Теза про те, що виборче законодавство потребує реформування, звучить доволі часто як в експертних колах і ЗМІ, так і серед політиків. Цим питанням комплексно займається Робоча група щодо напрацювання змін у виборче законодавство, створена при Комітеті ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування. 14 травня за сприяння Громадянської мережі ОПОРА відбулося  публічне обговорення на тему «Інформаційне забезпечення виборів, просвіта та ефективне регулювання агітації, у тому числі в соціальних мережах», до якого були залучені народні депутати та експерти громадських організацій у сфері захисту виборчих прав та медіа. Вони обговорили проблеми з реалізацією виборчого законодавства в питаннях агітації, інформування та просвіти виборців, а також шляхи вирішення цих проблем.

У вступному слові Ольга Айвазовська наголосила на важливості того, що сьогоднішнє обговорення зібрало різні зацікавлені сторони. На жаль, попередні етапи розробки змін до Виборчого кодексу, вони якраз проводилися у форматі, коли не були включені медіа і ЗМІ, які інколи є бенефіціарами інформації в ході виборчого процесу з точки зору отримання певної матеріальної складової. Досить часто ми не враховуємо їхній інтерес щодо регулювання або якісного законодавчого поля в частині проведення агітації. А також ми буває не враховуємо їхній значний внесок в 2019 та 2020 роках щодо просвіти та інформування виборців, поширення на правах соціальної реклами колосальної кількості матеріалів. Дискусія сьогодні повинна відкрити очі виборчим експертам на інтерес, законну складову медіа. А медіа повинні почути, наскільки важливо проводити агітацію саме в тому форматі, який визначає закон і не дозволяти собі позазаконних методів спонукання виборців голосувати за чи не голосувати за кандидатів або інших  суб’єктів виборчого процесу. Наш обов’язок сприяти формуванню такої законодавчої бази, яка б була прийнятна для забезпечення рівності всіх учасників виборів і перед законом, і в доступі до виборців. Потрібно говорити і про форми, засоби і методи протидії, наприклад прихованої агітації, дефініція щодо якої скоріше лежить  в політологічній/політичній площині, аніж законній. Питання саморегуляції, участі ЗМІ у тому, щоб мінімізувати вплив джинси, прихованої агітації, також є вкрай важливими. Тому важливо поговорити і про етику. Протягом останніх циклів напрацювання змін до виборчого законодавства так склалося, що воно розроблялося відірвано від законодавства про медіа. Ці паралельні треки необхідно сполучити за рахунок хоча б таких дискусій, і знайти спільний знаменник та прийняти зміни до кінця поточної сесії Верховної Ради.

Голова підкомітету з питань виборів та референдумів Комітету з організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Аліна Загоруйко зазначила, що інформація, яка поширюється в період виборчої кампанії, впливає на остаточний вибір громадянина. І тут йдеться не лише про інформацію як агітацію, але і спосіб реалізації активного виборчого права, наприклад інформації про виборчу дільницю та зміну виборчої адреси.

«Звісно, у питанні агітації у нас на сьогоднішній день є проблеми, окрема проблема – агітація в ЗМІ. Окремо ми вивчали моніторинг Нацради з питань телебачення та радіомовлення щодо дотримання телерадіоорганізаціями законодавства під час проведення чергових місцевих виборів. Відповідно, з цього моніторингу можна виокремити основні порушення, які стосуються незбалансованого надання переваги в ефірному часі різними компаніями тим чи іншим суб’єктам виборчого процесу, порушення принципів неупередженості та об’єктивності, порушення в частині трансляції реклами, прихованої передвиборчої агітації, порушення вимог дня тиші, порушення вимог щодо поширення інформації про результати опитування громадської думки, пов’язаного з виборами. Це такі основні порушення. До них також можна додати поширення джинси в засобах масової інформації і також поширення фейкових результатів соціологічних досліджень. Ми з вами усі були свідками виборчої кампанії у місті Києві, і дуже добре пам’ятаємо, наскільки хибними і фейковими були результати, які репрезентували деякі соціологічні служби. Також ще дві проблеми, які ми вже частково обговорювали під час засідання нашої робочої групи щодо фінансування наших виборчих кампаній, в цій частині пов’язані між собою. Перше – це ведення агітації поза межами визначеного законодавством періоду, ми називаємо це дочасною агітацією, так само агітація у день тиші. І також тісно пов’язане з цим регулювання агітації в мережі "Інтернет", в цій частині нам треба буде дуже гарно попрацювати», – сказала Загоруйко. 

Інформування та агітація: як не перейти межу та забезпечити незаангажованість висвітлення виборчого процесу

Керівниця юридичного напрямку громадської організації «Платформа прав людини» Людмила Опришко розповіла про певні стандарти медіа, які функціонують в усіх демократичних країнах. За її словами, роль ЗМІ під час виборів є особливою, тому що медіа відіграють важливу роль для становлення і підтримання демократії, а вибори – це той демократичний інструмент, який використовується для обрання влади.

