Актуалізація Державного реєстру виборців в умовах переміщення громадян: масштаби, поведінка та бар’єри (кількісне дослідження)

Вступ

Для дослідження проблем і шляхів актуалізації Державного реєстру виборців Громадянська мережа ОПОРА провела загальнонаціональне опитування дорослого населення України. Польовий етап реалізувала дослідницька агенція FAMA методом телефонного інтерв’ю (CATI). Опитування відбувалося з 21 березня до 19 квітня 2026 року. Обсяг вибірки — 2003 респонденти. 

Повна методологія дослідження і соціально-демографічний профіль респондентів наведені наприкінці звіту.

Дослідження доводить значний вплив війни на міграційні процеси та засвідчує запит громадян на забезпечення своїх виборчих прав. Критично важливою є підготовка до перших повоєнних виборів через комплексну актуалізацію Державного реєстру виборців, а також створення належних і недискримінаційних умов для реалізації активного виборчого права громадян, які проживають не за місцем реєстрації — як всередині країни, так і за її межами. 

Це питання також набуло особливого значення у контексті звіту Європейської комісії щодо України в межах Пакета розширення (Ukraine Report 2025), оприлюдненого 4 листопада 2025 року. В контексті оцінки функціонування демократичних інституцій (підрозділ 2.1.1. Демократія) серед ключових рекомендацій у документі визначено необхідність аудиту й оновлення Державного реєстру виборців (“auditing and updating the State voter register”).

Саме тому Громадянська мережа ОПОРА розпочала дослідницьку роботу, спрямовану на підвищення ефективності функціонування Державного реєстру виборців з урахуванням факторів, спричинених незаконним повномасштабним вторгненням РФ у лютому 2022 року та послабленням виборчої інфраструктури. 

Ключові висновки

Повномасштабна війна радикально змінила мобільність населення і створила умови для певної крихкості системи Державного реєстру виборців, адже та не була створена з урахуванням викликів масової міграції в умовах війни. Прив’язка виборчої адреси до місця реєстрації в умовах масового переміщення перестає бути надійним механізмом. 

Результати дослідження показують, що майже третина респондентів проживають не за місцем реєстрації. 97,1% опитаних мають зареєстроване місце проживання, але серед них 28,5% не мешкають за цією адресою. Якщо додатково врахувати мільйони громадян, які перебувають за кордоном, і ще близько 1 млн військовослужбовців, можна припустити, що станом на сьогодні більш як половина виборців мають неактуальну виборчу адресу.

Розбіжність між зареєстрованою і фактичною адресою нерівномірна і посилюється в окремих групах. Серед молоді (18–35 років) частка тих, хто проживає не за місцем реєстрації, перевищує 40%, а серед мешканців Києва сягає майже половини. У сільській місцевості цей показник суттєво нижчий — близько 20%.

Також ця розбіжність суттєво вища серед тих, хто мав досвід переміщення (25% від загальної кількості опитаних) — як вимушеного, так і не пов’язаного з війною. 56,7% із них проживають не за місцем реєстрації, а серед тих, хто перемістився після 24 лютого 2022 року, — вже 76,5%. 

До цього додається масштаб неформальної мобільності, яка не відображається в державних реєстрах, але за обсягами є подібною до формально зафіксованої, а інколи й більшою за неї. Лише 37,5% серед респондентів із досвідом міграції є зареєстрованими ВПО, а серед тих, хто перемістився після початку повномасштабного вторгнення, — 44,7%. Це свідчить про обмежену репрезентативність адміністративних даних щодо мобільності населення. Значна частина виборців де-факто випадає з актуального обліку, що безпосередньо впливає на якість виборчих даних.

Утім, мобільність населення під час повномасштабної війни не є хаотичною чи безперервною. Після початкової шокової реакції на агресію РФ вона частково стабілізувалася, оскільки більшість переміщених уже інтегрувалися в нових громадах і сприймають їх як місце свого життя, хоча значна частина зберігає орієнтацію на повернення. 

81% опитаних із досвідом міграції сприймають своє поточне місце проживання як основне: з них 62,4% інтегрувалися в нових місцях, а 37,6% повернулися до попереднього місця проживання. 18% не вважають своє теперішнє місце проживання постійним, і серед них 72% планують повернення. 

Водночас повернення не є автоматичним наслідком завершення війни, а залежить від поєднання кількох умов, тож масштаби й інтенсивність процесу повоєнного повернення можуть бути меншими, ніж очікується. Ключовим фактором, який впливає на рішення про повернення, є покращення безпекової ситуації — його назвали 39,8% опитаних, які мають досвід переміщення. Важливу роль відіграють і економічні й побутові чинники, зокрема можливість забезпечити себе доходом та сімейні обставини, а також базові умови життя — житло й інфраструктура. 

Переміщення громадян є відповіддю на безпекові ризики та втрату базових умов життя, а не результатом довгострокового планування. На відміну від повернення, яке є складним і відкладеним рішенням, переїзд часто відбувається як швидка реакція на загрозу або зміну обставин. 

Ключовим чинником у цих процесах залишається безпека — саме вона визначає і рішення про виїзд, і можливість повернення. При цьому респонденти реагують не лише на поточні загрози, а й на ризики з довгостроковими наслідками. 67,7% респондентів, що мають населений пункт, який вважають своїм постійним місцем проживання, назвали ризик окупації ключовим фактором, який впливає на рішення про переміщення. Його важливість перевищує навіть роль фактичних обстрілів (59,3%).

На цьому тлі лише 9,8% з-поміж усіх респондентів розглядають можливість нового переїзду, причому здебільшого в невизначеній перспективі. Серед них 80,6% не можуть назвати конкретні строки, що свідчить про відкладений характер потенційної мобільності. Тобто після хвилі вимушених переміщень більшість громадян не планують змінювати місце проживання, а навіть серед потенційно мобільних рішення значною мірою залежить від подальшого розвитку безпекової ситуації. 

Після завершення війни міграційні процеси активізуються, і в цьому контексті обґрунтованим виглядає підхід до відтермінування початку виборчого процесу після завершення війни, щоб дати громадянам час визначитися зі своїм місцем проживання й оновити виборчі дані. Подібну логіку ще в 2022 році озвучувала Центральна виборча комісія, наголошуючи на необхідності надати виборцям достатній час для повернення до своїх громад після війни. Без такого періоду адаптації ризик неактуальності Державного реєстру виборців зберігатиметься.

Слід підкреслити, що масштабна актуалізація даних Реєстру неможлива без участі самих виборців. Наше дослідження демонструє значний потенціал для взаємодії: більшість громадян готові діяти, особливо у відповідь на проактивні дії держави. Більш як половина громадян (58%) планують самостійно перевірити місце голосування в Державному реєстрі виборців у разі оголошення виборів, і ця готовність збільшується до 77% у разі проактивної комунікації з боку держави.

Водночас бар’єри до взаємодії з ДРВ часто не є ціннісними чи політичними — вони пов’язані з нерозумінням процедур, їх очікуваною складністю або тривалістю. Ці перешкоди мають насамперед комунікаційну природу, а не є наслідком неспроможності виборців самостійно подбати про свою політичну залученість.

Окремо важливо враховувати, що за роки без виборів громадяни значною мірою втратили практичний досвід взаємодії з виборчими процедурами. Абсолютна більшість виборців ніколи не користувалася новими механізмами (як-от зміна виборчої адреси), а молодше покоління не мало навіть такої можливості. Лише 6,8% громадян правильно розуміють суть зміни виборчої адреси. 

У цих умовах базове пояснення процедур здатне суттєво підвищити готовність громадян до дій і рівень довіри до процесу загалом. Дослідження доводить, що розуміння виборчих процедур напряму пов’язане з готовністю громадян оновлювати свої дані в Державному реєстрі виборців. Громадяни, які орієнтується в механізмах голосування не за місцем своєї реєстрації (31% від загальної кількості опитаних), значно частіше (до 90%) демонструють готовність до актуалізації даних, а нерозуміння процедур суттєво знижує таку готовність. 

Комунікація в цій сфері має бути завчасною і диференційованою. Цифрові канали відкривають значні можливості для швидкого охоплення, однак вони не є універсальними — різні вікові та соціальні групи потребують різних форматів взаємодії. Високий рівень довіри до ЦВК, а також наявність довіри до громадських організацій і локальних інституцій створюють підґрунтя для побудови багаторівневої комунікаційної стратегії.

Потенційні інституційні рішення, зокрема автоматичне оновлення даних, можуть спростити процес актуалізації, однак залишаються чутливими до питання довіри. Громадяни загалом відкриті до таких підходів, але ця підтримка є умовною і швидко знижується у разі помилок. Будь-яку автоматизацію необхідно впроваджувати обережно, з максимальною прозорістю, можливістю перевірки і коригування даних.

Загалом результати дослідження показують, що проблема актуальності Державного реєстру виборців — не лише технічне, а й соціоповедінкова. Її розв’язання залежить від поєднання кількох факторів: часу для стабілізації мобільності після війни, здатності держави організувати ефективну комунікацію та створити прості й зрозумілі механізми взаємодії, а також від рівня довіри громадян до цих процесів. Саме ця комбінація визначатиме, наскільки повно буде забезпечено реалізацію виборчих прав на повоєнних виборах.

Рекомендації

Актуалізацію даних Державного реєстру виборців потрібно розглядати не лише як технічну процедуру, а як необхідний інституційний елемент підготовки перших повоєнних виборів і належної реалізації громадянами активного виборчого права. Саме тому відповідні рекомендації стосуються не лише оновлення даних Реєстру, а й формування правової рамки, забезпечення міжвідомчої взаємодії, зовнішнього незалежного аудиту, внутрішньої оцінки готовності системи ведення ДРВ, публічного контролю, комунікації з виборцями та доступності процедур для різних груп громадян.

1. Верховній Раді України

1.1. Забезпечити завчасне формування правової рамки щодо актуалізації даних Державного реєстру виборців (ДРВ) до завершення воєнного стану.

• Підготувати й ухвалити законодавчі зміни щодо актуалізації даних ДРВ до завершення воєнного стану. Законодавче врегулювання має бути здійснене завчасно, оскільки результати дослідження підтвердили значну невідповідність між зареєстрованим і фактичним місцем проживання виборців, насамперед серед громадян, які перемістилися після початку повномасштабного вторгнення.

• Внести зміни до Закону України “Про Державний реєстр виборців”, Виборчого кодексу України та пов’язаних актів. Зміни мають охоплювати первинне оновлення бази даних ДРВ, визначення і зміну виборчої адреси, тимчасову зміну місця голосування без зміни виборчої адреси, уточнення персональних даних і виправлення помилок, електронну інформаційну взаємодію з іншими державними реєстрами, використання електронних сервісів, гарантії захисту персональних даних і кібербезпеки, а також правові засади зовнішнього незалежного аудиту даних ДРВ.

• Передбачити щонайменше шестимісячний підготовчий період після завершення воєнного стану до початку виборчого процесу. Взяти за основу підхід, запропонований у законопроєкті про особливості організації та проведення повоєнних виборів, у якому передбачено щонайменше шестимісячний період між припиненням чи скасуванням воєнного стану та початком виборчого процесу. Цей строк має бути мінімальним періодом загальної практичної підготовки до виборів, у межах якого вже мають застосовуватися заздалегідь підготовлені механізми актуалізації ДРВ, перевірки виборцями своїх даних, подання заяв, виправлення помилок та інформування виборців.

• Дорожня карта з питань функціонування демократичних інституцій передбачає до IV кварталу 2026 року забезпечення функціонування ДРВ та його електронних сервісів з урахуванням безпекових чинників і вимог щодо кіберзахисту. Додатково варто врахувати, що у звіті Європейської комісії в межах Пакета розширення ЄС за 2025 рік аудит та оновлення Державного реєстру виборців визначені серед найбільш актуальних питань для перших повоєнних виборів поряд із забезпеченням політичних прав переміщених громадян, громадян за кордоном і військовослужбовців. Це підтверджує необхідність завчасного законодавчого врегулювання актуалізації даних ДРВ, а не відкладення таких рішень до завершення воєнного стану.  

1.2. Спростити процедури актуалізації виборчих даних та забезпечити багатоканальність доступу до них.

• Законодавчо врегулювати спрощений і передбачуваний порядок актуалізації виборчих даних, який забезпечуватиме виборцю реальну можливість своєчасно перевірити, уточнити або змінити дані, необхідні для належного включення до списку виборців і реалізації права голосу. Зокрема, необхідно оцінити й переглянути процедурні елементи, які створюють надмірні адміністративні або технічні бар’єри. 
• Взяти за основу пропозиції, передбачені законопроєктом ЦВК, схваленим постановою від 7 січня 2026 року № 1, зокрема щодо продовження строку подання заяв про зміну виборчої адреси до не пізніше ніж за 30 днів до дня виборів (чинним законодавством передбачено строк не пізніше ніж на 5-й день із початку виборчого процесу); можливості подання таких заяв у паперовій або електронній формі, зокрема з використанням мобільного застосунку чи порталу “Дія”; відсутності вимоги щодо подання підтверджувальних документів для зміни виборчої адреси тощо. Окремо доцільно розглянути можливість продовження запропонованого ЦВК строку подання заяв про тимчасову зміну місця голосування без зміни виборчої адреси до не пізніше ніж за 15 днів до дня виборів (чинним законодавством передбачено строк не пізніше ніж за 5 днів до дня голосування).
• Законодавчо передбачити обов'язок ЦВК періодично інформувати виборців про строки, порядок і відмінності між процедурами зміни виборчої адреси та ТЗМГ. У разі відмови у зміні виборчої адреси внаслідок пропуску строків звернення передбачити обовʼязок інформування виборця про можливість ТЗМГ доступним способом (зокрема шляхом повідомлення на електронну пошту та з використанням застосунку або порталу “Дія”).

• Розширити й уніфікувати використання електронних сервісів. Йдеться про забезпечення узгодженого застосування Особистого кабінету виборця, порталу “Дія” або інших інтегрованих державних електронних сервісів для подання заяв, попереднього заповнення форм, інформування виборця про необхідність перевірити дані, повідомлення про статус і результат розгляду звернення, а також перескерування виборця до належної процедури залежно від його ситуації. 
• Поряд із цифровими сервісами мають бути збережені чинні канали, зокрема звернення до органів ведення ДРВ. Також має бути забезпечена можливість отримання первинної консультації через ЦНАПи й органи місцевого самоврядування, використання поштового зв’язку, звернення через уповноважену особу або інші визначені законом способи у випадках, коли особисте звернення чи електронна ідентифікація є об’єктивно ускладненими та з урахуванням потреб різних вікових та соціальних груп з метою уникнення цифрової нерівності.
• Забезпечити готовність державних інформаційних ресурсів до електронної взаємодії з ДРВ, зокрема передбачити для забезпечення їх синхронізації серед персональних даних виборця реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП).

1.3. Забезпечити ухвалення законодавчих змін до завершення воєнного стану та їх практичне застосування до початку підготовчого періоду.

• Відповідні законодавчі зміни мають бути підготовлені та прийняті до завершення воєнного стану. Це необхідно для того, щоб ЦВК, органи ведення ДРВ, ЦНАПи, органи місцевого самоврядування й адміністратори електронних сервісів мали достатній час для розроблення підзаконних актів, технічної інтеграції, тестування процедур, підготовки методичних матеріалів та інформування виборців. Практичне застосування спрощених процедур має бути забезпечене не пізніше початку загального підготовчого періоду до перших повоєнних виборів, якщо його часові рамки будуть не меншими, ніж пів року.

