Виборчий бар’єр як виклик парламентської кампанії 2012 року

Підвищення виборчого бар’єру на парламентських виборах України  2012 року до 5%, що передбачається провладним законопроектом, провокує пряму аналогію із технологіями зміцнення російської  владної вертикалі  на початку 2000-их років. Російський тренд на встановлення системи з домінантною партією також супроводжувався одностороннім  підвищенням виборчого бар’єру  (до 7%), що значно обмежило політичну конкуренцію в цій країні. Але подібність російських та українських тенденцій не унеможливлює того, що вітчизняні законодавці у технологіях будуть ще більш вправними.

Виборчий бар’єр є мінімальною кількістю голосів виборців,  яку необхідно набрати політичним партіям для участі в розподілі депутатських мандатів. З точки зору свого функціонального призначення, виборчий бар’єр спрямовується на попередження надмірної фрагментації депутатського корпусу, а також створює умови для структуризації суспільних інтересів в межах впливових політичних сил. Виборчий бар’єр, який здебільшого є результатом політичного компромісу,  має враховувати актуальні  задачі розвитку парламентаризму та партійної системи в конкретних політико-правових умовах.

У світовій практиці величина виборчого бар’єру визнається такою нормою, що належить до сфери політичної доцільності. Політична доцільність виборчого бар’єру  базується на національних правових звичаях  та сучасних потребах  розвитку політичних інститутів. Європейський суд по правам людини неодноразово відхиляв скарги від громадян та політичних суб’єктів щодо величини виборчого бар’єру, оскільки жодна виборча система не може уникнути ефекту втрати голосів  виборців. Але, міжнародна спільнота має також багато прикладів, коли ключові питання становлення виборчої системи вирішувались на загальнонаціональних референдумах (Італія, Ірландія, Нова Зеландія), що урівноважувало політичні та суспільні інтереси в цьому питанні.

По різним країнам фіксуються значні відхилення величини виборчого бар’єру. Наприклад,  у 2011 році  на парламентських виборах бар’єр складав: Данія- 2%; Латвія-5%,  Турція-10%, Польша -5% (партії) та 8% (блоки) тощо.  На парламентських виборах 2009 р. в Ізраїлі виборчий бар’єр складав 2% (на попередніх виборах-1% та 1,5%). Парламентські вибори у  Ліхтенштейні проходять за 8% виборчим бар’єром (2009 р.).

Європейські політичні інституції  намагаються досягнути певного консенсусу щодо засад демократичного регулювання виборчого бар’єру. Зокрема, у резолюції  ПАРЄ (1547/2007) наявна рекомендація щодо обмеження величини виборчого бар’єру на рівні 3% голосів виборців, а суттєве підвищення виборчого бар’єру визнається фактором, що може створювати проблеми для вільного вираження політичних позицій. Тобто, виборчий бар’єр встановлюється саме для стабілізації та удосконалення парламентської структури, а не консервації поточних  політичних інтересів.  Тут показовим є приклад Турції, яка вже багато років піддається міжнародній критиці за надмірно високий виборчий бар’єр, що встановлений національним законом на парламентських виборах.

Провладний проект  ЗУ «Про вибори народних депутатів України» (№926-1 від 10.10.2011 р.), який внесений на розгляд Верховної ради України народним депутатом Єфремовим та ін., передбачає, що право на участь у розподілі  депутатських мандатів набувають політичні партії, які отримали п’ять та більше відсотків голосів виборців, у відношенні до сумарної кількості голосів, поданих за усі виборчі списки партій. У порівняні з парламентськими виборами 2007 та 2006 рр. виборчий бар’єр планується підвищити на 2 % голосів виборців. Порівняно з виборами 1998 та 2002 року виборчий бар’єр має зрости на 1 %  голосів виборців.

Міжнародні організації та національні експерти неодноразово висловлювали серйозне занепокоєння щодо можливого підвищення виборчого бар’єру на парламентських виборах 2012 року. Ця позиція базується на відсутності громадського та політичного обговорення даного питання, що мало би бути забезпечено українською владою. Підвищення виборчого бар’єру без урахування позицій громадськості, парламентської меншості та позапарламентських сил не відповідає практикам демократичного політичного процесу.

Аргументація правлячих груп, стосовно власних намірів в ультимативний спосіб підвищити виборчий бар’єр, хоча й була прогнозованою, але не витримує жодної критики. Ініціатори підвищення бар’єру апелюють до необхідності структуризації депутатського корпусу, підвищення прогнозованості та відповідальності парламентської діяльності. Така аргументація є далекою від реальності, оскільки синтез пропорційної системи та мажоритарної відносної більшості жодним чином не можна пов’язати із завданнями політичної структуризації українського парламенту. Відтворення досвіду «змішаних» виборів у сучасних умовах навряд чи призведе до якісно інших наслідків, ніж це було у 1998-2002 рр.

 У провладному законопроекті мова скоріше йде про створення умов для штучної концентрації депутатських мандатів у межах одного політичного центру.

 Адміністративне домінування в мажоритарних округах дозволить компенсувати рейтингові втрати партії влади на національному рівні, а підвищений бар’єр обмежить політичну конкуренцію за пропорційною складовою виборів. Звуження можливостей для реальної конкуренції стосується не тільки опозиційних партій, а й політичних сил, які є політичними союзниками Партії регіонів. Ініціатива про підвищення виборчого бар’єру співпала із активізацією процесу злиття окремих політичних сил з Партією регіонів, що яскраво демонструє можливі наслідки від її практичного впровадження.