«Які вимоги до висвітлення ЗМІ виборчої тематики? Достовірність, повнота та точність, об’єктивність та неупереджене подання. Чому це необхідно? Це необхідно для того, щоб кожен виборець зміг здійснити усвідомлений і вільний вибір. Саме тому, усім виборцям, у тому числі з порушенням зору та слуху, повинна бути забезпечена можливість отримати різнобічну, об’єктивну і неупереджену інформацію», – сказала Людмила Опришко.

Вона також навела кілька даних Моніторингу висвітлення в медіа президентських та парламентських виборів 2019 року, та місцевих 2020 року.

«Що побачили експерти? Що телеканал «Інтер» переважно позитивно висвітлював партію «Опозиційна платформа – За життя». І була також нейтральна інформація. Але ми бачимо, наприклад, що Об’єднання «Самопоміч» висвітлювалось на цьому каналі дуже мало і переважно нейтрально. У той час «Європейська солідарність» висвітлювалась нейтрально і трохи негативно, позитивних повідомлень практично не було. Партія «Опозиційний блок» висвітлювалась переважно негативно.  Канал «Прямий» – ситуація зовсім інша. Партія «Європейська солідарність» висвітлюється переважно позитивно або нейтрально, в той час як «Опозиційна платформа – За життя» переважно негативно або нейтрально. Канал «1+1» – партія «Опозиційна платформа – За життя» або нейтрально, або негативно. Партія «Європейська солідарність» переважно негативно або нейтрально висвітлюється, є трошки позитивного. Якщо взяти, наприклад, «Опозиційний блок», то нейтральна інформація, партія «Свобода» – нейтральна інформація. Тобто ми бачимо, що незважаючи на те, що є стандарти, телеканали їх не дотримуються. Внаслідок цього викривляється інформаційне поле. Відповідно виборцю не надається збалансована інформація про всіх учасників виборчих перегонів. Ще відмічали експерти, що аналітичних продуктів дуже і дуже мало, переважає більш емоційна інформаційна інформація. Виборця налаштовують скоріш емоційно, кого обирати. Треба покращувати правила гри, тому що насправді є над чим працювати, є проблеми у законодавчому плані. Потрібен сильний регулятор, який може швидко реагувати на виклики і працювати з виявленою проблематикою, треба працювати над законодавством в частині відповідальності за порушення в сфері передвиборної агітації та інформаційного забезпечення виборів», – сказала Людмила Опришко.

Старша радниця з юридичних питань Громадянської мережі ОПОРА Ольга Коцюруба розповіла про пріоритетні, на думку експертів ОПОРИ, проблеми щодо законодавчого регулювання агітації, інформаційного забезпечення, права на оскарження та відкритості виборчих даних на основі як багаторічного спостереження за виборчими процесами, так і аналізу судової практики.

«Є проблеми із притягненням до відповідальності за дочасну агітацію в першу чергу тому, що немає такого визначення. На місцевих виборах наші спостерігачі виявили 815 випадків дочасної агітації, але залишається питання, що з цим робити. Під час пошуку відповіді на це запитання необхідно буде дотриматися балансу: з одного боку – запобігти такій агітації й порушенню, забезпечивши притягнення до відповідальності, а з другого боку – не позбавити суб’єктів їхнього пасивного виборчого права», – зазначила вона.

Також експертка зазначила, що ще однією важливою проблемою є прихована агітація. «У виборчій кампанії 2020 року явище прихованої агітації вперше дістало судовий аналіз на найвищому рівні. Зокрема, було рішення Верховного Суду, що стосувалося ініціативи президента щодо 5 питань і ставилося питання перед Судом, чи містились в ініціативі ознаки прихованої агітації. Аналізуючи цю ситуацію, фактично Суд вивів такі «три правила АСП»: 1) асоціація з певною політичною силою; 2) спонукання; 3) мета приховування. Питання прихованої агітації є дуже складним для правозастосовних органів та судів, та все ж воно має бути визначено на рівні Виборчого кодексу. Тому за основу тут можна взяти ті критерії, які виділив Верховний Суд. Можливо ще варто додали те, що ця діяльність має бути фінансована поза виборчим фондом», – розповіла Коцюруба.

Експертка також наголосила, що є певна проблема притягнення до відповідальності друкованих ЗМІ. Так, Державний комітет з питань телебачення і радіомовлення України має повноваження складати протоколи щодо адміністративної відповідальності видань. Проте під час виборчої кампанії 2020 року було складено лише 2 протоколи, адже було лише 2 скарги до цього комітету. Це означає, що самостійно вони моніторинг не проводять – ймовірно, не мають методологічної чи організаційної спроможності. Тоді можливо варто переходити до єдиного регулятора – Нацради.

