До найближчих виборів ще більше ніж півроку, а простір навколо вже лускається від агіток. Старі дискредитовані політики лізуть в очі і вуха з білбордів і тв-реклами. Нові дискредитують себе лютим популізмом.
Хтось із них обов’язково стане нашою новою владою. Давайте спробуємо пригадати, чому так стається і як для України вибирається політичне майбутнє.
Для цього The INSIDER пропонує почитати історію Артема, громадського спостерігача за виборами.
Якщо вам смішно і стрьомно водночас, поряд хтось б’ється, п’є, танцює, стріляє і блює під себе, то ви не у фільмі "Страх і відраза у Лас-Вегасі", а десь на українських виборах.
Артем сам із Чернівців. Зараз йому близько тридцяти, він носить борідку і сережку у вусі, мріє про успішний ресторанний бізнес і намагається цю мрію якось втілити. Звичайний собі хлопець. Але Артем має слабкість – він вічно долучається до різних громадських ініціатив, які здаються йому важливими. Як наслідок, часом втрапляє в халепу.
У жовтні 2015-го стався саме такий випадок. Тоді він вирішив з’їздити спостерігачем від Громадянської мережі ОПОРА на місцеві вибори у Карпати. Натомість потрапив на лютий Octoberfest. Знаєте, як у однойменному вірші Мірека Боднара, коли "на фоні тягучої безпросвітної осені нестямне хмільне гуляння".
- І нащо я туди поїхав? – починає він видобувати зі свого минулого день, на стільки ж безглуздий і нещадний, як ставлення українців до виборів собі політичних лідерів.
Happy election day
4:00
На кордоні з Румунією, у чугайстра на рогах, є хутір Перкалаба – принаймні, так тутешні люди називають це місце. Воно неподалік від села Шепіт Путильського району, Чернівецької області.
- Адміністративно, я так зрозумів, ця Перкалаба до Шепота відноситься, - каже Артем.
Саме сюди, у місце, де до сонця близько, а до цивілізації далеко, завів Артема громадянський обов’язок. А Артем, у свою чергу, підбив на цю авантюру свого друга, Сергія. Хлопець був з Луганська і в Карпати втрапив перший раз.
- Там не було ні зв'язку, ні інших умов – лише електрика, - згадує Артем. - Найближчий магазин в іншому селі. Доїхати важко. Дорога, яка веде туди, проходить вздовж кордону. Суцільні скелі та обриви.
Хлопці їхали до хутора вночі – їх погодилися підкинути якісь добрі горяни. З під коліс у прірву зривалось каміння, машина повільно повзла по викатаній в болоті траншеї. В одному місці довелося переїжджати річку, бо мостів немає.
6:30
По шостій таки добрались до дільниці. Було дуже холодно і дуже гарно.
- Галявина, довкола ліс. Оця хата з дільницею - це, здається, був будинок лісничого. Навколо гори. Пасеться корова і річка тече. Ідилія, - закочує очі Артем.
Але треба було братися за роботу. Хлопці підійшли до дільниці і знічев’я постукали. Було ще рано, за законом "Про місцеві вибори" комісія зобов’язана провести засідання і перевірити, чи за ніч ніхто не лазив до сейфу з бюлетенями, не раніше як о 7:15. Спостерігачі були готові до того, що люди лише сходитимуться. Натомість двері відчинилися і звідти висунулася скуйовджена і заспана голова. Голова належала голові дільничої комісії.
- По ходу, він там спав. Вийшов, відкрив, я нічого навіть не питав. Бо якось одразу все почало здавалось дуже дивним, - каже Артем і пояснює, що стерегти бюлетені мають поліцейські, але щоб голова комісії – такого в законі ніде не написано.
Заспаний голова відкрив двері дільниці і хлопці ступили всередину, ніби стрибнули у кролячу нору.
Будинок з дільницею виглядав так: наліво одна кімната – приблизно на п’ятнадцять квадратних метрів, направо така сама - тут облаштували виборчу дільницю. Сходи нагору. Зверху лише одна кімната - з пічкою, яку топлять дровами, і сейфом з бюлетенями. Там ще спали два поліцейські.
7:45
Сонне царство заворушилося десь о 7:45. Попрокидалися поліцейські, познайомилися зі спостерігачами. Зайшли дівчата. Принесли гастрономічне свято: на перше - полумиски вареників, на друге – суп, а на закуску - тушківку з оленини, ковбаси, кабачкову ікру, кетчуп...
- Все було дуже luxury, - згадує Артем.
А ще згадує, що замість починати снідати, комісія мала б почати засідання. Натомість приїхав колишній головний лісничий цього району. Хоча стороннім особам бути на дільниці законом суворо заборонено.
08:15
На годиннику десь 8:15 - 8:20. Дільниця весь цей час закрита - тобто, про діставання бюлетенів з сейфу навіть не йде мова. Хоча о восьмій мало б уже початись голосування. Це якщо вірити закону.
Члени комісії і їх гості сідають снідати. Дістається трошки самогонки. Закусюється олениною. Спостерігачі поки ще держаться осторонь. Їх за це не люблять. Снідають поліцейські. Коліщата місцевої виборчої системи починають нарешті крутитись - десь близько пів на десяту члени комісії відкрили сейф.
- Просто дістали бюлетені, ніхто нічого не рахував, і пішли собі у залу з кабінками.
Почалось голосування. Із перевізною скринькою поїхала машина.
10:00
Виборці традиційно голосували без паспортів. На рівень явки впливали не так політичні симпатії і кандидати, як можливість випити, поговорити, зустріти один одного.
