9-12 грудня 2024 року

Вступ

Внаслідок повномасштабної війни, яку 24 лютого 2022 року Російська Федерація розпочала проти України, мільйони українських громадян були вимушені залишити свої домівки та виїхати за кордон. За даними Громадянської мережі ОПОРА, станом на грудень 2024 року за межами України перебувало близько 7.6 млн українців. Хоча точні цифри назвати важко з огляду на різну інформацію, яку мають українські та міжнародні інституції, частка українських громадян за кордоном наразі становить близько 15-20% від наявного населення України до 24 лютого 2022 року. Це свідчить, що демографічна та міграційна ситуація в Україні потребує термінового втручання як з боку української влади та громадського сектору, так і з боку держав-партнерів, які прийняли найбільшу кількість українських громадян. Українська влада вже почала розробку стратегії співпраці зі спільнотами українців за кордоном в межах новоствореного Міністерства національної єдності України. 

Комплексна робота з діаспорою, яка значно зросла та змінилася за останні декілька років, потребує розуміння ключових викликів та потреб, які стоять перед її представниками. З метою вивчення цих аспектів Громадянська мережа ОПОРА ініціювала серію фасилітованих діалогів з українськими громадами. Перший такий діалог відбувся наприкінці квітня 2024 року у Вільнюсі (Литва). Друга ітерація діалогів, результати якої будуть описані у цьому звіті, відбулася у грудні 2024 року в трьох містах Сполученого Королівства. 

Після початку російського вторгнення до України у 2014 році Сполучене Королівство стало одним з ключових партнерів України і послідовно її підтримувало. Станом на грудень 2024 року, за даними британського парламенту, у країні перебувало 252 тисячі шукачів тимчасового прихистку з України. Громадянська мережа ОПОРА відвідала українські спільноти у Манчестері, Престоні та Ліверпулі, аби визначити труднощі, з якими стикаються українські громадяни у Сполученому Королівстві, зрозуміти їхні потреби в комунікації з українською державою та суспільством, а також окреслити можливі програми й заходи, які можна реалізувати для посилення стійкості та забезпечення сталої підтримки.

Key findings

Громадянська мережа ОПОРА провела серію фасилітованих діалогів у трьох містах Великої Британії (Престон, Манчестер, Ліверпуль). Фасилітовані діалоги спрямовані на покращення залучення громадян та інтегрування їхніх думок у державні політики, що гарантує їх впровадження, моніторинг та оцінку. Серед ключових завдань, які ставила перед собою ОПОРА, проводячи діалоги з українськими громадами за кордоном, були систематизація їхнього досвіду, напрацювання стратегії їхньої взаємодії з демократичними інститутами України та громадянським суспільством, а також вироблення спільного розуміння проблем, потреб і способів залучення українських громадян за кордоном до формування політик (policies) всередині України. У трьох діалогах загалом взяли участь 67 людей. ОПОРА зʼясувала, що повʼязує українських громадян за кордоном з Україною, їхні мотивації долучатися до суспільно-політичного життя в Україні та інструменти, які вони знають та, можливо, використовують для цього. Крім того, ми дослідили виклики, з якими стикаються українці за кордоном, і причини, які стримують їх від повернення до України. 

