Вступ

У 2014 році росія окупувала Автономну Республіку Крим та окремі райони Донецької і Луганської областей, а у 2022 році повномасштабним вторгненням продовжила збройну агресію проти України, розширивши окупацію за рахунок окремих територій Запорізької й Херсонської областей. Невід'ємним елементом російської загарбнцької війни залишаються незаконні референдуми та вибори, для організації та проведення яких рф залучає як власних громадян, так і жителів тимчасово окупованих територій (ТОТ). 

Через незаконні “волевиявлення” і зміни до своєї “конституції” росіяни прагнуть “легалізувати” окупацію й інтегрувати населення захоплених територій у своє політичне поле. Це настільки важливо для Кремля, що окупанти готові проводити псевдовибори навіть під час воєнного стану, який вони оголосили на захоплених територіях (детальніше — у матеріалі “Як Росія готує псевдовибори на окупованих територіях”). Зокрема, у 2022 році росіяни провели загарбницькі референдуми, у 2023 — незаконні вибори до окупаційних органів влади, а в 2024 році — так звані “вибори президента росії”.

Для протидії таким процесам важливо забезпечити невідворотність покарання за кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки, в тому числі,за участь в організації й проведенні незаконних референдумів і виборів. Варто зауважити, що хоча формально злочин агресії не передбачає такого елемента, саме незаконні  референдуми 2014 року і подальші незаконні вибори на окупованих українських територіях дозволили росіянам розв'язати у 2022 році наступний етап агресивної війни. Тому ефективність розслідування та притягнення до кримінальної відповідальності за цю категорію злочинів може сприяти доведенню злочину агресії росії в майбутньому (див. матеріал Заснування трибуналу з питань агресії росії проти України: вищий рівень відповідальності як запобіжник нових конфліктів у Європі).

В суспільстві простежується широкий запит на відповідальність за участь у незаконних виборах та референдумах на окупованих територіях. Так, як свідчить соціологічне дослідження, проведене на замовлення Громадянської мережі ОПОРА, майже всі українці переконані, що кримінальна відповідальність має чекати на тих, хто допомагав російській адміністрації організовувати на окупованих українських територіях так звані “вибори” й “референдуми” (92,8%) і балотувався них (92%).  Крім цього, дві третини українців вважають, що кримінальна відповідальність має чекати й на тих, хто голосував на незаконних “референдумах” та “виборах”, які організовує Росія. Також переважна більшість респондентів (61,2%) вважають, що слід обмежити право обирати та бути обраними для трьох категорій людей: тих, хто взяв паспорт Росії, брав участь у так званих “виборах” та “референдумах” і організовував їх, а також тих, хто працював в окупаційних органах і силових структурах. Лише 7,4% респондентів вважають, що нікого з цих людей позбавляти виборчих прав не потрібно.

Розуміючи актуальність цієї проблеми, ОПОРА продовжує вивчати практику притягнення до кримінальної відповідальності за участь в організації та проведенні незаконних референдумів та виборів. Раніше ми вже публікували дослідження на подібні теми: Референдуми щодо зміни території в Україні та світі, Огляд судової практики щодо притягнення до відповідальності за підготовку та проведення псевдореферендумів у Криму, на Донеччині та Луганщині за 2020–2022 роки.

Передісторія

До початку повномасштабного вторгнення в 2022 році діяння з організації та проведення незаконних референдумів переважно кваліфікували за ст. 110  (“Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України”) та ст. 110-2 (“Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України”) Кримінального кодексу. України (далі — ККУ) 

При цьому колабораційна діяльність як така взагалі не була криміналізована. Тодішнє нормативне регулювання і практика не давали можливостей ефективно притягувати до відповідальності причетних до організації незаконних виборів на ТОТ, крім випадків, коли такі діяння можливо було кваліфікувати за ст. 109 (“Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади”) або ст. 111 (“Державна зрада”) ККУ.

