Завданням інтелектуальної, експертної, державницької еліти є необхідність у складні часи брати на себе відповідальність, зокрема робити непопулярні речі. До прикладу, чесно говорити суспільству, що виборів завтра не буде, але ми маємо готуватися до них вже, бо інакше втратимо цю державу. Про це розповіла голова правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська під час свого виступу у дискусійній панелі про роль громадянського суспільства на Конференції «Вступ України до ЄС: формування трансформаційного порядку денного» 7 лютого в Києві.
«Перші повоєнні вибори рано чи пізно будуть, а геополітична ситуація свідчить про те, що вони скоріше будуть рано, ніж пізно. Одночасно із цим нам потрібно ефективно рухатись по треку ЄС, і в межах навіть тих чи інших реформ, які стосуються основ – демократизація, незалежність демократичних інституцій, в тому числі чесні і вільні вибори. Це – важливий тест на здатність держави стати частиною європейського простору і повноцінно відповідати Копенгагенським стандартам. Тим не менше, наші виклики накладаються одночасно і з точки зору євроінтеграційних процесів, і питання збереження держави в цілому», – вважає вона.
За її словами, нам варто вже виходити з зони комфорту: «Аргументи щодо складнощів, до прикладу, безпеки чи неможливості проведення виборів під час активної фази війни, вже відходять на другий план. Бо якщо йдеться про наближення політичних столиць до бажання реалізувати план режиму припинення вогню, то це означає, що майбутні вибори дійсно можуть відбутись навіть до кінця поточного року. І якщо ми будемо на тому рівні усвідомлення та готовності, на якому перебуваємо сьогодні, то Україна не вистоїть. Я би говорила про це в такій досить трагічній формі, бо жаба, яка перебуває в каструлі, що поступово підігрівається, зрештою звариться. Тому нам потрібно дуже активно реагувати на ці виклики».
Ольга Айвазовська вважає, що Україна не може стати членом Європейського Союзу не будучи демократією. Навіть попри те, що частина країн ЄС станом на зараз не показує найкращі практики щодо виборчих процесів і в межах міжнародних індексів мають нижчий рівень електоральної демократії, ніж Україна станом на початок 2022 року.
«Ці ж держави є певним чином траблмейкерами для єдності самого Європейського Союзу. Адже вибори — це лише елемент політичного циклу та надання широкого спектру повноважень суспільству. Бо через формування політичної волі і підтримки тієї чи іншої групи, яка здатна реалізувати цю політичну волю, і реалізовується інститут демократії. Тобто, кожен громадянин має право безпосередньо або через законно обраних представників керувати та управляти своєю державою або місцевим самоврядуванням. І це не лише про день виборів.
Відповідно, якщо інституції, які зобов'язані організувати цей процес і бути його доброчесними учасниками, то має бути певний рівень цілісності та чесності серед них – політичних партій та кандидатів. Ці особи мають представляти виключно народ України, без російських консерв, агентів впливу, репрезентантів певних інтересів не суб'єктності України. Ми це спостерігали тривалий період часу через проросійські політичні партії», – розповідає експертка.
За її словами, громадянське суспільство впродовж двох років проявляло неабияку активність щодо комунікації про те, що Україна має готуватися до виборів: «Транзит влади в повоєнний період відбудеться, і це буде не в ідеальних умовах. Це означає, що в Україні може бути стан ні миру, ні війни, коли певна активність бойових дій буде зберігатись, коли буде формально забезпечено режим припинення вогню, але він буде порушуватися час від часу, як це відбувалось між 2014 і 2022 роком. І Україна повинна мати на той момент належну правову базу. Я говорю про якісне законодавство, яке би мало бути прийнято разово для перших повоєнних виборів, оскільки ці вибори мають унікальні виклики, відповідей на які немає у Виборчому кодексі. Це питання безпеки, яке не можна врегулювати виключно політичним рішенням законодавчої гілки влади, а потрібно забезпечити на місцях. Це питання інституцій, які повинні реалізовувати заходи щодо відновлення політичного життя в Україні та проведення виборів. Це питання безпосередньо наших з вами мізків, адже ця тема є набагато складнішою, ніж виглядає.
