Ухвалення законопроекту в першому читанні супроводжували акції протесту біля ВР та масові бійки міліції та опонентів відповідної законотворчої пропозиції.
Законопроектом пропонується визначити засади, завдання, цілі і принципи державної мовної політики України, статус та порядок використання мов у різних сферах державного та суспільного життя, встановити відповідальність за порушення законодавства про мови, а також внести відповідні зміни з мовних питань до низки законів України. У тексті законопроекту вказується, що основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова. Пропонується, що у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування може використовуватися регіональна мова (мови). У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову (мови).
Відповідно до документа, судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах має здійснюватися державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами).
Оцінка законопроекту «Про засади державної мовної політики» (№9073), його кореляція з Європейською хартією регіональних мов або меншин:
- Загалом законопроектом «Про засади державної мовної політики» (№9073) застосовуються окремі дефініції з Європейської хартії регіональних мов або меншин. Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин»[1] № 802-IV було ухвалено 15 травня 2003[2]. Основним викликом ратифікаційного процесу була низка питань, пов’язаних з російською мовою, адже віднесення російської мови до регіональної «міноритарної» й посьогодні трактується як загроза насамперед існуванню української мови у її сьогоднішньому не юридичному, але фактичному статусі.
Зокрема, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні проживає 48 240 902 осіб, серед яких є 134 різні етнічні групи, які ідентифікують себе як громадяни України. З них більшість складають етнічні українці
37 541 693 осіб, росіяни 8 334 141, білоруси 275 800, молдавани 258 600, кримські татари 248 200, болгари 204 600. Р
разом представники всіх національних меншин в Україні складають 22,2% від загальної кількості населення України. Поліетнічність населення, яка утворилася в Україні має виразну специфіку: з усіх етнічних неукраїнців понад 80% становлять етнічні росіяни. Іншим комплексним аспектом української поліетнічності вважають питання визначення мовної ідентичності.
Зокрема, 5 544 729 етнічних українців, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, вважають російську мову рідною мовою. Подібні кількісні та якісні показники призводять до висновків, що нині в Україні існує 3 великі специфічні національні «лінгвістичні» групи україномовні українці, російськомовні українці та російськомовні росіяни. В даному контексті російську мову достатньо проблематично розглядати в якості міноритарної мови.
- В українському варіанті (Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» № 802-IV було ухвалено 15 травня 2003), до регіональних мов і мов, які вимагають захисту було віднесено білоруську, болгарську, гагаузьку, грецьку, єврейську, кримськотатарську, молдавську, німецьку, польську, російську, румунську, словацьку та угорську. Натомість досі не усунено питання стосовно захисту караїмської, кримчацької мов, не зрозуміло стосовно захисту евройської мови (іврит або ідіш). Окрім того, законопроект передбачає ухвалення рішень стосовно «регіонального визначення» відповідно до 18 мов, натомість у Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» визначено 13 мов у відповідному переліку.
- Втім законопроект продовжує політичні традиції, закладені в процесі політичних домовленостей, що відбулися під ратифікації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин стосовно російської мови, яка як не парадоксально є мінори тарною доволі умовно. За підрахунками Головного юридичного управління ВР у законопроекті «російська мова в різних контекстах згадується 9 разів. .. російська мова поставлена на перше місце у переліку регіональних мов або мов меншин; частиною першою статті 10 передбачається публікація актів вищих органів державної влади українською, російською мовою або іншими регіональними мовами або мовами меншин»[3].
- Окремі положення, які пропонуються авторами законопроекту не узгоджуються з відповідними положеннями Конституції України та міжнародних документів, ратифікованих Україною, зокрема, Європейською хартією регіональних мов і мов меншин, та рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р. № 10 рп/99[4] у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови. В законопроекті вживаються компіляції окремих дефініцій Хартії «регіон», «регіональна мова або мова меншини» та ін. – які в цілому не корелюються з окремими першопочатковими визначеннями документу та з вже існуючими дефініціями українського законодавства, в якому регіон, зокрема, визначається як «територія Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя» , але не району чи села, як пропонують автори законодавчої ініціативи.
- Законопроектом пропонується захист мов національних меншин через систему визнання та захисту «регіональних мов або мов меншин» на території певних адміністративно-територіальних одиниць. Коли в «регіоні» проживає 10% носіїв «регіональної» мови, ці території можуть змінюватися від рівня регіону до рівня району, міста, селища, села. Права «носіїв мови пропонується захищати законодавчо у сфері державного управління, освіти, судоустрою, культури, ЗМІ, реклами» та ін. В той же час, в законопроекті нечітко визначено паритетні механізми відповідних пропозицій, реалізації законопроекту, коли на відповідних територіях проживає кілька різних мовних спільнот, представників національних меншин, коли носії міноритарних мов розселено дисперсно і вони не складають 10% в якомусь одному «регіоні», до того ж межі проживання національних меншин та поширення їх мов не завжди збігаються із межами адміністративно-територіальних одиниць. Варто наголосити, що Хартія регіональних мінори тарних мов не містить положення про виділення 10% бар’єру проживання для застосування механізмів захисту мов відповідно до Хартії.
