ОПОРА оприлюднюватиме есе цьогорічних абітурієнтів, спостерігачів, членів комісій, які погодилися написати про своє бачення вступної кампанії. Головним завданням цих робіт є можливість розповісти про те, що їх вражало, турбувало, через що довелося пройти. Ми зберігатимемо стилістику та мову текстів і не редагуватимемо помилки. Нижче, перше есе з серії, автор якого є член приймальної комісії одного з чернівецьких ВНЗ. Не завжди ми матимемо можливість вказати імя автора, якщо він відмовлятиметься від розголошення з якихось причин.

Якщо Ви зацікавлені в тому, щоб долучитися до процесу, або хочете, щоб Ваша історія теж була оприлюднена, напишіть нам: info@opora.org.ua
Втім, наголошуємо, ми не оприлюднюватимемо анонімно інформацію, зміст якої не підтверджено, або яка паплюжить честь чи гідність конкретних осіб. 

По той бік столу

Пролог

У кожного працівника своя історія потрапляння у приймальну комісію: хтось знав завчасно, хтось здогадувався, а для когось – це був цілковитий сюрприз. Та, незважаючи на різні шляхи, всі були зібрані разом на наступні 46 днів.

Зав’язка

Величезна натхненна промова Відповідального секретаря, з зупинками на надзвичайно важливих місцях, особливого бажання до роботи не додала. Стало зрозуміло, що настанови МОН України змінюються і будуть змінюватися впродовж всього періоду вступної кампанії. У зв’язку з нововведеннями, у працівників ПК з’явилися додаткові завдання по підрахунку середнього балу атестатів випускників шкіл минулих років та дипломів молодших спеціалістів і бакалаврів. Це лише збільшувало час опрацювання  кожного абітурієнта.
Відсутність інформації про ліцензійний обсяг прийому та наявність місць держзамовлення ніяк не сприяла позитивному іміджу працівника ПК перед абітурієнтами. Робота «тестера» програмного забезпечення зазвичай цікава, проте не тоді, коли навпроти сидить абітурієнт і чекає своїх "папірців".
Як виявилось за перші два тижні роботи далеко не всі майбутні студенти знають куди саме вони хочуть вступити і більша частина з них навіть близько не дружить з математикою. Якщо переписати заяву з правильною назвою факультету/спеціальності можна досить просто, то пояснити як порахувати середній бал – складніше, так як кожен абітурієнт власноруч мусив зробити підрахунок свого балу і порівняти його з тим, що був порахований працівником ПК. Якщо з’являлося бажання відчути себе комашкою, то спілкування з майбутніми юристами і економістами забезпечувало подібне задоволення у повній мірі.
Ставалися і цікаві розповіді абітурієнтів, і кумедні ситуації, зав’язувалося спілкування впродовж короткого часу реєстрації. Саме такі моменти додавали наснаги і бадьорості.

Кульмінація

Початок прийому абітурієнтів по сертифікатах показав хто чого вартий. Не знаю як висловити «вдячність» батькам, які створили абсолютно непотрібний ажіотаж навколо подання документів та зранку не пропускали членів комісії на роботу. Самі викричались, вимордували дітей, та й працівників довели до стану «овочів». Нелімітований робочий день, жахлива задуха в приміщенні, робота «до останнього абітурієнта»… І так декілька днів. Це фізично виснажливо і залишає свій відбиток на швидкості та якості роботи. Не думаю, що існувала необхідність подати документи саме в перші два-три дні, адже на п`ятий-шотий день подання заяв народу було набагато менше, а в останні дні – взагалі кілька людей. Виходить як завжди, спочатку ґвалт, а потім чи то мозок включається, чи то так подіяло абсолютно не потрібне продовження терміну подання? Як результат: у залі сновигали заспані абітурієнти та стомлені працівники, а у жаркому повітрі приміщення змішалися запахи парфумів (і не тільки) та аромати медичних засобів для обох сторін. Натомість, після першого-го серпня – абсолютне затишшя.
Цікаво було слухати пояснення самих абітурієнтів, від звичайного поясненння, що їдуть на море, до абсолютно безглуздого, що в такий спосіб мають  більше шансів на вступ. Після очікування в довжелезних чергах у діток поменшало бажання нагрубити, мабуть втома далася взнаки, проте ще більше стало некоректних заяв зі сертифікатами, що не відповідають обраній спеціальності. А звідси і виникнення зайвих проблем з батьками, які вважали, що працівники приймальної комісії нав’язували їхнім дітям писати заяви на інші факультети/спеціальності.
Щось мені здається, що не всім цьогорічним абітурієнтам так хочеться вчитися, як від них вимагають батьки. Комусь цікавіше було б на іншій спеціальності, комусь, взагалі, краще і дешевше було б і без вищої освіти. Проте самовпевненість батьків не дає розгледіти у своїх нащадках слабку підготовку чи небажання вчитися, основною метою є отримання чадом диплома. На жаль, не всім дано вчитися у вузі, є багато інших навчальних закладів, де розумові можливості абітурієнта будуть більш прийнятними.

Епілог

Позитивними моментами роботи в ПК стало знайомство і спілкування з новими людьми та отримання нового досвіду роботи, а негативними наслідками – необхідність відновлення нервової системи та фізичних можливостей. Хоч як би епічно не розповідали про відповідальність та завдання перед рідним вузом, більше я такого досвіду не хочу.