Станом на зараз в парламенті немає драфтів законодавчих ініціатив, які би вже мали повноцінно обговорюватись роки два. Незважаючи на наявність певних робочих груп Центральної виборчої комісії, незважаючи на певні дискусії в межах самого парламенту, ніхто з тих, хто має мандат і повноваження, не бере на себе відповідальність розпочати процес повноцінної підготовки до повоєнних виборів. Тим не менше, якщо це не буде здійснено і всі будуть мислити категоріями популізму, що війна закінчиться й буде міжнародний договір про мир між учасниками, то, на жаль, цього може не відбутись років 20, 30, 40. Так само, як це є в окремих країнах, в яких війни закінчились років 50 тому: Корейська війна щодо розподілу Північної і Південної Корей не закінчилася мирною угодою – вона не підписувалась 40 років, Японія не має мирної угоди щодо окремих територіальних претензій з Російською Федерацією тощо. Але це не означає, що ці держави не здатні реалізувати інструмент виборів.
Вибори – це не лише про день, це про участь суб'єктів, це про безпеку, це про залучення громадян, це про сенситивне ставлення держави до всіх тих, хто тут і там. Тому що, коли організаційно держава на рівні політичних гравців в парламенті не має бажання залучати нашу громаду за кордоном, яка станом на сьогодні представляє близько 20% виборців з правом голосу, це означає, що держава, напевно, не зовсім відповідає Копенгагенським стандартам. Але політики мислять в політичній парадигмі, а громадяни зобов'язані мислити в іншій парадигмі, якщо вони є співтворцями цієї держави. Тому політичні права не лише активні, а й пасивні виборче право – не лише голосувати, але й бути обраними – військовослужбовців, які можуть бути не демобілізовані на момент проведення виборів, повинні бути реалізованими».
За її словами, президентські та місцеві вибори в теорії можна провести до завершення правового режиму воєнного стану, якщо буде тимчасовий режим припинення вогню: «Ми виключаємо ці облігативні норми про заборону із закону, для чого потрібно буде 226 голосів у парламенті, та рухаємося до перезавантаження влади, принаймні, по вертикалі, і частково по горизонталі, там, де безпекові передумови це дозволяють.
Чому це актуально сьогодні? Лише через євроінтеграцію? Ні, тому що, якщо Україна покаже, що вона не проявляє прогресу і інтересу до цього питання, то так чи інакше буде реалізовуватись вже вербалізований тиск з боку США і інтерес з боку Російської Федерації щодо втручання в систему державотворення України і через вибори. Які проблеми лежать на цьому шляху? Громадськість говорить про це, пише та пропонує законопроекти, вони десь лежать, може навіть окремими блоками зареєстровані в парламенті, але немає лідерства на рівні представницького органу. У парламенті має прийматися це рішення, а спочатку вироблятися політика щодо цього в інклюзивний спосіб. І якщо цього лідерства немає, то наша участь в дискусіях в межах треку європейської інтеграції та підготовки до перемовин для мене виглядає дещо теоретичною».
Айвазовська закликає переходити до практичного етапу та брати на себе відповідальність: «Уявімо, до прикладу: якщо в Центральної виборчої комісії немає коштів на обладнання для кібербезпеки через події з припиненням програм USAID в Україні, бо через одну з програм мала бути забезпечена велика кількість технічної підтримки для цього процесу і для інфраструктури; якщо в пленарній залі парламенту немає 226 депутатів і через це не відбувається голосування за законопроєкт; якщо на рівні безпеки на місцях у нас немає рішень для дуже простих безпекових заходів, бо режим припинення вогню не призведе до того, що на виборчі дільниці не прийдуть з боєзарядом люди, яких рекрутували для таких атак в Телеграмі, з яким теж треба буде працювати з точки зору підготовки до виборів. Як ви розумієте, це все має бути частиною рамкового закону, який прописаний до рівня інструкції. Це не про наше очікування, що якісь великі державотворці домовляться між собою поза Україною, і ми зможемо реалізувати своє конституційне право обирати і бути обраними. Так, на жаль, не буде.