Із детальною юридичною довідкою ОПОРИ про проблеми законодавчого регулювання агітації, інформаційного забезпечення, права на оскарження, відкритість виборчих даних та аналіз судової практики України можна ознайомитись за посиланням: https://www.oporaua.org/news/vybory/23082-iuridichna-dovidka-opori-pro-problemi-zakonodavchogo-reguliuvannia-agitatsiyi-informatsiinogo-zabezpechennia-prava-na-oskarzhennia-vidkritist-viborchikh-danikh-ta-analiz-sudovoyi-praktiki-ukrayini 

З якими проблемами стикаються медіа під час виборів?

«Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення сьогодні дещо обмежена у здійсненні своєї наглядової функції, – заявила Ганна Літвіщенко, начальниця юридичного управління Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. – Адже, як вірно зазначили попередні спікери, варто розрізняти інформування про вибори і агітацію на два етапи: перед початком виборчого процесу і після нього. Нацрада не може витребувати одних документів у ЗМІ щодо замовників роликів у довиборчий період. Ми обмеженні статтею 55 Виборчого кодексу, бо вона надає нам право звертатися із запитами лише в офіційний період передвиборчої агітації». На думку експертки, можна побачити, як ЗМІ на комерційних умовах або ж внаслідок своєї лояльності висвітлюють діяльність лише певного кандидата і в «зручному» для нього форматі. Інша проблема – це включення прихованої агітації (джинси) в матеріали ЗМІ.

У Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення є розроблена методологія моніторингу, але вона не має сили нормативно-правового акта і тому судді часто на неї не зважають. Протягом останньої виборчої кампанії Нацрада склала 55 адміністративних протоколів, але аргументи не враховуються судами і їх оцінюють як малозначимі та не притягають до відповідальності порушників. «У цьому контексті, варто змінити підходи щодо того, що відповідальність несе саме фізична особа. Адже часто їх не можливо просто навіть знайти». Складною є й сама процедура. Спочатку необхідно призначити саму перевірку на засіданні Нацради, скласти відповідні акти, надалі відбувається сама перевірка, готуються протоколи. Також моніторинг обмежений з технічної сторони.

На думку пані Ганни, окрім вдосконалення виборчого законодавства, необхідно приділяти увагу медіаграмотності виборців, щоб вони могли розрізняти вплив на їх свідомість, джинсу, маніпулювання. Регулятор необхідно наділити повноваженнями не через Адміністративний кодекс щодо накладання санкцій відповідно до Закону «Про телебачення і радіомовлення», а іншим шляхом через напрацювання змін до зазначеного закону або Закону про медіа, який напрацьовується. Важливо, що медіа не є об’єктами виборчого процесу, на них покладений обов’язок здійснення донесення інформації та підвищення обізнаності виборців, але представниця Нацради вважає, що варто створити іншу процедуру, можливо, державний ресурс, який буде єдиний, хто займається інформуванням населення, щоб обмежити вплив медіа.

Голова Всеукраїнської громадської організації «Комісія з журналістської етики» Олексій Погорелов, в свою чергу, розповів, що КЖЕ надає медійникам консультаційну допомогу, щоб вони могли якісно виконувати свою роботу, базуючись на дотриманні етичних принципів. Це саморегулювання, яке ґрунтується на реакції на скарги, яку будь-хто може подати на певний матеріал, опублікований у медіа, на думку скаржника, з порушенням.

«Наскільки ефективно саморегулювання працює? Зараз останній рік Комісія працює більш активно, більш ритмічно і реакція ринку збільшується. Все більша і більша кількість редакцій реагують навіть на звернення. Бо за технологією, коли ми отримуємо скарги, ми завжди запитуємо редакції, просимо пояснити, як так сталось, можливо це помилка. Все більше редакцій реагують, вносять зміни, додають цитати, якщо мова про незбалансоване висвітлення, змінюють заголовки, якщо мова йде про маніпулювання. Реакція є і саморегулювання працює. Успішні практики є. Дуже важливо нам з вами, особливо, коли ми думаємо про покращення законодавства, в тому числі виборчого, розрізняти два мотиви. Перший мотив – це помилки, яких, я вважаю, переважна більшість, а другий мотив – це умисел. Умисел – це зона регулювання та реакції держави, правоохоронних органів, коли свідомо робиться шкода. А помилки – це все ж зона саморегулювання. Для саморегулювання повинна бути передбачена зона, яка виокремлена саме як зона саморегулювання, як зроблено в багатьох країнах світу», – сказав Олексій Погорелов.

Він також додав, що необхідно стимулювати та підтримувати роботу законослухняних медіа, а свої зусилля спрямовувати на боротьбу з тими, хто робить шкоду з умислом. Крім того, він звернув увагу на загрозу фейкових прескарт.

«Ми від Комісії журналістської етики написали купу скарг і до обох комітетів Верховної Ради і Національної поліції, і до Мінюсту. Але ця проблема поки не врегульована, тобто законом дозволено видавати прескарти. Є організації, які за гроші видають прескарти людям, які не є журналістами, які не виконують своєї професійної роботи, як журналісти, а маючи корочку, мають відповідні можливості, виокремлені законодавством. Одна з останніх скарг, я вчора забрав листа з пошти, колективна скарга про те, що журналісти, прикриваючись такими прескартами, тероризують і людей, і підприємців, і владу, і займаються, як вони пишуть в скарзі, «медіатерором». Це проблема», – додав він. 

