/22);
  • політична партія, яка зареєстрована в Україні, і створена, як презюмується Законом, з метою формування і вираженню політичної волі громадян, участі у виборах та інших політичних заходах в Україні, але яка в дійсності сповідує і пропагує антиукраїнські - а правильніше проросійські - ідеї і сприяє таким чином окупантам у втіленні їхніх намірів, теж становить реальну загрозу національній безпеці, конституційному ладу України, її суверенітету і територіальній цілісності (з посиланням на постанову Верховного Суду від 06.09.2022 у справі П/857/1/22).

З норм процесуального законодавства Суд посилався на ст.ст. 72, 77, 139, 162,  243-246, 289-3 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема:

  • у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про заборону політичної партії та передачу майна, коштів на інших активів політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави (п. 8-1 ч. 2 ст. 245);
  • положення про необхідність позивача (Міністерство юстиції України) опублікувати оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі та призначення судового засідання (ч. 3, 5 ст. 289-3).

Які міжнародні стандарти та правові позиції Суд поклав в основу обгрунтування свого рішення?

Керівні принципи заборон і розпуску політичних партій, прийнятих Венеціанською комісією 10-11 грудня 1999 року та Пояснювальний меморандум до них:

  • заборона або насильницький розпуск політичних партій може бути виправданий тільки в тому випадку, якщо ці партії проповідують насильство чи повалення демократичного конституційного ладу, тим самим підриваючи права і свободи, які гарантуються Конституцією (п. 3-5 Керівних принципів);
  • заборона або розпуск політичних партій можуть здійснюватися тоді, коли є конкретні докази, що партія займається діяльністю, яка несе загрозу демократії та основоположним свободам (п. 10 Пояснювального меморандуму).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - КЗПЛ, ст. 11):

  • кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об`єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів;
  • здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Юридичні позиції Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ):

  • ЄСПЛ наголосив на прийнятності концепції «демократії, здатної захистити себе» (§ 51, § 59 рішення у справі «Фоґт проти Німеччини» (Vogt v. Germany) від 26.09.1995) та зазначив, що плюралізм і демократія ґрунтуються на компромісі, що вимагає певних поступок з боку осіб, які мають у деяких випадках сприймати обмеження певних наявних у них свобод для того, щоб забезпечити більшу стабільність країни в цілому (§ 99 рішення у справі «Партія добробуту та інші проти Туреччини» (Refah Partisi (the Welfare Party) and Others v. Turkey) від 13.02.2003).
  • Потрібна певна рівновага між вимогами захисту демократичного суспільства і вимогами охорони прав особи (§ 32 рішення у справі «Об`єднана комуністична партія Туреччини та інші проти Туреччини» (United Communist Party of Turkey and Others v. Turkey) від 30.01.1998).
  • ЄСПЛ застосовує трискладовий тест, щоб визначити, чи втручання (1) було передбачене законом; (2) переслідувало законну мету (інакше кажучи, встановлено для захисту правомірного інтересу); і (3) було необхідним у демократичному суспільстві (Yazar et al v. Turkey, Apps. 22723/93, 22724/93, 22725/93, 09.07.2002).
  • ЄСПЛ застосовує власний тест «очевидної і неминучої загрози». Відповідно до практики ЄСПЛ держави мають право вживати превентивні заходи для захисту демократії щодо політичних партій. Від них неможливо вимагати очікувати, доки політична партія захопить владу і робитиме конкретні кроки щодо реалізації політики, несумісної зі стандартами Конвенції. Якщо небезпека такої політики була достатньо встановлена і неминуча, держава може обґрунтовано перешкоджати здійсненню такої політики до того, як буде здійснена спроба її впровадження шляхом конкретних кроків, які можуть завдати шкоди громадському порядку та демократичному режиму країни (Партія добробуту, Ербакан, Казан та Текдаль проти Туреччини, § 102; Еррі Батасуна проти Іспанії § 81).
  • Важливим фактором, який необхідно враховувати, є те, чи містить програма партії заклик до застосування насильства, повстання або будь-яку іншу форму відмови від демократичних принципів (Partidul Comunistilor (Nepeceristi) та Ungureanu проти Румунії, § 54; Freedom and Democracy Party (OZDEP) проти Туреччини, § 40). Проте програма політичної партії не є єдиним критерієм визначення її цілей та намірів; зміст програми повинен порівнюватися з діями лідерів партії та позиціями, які вони відстоюють. Разом ці дії та позиції можуть бути доречними в провадженні про розпуск політичної партії, оскільки вони можуть розкрити її дійсні цілі та наміри (Партія добробуту і інші, § 101; Еррі Батасуна проти Іспанії, § 80).

Які докази були надані?

