Заснування трибуналу з питань агресії росії проти України: вищий рівень відповідальності як запобіжник нових конфліктів у Європі

Вступ

24 лютого 2022 року росія продовжила збройну агресію проти України, розпочату ще у 2014 році з незаконної анексії Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та тимчасової окупації окремих районів Донецької й Луганської областей. На відміну від попереднього етапу міжнародного збройного конфлікту (2014-2022 рр.), з нападом 24 лютого 2022 року росія вже неприховано використала свої збройні сили та інші державні й приватні воєнізовані формування по всій лінії розмежування з окупованими територіями, державного кордону між Україною та росією, а також на частині кордону з республікою білорусь. Остання не тільки дала право російській армії пройти по своїй території навесні 2022 року, а й прихищає військові формування рф та їхні бази, з яких вони і далі атакують територію України. Така діяльність білорусі і її вищих посадових осіб є не чим іншим, як співучастю в агресивній війні росії проти України.

Чому все це стало можливим? Чому росія наважилася на неспровоковану повномасштабну агресію? Причин такого вторгнення декілька. Це і слабка реакція цивілізованого світу на агресію росії проти Грузії у 2008 році та проти України у 2014 році, і неефективна політика умиротворення, але найголовніше — неспроможність наявних міжнародно-правових механізмів протидіяти агресії одного з постійних членів Ради Безпеки ООН. Санкційний тиск, скерований переважно на оточення керівників росії, а не на них безпосередньо, не справив належного ефекту. Крім того, притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності за злочин агресії серйозно навіть не розглядали до 24 лютого 2022 року. Таким чином, до цього часу жодного з топ-посадовців росії не засудили.

Така безкарність може спровокувати нові загарбницькі війни з боку тоталітарних і авторитарних режимів. Крім того, саме агресія передує вчиненню всіх інших міжнародних злочинів, таких як воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид. Численні факти останніх, задокументовані після деокупації Київської, Чернігівської, Сумської та Харківської областей України, є яскравим свідченням цього.

Що робити, щоб запобігти (протидіяти) подальшому поширенню агресії? Аби протидіяти продовженню агресії в Україні та поширенню її на інші країни, вчиненню інших міжнародних злочинів, потрібно передусім забезпечити невідворотність покарання саме за акт агресії, який є джерелом усіх інших злочинів (воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду). Тобто необхідно віднайти ефективні механізми притягнення до відповідальності топ-посадовців держави агресора, які приймали рішення щодо агресії або сприяли їх ухваленню. У зв'язку з цим, сьогодні на різних рівнях — від експертного до політичного — обговорюють можливі формати міжнародного кримінального правосуддя за злочин агресії з урахуванням історичного досвіду (зокрема, Нюрнберзького та Токійського трибуналів, які після Другої світової війни фактично були чи не єдиними судовими процесами за звинуваченнями в агресії) та сучасних викликів, пов'язаних із можливим здійсненням такого правосуддя за безпосередньої відсутності цих осіб на лаві підсудних (in absentia), невизнанням, непоширенням або ж дублюванням юрисдикцій тощо.

До цього часу дискусії щодо створення такого трибуналу тривають. Власне, саме тому в цьому матеріалі спробуємо пояснити його важливість як для України, так і для всієї міжнародної спільноти, а також проаналізуємо можливі шляхи формування такого трибуналу та його оптимальної моделі.

1. Злочин агресії: загальні аспекти.

У чому полягає злочин агресії та важливість його кримінального переслідування?

Злочин агресії є одним із класичної четвірки міжнародних злочинів (разом із воєнними злочинами, злочинами проти людяності та геноцидом). Формальне визначення агресії закріплене у Резолюції ООН 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї від 14 грудня 1974 року, за ст. 1 якої вона полягає у застосуванні збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканості або політичної незалежності іншої держави або будь-яким іншим чином, несумісним зі Статутом ООН. Агресія може мати різні форми, перелік яких передбачено у ст. 3 Резолюції. Зокрема, проти України російсько-білоруська агресія вчинена у таких формах:

• вторгнення (напад) збройних сил рф на територію України, тимчасова військова окупація та незаконна анексія деяких українських територій;
• бомбардування території України, блокада портів або берегів України збройними силами росії;
• напад збройних сил росії на сухопутні, морські чи повітряні сили України;
• застосування збройних сил рф, що перебували відповідно до міжнародного договору на території України, а саме в Автономній Республіці Крим та Севастополі, для їх незаконної анексії;
• надання білоруссю дозволу на використання її території для вчинення росією акту агресії проти України — зокрема, з території білорусі відбувалося вторгнення в Київську область та наступ на Київ, з її ж території продовжують завдавати ракетних ударів, також ця країна надає свій повітряний простір для літаків, які атакують Україну;
• засилання росією збройних банд, груп, нерегулярних сил або найманців, які здійснюють настільки серйозні акти застосування збройної сили проти іншої держави, що це рівносильно перерахованим вище актам, або значна участь держави у них, наприклад, найманців приватної військової компанії “Вагнер”.

На сучасному етапі злочин агресії безпосередньо закріплений у ст. 8-1 Римського статуту, згідно з якою він означає планування, підготовку, ініціювання або здійснення особою, яка спроможна фактично здійснювати контроль за політичними чи військовими діями держави або керувати ними, акту агресії, який за своїм характером, серйозністю та масштабами є грубим порушенням Статуту Організації Об’єднаних Націй. Таким чином, злочин агресії спрямований на притягнення до відповідальності осіб, які ухвалювали відповідні рішення або іншим чином сприяли агресії, насамперед, політичне та військове керівництво держави-агресора.

Варто зауважити, що у Кримінальному кодексі України також наявний склад кримінального правопорушення, який передбачає відповідальність за планування, підготовку, розв'язування та ведення агресивної війни — у ст. 437, хоча й у дуже узагальненій формі. Водночас закріплення цього кримінального правопорушення у національному законодавстві може бути аргументом на користь однієї з моделей Спеціального трибуналу щодо агресії, про які йтиметься нижче.

Агресія має неабияке значення, адже вона є передумовою для вчинення інших міжнародних злочинів: якби не незаконна агресія проти України, не було б ні злочинів проти людяності, ні воєнних злочинів, ні геноциду. Про це свідчать численні факти таких злочинів, виявлені після звільнення окупованих українських територій. Крім того, це напад не лише на країну, яка потерпає від фізичної атаки, а й на міжнародну спільноту в цілому. Ось чому створення міжнародного механізму для покарання за такі злочини настільки важливе.

Злочину агресії слід приділяти особливу увагу та надавати пріоритет у процесі розслідування разом з іншими міжнародними злочинами. Що швидше будуть засуджені відповідальні за агресію особи, то раніше буде покладено край іншим злочинам та забезпечено мир і правопорядок.

Який орган на міжнародному рівні розслідує злочин агресії? Цей злочин був предметом кримінального переслідування Нюрнберзького (1945–1946 рр.) і Токійського (1946–1948 рр.) трибуналів. Фактично вперше саме Нюрнберзький трибунал уперше визнав агресію як міжнародний злочин. Під час цього процесу союзники звинуватили 24 німецьких політичних, військових і економічних лідерів у попередньому плануванні агресивної війни “в порушення умов пакту Келлога-Бріана 1928 року”[1]. У своєму рішенні Нюрнберзький трибунал проголосив: “Розпочати загарбницьку війну… це не лише міжнародний злочин; це найвищий міжнародний злочин, який відрізняється від інших воєнних злочинів лише тим, що містить у собі накопичене зло в цілому”[2]. Варто зауважити, що інші значущі трибунали, створювані згодом у порядку ad hoc, не мали юрисдикції щодо злочину агресії. Наприклад, трибунали щодо колишньої Югославії та Руанди, створені ad hoc Радою Безпеки ООН у 1993 та 1994 роках відповідно, не мали юрисдикції щодо злочину агресії, оскільки ООН розглядала конфлікти у цих державах як внутрішні.