Катерина М’яснікова, виконавча директорка Національної асоціації медіа, розповіла про основні проблеми, з якими стикаються медіа під час висвітлення виборчих процесів. «По-перше, для того, щоб встановити дійсно ефективне регулювання агітації, нам потрібно пам’ятати, що ми вже не живемо в епоху домінації певного традиційного медіа: чи то друкованих медіа, чи то електронних медіа. Фактично невстановлення рівних правил для всіх видів медіа буде мати наслідком тільки одне — перетікання агітації від одного медіа до іншого. Якщо ми зарегулюємо всі медіа, то найбільш популярним майданчиком для агітації стане, наприклад, сайт «Розетка» та інші популярні не медійні сайти. Тому що ми вже бачимо з досвіду кількох останніх агітаційних кампаній, що кандидати, особливо ті, які не хочуть дотримуватись правил, перетікають та відкрито й активно працюють з тими платформами, які не мають жодних правил щодо порядку розміщення агітації: соціальні мережі, онлайн-медіа. По-друге, якщо ми хочемо ефективності виконання правил щодо розміщення агітації, то нам потрібно зробити їх максимально зрозумілими, прозорими і такими, що не дають можливості подвійного трактування», – зазначила вона. 

На її думку, медіа не мають бути експертами в таких питаннях, як зміст політичної агітації. Потрібно дуже чітко визначити, що медіа не можуть відмовитись від розміщення агітації, а якщо є підозра, що агітація суперечить ч. 3 ст. 57 Виборчого кодексу, тобто містить різноманітні недопустимі речі, то треба передбачити окремий механізм: «Ми пропонуємо зафіксувати експертну раду, яка створюється Нацрадою та ЦВК, до якої можна було б звернутися і отримати висновок з цього приводу. Зараз є подвійне навантаження на медіа — з одного боку ми не маємо права відмовляти, з іншого боку ми не маємо права допускати забороненої законодавством агітації. І ми говоримо не тільки про національні медіа, які мають великі потужні юридичні служби, але й говоримо про невеликі медіа, які працюють у складі 3-5-7 людей, які не мають достатньої експертизи для того, щоб самостійно провести цю оцінку. Крім того, важливим аспектом є розміщення розцінок в друкованих ЗМІ, яке потрібне для рівності вартості. Пропонуємо оновити цю норму і дати можливість для медіа публікувати розцінки в себе на сайті, у разі відсутності сайту – у друкованих ЗМІ. А для фіксації її неможливості змінити розцінки – надсилати цю інформацію також до Нацради як до власного регулятора».

Експертка також відмітила важливість розмежування законодавства про рекламу і законодавства про політичну агітацію. «Закон України «Про рекламу» не має регулювати політичну агітацію і це потрібно чітко прописати, а всі необхідні обмеження та регулювання щодо змісту агітації потрібно перенести у Виборчий кодекс. Наприклад, у комерційній рекламі заборонено використовувати державні або військові символи, але в країні, в якій йде війна, використання такої символіки може бути допустиме в політичній агітації. Тобто, ми не просто маємо ці норми переносити, а ще й переосмислити, – зазначила вона. – Що ж стосується квотування, то тривалість відеороликів політичної агітації 60 секунд для медіа — це максимум, на який можна погодитись. Адже чим довшою медіа роблять агітацію, тим менше громадян її побачить, бо у великих рекламних блоках аудиторія йде. Є ідеї встановлення квоти загальної тривалості, але будь-яка квота для медіа означає величезний додатковий ресурс, адже треба відстежити їх дотримання».

Пані Катерина зазначила, що ще однією важливою проблемою для медіа є питання агітації поза виборчим процесом: «Для нас дуже складно відрізнити, наприклад, власника броварні, який просуває свій продукт через свою персоналію, від особи, яка потенційно буде балотуватися. Тому що до моменту реєстрації кандидата ми не знаємо, чи буде відома медіа персона балотуватися на певну посаду. Тому ми пропонуємо залишитись в рамках того, що під час виборчого процесу є агітація і вона регулюється Виборчим кодексом, а у міжвиборчий процес є рекламна діяльність, яка відкрита для будь-яких суб’єктів».