• Три ключові аспекти, що підтримують єдність учасників та учасниць діалогів з Україною під час перебування за кордоном: усвідомлення та підтримка української ідентичності, емоційні та соціальні зв’язки з українською спільнотою (в Україні та за кордоном), а також зв’язки з державою та бізнесом. Усі ці аспекти рівноцінно важливі.
• Українська ідентичність залишається домінантною для більшості учасників та учасниць діалогів. Вони говорили про себе як про членів української спільноти, прямо вказуючи на відмінності між українцями й британцями в таких аспектах, як спосіб сприйняття світу, спосіб життя, культура ведення бізнесу, політична культура. 
• Опитані підкреслювали обʼєднавчу роль української культури та мови, української символіки й національної кухні. Важливою є привʼязаність до звичних для України речей та явищ, які асоціюються із домом і створюють відчуття комфорту та стабільності.
• Учасники й учасниці діалогів стверджують, що з українським суспільством їх поєднує передусім спільний досвід. У цьому контексті говорять як про попередній досвід життя в Україні, так і про досвід війни, спільні горе та ненависть до ворога, які, за словами опитаних, є ключовим обʼєднавчим досвідом для всього українського соціуму — в Україні й за її межами.
• Попри можливість будувати нові соціальні звʼязки, більшість опитаних зберігають найміцніший звʼязок із родиною та друзями, які залишилися в Україні. Вони підкреслюють, що їхній досвід життя за кордоном дуже відрізняється від досвіду українців, які перебувають в Україні, однак говорять, що ці відмінності в досвідах не заважають їм бачити спільну перспективу та спільне майбутнє в Україні.
• Учасники й учасниці діалогів говорять, що постійно залучені у суспільно-політичну діяльність: перебувають в інформаційному полі України, стежать за політичною ситуацією вдома, а також беруть участь у громадській діяльності на користь України в Сполученому Королівстві, зокрема, збирають кошти, гуманітарну допомогу, організовують та беруть участь у публічних акціях, мітингах.
• Важливу роль у підтримці звʼязків з Україною відіграють місцеві спільноти українців та активна участь у житті місцевої громади. Водночас учасники діалогів говорять, що відчувають власну неспроможність організувати системну роботу громадянського суспільства за кордоном. Наголошують на тому, що у великому місті обʼєднатись та мати вплив на місцеву владу значно важче, ніж у маленьких громадах. 
• Емоційний звʼязок із Україною також є дуже важливим для учасників діалогів. У цьому контексті багато йшлося про цінності та риси характеру, які переважають серед українців, а також спільні переживання  — біль за Батьківщину, тривогу, хвилювання, відчуття невизначеності. Говорили, що їх поєднує з Україною та українським суспільством спільний погляд у майбутнє та плани повернутися в Україну.
• Говорячи про звʼязок з українською державою, багато учасників фасилітованих діалогів підкреслювали, що відчувають персональну відповідальність перед Україною, оскільки держава має потребу у їхніх знаннях та навичках. Згадували про важливість правового звʼязку з державою — зокрема про необхідність сплачувати податки та брати участь у виборах. 
• Учасники діалогів активно користуються державними послугами, які також формують їхній звʼязок з Україною. Згадували про Дію, пенсійну систему, банківську систему, медичні та освітні послуги. Також українців у Британії повʼязують з Україною українські бізнеси. Багато учасників віддають перевагу українським мобільним операторам та поштовим сервісам.
• Учасники діалогів загалом добре обізнані про доступні для них можливості долучення до суспільно-політичних процесів в Україні. З інструментами участі більшою мірою ознайомлені опитані, які в Україні займали активну громадянську позицію. 
• Основним способом залучення українських громадян за кордоном до суспільно-політичного життя в Україні опитані називають створення об’єднань українців за кордоном та проведення різних тематичних заходів. Учасники підкреслювали необхідність створення інформаційної платформи для комунікації та просвітницької діяльності.
• Українці за кордоном вмотивовані промотувати Україну та почуваються відповідальними за репутацію всього українського суспільства за кордоном. Серед основних способів підтримки України називають інформаційну діяльність серед іноземців, зокрема через соціальні мережі, носіння української символіки. Готові підважувати вплив Російської Федерації, наприклад, через блокування майданчиків для просування російської культури.
• Учасники й учасниці діалогів готові економічно долучатися до суспільно-політичного життя України. Серед основних способів називали волонтерство (донати, збори гуманітарної допомоги), придбання військових облігацій та сплату податків в український бюджет. Деякі опитувані вважають сплату податків виявом патріотизму та відповідальності. 
• Серед способів політичної участі українці за кордоном називають голосування на українських виборах. Зрідка вони закликали до розширення переліку доступних для них способів голосування. Згадували й про інструменти електронної демократії: електронні петиції (всеукраїнські й місцеві), проєкти громадського бюджету, а також опитування в додатку “Дія”.
• Українці за кордоном готові долучатися до посилення міжнародної співпраці: сприяти встановленню зв’язків між британськими й українськими громадами, співпраці в освітній сфері. 
• До суспільно-політичних процесів у місцевих громадах за кордоном опитані здебільшого не долучені, але згадують про успішні кейси роботи українців у британських органах місцевого самоврядування на дорадчих посадах. 
• Основна мотивація долучатися до участі у суспільно-політичному житті України — бажання бути почутими, зокрема українцями, які живуть в Україні. Опитані вказують на недостатню комунікацію української влади зі спільнотами українців за кордоном та виключеність із процесу прийняття рішень щодо них. Деякі учасники та учасниці прямо висловлювали страхи й перестороги з приводу того, що їх силоміць повертатимуть в Україну. 
• Долучатися до суспільно-політичного життя багатьох учасників та учасниць мотивує прагнення зберегти українську ідентичність. Додатковою мотивацією стала перспектива повернення в Україну: люди, які говорять, що перебувають у Сполученому Королівстві тимчасово, не бажають розривати зв’язки з суспільно-політичними процесами в Україні.
• Вагома мотивація бути активними в суспільно-політичному житті для українців за кордоном — бажання впливати на розвиток України. Багато учасників та учасниць підкреслювали прагнення ділитися досвідом, здобутим за кордоном. 
• Серед особистих мотивів долучення до суспільно-політичного життя виокремлюють бажання бути корисним та зробити персональний внесок у розбудову України. Для деяких опитаних активна діяльність є своєрідним способом терапії.
• Учасники й учасниці діалогів також повідомляли про перешкоди, які заважають їм долучатися до українських суспільно-політичних процесів. Серед них згадують те, що така участь не є першочерговою потребою для них на фоні більш нагальних проблем. Інші опитані не почуваються затребуваними в Україні або відчувають зневіру у будь-яких змінах на краще.
• Серед ключових викликів, які постали перед учасниками та учасницями діалогів після переїзду до Сполученого Королівства, найчастіше називають проблеми з адаптацією та інтеграцією до нового середовища в іншій країні, особливо враховуючи те, що зазнав кардинальних змін їхній звичний стиль та рівень життя. Багато опитаних говорили про фінансові проблеми, проблеми з працевлаштуванням та спробами започаткувати власний бізнес, а також із пошуком житла.
• Багато опитаних переселенців також стикалися з необхідністю долати емоційні виклики. Це стрес через вимушений виїзд, тривогу за рідних, невідомість та невизначеність свого становища, неможливість повернутися додому. Деякі опитані стикнулися з відсутністю моральної підтримки, вони відчували самотність і байдужість суспільства до їхніх проблем. Ділилися, що мають труднощі в соціалізації у новому суспільстві.
• Серед учасників та учасниць діалогів було чимало активних людей, які постійно долучаються до допомоги Україні. Для них додатковим викликом стали труднощі в суспільно-політичній діяльності. Згадували про складність залучення людей до активних дій на користь України та говорили, що їм важко збирати донати у Великій Британії для України.
• Безпекова ситуація — основна причина, яка стримує учасників та учасниць фасилітованих діалогів від повернення. Опитані зазначали, що не повертаються через небезпеку як для власного життя та здоровʼя, так і для життя і здоровʼя своїх дітей. Багато з них втратили свої домівки, або ж вони розташовані близько до лінії фронту.
• Також важко наважитися на повернення учасникам та учасницям, які не бачать перспектив у майбутньому після повернення до України. Говорять про нерозуміння термінів завершення війни й складний повоєнний період, занепокоєні можливістю заморозки бойових дій.  
• Утримують опитаних від повернення й соціальні фактори. Зокрема, згадують про економічну ситуацію та соціальну незахищеність. Багато опитаних бояться опинитися у бідності, повернувшись до України. Інші утримуються від повернення через привʼязаність до освіти (переважно дітей) та роботи в Сполученому Королівстві.
• Серед внутрішньоукраїнських проблем, які стримують від повернення до України, — недовіра до влади та суспільної системи. Опитані прямо говорять про незадоволення вищим політичним керівництвом країни, високим рівнем корупції та несправедливим ставленням до різних категорій громадян.
• Багато опитаних відчувають страх неприйняття, засудження, ворожості, агресії та злості з боку тих, хто лишається в Україні, до тих, хто повернеться з-за кордону. 

Методологія

Існує широкий спектр методів збору та аналізу громадської думки, які дозволяють досліджувати погляди, потреби та очікування різних соціальних груп, адаптуючи різні підходи до контексту та специфіки аудиторії. Зокрема, йдеться про глибинні інтервʼю, фокус-групи, анкетування, контент-аналіз, спостереження тощо. З огляду на мету дослідження та доступні ресурси, серед інших методів збору даних Громадянська мережа ОПОРА обрала підхід фасилітованих діалогів.

Фасилітовані діалоги спрямовані на покращення залучення громадян та інтегрування їхніх думок у державні політики, що гарантує їх впровадження, моніторинг та оцінку. Серед ключових завдань, які ставила перед собою Громадянська мережа ОПОРА, проводячи діалоги з українськими громадами за кордоном, були: 

• Систематизація досвіду українських громадян, які внаслідок повномасштабного вторгнення виїхали за кордон;
• Напрацювання стратегії взаємодії українських громадян за кордоном з демократичними інститутами України та громадянським суспільством;
• Сприяння спільному розумінню проблем, потреб і залучення українських громадян за кордоном до формування політик (policies) всередині України.

Фасилітований діалог — це окремий методологічний підхід, який має специфічну мету, спосіб реалізації та потребує спеціалізованого способу взаємодії між учасниками та учасницями діалогу, який відрізняється від класичних соціологічних підходів. Фасилітований діалог має багато спільного з фокус-групами, зокрема у створенні безпечного простору для обговорення, залученні різних поглядів та аналізі колективних наративів, однак ці два підходи слугують різним цілям за допомогою різних методологічних рамок. У Таблиці 1 ми наводимо ключові відмінності між фасилітованими діалогами та фокус-групами, які краще підсвічують ключові особливості та специфіку кожного з підходів.

Таблиця 1. Методологічні особливості фокус-груп та фасилітованих діалогів

Пілотний фасилітований діалог, проведений Громадянською мережею ОПОРА, відбувся 29 квітня 2024 року у Вільнюсі, Литва. В рамках другої ітерації дослідження досвіду та потреб українських громадян за кордоном, Громадянська мережа ОПОРА провела три фасилітовані діалоги у трьох містах Сполученого Королівства — Манчестері, Ліверпулі та Престоні. Фасилітовані діалоги складалися з трьох основних етапів: 

1. Підготовчий етап, який включав пошук учасників та учасниць, розробку плану діалогу, а також підготовку фасилітаторів до проведення обговорень.
2. Основний етап, який передбачав безпосереднє проведення діалогів та збір даних на основі обговорень.
3. Завершальний етап, який полягав в обробці, аналізі та описі даних, отриманих під час діалогів.

За результатами обговорень було підготовано звіт.