1.4. Не запроваджувати автоматичної зміни виборчої адреси без підтвердження з боку виборця, зокрема на підставі статусу ВПО.

• Законодавчі рішення щодо актуалізації ДРВ мають уникати підходу, за якого виборча адреса чи місце голосування змінюється автоматично без підтвердження виборцем лише на підставі статусу ВПО або інших даних про переміщення. Такі дані можуть бути корисними для виявлення груп виборців, які потребують додаткового інформування щодо неможливості реалізації права голосу на тимчасово окупованих територіях і можливості подання ними заяв про зміну виборчої адреси, для попереднього заповнення заяв або для перескерування виборця до належної процедури, але не повинні самі по собі замінювати визначення виборцем самостійно його постійної виборчої адреси. Держава може використовувати наявні в неї дані як допоміжний інструмент для інформування виборця про можливу потребу перевірити або оновити дані, перескерування його до належної процедури, а також технічного спрощення подання заяви шляхом автоматичного “підтягування” окремих відомостей про особу. У разі законодавчого врегулювання електронної взаємодії з виборцем має бути передбачено, що автоматизовані повідомлення або попередньо заповнені заяви не мають правового наслідку у вигляді зміни виборчої адреси без активного підтвердження з боку виборця. Такий підхід мінімізує ризик помилкового визначення місця голосування, зберігає сервісний характер цифрових інструментів і не створює непропорційних ризиків для реалізації активного виборчого права.

1.5. Сформувати правову рамку зовнішнього незалежного аудиту даних ДРВ та вдосконалити законодавчі механізми публічного контролю політичних партій за веденням ДРВ.

• Визначити правові засади зовнішнього незалежного аудиту ДРВ. До Закону України “Про Державний реєстр виборців” доцільно внести зміни, які визначатимуть правові засади зовнішнього незалежного аудиту ДРВ. Необхідність такого врегулювання додатково підтверджується тим, що у звіті Європейської комісії в межах Пакета розширення ЄС за 2025 рік аудит та оновлення ДРВ визначені серед найбільш актуальних питань для перших повоєнних виборів. Такі зміни мають бути ухвалені до припинення чи скасування воєнного стану, а сам аудит повинен відбутися завчасно до початку виборчого процесу перших повоєнних виборів, щоб його результати могли бути враховані у виробленні нових та вдосконаленні наявних практик актуалізації (оновлення) даних ДРВ.  
• Правова рамка аудиту має визначити мету аудиту, суб’єктів його проведення, критерії їхньої незалежності, професійності й доброчесності, методологію перевірки, порядок доступу до даних, гарантії захисту персональних даних, вимоги до кібербезпеки, порядок оприлюднення результатів, механізм реагування на виявлені проблеми і строки усунення недоліків. Під час визначення цих параметрів можуть бути враховані загальні підходи БДІПЛ, викладені у Висновку щодо законопроєкту Сербії про Єдиний реєстр виборців від 3 жовтня 2025 року, зокрема щодо незалежності механізму аудиту, збалансованості його складу, прозорості роботи, участі громадянського суспільства, захисту персональних даних і належного реагування на результати аудиту. Водночас варто враховувати, що передумови необхідності аудиту реєстру виборців в Україні та Сербії є різними.
• Предметом аудиту мають бути повнота, точність, актуальність і несуперечливість даних Реєстру, якість інформаційного обміну з іншими державними реєстрами, коректність первинного оновлення бази даних, а також здатність Реєстру забезпечити формування списків виборців для перших повоєнних виборів.

1.6. Створити окрему робочу групу або підгрупу з питань актуалізації виборчих даних.

• При профільному комітеті, підкомітеті Верховної Ради України або в межах чинної парламентської Робочої групи з підготовки законодавчих пропозицій щодо виборів в особливий або повоєнний період доцільно створити окрему робочу групу / підгрупу з питань реєстрації й обліку виборців для гарантування активного виборчого права на перших повоєнних виборах. Її завданням має бути напрацювання фінальної редакції законодавчих змін із питань, визначених у пунктах 1.1-1.5 цих рекомендацій.
• Профільному комітету або підкомітету Верховної Ради України доцільно проводити регулярний моніторинг стану підготовки ДРВ до перших повоєнних виборів, зокрема щодо функціонування органів ведення Реєстру, готовності електронних сервісів, підготовки до зовнішнього аудиту, практики публічного контролю за веденням Реєстру та виконання заходів, передбачених Дорожньою картою з питань функціонування демократичних інституцій. Результати такого моніторингу має враховувати робоча група або підгрупа під час напрацювання законодавчих змін щодо реєстрації й обліку виборців.

• У межах роботи окремої робочої групи або підгрупи варто оцінити, чи є чинні механізми публічного контролю політичних партій за веденням ДРВ достатніми для умов перших повоєнних виборів. Зокрема, слід проаналізувати положення статей 12 і 24 Закону України “Про Державний реєстр виборців” щодо суб’єктів публічного контролю, порядку доступу представників політичних партій до відомостей Реєстру, строків і процедур такого доступу, гарантій захисту персональних даних, а також порядку звернення партій до органів ведення Реєстру у разі виявлення порушень.
• За результатами такого аналізу Верховній Раді України доцільно, за потреби, вдосконалити законодавче регулювання публічного контролю за веденням ДРВ так, щоб політичні партії могли ефективно перевіряти повноту і достовірність даних Реєстру та списків виборців у межах законних процедур, не порушуючи вимог захисту персональних даних і не створюючи ризиків політичного зловживання доступом до виборчих даних. 

2. Центральній виборчій комісії

2.1. Провести внутрішню оцінку (моніторинг) готовності системи ведення ДРВ.

• ЦВК доцільно періодично проводити внутрішнє оцінювання організаційної, технічної, кадрової та процедурної готовності системи ведення ДРВ до проведення виборів, не очікуючи на завершення воєнного стану чи початок виборчого процесу. Таке оцінювання має охоплювати стан функціонування органів ведення ДРВ, кадрову спроможність опрацювати очікуване зростання кількості звернень виборців, готовність електронних сервісів ДРВ, стан кіберзахисту й безперервності роботи АІКС Реєстру, спроможність органів ведення ДРВ забезпечувати консультаційну підтримку виборців, готовність до обміну даними з іншими державними інформаційними ресурсами та наявність альтернативних механізмів роботи у разі технічних збоїв або недоступності окремих електронних сервісів чи органів ведення ДРВ.
• Основні результати внутрішнього оцінювання готовності системи ведення ДРВ доцільно оприлюднювати окремо або відображати у щорічних звітах ЦВК, за винятком інформації з обмеженим доступом. Таке інформування має бути достатньо деталізованим для розуміння стану організаційної, технічної, кадрової та процедурної готовності системи ведення Реєстру, проведених перевірок, виявлених проблем, заходів реагування та потреб, які залишаються невирішеними.

2.2. Забезпечити організаційні передумови для проведення зовнішнього незалежного аудиту даних ДРВ після визначення його правової рамки та сприяти публічному контролю за веденням Реєстру з боку політичних партій.

• Після ухвалення Верховною Радою правової рамки аудиту ЦВК має забезпечити організаційні, технічні та безпекові передумови для його проведення. Йдеться про підготовку знеособлених і агрегованих даних, визначення безпечних процедур доступу, взаємодію з аудиторами, забезпечення кібербезпеки, збереження цілісності даних Реєстру та подальше врахування результатів аудиту.
• За результатами аудиту ЦВК доцільно підготувати план реагування на виявлені проблеми із зазначенням того, які висновки можуть бути враховані до початку виборчого процесу, які потребують законодавчих змін, а які мають бути враховані у середньостроковій перспективі модернізації Реєстру.
• ЦВК доцільно оцінити практичну ефективність чинного механізму публічного контролю політичних партій за веденням ДРВ, передбаченого Законом України “Про Державний реєстр виборців” та Порядком доступу до відомостей Державного реєстру виборців представника політичної партії для здійснення нею публічного контролю за веденням Реєстру, затвердженим постановою ЦВК від 2 червня 2020 року № 95. Зокрема, варто з’ясувати, чи є доступ у режимі читання достатнім для виявлення типових проблем у даних Реєстру, чи забезпечує він реальну можливість політичних партій подавати обґрунтовані заяви до органів ведення ДРВ, а також чи не створює чинна модель надмірних бар’єрів для здійснення такого контролю з одночасним дотриманням вимог захисту персональних даних.

2.3. Розробити у 2026 році план заходів із реалізації Комунікаційної стратегії ЦВК з окремою частиною щодо актуалізації даних ДРВ.

• Оскільки Комунікаційну стратегію ЦВК на післявоєнних виборах схвалено постановою ЦВК від 23 грудня 2025 року № 70, наступним кроком має бути затвердження плану заходів з її реалізації, який міститиме окрему частину щодо ДРВ. Такий план не слід відкладати до офіційного початку виборчого процесу, оскільки інформування виборців про перевірку й оновлення даних у ДРВ є елементом завчасної підготовки до перших повоєнних виборів.
• Включити до плану заходів окрему частину щодо актуалізації даних ДРВ, яка має охоплювати перевірку виборцем власних даних у Реєстрі, зміну виборчої адреси, тимчасову зміну місця голосування, виправлення помилок у персональних даних, а також порядок дій для виборців, які проживають не за місцем реєстрації, мають досвід переміщення, повернулися до попереднього місця проживання, перебувають за кордоном або не можуть скористатися електронними сервісами.
• Структурувати план заходів за цільовими аудиторіями, типовими життєвими ситуаціями, каналами комунікації, строками й індикаторами. У межах цього плану передбачити підготовку уніфікованих роз’яснень про порядок дій виборця у типових ситуаціях, пов’язаних із перевіркою даних у ДРВ, зміною виборчої адреси, тимчасовою зміною місця голосування, перебуванням за кордоном або виявленням помилки у даних Реєстру.
• Диференціювати комунікацію за аудиторіями й каналами доступу до інформації. Окремі підходи доцільно передбачити для внутрішньо переміщених осіб, виборців за кордоном, молоді, старших виборців, мешканців сільської місцевості, виборців з інвалідністю, військовослужбовців, а також громадян, які проживають на тимчасово окупованих або наближених до лінії бойових дій територіях.
• Передбачити проактивне інформування виборців через персоналізовані й масові канали комунікації шляхом спонукання виборців до конкретної дії та кількісні показники ефективності: перевірити себе у Реєстрі, з’ясувати свою виборчу адресу, обрати належну процедуру або звернутися для виправлення даних. Для цього доцільно передбачити використання push-повідомлень у застосунку “Дія”, SMS-повідомлень, Особистого кабінету виборця, офіційних сайтів ЦВК і ДРВ, соціальних мереж ЦВК, соціальної реклами на телебаченні та рекламних щитах, локальних каналів органів місцевого самоврядування, ЦНАПів та інших фізичних точок контакту з виборцями.
• Використання мобільного застосунку “Дія” як каналу push-повідомлень необхідно розглядати насамперед як інструмент інформування і скерування виборця до належної процедури. У разі подальшого технічного і правового врегулювання “Дію” можна також дозволити використовувати для попереднього заповнення заяв або інтеграції з електронними сервісами ДРВ.

2.4. Передбачити моніторинг ефективності комунікації щодо ДРВ і регулярне коригування плану заходів.

• План заходів з реалізації Комунікаційної стратегії має містити індикатори ефективності комунікації щодо ДРВ. Серед таких індикаторів доцільно передбачити охоплення різних груп виборців, рівень зрозумілості та доступності повідомлень, кількість переходів до електронних сервісів ДРВ, кількість звернень щодо перевірки даних, зміни виборчої адреси й тимчасової зміни місця голосування, типові запитання виборців, регіональні відмінності та групи виборців, які залишаються недостатньо охопленими.
• Передбачити регулярне коригування плану заходів та інформаційних повідомлень залежно від результатів такого моніторингу.
• Моніторинг має оцінювати не лише формальне охоплення аудиторії, а й те, чи розуміють виборці різницю між процедурами, чи знають, куди звертатися, та чи мають різні групи виборців реальну можливість вчасно перевірити, уточнити або змінити свої виборчі дані.

2.5. Забезпечити методичну готовність суб’єктів, які консультуватимуть виборців щодо актуалізації виборчих даних.

• ЦВК має підготувати уніфіковані методичні матеріали для органів ведення ДРВ, ЦНАПів, органів місцевого самоврядування, членів виборчих комісій, центрів надання безоплатної правової допомоги, громадських організацій та інших суб’єктів, які можуть надавати виборцям первинні роз’яснення щодо перевірки й оновлення даних.
• Такі матеріали мають містити інформацію про єдині алгоритми консультування, короткі сценарії відповідей на типові запитання, розмежування зміни виборчої адреси, тимчасової зміни місця голосування та уточнення персональних даних, інструкції щодо перескерування виборця до належної процедури, алгоритми дій у разі технічного збою електронного сервісу або неможливості особистого звернення.
• У короткостроковій перспективі такі матеріали можуть бути підготовлені силами ЦВК та її Секретаріату. У середньостроковій перспективі системна навчальна робота має відбуватися із залученням Центру підготовки учасників виборчих процесів після створення належних умов для його функціонування як юридичної особи публічного права. Дорожня карта з питань функціонування демократичних інституцій передбачає забезпечення функціонування такого Центру як юридичної особи публічного права до IV кварталу 2027 року.  

3. Кабінету Міністрів України та центральним органам виконавчої влади

3.1. Забезпечити міжвідомчу координацію процесу актуалізації даних ДРВ.

• Уряд і відповідні ЦОВВ мають забезпечити готовність реєстрів та інформаційних систем до електронної інформаційної взаємодії з ДРВ, зокрема щодо відомостей про реєстрацію або декларування місця проживання, документи, громадянство, смерть, зміну персональних даних, консульський облік, статус ВПО та інші дані, які можуть мати значення для оновлення Реєстру.
• Передбачити належне ресурсне забезпечення заходів з актуалізації ДРВ. Кабінету Міністрів України доцільно передбачити фінансування заходів, пов’язаних із модернізацією електронних сервісів, кіберзахистом, захистом персональних даних, міжреєстровою взаємодією, підготовкою до зовнішнього аудиту ДРВ, комунікаційною кампанією та навчанням суб’єктів, які консультуватимуть виборців.

3.2. Забезпечити цифрову інтеграцію сервісів актуалізації виборчих даних із державними електронними сервісами.

• Забезпечити технічну взаємодію електронних сервісів ДРВ з державними цифровими платформами. Міністерству цифрової трансформації України спільно з ЦВК та іншими суб’єктами доцільно забезпечити технічні умови для узгодженого використання Особистого кабінету виборця, порталу “Дія”, застосунку “Дія” та інших державних електронних сервісів для інформування виборців, попереднього заповнення заяв, повідомлення про статус і результат розгляду звернень та перескерування виборця до належної процедури.
• Забезпечити доступність цифрових сервісів для різних груп виборців. Під час їх розроблення й тестування необхідно враховувати потреби старших виборців, осіб з інвалідністю, мешканців сільської місцевості, виборців із нижчим рівнем цифрових навичок та людей, які не мають стабільного доступу до інтернету.

