На нещодавніх виборах до Європарламенту партія президента Франції Еммануеля Макрона “Відродження” зазнала поразки, отримавши 14,6% голосів — на противагу 31,4%, які здобуло ультраправе “Національне об’єднання” Марін Ле Пен. Як наслідок, очільник країни оголосив про дострокове припинення повноважень парламенту. 

Так Макрон хотів зупинити сплеск популярності ультраправих популістів, не чекаючи посилення їхніх позицій до чергових виборів парламенту і президента у 2027 році. Адже за такого сценарію потенційний його наступник не мав би жодних шансів стати главою держави.

“Я не хочу віддавати їм ключі від влади у 2027 році”, — сказав Макрон, який завершує другий президентський строк і не зможе балотуватися у 2027 році.

Насправді лідер Франції пішов на ризик, оскільки багато соціологічних опитувань прогнозували беззаперечну перемогу “Національному об’єднанню” — аж до здобуття монобільшості (289 місць) у парламенті та подальшого формування уряду на чолі з лідером партії Жорданом Барделлою.    

Однак сталося інакше

30 червня та 7 липня на позачергових виборах французи обрали 577 депутатів нижньої палати парламенту — Національної асамблеї. Неочікувано перемогу здобув союз лівих партій “Новий народний фронт” (NFP), отримавши 182 місця. Натомість Центристський альянс Еммануеля Макрона “Разом” (ENS) здобув 168 мандатів, а ультраправе “Національне об'єднання” (RN) Марін Ле Пен та її союзників посіло лише третє місце і матиме 143 депутатів.

Вибори до французького парламенту відбуваються у два тури в мажоритарних округах. Для перемоги в першому турі кандидат має набрати абсолютну більшість дійсних голосів та водночас мати не менше 25% голосів від зареєстрованого електорату. Якщо жоден кандидат не досягає цього порогу, проводять повторне голосування серед кандидатів, які отримали щонайменше 12,5% від загальної кількості виборців. Обраним у другому турі вважається кандидат, який одержав найбільше голосів.

Після першого туру “Національне об’єднання” впевнено перемагало, але перед другим туром більш як 200 кандидатів (130 — від лівих і 82 — від альянсу Макрона) знялися з перегонів, аби не розсіювати голоси та забезпечити перемогу найбільш перспективним політикам. Також це був певною мірою політичний консенсус, що мав на меті не допустити до влади ультраправих. Навіть колишній президент Франції Франсуа Олланд балотувався від своєї соціалістичної партії, щоб завадити правим. 

Як бачимо, Макрон успішно відкинув правих популістів. Але чи не стане нова політична конфігурація глухим кутом? Жоден політичний альянс не отримав більшості, а це може заглибити французьку політику в період невизначеності, “підвішеного” стану. Після перемоги блоку лівих прем'єр-міністр Франції Габріель Атталь заявив, що йде у відставку. Однак президент попросив його залишитися, щоб “забезпечити стабільність у країні”.

Натомість “Новий народний фронт” поки не має кандидата, якого можна запропонувати на посаду прем’єр-міністра. І навіть якщо ліві домовляться про єдиного лідера, їм потрібна буде підтримка інших політичних сил. Відповідно до конституції країни, прем’єр-міністра призначає президент, при цьому уряд має мати довіру парламенту, оскільки законодавчий орган має право проголосувати за вотум недовіри до уряду. 

Блок лівих сил NFP — це наспіх створена коаліція. До неї входить низка партій з окремими лідерами: ультраліва “Нескорена Франція” (Манюель Бомпар і Жан-Люк Меланшон), Партія зелених (Марін Тондельє), Соціалістична (Олів'є Фор) і Комуністична партії (Фаб'єн Руссель).

Нині союз лівих не можна назвати стабільним. Припускають, що Макрон може тимчасово вичікувати, а згодом — узагалі розколоти лівий альянс, щоб побудувати коаліцію з більш поміркованими політиками — “зеленими”, соціалістами та соціал-демократами. Адже ліберали категорично виключають можливість призначення прем'єр-міністром лівого радикала Жана-Люка Меланшона, називаючи його партію ще гіршою, ніж ультраправі.

Іншим варіантом може стати уряд меншості, тимчасовий уряд або уряд безпартійних технократів. Утім, контур майбутньої коаліції, скоріше за все, буде більш очевидним після Олімпійських ігор, які відбуватимуться у Франції з 26 липня до 11 серпня. Союзники Макрона заявляють, що вибори ще стали вердиктом: питання не в “підрахунку голосів”, а у визначенні того, яка група “може об'єднатися”, — пише POLITICO.

Чи вплине на підтримку України новий політичний ландшафт Франції?

Франція — важливий партнер України у протистоянні проти російської агресії, тому, звісно, нам слід зважати на політичну динаміку в цій країні. Франція має напівпрезидентську систему влади, де Президент та уряд відіграють важливу роль у системі управління державою. Відповідно до конституції, виконавча влада може з певними обмеженнями приймати закони в обхід парламенту і відповідає за збройні сили, хоча й без чіткого розподілу повноважень між президентом та урядом. 

Наша країна очевидно зацікавлена в тому, щоб уряд та коаліції у парламенті Франції сформувалися з проукраїнських сил. І для України тут є гарна новина, бо у французькому суспільстві існує широкий консенсус щодо підтримки нашої держави: понад три чверті французів хочуть, щоб Париж продовжив або збільшив допомогу Україні, а половина молоді Франції готова воювати в Україні.

Цілком вірогідно, що саме такі суспільні настрої вплинули на передвиборчу риторику основних політичних гравців країни. Партія “Національне об’єднання” Марін Ле Пен, яка вважається проросійською, перед виборами пом’якшила риторику щодо російсько-української війни та зовнішніх прагнень Франції загалом. Партія вилучила зі своєї оборонної програми розділи, які пропонували поглиблення зв'язків з Росією, припинення проєктів співпраці з Німеччиною і вихід з об'єднаного військового командування НАТО.    

Утім, ультраправі прямо заявляли, що будуть використовувати бюджет як важіль для впливу на повноваження президента Франції у питаннях оборонної політики. Ба більше, лідери RN виступають проти передачі Україні далекобійних ракет та хочуть скасувати дозвіл бити французькою зброєю по території РФ.

Альянс лівих сил у передвиборчому маніфесті навпаки підтвердив непохитну підтримку українського спротиву. Однак і серед цих політиків є противники допомоги Україні. 

З поміж усіх лівих партій найбільшими скептиками є “Нескорена Франція” на чолі з Жан-Люком Меланшоном, яка взяла близько 70 місць у парламенті, та Комуністична партія з 9 депутатами. Натомість “зелені” (33 депутати) та “соціалісти” (64 депутати) — помірковані ліві, які є прихильниками продовження української підтримки.

Показово, що під час голосування в парламенті за підтримку безпекової угоди між Францією та України проти виступила “Нескорена Франція”, а “Національне об’єднання” утрималося. Але, як ми вже зазначали, Меланшона навряд чи допустять до формування уряду.

Також варто згадати ще одного політичного суб’єкта — правоцентристську політичну партію “Республіканці”, яка має 39 депутатів у новому скликанні й також підтримує українські ініціативи у французькому парламенті.   

Врешті, суто математично в новому скликанні парламенту абсолютна більшість депутатів є прихильниками України. Нова політична конфігурація може вплинути на внутрішні питання Франції за рахунок більшого голосу лівих, зокрема тих, які виступають проти резонансної пенсійної реформи Макрона. І все ж дуже ймовірно, що зовнішньополітичний курс Франції збережеться принаймні до 2027 року. 

Для Цензор.НЕТ