На відміну від трибуналів ad hoc, які утворюються в конкретному випадку та є тимчасовими, першим постійно діючим органом, уповноваженим розслідувати в тому числі злочин агресії, став Міжнародний кримінальний Суд. Фактично міжнародна спільнота доклала чимало зусиль, щоб перейти від моделі ad hoc трибуналів до функціонування постійно діючого органу. Водночас обмеженість ресурсів Міжнародного кримінального суду, на розгляд якого за весь час функціонування передали всього 31 справу, значний обсяг його компетенції (зокрема воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид) викликає дискусію про те, чи може цей інструмент залишатися єдиним для притягнення до відповідальності за злочин агресії.[3]

Чи може злочин агресії росії проти України розслідувати Міжнародний кримінальний суд? Тривалий час Римський статут узагалі не містив визначення злочину агресії та юрисдикційних вимог до нього. Лише на Конференції з перегляду Римського статуту, що відбулася у м. Кампала (Уганда) з 31 травня до 11 червня 2010 року, Резолюцією RC/RES.5 було прийнято так звані Кампалійські поправки до статті 8 Римського статуту, якими доповнено перелік воєнних злочинів. Також Резолюцією RC/RES.6 було прийнято поправки до Римського статуту шляхом доповнення його новими статтями, які містять визначення "злочину агресії" (стаття 8-біс) та умови, за яких Суд здійснює юрисдикцію щодо цього злочину (статті 15-біс і 15-тер). Відповідно до ч. 5 ст. 15-біс, стосовно держави, яка не є учасницею Римського статуту, Суд не здійснюватиме своєї юрисдикції щодо злочину агресії, вчиненого громадянами цієї держави або на її території.

Таким чином, юрисдикція МКС щодо цього злочину агресії обмежується державами-учасницями Римського статуту. Оскільки жодна зі сторін конфлікту не є учасницею Римського статуту, юрисдикція МКС наразі не поширюється на злочин агресії росії проти України[4]. У зв'язку з цим Офіс прокурора МКС уповноважений розслідувати всі категорії міжнародних злочинів, які відбувалися на території України з 20 листопада 2013 року (злочини геноциду, проти людяності та воєнні злочини), крім злочину агресії.

Чи доцільно поширити юрисдикцію з розслідування злочину агресії росії проти України на МКС? Римський статут дозволяє вносити зміни до нього. Ідея поширення юрисдикції з розслідування злочину агресії росії проти України шляхом внесення змін до Римського статуту вже лунала Наприклад, її висловлювала міжнародна неурядова організація Parliamentarians for Global Action (PGA)[5]. PGA переконана, що злочин агресії має розглядати Міжнародний кримінальний суд, юрисдикція якого дозволяє не зважати на імунітет вищих посадових осіб росії як держави-агресора.

PGA пропонує внести зміни до статті 15-біс Римського статуту щодо злочину агресії, а саме вилучити абз. 15-біс(5), який виключає юрисдикцію МКС щодо злочину агресії над державами, які не є сторонами, що могло б дозволити МКС здійснювати правосуддя щодо політичного та військового керівництва держави, яка не є учасником Римського статуту, зокрема росії, якщо вона вчинила злочин агресії на території держави-учасниці, яка визнала юрисдикцію щодо злочину агресії. Варто зауважити, що Україна визнала юрисдикцію МКС, однак не ратифікувала Римський статут. Такі зміни до Римського статуту можуть вимагати його ратифікації з боку України.

Для введення таких поправок у дію їх повинні прийняти всі 43 держави-учасниці Римського статуту, які ратифікували Кампальські поправки, що передбачатиме у випадку прийняття такої моделі доволі тривалий процес. Лише тоді вони вважатимуться застосовними з 17 липня 2018 року та обов’язковими для цих 43 держав, які мають право у виняткових випадках посилатися на ст. 58 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (далі — Віденська конвенція) для забезпечення їх негайного набрання чинності з метою приведення режиму юрисдикції МКС щодо злочину агресії до цілей самого Статуту (зокрема, у Преамбулі Статуту вказано, що він має на меті покласти край безкарності осіб, які вчиняють міжнародні злочини).