4. Міністерству соціальної політики, сім’ї та єдності України

4.1. Забезпечити коректне використання даних про ВПО у процесі актуалізації ДРВ.

• Міністерству соціальної політики, сім’ї та єдності України спільно з ЦВК, Кабінетом Міністрів України та іншими уповноваженими суб’єктами доцільно опрацювати питання усунення правових і процедурних бар’єрів для системного використання даних про ВПО у процесі актуалізації ДРВ.
• Сприяти інформуванню ВПО та осіб із досвідом переміщення про порядок перевірки й оновлення виборчих даних. Міністерству доцільно використовувати власні канали комунікації, соціальні сервіси, взаємодію з органами соціального захисту, громадами та організаціями, які працюють з ВПО, для поширення уніфікованих роз’яснень ЦВК щодо перевірки даних у ДРВ, зміни виборчої адреси та тимчасової зміни місця голосування.

5. Органам ведення Державного реєстру виборців

5.1. Підготуватися до збільшення кількості звернень виборців щодо перевірки та оновлення даних.

• Органам ведення ДРВ доцільно завчасно оцінити власну кадрову й організаційну спроможність опрацьовувати очікувано більшу кількість звернень виборців щодо перевірки персональних даних, зміни виборчої адреси, тимчасової зміни місця голосування та виправлення помилок у Реєстрі.
• Органи ведення ДРВ повинні мати зрозумілі алгоритми дій у разі тимчасової недоступності електронних сервісів, технічних збоїв, перебоїв зв’язку або неможливості роботи окремих органів ведення Реєстру.

5.2. Забезпечити уніфіковане консультування виборців щодо процедур актуалізації виборчих даних.

• Виявити причини нерозуміння виборцями процедур ДРВ та адаптувати роз’яснення до типових потреб виборців. Органи ведення ДРВ мають не лише надавати виборцям інформацію про зміну виборчої адреси, тимчасову зміну місця голосування без зміни виборчої адреси, уточнення персональних даних і виправлення помилок у Реєстрі, а й фіксувати типові питання, помилки та труднощі, які виникають під час звернень. Це дозволить з’ясувати, чи існують проблеми зі складністю окремих процедур, недостатньою зрозумілістю термінології, різними життєвими ситуаціями виборців, цифровими бар’єрами або недостатньою якістю роз’яснень. На основі такої інформації роз’яснення мають бути адаптовані до потреб відповідних груп виборців та узгоджені з уніфікованими матеріалами ЦВК.
• Консультації для виборців мають надаватися на основі єдиних алгоритмів, типових відповідей і роз’яснень, підготовлених ЦВК, для сприяння єдності практики застосування процедур у різних регіонах.
• Органи ведення ДРВ мають забезпечити належну взаємодію з ЦНАПами та органами місцевого самоврядування, які можуть виконувати роль первинного каналу інформування або перескерування виборця до належної процедури.

6. Органам місцевого самоврядування, місцевим державним адміністраціям та ЦНАПам

6.1. Використовувати ЦНАПи як точки первинного інформування й перескерування виборців.

• Органам місцевого самоврядування, місцевим державним адміністраціям та утвореним ними ЦНАПам доцільно забезпечити наявність уніфікованих інформаційних матеріалів, підготовлених або погоджених ЦВК у межах реалізації Комунікаційної стратегії та відповідного плану заходів, щодо перевірки даних у ДРВ, зміни виборчої адреси, тимчасової зміни місця голосування та виправлення помилок.
• ЦНАПи й органи місцевого самоврядування мають бути залучені як майданчики первинного інформування, консультування, технічного супроводу звернень або перескерування виборця до належної процедури — в межах повноважень, прямо визначених законом чи підзаконним регулюванням.
• Забезпечити доступність консультацій для виборців із нижчим рівнем цифрової грамотності. ЦНАПи та органи місцевого самоврядування мають бути особливо важливими для старших виборців, мешканців сільської місцевості, людей з інвалідністю, маломобільних людей та виборців, які не можуть самостійно скористатися електронними сервісами.

6.2. Сприяти локальній комунікації щодо перевірки та оновлення виборчих даних.

• Органам місцевого самоврядування доцільно використовувати офіційні сайти громад, сторінки у соціальних мережах, місцеві медіа, оголошення у ЦНАПах, старостатах, закладах соціальної інфраструктури й інші локальні канали для поширення уніфікованих повідомлень ЦВК про перевірку та оновлення виборчих даних. Така локальна комунікація має бути елементом єдиної інформаційної кампанії, передбаченої планом заходів з реалізації Комунікаційної стратегії.
• Комунікація має окремо охоплювати виборців, які проживають не за місцем реєстрації, мають досвід переміщення, повернулися до попереднього місця проживання, перебувають у сільській місцевості або не мають доступу до електронних сервісів.
• ОМС, місцеві державні адміністрації та ЦНАПи мають сприяти виявленню типових проблем у розумінні процедур, найбільш поширених запитань виборців і груп, які потребують додаткового інформування, без доступу до персональних виборчих даних або втручання у повноваження органів ведення ДРВ. Таку знеособлену інформацію необхідно передавати органам ведення ДРВ і ЦВК для коригування повідомлень, каналів комунікації та методичних матеріалів у межах реалізації Комунікаційної стратегії ЦВК.

7. Профільним громадським організаціям

7.1. Сприяти незалежному моніторингу доступності процедур актуалізації виборчих даних.

• Проводити незалежний моніторинг того, чи мають різні групи виборців реальну можливість вчасно перевірити, уточнити або змінити свої виборчі дані. Особливу увагу слід приділити внутрішньо переміщеним особам, виборцям, які проживають не за місцем реєстрації, виборцям старшого віку, мешканцям сільської місцевості, виборцям за кордоном, людям з інвалідністю та громадянам із нижчим рівнем цифрової грамотності. Предметом такого моніторингу має бути не лише формальна наявність процедур, а й те, чи розуміють виборці різницю між зміною виборчої адреси, тимчасовою зміною місця голосування без зміни виборчої адреси, уточненням персональних даних і виправленням помилок у Реєстрі. Результати такого моніторингу можуть бути використані для надання ЦВК, органам ведення ДРВ, органам місцевого самоврядування й ЦНАПам пропозицій щодо уточнення роз’яснень, покращення сервісів і усунення бар’єрів.
• Громадські організації можуть проводити незалежну експертизу проєктів законів, підзаконних актів, методичних матеріалів і процедур, пов’язаних з актуалізацією ДРВ. Особливу увагу слід приділяти відповідності таких рішень принципам правової визначеності, недискримінації, пропорційності, захисту персональних даних, доступності процедур та ефективного засобу правового захисту.
• Громадські організації, які працюють із ВПО, виборцями за кордоном, людьми старшого віку, людьми з інвалідністю, мешканцями сільських територій або іншими групами виборців, можуть збирати і передавати ЦВК знеособлену інформацію про типові запитання, бар’єри, випадки нерозуміння процедур та проблеми з доступом до електронних або альтернативних способів звернення.

7.2. Долучатися до просвіти виборців щодо перевірки та оновлення виборчих даних.

• Громадські організації можуть долучатися до поширення уніфікованих роз’яснень ЦВК щодо перевірки даних у ДРВ, зміни виборчої адреси, тимчасової зміни місця голосування та виправлення помилок. Таке інформування має бути узгодженим із Комунікаційною стратегією ЦВК та планом заходів із її реалізації, щоб уникнути фрагментарних або суперечливих повідомлень.
• Просвітницькі матеріали доцільно адаптувати для виборців, які мають різні життєві ситуації та різний рівень доступу до цифрових сервісів. Окремі формати варто передбачити для ВПО, виборців за кордоном, молоді, старших виборців, мешканців сільської місцевості, людей з інвалідністю та виборців, які фактично проживають не за місцем реєстрації.
• Громадські організації можуть доповнювати загальнонаціональну комунікацію локальними кампаніями, консультаціями, публічними заходами, онлайн-інструкціями, гарячими лініями, інформаційними матеріалами простою мовою та в доступних для людей з інвалідністю форматах.

8. Політичним партіям

8.1. Посилити спроможність політичних партій щодо публічного контролю за веденням ДРВ.

• Підготувати уповноважених представників партій до здійснення публічного контролю за веденням ДРВ. Політичним партіям, які, відповідно до закону, мають право здійснювати публічний контроль за веденням ДРВ, доцільно завчасно підготувати уповноважених представників до роботи з даними Реєстру. Така підготовка має охоплювати порядок доступу до відомостей ДРВ, межі використання отриманої інформації, процедури звернення до органів ведення Реєстру в разі виявлення помилок або порушень, а також вимоги щодо захисту персональних даних.
• Використовувати результати перевірки даних Реєстру лише через передбачені законом процедури реагування та з дотриманням вимог захисту персональних даних. У разі виявлення можливого невключення виборця до Реєстру, неправомірного або кратного включення особи до ДРВ, помилок у персональних даних виборців чи інших порушень порядку ведення ДРВ політичні партії мають звертатися до відповідного органу ведення ДРВ у порядку, передбаченому законом. Така діяльність має бути спрямована на виправлення помилок у Реєстрі та підвищення якості списків виборців, а не на політичну дискредитацію ДРВ без належного фактичного обґрунтування.

8.2. Долучатися до просвіти виборців щодо перевірки та оновлення виборчих даних.

• Поширювати офіційні уніфіковані роз’яснення щодо процедур ДРВ. Політичні партії можуть сприяти поширенню офіційних роз’яснень ЦВК щодо перевірки даних у ДРВ, зміни виборчої адреси, тимчасової зміни місця голосування без зміни виборчої адреси, уточнення персональних даних та виправлення помилок у Реєстрі. Така просвітницька діяльність має ґрунтуватися на уніфікованих повідомленнях ЦВК і не повинна створювати альтернативного або політично забарвленого тлумачення процедур.
• Інформувати виборців про необхідність завчасно перевірити свої дані в ДРВ. Партії можуть використовувати власні канали комунікації для нагадування виборцям про необхідність перевірити себе у Реєстрі, з’ясувати свою виборчу адресу, визначити належну процедуру залежно від життєвої ситуації та вчасно звернутися для виправлення помилок або оновлення даних.

9. Міжнародним партнерам, представництвам іноземних держав та міжнародним організаціям

9.1. Надати фінансову, технічну або експертну допомогу ЦВК в підготовці до актуалізації даних ДРВ та проведення зовнішнього незалежного аудиту.

• У межах міжнародної підтримки демократичних процесів та підготовки перших повоєнних виборів пріоритетне значення має надання ЦВК фінансової, технічної або експертної допомоги з питань актуалізації даних ДРВ, модернізації АІКС ДРВ, кіберзахисту, захисту персональних даних і підготовки до зовнішнього незалежного аудиту.

• Оскільки у звіті Європейської комісії в межах Пакета розширення ЄС за 2025 рік аудит та оновлення ДРВ визначені серед найбільш актуальних питань підготовки перших повоєнних виборів, пріоритетною є міжнародна експертна підтримка розроблення методології аудиту, критеріїв незалежності суб’єктів аудиту, стандартів доступу до даних, гарантій захисту персональних даних, кібербезпекових протоколів і механізмів реагування на результати аудиту.

9.2. Надати фінансову, технічну або експертну допомогу для реалізації інформаційної кампанії щодо перевірки й оновлення виборчих даних.

• З огляду на масштаб і складність підготовки перших повоєнних виборів, а також обмеженість фінансових ресурсів держави для реалізації всього комплексу підготовчих заходів, міжнародна фінансова, технічна або експертна допомога має посилювати спроможність ЦВК забезпечити системну й послідовну комунікацію з виборцями щодо ДРВ. Таку допомогу можна було б спрямовувати на поширення єдиних повідомлень ЦВК у межах плану заходів з реалізації Комунікаційної стратегії, що охоплюватиме інформаційні матеріали, соціальну рекламу, доступні формати для людей з інвалідністю, а також матеріали для ЦНАПів, громад, старостатів, місцевих медіа, громадських організацій і соціальних служб.

9.3. Надати фінансову, технічну або експертну підтримку для навчання суб’єктів, які консультуватимуть виборців щодо процедур ДРВ.

• З огляду на масштаб майбутньої взаємодії з виборцями та необхідність однакового застосування процедур ДРВ, така допомога має бути спрямована на розроблення навчальних модулів, інструкцій, практичних кейсів, онлайн-курсів і матеріалів для органів ведення ДРВ, ЦНАПів, органів місцевого самоврядування, членів виборчих комісій, громадських організацій та інших суб’єктів, які консультуватимуть виборців.
• Після створення належних інституційних умов для функціонування Центру підготовки учасників виборчих процесів як юридичної особи публічного права розроблення навчальних стандартів, підготовка тренерів, створення онлайн-платформи, технічне оснащення та оцінювання результатів навчання потребуватиме міжнародного сприяння.

Основні знахідки

Масштаби міграції та їхні наслідки 

• Чверть населення України (25%) має досвід переміщення, але мобільність в Україні — це переважно не часті переїзди, а разові (передусім вимушені) переміщення. 88% респондентів із досвідом міграції змінювали місце проживання 1–2 рази. 

• Внутрішня міграція суттєво зросла після початку повномасштабної війни. Більшість респондентів із досвідом міграції (71,5%) зазначили, що їхнє останнє переміщення відбулося після 24 лютого 2022 року. Загалом щонайменше 17,3% дорослого населення змінили місце проживання у цей період.
• 13% переміщених мають досвід виїзду за кордон і повернення в Україну, а 5,1% від загальної кількості опитаних повернулися з-за кордону після 2022 року. 
• Найбільш мобільною є молодь 18–35 років (серед цієї групи 29,3% мають досвід переміщення), тоді як серед людей віком від 60 років відповідний показник становить 20,8%. Водночас характер мобільності змінився: якщо до 2014 року більш мобільними були чоловіки (79,3% від загальної кількості останніх переміщень у цей період), то після 2022 року — жінки (58,8% від загальної кількості останніх переміщень у цей період). 
• Близько 70% переміщень серед тих, хто має такий досвід (25% від усіх опитаних), є вимушеними, особливо серед мешканців Сходу. При цьому 61% людей з досвідом міграції змінюють область проживання (33% — у віддалені області, 28% — у сусідні). Переміщення після 24 лютого 2022 року найчастіше спрямовані до міст (76%), зокрема обласних центрів. 
• Проблема актуальності Державного реєстру виборців полягає не у відсутності даних, а в їх масовій неактуальності: майже 30% населення живе не за місцем реєстрації (28,5% серед тих, хто має реєстрацію). Серед громадян, що мають досвід переміщення, 56,7% не живуть за місцем реєстрації, а серед тих, хто переїхав після 2022 року, — вже 76,5%. 
• Серед громадян, у яких наразі збігається місце проживання і реєстрації, 6,7% планують змінити місце проживання, а ще 5,1% не визначилися. Серед тих, хто вже живе не за місцем реєстрації, потенціал подальшої мобільності є вищим — 17,1%.
• Найбільший розрив між фактичним місцем проживання та місцем реєстрації формують молоді, економічно активні мешканці великих міст: понад 40% молоді (18–35 років) і до 45% жителів Києва не проживають за місцем реєстрації, причому ця частка зростає серед більш забезпечених груп. 
• Державні реєстри повністю не відображають реальної мобільності: серед тих, хто перемістився після початку повномасштабного вторгнення, офіційний статус ВПО мають лише 44,7% громадян. 
• Попри масштаб мобільності, більшість переміщених (81%) вже вважають своє поточне місце проживання основним. Із них 62,4% інтегрувалися у нових громадах, а 37,6% повернулися до попереднього місця проживання. Водночас 18% переміщених зазначають, що не вважають своє теперішнє місце проживання постійним. Серед цієї групи 72% планують повернення.