Лише у березні 2022 року ККУ було доповнено ст. 111-1 “Колабораційна діяльність”, у ч. 5 якої законодавець передбачив окремі склади кримінальних правопорушень, повʼязані з незаконними референдумами та виборами.

Статистика

За інформацією Єдиного державного реєстру судових рішень (ЄДРСР), з часу запровадження відповідальності за колабораційну діяльність до на 27 червня 2024 року за ст. 111-1 ККУ було оголошено 1709 вироків:

  • 2022 — 266 вироків, з яких за ч. 5 було верифіковано лише 2 вироки;
  • 2023 — 840 вироків, з яких за ч. 5 — 153;
  • за перше півріччя 2024 року (станом на 27 червня) — 607 вироків, з яких за ч. 5 — 138.
    Варто зауважити, що точну кількість вироків за діяння, пов'язані з незаконними референдумними і виборчими процесами за відсутності окремої категорії класифікації кримінальних правопорушень у ЄДРСР встановити неможливо. Втім, ми верифікували 57 вироків щодо участі в організації та проведенні незаконних референдумів та 4 вироки за участь в організації та проведенні незаконних виборів.

Також ми зверталися і відповідними запитами до Офісу Генерального прокурора та Державної судової адміністрації, які відповіли, що в офіційній звітності не виокремлюється інформація за частинами статей ККУ.

Разом з цим, Офіс Генерального прокурора повідомив інформацію про кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень (проваджень) за ст. 111-1 ККУ, а саме:

  • 2022 — 4053 кримінальні правопорушення (провадження), з яких 620 з обвинувальним актом скеровані до суду;
  • 2023 — 3251 провадження, з яких 984 з обвинувальним актом скеровані до суду;
  • 2024 (січень-травень) — 1439 проваджень, із яких 199 з обвинувальним актом скеровані до суду.

Чинне правове регулювання та особливості кваліфікації

Наразі ч. 5 ст. 111-1 ККУ сформульована так, що кримінальна відповідальність настає за “Добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, або добровільне обрання до таких органів, а також участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території”. 

Як бачимо, зазначена частина статті передбачає декілька самостійних складів правопорушення. Зауважимо, що предметом нашого матеріалу є лише ті з них, які безпосередньо пов'язані з незаконними виборчими чи референдумними процесами.

Добровільне обрання до незаконних органів влади, створених на тимчасово окупованій території, у т. ч. в окупаційній адміністрації держави-агресора

Для цього складу з суб'єктивної сторони обов'язковою є наявність такої ознаки, як добровільність — коли таке обрання відбувається за власною волею, без фізичного чи психічного примусу. Верховний Суд звернув увагу, що у кримінальному праві добровільним вважається діяння, вчинене за можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які за приписами ст. 39, 40 ККУ можуть виключати кримінальну протиправність (постанова від 31.01.2024 р. у справі № 638/5446/22).

Також за цього складу кримінального правопорушення таке обрання має бути до незаконного органу влади, тобто органу влади, який не передбачений законодавством України, але створений на тимчасово окупованій території.

Водночас потрібно звернути увагу на деякі проблемні аспекти кваліфікації цього складу кримінального правопорушення. По-перше, у статті вжито формулювання “обрання”, яке може трактуватися або як результат, або як процес. Та чи інша інтерпретація цього положення впливає на можливість притягнення до відповідальності осіб, які балотуються до таких органів. По-друге, “обрання” може відбуватися не тільки на незаконних виборах, а й шляхом голосування незаконного органу під час призначення особи на певну посаду. 

Участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на ТОТ

Варто зауважити, що формулювання “участь в організації та проведенні псевдореферендуму” містить сполучник “та”. Відповідно, для належної кваліфікації цього складу необхідне поєднання участі і в організації, і в проведенні такого псевдореферендуму чи псевдовиборів. Тобто якщо особа, наприклад, лише голосуватиме на псевдореферендумі чи псевдовиборах, такі дії не міститимуть складу кримінального правопорушення за цією частиною, але й не виключатимуть відповідальності за іншими кримінально-правовими нормами. Також у деяких експертних матеріалах наголошено, що участь у незаконних виборах як кандидата на посаду, спостерігача від кандидата, агітатора, яка не передбачає організації, не містить цього складу правопорушення, а може кваліфікуватися лише за ознакою “публічні заклики до проведення виборів чи референдуму”, якщо вони мали місце.