Утім, такий шлях породжує цілу низку викликів. Насамперед ідеться про те, що ратифікація поправок, яка також залежатиме від політичного циклу всередині країн-підписантів, може значно розтягнутися у часі, і тоді будь-яка поправка, ймовірно, займе щонайменше кілька років, якщо вона взагалі відбудеться. Крім того, навіть якщо це буде зроблено, перегляд, можливо, застосовуватиметься перспективно, не маючи зворотньої дії у часі, оскільки застосування у такому випадку статті 58 Віденської конвенції є дискутивним. Крім того, в МКС недостатньо матеріального й кадрового ресурсу для покриття ще одного виду міжнародних злочинів, враховуючи масштаб воєнних злочинів та злочинів проти людяності, який фіксується в Україні. До того ж механізми МКС не передбачають можливості здійснювати правосуддя на засаді in absentia, що значно скорочує можливості щодо кола осіб, стосовно яких буде здійснюватися правосуддя.

2. Міжнародний спеціальний трибунал щодо агресії росії проти України.

Чому потрібен міжнародний трибунал щодо агресії росії проти України? Необхідність існування міжнародного трибуналу щодо агресії росії проти України зумовлена низкою причин.

1. На сьогодні жоден міжнародний суд (трибунал) не має юрисдикції здійснювати правосуддя щодо політичного та військового керівництва росії (зокрема, путіна, медвєдєва, шойгу, герасимова, дворкіна та інших), олігархів, які сприяють агресії (наприклад, пригожина, який фінансує приватні військові компанії та рекрутингу до них найманців, які відправляють воювати в Україну) за вчинення злочину агресії проти України.
2. Безкарність за такі дії вже призвела до значних жертв серед українців у зв'язку з новим повномасштабним витком агресії проти України. Про це свідчать численні факти катувань, убивств, згвалтувань та інших злочинів, виявлені після звільнення окупованих територій Київської, Чернігівської, Сумської та Харківської областей.
3. Створення спеціального трибуналу або наділення Міжнародного кримінального суду юрисдикцією щодо злочину агресії проти України усуне значну прогалину у міжнародному кримінальному праві та дозволить притягнути до відповідальності політичне й військове керівництво росії за злочин агресії та запобігти новим загарбницьким війнам з боку тоталітарних і авторитарних режимів.
4. Також такий трибунал матиме символічне значення, адже, по суті, він стане другим випадком у сучасній історії після Нюрнберзького і Токійського трибуналів, коли вищих посадових осіб держави може бути безпосередньо засуджено за злочин агресії.
5. Новозаснований трибунал може передбачати в своєму статуті механізм відшкодування шкоди заподіяної внаслідок агресії росії як українській державі в цілому, так і окремим громадянам чи юридичним особам, які зазнали збитків.

Яка офіційна позиція України та міжнародної спільноти щодо трибуналу агресії? Після 24 лютого 2022 року Україна активізувала процеси пошуку ефективних міжнародно-правових механізмів розслідування злочину агресії та створення відповідного органу правосуддя.

Одна з перших ініціатив зі створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України після 24 лютого 2022 року була презентована 4 березня міністром закордонних справ Дмитром Кулебою та групою відомих юристів-міжнародників[6]) за підтримки Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House Заява про створення Спеціального трибуналу для покарання злочину агресії проти України.

З того часу цю ініціативу підтримали Парламентська Асамблея Ради Європи[7], Європейський парламент[8], Парламентська асамблея НАТО[9], Парламентська асамблея ОБСЄ[10], а також міжнародні та національні організації.

14 липня 2022 року в Гаазі (Нідерланди) під час Міжнародної конференції щодо притягнення Росії до відповідальності за злочини в Україні міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба закликав створити Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України для притягнення вищого військового та політичного керівництва російської федерації до відповідальності та розкрив деякі прийнятні його параметри для України, а саме, що такий трибунал: 1) повинен базуватися на визнаних міжнародних стандартах, правилах і підходах, які застосовує Міжнародний кримінальний суд і які викладені в його Римському статуті. Він розслідуватиме та переслідуватиме злочини агресії проти України, вчинені на її території, як це визначено статтею 8-біс Римського статуту, проте може включати додаткові механізми та процедури, зокрема щодо вирішення питань відшкодування за заподіяну внаслідок агресії шкоду. 2) матиме юрисдикцію щодо всіх подій з лютого 2014 року — початку збройної агресії Російської Федерації проти України; 3) матиме юрисдикцію щодо фізичних осіб, які здійснюють ефективний контроль над або безпосередньо керують політичними чи військовими діями держави; 4) не обмежуватиметься жодними імунітетами, тобто офіційний статус підсудного, такий як статус глави держави чи офіційний статус іншої посадової особи держави, не звільнятиме таку особу від індивідуальної кримінальної відповідальності та не пом'якшуватиме покарання; 5) розглядатиме лише злочини агресії проти України та буде створений як міжнародний спеціальний кримінальний ad hoc трибунал щодо збройної агресії Росії проти України.