- Законопроектом пропонується використання регіональних мов або мов меншин «нарівні з державною мовою» майже на всій території країни. Існує запитання, наскільки регіональні органи влади, органи місцевого самоврядування у визначенні «регіональних мов» є правомочними, адже Конституція, ст. 10 не наділяє виконавчі органи регіонального або місцевого рівня компетенцією в мовних питаннях у мірі, достатній для використання регіональної мови або мови меншини нарівні з державною в публічній адміністрації. Затвердження відповідних положень фактично може означати перегляд відповідних конституційних положень.
- Водночас, за оцінкою Юридичного управління ВР України справедливо зазначається, що Європейська хартія регіональних мов або мов меншин серед заходів, спрямованих на охорону і розвиток регіональних мов або мов національних меншин, не передбачає зобов’язань стосовно необхідності прийняття спеціальних рішень органами державної влади чи органами місцевого самоврядування про «визнання регіональної мови чи мови меншин такою, що є поширеною на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці»[5], натомість передбачаються заходи спрямовані на заохочення використання регіональних мов або мов меншин у суспільному житті відповідно до зобов’язань, взятих за пунктом 2 статті 2 цієї Хартії. Адже внаслідок застосування положень закону використання регіональних мов або мов меншин буде відбуватися «нарівні з державною» у освіті, ЗМІ, адміністративному управлінні у більшості регіонів України, а це не відповідає ст.10 Конституції України.
- Внесення змін до 33 законів та підзаконних актів, як які регулюють сферу освіти, кінематографії, судочинства, як пропонується у законопроекті суттєво обмежують використання державної мови. Ці зміни по суті можуть стосуватися широкого кола політик, які виходять далеко за межі мовного питання. Адже внаслідок застосування положень закону використання регіональних мов або мов меншин буде відбуватися «нарівні з державною» у освіті, ЗМІ, адміністративному управлінні у більшості регіонів України, а це не відповідає ст.10 Конституції України.
- У законопроекті чітко не визначено джерела фінансування ініціативи в сфері мовної політики. Зокрема, стверджується, що законопроект не потребує додаткових бюджетних коштів з огляду на забезпечення фінансування розвитку і функціонування української мови як державної та на імплементацію Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин». Проте, це доволі умовно відповідає дійсності. Адже у випадку введення в дію закону витрати можуть торкнутися більш широких сфер застосування і в освіті, і в рекламі, і в адміністративних послугах.
- Водночас залишається незбалансованим питання про потреби мовної інтеграції, Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин чітко визначає, що «захист і розвиток регіональних мов та мов меншин не повинні здійснюватися на шкоду офіційним мовам і необхідності їх вивчення».
Юлія Тищенко, УНЦПД
Статтю підготовлено в рамках проекту ГМ ОПОРА та EPD (Бельгія) «Сприяння громадському контролю за реформами в Україні в рамках Європейської політики добросусідства». Проект здійснюється за підтримки Європейського Союзу.
[1] Період розробки Європейської хартії регіональних мов або меншин тривав майже 35 років (з 1957 по 1992 рік), що засвідчує складний процес узгодження концептуальних засад документу між різними сторонами. Про складність сприйняття документу свідчить той факт, що Хартія була відкрита для підписання 5 листопада 1992 року, набравши чинності лише 1 березня 1998 року після приєднання до нього п’ятої країни відповідно до вимог ст. 19 документу. У 2005 р. із 46 держав — членів Ради Європи Хартію підписали 30 держав, а ратифікували 19. Частина країн-членів РЄ не приєдналася до документу. Загалом для ратифікації документу можна покласти на себе зобов'язання в цілому з 35 пунктів і ратифікувати трьома різними рівнями зобов'язань. Україна пішла за максимальним колом. З Преамбули Хартії випливає, що основною метою документу насамперед є збереження культурної та історичної спадщини, "охорона історичних регіональних мов або мов меншин Європи", як невід’ємної частини культурного багатства і традицій континенту. В документі наголошується на врахуванні важливості міжкультурного діалогу і багатомовності, та підкреслюється, що "охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх". Питання "розвитку регіональних мов або мов меншин у різних країнах та регіонах Європи", - як слідує з Хартії, - "є важливим внеском у розбудову Європи, що грунтується на принципах демократії та культурного розмаїття в рамках національного суверенітету і територіальної цілісності". року Ратифікація відповідного документу була одним із зобов’язань України при вступі до Ради Європи. Зокрема наша держава зобов’язувалася "…протягом одного року з моменту вступу підписати та ратифікувати Європейську хартію регіональних мов або меншин…". Документ було урочисто підписано 2 травня 1996 року. Але, як відомо, процес ратифікації та імплементації у вітчизняне законодавство цього складного документу затягнувся на кілька років.
[2]Закон України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», 802-15.
[3] В И С Н О В О К на проект Закону України «Про засади державної мовної політики» (реєстраційний № 9073).
[4]Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови).
[5] ВИСНОВОК на проект Закону України «Про засади державної мовної політики» (реєстраційний № 9073).