Передумови повернення

• Повернення не є автоматичним процесом навіть після завершення війни. Воно залежить від одночасного виконання кількох умов, тому його масштаби можуть бути меншими за очікування.
• Безпека є ключовою умовою повернення переміщених громадян: близько 40% опитаних, які мають досвід мігрпереміщення, назвали її єдиним фактором. Також повернення дуже часто не розглядають без припинення обстрілів та базового відчуття фізичної безпеки — 66% (серед респондентів, які обрали фактор “безпека”) пов’язують повернення зі зменшенням інтенсивності обстрілів. 
• У регіонах, які найбільше зазнали бойових дій, безпека є визначальною умовою повернення: на Сході 55,1% респондентів із досвідом переміщення прямо пов’язують повернення з безпековими факторами. Натомість на Півдні найбільша частка громадян (39,4%) не може визначити умови повернення 
• Чверть громадян із досвідом переміщення (25,7%) не пов’язують повернення з жодним із факторів — для них це наразі неактуальний сценарій. Відповідно, навіть у випадку покращення умов частина населення може не повернутися. Водночас рішення про повернення формується не лише на основі безпекової ситуації — вагому роль відіграють також сімейні обставини, дохід і житлові умови. 
• Економічні фактори міграції передусім стосуються роботи: 64,1% (серед переміщених респондентів, які обрали економічні фактори) орієнтувалися на отримання пропозиції працевлаштування. Натомість сімейні обставини відіграють різну роль залежно від віку: для старших (від 60 років) вони є одним із ключових чинників (до 28,2% людей старшого покоління обрали фактор сімейних обставин), а для молодших (18–35 років) — другорядні. 
• Житловий фактор критично пов’язаний із наявністю базових умов для життя. Наявність або відновлення житла є важливою, але недостатньою умовою без забезпечення стабільного доступу до електро-, тепло- і водопостачання, які мають подібне значення для прийняття рішення про повернення. 

Чинники, що зумовлюють міграцію

• Переміщення переважно є реакцією на ризики і втрату базових умов для життя, а не результатом планування. На відміну від повернення, яке є складним і відкладеним рішенням, переїзд — це часто швидка відповідь на загрозу або пошук кращих можливостей.

• Безпека є безумовно домінантним фактором переміщення: понад половина (51,5%) респондентів, що мають населений пункт, який вважають основним, називають її єдиною причиною для переїзду. Однак громадяни реагують не лише на обстріли, а й на ризик окупації — 67,7% (серед респондентів, які обрали безпековий фактор) вважають саме цей чинник ключовим.
• Економічні фактори є причиною переїзду для 16,4% опитаних, що мають населений пункт, який вважають основним, сімейні обставини — 12,8%, медичні послуги — 6,3%, житлові умови — 5,3%.
• Майже третина (28–30%) громадян, що мають населений пункт, який вважають основним, не пов’язують переїзд із жодним фактором. Молодь (18–35 років) значно чутливіша до безпекових і економічних факторів, а старші люди (від 60 років) частіше взагалі не розглядають переїзд — 46,1%.
• Серед економічних причин для переїзду ключову роль відіграє не загальний стан економіки, а наявність конкретних можливостей — працевлаштування (55,4% опитаних, для яких ключовими є економічні фактори) або вже знайдена робота (43,8%).
• Освітня мобільність вузько сегментована і прив’язана до життєвих подій. Переїзд відбувається не заради “кращої освіти загалом”, а через конкретні тригери — вступ або навчання дітей. 
• Натомість серед сімейних обставин ключовими є догляд за близькими (49,9%) і возз’єднання з родиною (43,6%). 
• З-поміж житлових факторів до переїзду найчастіше можуть спонукати руйнування житла (45,2%) і пошук кращих умов (46,8%) або доступності (38,9%). Важливу роль відіграє також наявність базових послуг (тепло-, електро-, водопостачання).
• Медичні причини переїзду не є масовими, але вони критичні для окремих груп: переїзд у цих випадках зумовлений потребою в конкретному лікуванні (69,8%), а не загальним рівнем медицини.

Очікувана динаміка переміщень

• Більшість громадян (83,7% від опитаних, що мають населений пункт, який вважають основним) не планують змінювати місце проживання всередині країни, тоді як чіткий або ймовірний намір переїхати мають лише 9,8%. 

• Навіть серед тих, хто допускає переїзд, рішення залишається невизначеним у часі: 80,6% не можуть назвати конкретні строки. 
• Безпека залишається фоновим фактором для всіх груп, але не завжди перетворюється на намір переїхати. Її називають майже однаково часто і ті, хто планує переїзд, і ті, хто його не планує — понад 52% в обох групах.
• Для потенційно мобільних громадян помітно зростає роль доходу, сімейних обставин і житлових умов. Можливість отримувати дохід як чинник для міграції називають 15,2% серед тих, хто планує переїзд, проти 5,9% серед тих, хто не планує.
• Портрет потенційно мобільної групи: переважно чоловіки, люди віком 36–59 років, мешканці Центру/Півдня та сільської місцевості. Натомість старші люди та мешканці обласних центрів частіше орієнтовані на осілість.
• Потенційна мобільність не має одного напрямку: 30,1% серед тих, хто планує переїзд (тобто близько 3% від усіх респондентів), розглядають виїзд за кордон, але більшість усе ж орієнтується на переміщення в межах України.

Обізнаність про Державний реєстр виборців та досвід зміни місця голосування 

• Загальна обізнаність про Державний реєстр виборців не переходить у практичне розуміння процедур реалізації виборчих прав. Громадяни часто плутають зміну виборчої адреси з тимчасовою зміною місця голосування і не знають, як ці процедури реалізуються на практиці. Показово, що лише один респондент із понад 2 тисяч, які взяли участь в опитуванні, зміг правильно визначити всі необхідні дії для реалізації відповідних процедур у ДРВ.

• Низький рівень обізнаності частково пояснюється тривалою відсутністю виборчих процесів у країні, а також відносною новизною окремих механізмів. Зокрема, процедура зміни виборчої адреси була запроваджена незадовго до місцевих виборів 2020 року і не стала поширеною практикою — нею скористалися близько 100 тис. виборців із понад 35 млн.
• 54,8% опитаних чули про Державний реєстр виборців, тоді як майже 40% не мають про нього уявлення. Така обізнаність суттєво залежить від віку, освіти та регіону: молодь (до 48,1% не знають про ДРВ), мешканці Півдня і Сходу, а також люди з нижчим рівнем освіти значно менш поінформовані.
• Лише 31,3% опитаних обирають механізм тимчасової зміни місця голосування в запропонованій респондентам ситуації: як проголосувати, якщо виборець тимчасово перебуває не за місцем реєстрації у день голосування. Водночас значна частина опитаних або повернулися б до місця реєстрації (25,9%), щоб проголосувати, або пропустили б голосування (14,9%). Ще 18,2% не визначилися з відповіддю.
• Разом з тим, серед способів тимчасової зміни місця голосування, які називали респонденти, найчастіше фігурували “Дія” (65,8%) або ЦНАП, тоді як реальні канали (сайт ДРВ, відділи ведення Реєстру) називали значно рідше.
• Механізм зміни виборчої адреси не зрозумілий громадянам: лише 6,8% правильно визначають його суть як постійну зміну місця голосування, а більшість (50,8%) плутає його з тимчасовою зміною місця голосування або навіть із “пропискою” (11,5%).
• Розуміння процедур зміни місця голосування і виборчої адреси напряму пов’язане з готовністю оновлювати свої дані в ДРВ. Серед тих, хто правильно розуміє, як проголосувати не за місцем своєї реєстрації (31,3% опитаних), готовність оновлювати дані сягає до 90%, а серед тих, хто вважає, що їм доведеться пропустити голосування, — лише 56,2%. Майбутні інформаційні кампанії мають бути спрямовані не лише на підвищення впізнаваності Реєстру, а й на пояснення конкретних механізмів та сценаріїв дій.
• Досвід зміни місця голосування має відносно помітна частка громадян — 19,7%, хоча переважна більшість (78,5%) ніколи не користувалася цією процедурою. У тих, хто мав такий досвід, процедура здебільшого не створювала труднощів: 84,1% не стикалися з проблемами, і лише 10,7% повідомили про складнощі. 
• Бар’єри до реалізації процедури зміни місця голосування переважно не технічні, а інформаційно-організаційні. Найчастіше йдеться про нестачу інформації (документи, куди звертатися), обмежену можливість особистого звернення та складність онлайн-процедур. Часто також називали значні черги та труднощі з включенням до списків. 
• 53,1% дорослого населення не прогнозують жодних труднощів у процесі зміни місця голосування на повоєнних виборах. Однак серед тих, хто очікує труднощі, знову домінують інформаційні й організаційні бар’єри: необізнаність (19,8%), ризик не встигнути (8,7%), відсутність електронного підпису (8,4%) або можливості особисто звернутися у відповідний орган (14,4%).

Наміри громадян щодо оновлення виборчих даних

• Більш як половина громадян самостійно готові актуалізувати свої дані в ДРВ: 58,3% планують перевірити місце голосування у випадку оголошення виборів, а 41,7% не мають такого наміру. 

• Готовність оновлювати дані у великих містах значно вища (понад 60% у Києві й обласних центрах), тоді як у сільській місцевості більшість (53,2%) не планує перевіряти свої дані. 
• Обізнаність і довіра напряму впливають на поведінку: серед тих, хто чув про ДРВ, готовність перевіряти дані становить 64,1%, а серед необізнаних — лише 51,9%. Аналогічно, зі зростанням довіри до Реєстру зростає і готовність до дій.
• Найбільш ефективним стимулом є проактивні дії з боку держави: у разі звернення держави до громадян щодо необхідності оновити або перевірити своє місце голосування кількість “активних” зростає до 77,4%, натомість тих, хто не готовий самостійно перевіряти дані, — зменшується майже вдвічі. 
• Готовність до оновлення даних за умови проведення комунікаційної кампанії вища серед людей віком 18–59 років (понад 80%), людей із вищою освітою (83,8%) та обізнаних про ДРВ (81,4%). Серед тих, хто мав досвід переїзду, така готовність становить 83,7% проти 76% серед решти опитаних. Водночас ті, хто мають досвід переміщення після 2022 року, демонструють нижчу готовність оновлювати дані за зверненням держави (69,1%). 
• Найзручнішим серед каналів для зміни місця голосування є застосунок “Дія”: його обрали 76,6% серед тих, хто готовий оновити дані за зверненням держави. Інші канали суттєво поступаються за популярністю: ЦНАП — 17,3%, ОМС — 12,3%, сайт ДРВ — 11%, відділення пошти — 7%, відділи ведення ДРВ — 3,7%. 
• Запит на цифрові інструменти особливо виражений серед молоді: 91,2% респондентів віком 18–35 років обирають “Дію” як основний канал взаємодії, а серед осіб від 60 років — лише 49,4%. У старших вікових груп зберігається запит на офлайн-сервіси: 27,3% респондентів віком від 60 років вважають зручним звернення до органів місцевого самоврядування, тоді як серед молоді цей показник мінімальний.
• “Дія” є основним каналом взаємодії з виборцями і має значний потенціал для масштабування (з огляду на ~24 млн користувачів), але не може бути єдиним рішенням. Ефективна політика актуалізації даних потребує поєднання цифрових та офлайн-інструментів, щоб уникнути виключення певних груп населення. 
• Серед тих, хто не готовий оновлювати дані, превалюють не лише практичні, а й ціннісні бар’єри. Найпоширенішими причинами є недовіра до держави (22,3%) і занепокоєння щодо захисту персональних даних (21,9%). Ще частина (15,5%) прямо вказує на небажання брати участь у виборах. 
• Неготовність оновити місце голосування аргументують й інформаційними бар’єрами: 11,2% з-поміж тих, хто не готові оновлювати дані, не розуміють, як це зробити, а ще 8,6% вважають цю процедуру надто затратною за часом.
• Бар’єри до реалізації процедури зміни місця голосування суттєво відрізняються залежно від віку:
  • старші люди частіше очікують на інформаційні труднощі (до 15,1% не розуміють процедури);
  • молодь частіше говорить про поведінкові обмеження — брак часу (18,8%) та небажання брати участь у виборах (24,3%);
  • економічно активна група (36–59 років) найбільше не довіряє державі (29%).
• Готовність оновлювати дані залежить від поєднання довіри, обізнаності й розуміння процедур. Частина перешкод є комунікаційними і можуть бути зменшені через пояснення доступності процедур та захищеності процесу.

Сприйняття автоматичного оновлення місця голосування для окремих груп виборців (ВПО)

• Ідея централізованої зміни місця голосування внутрішньо переміщених осіб відповідно до адреси, вказаній у довідці ВПО, залишається чутливим питанням. 

• Підтримка автоматичного оновлення даних є дуже високою — понад 84% серед “контрольної” групи респондентів позитивно оцінюють цю ідею, — але різко знижується у випадку згадки про ризик хибного визначення місця голосування: в такому разі лише 42,1% позитивно ставляться до цієї можливості, а більшість (57,9%) оцінюють автоматичне оновлення даних негативно (серед групи респондентів, якій повідомили про ризики такої процедури).
• Ставлення громадян до автоматичного оновлення даних є умовним і залежить від довіри до точності даних. Ризик помилки у визначенні місця голосування є значно більш вагомим фактором, ніж зручність чи економія часу. Дані про місце проживання ВПО не завжди відображають їхнє фактичне місце перебування, що створює ризик некоректного централізованого оновлення.
• Автоматичне оновлення даних може бути ефективним інструментом лише за умов прозорості процедур, зрозумілої комунікації та наявності механізмів громадського контролю. 

Довіра до Державного реєстру виборців

• Загальний рівень довіри до ДРВ можна схарактеризувати як помірний: 22,7% опитаних мають високий рівень довіри до цього органу, 37,5% — низький, а найбільша група — 39,8% — займає середню позицію. Медіанне значення індексу довіри ближче до позиції “скоріше довіряю”, ніж до чітко вираженої впевненості.

• Саме такий рівень довіри пояснює чутливість до ризиків (наприклад, у випадку централізованого оновлення даних). Будь-які сумніви в точності інформації можуть швидко знижувати підтримку.
• Довіра до ДРВ суттєво відрізняється між соціально-демографічними групами: вона вища серед мешканців сільської місцевості (31,9% цілком довіряють) і нижча у великих містах, де частка скептиків сягає близько 40%. Люди з вищою освітою рідше демонструють високу довіру до ДРВ (14,9%) і частіше займають стриману позицію. У регіональному розрізі на Півдні довіра до ДРВ вища, на Заході частіше фіксується низький рівень довіри, у Центрі й на Сході переважає невизначеність.