Спостерігачі сиділи тихенько і не відсвічували на цьому празнику життя. Відрізані від зовнішнього світу, під настороженими поглядами селян почувалися вкрай незатишно. Але це, як згодом виявилося, був найбільш безпечний для них період.
14:00
Десь о другій годині було вже по всьому. Голосування закінчилося, хоча мало б тривати з восьмої ранку і до восьмої вечора безперервно. Зате почались пиятика і розваги з вогнепалом. Розважав усіх колишній лісник.
Наприклад, спіймав спостерігачів, тицьнув їм у руки пістолета і наполегливо порадив піти погуляти. У нього ще була нова рушниця, яку привіз похвалитися. Природньо, спостерігачі не змогли відмовити місцевому авторитету.
- Вони до нас були дуже вороже налаштовані, - каже Артем. - Мовляв, приїхали спостерігачі з Чернівців, будуть зараз їм тут розказувати, як вибори потрібно проводити.
15:00
Хлопці пішли в ліс з цим пістолетом, піднялись на галявину, зустріли коней.
- Я чомусь хотів думати, що ці коні дикі, бо вони збилися у табун і вільно собі паслися. Хоча насправді вони не дикі. Але круто б було - дикі коні скачуть по диких місцях.
Помедитували на коней. Повернулись назад. Пістолет загрозливо обтяжував кишеню.
А тим часом виборча комісія залишила бюлетені на світобудову і повним складом вибралась на вулицю. Розпочався експромтний пікнік. Члени комісії пили, їли і співали. Лісник, отримавши назад свого пістолета, показував фокуси і діставав спостерігача з Луганська, Сергія.
– Він українською не говорив і намагався мовчати. Це їх тільки роздражнювало, - згадує Артем. – Ми тоді теж випили. Не знаю, чим би все закінчилося, якби і далі їм відмовляли.
17:00
Фокуси людям набридли, тож лісник почав усім погрожувати зброєю. Уже не дуже орієнтувався, хто є спостерігачі, а хто місцеві...
- Був там один Коля, - каже Артем, - то він у нього тицяв пістолетом зі словами "Я тебе зараз вб’ю". А я стояв і думав, що тільки цього нам тут не вистачало.
Але Коля виявився не з лякливих. Розказував, як возить дерева за 40 доларів. Йому, мовляв, румуни дають замовлення, він там рубає, що треба, перевозить вночі і отримує за це гонорар. Такий гірський бізнесмен-фрілансер.
19:30
Як звечоріло, Коля-контрабандист запропонував Артемові виключити в селі світло. Не те, щоб він хотів організовувати якісь фальсифікації – ні, це було б хоча б зрозумілу. Але в Колі просто з’явилося бажання і не з’явилося внутрішнього питання "а нащо?". Артем відмовився, але на хід подій цей його вчинок ніяк не повпливав.
Далі все як в кіно. Лісник погрожує зброєю. Потім блює під себе, закурює. Вимикається світло. На чиємусь ноутбуці грає дешевий руский реп. Приходить Коля і урочисто оголошує: я світло виключив! Задушливий самогонний перегар змішується із запахом рвоти. Тьмяно світить лише монітор ноута. З нього грає руский реп. Лісник лежить. Коля йде і включає світло.
21:00
Десь о 21:00 члени дільничої комісії приводять лісника до тями, підіймають із блювотиння і відправляють спати. Закінчивши із цим, вирішують зробити дискотеку.
- От справа кімната з бюлетенями, а з кімнати ліворуч вони зробили собі тусовочний зал, - показує на пальцях Артем. - Принесли п’ятилітрові бутлі з самогоном. І почалось.
Десь о десятій вечора повернулися ті, що поїхали з виносними скриньками. У них був свій концерт на колесах.
- Всі злі і сильно п’яні. Дорогою в них зламалась машина. Десь застрягла в болоті, вони на іншій приїхали, - розповідає Артем.
Близько десятої вечора з горем навпіл були спаковані і пораховані всі бюлетені.
23:45
Натанцювавшись досхочу, учасники виборчого процесу почали готуватися в дорогу – везти до ТВК бюлетені і протоколи. Зібралися коло машини поліцейських.
- Там їх було двоє: один старший, один молодший. Останній був ще більш-менш адекватний. Але за кермо сів той старший, який був найбільше вгашеним.
Спостерігачі остаточно перейшли в режим, який свого часу влучно описала блогерка Фаїна Каплан - "нема ніяких сил офігівати, а треба".
Всі запакувалися в машину. Рушили.
1:00
Артем надів навушники і старався не думати про дорогу, якою курсувало поліцейське авто. Але дорога чи стан водія таки дали про себе знати. Машиною рвонуло і вона різко зупинилася. Відірвався захист із днища, а ще масло рікою текло.
Члени комісії повилазили із салону у холодну і темну жовтневу ніч. Світили зорі і фари машини, що вже якийсь час їхала позаду.
- Ця друга машина зупиняється. І з неї виходять ще два якісь копи, - Артем чекав чого завгодно, але до такого розвитку подій готовий не був. - Витягують наших бухих і починають бити. Ми стоїмо і на це все дивимось.
Тверезі копи забрали комісію з бюлетенями до себе в машину. П’яні побиті лишилися біля поламаної машини чекати ранку. Спостерігачі пішли пішки. До найближчого села лишалося кілометрів двадцять
***
Над ранок хлопці таки добралися до цивілізації. Почекали найближчий автобус і вернулися до Чернівців.
- І що, він полюбив Карпати?
- Хто, Сергій? Ага. Незабутні ж враження (сміється. – авт.). Він зараз в Києві живе. Класний чувак, друг мій. А я собі татуювання з тою дільницею зробив.
- Нащо?
- Просто. Щоб пам’ятати.