Вільні вибори - це один з базових інститутів демократії та визначальна характеристика участі громадян у політичному житті країни. Як механізм формування державної влади вибори набувають свого розвитку з XVII століття. У сьогоднішньому світі вибори відбуваються в більшості існуючих суверенних держав. Методи, форми та політичні наслідки їх застосування значно відрізняються між собою.
Виборчу систему визначають як сукупність правил регулювання процесу, в рамках якого виборчі преференції громадян виражаються у вигляді голосів, які потім перетворюються на кількість мандатів, розподілених поміж політичними силами. Саме виборча система та її окремі елементи безпосередньо впливають на спосіб, у який голоси виборців будуть перераховані у депутатські мандати, тим самим регулюючи політичні результати виборчих перегонів. Виборча система - це засіб для вибирання між альтернативами на основі преференції виборців. Це сукупність правил, які стосуються
- способу, у який виборець визначається зі своїми преференціями (етап, на якому виборець має реальний вплив на вибір конкретного кандидата),
- способу, у який преференції агрегуються для визначення результатів виборів (мажоритарна, пропорційна та змішана системи),
- структури виборчого округу – у географічному плані та в плані кількості мандатів, призначених на округ (одномандатні, багатомандатні, загальнодержавні).
Світова практика знає три головні типи виборчих систем: мажоритарну, пропорційну та змішану. Сутність мажоритарної системи полягає у тому, що депутатські мандати в окрузі дістаються кандидатові, який набрав встановлену більшість голосів. Залежно від того, якої більшості вимагає закон для обрання депутатів, мажоритарна система буває трьох видів: абсолютної більшості, відносної більшості та кваліфікованої більшості.
Пропорційна система - це система, у якій мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості відданих за них голосів у багатомандатному окрузі. Існують три види пропорційної виборчої системи: з закритими, відкритими та вільними списками. Закриті списки (які відомі українському виборцю) дають можливість проголосувати тільки за партію. Впливу на те, хто персонально з даного списку потрапить у парламент, виборець не має. Отже, відкриті списки - це не тільки доступні для ознайомлення списки з прізвищами всіх кандидатів (як це намагаються пояснювати кандидати від деяких політсил), а така форма списків, яка надає право виборцям впливати на розподіл місць у даному списку. В результаті відбувається не лише змагання між партіями, але також перерозподіл місць усередині списку.
Найбільшої свободи вибору надають виборцеві (він, до речі, має більше ніж один голос) саме відкриті списки, тому що він може скласти свій персональний список кандидатів, яким віддає перевагу. Процес розподілу мандатів починається з вирахування квоти, тобто мінімального числа голосів, яке є необхідним для отримання одного депутатського мандату.
Стандартом при застосуванні пропорційної виборчої системи є існування виборчого бар'єру, лише з подоланням якого політсила може брати участь у розподілі мандатів. Бар'єр може варіюватись від менш ніж одного відсотка у Нідерландах до 30% для виборчих коаліцій у Греції.
Третій тип виборчої системи - змішана виборча система, яка поєднує в собі дві вище вказані. Саме змішана виборча система діє зараз в Україні. Крім України, змішана виборча система працює ще у близько 20 країнах світу. Змішаною називають також систему, яка надає перевагу мажоритарному методу голосування при застосуванні пропорційного голосування. Загалом політологи нараховують близько 300 різних методів підрахунку голосів.
Наприкінці XVIII століття двоє видатних математиків науково довели те, про що Арістотель згадував ще у древній Греції: ідеальної виборчої системи не існує. Про це говорить також сформульована американським математиком Кеннетом Ерроу теорема, від прізвища автора названа теоремою Ерроу. Він довів, що в принципі не існує оптимальної виборчої системи, якщо у нас є більше двох кандидатів. Тобто кожна якимось чином спотворює прояв волі виборців. При чому це не тільки результат запланованих дій творців даної системи, а й результат об'єктивних властивостей системи. Спотворення результатів виборів може прийняти форму «надрепрезентації» («надмірного» представлення в парламенті) однієї політсили за рахунок «недорепрезентації» іншої політсили. Для прикладу, у Польщі в результаті парламентських виборів в 1997 році (які відбувалися за пропорційною системою з застосуванням методу д'Ондта) їхній переможець, тобто «Акція Виборча Солідарність», отримав 33,83% голосів і 43,7% мандатів у парламенті. Також ще дві політсили, які на цих виборах отримали, відповідно, другий та третій результат, отримали відсотково більше мандатів, ніж голосів. З другого боку, ті партії, які отримали меншу підтримку виборців були недорепрезентовані.
На виборах у 1993 році Демократичний Лівий Альянс, який отримав 20,41% голосів, був репрезентований 37,2% мандатів. Загалом така надрепрезентація переможців та недорепрезентація партій з меншими результатами мала місце на кожних виборах до Сейму Польщі, оскільки вони відбуваються за пропорційною системою. Поєднання пропорційності з відкритими списками із виборчим бар'єром може призвести до того, що у парламент по тому ж округу може потрапити кандидат (умовно кажучи, від партії А), який отримав набагато менше голосів, ніж його конкурент з іншого списку (партії Б) - або тому, що партія Б не подолала виборчий бар'єр (відповідно не бере участь у розподілі мандатів), або тому, що інший кандидат зі списку партії А (найчастіше перший у списку, так званий виборчий локомотив) набрав стільки голосів, що їх було достатньо, щоб «наділити» депутатським мандатом інших зі списку. Для прикладу, на виборах до польського Сейму в 2011 р. по Варшавському округу, на якому кандидатом був Дональд Туск (575 тис. голосів) мандат отримав також кандидат, за якого голос віддало всього 3075 осіб (0,3% всіх голосів, відданих в окрузі). Спотворення результатів волевиявлення виборців у рамках мажоритарної системи з відносною більшістю полягає в тому, що згідно принципу thewinnertakesall, кандидат, який, для прикладу, набрав тільки 16% голосів, може отримати мандат, хоча загалом за інших кандидатів у цьому окрузі проголосувало більше виборців. Тобто в результаті береться во уваги преференція меншої частини виборців в окрузі.