Втім, у судовій практиці виникали проблеми з розумінням понять “організації та проведення незаконних виборів та/або референдумів”. Наприклад, у Вироці від 05.10.2023 № 516/187/23 Теплодарського міського суду зазначено, що “участь в організації референдуму передбачає певний перелік дій, які послідовно виконує особа під час такого процесу, тоді як агітація та заклик мешканців села щодо участі у референдумі в якості виборців не є організацією референдуму”. Разом з цим, у Вироці від 14.06.2024 № 334/6198/23 Ленінського районного суду м. Запоріжжя проведення агітації серед місцевого населення, поруч з інформуванням мешканців громади про підготовку і проведення референдуму, рознесенням листівок і газет з пропагандистським змістом щодо проведення голосування, віднесено до організаційних заходів. Варто зауважити, що в жодному з вироків такі дії не були кваліфіковані як публічні заклики до проведення виборів чи референдуму.

Варто визнати, що однією з причин такої практики є відсутність законодавчого визначення цих категорій, що дозволяє суддям трактувати їх на власний розсуд.

Крім цього, ми виявили випадки, коли суд залишав поза увагою оцінку вчиненого діяння в розрізі його належності до організації та проведення незаконних виборчих і референдумних процесів. Наприклад, у вироках №522/10735/23 Приморського районного суду м. Одеси, №766/11354/23 Херсонського міського суду Херсонської області діяння було кваліфіковане як участь громадянина України лише у проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території, вчинена за попередньою змовою групою осіб. Це приклади, які гарно демонструють необхідність у кожному конкретному випадку надавати таку оцінку, обгрунтовуючи наявність двох обох складових — і організації, і проведення незаконних виборів чи референдумів.

Зауважимо, що переважно участь у роботі так званих “виборчих комісій” кваліфікували як участь в організації та проведенні незаконних виборів — наприклад, у вироках від 05.06.2024 №334/8825/23 Ленінського районного суду м. Запоріжжя, від 10.04.2024 №333/2085/23 Комунарського районного суду м. Запоріжжя, від 12.04.2024 № 334/5901/23 Ленінського районного суду м. Запоріжжя. Утім, в поодиноких випадках членів “виборчих комісій” притягували до відповідальності за зайняття посади у незаконному органі влади, створеному на ТОТ (наприклад, у справі №331/8354/23). Така відмінність у практиці ще раз доводить необіхідність реструктуризації ч. 5 ст. 111-1 ККУ.

Публічні заклики до проведення незаконних виборів та/або референдумів на ТОТ

Примітка до ст. 111-1 ККУ не встановлює для ч. 5 жодних визначень, які б могли конкретизувати розуміння законодавчих конструкцій. Утім, у юридичній літературі під публічними закликами розуміють схиляння, вимагання до певної діяльності, спрямоване на невизначене коло осіб, наприклад у мережі Інтернет або за допомогою ЗМІ. Таке трактування кореспондується з п. 1 примітки до ст. 111-1 ККУ, хоча вона й не поширюється на його ч. 5 ст. 111-1.

Також публічні заклики стосуються лише проведення незаконних виборів та референдумів, а не їх організації. Це певною мірою викликає питання про те, як розмежовувати і кваліфікувати заклики до організації таких незаконних процесів та заклики до їх проведення.

Аналізуючи цю категорію правопорушень, звертаємо увагу на її привʼязку до тимчасово окупованої території. Так, склад кримінального правопорушення у разі добровільного обрання до незаконного органу влади буде лише тоді, коли його створено на ТОТ. Участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів має відбуватися теж винятково на ТОТ. Натомість публічні заклики мають стосуватися проведення незаконних виборів та/або референдумів на ТОТ, але місце їх здійснення чітко не визначено, що дозволяє зробити висновок, що вони можуть вчинятися й за межами ТОТ.