22 вересня 2022 року Президент України Володимир Зеленський Указом № 661/2022 створив робочу групу, яка займатиметься опрацюванням питання створення Спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України. Також 22 вересня 2022 року на сайті парламенту повідомили про формування міжфракційного депутатського об’єднання “Трибунал для російських агресорів”, яке також сприятиме створенню спеціального трибуналу щодо агресії та розробці компенсаційного механізму відшкодування збитків, завданих збройною агресією рф.

Яким чином може бути створено такий трибунал? В цілому процес обговорення різних механізмів створення такого трибуналу ще не набув широкої публічності та має відносно закритий характер обговорення серед вузького кола спеціалістів з міжнародного гуманітарного права, оскільки це чутливе питання комунікації з міжнародними партнерами, продиктоване необхідністю мінімізації протидії процесу створення такого трибуналу з боку росії.

Разом із цим, за словами Посла з особливих доручень МЗС України Антона Кориневича, наразі розглядаються декілька механізмів створення трибуналу щодо агресії:

• за угодою з ООН за рекомендацією Генеральної Асамблеї;
• за угодою з регіональною організацією (ЄС, Рада Європи);
• на основі багатостороннього міжнародного договору.

Таким чином, індивідуальні елементи та механізм заснування трибуналу ще буде предметом консультацій та переговорів. Нижче розглянемо переваги та недоліки кожної з цих моделей.

Механізм створення трибуналу щодо агресії за угодою з ООН за рекомендацією Генеральної Асамблеї. Таку модель запропоновано на засіданні Єльського клубу. Вона передбачає створення трибуналу для розгляду злочинів агресії через угоду між Україною та ООН за рекомендацією Генеральної Асамблеї. Схожою є пропозиція Української робочої групи Global Accountability Network, яка пропонує проєкт резолюції Генеральної Асамблеї ООН і статут спеціального трибуналу, сформованого ООН та Україною.

Є кілька істотних особливостей нового трибуналу, які деякі, але не всі, з цих існуючих пропозицій поділяють з пропозицією Єльського клубу, а саме:

1) трибунал повинен бути міжнародним, що направлений на позбавлення імунітету вищих посадових осіб росії, які мають відношення до агресії проти України (по суті така особливість збігається із загальним підходом усіх стейкхолдерів, які беруть участь в обговоренні цього процесу);

2) трибунал має бути створений через угоду між Україною та Організацією Об’єднаних Націй за рекомендацією Генеральної Асамблеї[11]. Хоча Генеральна Асамблея не має повноважень нав’язувати Україні трибунал (оскільки вона не має таких повноважень щодо примусу, якими володіє Рада Безпеки), вона може уповноважити Генерального Секретаря працювати з Україною над створенням трибуналу, на який Україна добровільно погоджується через міжнародний договір.

3) трибунал має бути обмежений у сфері діяльності, тобто зосереджений лише на злочині агресії і сфокусуватися на тих, хто займає керівні посади. Також до його юрисдикції не мають входити злочини, які можуть переслідуватись в МКС або в національних судах.

Головним викликом на шляху створення такого суду є побоювання міжнародних партнерів щодо створення міжнародного прецеденту, адже інші держави зможуть вимагати вживання аналогічних заходів й в інших випадках. Крім того, потрібно буде заручитися підтримкою більшості держав ООН, що також значно відтермінує процес створення такого суду.