В рішенні, серед наданих доказів, Суд вказав, зокрема:

  • укази президента країни-агресора 21.02.2022 про визнання незалежності та суверенітету створених Російською Федерацією маріонеткових терористичних псевдоугруповань «Л/ДНР»
  • лист Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 06.01.2023 No 5/1/4-320 «Щодо антиукраїнської проросійської політичних партій» із повідомленням про виявлення фактів антиукраїнської діяльності Політичної партії «Партія регіонів»
  • вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 03.05.2022 за обвинуваченням Царьова О.А. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 110 та частиною 3 статті 109 КК України
  • матеріали багатьох кримінальних проваджень проти членів (функціонерів) та/або колишніх народних депутатів Політичної партії «Партія регіонів» Азарова М.Я., Олійника В.М., Царьова О.А., Маркова І.О., Ніконорової Н.Ю., Святаша Д.В., Моргунова М.В., Пілавова М.В., Голенка В.М., Демченка В.В., Степанця А.В., Столбовому І.М., Божкову О.А., Гусарову О.С., Радькову С.М. та багатьох інших.

Які умовиводи зробив Суд?

Колегія суддів поділяє доводи позивача та третьої особи (СБУ), що за даних умов в забороні діяльності політичної партії - відповідача існує об'єктивна соціальна потреба з метою захисту демократичного суспільства та прав і свобод громадян. Вказане обмеження націлене на забезпечення більшої стабільності країни, зокрема, в умовах ведення воєнних дій та інформаційно- психологічних операцій з боку держави-агресора, а тому вказаний захід є крайнім заходом, але виправданим в умовах сьогодення. Так, заборона діяльності даної політичної партії під час воєнного стану має на меті завадити зусиллям, спрямованим на розкол українського суспільства та підштовхування до співпраці з ворогом.

В умовах збройної агресії і спричинених нею загроз, які постали перед Українською державою, вона має право і обов'язок відстоювати національні інтереси, зберегти існуючий конституційний лад і демократичні інститути. На думку колегії суддів, у той час, коли Збройні Сили України, виконуючи свій конституційний обов'язок, боронять від російських окупантів територіальну цілісність і недоторканність України та її суверенітет, демократичні інституції теж мають проявити свою «войовничість», але вже на правовому полі. Захист державного суверенітету і територіальної цілісності України, демократичного конституційного ладу від впливу політичних партій, які реалізують ідеологічні та політичні наративи агресора, становить таку нагальну суспільну потребу з метою захисту демократичного суспільства та захисту прав і свобод громадян.

Відтак, враховуючи в сукупності дослідженні в судовому засіданні докази, пряму військову агресію з боку Російської Федерації, зважаючи на антиукраїнську політичну та організаційну діяльність, пропаганду війни, реальні загрози порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, а також дії, спрямовані на незаконне захоплення державної влади, демонстрацію проявів колабораціонізму, насильства, зважаючи на програмні та статутні цілі, що містять антиукраїнську позицію, діяльність відповідача, Політичної партії «Партія регіонів» підлягає забороні.

Чи були матеріали кримінальних проваджень надані Суду?

В ході судового розгляду представник СБУ зазначив, що оскільки відомості та матеріали, що містяться у вказаних кримінальних провадженнях, становлять таємницю досудового розслідування з урахуванням вимог статті 222 КПК України вони не підлягають розголошенню.

Яким чином Суд оцінив неможливість ознайомлення з матеріалами кримінальних проваджень?

У зв'язку з неможливістю ознайомитись із змістом кримінальних проваджень, в тому числі підозр чи обвинувачень, Суд зазначив, що така інформація не може бути належним чи допустимим доказом. Суд її оцінює, як інформування про наявність відповідних кримінальних проваджень.

Водночас Суд врахував доводи позивача, що таким чином Партія, в тому числі її лідери та її учасники, виправдовують російське вторгнення та окупацію території України, здійснюють діяльність, яка заборонена згідно зі статтею 5 Закону No 2365-ІІІ, оскільки такі дії відповідача спрямовані на завдання шкоди державній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.

Суд також зазначив, що деякі представники Партії регіонів після 2014 року створили інші політичні партії, зокрема, політичні партії «Опозиційний блок», «Опозиційна платформа - За життя», які в подальшому були заборонені у судовому порядку. Вказане вкотре свідчить про єдність принципів і мети діяльності вказаних заборонених політичних партій і Політичної партії «Партія регіонів».

Яке рішення було прийняте і чи набуло воно законної сили?

Суд вирішив заборонити діяльність Політичної партії «Партія регіонів» та передати майно, кошти та інші активи партії у власність держави. 6 березня Міністерство юстиції повідомило про заборону