Суб'єктом цих кримінальних правопорушень деякі правники називають лише громадян України. Втім, законодавче формулювання у ККУ не є досконалим, адже вказівка на громадянина України у цій частині вживається лише в контексті добровільного зайняття посади та обрання до таких органів влади. Своєю чергою конструкція “а також” розділяє частину 5 так, що не дозволяє чітко визначити суб'єкта кримінальної відповідальності за участь у незаконних референдумах і виборах на ТОТ або публічні заклики до їх проведення. 

Така невизначеність посилюється й іншими факторами. По-перше, це відсутність визначення колабораційної діяльності у законодавстві. Навіть якщо виходити із загальноприйнятого розуміння колабораціонізму як діяльності місцевого населення, насамперед громадян (хоча це і не обов'язково, адже колаборантами з місцевого населення можуть бути й іноземці, які постійно проживають на цій території або особи без громадянства) в інтересах ворога на шкоду своїй державі, це вимагає виокремлення в окремій нормі подібних складів правопорушень, які вчиняються іноземцями, особами без громадянства, які представляють країну-агресора. По-друге, з точки законодавчої техніки різні за предметом склади кримінальних правопорушень, якими і є “добровільне зайняття посади” та “участь в організації та проведенні незаконних референдумів чи виборів”, потрібно розміщувати в різних частинах.

Кримінальній відповідальності за ст. 111-1 ККУ підлягають особи, яким до вчинення кримінального правопорушення виповнилося 16 років (ст. 22 ККУ).

Покарання

 Ч. 5 ст. 111-1 ККУ передбачає:

  • позбавлення волі на строк від 5 до 10 років,
  • з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років,
  • з конфіскацією майна або без такої. 

Таким чином, кримінальні правопорушення, передбачені ч. 5 ст. 111-1 ККУ, належать до тяжких злочинів.

За ст. 55 ККУ, спеціальна санкція у формі позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути застосована як основне або додаткове покарання за вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, передбачених ст. 111-1 (“Колабораційна діяльність”), 111-2 (“Пособництво державі-агресору”) ККУ, строком від 10 до 15 років. 

При цьому в судовій практиці формулювання цієї санкції відрізняється від вироку до вироку. Наприклад, у справі №522/1951/23 Приморський районний суд м. Одеси позбавив засудженого права займатися діяльністю, пов'язану з виборчим процесом, хоча сама по собі справа стосується незаконного референдуму. Своєю чергою в справі №333/3028/23 Комунарський районний суд м. Запоріжжя, формулюючи покарання, використав словосполучення “позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах влади, установах та підприємствах та з позбавленням права займатися діяльністю пов'язаною з організацією та проведенням виборів та референдумів”. 

Верховний Суд зауважував (постанова від 06.03.2024 р. у справі № 183/1441/23), що якщо в санкції статті Особливої частини ККУ визначено характер посади або вид діяльності, то формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції. Якщо ж покарання у санкції зазначене в загальній формі, то суд повинен конкретизувати правову заборону і точно вказати у вироку характер та коло посад або діяльності, права обіймати які чи займатися якою він позбавляє особу, яка притягується до кримінальної відповідальності. При цьому відповідне покарання має бути сформульоване так, щоб засуджена особа була позбавлена можливості обіймати зазначені у вироку посади або займатися діяльністю в будь-якій галузі, а також була позбавлена можливості обіймати такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов'язане вчинене кримінальне правопорушення.

Варто зауважити, що ст. 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), ст. 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), ст. 111 (державна зрада) та деякі інші (ст.ст. 112–114-2 ККУ), які є не менш суспільно небезпечними, не передбачають таку санкцію, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Хоча, згідно з ККУ, таке додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті або частини статті Особливої частини, що своєю чергою може призвести до неоднакової судової практики та поширення випадків незастосування до винних осіб співмірного їх діянням покарання.