Чому не ініціювати створення Міжнародного трибуналу щодо агресії росії проти України за рішенням Ради Безпеки ООН? Без реформування Ради Безпеки ООН створення такого трибуналу за його рішенням є малоймовірним, оскільки процедура прийняття такого рішення вимагатиме згоди росії як постійного члена Радбезу. З урахуванням того, що реформування Ради Безпеки ООН може зайняти тривалий час, серйозно цей сценарій створення такого трибуналу не розглядають.

Механізм створення трибуналу щодо агресії за угодою з регіональною організацією (ЄС, Рада Європи). Така модель може передбачати створення як спеціального, так і “гібридного” трибуналу, інтегрованого в національну систему правосуддя (з її недоліками можете ознайомитися далі). Слід зазначити, що ЄС є кращою базою для створення такого суду, ніж Рада Європи. Це зумовлено як складністю отримати одноголосне рішення в Комітеті міністрів Ради Європи, так і відсутністю прецедентів створення аналогічних ad hoc інстанцій на базі Ради Європи.

Водночас серед 13 країн, що відкрили національні провадження щодо вчинення в Україні воєнних злочинів, 9 є державами членами ЄС, а Eurojust отримав мандат від Європейської комісії на збір та збереження даних щодо міжнародних злочинів, вчинених в Україні та відіграє ключову роль в координації міжнародних зусиль по їх розслідуванню через мережу JIT Network[12]. Окрім того, ЄС має досвід створення спеціального трибуналу на підставі угоди між Косово та ЄС, йде мова про ​​Спеціальні судові палати і спеціалізовану прокуратуру Косова (The Kosovo Specialist Chambers and the Specialist Prosecutor's Office)[13]. Певним недоліком такої моделі може бути те, що такий міжнародний інструмент притягнення до відповідальності буде базуватися на підтримці незначної кількості держав-партнерів. З іншого боку, Генеральна Асамблея ООН згодом може підтримати механізм спеціального трибуналу для України в процесі або вже після його формування, що надасть його функціонуванню більшої легітимності.

Механізм створення трибуналу щодо агресії на основі багатостороннього міжнародного договору. Цей механізм є базовим у разі неможливості реалізації вказаних вище, який буде реалізовуватися на підставі озвучених міністром закордонних справ України параметрів (див. вище). Він може мати формат “гібридного” трибуналу, інтегрованого в систему національного правосуддя, з визнанням його юрисдикції країнами-підписантами багатостороннього міжнародного договору. Наприклад, група міжнародного публічного права та політики (PILPG) запропонувала проєкт закону про Український Вищий суд у справах про воєнні злочини – спеціалізований суд у національній судовій системі України, який буде переслідувати жорстокі злочини, включаючи злочин агресії, які не переслідуються в МКС[14]. Сергій Саяпін, асоційований професор і асоційований декан Школи права Університету КІМЕП (Алмата, Казахстан), вважає такий підхід найбільш ефективним, з урахуванням досвіду України щодо притягнення до відповідальності за злочин агресії експрезидента Віктора Януковича, якого було засуджено за державну зраду та сприяння агресії рф проти України в 2014 році, що призвело до окупації Криму. Крім того, військовослужбовці Головного розвідувального управління рф Алєксандр Алєксандров та Євгеній Єрофєєв у зв’язку з їхньою участю в бойових діях на сході України були засуджені за ч. 2 ст. 437 Кримінального кодексу України за ведення агресивної війни.[15]

Однак така модель має низку суттєвих недоліків:

- засудження таким судом ускладнює притягнення до відповідальності вищих російських і білоруських посадовців, які мають імунітет;

- ст. 125 Конституції України забороняє створення надзвичайних і спеціальних судів, таким чином запровадження такої моделі вимагатиме змін до Конституції України, прийняття яких під час активної фази бойових дій і дії закону про воєнний стан є неможливим.

Які виклики та ризики існують для Міжнародного трибуналу щодо агресії росії проти України незалежно від його формату? Існують й виклики та побоювання щодо можливості ефективного здійснення правосуддя щодо злочину агресії таким трибуналом, які потрібно враховувати та за можливості нівелювати за будь-якої моделі трибуналу:

1. Можливе невизнання чи непоширення, дублювання юрисдикцій. За відсутності санкції (рішення) Ради Безпеки ООН такий трибунал буде добровільним з точки зору приєднання держав до міжнародного договору про створення такого суду та визнання його юрисдикції. Саме від останнього залежатиме виконання його рішень та можливість забезпечити невідворотність покарання за злочин агресії. Також озвучують побоювання щодо дублювання юрисдикцій з МКС, тому варто наголосити, що такий трибунал жодним чином не заважатиме МКС, оскільки такий трибунал ad hoc лише розслідуватиме злочин агресії проти України, а МКС продовжуватиме займатися розглядом трьох інших видів міжнародних злочинів щодо ситуації в Україні (воєнні злочини, злочини проти людяності, злочин геноциду). Власне такий підхід був проголошений у вже згадуваній Заяві про створення Спеціального трибуналу для покарання злочину агресії проти України.

2. Засудження за безпосередньої відсутності на лаві підсудних російських та білоруських посадовців, відповідальних за агресію, а також осіб, які сприяли такій агресії, зокрема фінансували її, за безпосередньої відсутності на лаві підсудних (in absentia). Якщо росія не зазнає поразки у цій війні або ж не відбудеться демократична трансформація росії в інший спосіб існує висока ймовірність, що забезпечити особисту участь у цьому процесі зазначеними категоріями осіб буде неможливо. Разом із цим, продовження політики безкарності призведе до нових агресій.

3. Виклики, пов'язані з відшкодуванням збитків, завданих агресією. Метою притягнення до відповідальності винних за агресію є не тільки засудження цих осіб, але і відшкодування шкоди, яка була завдана агресією. Таке відшкодування може відбуватися з двох основних джерел: коштів та майна, які знаходяться за кордоном та належать особам, які сприяли та фінансували агресію (наприклад, олігархів причетних до агресії) та держав-агресорів в цілому. Це обумовлює розширення мандату такого трибуналу щодо накладення такого покарання як конфіскація закордонних активів на користь України. Однак за загальним правилом суб'єктами вчинення злочину агресії є конкретні представники росії та білорусі, а не держава-агресор в цілому. Це вимагає продовження пошуку ефективних механізмів відшкодування шкоди з боку держав-агресорів в цілому шляхом їх притягнення до відповідальності за порушення Статуту ООН та їх агресії проти Україну з можливістю конфіскації їх активів.

Висновки

• Посягання росії, постійного члена Ради Безпеки ООН, на міжнародний правопорядок, сформований після Другої світової війни, потребує ефективної відповіді від усього цивілізованого світу, адже безкарність породжує нові агресії та жертви. Такою відповіддю буде формування ефективних міжнародно-правових механізмів притягнення до відповідальності міжнародних злочинців, які стосуються агресії.
• Юрисдикційну прогалину щодо злочину агресії, яка утворилася, оскільки МКС не уповноважений його розслідувати в контексті ситуації з Україною, слід подолати в найкоротші строки шляхом створення в порядку ad hoc Міжнародного трибуналу щодо агресії росії проти України.
• Такий трибунал має мати міжнародну судову юрисдикцію щодо злочину агресії, яку визнаватиме широка міжнародна коаліція, та передбачати механізм компенсацій, збитків завданих російською агресією.
• Індивідуальні елементи та механізм заснування Міжнародного трибуналу щодо агресії росії проти України мають бути предметом консультацій та переговорів. Нині перспективним шляхом створення такого трибуналу є механізм за угодою з Європейським Союзом. У такому випадку певною мірою можна врахувати позитивний досвід Косово зі створення ​​Спеціальної судової палати і спеціалізованої прокуратури (The Kosovo Specialist Chambers and the Specialist Prosecutor's Office), хоча в контексті України він не позбавлений недоліків з точки зору Конституції України.

Автор: Павло Романюк, радник з юридичних питань Громадянської мережі ОПОРА

Цей документ було підготовлено на замовлення Фундації імені Казимира Пулаські (Польша) за сприяння Міжнародного Центру Української Перемоги, співзасновниками якого є представники Громадянської мережі ОПОРА.