Просто уявіть собі день виборів з терористичними актами в умовах режиму припинення вогню без балістики і шахедів. День голосування і підрахунку голосів відповідно до закону має бути безперервним процесом. А якщо щось відбувається в приміщенні для голосування, то що тоді буде з членами комісій і бюлетенями? Хто і куди має йти? Хто і що має робити з виборчою документацією? Це все має бути частиною закону про перехідні перші повоєнні вибори. Якщо нам здається, що це не наша реальність, і ми ще років 10 почекаємо, то тоді реальність виглядає зовсім по-іншому: ми в найнижчій точці готовності з найвищою потенційною точкою тиску на нас станом на сьогодні. Тому що реалії такі, що як тільки відбудеться режим припинення вогню, то вибори в Україні доведеться провести через орієнтовно шість місяців. У той же час, для підготовки повноцінних постконфліктних виборів треба хоча б 12 місяців. А ми не готові абсолютно.
Україна вже є повноцінно розвиненою електоральною демократією. Чи втратили ми цей статус? Звісно, ні. Чи є нелегітимною владою? Звісно, ні. Але якщо ми в історично необхідний момент не продемонструємо, що ми здатні захистити свій демократичний вибір і здійснити його в спосіб, який відповідає кращим практикам Венеційської комісії, Копенгагенським стандартам, стандартам ОБСЄ, то тоді якраз і буде момент потенційного «failed state». І тоді, напевно, буде вже не дуже важливо, чи рухаємося ми в Європейській Союз чи ні, якщо реалії, так би мовити, на землі, будуть зовсім іншими, ніж ми би хотіли бачити».
За її словами, політичним гравцям треба розуміти, що вони в історичній фазі відповідальності за державу. А демократія – це єдина сильна сторона України, яка дає їй цю підпорку і підтримку Європейського Союзу, країн-членів Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки, Японії та інших країн. І якщо ми цей статус втрачаємо, тому що робимо вигляд, що нічого довколо нас не відбувається, і нічого з нами не буде, бо ми цього не хочемо, то, на жаль, ми в стадії 23 лютого 2022 року.
«Громадянське суспільство, громадські організації та експерти готові, хочуть, можуть, і вже багато чого напрацювали. Але якщо ми будемо говорити зі стінами, а не з інституціями, не чути від них належної реакції на дорослі виклики, не відчувати, що ми в одній коаліції, тому що це питання збереження держави і легітимності її влади, то тоді Європейський Союз залишиться блакитною мрією.
У суспільстві точно є консенсус щодо питань членства в Європейському Союзі, перспектив членства в НАТО, територіальної цілісності і суверенітету. І завдання інтелектуальної, експертної, державницької еліти в тому, щоб в цей момент реально відчути відповідальність, брати її не лише на рівні розробки якихось концептів, а й інколи робити непопулярні речі. Наприклад, сказати суспільству, що виборів завтра немає, ми на це не готові, правовий режим воєнного стану діє, ми не граємося з Конституцією, і колись Конституційний суд дасть нам роз'яснення з базових питань, які нам вкрай потрібні, але ми готуємося, тому що в іншому випадку ми втратимо цю державу», – підкреслює вона.
У дискусії також взяли участь представники громадянського суспільства та донорських структур. Так, Президент Фонду «Східна Європа» Віктор Лях говорив про те, що попри повномасштабну війну Україна демонструє надзвичайно високі показники у світі щодо цифрової демократії, наприклад, на рівні петицій до органів влади. Виконавча директорка Коаліції «Реанімаційни пакет реформ» Ольга Лимар зазначила на важливості співпраці та взаємодії влади та громадськості. Співзасновник та виконавчий директор Фундації «DEJURE» Михайло Жернаков наголосив, що для євроінтеграційних процесів нам обов’язково потрібні продовження судової реформи і збереження наявних надбань без деградації до попереднього рівня. Керівник відділу євроінтеграції EasyBusines Іван Нагорняк підкреслив важливість для бізнесу підготуватись до змін. А Програмний директор проєкту 3*E4U GIZ Хельге Арендс зауважив на важливості підтримки залучення громадськості в євроінтеграційні процеси країни.