В рамках пропорційної виборчої системи існують різні формули розподілу голосів. Найбільш розповсюджені
- метод д’Ондта (d’Hondt)
- метод Сент-Лагю (St. Lague)
- метод Гагенбаха-Бішофа (Hagenbach – Bischoff)
- метод Хейра-Немеєра (Hare'a-Niemeyera)
Нижче представлено, як виглядає розподіл 10 мандатів між тими самими списками залежно від методу, який застосовано для підрахунку голосів. Перший з названих полягає у тому, що поділ кількості голосів, отриманих політичними партіями у виборчому окрузі, здійснюється обрахунком цілими числами (1, 2, 3, 4 і. т. д). Мандати отримують ті партії, які отримали найвищі результати (стільки «результатів», скільки є мандатів в окрузі).
Метод д’Ондта – розподіл мандатів
|
Частка |
Список А (98 000) |
Список Б (78 000) |
Список В (56 000) |
Список Г (40 000) |
Список Д (22 000) |
|
1 |
98 000 (1) |
78 000 (2) |
56 000 (3) |
40 000 (5) |
22 000 |
|
2 |
49 000 (4) |
39 000 (6) |
28 000 (8) |
20 000 |
11 000 |
|
3 |
32 667 (7) |
26 000 (9) |
18 667 |
13 333 |
7 333 |
|
4 |
24 500 (10) |
19 500 |
14 000 |
10 000 |
5 500 |
|
5 |
19 600 |
15 600 |
11 200 |
8 000 |
4 400 |
Метод Сент-Лагю дещо схожий на описаний вище, різниця у цьому, що ділення відбувається на непарні цифри (1, 3, 5, 7, 9, і. т.д.).
Метод Сент-Лагю - розподіл мандатів
|
Частка |
Список А (98 000) |
Список Б (78 000) |
Список В (56 000) |
Список Г (40 000) |
Список Д (22 000) |
|
1 |
98 000 (1) |
78 000 (2) |
56 000 (3) |
40 000 (4) |
22 000 (7) |
|
3 |
32 667 (5) |
26 000 (6) |
18 667 (9) |
13 333 |
7 333 |
|
5 |
19 600 (8) |
15 600 (10) |
11 200 |
8 000 |
4 400 |
|
7 |
14 000 |
11 143 |
8 000 |
5 714 |
3 143 |
Розподіл мандатів відповідно до методу Гагенбаха-Бішофа починається з підрахунку всіх дійсних голосів. Встановлена кількість ділиться на кількість мандатів у окрузі +1. Таким чином отримуємо виборчий дільник (він заокруглюється до цілого числа). Кількість голосів, відданих за окремий список, ділиться на виборчий дільник. Партія отримує стільки мандатів, скільки є цілих чисел (тобто без урахування часток). Якщо не всі мандати вдалося розділити таким чином, до уваги беруться частини, які залишилися. Мандати отримують найбільші залишки.
Метод Гагенбаха-Бішофа
98 000 + 78 000 + 56 000 + 40 000 + 22 000 = 294 000
294 000 : (10 +1) = 26 727
А 98 000 : 26 727 = 3,67 (3 мандати)
Б 78 000 : 26 727 = 2, 92 (2 мандати) + 1 (мандат)
В 56 000 : 26 727 = 2,10 (2 мандати)
Г 40 000 : 26 727 = 1,50 (1 мандат)
Д 22 000 : 26 727 = 0,82 (0 мандатів) + 1 (мандат)
Приблизно таким же чином відбувається розподіл голосів методом Хейра-Немеєра. Різниця в тому, що кількість дійсних голосів ділиться саме на кількість мандатів.
Метод Хейра-Немеєра
98 000 + 78 000 + 56 000 + 40 000 + 22 000 = 294 000
294 000 = 10 = 29 400
А 98 000 : 29 400 = 3,33 (3 мандати)
Б 78 000 : 29 400 = 2, 65 (2 мандати) + 1 (мандат)
В 56 000 : 29 400 = 1,90 (1 мандат) + 1 (мандат)
Г 40 000 : 29 400 = 1,36 (1 мандат)
Д 22 000 : 29 400 = 0,75 (0 мандатів) + 1 (мандат)
Як можна побачити, ті самі списки, маючи конкретну кількість відданих за них голосів, можуть - залежно від використаної формули - отримати різну кількість мандатів. Насправді, кожен описаний метод має багато варіантів, тобто може призводити до ще більш різного розподілу мандатів.
Треба розуміти, що рішення про обрання конкретної виборчої системи вагомо впливає на різні аспекти життя, а в довгостроковій перспективі формує політичну культуру суспільства. Дуже рідко модель виборчої ординації є результатом чітко спланованого раціонального рішення та похідною взаємодії окремих політичних сил, суспільної структури, традиції і зовнішніх індикаторів. Також, з іншого боку, рівень політичної (і неполітичної) культури суспільства не залишається осторонь від впливу на проведення виборів, незалежно від обраної системи.
Івона Юрковська, політолог, випускниця факультету політичних наук та Студій Східної Європи Варшавського університету