Підготовчий етап

На підготовчому етапі фасилітованих діалогів Громадянська мережа ОПОРА розробила та адаптувала методологію, за якою мали відбуватися обговорення, до контексту та специфіки Сполученого Королівства. Представниці Громадянської мережі ОПОРА визначили, що ключовим методом збору даних має стати саме фасилітований діалог, оскільки він дозволяє створити довірливу атмосферу, що спонукатиме українських громадян за кордоном до відвертих та глибоких обговорень своїх досвідів та потреб. Крім того, було здійснено попереднє дослідження громад, у яких відбуватимуться діалоги, з метою пошуку ключових місцевих лідерів, які здатні допомогти з організацією фасилітованих діалогів на місцях.

Ключовою частиною підготовчого етапу фасилітованих діалогів був пошук учасників та учасниць діалогів. Для  цього лідери місцевих громад здійснювали таргетовану розсилку серед власних контактів та запрошували українців, що проживають у визначених населених пунктах Сполученого Королівства, до участі в діалогах. Крім того, також здійснювались розсилки в місцевих онлайн-групах українців за кордоном.

Загалом в фасилітованих діалогах у Сполученому Королівстві взяло участь 67 українських громадян. У діалозі в Престоні взяло участь 36 людей (28 жінки та 8 чоловіків), в Манчестері — 15 людей (13 жінок і 2 чоловіки), в Ліверпулі — 16 людей (15 жінок та 1 чоловік). Середній вік учасників діалогів — 42 роки. Наймолодша аудиторія була у Престоні — там учасникам в середньому було близько 38 років. Найстарша аудиторія — у Манчестері (в середньому 45 років). Більшість учасників працевлаштовані: так вказали 68,7% опитаних. Ще 17,9% не працюють, а 13,4% не вказали свій статус. У Манчестері та Ліверпулі учасники діалогів також вказували регіон походження. Серед опитаних переважали учасники з південних (Одеса, Херсон) та східних (Харків, Маріуполь) регіонів України, а також мешканці Києва та Київської області. 

Частина учасників та учасниць діалогів виїхали до Сполученого Королівства з населених пунктів, які у певний період російсько-української війни перебували під прямою загрозою окупації чи були окуповані (зокрема Маріуполь, Буча). Виїзд був пов’язаний з наслідками війни, однак тривалість проживання у Великій Британії різнилася. Хтось проживає у поточних приймаючих громадах з 2022 року, хтось — лише кілька місяців. 

Важливо зауважити, що, оскільки участь в фасилітованих діалогах була добровільною та покладалась виключно на мотивацію самого учасника або учасниці, це могло вплинути на подальші результати обговорення. Учасники й учасниці, що мають стійку українську ідентичність, підтримують тісніші зв’язки з українською громадою та проявляють громадсько-політичну активність (участь у мітингах, зборах тощо), ймовірно, були більш мотивовані долучитися до заходів. 

Основний етап

Основний етап дослідження Громадянської мережі ОПОРА складався з проведення фасилітованих діалогів у трьох містах Сполученого Королівства: Манчестері, Ліверпулі та Престоні. Перший діалог відбувся у Престоні 9 грудня 2024 року, другий — у Манчестері 11 грудня 2024 року, третій  — в Ліверпулі 12 грудня 2024 року. Тривалість фасилітованих діалогів варіювалась від 2 до 3 годин залежно від активності учасників та учасниць діалогів. 

Усі фасилітовані діалоги мали однакову структуру та складались із 3 основних блоків:

1. Вступний блок. Метою цього блоку було створення безпечного середовища, де учасники та учасниці знайомилися одне з одним, готові ділитися власними історіями та слухати одне одного. У цьому блоці фасилітаторки Громадянської мережі ОПОРА:
   1. Представили себе та основні цілі діалогу, забезпечуючи зрозумілість і прозорість процесу.
   2. Організували знайомство з учасниками та учасницями діалогу, розподілили учасників та учасниць на групи для подальшого обговорення.
2. Фасилітований діалог. Метою цього блоку було групове обговорення ключових питань, винесених на обговорення Громадянською мережею ОПОРА. В рамках цього блоку фасилітаторки Громадянської мережі ОПОРА:
   1. Пояснили ключові принципи, на яких буде побудовано діалог, та ознайомили учасників та учасниць діалогу із планом подальшого обговорення.
   2. Модерували групове обговорення питань та презентацію групових напрацювань представниками кожної з груп.
   3. Модерували індивідуальні рефлексії за результатами обговорень.
3. Завершальний блок. Метою цього блоку було отримати індивідуальні відповіді учасників та учасниць діалогів на два додаткові питання та пояснити присутнім цінність таких обговорень, заохотити їх підтримувати контакт. У цьому блоці фасилітаторки Громадянської мережі ОПОРА:
   1. Задали два додаткові питання учасникам та учасницям діалогів, відповіді на які мали бути індивідуальними. Відповіді були отримані у письмовій формі та зібрані фасилітаторками.
   2. Організували фінальне коло обговорення та неформальний нетворкінг після завершення діалогів.

Фасилітований діалог був заснований на декількох ключових принципах (див. Таблицю 2), з якими учасники та учасниці були ознайомлені до початку кожного з діалогів. 

Таблиця 2. Принципи фасилітованого діалогу.

Ключовими питаннями, довкола яких було організоване центральне обговорення під час фасилітованих діалогів, були:

• Що поєднує вас з Україною, коли ви перебуваєте далеко від дому? 
• Як і навіщо залучатися до суспільно-політичного життя України, перебуваючи за кордоном?

Для діалогу, що відбувся в Ліверпулі 12 грудня 2024 року, друге питання було модифіковане і звучало так: “Що вас мотивує залучатися до суспільно-політичного життя в Україні, перебуваючи за кордоном? Яким чином це можна робити?”

Крім цього, у завершальному блоці фасилітованого діалогу фасилітаторки просили учасників та учасниць анонімно дати письмову відповідь ще на два питання:

• Один виклик, з яким ви зіштовхуєтеся, перебуваючи за кордоном.
• Що вас стримує від повернення додому?

Беручи до уваги чутливий характер обговорюваних тем, а також необхідність створення комфортних умов і довірливої атмосфери для учасників та учасників діалогів, під час проведення заходів Громадянська мережа ОПОРА свідомо не здійснювала відео- та аудіозапис. Натомість під час проведення усіх трьох діалогів представниці Громадянської мережі ОПОРА фіксували ключові моменти обговорень із дотриманням конфіденційності, про що було завчасно повідомлено учасників та учасниць. Також в рамках заходу здійснювалося фотографування, на яке присутні  заздалегідь надали письмову згоду.

Завершальний етап

Під час третього, завершального етапу, отримані під час фасилітованих діалогів попередні напрацювання були структуровані та систематизовані для подальшого аналізу. Отримані результати були деперсоніфіковані, переведені в електронний формат та оброблені аналітикинями Громадянської мережі ОПОРА. Після цього результати обговорення були розподілені за тематичними блоками та описані. Також були підготовані узагальнені висновки, які згодом були інтегровані в підсумковий аналітичний звіт дослідження. Крім того, на основі оброблених результатів обговорень було сформовано список ключових потреб українських громадян, які перебувають у Сполученому Королівстві, що може допомогти ключовим стейкхолдерам під час розробки майбутніх політик, спрямованих на українські громади за кордоном.

Мапування спільнот

Престон (9 грудня 2024 року)

Локація: Crossgate Church (St Mary's St N, Preston PR1 5LG).