Що ж стосується санкції у вигляді конфіскації майна, вона теж може бути застосована як додаткове покарання.

Обставини, які виключають відповідальність за ч. 5 ст. 111-1 ККУ

Не є кримінальним правопорушенням діяння, вчинене під безпосереднім впливом:

- фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (наприклад, унаслідок катування, тортур або іншого жорстокого нелюдського поводження)  (ч. 1 ст. 40 ККУ;

- фізичного примусу, внаслідок якого особа зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу (наприклад погрози або інші форми залякування) (ч. 2  ст 40 ККУ), за наявності сукупно таких умов:

  • такі дії були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала вам чи охоронюваним законом правам вас або інших осіб, або суспільним інтересам чи інтересам держави,
  • цю небезпеку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами;
  • при цьому не було спричинено більш значної шкоди, ніж відвернена шкода (або, хоча шкода була і більш значною, але внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, ви не могли оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці) (ст. 39 ККУ).

Резонансні справи

На сьогодні українські суди оголосили вироки всім вищим керівникам окупаційних “адміністрацій”. Останнім засудили очільника т. зв. “лнр” Леоніда Пасічника: 1 лмпня 2024 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області визнав його винним у вчиненні умисних дій з метою зміни меж території та державного кордону України, а також участі в організації та проведенні незаконних референдуму та виборів на тимчасово окупованій території, публічних закликах до їх проведення (ч. 2 ст. 110, ч. 5 ст. 111-1 ККУ). Пасічнику призначили покарання у вигляді 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна і позбавленням права обіймати посади в органах влади впродовж 13 років.

Одним із перших був вирок щодо колаборанта Євгена Балицького, якого Комунарський районний суд міста Запоріжжя 29 червня 2023 року засудив до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна і забороною обіймати посади в органах влади. Згідно з матеріалами справи, Балицький, бажаючи виявити себе перед вищим військово-політичним керівництвом росії, організував і провів на тимчасово окупованій території Запорізької області незаконний референдум про входження Запорізької області до складу Російської Федерації. Зокрема, як очільник окупаційної адміністрації, він підписав указ "Про призначення референдуму Запорізької області про вихід Запорізької області зі складу України та про входження Запорізької області до складу російської федерації на правах суб'єкта російської федерації". Також Балицький, перебуваючи на тимчасово окупованій території Мелітополя, підписав пропозицію "Про прийняття Запорізької області до російської федерації на правах нового суб'єкта" та скерував її до Путіна.

Пізніше були засуджені вищі посадовці окупаційної адміністрації в Херсонській області. 18 жовтня 2023 року Малиновський районний суд м. Одеси “посмертно” оголосив обвинувальний вирок колаборанту Кирилу Стремоусову за ч.1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 111-5 ККУ та призначив йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Ці статті передбачають державну зраду (діяння, умисно вчинені на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності й недоторканності, державній та інформаційній безпеці України) і колабораційну діяльність (зайняття посади, пов’язаної з виконанням адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території). 

8 листопада цього ж року той самий суд ухвалив вирок Володимиру Сальдо, який був головою окупаційної "військово-цивільної адміністрації Херсонської області", а нині виконує обов'язки "губернатора Херсонської області" (під російською окупацією). Його визнали винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 111-1, ч. 1 ст. 436-2 ККУ (державна зрада в умовах воєнного стану, колабораційна діяльність, виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників).

27 грудня 2023 року засудили очільника “днр” Дениса Пушиліна, якому Дзержинський міський суд Донецької області призначив покарання у вигляді 15 років ув’язнення з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов’язаних з наданням публічних послуг, виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на 15 років з конфіскацією майна. Серед сукупності злочинних діянь, вчинених Денисом Пушиліним, було, зокрема, й те, що він у вересні 2022 року як очільник незаконно створеної на території Донеччини “республіки” скликав і провів позачергове засідання “ради днр”, в ході якого нелегітимний депутатський корпус ухвалив так званий закон “про референдум днр з питання входження до складу рф”. Зрештою, на підставі підписаного “головою” нікчемного акту на тимчасово окупованих територіях у присутності озброєних військових рф і проводилося незаконне “народне волевиявлення”.