Про те, як приватні медіа можуть сприяти просвіті виборців та з якими перепонами вони стикаються під час виборчого процесу, розповів Руслан Шевчук, директор з правових питань «StarLightMedia». Він зазначив, що представляє соціально відповідальний бізнес, який займається донесенням до громадян правильних наративів, всебічного інформування та формування правової свідомості громадян. У StarLightMedia під час виборчого процесу інформування відбувалося двома шляхами: новинні сюжети та політичні програми. «Важливим є відповідальне ставлення до інформаційного висвітлення, не поширювати фейки, не перекручувати факти та дані, — наголосив представник приватного медіа. – Неврегульованими є інтернет-медіа, також проблему становить псевдожурналістика, що дискредитує всю сферу. Ці два аспекти необхідно регулювати». Руслан Шевчук наголосив на потребі вдосконалення доступу виборців до інформації. А також озвучив думку, що ідея про обмеження фінансування на  агітацію не є виходом, адже може призвести до її переходу в сіру зону. «Акцент необхідно робити на підвищенні прозорості джерел фінансування та формування виборчих кодексів».

Фейкові опитування: для чого і як з ними боротись 

Під час виборів соціологи стикаються з фейковими опитуваннями, яких дуже багато і вони активно тиражуються у ЗМІ і тим самим впливають на громадську думку. Про це розповів Андрій Сухарина, політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.

«На кого вони насправді орієнтовані? Тут можна виділити два аспекти. По-перше, це звісно виборці, яким треба показати, що нібито якась партія чи кандидат мають шанс. Тому що ми всі істоти раціональні і готові віддавати свій голос за людей, які нікуди не пройдуть, які вибори не виграють. Ми хочемо, щоб наш голос не втратився, навіть будемо голосувати не за того, кому більше симпатизуємо, а за того, хто може дійсно перемогти. Друге – це зорієнтовано на спонсорів, які фінансують такі політичні проєкти. Вони такими речами показують: дивіться, які ми молодці, ми вже маємо, умовно, 4,5%, а якщо докинете певну суму в українських гривнях чи американських доларах, то ми отримаємо ще більше і зможемо пройти у парламент чи у Київську міську раду. Це дуже серйозна маніпулятивна річ.

Звісно, такі опитування впливають на політичну дискусію, впливають на довіру до соціологів, дослідників, аналітиків і звісно, на довіру до медіа, які це поширюють, і на довіру до політичного процесу у самого інституту виборів. От уявіть ситуацію, коли людина бачить фейкове зрежисоване опитування, а потім вона приходить на вибори, дивиться результати Центральної виборчої комісії і бачить, що вони дуже відрізняються від результатів опитувань. І задається питання, а чи дійсно ці результати були правдиві чи результати виборів не були сфальшовані», – сказав Андрій Сухарина.

Він зазначив, що спроба якось це урегулювати законодавчо є утопічною, оскільки навряд чи у держави є експертиза, ресурси і можливості дійсно відділяти правдиві дані від фейкових. Тому вирішити цю проблему можна лише у майбутньому, коли буде порядок у тому, як працюють медіа, а також як політичні актори, партії, кандидати, працюють з виборцями, чи готові вони відповідально ставитись до свого агітаційного процесу. 

Інформаційна доступність – це не соціальна відповідальність, а права людини

Координаторка проєктів щодо виборчих прав людей з інвалідністю громадської організації «Fight for right» Ірина Текучова розповіла про проблеми в інформуванні та агітації для осіб з інвалідністю.

«В Україні більше 1 млн виборців, які мають порушення слуху та зору, а також близько 260 тисяч дієздатних осіб, які мають інтелектуальні та психосоціальні порушення. Всі ці виборці наразі під час виборів залишаються в інформаційній ізоляції. За останні два роки з прийняттям Виборчого кодексу та Постанов ЦВК №164 і №385, а також Постанови КабМіну №962 в юридичній площині ситуація дещо покращилась. Але ще є низка практичних та юридичних проблем, які гальмують процес покращення доступності інформації про вибори», – зазначила вона.

Експертка навела основні проблеми: «Дотримання принципу доступності виборчого процесу є обов’язковим для державних надавачів послуг. Це захищається міжнародними юридичними інструментами та частково українським законодавством. Але, крім державних, у нас є ще й приватні надавачі послуг, наприклад, політичні партії, які продукують у більшості випадків недоступний контент і не несуть за це відповідальності. Ще однією проблемою є відсутність в Україні формату спрощеного читання, який був би корисним для людей з інтелектуальними порушеннями, адже 80% з них погано або зовсім не володіють навичками грамоти, а також осіб, які не володіють вільно українською мовою чи осіб похилого віку. Ще у 2017 році громадські організації розробили цей формат, надіслали його у Міносвіти, але вже 5 років невідомо на якій стадії знаходяться відповідні законопроєкти щодо затвердження стандартів. Також в Україні не встановлені мінімальні вимоги до підготовки субтитрів та звукопису. Так, закон про мову передбачає, що матеріали передвиборної агітації і взагалі будь-яка інформація про виборчий процес повинна субтитруватися або бути доступною для сприйняття жестомовними виборцями. Але в цьому законі не прописаний механізм імплементації цього положення. І знову ж таки приватні надавачі послуг залишаються поза дією цього закону. Щодо звукопису, то ситуація ще гірше. В законі про авторське право є визначення цього терміну. І, власне, це все, що у нас є в українському законодавстві. Вимоги та стандарти до створення, критерії формування і підготовки звукопису до відеоконтенту у нас також не розроблені».