Згідно з усталеною в Україні практикою, кількість депутатських мандатів політичних партій, що подолали  виборчий бар’єр, визначається у три етапи.

 На першому етапі визначаються політичні партії, які подолали виборчий бар’єр, у співвідношенні до сумарної кількості голосів відданих за усіх виборчих конкурентів.

До другого етапу належать процедури зі встановлення виборчої квоти, що необхідна для отримання одного депутатського мандата партіями, які подолали бар’єр. Виборча квота визначається шляхом ділення сумарної кількості голосів виборців, відданих за виборчі списки партій, які подолали бар’єр, на кількість депутатських мандатів.

До третього етапу належать процедури зі встановлення кількості депутатських місць для кожної політичної партії. Ця кількість обчислюється шляхом ділення виборчої квоти на кількість голосів, відданих за політичну партію, яка подолала бар’єр.

Застосування зазначеного вище алгоритму розподілу депутатських мандатів в умовах підвищення виборчого бар’єру призведе до подальшого зниження легітимності виборів. Причиною цього буде зростання кількості виборців, які не матимуть представництва в українському парламенті.

Таблиця 1

Кількість голосів виборців, відданих за політичні партії, що не подолали виборчий бар’єр (складено автором за даними ЦВК)

Підвищення виборчого бар’єру  до 5 %  на парламентських виборах може створити ситуацію, коли майже половина виборців проголосує за партії, які не наберуть встановлену законом мінімальну кількість голосів. Чинниками цього явища можуть стати велика кількість учасників виборів та розпорошення електоральних симпатій між «старими» та «новими» політичними проектами.

Законопроект провладної більшості не містить механізмів корекції ситуації із потенційним зростанням кількості голосів виборців, які були віддані за політичні партії, що не подолали виборчий бар’єр. Хоча у тій самій Російській Федерації, досвід якої часто відтворюють українські законодавці, на федеральному та регіональному рівнях наявна норма щодо «змінного» виборчого бар’єру. «Змінний» виборчий бар’єр застосовується у випадках, коли списки кандидатів, які подолали встановлений законом бар’єр, у своїй сукупності набрали менше 50 % загальної кількості голосів виборців. Тоді до розподілення депутатських мандатів за порядком зменшення залучаються інші виборчі списки.

Заплановані зміни законодавства мають дискримінаційний характер для політичних партій, які за результатами соціологічних опитувань 2011 р. знаходяться на межі бар’єру у 3 %. Проблема подібних політичних сил загострюється тим, що змішана виборча система передбачає зростання у два рази виборчої квоти для отримання мандатів у загальнодержавному окрузі (кількість голосів виборців вже буде ділитись на 225, а не на 450 мандатів, як це було у 2006-2007 рр.). Якщо у мажоритарних одномандатних округах не буде забезпечено рівних умов для усіх політичних партій, то підвищення виборчого бар’єру у загальнодержавному окрузі зіграє фатальну роль для перспектив парламентського представництва багатьох з них.

Таблиця 2.

Якби найближчим часом знову відбувалися вибори до Верховної Ради України, за яку партію чи виборчий блок Ви проголосували б?(опитування Центру Разумкова, травень 2011 р.)

Соціологічні опитування 2011 року засвідчують, що підвищення виборчого бар’єру до 5% може штучно підштовхувати Україну до специфічної двопартійності. Специфічність такої системи визначатиметься тим, що електоральні переваги матимуть «партія влади» та «партія опозиції», але реальні парламентські впливи розподілятимуться в межах домовленостей провладної партії з декількома маловпливовими та нестабільними політичними силами. Такий різновид «двопартійної системи плюс» дозволить українській владі продемонструвати міжнародним партнерам конкурентність виборів та збереження впливу провідною опозиційною силою, але надасть також можливість домінувати в політичному процесі. Підвищення виборчого бар’єру найбільше обмежує парламентські перспективи КПУ, партії «Удар» В.Кличка, ВО «Свобода», в зоні ризику також знаходиться партія «Сильна Україна». Ці політичні сили за календарний рік мають значно наростити власні електоральні ресурси.

Висновки

• За умов відсутності громадського та політичного консенсусу ініціатива щодо підвищення виборчого бар’єру не може стати ефективним механізмом зміцнення українського парламентаризму.
• Збільшення виборчого бар’єру, яке поєднується з мажоритарною системою відносної більшості, не сприятиме якісній структуризації українського парламенту.
• Ініціатива щодо підвищення виборчого бар’єру спрямовується на штучне обмеження оновлення політичного спектру, а також інтенсифікує процеси політичної  інтеграції навколо Партії регіонів.
• Підвищення виборчого бар’єру знизить рівень політичної легітимності українського парламенту. Кількість виборців, яка не матиме представництва в українському парламенті, може різко зрости у 2012 році.
• Законодавчі ініціативи провладної більшості мають дискримінаційний характер щодо політичних сил, які знаходяться на межі проходження до Верховної Ради України.

Враховуючи комплекс можливих ризиків від реалізації ініціативи провладної більшості, доцільним є збереження на парламентських виборах 2012 року 3 % виборчого бар’єру. У той же час, формальні процедури розподілу депутатських місць потребують додаткової деталізації, що має базуватися на максимальному врахуванні результатів голосування.

Олександр Клюжев, керівник аналітичних програм ДОО ВГО «Комітет виборців України», спеціально для elect.in.ua