Медіаспоживання виборців

• Комунікація щодо актуалізації ДРВ має бути багатоканальною: цифрові інструменти (насамперед “Дія”, соцмережі, месенджери) повинні поєднуватися з офлайн-каналами, щоб охопити всі групи населення. 

• Цифрові канали безумовно домінують: 77,4% опитаних отримують інформацію через соцмережі й месенджери, що в рази перевищує всі інші джерела. Телебачення (24,1%), онлайн-медіа (23,1%) й міжособистісні контакти (20,6%) суттєво поступаються. Молодь майже повністю споживає інформацію онлайн (до 87,9%), а старші групи значно більше покладаються на телебачення (до 50,8%). 
• У розрізі соціальних мереж Telegram залишається найпопулярнішим каналом інформаційного охоплення (62,3% респондентів). 
• Хоча 34,5% опитаних довіряють соцмережам, майже стільки ж (32,4%) не довіряють жодному джерелу. 
• ЦВК має найвищий рівень довіри у питаннях виборів (32,6%). Водночас громадські організації (14,8% — всі разом, без зазначення назви організації) можуть бути додатковим каналом, особливо для підвищення довіри.
• Комунікація не може бути лише централізованою, адже 56,6% громадян однаково споживають національні й локальні джерела, що вимагає поєднання цих рівнів.
• Найбільший запит виборців — на практичну інформацію, а не лише політичний контент: де і як голосувати (43,6%), як перевірити себе у списках (24,2%), як змінити місце голосування (12,9%).
• Найзручнішим каналом отримання офіційної інформації є “Дія” (45,2%). Серед тих, хто готовий оновлювати дані у ДРВ, її як канал комунікації обрали 56,7%, серед неготових — лише 14,2%. Натомість офлайн-канали залишаються критично важливими для старших і менш цифровізованих груп населення (для них важливі телебачення, місцева влада, ЦНАП, SMS-інформування).

Опис результатів дослідження

Переміщення населення 

Масштаби та соціально-демографічні характеристики мобільності 

Мобільність населення є комплексною характеристикою суспільства, яка дозволяє оцінити розвиток людського потенціалу, економічні процеси та соціальні зміни. У контексті ДРВ вона набуває додаткової ваги з огляду на принцип його функціонування. Оскільки виборча адреса визначається за місцем реєстрації громадянина (якщо він самостійно не змінив її), висока мобільність створює додаткове навантаження на систему та знижує актуальність даних у разі, якщо громадяни не оновлюють місце реєстрації після переміщення.

Результати соціологічного опитування свідчать, що значна частка населення України має досвід переміщення, однак для більшості цей досвід обмежений за кількістю переїздів. Загалом чверть (25%) респондентів, що мають населений пункт, який вважають своїм основним місцем проживання, мали досвід переміщення до іншого населеного пункту або за кордон на тривалий чи невизначений час. Серед них переважна більшість переїжджали один раз (68%) або двічі (20%).

Досвід переміщення населення (n=1823)

Кількість переміщень (n=462)

У розрізі макрорегіонів (за поточним місцем проживання) найбільше респондентів, які змінювали місце проживання, зафіксовано в східних регіонах — 40,6%. У південних областях цей показник становить 26,1%, у центральних — 22,8%, західних — 14,7%.

Окремо варто відзначити роль соціально-економічних факторів. Респонденти, чиї домогосподарства мають фінансові заощадження, частіше мають досвід переміщення (31,4%) порівняно з тими, хто не має заощаджень (23,1%). 

Досвід переміщення відносно рівномірний за статтю: серед чоловіків він становить 27,3%, серед жінок — 23,7%. Натомість віковий фактор більш значущий: молодші респонденти (18–35 років) частіше мають досвід переміщення (29,3%), ніж люди старшого віку — 26,2% серед опитаних віком 36–59 років та 20,8% серед старших за 60 років. 

Згідно зі звітом Міжнародної організації з міграції за 2021 рік, до початку повномасштабної війни щороку понад пів мільйона громадян України, що становить приблизно 1–1,5% населення, змінювали місце проживання. Однак цей показник враховує лише офіційно зареєстровані переміщення й не охоплює неформальної мобільності.

Крім того, після початку агресії РФ у 2014 році й тимчасової окупації частини території України сформувався окремий сегмент вимушеної мобільності. Офіційна кількість внутрішньо переміщених осіб станом на 2021 рік становила близько 1,5 млн. 

Трансформація мобільності внаслідок війни 

Опитування показує, що 28% українців здійснили свій останній переїзд до 24 лютого 2022 року, що в перерахунку на все поточне населення становить близько 7%. Серед них 13% перемістилися до 2014 року, а 15% — у період між 2014 роком і початком повномасштабного вторгнення.

Оскільки цей показник враховує лише останнє переміщення респондентів, до цієї категорії не потрапляють люди, які переміщувалися після 2014 року, а згодом повторно переїхали після 24 лютого 2022 року. З огляду на масштаби внутрішньої міграції після 2014 року, частка громадян із досвідом довоєнної мобільності може бути недооціненою.

Після 2022 року інтенсивність переміщень суттєво зросла: 71,5% із-поміж тих, хто має досвід міграції, зазначили, що їхній останній переїзд відбувся після початку повномасштабного вторгнення. Додатково варто зазначити, що 17,3% від усіх респондентів не проживали в населеному пункті, де вони мешкають зараз, до 24 лютого 2022 року, що підтверджує значний масштаб міграції після початку повномасштабної війни. 

Серед тих, хто має досвід переміщення, 70% мешкають у поточному місці проживання до 4 років, тобто протягом періоду повномасштабного вторгнення: з них 15% перебувають там менш як рік, а 55% — від 1 до 4 років.

Період останнього переміщення (n=462)

Мобільність в Україні значною мірою вимушена. Близько 70% респондентів із досвідом міграції описали свій останній переїзд як повністю або скоріше вимушений. Серед них найбільшу частку становлять мешканці східних регіонів (41,1%).

Вимушене переміщення (зумовлене безпековими факторами, зокрема війною) значною мірою пов’язане з соціальною вразливістю. Серед тих, хто переїжджав вимушено, майже половину становлять опитані з низьким матеріальним становищем (45,9%), а серед добровільних переміщень (зокрема з економічних чи особистих причин) частка таких респондентів суттєво нижча (23,7%). Аналогічна тенденція простежується і щодо фінансових заощаджень: 67,3% тих, хто переїжджав вимушено, не мають заощаджень, тоді як серед респондентів, які переїжджали добровільно, переважають люди, які їх мають (60%).

Серед тих, чий останній переїзд відбувся до 2014 року, переважають чоловіки (79,3%). Натомість після початку повномасштабної війни більшість переміщених становлять жінки (58,8%). Це можна пояснити зміною характеру мобільності — від економічно зумовленої, до вимушеної, пов’язаної з переміщенням сімей. 

Віковий розподіл суттєво не відрізняється між хронологічними періодами, хоча серед останніх переміщень дещо зростає частка молодших респондентів (34,3%). Водночас переміщення після 2022 року частіше спрямовані на проживання у містах (76%), зокрема обласних центрах, що, ймовірно, можна пояснити орієнтацією на населені пункти з кращим доступом до інфраструктури, послуг та можливостей зайнятості. 

Географія мобільності 

Більшість переміщень відбувалися до населених пунктів, значно віддалених від попереднього місця проживання опитаних. Найбільша частка респондентів із досвідом міграції (33%) переїхали до інших, не сусідніх областей України. Ще 28% перемістилися до сусідньої області, а 25% — у межах своєї області. Крім того, 13% громадян із досвідом переміщення виїжджали за кордон і згодом повернулися в Україну.

Водночас відсоток респондентів, які перебували за кордоном після початку повномасштабного вторгнення і згодом повернулися в Україну, становить 5,1% від загальної кількості опитаних.

Географія переміщень (n=462)

Географія мобільності безпосередньо впливає на забезпечення виборчих прав громадян. Якщо переміщення в межах однієї області має обмежений вплив на можливість виборця реалізувати своє право голосу, то переміщення до іншої області або за кордон створює суттєвий розрив між фактичним місцем проживання виборця та його виборчою адресою, що потребує активних дій для актуалізації даних.

Розбіжність між місцем реєстрації та місцем фактичного проживання 

Найбільший ризик для актуальності даних Державного реєстру виборців становить розбіжність між місцем реєстрації та фактичним місцем проживання громадян, оскільки саме реєстрація є ключовою підставою для визначення виборчої адреси. За результатами опитування, 97,1% респондентів мають зареєстроване місце проживання. Цей показник практично універсальний для всіх соціальних груп. 

Зокрема, частка тих, хто має “прописку”, зростає з віком — від 93,9% серед молодших респондентів до понад 99% серед осіб віком від 60 років. Регіональні відмінності також є мінімальними, хоча на Півдні зареєстроване місце проживання мають дещо менше — 94,7% респондентів.

Водночас серед тих, хто має місце реєстрації, 28,5% не проживають за цією адресою. Тобто майже третина наявного населення України фактично проживає не за місцем своєї реєстрації. 

Наявність зареєстрованого місця проживання (n=2000)

Відповідність місця проживання та реєстрації (n=1938)

Ця розбіжність суттєво залежить від соціально-демографічних характеристик. Найбільш вираженою вона є серед молодших респондентів: якщо серед опитаних віком від 60 років лише близько 16% проживають не за місцем реєстрації, то серед молоді (18–35 років) цей показник перевищує 40%. 

Відмінності також простежуються залежно від типу населеного пункту. Найбільший розрив фіксується у великих містах, зокрема у Києві, де майже кожен другий мешканець проживає не за місцем реєстрації. Натомість у сільській місцевості така ситуація значно менш поширена — не за місцем реєстрації живе кожен п’ятий. 

Розбіжність між місцем проживання і місцем реєстрації: вікові й територіальні відмінності (n=1920)

Серед забезпечених респондентів частка тих, хто проживає не за місцем реєстрації, суттєво вища (близько 40%), ніж серед менш забезпечених груп. 

Розбіжність між місцем реєстрації та місцем проживання суттєво зростає серед мобільного населення. Серед тих, хто мав досвід міграції, 56,7% проживають не за місцем реєстрації, а серед тих, хто перемістився після 24 лютого 2022 року, — вже 76,5%. Це означає, що дані ДРВ не відображають фактичного місця проживання більшості з них.

Водночас серед тих, хто не змінював місця проживання, лише 14,6% живуть не за місцем реєстрації, що додатково підкреслює роль мобільності як основного фактора втрати актуальності даних ДРВ.

Схожа ситуація і з внутрішньо переміщеними особами. Лише 37,5% серед тих, хто має досвід переміщення, є офіційно зареєстрованими ВПО. Навіть серед тих, хто перемістився після початку повномасштабного вторгнення і досі проживає не за місцем свого довоєнного проживання, офіційний статус ВПО мають лише 44,7%, що свідчить про значну частку неформалізованих переміщень та обмежену здатність державних реєстрів відображати реальні міграційні процеси. 

Вплив переміщення на місце реєстрації

Осілість та подальша мобільність після переміщення 

Більшість опитаних із досвідом переміщення (81%) наразі проживають у населеному пункті, який вважають своїм основним місцем проживання. Натомість майже кожен п’ятий (18%) живе в місці, яке не вважає своїм основним місцем проживання, і серед них 72% розглядають можливість повернення.

Чи вважають переміщені громадяни своє поточне місце проживання основним (n=462) 

Серед громадян із досвідом переміщення, які наразі мешкають у населеному пункті, який вважають основним, 37,6% повернулися після тривалого від’їзду. З них 44% повернулися менш ніж за рік, а 35% — протягом 1–4 років. Водночас 62,4% переїхали до поточного місця проживання з іншого населеного пункту, що свідчить про більшу схильність залишатися й облаштовуватися на новому місці, ніж повертатися назад.

Додатково варто враховувати, що навіть серед тих, у кого наразі збігається місце проживання і реєстрації, 6,7% планують змінити місце проживання, а ще 5,1% не визначилися. Серед тих, хто вже проживає не за місцем реєстрації, частка людей, які планують переїхати, значно вища — 17,1%, що вказує на збереження потенціалу подальшої мобільності. 

Таким чином, чверть опитаних мають досвід переміщення. Міграція зросла після початку повномасштабної війни й стала переважно вимушеною. Поєднання високої мобільності, значної частки міжрегіональних переміщень і низького рівня формалізації створює системний виклик для забезпечення актуальності даних Державного реєстру виборців. Значна частина громадян або вже перебуває поза своєю виборчою адресою, або може змінити місце проживання в найближчій перспективі. 

Фактори повернення

Результати опитування засвідчують, що серед факторів повернення для громадян, які мають досвід переміщення, є чіткий пріоритет — і це передусім безпека.

У ситуації, коли респондентам із досвідом міграції потрібно було обрати один найважливіший фактор, який визначає їхнє рішення про повернення, майже 40% назвали саме покращення безпекової ситуації (39,8%). Інші фактори значно менш значущі: сімейні обставини — 13,2% та можливість отримувати дохід — 7,8%.

Показовою є висока частка тих, хто обрав варіант “жодне з переліченого” (25,7%). Це може вказувати, що для значної частини громадян повернення наразі не є реалістичним сценарієм, незалежно від конкретних умов.

У регіонах, які безпосередньо зазнали впливу бойових дій, повернення практично повністю прив’язане до безпекових умов. Серед мешканців Сходу покращення безпекової ситуації як умову повернення визначили 55,1% респондентів із досвідом міграції, а на Заході та в Центрі цей показник становить близько третини. 

Також безпека значно частіше є ключовим фактором повернення серед жінок (50,6%), ніж серед чоловіків (27,6%).

Водночас частка респондентів із досвідом переміщення, які не пов’язують своє рішення про повернення з жодним із запропонованих факторів, регіонально нерівномірна. Зокрема, на Півдні вона сягає 39,4%, натомість на Сході — 11,5%. 

Економічні фактори повернення практично не актуальні для старших вікових груп (0% серед людей віком від 60 років), натомість помітніші серед молодших респондентів. Серед більш забезпечених громадян можливість отримувати дохід як умову повернення називали значно частіше (22,6%), ніж серед менш забезпечених (2,3%).

Сімейні обставини, навпаки, більш важливі для старших респондентів: якщо серед молоді цей фактор обрали 13,5%, то серед людей віком від 60 років — вже 28,2%. Такий розподіл може свідчити, що повернення для літніх людей частіше пов’язане з потребою бути поруч із близькими або отримувати/надавати підтримку.

Якщо ж взяти до уваги ширший підхід, за якого громадяни могли обрати кілька факторів, які впливають на їхнє рішення про повернення, структура залишається послідовною, але стає більш багатовимірною. Безпека знову лідирує (її обрали 39,6% респондентів із досвідом переміщення), але зростає роль інших факторів: сімейні обставини — 16,3%, дохід — 11,7%, житлові умови — 10,6%.

Як бачимо, рішення про повернення часто формується як поєднання кількох чинників, серед яких економічні та побутові є хоч і не визначальними, але доволі важливими. Навіть після покращення безпекової ситуації повернення залежить від того, чи відновлюються базові умови для життя.

У процесі детального аналізу в розрізі підфакторів з’ясувалося, що за кожним із ключових чинників стоїть внутрішня логіка прийняття рішення про повернення.