За словами Ірини Текучової, навіть існуючі розробки  наразі не використовуються. «У 2017 році громадські організації спільно із міжнародними партнерами розробили шрифт для осіб з дислексією. Але скільки інформації ви бачили цим шрифтом під час місцевих виборів 2020? Не дивлячись на те, що жоден нормативно-правовий акт не зобов’язує прямо розробляти матеріали з використанням цього шрифта, але тим не менш це один із доступних форматів інформації, який вже захищається як Виборчим кодексом, так і іншими законодавчими актами. Обов’язковість доступних форматів інформації у нас також прописана в Плані дій з реалізації Національної стратегії-2025 з реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю», – підкреслила експертка.

Напередодні місцевих виборів її громадська організація «Fight for right» провела ряд досліджень щодо участі осіб із різними видами інвалідності у виборчому процесі. «Минулого року ми разом з Міжнародною фундацією виборчих систем (IFES) провели 4 фокус-групи з виборцями із різними типами інвалідності. Окрім вище окреслених проблем, виборці з порушенням слуху зазначили, що їм взагалі бракує спілкування та звернень кандидатів і кандидаток до людей з інвалідністю: «Ми не чуємо кандидатів, їх думок та обіцянок щодо себе». Минулого року ми разом із КМІС також проводили загальнонаціональне опитування, де виявили, що близько 40% виборців з інвалідністю обирають політиків та партії залежно від того, чи враховані їх потреби у виборчій програмі. Тому інформаційна доступність для виборців з інвалідністю є критично важливою для усвідомленого вибору, інакше вони не почувають себе рівноцінними акторами виборчого процесу. Доступна інформація це не соціальна відповідальність. Це про права людини та повагу до кожного виборця».

Просвіта виборців: кейси ЦВК, Суспільного та ОПОРИ

Член Центральної виборчої комісії Андрій Гевко зазначив, що більшість питань, пов’язаних з регулюванням в медіа та зовнішньої рекламі, які стосуються всіх активних гравців на виборах, зводяться до рівня культури суб’єктів виборчого процесу. За його словами, підвищення правової культури є одним з пріоритетів ЦВК.

«В стратегічному плані Центральної виборчої комісії цей пріоритет виокремлений на 2020-2025 рік. Зокрема, коли ми готувались до місцевих виборів, а цей процес у нас почався ще з грудня 2019 року, ми вже планували нашу інформаційно-просвітницьку кампанію до цих місцевих виборів. І ми отримали два виклики. Перший виклик пов’язаний з законодавством. Якщо хтось думає, що виборче законодавство потрібне лише суб’єктам виборчого процесу, політичним партіям і так далі, дуже помиляються. Органу, який адмініструє вибори дуже завчасно, теж дуже потрібен завчасно, оскільки навіть ті матеріали, які ми готували, був цейтнот часу для розробки і поширення цих матеріалів, для нас теж був неприємним, оскільки доводилось оперативно реагувати  на зміни в законодавстві і відповідно правити попередні наші матеріали. 

Нами було зроблено такий просвітницький проєкт, який буде довготривалим – це сайт «ЦВК просвіта». Було розроблене брендування, стилі цього проекту, щоб наша комунікація, яка йде від Комісії, була впізнавана, і в подальшому ми її плануємо використовувати. Яка основна ідея цього проєкту? Показати, що кожен вибір важливий, але він важливий з огляду на те, коли людина приймає цей вибір усвідомлено та відповідально. Особливо слово «відповідальність» набрало нових акцентів, пов’язаних безпосередньо з ситуацією з коронавірусом, з тими карантинними заходами, які треба було вживати під час цих виборів. Цьому було також приділено багато уваги», – сказав Гевко.

Він також додав, що ЦВК до кінця 2021 року буде створений Центр підготовки учасників виборчих процесів, який зможе надалі активно працювати у цьому руслі і виконуватиме повноваження, які передбачені Законом «Про Центральну виборчу комісію», координуватиме діяльність з розробки інформаційних матеріалів для того, щоб виборці мали можливість приходити на виборчі дільниці і віддавати свій голос усвідомлено та відповідально. 

«Коли ми говоримо про Центр підготовки учасників виборчого процесу, ми говоримо і про виборців, і про членів виборчих комісій, і про політичні партії. Ми зараз працюємо над розробкою курсу для офіційних спостерігачів, ми провели попередні консультації з політичними партіями, з громадськими організаціями, щоб цей курс зробити адаптованим під їхні потреби, оскільки вони є донорами офіційних спостерігачів. Зрозуміло, що будуть пріоритети певні. Тут все залежить від того, наскільки ми будемо готові і наскільки буде забезпечено фінансування цього Центру», – сказав Андрій Гевко. 