Кількість учасників: 38 (32 жінки та 6 чоловіків).

Співорганізатори: Вікторія Мурич

Особливості спільноти. Чільною організацією, що об’єднує українців, які мешкають у Ланкаширі та Престоні зокрема, є Український хаб у Престоні, заснований у 2022 році. До початку повномасштабної російсько-української війни українці в Ланкаширі не формували організацій. Також із 2022 року налагоджена співпраця між Університетом Центрального Ланкаширу у м. Престон та Ужгородським національним університетом (зокрема відбуваються академічні обміни). 

Манчестер (11 грудня 2024 року)

Локація: Unit 12, 13 and 14, Royal Mill (17 Redhill St, Ancoats, Manchester M4 5BA).

Кількість учасників: 15 (13 жінок і 2 чоловіки).

Співорганізатори: Мар’яна Василів / Growth Company, Оксана Непийвода / Growth Company & United for Ukraine (+447754973070). 

Особливості спільноти: Українська спільнота Манчестера — одна з найдавніших і найбільших українських діаспор у Сполученому Королівстві. Перші українці переїхали в околиці Манчестера ще на початку ХХ століття, також велика хвиля eміграції відбулася після Другої світової війни. 

Нині функціонують, зокрема, Український культурний центр “Дніпро” та суботня школа при ньому, засновані Асоціацією українців у Великій Британії (AUGB), найбільшою організацією української діаспори в Сполученому Королівстві. Після початку повномасштабного вторгнення бізнеси з Манчестера та інших регіонів Британії об’єдналися, запустивши проєкт United for Ukraine під егідою The Growth Company. Ця ініціатива, зокрема, пропонує допомогу з працевлаштуванням для українців, які переїхали в Сполучене Королівство через війну. 

Слід зауважити, що учасниками фасилітованого діалогу, який Громадянська мережа ОПОРА проводила в Манчестері, були переважно українці, що мають досвід життя у зоні бойових дій, на прифронтових та/або окупованих територіях. 

Ліверпуль (12 грудня 2024 року)

Локація: Liverpool AUGB Ukrainian Community Center (15 Laurel Rd, Fairfield, Liverpool L7 0LJ). 

Кількість учасників: 16 (15 жінок та 1 чоловік)

Співорганізатори: Людмила Сергієнко / UAGB, Михайлина Кухарчук / Resilience Center, о. Тарас Хомич / UAGB & Hope University.

Особливості спільноти: В Ліверпулі функціонує відділення Асоціації українців у Великій Британії (AUGB) — організації так званої “старої” діаспори. Українці, які переїхали в Сполучене Королівство після початку повномасштабного вторгнення, теж активно долучаються до його діяльності. Також із 2024 року працює Ukraine Resilience Center, основним завданням якого є психологічна допомога українцям (безкоштовні індивідуальні та групові психологічні консультації). 

Аналіз результатів обговорення

Питання 1. Що поєднує вас з Україною, коли ви перебуваєте далеко від дому? 

Перше питання, винесене до обговорення під час фасилітованих діалогів у всіх трьох містах, мало на меті виявити, які речі, емоції, звʼязки, досвіди та відчуття учасників викликають у них найбільшу єдність з Україною та українським суспільством, коли вони перебувають за кордоном. Учасники й учасниці діалогів згадували різні аспекти свого зв’язку з Україною, які можна умовно поділити на три основні категорії: 

1. усвідомлення та свідома підтримка власної української ідентичності; 
2. підтримка емоційних та соціальних зв’язків з українською спільнотою як за кордоном, так і в Україні; 
3. збереження зв’язків із державою та бізнесом. 

Усі три категорії звʼязків є рівноцінними. Не можна стверджувати, що якась із них є більш або менш важливою для учасників обговорення.

Усвідомлення та підтримка української ідентичності

Для більшості учасників та учасниць діалогів найбільш згадуваним та очевидним звʼязком з Україною залишається українська ідентичність. Попри доволі тривале перебування за кордоном (більшість поїхали з України одразу після початку повномасштабного вторгнення), опитані говорять про себе в першу чергу як про українців та підкреслюють своє українське громадянство. 

Однак важливо зазначити, що для учасників діалогу українська ідентичність не рівноцінна юридичному звʼязку із державою. Натомість більшість опитаних говорили про ментальну спільність, українську автентичність, “вайб”, який відрізняє українців від, наприклад, британців. Згадували й про те, що українська ідентичність формувалася в унікальних історичних умовах, тому відмінності можуть бути ще помітнішими.  

Говорячи про ідентичність, багато учасників та учасниць діалогів згадували про те, що найбільше повʼязують їх з Україною українська культура та мова. Зокрема, говорили, що українська мова дає відчуття дому та обʼєднує тих, хто нею спілкується. А от культурні явища, важливі для українців за кордоном, дуже різні: учасники згадували про важливість традицій (зокрема святкування Різдва та Великодня, які дуже відрізняються від британських), національного одягу (вишиванки), читання української літератури, слухання і виконання музики, перегляд фільмів, театральних вистав, спогади про культурні об’єкти та визначні місця в Україні.

Для багатьох учасників діалогів важливим є звʼязок з Україною навіть через національну кухню. Часто українці в Британії сумують за стравами та продуктами, до яких вони звикли, живучи в Україні. Тому інколи навіть купівля певних улюблених продуктів (гречка, сало, кава) приготування національних страв (борщ, вареники) сприймається як підтвердження свого звʼязку з Україною. Також говорять про важливість для відчуття звʼязку з Україною української символіки. 

Крім того, учасники й учасниці діалогів ділилися, що відчувають звʼязок з Україною, коли думають про історію, памʼятають про своє минуле, коріння й предків. Деякі люди згадували також про те, що їх поєднують з Україною релігія та духовність, інші ж говорили про дотримання різноманітних побутових ритуалів та “забобонів”, притаманних українцям.

Важливою частиною звʼязку з Україною для українців в Британії є їхня привʼязаність до звичних для України речей та явищ, які асоціюються з домом і створюють відчуття комфорту та стабільності. Зокрема, учасники й учасниці діалогів говорили, що спочатку почувалися в Британії не надто комфортно через повільний порівняно з Україною ритм життя. Згадували, що сумують за українською погодою, порами року та кліматом. Казали, що їм бракує звичного виду природи, до якої вони звикли в Україні (серед іншого, згадували про Карпати), а також атмосфери рідних місць. Сумують і за деякими повсякденними речами: городами та ванною (на противагу душовим кабінам).

Соціальні та емоційні звʼязки з українською спільнотою

Поза ідентичністю та культурною привʼязкою до України найчастіше учасники й учасниці діалогів згадували про свій звʼязок з Україною через інших людей. Йшлося як про рідних та друзів, так і про спільноти українців за кордоном та в самій Україні. 

Соціальні звʼязки

Найчастіше в контексті соціальних звʼязків з Україною учасники діалогів згадували своїх найближчих людей — родину та друзів. Попри те, що у новій країні вони мають можливість будувати нові соціальні звʼязки, знаходити нових друзів тощо, опитані ділилися, що постійно повертаються думками до тих, хто залишився в Україні. В цьому ж контексті часто згадують і про домашніх тварин.

Крім тісних особистих звʼязків, учасники й учасниці діалогів говорять, що з Україною та українським суспільством їх поєднує спільний досвід. Опитані говорять про те, що попередній досвід життя в Україні, спогади та ностальгія за минулим — це те, що обʼєднує їх як і з українцями, що перебувають в Україні, так і з новою спільнотою українців за кордоном. Згадують і про знакові події в історії України, які сформували ключові точки цього спільного досвіду для них.