• У межах безпекового фактора визначальним є насамперед фізичний вимір небезпеки. Для 66% респондентів із досвідом міграції, які обрали безпеку як основну умову для повернення, найголовнішим є припинення або суттєве зменшення обстрілів. Водночас для 28,8% таким фактором є деокупація територій, а 25,3% пов’язують можливість повернення з відсутністю загрози окупації. Дещо меншою, але все ж відчутною є роль розмінування територій (11,9%). Натомість такі аспекти, як зниження рівня злочинності, практично не впливають на рішення повернутися. 
• Серед тих, для кого найважливішими є економічні фактори, ключову роль відіграють персоналізовані можливості працевлаштування. Так, 64,1% зазначили, що визначальним для них є отримання конкретної пропозиції роботи, а 43,4% — наявність вакансій за фахом. Водночас 20,9% розглядають як важливу умову можливість відновити або започаткувати бізнес. Значно меншою є роль таких факторів, як переведення по службі чи демобілізація. 
• Сімейні обставини засвідчують, що для громадян важливі як емоційна прив’язаність, так і фактор відповідальності. Найбільш значущим підфактором є потреба доглядати за іншою людиною (42,6%), що переважає такі мотиви, як переїзд до членів родини (27,3%). Натомість події особистого життя, як-от створення сім’ї чи розлучення, мають значно менший вплив.
• Серед тих опитаних із досвідом переміщення, які обрали основним фактором повернення житлові умови, для 33,5% визначальним є відновлення пошкодженого житла, для 26,4% — можливість отримати нове житло, для 24% — його доступна вартість. Практично на тому самому рівні значущості перебувають базові побутові умови. Наявність водо-, електро- і теплопостачання назвали умовою для повернення близько 26%. Як бачимо, після пережитого досвіду регулярних атак на енергетичну й цивільну інфраструктуру люди значно більше зважають на стабільність базових умов для життя.

Фактори, які впливають на повернення громадян (n=462)

Респонденти могли обрати всі варіанти відповіді, які відповідають їхній ситуації; сума відповідей >100%

Отже, рішення про повернення формується як поєднання кількох умов. Насамперед ідеться про безпеку — без неї повернення майже не розглядають. Важливою є й можливість забезпечити себе доходом, а також базові умови життя — житло, інфраструктура і сімейні обставини. При цьому помітна частка респондентів узагалі не обрали жодного з факторів: імовірно, наразі повернення взагалі не входить у їхні плани. Врешті, повернення не є автоматичним наслідком завершення війни, а повоєнні масштаби та інтенсивність цього процесу можуть бути меншими, ніж очікується.

Фактори міграції

Переважна більшість громадян (92,4%) мають населений пункт, який вони вважають своїм основним місцем проживання. Саме в межах цієї групи ОПОРА проаналізувала фактори, що впливають на потенційне або фактичне рішення про переїзд.

Як і у випадку з поверненням, серед причин переміщення чітко домінує безпековий фактор. У ситуації, коли респондентам потрібно було обрати один найважливіший чинник, більш як половина назвали саме безпекову ситуацію (51,5%). Інші фактори суттєво менш значущі: можливість отримувати дохід обрали 7,6% респондентів, сімейні обставини — 6,1%, тоді як житлові умови, медичні послуги чи освіта мають ще менший вплив.

Водночас доволі високою є частка тих, хто обрав варіант “жодне з переліченого” (28,1%). Це може вказувати, що значна частина громадян не розглядають переїзд як актуальний сценарій або не пов’язують його з запропонованими факторами.

Соціально-демографічний аналіз показує, що молодші вікові групи значно частіше реагують на безпекові ризики: серед респондентів віком 18–35 років безпекову ситуацію як чинник переміщення зазначили 51%, тоді як серед осіб віком від 60 років — лише 39,5%. Водночас майже половина старших респондентів (46,1%) зазначили, що жоден із запропонованих факторів не впливає на їхнє рішення про міграцію. 

У регіональному розрізі безпековий фактор прямо пов’язаний із наближеністю до лінії фронту: на Сході його обрали 63,6% респондентів, на Заході — 36,6%.

Економічні мотиви переміщення більше впливають молодь: можливість отримувати дохід як фактор переїзду обрали 27,8% респондентів (18–35 років), тоді як серед осіб віком від 60 років — лише 1,8%. Подібна тенденція спостерігається і щодо освітніх чинників, які практично повністю зосереджені у молодших вікових групах (12,4% проти 0% серед старших).

Матеріальне становище респондентів впливає передусім на економічну мотивацію переміщення. Серед більш забезпечених респондентів можливість отримувати дохід як фактор переїзду фігурувала частіше (22,5%), ніж серед респондентів із нижчим рівнем достатку (12,2%). Натомість серед останніх значно більшою є частка тих, хто не розглядає жоден із факторів як релевантний (38,4%), що може свідчити про обмежені можливості для мобільності.

У ширшій моделі, де респонденти могли обирати кілька варіантів, структура стає більш демонстративною. Безпекова ситуація залишається ключовим фактором (49,1%), проте зростає важливість економічних і соціальних причин: економічні фактори обрали 16,4% респондентів, сімейні обставини — 12,8%, медичні послуги — 6,3%, житлові умови — 5,3%, освіту — 4,9%, умови життя в населеному пункті — 4,4%.

Частка тих, хто не обрали жодного з факторів, залишається високою (29,6%), що додатково підтверджує: для значної частини громадян питання переїзду або не є актуальним, або не пов’язане з конкретними умовами.

Загалом рішення про переміщення, як і про повернення, має чітку ієрархію факторів, де безпека є визначальною.

• Ті, хто обрав безпековий фактор як основну причину для міграції, реагують не лише на поточну небезпеку, а й на ризики, які можуть мати довготривалі наслідки. Найбільший вплив на рішення переїхати має загроза окупації (67,7%), що навіть випереджає часті обстріли (59,3%). Значно меншу роль відіграють замінованість території (15,7%) та зростання злочинності (11%). Це засвідчує, що рішення про виїзд громадяни можуть приймати превентивно — ще до критичного погіршення ситуації.
• Економічні фактори більш різноманітні. Найчастіше респонденти говорять про можливості працевлаштування (55,4%) та факт наявності роботи (43,8%). Також помітну роль відіграють переведення по роботі (29,5%) і можливості для ведення бізнесу (24,4%). 
• З-поміж освітніх факторів найбільш важливим є переїзд через навчання дітей (45,5%) та вступ до навчального закладу (43%). Водночас якість освіти (25,9%) і можливість навчатися очно (21,7%) також відіграють певну роль, але вже як додаткові аргументи. 
• Сімейні обставини, як і у випадку з поверненням, пов’язані з емоційним і практичним вимірами. Найбільший вплив має потреба доглядати за іншою людиною (49,9%) та переїзд до членів родини (43,6%). Водночас створення сім’ї (19,1%) і розлучення (9%) менш актуальні. 
• Серед тих, для кого основним чинником міграції є житлові умови, важливим фактором є руйнування житла (45,2%), що напряму пов’язане з війною. Також люди переїжджають у пошуках кращих умов (46,8%) або через високу вартість житла (38,9%). Значну роль відіграє і відсутність базових послуг — тепла (32,7%), світла (29,7%) і води (28,3%). 
• Медичні фактори згадували рідше, але в окремих випадках саме вони є вирішальними. Найбільше значення має потреба у спеціалізованому лікуванні (69,8%) та пошук кращих медичних послуг (43,3%). Для 39% важливим фактором для переїзду є відсутність доступу до медичних послуг. 
• Умови життя в населеному пункті теж впливають на рішення про переїзд. Найчастіше йдеться про кращу інфраструктуру (41,6%), транспортну доступність (35,2%) та екологічну ситуацію (34,4%). Помітну роль відіграє і відчуття неприйняття з боку місцевого населення (20,8%). 

Фактори, які впливають на фактичне або потенційне рішення про переїзд (n=1823)

Респонденти могли обрати всі варіанти відповіді, які відповідають їхній ситуації; сума відповідей >100%

Як бачимо, переміщення частіше має характер реакції на ризики або обмеження — передусім безпекові та інфраструктурні. На відміну від повернення, яке виглядає як складне і відкладене рішення, переїзд часто є швидкою відповіддю на загрозу або втрату базових умов для життя.

Наміри переміщення

Більшість громадян наразі не планують змінювати своє місце проживання. Лише 3,8% респондентів відповіли, що однозначно хотіли б переїхати, ще 6% — скоріше так. Водночас 83,7% (сума “скоріше ні” та “однозначно ні”) не розглядають для себе таку можливість, ще 6,5% не змогли визначитися.

Наміри щодо зміни місця проживання (n=1823)

Як бачимо, імовірно, після хвилі вимушених переміщень значна частина громадян закріпилася у поточному місці проживання і не розглядає подальшу мобільність як бажаний або необхідний сценарій.

Серед тих, хто все ж планує переїзд, переважна більшість (80,6%) ще не визначилися з його строками. Лише незначна частка респондентів назвала конкретні часові горизонти переїзду: до 1 року — 7,9%, від 1 до 2 років — 4,9%, від 3 до 4 років — 1,8%. Ще 4,9% пов’язують можливий переїзд із завершенням війни. 

Визначеність щодо строків переїзду (n=165)

Однак фактори, які впливають на рішення про переїзд, відрізняються залежно від наявності намірів переміщення. Зокрема, серед тих, хто планує змінити місце проживання, значно вищою є роль економічних чинників: можливість отримувати дохід назвали 15,2% (проти 5,9% серед тих, хто не планує переїзд). Також дещо більшою є роль сімейних обставин (9% проти 5,4%) і житлових умов (4,5% проти 2%).

Безпекова ситуація залишається домінантним фактором, який визначає контекст життя і релевантний незалежно від намірів: він важливий для понад половини респондентів як серед тих, хто планує переїзд (52,2%), так і серед тих, хто його не планує (52,3%). 

Серед тих, хто розглядає можливість переїзду, переважають чоловіки (58,1%), а серед тих, хто не планує змінювати місце проживання, — жінки (56,6%). Найбільшу частку потенційно мобільних становлять респонденти віком 36–59 років (49,2% серед тих, хто планує переїзд), тоді як серед людей віком понад 60 років переважає орієнтація на осілість (35% серед тих, хто не планує переїзд, проти лише 6,7% серед тих, хто планує).

Регіонально наміри до переміщення дещо більш виражені у Центрі (39,1%) та на Півдні (30,7%). Натомість серед мешканців Сходу частка тих, хто планує переїзд, суттєво нижча (8,4%). Ймовірно, після хвилі вимушених переміщень частина населення східних регіонів вже релокувалася або адаптувалася до поточних умов.

За типом населеного пункту більш схильними до переміщення є мешканці сільської місцевості (30,2%). Жителі обласних центрів частіше демонструють орієнтацію на осілість (35,6% серед тих, хто не планує переїзд).

Щодо напрямків потенційного переміщення, найбільша частка респондентів розглядає виїзд за кордон (30,1%). Значною є й кількість тих, хто планує внутрішні переміщення: 27,4% — у межах тієї самої області, 25,4% — до іншої, не сусідньої області, ще 17,1% — до сусідньої області.

Напрямки потенційного переміщення (n=179)

Як бачимо, більш схильними до переміщення є окремі соціальні групи — насамперед молодші респонденти, чоловіки й економічно активне населення. Водночас для більшості громадян, особливо літніх людей і мешканців обласних центрів, характерною є орієнтація на стабільність.

Безпекові фактори є домінантними у контексті рішення про міграцію, але не завжди трансформуються у чіткий намір. Також відповідне рішення значною мірою визначається економічними й сімейними обставинами, що свідчить про прагматичний характер потенційної мобільності. 

Обізнаність громадян про Державний реєстр виборців 

Результати опитування свідчать, що рівень загальної обізнаності про Державний реєстр виборців відносно помірний. Трохи більш як половина респондентів (54,8%) зазначили, що раніше чули про ДРВ, 37,9% не мають про нього уявлення, ще 7,3% не змогли визначитися.

Чоловіки дещо частіше повідомляють, що чули про ДРВ (59,0% проти 51,2% серед жінок). Більш виразною є залежність обізнаності від віку — від 45,2% серед молоді до майже 60% серед старших респондентів. Серед молодших опитаних (18–35 років) майже половина (48,1%) взагалі не має уявлення про Реєстр. Це частково можна пояснити тим, що через тривалу війну зросла молоді, яка зовсім не мала досвіду участі у виборах.

Найвищий рівень обізнаності про ДРВ зафіксовано на Заході (65,8%), тоді як на Півдні (47,7%) та Сході (46,7%) він є значно нижчим. Серед респондентів із вищою освітою про ДРВ чули 63,4%, серед людей із середньою освітою — лише 45,5%. 

Більш детальний аналіз показує, що загальний рівень розуміння конкретних процедур залишається обмеженим. Зокрема, громадяни практично не розуміють відмінностей між тимчасовою зміною місця голосування та зміною виборчої адреси.

Респондентам було запропоновано змодельовану ситуацію: уявити, що виборець зареєстрований у Києві, але в день голосування перебуватиме в Одесі на відпочинку. У такому випадку найбільш доцільним рішенням є тимчасова зміна місця голосування, що дозволяє проголосувати за місцем фактичного перебування без зміни виборчої адреси.

Однак лише 31,3% респондентів обрали цей варіант, а 9,8% вважають, що такому виборцю потрібно змінити виборчу адресу. 25,9% вважають, що для участі у виборах необхідно повернутися до місця реєстрації (Київ), ще 14,9% переконані, що в такій ситуації доведеться пропустити голосування. Врешті, 18,2% не змогли визначитися з відповіддю.

Як діятимуть виборці, якщо перебуватимуть не за місцем реєстрації у день голосування (n=2000)

Простежується чіткий зв’язок між рівнем розуміння процедур і готовністю оновлювати свої дані в ДРВ. Серед респондентів, які обрали правильний або близький до правильного варіант дій (зокрема тимчасову зміну місця голосування), готовність оновлювати дані є найвищою (до 90%). Натомість серед тих, хто вважає, що в такій ситуації доведеться пропустити голосування, вона суттєво нижча (56,2%).

Значна частина респондентів або не знають про наявні механізми забезпечення виборчих прав, або не впевнені у правильності своїх дій. Навіть серед тих, хто обрав правильний або близький до правильного варіант дій, спостерігається невизначеність щодо того, як саме реалізується ця процедура. Респондентам, які обрали відповіді “тимчасово змінити місце голосування” або “змінити виборчу адресу”, було поставлене питання про те, в який спосіб вони можуть це зробити. Нині це можна зробити лише через Державний реєстр виборців — онлайн або офлайн у відділах ведення Реєстру.

Втім, респонденти найчастіше вказували на можливість скористатися застосунком “Дія” (65,8%) та звернутися до Центру надання адміністративних послуг (25,9%). Варіанти з використанням сайту Державного реєстру виборців (14,5%) або безпосереднім зверненням до відділів ведення Реєстру (10,8%) обирали значно рідше. Це може свідчити, що громадяни орієнтуються передусім на найбільш знайомі їм сервіси, а не на фактичні механізми реалізації відповідних процедур.

Процедурна плутанина підтверджується і відповідями на питання про суть зміни виборчої адреси. У відповідь на запитання, що таке зміна виборчої адреси, правильне визначення — постійна зміна місця голосування — обрали тільки 6,8% респондентів. Натомість понад половина (50,8%) вважає, що йдеться про тимчасову зміну місця голосування, ще 11,5% ототожнюють її зі зміною місця реєстрації (“прописки”). Врешті, 30,9% не змогли відповісти на це запитання. Таким чином, процедура зміни виборчої адреси залишається для більшості громадян недостатньо зрозумілою.

Розуміння механізму зміни виборчої адреси (n=2000)

Зміна виборчої адреси — це постійна зміна місця голосування, яка охоплює різні виборчі цикли й не обмежується одним днем голосування. Громадянин може скористатися цією процедурою не частіше, ніж один раз протягом календарного року. 

Додатковий аналіз показує, що обізнаність про Державний реєстр виборців не завжди трансформується в коректне розуміння процедур. Частка респондентів, які обрали правильний варіант дій у кейсі про голосування поза місцем реєстрації та щодо визначення виборчої адреси, лише незначно відрізняється між тими, хто чув про ДРВ, і тими, хто не має про нього уявлення. Водночас серед необізнаних про ДРВ респондентів майже вдвічі частіше трапляється переконання, що у відповідній ситуації доведеться пропустити голосування, і значно вища частка тих, хто не може визначитися з відповіддю.

Отже, базова поінформованість про існування ДРВ не достатня для формування практичних навичок реалізації виборчих прав. Саме тому інформаційні кампанії мають бути спрямовані не лише на підвищення впізнаваності Реєстру, а й на пояснення конкретних механізмів та сценаріїв дій.

Лише один респондент із 2003 опитаних правильно визначив усі необхідні дії, механізми та поняття, закладені в запитаннях для оцінки розуміння процедур ДРВ.

Такий рівень обізнаності може бути зумовлений, зокрема, тим, що загальнонаціональні та місцеві вибори в Україні не відбувалися вже майже 6 років. Як наслідок, значна частина громадян тривалий час не мала практичного досвіду взаємодії з відповідними процедурами. Крім того, механізм зміни виборчої адреси є відносно новим і вперше був запроваджений за два місяці до початку виборчого процесу місцевих виборів 2020 року. Ним скористалися близько 100 тис. виборців із понад 35 млн, включених до ДРВ, що також впливає на рівень його впізнаваності та розуміння.

Досвід зміни місця голосування та бар’єри у цьому процесі

Досвід зміни виборчої адреси або тимчасового місця голосування має помітна частка громадян: 19,7% респондентів зазначили, що коли-небудь користувалися такою можливістю, а 78,5% — не мали подібного досвіду.

Такий показник частково можна пояснити тим, що респонденти могли включати до своїх відповідей досвід зміни місця голосування поза останніми виборчими циклами. Зокрема, йдеться про процедуру тимчасової зміни місця голосування, яка застосовувалася в Україні ще з 2004 року через механізм відкріпних посвідчень.

Серед тих, хто мав досвід зміни місця голосування, лише 10,7% повідомили про труднощі під час цієї процедури, а переважна більшість (84,1%) не стикалися з проблемами. 

Досвід зміни місця голосування (n=2000 та n=394)

Детальніший аналіз відповідей тих, хто мав труднощі зі зміною місця голосування, вказує на конкретні інформаційні й практичні обмеження. Найчастіше респонденти вказували на такі бар’єри:

• відсутність інформації про необхідні документи (32,9%);
• неможливість особисто відвідати установу (26,9%);
• складність подання заяви онлайн (19,5%);
• відсутність інформації про те, куди звертатися (17,4%);
• відсутність електронного підпису (15,1%);
• інше (42,3%).

Привертає увагу дуже висока частка відповідей “інше” (42,3%) — запропонований перелік труднощів не повністю охоплює реальний досвід респондентів. У відкритих відповідях найчастіше згадували великі черги та проблеми з включенням до списків виборців. Під час останніх загальнодержавних виборів (2019 рік) справді були зафіксовані великі черги з охочих змінити місце голосування, але вони виникали передусім через звернення громадян наприкінці строку подання таких заяв.

Окремо ОПОРА проаналізувала, які очікування мають громадяни у випадку необхідності змінити місце голосування перед повоєнними виборами. Понад половина респондентів (53,1%) зазначили, що не очікують жодних проблем. Це може свідчити або про впевненість у доступності процедури, або про обмежене розуміння потенційних викликів.

Серед тих, хто допускає можливі труднощі, найчастіше називали інформаційні бар’єри: 10,9% вказали на необізнаність про те, куди звертатися, 8,9% — на нестачу інформації про необхідні документи, 8,7% — на ризик не встигнути подати заяву вчасно. Водночас 14,4% очікують труднощів через неможливість особисто відвідати установу, а 8,4% — через відсутність електронного підпису.

Загалом отримані результати вказують на те, що процедура тимчасової або постійної зміни місця голосування сприймається як відносно доступна, однак не позбавлена обмежень. Існує суттєвий пласт як уже пережитих, так і потенційних (очікуваних) бар’єрів, пов’язаних насамперед із доступом до інформації, організаційною спроможністю, а також фізичною та цифровою доступністю послуг. Ці аспекти важливо враховувати, оскільки вони відображають потенційні напрями комунікаційних та організаційних рішень в умовах масштабного переміщення громадян, коли відповідні процедури можуть знадобитися значно ширшому колу виборців.

Наміри виборців щодо оновлення даних

Актуалізація даних Державного реєстру виборців значною мірою залежатиме від рівня активності й готовності виборців самостійно перевіряти свої дані у списках виборців і за потреби змінювати місце голосування. 

За результатами опитування, понад половина виборців готові перевірити своє місце голосування у разі оголошення виборів. Зокрема, 36,8% респондентів зазначили, що точно планують це зробити, ще 21,5% — скоріше планують. Натомість 41,7% (сума відповідей “скоріше ні” та “ні”) не мають такого наміру.

Відповіді на це запитання суттєво відрізняються залежно від типу населеного пункту, де мешкають респонденти. Найвищий рівень такої готовності спостерігається у великих містах — зокрема у Києві (64,1%) та обласних центрах (62,7%). Натомість у сільській місцевості частка тих, хто планує перевірити свої дані, є значно нижчою (46,8%), а більшість респондентів (53,2%) не мають такого наміру.

Крім того, серед респондентів, які раніше чули про ДРВ, частка тих, хто планує перевірити своє місце голосування в разі оголошення виборів, становить 64,1%, серед тих, хто не уявлення про ДРВ — лише 51,9%, а серед тих, хто не зміг визначитися, — 43,5%. 

Також наміри оновлювати дані більші серед опитаних із вищою довірою до Реєстру. Зокрема, кількість тих, хто планує перевірити своє місце голосування, коливається від 53,9% серед респондентів із низьким рівнем довіри до ДРВ до 66% серед тих, хто має середній рівень довіри. 

Готовність респондентів перевіряти свої дані в ДРВ суттєво зростає у разі ініціативи з боку держави — частка тих, хто готовий оновити або підтвердити свої дані, підвищується до 77,4%. Зокрема, 57,4% респондентів зазначили, що готові це зробити, ще 20% — скоріше готові. Кількість тих, хто не готовий, у такому разі зменшується до 22,6%.

Готовність оновлювати дані в ДРВ (n=2000)

Найвищий рівень готовності до таких дій спостерігається серед респондентів віком 18–59 років (понад 80%), а серед людей віком від 60 років становить 66,7%. Готовність підтвердити або оновити свої дані у респондентів з вищою освітою становить 83,8%, тоді як серед людей із середньою освітою — лише 70,5%. 

Серед громадян, які раніше чули про Реєстр, готовність до активних дій сягає 81,4%, натомість серед необізнаних — 73,7%. 

Загалом ці результати демонструють значний потенціал проактивної комунікації з боку держави як інструмента підвищення актуальності даних ДРВ. За відсутності додаткових стимулів або зовнішніх сигналів частина громадян може не вчиняти дій, необхідних для актуалізації своїх виборчих даних.

Готовність оновлювати дані серед громадян із досвідом переміщення 

Найбільш показовою є залежність готовності перевіряти й оновлювати дані ДРВ від досвіду переміщення. Серед респондентів, які змінювали місце проживання, вона є вищою (83,7%), ніж серед тих, хто не має такого досвіду (76%). Водночас серед респондентів, які фактично змінили місце проживання після початку повномасштабного вторгнення, рівень готовності дещо нижчий (69,1%), ніж серед тих, хто не переміщувався (79,3%).

Готовність до оновлення даних залежно від досвіду переміщення (n=1717)

Серед респондентів, які готові оновлювати або підтверджувати свої дані в разі звернення держави, чітко домінує запит на цифрові канали взаємодії. Найзручнішим способом 76,6% опитаних назвали використання застосунку “Дія”. Інші варіанти значно поступаються за популярністю: 17,3% обрали Центри надання адміністративних послуг (ЦНАП), 12,3% — органи місцевого самоврядування, 11% — сайт Державного реєстру виборців. Значно менше респондентів обрали відділення пошти (7%) та відділи ведення ДРВ (3,7%).

Серед молодших опитаних (18–35 років) тотально переважає використання застосунку “Дія” — його обрали 91,2% респондентів. У віковій групі 36–59 років цей показник також залишається високим (81,7%), тоді як серед людей віком понад 60 років знижується до 49,4%.

Натомість офлайн-канали, зокрема звернення до органів місцевого самоврядування, як зручний спосіб обрали 27,3% респондентів віком від 60 років. Серед молоді цей показник становить лише 5,7%. Тобто цифрові інструменти є основними для більшості населення, але для старших вікових груп зберігається суттєва потреба в офлайн-сервісах.

Таким чином, застосунок “Дія” варто зробити ключовим каналом взаємодії з виборцями. Вже близько 24 млн громадян України користуються порталом “Дія”, що створює значний потенціал для його ширшого застосування у процедурах, пов’язаних із ДРВ. Втім, він не є універсальним рішенням для всіх груп населення. Паралельно з цифровізацією варто зберігати і розвивати офлайн-інструменти, аби уникнути виключення частини громадян із процесу актуалізації даних. 

Перешкоди до оновлення даних у ДРВ

Додатково ОПОРА проаналізувала бар’єри до оновлення даних у ДРВ серед тих, хто не готовий перевіряти або підтверджувати свої дані навіть у разі звернення держави. У цій групі бар’єри не лише практичні, а й ціннісні, охоплюють питання довіри, безпеки та загальної мотивації до участі у виборчому процесі.

Найбільш поширеними причинами небажання перевіряти дані в ДРВ є недовіра до держави (22,3%), занепокоєння щодо захисту персональних даних (21,9%) і небажання брати участь у виборах (15,5%). Частина опитаних вказали на інформаційні бар’єри — нерозуміння того, як відбувається відповідна процедура (11,2%), або переконання, що вона потребуватиме надмірних часових витрат (8,6%).

Бар’єри до оновлення даних у ДРВ (n=527)

Респонденти могли обрати всі варіанти відповіді, які відповідають їхній ситуації; сума відповідей >100%

Детальніший аналіз показує, що інформаційні бар’єри значно більш поширені серед старших вікових груп: частка тих, хто не знає, як виконати відповідну процедуру, зростає з 3,6% серед молоді до 15,1% серед осіб віком від 60 років. Подібна залежність простежується і за матеріальним становищем — серед респондентів із нижчим рівнем достатку цей показник суттєво вищий (13,9% проти 6% у забезпечених).

Водночас для молодших респондентів більш характерними є поведінкові бар’єри: вони частіше вказують на те, що процедура потребує надмірних часових витрат (18,8% серед осіб віком 18–35 років проти 1,7% серед осіб віком від 60 років). Крім того, саме серед молоді частіше фіксується небажання брати участь у виборах (24,3%).

Недовіру до держави як підставу для неоновлення своїх даних найчастіше вказують респонденти віком 36–59 років (29%), що суттєво перевищує показники інших вікових груп.

Загалом результати свідчать про наявність значного потенціалу до взаємодії держави з громадянами щодо актуалізації даних у Державному реєстрі виборців, однак цей потенціал залежить від низки соціально-демографічних та поведінкових факторів.

Найбільш показово, що вищу готовність до оновлення даних демонструють громадяни з досвідом переміщення, тобто саме ті групи, для яких актуалізація місця голосування може бути найважливішою. Нижчий рівень готовності спостерігається серед мешканців сільської місцевості, старших вікових категорій та людей із нижчим рівнем освіти, що вказує на ризик їх випадання з процесу актуалізації даних.

Додатково проглядається зв’язок між рівнем розуміння процедур і готовністю діяти: респонденти, які краще орієнтуються в механізмах зміни місця голосування, значно частіше готові оновлювати свої дані. Разом з цим, частина бар’єрів до актуалізації даних у ДРВ є інформаційними — йдеться про нерозуміння процедур та очікування значних часових витрат. Такі ризики потенційно можуть бути мінімізовані через цілеспрямовану комунікаційну кампанію. Підвищення обізнаності та впевненості у простоті й доступності відповідних процедур може прямо впливати на рівень залученості громадян до актуалізації даних. 

Таким чином, потенціал актуалізації даних ДРВ значною мірою залежить від здатності держави забезпечити зрозумілу, адресну та проактивну комунікацію, а також запропонувати зручні інструменти взаємодії, орієнтовані на різні групи населення.

Ставлення до автоматичного оновлення даних виборців

Одним із потенційних інструментів актуалізації даних у Державному реєстрі виборців, який наразі розглядають на рівні Робочої групи з підготовки комплексних законодавчих пропозицій щодо особливостей порядку організації та проведення виборів в умовах особливого періоду та/або повоєнних виборів в Україні, є автоматичне (централізоване) оновлення інформації про місце голосування для окремих груп виборців на підставі наявних у держави даних. Зокрема, йдеться про можливість зміни місця голосування для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), виборча адреса яких належить до тимчасово окупованих територій, відповідно до адреси, зазначеної у довідці ВПО.

Однак така модель пов’язана з важливим застереженням: дані про місце проживання ВПО не завжди відображають їхнє фактичне місце перебування. Це створює ризик некоректного визначення місця голосування у разі автоматичного оновлення даних.

У попередньому блоці дослідження було показано, що готовність громадян самостійно оновлювати свої дані суттєво зростає у разі проактивних дій держави. Наступним логічним кроком є перевірка ставлення громадян до автоматизованого підходу — без необхідності безпосередньої участі громадян.

Для цього було застосовано експериментальний підхід: респондентів поділили на три групи, яким пропонували різні формулювання одного й того самого питання — нейтральне, з акцентом на переваги та з акцентом на ризики.

У контрольній групі, де питання було сформульоване без додаткових пояснень, 84,4% респондентів висловили позитивне або скоріше позитивне ставлення до автоматичного оновлення даних. У групі, де наголошували на перевазі у вигляді економії часу, цей показник суттєво не змінився і становив 85,1%. Водночас у групі, де акцент було зроблено на можливих ризиках (зокрема ймовірності неправильного визначення місця голосування), підтримка різко знизилася: частка позитивних і скоріше позитивних відповідей становила лише 42,1%, тоді як негативні оцінки зросли до 57,9%.

Це свідчить, що базова підтримка автоматизації значною мірою умовна і може швидко змінюватися залежно від рівня довіри до точності даних та коректності їх використання. Для громадян питання можливих помилок і некоректного визначення місця голосування виявляється більш вагомим фактором, ніж зручність або економія часу.

З прикладного погляду це означає, що впровадження механізмів автоматичного оновлення даних потребує особливої уваги до якості джерел інформації та прозорості процедур. Ключовими умовами прийнятності таких рішень для громадян є мінімізація ризиків помилок у визначенні місця голосування, можливість перевірки та коригування автоматично оновлених даних та зрозуміла комунікація про те, на підставі яких саме даних відбувається оновлення.

Таким чином, навіть за наявності загальної підтримки автоматизації, її практична реалізація має супроводжуватися механізмами контролю та довіри. Без цього існує ризик суттєвого зниження суспільної підтримки таких рішень, особливо серед вразливих категорій виборців.

Сприйняття Державного реєстру виборців та рівень довіри до нього

Окремий блок дослідження був спрямований на оцінку загального сприйняття Державного реєстру виборців. Важливо зазначити, що йдеться не про фактичну обізнаність громадян про технічні характеристики Реєстру, а радше про їхнє інтуїтивне уявлення та рівень довіри до нього.

Респондентам було запропоновано оцінити три твердження, що стосуються різних аспектів функціонування ДРВ: його захищеності від кібератак, точності даних про кількість виборців та актуальності інформації про місце голосування.

Отримані результати демонструють відносно збалансоване, але не однозначно позитивне сприйняття Реєстру. Частка тих, хто погоджується з відповідними твердженнями, коливається в межах близько половини респондентів, тоді як інша частина висловлює сумніви або недовіру:

• 54,6% респондентів погоджуються з тим, що Реєстр є достатньо захищеним від кібератак (сума відповідей “повністю згоден” і “скоріше згоден”);
• 49,1% вважають, що Реєстр містить точні дані про кількість виборців;
• 58,6% погоджуються, що дані про місце голосування виборців у ДРВ є актуальними.

Водночас у кожному з цих питань близько 40–50% респондентів висловили певний рівень недовіри або скепсису.

Для узагальнення цих оцінок було сформовано інтегральний індекс довіри до Державного реєстру виборців, який об’єднує відповіді на всі три запитання. Такий підхід дозволяє виміряти загальне ставлення громадян до Реєстру як інституції.

Розподіл значень індексу свідчить, що 22,7% респондентів мають високий рівень довіри до ДРВ, 39,8% — середній, 37,5% — низький. Медіанне значення індексу ближче до позиції “скоріше довіряю”, ніж до чітко вираженої впевненості.

У регіональному розрізі дещо вищий рівень довіри до ДРВ спостерігається у південних областях (29,1% мають високий рівень довіри), тоді як на Заході частка респондентів із низьким рівнем довіри є відносно вищою (43,7%). Водночас у Центрі й на Сході переважає середній рівень довіри (43,9% і 40,9% відповідно), що свідчить про більш стримане та невизначене ставлення до Реєстру.

Найбільше довіряють ДРВ мешканці сільської місцевості — майже третина таких респондентів (31,9%) продемонстрували високий рівень довіри до Реєстру. Натомість у великих містах, зокрема у Києві (19,5%) та обласних центрах (20,6%), цей показник суттєво нижчий, а частка респондентів із низьким рівнем довіри залишається відносно високою (близько 38–40%).

Респонденти з вищою освітою рідше демонструють високий рівень довіри до ДРВ (14,9% проти 31,4% серед осіб із середньою освітою) та частіше займають позицію “скоріше довіряю” (46,4%). 

Таким чином, рівень довіри до Державного реєстру виборців є скоріше помірним, ніж високим, і варіюється залежно від соціально-демографічних характеристик. Громадяни не демонструють різко негативного ставлення до ДРВ, однак і не мають повної впевненості у точності й надійності даних.

Такий помірний рівень довіри до Реєстру частково пояснює чутливість громадян до ризиків у випадку автоматичного оновлення даних, а також підкреслює наявність потенціалу для ефективної взаємодії між державою і виборцями у питаннях актуалізації даних.

Канали комунікації з виборцями

Окремий блок дослідження був присвячений медіаспоживанню громадян, оскільки ефективна актуалізація даних у ДРВ залежатиме не лише від наявності процедур, а й від здатності держави донести до виборців інформацію вчасно і зрозуміло.

Результати підтверджують домінування цифрового середовища як основного каналу отримання інформації. За останні два місяці респонденти найбільше отримували інформацію про події в Україні із соціальних мереж та месенджерів (77,4%). Значно менше респондентів називали основними джерелами інформації телебачення (24,1%), онлайн-медіа без урахування соціальних мереж і месенджерів (23,1%) та інформацію від родичів, друзів, сусідів чи колег (20,6%). Радіо (8,5%), друковані медіа (2,3%) й телемарафон “Єдині новини” (9%) мають помітно нижче охоплення.

Ця тенденція загалом узгоджується з попереднім дослідженням ОПОРИ про медіаспоживання українців, де соціальні мережі також залишалися провідним джерелом новин, тоді як телебачення, радіо і друковані медіа поступово втрачають аудиторію.

Джерела отримання інформації про події в Україні за останні два місяці (n=2000)

Респонденти могли обрати до трьох варіантів відповіді, які відповідають їхній ситуації; сума відповідей >100%

Зокрема, серед молодших респондентів (18–35 років) соціальні мережі й месенджери є основним джерелом інформації — їх обрали 87,9% опитаних. У старшій віковій групі (від 60 років) цей показник знижується до 60,4%, однак навіть у цій категорії цифрові канали залишаються важливими. Натомість телебачення демонструє протилежну динаміку: якщо серед молоді його використовують лише 8% респондентів, то серед осіб віком 60+ — вже 50,8%. 

Серед більш забезпечених респондентів частка тих, хто отримує інформацію через соціальні мережі та месенджери, є вищою (86,4%), а серед менш забезпечених — нижчою (68,2%). Водночас телебачення залишається більш поширеним джерелом інформації саме серед респондентів із нижчим рівнем достатку (34,4% проти 15,7% серед забезпечених).

Телемарафон “Єдині новини” і радіо мають обмежене охоплення у всіх вікових групах, але їх використання дещо зростає з віком: телемарафон як джерело інформації назвали 5% молоді та 13,6% респондентів віком від 60 років, радіо — 6,3% та 14% відповідно.

Неформальні канали (інформація від родичів, друзів чи знайомих) більш поширені серед молодших респондентів — 27,3% серед молоді проти 17,9% серед людей від 60 років. 

Серед соціальних мереж і месенджерів найпомітнішу роль відіграє Telegram — його як джерело інформації про події в Україні назвали 62,3% від загальної кількості опитаних (респонденти могли обирати будь-яку кількість відповідей). Далі йдуть YouTube (29%), Facebook (28,6%), Instagram (13,8%), TikTok (11,5%) та Viber (10,7%). Таким чином, Telegram залишається ключовим каналом інформаційного охоплення. 

Найпопулярніші соціальні мережі в Україні для отримання інформації про події в Україні за останні два місяці (n=2000)

Респонденти могли обрати до трьох варіантів відповіді, які відповідають їхній ситуації; сума відповідей >100%

Дані про довіру демонструють складнішу картину. Найбільше респонденти довіряють соціальним мережам і месенджерам (34,5%), однак майже така сама частка — 32,4% — не довіряє жодному з перелічених джерел. Це означає, що високий рівень споживання інформації автоматично не супроводжується високим рівнем довіри до неї.

Серед інституцій, яким довіряють щодо інформації про вибори, найчастіше називають Центральну виборчу комісію (32,6% — найвищий показник серед усіх запропонованих варіантів). Це створює для ЦВК значний потенціал як основного комунікатора в питаннях, пов’язаних із виборчим процесом та актуалізацією даних.

Найвищий рівень довіри до ЦВК фіксується у Центрі країни — 39,6%. Натомість у південних та західних регіонах цей показник є нижчим і становить близько третини опитаних (31,0% та 31,4% відповідно), а найнижчий рівень довіри зафіксовано на Сході — лише 24,2%. 

Серед більш забезпечених громадян довіра до ЦВК вища: 42,5% із них зазначили, що довіряють ЦВК. Серед умовно забезпечених цей показник становить 33,6%, а серед менш забезпечених — 25,4%.

Водночас велика частина респондентів — 33,7% — не довіряють жодній із перелічених інституцій.

Місцевим органам влади довіряють 16%, громадським організаціям — 14,8%, іншим державним органам — 10,9%. Політичні актори мають нижчий рівень довіри: політичні партії — 5,4%, кандидати — 8,1%.

Довіра до джерел інформації про вибори (n=2000)

Респонденти могли обрати всі варіанти відповіді, які відповідають їхній ситуації; сума відповідей >100%

Окремої уваги заслуговує рівень довіри до громадських організацій, який є подібним або й вищим, ніж до частини державних інституцій. Це вказує на потенціал залучення громадського сектору як додаткового каналу комунікації, особливо для підвищення довіри до виборчої інформації та пояснення процедур.

Також варто враховувати поєднання загальнонаціонального і локального рівнів комунікації. Більшість респондентів (56,6%) отримують інформацію однаковою мірою із загальнонаціональних і місцевих джерел, ще 29,9% — переважно із загальнонаціональних, а 13,5% — переважно з місцевих. Це означає, що комунікаційні кампанії про оновлення даних у ДРВ не можуть бути виключно централізованими і мають охоплювати локальний рівень.

Коли йдеться про зміст виборчої інформації, для опитаних найбільш важливо знати інформацію про кандидатів і партії (50,1%), а також базову практичну інформацію — де і коли голосувати (43,6%). Також помітна частина респондентів хоче знати, як перевірити себе у списку виборців (24,2%) і як змінити місце голосування (12,9%).

Прикметно, що серед молодших респондентів (18–35 років) інформацію про зміну місця голосування вважають важливою 18,2%, а серед осіб від 60 років — лише 5,4%. Натомість інтерес до політичного контенту — інформації про кандидатів і партії — відносно стабільний у різних вікових групах і коливається в межах 44–56%.

Найзручнішим каналом для отримання офіційної інформації про вибори респонденти найчастіше називали застосунок “Дія” (45,2%). Далі йдуть офіційні сторінки в соціальних мережах (22,6%), телебачення (18,9%), офіційні сайти державних органів (18,1%) та SMS-повідомлення (16,6%).

Популярні канали отримання виборчої інформації (n=2000)

Респонденти могли обрати всі варіанти відповіді, які відповідають їхній ситуації; сума відповідей >100%

Серед респондентів, які готові оновлювати свої дані у разі звернення держави, застосунок “Дія” як зручний канал отримання виборчої інформації обрали 56,7%, тоді як серед неготових — лише 14,2%. Натомість більш традиційні канали, зокрема офіційні сайти державних органів, обрали тільки 20,8% респондентів. 

Загалом результати вказують, що ефективна комунікаційна кампанія щодо актуалізації виборчих даних має бути багатоканальною. Її важливим елементом можуть бути цифрові інструменти — передусім “Дія”, соціальні мережі та месенджери. Водночас офлайн-канали, телебачення, місцеві органи влади, ЦНАПи та SMS-інформування залишаються важливими для охоплення тих груп, які менше користуються цифровими сервісами або не довіряють онлайн-джерелам.

Методологія

Для дослідження проблем та шляхів актуалізації Державного реєстру виборців було проведено загальнонаціональне опитування дорослого населення України. Опитування розробила Громадянська мережа ОПОРА, яка також проаналізувала результати й підготувала цей звіт, а польову частину реалізувала дослідницька агенція FAMA. 

Опитування відбувалося методом телефонного інтерв’ю (CATI — Computer-Assisted Telephone Interviewing) відповідно до питальника, підготовленого експертами ОПОРИ. 

Польовий етап тривав з 21 березня до 19 квітня 2026 року. Загальний обсяг вибірки становив 2003 респонденти.

Відбір респондентів відбувався із застосуванням методу випадкового набору номерів (RDD — Random Digit Dialing). Контактна база формувалася шляхом генерації телефонних номерів за допомогою програмних засобів, що дозволяє забезпечити випадковість відбору й охоплення широкого кола потенційних респондентів. Такий підхід є одним із найбільш релевантних в умовах відсутності актуальних реєстрів населення, зокрема з урахуванням змін демографічної структури, спричинених внутрішньою та зовнішньою міграцією після 24 лютого 2022 року.

Опитування відбувалося серед респондентів віком від 18 років. Вибірка наближено репрезентативна за ключовими соціально-демографічними характеристиками — статтю, віком, регіоном проживання і типом населеного пункту.

Після завершення польового етапу масив даних був зважений з метою наближення структури вибірки до структури дорослого населення України за основними соціально-демографічними характеристиками (стать, вік, регіон проживання, тип населеного пункту). Вагування відбувалося для корекції можливих диспропорцій вибірки, пов’язаних з особливостями телефонного опитування і нерівною ймовірністю включення респондентів до вибірки.

Для вибірки обсягом 2003 респонденти максимальна теоретична похибка простої випадкової вибірки не перевищує приблизно ±2,2% для показників, близьких до 50%, за довірчої ймовірності 95%, без застосування дизайн-ефекту. Водночас фактичне відхилення результатів може бути вищим через особливості дизайну вибірки, застосування вагових коефіцієнтів, відносно низький рівень досяжності респондентів, а також обмеження покриття населення в умовах воєнного стану.

Дослідження охоплює три ключові виміри. Перший — досвід і перспективи переміщення: хто і чому переїжджав, що впливає на рішення повернутися або залишитися, чи планують громадяни змінювати місце проживання у майбутньому. Другий — взаємодія з Державним реєстром виборців: рівень обізнаності громадян, їхнє розуміння практичних механізмів і готовність актуалізувати власні дані. Третій — медіаспоживання та довіра до інституцій: де громадяни отримують інформацію і кому довіряють у виборчому контексті, що є критично важливим для побудови ефективної комунікаційної стратегії.

Соціально-демографічний профіль респондентів

Серед респондентів, опитаних у межах цього дослідження, переважали жінки (54,9%), чоловіки становлять 45,1%. 

За віком найбільшу частку становлять люди від 36 до 59 років (43,4%), респонденти віком понад 60 років — 29,7%, а молодь (18–35 років) — 26,9%.

За макрорегіонами респонденти розподілені так: Центр — 33,7%, Захід — 23,6%, Південь — 22,3%, Схід — 20,5%.

Більшість опитаних проживає у містах: 34,3% — в обласних центрах, 30,6% — в інших містах області. Частка мешканців сільської місцевості становить 23,6%, а жителів міста Київ — 11,5%.

За рівнем освіти респонденти розподілилися майже порівну: 51,8% мають вищу освіту, тоді як 48,2% — середню або нижче.

За матеріальним становищем 35,4% респондентів віднесли себе до групи з низьким рівнем доходу, 38,5% — до умовно забезпечених, ще 26,2% — до забезпечених.

Лише третина опитаних (32%) повідомили про наявність фінансових заощаджень, тоді як більшість (68%) їх не мають. Серед тих, хто має заощадження, у випадку втрати основного джерела доходу більшість респондентів (47,3%) можуть покривати звичні витрати від 1 до 6 місяців, тоді як третина (32,3%) — понад пів року.

Проєкт реалізується Громадянською мережею ОПОРА за фінансової підтримки МЗС Німеччини.