Вадим Міський озвучив позицію Національної суспільної телерадіокомпанії України як найбільшого медіахолдингу України. «Цього року суспільному мовнику чотири роки, він працює відповідно до свої місії. – повідомив Вадим Міський. – Тому ми працюємо в площині неупередженого та усестороннього висвітлення виборчого процесу, позицій всіх учасників виборчого процесу. А також пояснюємо суть і складність для громадян. На відміну від комерційних та партійних мовників». Протягом останніх трьох виборчих кампаній Національна суспільна телерадіокомпанія України транслювала просвітні матеріали на двох загальноукраїнських телеканалах, трьох загальноукраїнських радіо та шляхом діджитал-ресурсів (веб-сайти, фейсбук-сторінки, тощо).

На регіональних каналах інформування громадян про місцеві вибори —  2020 та трансляція відповідних просвітницьких матеріалів зайняла 193 години,  розповідалося про  понад 600 кандидатів, важливе місце серед яких зайняла організація публічних дебатів. «Відео дебатів були набули значної популярності, — зазначив Міський. – Так, в Ужгороді міського голову обирали 25 тисяч виборців, стільки ж переглянули запис дебатів на місцевій сторінці у соціальні мережі Facebook. 32 тисячі переглядів на місцевій сторінці у Миколаєві, 40 тисяч – у Чернівцях». Суспільний мовник має досвід успішних кейсів з місцевими телеканалами, які транслювали дебати. Останні місцеві вибори, на думку експерта, можуть стати початком гарної традиції проведення дебатів на суспільному мовнику. Однак, спостерігається низька культура дебатів, відсутність конструктивної дискусії, політичної культури, ігнорування самого процесу (відмови від участі, протистояння, повідомлення про замінування). Про вибори до місцевих рад Суспільний мовник випустив 231 програму на 23 філіях місцевих телеканалів.

Внеском у громадську освіту виборців є спецпроєкт «Зворотний відлік» (8 програм, які мали охоплення по всій Україні). Суспільний мовник має найбільшу радіомережу в Україні, тож випустив 9 програм у вечірньому ефірі, де інформував громадян про всі виборчі процедури.

Суспільний мовник транслював більше 100 роликів із соціальною рекламою, які виготовила ЦВК, високе охоплення отримала їх трансляція на регіональних фейсбук-сторінках.

Вадим Міський наголосив на кроках підтримки, які важливі для Суспільного мовника:

  • підтримка партій та громадських організацій у проведенні дебатів (спонукання до участі на інформування про важливість заходу);
  • допомога  в адвокації вирішення проблеми із недостатнім фінансуванням Суспільного мовника (є пропозиція щодо зміни фінансування ще з 2018 року, який схвалила Рада Європи як такий, що відповідає міжнародним стандартам).

Координатор з комунікацій Громадянської мережі ОПОРА Юрій Хорунжий розповів про досвід успішних інформаційних кампаній ОПОРИ. Поділився досягненнями та розказав про створення якісних продуктів і міцні інформаційні партнерства. «Останніми роками держава включилася в процес просвіти виборців доволі широко. До цього участь держави в просвіті громадян у сфері виборів була фактично нульова – жоден державний орган, який би міг цим займатись, не долучався. Але ситуація дуже змінилась. Про це свідчить і потужна інформаційна діяльність ЦВК, і Мінцифра зі своїми освітніми серіалами, і навіть кандидати частково включались у процес просвіти з новими бюлетенями та процедури зміни виборчої адреси та зміни місця голосування. Процес просвіти зрушив з мертвої точки, і не тільки громадські організації вже займались цією діяльністю», – зауважив він.

Він також навів кілька порад, як громадянське суспільство може ще покращувати надалі ситуацію з просвітою виборців:

  • національним ЗМІ треба створювати більше розвиваючого контенту про вибори та демократію;
  • необхідно передбачити оперативну та повну публікацію інформації про кандидатів та результати виборів у зручному форматі на сайті ЦВК;
  • активніше інформувати про календар виборів на сайті ЦВК, бо знайти деталізовану інформацію про це зараз можуть лише ті, хто знає, де вона схована;
  • запровадити оновлені навчальні програми та імітацію виборчого процесу в школі;
  • розвивати студентське самоврядування з імітацією виборчого процесу;
  • пояснювати виборцям процеси і процедури не лише у виборчий період;
  • шукати нові формати подачі інформації.

Відкриті виборчі дані: чому це важливо, що врегульовано і чого не вистачає на практиці

Як зазначила народна депутатка України, Голова підкомітету електронної демократії Комітету Верховної Ради України з питань цифрової трансформації, Вікторія Подгорна, відкриті дані – це за замовчуванням нова норма в роботі всіх державних структур і муніципальних органів: «Вони важливі для виборчого  процесу, оскільки відкриті дані вводять особливий рівень відкритості, яка означає не тільки інформування і доступ до всіх видів інформації з боку виборців, а й є залученням громадян до формування політик і контролю та моніторингу виборчого процесу». Відкриті дані мають надати виборчому процесу ще більшу прозорість, це є ключовою умовою довіри суспільства до виборчого процесу. Відкриті дані дозволяють багатьом зацікавленим групам та особам долучатися до виборів. Найбільш важлива мета впровадження відкритих даних у виборчий процес – це підвищити електоральну чесність та підзвітність.