Втім, найчастіше в контексті спільного досвіду, який повʼязує їх з українською спільнотою, учасники й учасниці діалогів згадували досвід війни. Вони підкреслювали, що досвід обстрілів, евакуації, окупації, повітряних тривог, мобілізації рідних чи друзів, волонтерства, суспільних трансформацій сьогодні є ключовим обʼєднавчим досвідом для усього українського суспільства — в Україні й за її межами. Також говорять про те, що намагаються тримати звʼязок з українським контекстом навіть через такі речі, як сигнал повітряної тривоги на телефоні, який не вимикають, навіть перебуваючи за кордоном.

З-поміж інших досвідів переживання війни, учасники діалогів казали, що з іншими українцями їх особливо єднає спільне горе та ненависть і нетолерантність до спільного ворога. За словами опитаних, ніхто, крім українців, які отримали аналогічний досвід, не зможе зрозуміти те, що вони пережили. Деякі опитані ділилися, що мали досвід нерозуміння та недоречних питань зі сторони іноземців. Втім, деякі кажуть, що і не хочуть, аби хтось ще їх розумів, адже для того, аби це зрозуміти, треба пройти схожий шлях. 

Учасники й учасниці діалогів ділилися, що попри те, що вони розуміють, що мають важливі свідчення, про які варто розповідати оточуючим, їм надзвичайно важко говорити про пережитий досвід з іншими людьми. Водночас вони говорять про необхідність фіксувати й показувати злочини, скоєні Російською Федерацією, бо “зло має бути покаране”.

Втім, учасники й учасниці діалогів свідомі того, що їхній досвід життя за кордоном дуже відрізняється від того досвіду, який мають українці, що перебувають в Україні. Визнають, що проблеми, які вони змушені вирішувати в Сполученому Королівстві, абсолютно інакші від тих, з якими мають справу українці, що залишились в Україні. Водночас говорять, що ці відмінності у досвідах не заважають їм бачити спільну перспективу та спільне майбутнє в Україні.

Суспільно-політична діяльність

Ще один спосіб, у який учасники й учасниці діалогів підтримують звʼязок з Україною — це суспільно-політична діяльність. За словами опитаних, вони постійно перебувають в інформаційному полі України, дивляться та читають новини, стежать за політичною ситуацією, бо відчувають потребу бути в контексті того, що відбувається вдома. Важливу роль у цьому процесі відіграє створення місцевої спільноти українців та активна участь у житті місцевої громади там, де вони перебувають. Опитані розповідають, що часто беруть участь у громадській діяльності на користь України вже в Сполученому Королівстві, зокрема, збирають кошти, гуманітарну допомогу, організовують та беруть участь у публічних акціях, мітингах задля привернення уваги до війни в Україні. Спільна громадська діяльність та регулярні зустрічі із земляками, за словами учасників та учасниць діалогів, сприяють формуванню спільноти. Деякі відзначають роль церкви, яка також сприяє цьому процесу. 

Однак учасники й учасниці діалогів говорять, що, попри те, що українське громадянське суспільство доволі активне всередині України, вони відчувають власну неспроможність організувати схожу системну роботу за кордоном. Опитані порівнюють власну активність з активністю британських активістів та громадських організацій та визнають, що поки не мають такого впливу ані на місцеву британську владу, ані на українську владу. Також наголошують на тому, що, якщо вони живуть у великому місті, обʼєднатись та мати вплив на місцеву владу їм значно складніше, ніж для тих українців, які живуть у маленьких громадах.

Водночас учасники й учасниці діалогів підкреслюють, що їм буває важко кооперуватися з іншими, оскільки вони не мають такої навички. За їхніми словами, останнім часом в Україні їм постійно потрібно було конкурувати, тож навичка співдії та довіри іншим людям поступово втрачалась. Говорять про те, що необхідно запозичувати в інших країнах те, як вони працюють із різними суспільними обʼєднаннями (асоціаціями тощо) та стимулювати людей обʼєднуватися у громади. Наголошують, що, виховуючи дітей, необхідно розвивати їхні навички самоврядування та домагатися, щоб у школах діти мали можливість реалізувати свої ідеї.

Емоційний звʼязок

Учасники й учасниці діалогів багато говорили про те, що, крім міцних соціальних звʼязків та суспільно-політичної діяльності, з Україною та українським суспільством їх повʼязує емоційний звʼязок. У цьому контексті йшлося про цінності та риси характеру, які переважають серед українців і яких їм не вистачає у британському суспільстві. Зокрема, опитані говорили про те, що люди в Україні більш прямолінійні, емпатичні, цінують свободу, справедливість та мають почуття власної гідності. Згадували й про силу волі та адаптивність, які дозволяють робити речі, що здавалися неможливими. Казали й про любов, якої в Україні багато, а в Сполученому Королівстві не вистачає.

Втім, крім позитивних емоцій, які повʼязують їх із Україною, учасники діалогів ділилися, що відчувають і негативні. Говорили про спільні переживання — біль за Батьківщину, тривогу, хвилювання, відчуття невизначеності. Деякі опитані згадували й про те, що відчувають засудження від українців, що залишились в Україні, що їх дуже засмучує. 

Також учасники діалогів говорили, що їх поєднує з Україною та українським суспільством спільний погляд у майбутнє. Говорять, що є спільна мета — перемога, хоч і дещо остерігаються її наслідків. Також опитані говорили, що мають мрії та плани, повʼязані з Україною, та загалом плани повернутися в Україну.

Водночас, попри тісний та стійкий емоційний звʼязок з Україною та українським суспільством, учасники й учасниці діалогів неодноразово тепло відгукувались про Велику Британію та її громадян, які прихистили їх після початку повномасштабного вторгнення. За словами опитаних, підтримка місцевих дозволяє їм почуватися комфортно. Також говорять, що мають чому повчитися у британців, зокрема й ставленню одне до одного.

Звʼязок із державою та бізнесом в Україні

Говорячи про звʼязок з українською державою, багато учасників фасилітованих діалогів підкреслювали, що відчувають персональну відповідальність перед Україною, адже держава має потребу в них як у своїх громадянах, у їхніх знаннях та навичках. Згадували й про важливість правового звʼязку із державою — зокрема, йшлось про необхідність сплачувати податки та брати участь у виборах. 

Також учасники й учасниці діалогів говорили, що активно користуються державними послугами, які також формують їхній звʼязок з Україною. Зокрема, згадували про Дію, Пенсійний фонд, необхідність сплати за комунальні послуги за нерухомість, яка залишилася в Україні. Також згадували про послуги української банківської системи. Для багатьох учасників й учасниць діалогів важливим є звʼязок з Україною через доступ до медичних послуг (окремо виділяють стоматологічні), яким вони віддають перевагу порівняно із британською медичною системою. Крім того, згадують й про державні освітні послуги: аби не втратити звʼязок з Україною, деякі діти одночасно навчаються у двох школах — українській онлайн та британській офлайн. В цьому ж контексті говорять і про міжнародну співпрацю: відбуваються академічні обміни та партнерство українських та британських університетів.

Крім того, учасники й учасниці діалогів ділилися, що з українською державою їх також повʼязують матеріальні та фінансові цінності. Хтось з опитаних має в Україні нерухомість або інше майно, інші також згадують про інвестиції або незавершені справи.

Водночас учасники й учасниці діалогу порівнювали державні послуги в Україні та Сполученому Королівстві, і говорили, що, хоча бачать переваги в британській системі державного управління, самі звикли до іншого підходу.

Учасники й учасниці фасилітованих діалогів також говорили, що багатьох із них поєднує з Україною їхній професійний досвід та робота. За словами опитаних, деякі українці й досі продовжують працювати на різні українські компанії, а дехто зміг в Британії продовжити свою діяльність, розпочату в Україні. 

Також українців у Британії повʼязують з Україною українські бізнеси. Так, учасники діалогів ділилися, що порівнюють рівень сервісу у сфері послуг в Україні із британським, де український виявляється значно вищим. Також багато учасників віддають перевагу українським мобільним операторам, тож говорять, що їх поєднує з Україною мобільний звʼязок. Згадують і про сервіси, які допомагають їм лишатися на звʼязку фізично: перевізників та сервіси перевезення посилок в Україну і з України. 

* * *

Отже, попри те, що учасники й учасниці діалогів вже достатньо довго перебувають у Сполученому Королівстві, більшість із них досі зберігають тісний емоційний та соціальний звʼязок з Україною. Для них важливо підкреслювати свою українську ідентичність та проявляти себе як українців. Перебуваючи в іншій країні, вони не розривають звʼязків з українською державою та суспільством, намагаючись постійно залишатись в українському контексті.

Питання 2. Як і навіщо залучатися до суспільно-політичного життя України, перебуваючи за кордоном?

Друге питання, винесене до обговорення під час фасилітованих діалогів у всіх трьох містах, мало на меті два ключові завдання: 

1. Виявити, які інструменти суспільно-політичної участі знають учасники діалогів та які з них вже використовували за час свого перебування за кордоном.
2. Виявити, які мотивації мають учасники діалогів, аби залучатися до суспільно-політичного життя України, перебуваючи за кордоном.

Слід зауважити, що для діалогу в м. Ліверпуль 12 грудня 2024 року запитання, яке ставилось респондентам, дещо відрізнялось та було модифіковане до такого варіанта: “Що вас мотивує залучатися до суспільно-політичного життя в Україні, перебуваючи за кордоном? Яким чином це можна робити?”

Більшість учасників та учасниць діалогових зустрічей беруть активну участь у житті своєї нової громади. Вони організовують та проводять культурно-мистецькі події, мітинги й акції, збирають кошти на допомогу ЗСУ і постраждалим від російського вторгнення, привертають увагу британців до російсько-української війни та необхідності продовжувати підтримку України тощо. 

Способи залучення до суспільно-політичного життя в Україні

Загалом учасники діалогів доволі добре обізнані про доступні для них можливості долучення до суспільно-політичних процесів в Україні. Водночас більше знають про відповідні інструменти люди, які ще до переїзду в Сполучене Королівство були активними в громадському житті (наприклад брали участь у діяльності громадських організацій). 

Творення спільноти й підтримка української ідентичності

Серед заходів, які можуть підтримати українців за кордоном та їх самовизначення як українців, учасники й учасниці називали створення об’єднань українців за кордоном, де ті могли б обмінюватися спільним досвідом і проблемами, пов’язаними з життям за межами України, підтримувати одне одного. 

Інколи такі об’єднання проводять культурно-мистецькі й комеморативні заходи, що слугують просторами взаємодії з іншими українцями та допомагають підтримувати зв’язок з Україною. До того ж ці події стають майданчиками для збору коштів на допомогу ЗСУ й гуманітарні потреби українців, що постраждали від війни, для просування української культури за кордоном та підтримки українських митців. 

Рідше згадували інші типи заходів, які, втім, теж можуть виконувати об’єднавчу функцію, — конференції, фокус-групи тощо, а також комеморативні події, організовані місцевими органами влади, на яких українці отримували простір для саморепрезентації. 

Окремі учасники й учасниці підкреслювали необхідність створення платформи для комунікації українців у їхній громаді між собою, а також для ширшого інформування про можливості отримати необхідну допомогу, зокрема для новоприбулих. 

Одним із можливих інструментів творення спільноти називали також взаємодопомогу серед українців та українок за кордоном у межах власних професійних компетентностей. 

Врешті, деякі з присутніх на діалогах українок та українців прагнуть займатися та/або вже займаються просвітницькою діяльністю, яка стосується суспільно-політичних аспектів, серед своїх співвітчизниць і співвітчизників в Сполученому Королівстві. Зокрема, йдеться про підвищення рівня юридичної обізнаності щодо законів та Конституції України.

Промоція України серед іноземців та підважування впливу Росії 

Промоція України за кордоном, на думку учасників та учасниць, може відбуватися завдяки інформаційній діяльності серед іноземців. Вона може провадитися як на груповому рівні (через організацію культурних заходів, що поширюють українську традицію та сучасну культуру), так і на індивідуальному — через власну поведінку. 

Водночас лунали застереження про те, що деякі способи публічної комунікації, прийняті в Сполученому Королівстві, можуть викликати критику й неприйняття з боку тих, хто залишається в Україні. 

Продуктивне поширення інформації про війну в Україні серед іноземців, на думку учасників та учасниць діалогів, може відбуватися й через соціальні мережі. 

До цього ж блоку належить і носіння української символіки як вияву власної української ідентичності. Ба більше, коли українську символіку носять британці, це, на думку учасників та учасниць діалогів, є важливою маніфестацією солідарності з українцями. 

Окремі учасниці згадували, що почуваються відповідальними за репутацію всього українського суспільства за кордоном, тому вкладають у власну поведінку в повсякденному житті репрезентацію української спільноти.  

Натомість підважування впливу Росії відбувається переважно через блокування майданчиків для просування російської культури за допомогою проведення протестних акцій чи збору підписів за скасування заходів. 

Економічна участь

Серед основних і найбільш доступних способів долучення до суспільно-політичного життя України учасники й учасниці всіх без винятку діалогів називали волонтерство. Йшлося як про донати на зброю і гуманітарні ініціативи в українські благодійні фонди й на рахунки волонтерів, так і збір та передання предметної матеріальної допомоги в Україну зі Сполученого Королівства. 

Також учасники й учасниці згадували, що частина українців за кордоном сплачують податки в український бюджет, оскільки працюють на українські бізнеси дистанційно. Ба більше, деякі опитані, апелюючи до свого досвіду життя в Україні, підкреслювали, шо вважають сплату податків необхідним виявом патріотизму та відповідальності за свою державу. 

Іншим доступним з-за кордону способом підтримки державного бюджету України називали придбання військових облігацій. 

Політична участь

Як уже йшлося вище, важливим способом збереження правового зв’язку з Україною для учасників та учасниць діалогів є голосування на українських виборах. У ньому вбачають можливість впливу на ситуацію в Україні “знизу”, зміни вектора її розвитку. Дехто навіть називав участь у виборах особистим обов’язком. 

Додамо, що окремі учасниці підкреслювали необхідність розширення переліку доступних для українців за кордоном способів голосування. 

Багато учасників та учасниць згадували про інструменти електронної демократії, зокрема електронні петиції (всеукраїнські й місцеві), а також онлайн-опитування в додатку “Дія”. При цьому під час деяких діалогів серед присутніх відбувалися дискусії щодо ефективності цих способів участі — зокрема, лунали сумніви в тому, що їх використання справді може призводити до бажаних змін. Імовірно, такі сумніви могли бути породжені попереднім негативним досвідом використання партисипативних інструментів ще під час життя в Україні. 

Окремо слід відзначити прагнення деяких учасників та учасниць долучатися до політичного життя на локальному рівні — у своїх громадах в Україні. Для цього вони використовують петиції до органів місцевого самоврядування (зокрема про перейменування вулиць) та голосування за проєкти громадського бюджету. Втім, останній інструмент в умовах воєнного стану переважно не працює через брак фінансування. 

Міжнародна взаємодія

Деякі присутні згадували про можливості встановлення зв’язків між британськими й українськими громадами, якому вони можуть посприяти. 

Ще одним способом участі може бути налагодження співпраці в освітній сфері — зокрема між українськими та британськими університетами. 

Політична участь у суспільно-політичному житті закордонної громади

Аби з’ясувати потенціал впливу українців та українок, що мешкають у Сполученому Королівстві, на формування локальних політик щодо українських спільнот, ми запитали в них про відомі їм способи долучення до суспільно-політичних процесів у громадах, де вони зараз проживають. У результаті ми виявили, що учасники й учасниці діалогів небагато знають про такі інструменти, але все ж навели як приклад успішні кейси, коли українці працюють у британських органах місцевого самоврядування на дорадчих посадах. 

Мотивація залучатися до суспільно-політичних процесів в Україні

Основні мотивації учасників та учасниць брати участь у суспільно-політичному житті України зосереджені довкола збереження описаних вище зв’язків з Україною. 

Потреба бути визнаними та почутими

Однією з ключових мотивацій учасники й учасниці діалогів називали бажання бути почутими, зокрема українцями, які живуть в Україні. Також у цьому контексті згадували про прагнення скоротити дистанцію й порозумітися зі своїми співвітчизниками, аби зменшити соціальну напругу, яка інколи виникає. 

Ба більше, окремі учасниці діалогів висловлювали запит на висвітлення в українських ЗМІ діяльності українських спільнот за кордоном, зокрема волонтерської й просвітницької, аби уникнути засудження з боку тих, хто залишається в Україні.

Окремо варто виділити запит на більш проактивну комунікацію української влади зі спільнотами українців за кордоном, аби рішення, які приймають стосовно останніх, були інклюзивними. 

У деяких учасників та учасниць діалогів є страхи й перестороги з приводу того, що їх силоміць повертатимуть в Україну. Маючи травму вимушеного переселення, розриву особистих і соціально-економічних зв’язків, зміни усталеного способу життя тощо, деякі українці й українки за кордоном мають острах ретравматизації через можливість примусового повернення в Україну, яке змусить їх ще раз адаптовуватися в нових реаліях. 

Збереження зв’язку з Україною та потенційне повернення

Для багатьох учасників та учасниць ключовою спонукою бути більш активними у суспільно-політичному житті є прагнення зберегти українську ідентичність — свою та своїх дітей — в іншомовному й іншокультурному середовищі. При цьому у відповідях іноді бачимо усвідомлення того, що діти тих, хто переїхав за кордон, можуть вже не повернутися в Україну. 

Також ішлося про необхідність збереження власної національної ідентичності й української державності в кризових умовах війни й небезпеки, коли українська мова і культура є загроженими (наприклад на окупованих територіях). 

Додатковою мотивацією для частини учасників та учасниць діалогів стала перспектива повернення в Україну. Багато з присутніх на діалогах людей підкреслювали тимчасовість свого перебування в Сполученому Королівстві і, як наслідок, небажання розривати зв’язки з суспільно-політичними процесами в Україні. 

Вплив на розвиток України (бажання комфортного та безпечного життя в Україні)

Іншим важливим чинником бути активними в суспільно-політичному житті є патріотизм та бажання працювати для перемоги України і припинення війни. 

Дуже багато учасників та учасниць підкреслювали своє прагнення бути корисними, зокрема ділитися досвідом, здобутим за кордоном. 

Найчастіше йшлося про бажання впроваджувати зміни у сферах освіти, боротьби з корупцією та забезпечення прав людей з інвалідністю — ймовірно, саме в них досвід українців за кордоном найбільш радикально відрізняється від досвіду життя в Україні. 

Самореалізація

З-поміж особистих мотивів, які спонукають учасників та учасниць долучатися до суспільно-політичного життя, варто виокремити бажання бути корисним та зробити персональний внесок у розбудову України. 

Для деяких учасниць діалогів долучення до суспільно-політичного життя є певним способом терапії та подолання психологічних наслідків війни. Завдяки комунікації з людьми, які мають схожий досвід, і творенню спільноти вони стабілізують власний стан. 

Перестороги і перешкоди щодо участі в суспільно-політичному житті

На противагу мотиваціям долучатися до українських суспільно-політичних процесів учасники й учасниці діалогів заявляли про бар’єри, які виникають у них на цьому шляху. 

Зокрема, участь у суспільно-політичному житті не є першочерговою потребою для українців, які переїхали в нову країну через війну. Ба більше, на думку окремих учасниць діалогів, українці в Україні теж зайняті виживанням, тому суспільно-політичні процеси не є для них пріоритетною сферою інтересів. 

Ще частина учасників та учасниць не почуваються затребуваними. За їхніми словами, вони готові вкладати свій час і зусилля в розвиток України, але не відчувають необхідної віддачі з боку держави. 

Доволі близьким до вищезгаданого чинника є зневіра у тому, що в Україні можливі будь-які зміни на краще. Основною причиною такого розчарування називають корупцію. 

Врешті, як уже йшлося вище, не всі інструменти політичної участі працюють в умовах воєнного стану. Наприклад, громадський бюджет зараз переважно недоступний через перерозподіл коштів на оборонні потреби. 

Аналіз індивідуальних відповідей

Після завершення групового обговорення двох попередніх тем учасникам і учасницям фасилітованих діалогів було запропоновано відповісти на два додаткові запитання:

1. Один виклик, з яким ви зіштовхуєтеся, перебуваючи за кордоном.
2. Що стримує вас від повернення до України?

Відповіді на ці запитання учасники та учасниці надавали індивідуально в письмовій формі. Такий формат був обраний, щоб забезпечити анонімність і підвищити ймовірність щирих висловлювань, а також надати можливість кожному висловитися. Зібрані відповіді були упорядковані представницями ОПОРИ за тематичними напрямами та проаналізовані. 

Додаткове питання 1. З якими викликами ви стикнулися, живучи за кордоном? 

Після виїзду за кордон учасники та учасниці діалогів зіштовхнулись із проблемами з інтеграцією до нового середовища в іншій країні. Велика частина опитаних ділилися, що мали проблеми із мовним барʼєром та не розуміли, як їм взаємодіяти з зовсім іншою культурою, менталітетом та способом життя. Додатковий негативний ефект мало також й те, що разом зі зміною країни у багатьох учасників та учасниць зазнав кардинальних змін їхній звичний стиль та рівень життя. До прикладу, деякі опитані опинились у маленькому місті після життя у столиці, інші були змушені повністю змінити своє соціальне оточення (в Україні працювали менеджером, в Сполученому Королівстві — офіціантом). Було необхідно також засвоїти нові навички: до прикладу, водити авто. Ускладнювало становище й те, що більшість опитаних були змушені починати все з нуля, шукати нове місце у новому суспільстві. 

Багато учасників та учасниць фасилітованих діалогів говорили, що ключовими викликами для них стали фінансові проблеми. Зокрема, учасниці діалогів ділилися, що для них стало серйозним потрясінням те, що повна фінансова відповідальність за родину та дітей тепер опинилась повністю на їхніх плечах. Деякі опитані також відчувають страх не впоратися з цією відповідальністю та потрапити у фінансову кризу.