Законодавчі ініціативи

Із законопроєктів, які передбачали зміни до ч. 5 ст. 111-1 ККУ і стосувалися незаконних виборів та референдумів, можемо виділити Проєкт Закону про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за деякі злочини проти основ національної безпеки України № 10136 від 09.10.2023 та альтернативний до нього проєкт № 10136-1 від 24.10.2023

Як уже зазначалося, в чинній редакції цієї статті використовується конструкція “участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території”, що для наявності цього складу правопорушення вимагає одночасної участі і в організації, і в проведенні. Натомість в основному й альтернативному законопроєктах пропонується вживання розділового сполучника “або”, що розширює варіативність складів правопорушень, а саме: участь в організації та проведенні, участь в організації, участь у проведенні таких “виборів” та/або “референдумів”. 

З огляду на відсутність у законодавстві чіткого визначення “участі у проведенні виборів”, існують ризики його трактування таким чином, що під кримінальну відповідальність підпадатимуть учасники голосування на незаконних виборах/референдумах. Громадянська мережа ОПОРА неодноразово звертала увагу, що під час організації так званого голосування “виїзними комісіями” чи спеціальними “мобільними групами”, які у супроводі озброєних людей відвідували житло громадян на тимчасово окупованих територіях, місцеві жителі практично не могли уникнути участі в такому “голосуванні”, на відміну від попередніх незаконних “виборчих” і “референдумних” кампаній, коли вони могли не піти на дільниці й так висловити свій протест проти окупації (див. матеріал “Вибори Путіна”: як Кремль організовує високу явку «виборців» на тимчасово окупованих українських територіях). У зв'язку з цим, ми вбачаємо недоцільним впровадження таких змін.

Додатково варто наголосити, що вживання у цій частині терміну “добровільне” зайняття громадянином України посади пов'язане з питанням обов’язку доказування. Це своєю чергою може породжувати питання про застосування положень щодо крайньої необхідності (ст. 39 ККУ), фізичний або психічний примус (ст. 40 ККУ), адже наявність положення саме про “добровільне” зайняття громадянином України посади у ч. 5 ст. 111-1 ККУ презюмує необхідність доведення органами досудового розслідування факту такої добровільності. Натомість у законопроєкті № 10136-1 вилучене положення про “добровільність”, але в примітці зазначено, що не вважається колабораційною діяльністю співпраця з окупаційними силами, яка була вимушеною, тобто здійснюваною проти волі особи, яка вжила можливих за конкретних умов заходів, щоби не спричинити чи мінімізувати шкоду національній безпеці України, або яка була спрямованою виключно на забезпечення життєдіяльності населення чи інтересів громадян, що не суперечать законам України і міжнародному праву. Таке формулювання змінює підхід до питання доведення вимушеності такої співпраці та може означати необхідність доведення факту фізичного або психічного примусу саме обвинуваченою особою для застосування положень ст. 39 та 40 ККУ щодо вчиненого правопорушення.

Замість висновків

Значна частина справ цієї категорії розглядається in absentia, що зумовлює необхідність посилення доказової бази показами свідків. При цьому перед правоохоронною системою постають серйозні виклики, пов'язані зі збором доказової бази на окупованих територіях, доступ до якої можливо отримати лише після їх деокупації. В будь-якому разі слідчі органи мають шукати шляхів, які дозволять довести вину колаборантів. Одним із них є збір електронних цифрових доказів, які Верховний суд називає основними у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України (постанова від 12.06.2024 р. у справі №569/1908/23).

З урахуванням зауважень висловлених у цьому матеріалі ОПОРА продовжує працювати над виробленням рекомендацій для формування єдиної правозастосовної та судової практики притягнення до відповідальності за кримінальні правопорушення, пов'язані з незаконними виборами та референдумами на тимчасово окупованих територіях.