Вікторія Подгорна вважає, що відкриті дані потрібні всім, щоб повноцінно виконувати свої ролі у виборчому процесі. Для цього повинна бути напрацьована відповідна інфраструктура  та створені ключові масиви даних.

«За Глобальним індексом відкритих даних Україна займає 30 місце – це середній показник, Україна добре виконує лише три з п’яти критеріїв відкритості. Це прогрес, адже Україна займається відкритими даними лише з 2014 року. Перше місце – за Австралією. Більшість країн ЄС (81%) мають доступ до даних з результатами голосування, що є першим критерієм відкритості. Але є суттєві відмінності між країнами на рівні даних з дільниць, у більшості країн є проблеми з повнотою цих даних у машинночитному форматі. Також у більшості країн недоступні дані щодо історії виборів, особливо в аналітичному зрізі», – наголосила експертка. У 2015 році запроваджена важлива ініціатива NDI (Національного інституту демократії США), що включає в себе оцінку відкритості процесу підрахунку голосів в реальному часі і просторі текстові дані. За словами Погорної, в Україні все добре з тим, що можна назвати «сирими даними», однак є проблеми з аналітикою та візуальними рішеннями на порталі ЦВК. Також відсутнє прогнозування та визначення трендів, те зараз роблять в інших країнах.

Важливий напрямок відкритих даних – дані щодо медіа, які стають активним посередником агітаційних кампаній, працює «аудиторна демократія». Є проблеми із соціальними медіа, які стають все більш впливовими, а відповідно і прихованими посередниками між партіями, кандидатами та виборцями. Виникають феномени фабрик ботів, будуються кампанії в мережах на основі патерної поведінки виборців, що створює широкі можливості для маніпуляції думкою громадян.

«Суперечливим моментом у відкритості даних є персональні дані виборців, а відповідно доступ до них і можливість недобросовісного використання. Ця тема потребує додаткової дискусії. Адже Закон «про захист персональних даних» буде реєструватися і в Україні, – говорить народна депутатка.  – ЦВК повинна бути не просто власником і розпорядником даних, які є на порталі, а інституцією, яка створює дані, цифровою платформою, що займається збором, агрегацією та обробкою, даних про вибори в Україні». 

Як зазначив аналітик даних ОПОРИ Роберт Лорян, на місцевих виборах був дійсно помітним прогрес у роботі Центральної виборчої комісії, яка почала публікувати у форматі відкритих даних вже інформацію про всіх кандидатів, зокрема відомості про їхнє місце народження, а також інформацію про результати виборів. Також ЦВК вперше на цих виборах публікувала сканкопії протоколів про підсумки голосування у виборчих округах, виборці вперше на місцевих виборах змогли отримати результати голосування на їхніх виборчих дільницях.

Він також розповів про продукти, які створила ОПОРА, використовуючи відкриті дані від Центральної виборчої комісії.

«Громадянська мережа ОПОРА створила виборчу мапу. Звичайно, деяку інформацію ми створювали власноруч, зокрема межі адміністративно-територіального устрою, оскільки жодної інформації на той момент у форматі відкритих даних не було, була лише описова інформація. Втім, ми використовували всю інформацію від Центральної виборчої комісії про кандидатів, про розмір виборчих застав, про кількість виборців, зокрема про тих, хто змінив виборчу адресу.

Ми створили мобільний додаток «Вибори2020» для членів виборчих комісій.  Використовуючи відкриті дані, які почала публікувати ЦВК, на повторних виборах міських голів у ньому можна було за кілька кліків верифікувати свій протокол. Додаток було завантажено більше 19 тисяч і верифіковано більше 2 тисяч протоколів», – розповів Роберт Лорян. 

В той же час, за його словами, є проблема з відсутністю єдиної інформаційної системи, за допомогою якої могла б передаватись уся інформація та публікуватись на сайті Центральної виборчої комісії. Зокрема, на місцевих виборах не вистачало інформації про висунутих кандидатів по кожному виду виборів, інформації в режимі реального часу щодо підрахунку голосів, інформації про виборчі округи, а також інформації про обраних кандидатів, в тому числі про тих, які достроково  припинили повноваження або не набули їх. На президентських та парламентських виборах відсутня інформація у форматі відкритих даних про склади виборчих комісій, у тому числі про заміни, інформація про спостерігачів, довірених та уповноважених осіб, а також про зареєстрованих спостерігачів від громадських і міжнародних організацій та іноземних держав. Державному реєстру виборців не вистачає інформації щодо кількості виборців, зареєстрованих за виборчими адресами, а також кількості виборців, які змінили виборчу адресу у розрізі виборчих дільниць.

Повну відеоверсію обговорення можна переглянути на YouTube-каналі Комітету: