20 лютого 2011 року минуло 100 днів від дня прийняття присяги новим Луцьким міським головою Миколою Романюком.

Оцінити 100 днів роботи міського голови спробуємо за кількома критеріями:

  • формування команди та стиль керівництва;
  • визначення найближчих завдань та стратегічних пріоритетів діяльності;
  • оперативне вирішення поточних проблем міста;
  • налагодження співпраці із депутатським корпусом та стосунки із обласною владою.

Формування команди та стиль керівництва. Добрий і справедливий, але необізнаний
За 100 днів міський голова, за його ж словами, сформував команду, вибудував схему взаємовідносин з підлеглими, виробив свій «мерський» стиль управління. Фактично за цей період Микола Романюк відчув себе міським головою.

Насамперед йому вдалося на свій розсуд змінити структуру виконавчих органів міської ради, повернувши трирівневу систему управління. Це стало можливим завдяки окремим домовленостям з депутатським складом, який фактично не втручався у цю сферу і дав певний «карт-бланш» на самостійні дії міському голові. У такий спосіб, по-перше, міський голова зробив вертикаль влади зручнішою і звичнішою для себе (чи зручніша вона для громадян – покаже час). Адже так можна напряму давати вказівки начальникам управлінь і відділів, та, відповідно, вимагати їхнього виконання. По-друге, в такий спосіб вдалося без надмірних зусиль змінити керівників, які не вписувались у нову владну команду, та перевірити лояльність тих, кого залишили на посадах.

Щоправда, виникають питання щодо дотримання всіх юридичних тонкощів при зміні структури виконавчих органів міської ради. Адже фактично до початку березня діють старі структурні підрозділи, які очолюють призначені ще попереднім міським головою чиновники. Натомість, вже з січня Микола Романюк призначив керівників нових підрозділів, хоча мав би витримати двомісячну паузу.

Кістяк своєї команди, тобто заступників та керівників низки управлінь, міський голова сформував з колег та підлеглих по роботі в обласній державній адміністрації. Це до певної міри спростило процес взаємовідносин всередині владної команди (стиль спілкування та взаємостосунки вже були усталені) та дозволило міському голові не переживати за «тили» (є певний баланс взаємодовіри).

Кожен із заступників «мера» мав пріоритет у підборі кандидатур на керівні посади у підпорядкованих їм підрозділах. Тому з упевненістю можна сказати, що і відповідальність за роботу кожного з чиновників нестимуть саме заступники міського голови.

Значна частина керівників структурних підрозділів залишились на своїх місцях, масового оновлення виконавчих структур міськради не відбулося. Це є свідченням того, що так звана «команда Романюка» обмежується лише першими особами виконкому, натомість ефективних виконавців середньої ланки новій команді бракує.

Діюча владна команда поки не готова до залучення нових незаангажованих фахівців до роботи у виконавчих органах міськради. Підтвердження цього - відсутність конкурсів на заміщення посад у ключових підрозділах. Аби не проводити такі конкурси, міський голова пішов на «маленькі хитрощі», які йому були дозволені через неврегульованість законодавством окремих питань. Так, для того, щоб призначити начальником управління особу, яка не працювала перед цим на державній чи «муніципальній» службі, міський голова призначав її радником, а вже потім своїм розпорядженням просто переводив на іншу посаду у виконавчих органах міської ради.

Отже, нову владну команду можна поділити на три умовні групи:

  • люди М. Романюка або членів його попередньої команди;
  • «старі» чиновники, що працювали з попереднім міським головою;
  • нові фахівці, що були залучені з інших сфер.

При чому співвідношення цих груп - непропорційне. Фактично, міський голова в більшості питань, у тому числі кадрових, залежний від своїх заступників та радників, а тому ефективність роботи міської влади Луцька залежить від взаєморозуміння між ними.

Відзначимо і стиль керівництва міського голови. Зважаючи на особисті якості характеру, зокрема «людяність, порядність» і т.п., про які сам штаб політика постійно нагадував під час виборів, міський голова більше тяжіє до ліберального (поблажливого) стилю керівництва. Це проявляється і в стилі давання вказівок, і у стилі ведення нарад та засідань виконкому, і в манері спілкування з журналістами та депутатами. Така певна м’якість, з одного боку, добре налаштовує до нього виборців та представників преси, але водночас може послабити виконавчу дисципліну у самому колективі чиновників. Хоча у цьому «на підмогу часто приходить» вимогливий перший заступник міського голови Святослав Кравчук. Таким чином, між міським головою та його першим заступником ролі поділені за класичним принципом: «добрий» і «злий» керівник. Також для Миколи Ярославовича характерна певна непослідовність у прийнятті власних рішень. Наприклад, він може передумати карати працівника за провину, пошкодувавши його, або вибере м’якшу форму покарання. Або ж не може визначитись із кандидатурами до складу виконкому.

Спостерігається певна необізнаність Миколи Ярославовича з процедурними моментами роботи органів місцевого самоврядування. Наприклад, на одному із засідань виконавчого комітету міської ради, коли бракувало одного голосу для прийняття певного рішення (до речі, воно стосувалося режиму роботи сумнозвісного бару «Чері»), міський голова пропонував зарахувати голосування по телефону відсутніх членів виконкому. Або ж на сесії міськради «мер» хотів перекласти питання вибору кандидатур до складу виконкому на плечі самих депутатів і зумів вийти з патової ситуації лише за порадою міських обранців, які підказали зняти питання з розгляду. І хоча у такій необізнаності нічого дивного й немає, адже Микола Романюк лише освоюється в новому статусі та ознайомлюється зі специфікою роботи місцевого самоврядування, ці приклади демонструють ще певну неготовність міського голови до самостійної і впевненої гри.

Визначення найближчих завдань та стратегічних пріоритетів діяльності. Зміна планів на марші
Реалії українського політичного життя сьогодні диктують моду, за якої і самі кандидати на виборні посади, і виборці все менше уваги звертають на такий обов’язковий елемент виборної демократії, як план дій політика, тобто передвиборча програма. На останніх місцевих виборах навіть законодавство не вимагало від кандидатів їхнього публічного оголошення.

Микола Романюк все ж таки підготував та презентував мешканцям міста свою передвиборчу програму, короткий зміст якої був викладений в агітаційних буклетах. У ній кандидат на посаду міського голови Луцька М. Романюк у жовтні 2010 року планував працювати у 10-ти ключовим напрямкам (детальна програма у додатку):

  1. Сильне місцеве самоврядування – ефективна міська влада.
  2. Нарощування промислового потенціалу, розвиток підприємництва, покращення інвестиційного клімату міста.
  3. Розвиток системи охорони здоров’я, освіти, культури і спорту.
  4. Реформа житлово-комунального господарства та розвиток інфраструктури міста.
  5. Ефективна енергозберігаюча політика, впровадження альтернативних видів енергії.
  6. Інвентаризація і оцінка комунальної власності та залучення її на службу громаді.
  7. Безпека життя і діяльності громади, кожного лучанина та гостя міста.
  8. Науковий та освітній потенціал міста – на службу громаді.
  9. Соціальні гарантії як передумова гідного життя, здоров’я та довголіття лучан.
  10. Перспективи розвитку Луцька як адміністративного, наукового та культурного центру Волині.

Це був скоріше набір гасел та пріоритетів, над якими насамперед хотів працювати політик. Адже планування діяльності кандидата має суттєві відмінності від планування роботи політика вже при посаді. Тут підтверджується принцип, що «місце сидіння визначає спосіб мислення». Через це певною мірою прогнозованим було корегування та деталізація планів та завдань, які ставить перед собою «мер».

Тому вже через місяць після обрання (9 грудня 2010 р.) міський голова публічно на розширеній нараді з керівниками підприємств, установ, організацій, працівниками виконавчого комітету міської ради презентував перелік конкретних завдань (з 13-ти пунктів), над якими він планує працювати протягом своєї каденції. З одного боку, це позитивний крок, адже виборці зможуть через певний період часу перевірити, що із заявленого втілено у життя. Та водночас такий перелік - надто вузький, адже не зачіпає низки важливих сфер життєдіяльності міста. Інша ж проблема завдань такого плану - надто велика фінансова вартість реалізації, що в умовах існування боргів у міської казни буде важко зробити.

Якщо аналізувати роботу міського голови за перші 100 днів, то слід звернути увагу, що частина питань піднятих у передвиборчій програмі взята на реалізацію вже у перші місяці діяльності нової влади. Наприклад, для реалізації п.2 розроблено та затверджено сесією міськради Програму підтримки малого підприємництва у м. Луцьку на 2011-2012 роки. З п.3 програми міська влада запланувала розширити наявну мережу груп у ДНЗ та початки будівництво одного басейну, а також школи і садочка у 55-му мікрорайоні міста. З п.4 найбільше уваги поки приділено добудові наземного переходу над коліями від залізничного вокзалу до Завокзального ринку, та освітленню прибудинкових територій міста. Стосовно п.7 проводиться робота, в першу чергу, над залученням інвестицій для будівництва сміттєпереробного заводу у селі Брище та наведенням порядку в парках та зелених зонах міста. З ідей п.10 ведеться робота над розширенням меж міста.

Проте є питання, щодо яких досі, принаймні публічно, жодних кроків не здійснювалось або навпаки - в яких діяльність влади суперечить пріоритетам виборчих обіцянок. Так, усупереч обіцянці з п.1, міський голова досі не розпочав діалог з громадськістю міста. Навіть такі важливі речі, як визначення стратегічних завдань розвитку, проводились без врахування громадської думки, у тому числі - експертного середовища. З п.3 програми кандидата міська влада не забезпечила належне фінансування позашкільної освіти, а навпаки - знизила його. Поки що жодних нових ідей не оголошено у питаннях реалізації частини п.4 програми, зокрема щодо подолання монополії у сфері ЖКГ та відкриття аеропорту. Немає ніяких ініціатив щодо п.5, який стосується енергозберігаючої політики. Не зроблено жодних кроків щодо відновленню молодіжного кредитування, що передбачалось у п.9 виборчої програми, та будівництва студентського містечка, зазначеного в п.10. Але оскільки минуло лише 100 днів з моменту обрання нової міської влади, то такий стан речей поки що нормальний, адже попереду ще чимало часу для початку вирішення і цих питань.

Оперативне вирішення поточних проблем міста. Латання ям – нецікава справа
Відмінність та специфіка діяльності міської влади від обласної полягає насамперед у надзвичайно більшій кількості поточних питань та проблем, які необхідно вирішувати щодня. Саме це стало для Миколи Романюка певним випробуванням, адже, окрім планування стратегічних завдань, розробки програм розвитку і т.п., слід кожен день контролювати роботу комунальних підприємств, слідкувати за станом надання комунальних послуг мешканцям міста, реагувати на звернення громадян тощо.

Та й часом видно, що такі «дрібні» питання, як прибирання міста від снігу, ремонт доріг, заміна трубопроводів і т.п. втомлюють міського голову, якому більше до снаги вирішувати стратегічні питання, як от залучення інвестицій до будівництва сміттєпереробного заводу чи для концесії комунальних підприємств.

Для прикладу: цієї зими чимало лучан були обурені станом прибирання у снігову пору як проїжджих частин, так і прибудинкових територій. Принаймні, якщо оцінювати роботу комунальників із прибирання міста, то складається враження, що їх мало хто контролював. Поясненням може бути те, що попередники Миколи Романюка (і Антон Кривицький, і Богдан Шиба), як керівники авторитарного стилю, зав’язували на собі діяльність ключових підприємств, зокрема й ЖКГ, і особисто контролювали цю роботу. Через це й виконавська дисципліна була вищою. Діючий міський голова віддав ініціативу заступникам, що врешті-решт і призвело до менш ефективної роботи комунальників. Принаймні, скарги лучан цього року мали під собою реальне підгрунтя.

Ефективнішою виглядає робота міського голови щодо налагодження діяльності комунальних підприємств міста. Принаймні, тут вже є спроба запровадити ринкові правила гри, за яких статус КП не повинен означати його збитковість. Тобто вони повинні працювати хоча б не в «мінус». Саме радикальна постановка цього питання та вимога до керівників таких підприємств підготувати бізнес-плани може стати поворотним моментом для міста, в результаті чого КП будуть наповнювати бюджет, а не проїдати його. Щоправда, виникає сумнів щодо можливості здійснити задумане у міській раді з діючими керівниками. Адже, якщо керівники таких КП нічого не робили раніше, аби заробити кошти, то навряд чи вони почнуть робити це зараз. Тому доцільнішою виглядала б заміна таких керівників.

Окремим питанням стоїть проблема Луцького підприємства електротранспорту, яке, крім недоотриманих державних субвенцій, має лізинговий борг за автобуси. Міський голова поки відмовився від ідеї продажу автобусів та, відповідно, лізингових зобов’язань по них разом з переданням маршрутів руху пасажирського автотранспорту зацікавленим підприємцям. Він зрозумів, що місто, не маючи власного автопарку, може стати заручником змови підприємців-перевізників. Тому рішення про простий поділ ЛПЕ на дві окремі структури (автобусну і тролейбусну) - ефективніше та стратегічно вірніше.

Але, мабуть, найскладнішим фактором, який не дає відчути новій владі всі переваги місцевого самоврядування, є борги міста. Загалом, Микола Ярославович ще під час виборчої кампанії знав про критичний стан справ щодо фінансового становища міської ради. Більше того, Романюк запевняв: як банкір, він знає, що слід робити, аби погасити існуючі борги, та де взяти кошти на нові проекти міста. Та видно, що і тут слід застосувати раніше згаданий принцип про місце сидіння… Бо тепер міський голова менш оптимістично дивиться на шляхи виходу з «боргової ями», хоча, треба віддати належне, не складає руки, а намагається шукати альтернативні шляхи розв’язання питання. Саме зараз Миколі Ярославовичу може стати в нагоді багаторічний досвід керівництва банком. За позитивного вирішення питання про реструктуризацію боргів міста перед банківськими установами, імідж Микола Романюка як «ефективного господарника» (активно розрекламований під час виборів) нарешті може отримати реальне підґрунтя.

Серед найпринциповіших та важливих рішень, ініційованих міським головою за цей період, були рішення виконавчого комітету про заборону торгівлі спиртними напоями у 100-метровій зоні навколо шкіл, та про заборону торгівлі спиртними напоями у нічний час з 23:00 до 8:00 год. Принаймні, у таких рішеннях немає жодного лобізму чи іншого інтересу, вони насправді покликані зменшити вплив негативних факторів, які впливають на стан здоров’я лучан, а особливо - дітей.

Налагодження співпраці з депутатським корпусом та стосунки з обласною владою. Давайте жити дружно…
Новим досвідом для Миколи Романюка є й співпраця з депутатами. Адже ні власний депутатський досвід, ні досвід співпраці з обласною радою в статусі голови ОДА - не до порівняння з досвідом міського голови. Враховуючи те, що в цьому складі міськради у нього своєї фракції немає, а більшість мандатів належить політичним силам, які були його опонентами на виборах, то питання налагодження взаємодії з депутатами повинно було стати одним з основних для «мера».

Саме на цьому полі у Миколи Ярославовича непогані результати. Тут знову ж таки стали в нагоді його риси характеру – миролюбність та поступливість, хоча і зовнішня допомога теж сприяла. За 100 днів співпраці з депутатським корпусом у міського голови вже склались певні стосунки з ключовими гравцями в раді, що дає йому можливість не переживати з приводу можливого прийняття радою рішення про припинення його повноважень.

Так, Микола Романюк може розраховувати на дружню підтримку 4-х депутатів від фракції партії «Фронт Змін» (перший заступник міського голови С. Кравчук очолює обласний осередок цієї партії), 4-х представників фракції Партії регіонів (завдяки впливу голови ОДА Б. Клімчука), 2-х з фракції Європейської партії України. Ще дві фракції партії «Наша Україна» (2 депутати) та партії «За Україну!» (4 депутати), попри свою зовнішню опозиційність, готові ситуативно підтримувати окремі ініціативи міського голови.

Натомість строкатішою виглядає співпраця Миколи Ярославовича з двома ключовими та найбільшими фракціями міськради – ВО «Батьківщина» (23 депутати) та ВО «Свобода» (9 депутатів). «Свобода», як монолітніша фракція, непримиримо буде опонувати «меру» з політичних питань. Натомість у соціально-економічних депутати цієї політичної сили готові до співпраці з міським головою. Одним з прикладів є голосування за кандидатури двох заступників міського голови в обмін на включення представника ВО «Свободи» до складу виконкому. Але міському голові зараз набагато легше домовлятися з окремими депутатами фракції ВО «Батьківщина», яка не може похвалитися чіткою партійною дисципліною, і фактично розділена на дві депутатські групи. До того ж, непогані стосунки наразі складаються у Миколи Ярославовича і з секретарем ради Григорієм Пустовітом. Тому за необхідності міський голова може проводити через раду потрібні йому рішення, але кожного разу ціна питання буде коливається.

Такий стан справ потребує постійного діалогу з депутатами, проведення певної підкилимної гри та інтриг. Натомість у цьому Микола Романюк не надто сильний гравець, а тому потребує допомоги досвідченіших заступників та свого «покровителя» з області. Також непросто дається міському голові й функція модератора на сесіях ради. Інколи видно, що в такому «котловані» людей та ідей йому працювати не до вподоби. Але така доля міського голови. Хоча завжди можна вчинити «а ля Черновецький»…

Доволі цікаво виглядає співпраця міського голови та голови облдержадміністрації. Зараз між цими посадовими особами панує дружня та приязна атмосфера, що дуже сильно відрізняється від того типу стосунків, які мали два попередні «мери» з «губернаторами». Так, Микола Романюк дуже уважно дослухається до порад та підказок Бориса Клімчука, безапеляційно бере участь в ініціативах голови ОДА. У свою чергу, Борис Петрович всіляко сприяє міському голові, зокрема лобіює питання Луцька перед Кабміном та окремими міністерствами, та в разі необхідності допомагає у вирішенні політичних чи економічних конфліктів.

Підсумовуючи, зазначимо, що Микола Романюк доволі непогано почав свою «мерську» каденцію. Він вивчив стан міста, сформував власну команду, зумів домовитись про співпрацю з депутатським корпусом, визначив ключові завдання для подальшої роботи. Однак початок каденції саме в зимовий період (коли завжди виникають скарги на роботу влади), відсутність достатньої політичної підтримки в раді, значні борги міста та критичний фінансовий стан ключових комунальних підприємств створили йому далеко не найкращий стартовий майданчик для початку діяльності. Крім того, була й низка помилок. Зокрема, майже не залучено нових компетентних фахівців до роботи у виконавчих органах ради, призначення на керівні посади здійснювалось не прозоро, без відповідних конкурсів, визначення пріоритетів розвитку міста проводилось без залучення представників громадськості. Враховуючи перелічені «плюси» та «мінуси» в роботі міського голови, його роботу за цей період можна оцінити на «чотири з мінусом» за звичною п’ятибальною шкалою.

100 днів роботи Миколи Романюка на посаді Луцького міського голови позаду. Час на «розкачку» та «навчання» закінчився. Якщо раніше чимало експертів та політиків були обережними в оцінках його роботи, то тепер вимоги до міського голови будуть дуже високими. Здається, він це і сам розуміє. А тому лише публічність у діяльності та послідовність у доведенні оголошених ініціатив, а також залучення до роботи в органах місцевого самоврядування нових людей зможуть допомогти міському голові якісно і сучасно проводити свою роботу.

Довідка:
Моніторинг роботи Луцької міської ради та міського голови здійснюється в рамках проекту ГМ ОПОРА з громадського демократичного моніторингу новообраних органів місцевого самоврядування у 15 громадах країни.