Кожну війну ми звикли міряти людськими втратами — загиблими, пораненими, тими, хто втратив дім. Але у щоденних зведеннях не згадують ще однієї жертви — природи, а саме замінованих полів, випалених лісів, забруднених річок та морів, де гинуть дельфіни. Руйнівний вплив бойових дій на природу зазвичай відчутний і для наступних поколінь. Але щоб описати цей злочин, спершу потрібно було дати йому назву. Термін екоцид з’явився під час В’єтнамської війни. У лютому 1970 року американський біолог Артур Ґалстон, який досліджував хімічні речовини, для знищення бур’янів, уперше публічно вжив його, щоб засудити навмисне знищення природного середовища, в якому живуть люди. А 1972 року прем’єр-міністр Швеції Улоф Пальме у вступній промові на Стокгольмській конференції ООН прямо назвав В’єтнамську війну екоцидом. Новостворений термін буквально означав «вбивство нашого дому».

Утім, від влучного слова до юридичного поняття — шлях довжиною в десятиліття. Міжнародне гуманітарне право вже давно забороняє завдавати шкоди довкіллю. Додатковий протокол до Женевських конвенцій 1977 року застерігає від «широкомасштабної, довготривалої та серйозної» шкоди природі. Але поріг цієї заборони настільки високий, а застосування настільки не часте, що на практиці природа беззахисна, що підтверджує історія воєн ХХ століття.

За часів уже згаданої В’єтнамської війни армія США провела операцію Ranch Hand, в ході якої розпорошила над Південним В’єтнамом мільйони літрів гербіцидів, суміш яких отримала окрему назву Agent Orange. Американці хотіли оголити джунглі й позбавити супротивника врожаю. Як наслідок мангрові ліси були знищені, ґрунти й води отруєні, крім того в регіоні у людей почали фіксувати тяжкі хвороби та вроджені вади, які проявляються й донині.

Другий приклад став переломним для самої ідеї відповідальності. Відступаючи з Кувейту 1991 року, іракські війська підпалили від 600 до понад 730 нафтових свердловин. Вони горіли майже десять місяців, а ще близько 11 мільйонів барелів нафти вилилося в Перську затоку — найбільший розлив в історії на той час. І саме тоді Компенсаційна комісія ООН уперше визнала й оцінила суто екологічну шкоду від війни. За окремою категорією «F4» на відновлення довкілля присудили виплат на близько 5,3 мільярда доларів. Це той самий механізм і той самий принцип, до якого сьогодні апелює Україна, документуючи власні екологічні збитки.

Третій приклад показує, як знищення природи стає покаранням для цілого народу. Після повстання 1991 року Саддам Хусейн наказав осушити Месопотамські болота на півдні Іраку — найбільшу водно-болотну систему Близького Сходу, щоб позбавити повстанців укриття. До 2000 року, за оцінкою Програми ООН, у регіоні зникло близько 90 відсотків боліт. Згодом їх частково відродили, а 2016-го внесли до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Однак сотні тисяч людей тоді втратили дім і традиційний спосіб життя.

У 2021 році група юристів, скликана фондом Stop Ecocide, запропонувала визначення екоциду як тяжкої та або широкомасштабної, або довготривалої шкоди довкіллю. Ще за три роки ЄС ухвалив Директиву про захист довкілля засобами кримінального права, яка вперше вводить поняття діянь, «співмірних з екоцидом», а в травні 2025-го Рада Європи ухвалила окрему Конвенцію на цю тему. 

Найпринциповіший крок зробили тихоокеанські острівні держави: у вересні 2024 року Вануату, Фіджі та Самоа офіційно запропонували додати екоцид як п’ятий злочин до Римського статуту Міжнародного кримінального суду — поряд із геноцидом, злочинами проти людяності, воєнними злочинами та злочином агресії. Для цього потрібна згода двох третин держав-учасниць, тож шлях буде довгим. А на національному рівні екоцид уже криміналізували десятки країн: в Україні це стаття 441 Кримінального кодексу. Серед країн ЄС Бельгія стала першою державою, що визнала екоцид у своєму законодавстві.

