Усі оглядачі, в один голос, критикують українського виборця за його незрілу політичну свідомість, безпринципність, продажність. Або акцентують увагу на жалюгідному матеріальному становищі більшості українських громадян, що поєднуючись з  вихолощенням ціннісних орієнтирів штовхає їх до торгівлі голосами в обмін на гречку. Але чомусь мало хто дає належну оцінку діям політиків, які власне і роздають цю гречку. Мовляв, що з них візьмеш – моральні дегенерати та й годі. Як наслідок, «винними» за усі ці продуктові набори чомусь стають не ті хто їх роздає, а ті кому вони адресовані. Відповідальним стає український виборець, який потенційно може купитися на це, як бидло. Але стривайте! Сьогодні лише 4% (!!!) населення України готові проголосувати за кандидата, який роздає на окрузі «допомогу». Такими є дані дослідження проведеного соціологічною службою Центру Разумкова спільно з Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва з 30 березня по 4 квітня 2012 року. Чи є тоді підстави таврувати усе українське суспільство за те, чого воно не збирається робити?

Звісно, багато хто братиме гречку і це ні чим не відрізняється від отримання «вітіної тисячі» або підвищених на копійки пенсій, зарплат чи соціальних пільг. Годі сподіватися, що такі дії автоматично призведуть до появи лояльного електорату. Швидше навпаки – вони викликають підозру і провокують думати кожного, хто вже два десятиліття живе в умовах ринкового суспільства, де безкоштовний сир має свою ціну. Те, що лише 4% суспільства (тих хто радо обміняє свій голос на продуктовий набір) воліють  жити в нереалізованому соціалістичному раю – не мало б розчаровувати.

Найважливіше: не виборці формують запит на таку форму агітації, а політики нав’язують її. Практика роздачі продуктових пакетів – це діагноз не для виборців, а для політиків і команд з якими вони працюють. Не треба забувати про «просунутих» політтехнологів і консультантів, які очевидно радять політикам саме в такий спосіб взаємодіяти з виборцями або щонайменше не відмовляють їх від цього. Так виглядає, що цілі штаби партій, без відпочинку, дискутують над питанням правильного підбору інгредієнтів для чергового продуктового набору. Чи були випадки, коли хоча б один політтехнолог публічно відмовився працювати з кандидатом (партією), який вдається до таких чи подібних примітивних засобів переконання виборців? Відповідь очевидна. Усі ці люди, які більше за інших знають про необхідність розвивати демократичну політичну культуру, замість втілення на практиці нових ідей, цінностей і стилю політики – свідомо і примітивно втулюють людям гречку.