Додаткового стресу деяким учасникам та учасницям діалогів додають проблеми з працевлаштуванням. Як повідомили опитані, основні складнощі з пошуком роботи в Сполученому Королівстві виникають через кваліфікаційні вимоги, які обмежують доступ до працевлаштування, а також фактичну неможливість знайти нормальну роботу через короткостроковість віз. Багатьох виснажує й пригнічує неможливість працювати за освітою та отримати гідну роботу. Учасники й учасниці діляться, що вони фактично не здатні реалізувати свій потенціал у новій країні. 

Так само важким викликом для опитаних виявились і спроби започаткувати власний бізнес. Учасниці та учасники діалогів повідомили, що в Сполученому Королівстві значно важче відкрити власну справу, ніж в європейських країнах. Крім того, проблем правові й фінансові інструменти, абсолютно відмінні від тих, до яких опитані звикли в Україні. Зокрема, говорять про неочевидність податкового резидентства і несистемне дотримання Україною правил подвійного оподаткування.

Пошук житла також став викликом для учасників та учасниць діалогів. За їхніми словами, їм також було важко прийняти той факт, що тепер вони не мають власного дому та змушені орендувати, коли до того все життя жили у власному житлі. Іншою проблемою був також доступ до послуг у Сполученому Королівстві: окремо згадували про труднощі з отриманням медичних послуг.

Учасники та учасники ділилися, що мали труднощі з подоланням емоційних викликів. Крім стресу через вимушений виїзд, додавалась тривога за рідних, які залишились в Україні, сум за родиною. Додатково тиснули невідомість та невизначеність свого становища, а також неможливість повернутись до свого дому, який знаходиться на небезпечних територіях. Деякі опитані ділилися, що стикнулися із ментальними розладами та депресією, інші відчувають зневіру у майбутньому.

Крім того, деякі опитані стикнулися з відсутністю моральної підтримки. Вони розповіли, що відчували самотність і байдужість суспільства до їхніх проблем. Скаржились також на лицемірство оточуючих та погане ставлення спонсорів (родин, що прихистили їх у Сполученому Королівстві). Деякі опитані також стикались з великою кількістю російськомовних прихильників “СВО”, що також негативно впливало на їхній емоційний та моральний стан.

Також опитані ділилися, що мають труднощі в соціалізації у новому суспільстві та не можуть знайти у новій країні близьких друзів.

Серед учасників та учасниць фасилітованих діалогів було чимало людей, які займають активну громадянську позицію та долучаються до допомоги Україні. Вони повідомили, що для них додатковим викликом стали труднощі в суспільно-політичній діяльності. Зокрема, згадували про складність залучення людей до активних дій на користь України, недостатній рівень свідомості у громадян, пасивність багатьох українців. Серед іншого, говорили також і про те, що їм доволі непросто закривати збори та збирати донати у Великій Британії для України.

Втім, серед учасників та учасниць фасилітованих діалогів також були й ті, кому вдалося успішно інтегруватися до нового середовища і знайти себе у новій країні. Ці опитані ділилися, що вони впорались із викликами та отримують задоволення від життя у Сполученому Королівстві.

Додаткове питання 2. Що стримує вас від повернення в Україну? 

Найбільш згадуваною причиною, яка стримує учасників та учасниць фасилітованих діалогів від повернення до України, стала безпекова ситуація. Багато опитаних зазначали, що їм страшно перебувати зараз в Україні, в основному — через буквальну небезпеку як для власного життя та здоровʼя, так і для життя і здоровʼя своїх дітей. Крім того, частина учасників та учасниць діалогів говорили про те, що їхні діти важко переживають бойові дії в Україні, зокрема, мають панічні атаки через повітряні тривоги. Частина говорили й про те, що їхня домівка розташована дуже близько до лінії фронту або ж до кордону з Російською Федерацією, через що в їхніх населених пунктах багато обстрілів та руйнувань. Будинки деяких опитаних окуповані, тож вони просто не мають куди повернутися. Інші говорили, що їх зупиняє неможливість задоволення базових потреб через відсутність електроенергії чи нічні тривоги. Загалом багато учасників та учасниць підкреслювали, що вони чекають на завершення війни й лише після цього ухвалюватимуть рішення про повернення. 

Зараз учасникам та учасницям діалогів важко наважитися на повернення, бо вони не бачать перспектив у своєму майбутньому в Україні. Перш за все, згадують про те, що станом на зараз не зрозуміло, коли закінчиться війна, і є вірогідність, що вона буде довгостроковою. У випадку ж завершення війни є сумніви через складний період повоєнного часу. Є проблемою й те, що війна може перейти у заморожений конфлікт, що також не додає впевненості у завтрашньому дні. Деякі опитані прямо говорять, що не бачать майбутнього, інші ж думають про майбутнє своїх дітей і говорять, що ті матимуть більші перспективи та будуть більш корисними, в тому числі й Україні, залишаючись за кордоном. Також є додаткові переживання щодо потенційної мобілізації у майбутньому серед батьків хлопчиків.

Наступна причина, яка утримує учасників та учасниць діалогів від повернення — це економічна ситуація та соціальна незахищеність. Багато опитаних говорять, що бояться опинитися у бідності, повернувшись до України, особливо з огляду на те, що багато учасників та учасниць діалогів мають дітей. Старші люди ділилися, що в Сполученому Королівстві мають гарний соціальний захист, водночас в Україні вони не бачать можливості заробляти достойно, будучи у віці.

Для багатьох опитаних важливою причиною, яка не дає їм повернутись до України, є привʼязаність до освіти та роботи в Сполученому Королівстві. Як самі учасники та учасниці діалогів, так і їхні діти, здобувають освіту у британських навчальних закладах. Деякі підкреслюють, що в Україні освіта такої якості просто відсутня. Опитані, яким вдалося знайти гарну роботу в Британії, також говорять, що не хочуть її залишати.

 

Деякі учасники та учасниці діалогів утримуються від повернення через “закоріненість” на Заході. Так, старші опитані, чиї діти перебувають разом з ними в Сполученому Королівстві, говорять, що не повертатимуться до України, бо там їх ніхто не чекає. Деякі молодші опитані вже мають стосунки із британцями, тож також повертатися не планують.

 

Інша важлива проблема, яка утримує учасників та учасниць діалогів від повернення до України — це недовіра до влади та суспільної системи. Більшість опитаних повідомили про те, що їх не влаштовує вище політичне керівництво країни: деякі прямо називали українського президента диктатором. Також говорили про те, що сумніваються у чесності української влади та не бачать верховенства права у країні. Інші опитані підкреслювали, що не хочуть жити у країні з таким високим рівнем корупції та несправедливим ставленням до різних категорій громадян. Крім того, були й твердження про те, що українське суспільство “постійно обирає негідників у владу”.

Крім того, для багатьох опитаних важливою причиною, через яку вони не повертаються до України зараз, є емоційні чинники. Зокрема, велика частка учасників та учасниць діалогів ділилися, що бояться реакції людей, які після початку повномасштабного вторгнення жили в Україні. Лунали слова про страх неприйняття, засудження, ворожості, агресії та злості до тих, хто повернеться з-за кордону додому. Деякі опитані говорили також про те, що не здатні емоційно лікувати людей, що лишались в Україні. Для деяких також важливою причиною є ментальне здоровʼя: говорили про спогади про близьких, яких втратили через війну. Інколи говорили також про страх невідомості.

Водночас серед учасників та учасниць фасилітованих діалогів виявились й люди, яких нічого не зупиняє від повернення додому. Вони збираються повертатись до України найближчим часом.