Через російську агресію Україна стала найбільшим в Європі осередком масштабних злочинів проти довкілля. Одним із найяскравіших прикладів став підрив Каховської ГЕС 6 червня 2023 року: за лічені дні вивільнилося близько 18 кубічних кілометрів води, затопивши понад 620 квадратних кілометрів територій. Збитки оцінили майже у 14 мільярдів доларів, а ЄС та багато інших країн назвали це найбільшою екологічною катастрофою в Європі з часів Чорнобиля. Оголилося близько 1 944 квадратних кілометрів дна водосховища, а в його відкладах, за оцінками вчених, близько 83 тисяч тонн важких металів, які роками будуть отруювати воду й ґрунти. 

Окремо слід згадати захоплену росіянами ще в березні 2022 року Запорізьку АЕС. Це перше в історії військове захоплення діючої атомної станції. Загалом Міндовкілля України зафіксувало вже понад дев’ять тисяч випадків шкоди довкіллю, зокрема мільйони гектарів замінованих земель, через які Україна стала однією з найбільш замінованих країн світу.

Наша держава розслідує знищення природи як екоцид за статтею 441, але стикається з тією самою проблемою, що й усе міжнародне право: поріг відповідальності надто високий. Закон вимагає довести, що дії «можуть спричинити екологічну катастрофу», тож навіть масштабні епізоди, такі як отруєння річки Сейм у 2024-му зі збитками в 1,4 мільярда доларів, кваліфікується не як екоцид, а як «екологічна шкода». Водночас кожен задокументований випадок стає частиною доказової бази для майбутніх репарацій  через міжнародний Реєстр збитків.

Тож рух за визнання екоциду злочином —  не модна новація, а закономірне продовження багаторічного процесу, що поступово звужував простір безкарності: від окремих виконавців до тих, хто ухвалює рішення, від людських жертв — до природи. Україна сьогодні є водночас найбільшою жертвою масштабного знищення довкілля в Європі — і одним із активних учасників світового руху за те, щоб екоцид більше не залишався безкарним.

  • Із 2 квітня 2024 року всі громадяни України, які постраждали від російської агресії, можуть подати заяву до Реєстру збитків для України (RD4U). Реєстр збирає заяви та докази до них від фізичних, юридичних осіб і держави Україна про відшкодування збитків, втрат та шкоди, заподіяних агресією Російської Федерації проти України. Заява до Реєстру подається онлайн через вебпортал «Дія» або на сайті RD4U. Роз’яснення та інструкції про те, як подати заяву, є на сайті «Дія» та на самому порталі Реєстру, однак без попереднього досвіду подібних звернень розібратися може бути непросто.
  • Із осені 2025 року консультанти ОПОРИ допомагають розібратись у деталях та правильно заповнити заяву. Такі консультації можна отримати офлайн на базі офісу «OPORA in Poland» у Варшаві та у таких обласних центрах України: Дніпро, Львів, Миколаїв, Рівне, Одеса, Чернігів, а також онлайн незалежно від місця перебування. Заповнити заявку на отримання консультації можна за посиланням: https://oporaua.org/zbitku.
  • У рамках проєкту консультанти ОПОРИ також проводять групові просвітницькі заходи щодо подання заяв до Міжнародного реєстру збитків на запрошення партнерських громадських організацій та в місцях компактного проживання переселенців.

Проєкт реалізується Громадянською мережею ОПОРА у співпраці з Legal Action Worldwide за фінансової підтримки Swiss Solidarity. Більше інформації шукайте у соціальних мережах та на сайті за хештегом #консультаціїRD4U

Заповнити заявку на отримання консультації можна за посиланням: https://oporaua.org/zbitku

 

Юлія Бодашевська, консультантка Громадянської мережі ОПОРА, спеціально для сайту Громадське радіо