6 серпня Україна почала атаку на Курську область Росії. За останніми офіційними даними, від початку операції українські війська встановили контроль над 1150 квадратними кілометрами російської території та 82 населеними пунктами. Після 10 днів наступу можна стверджувати, що правителі Росії виявилися не готовими до такого розвитку подій та, відповідно, не створили жодних методичок для внутрішньої пропаганди.

Офіційні особи Росії охрестили курські події спершу “масштабною провокацією”, а згодом — “військовою авантюрою” і “терористичною атакою Києва”. При цьому з самого початку російське військове відомство рапортувало про недопущення українського просування, створило окрему “рубрику” на сайті Міноборони “про хід відбивання спроб вторгнення ЗСУ на територію Російської Федерації”.

Однак у своїх же рапортах російське військове керівництво допускає обмовки щодо території театру воєнних дій, яка є доволі широкою та суперечить офіційним зведенням. Владімір Путін нервує та жадає, щоб армія РФ вибила українські війська з російської території. Водночас диктатору незручно публічно слухати офіційні дані від своїх підданих про наслідки наступу — наприклад, про щонайменше 28 втрачених населених пунктах.        

На фоні неузгодженої реакції Кремля російська пропаганда перш за все взялася применшувати масштаби подій, паралельно вихваляючи дії російської армії, яка масово “знищує противника”. І все є ситуація виявилася контроверсійною: Путін, який називав захист Батьківщини єдиним мотивом початку СВО, фактично привів війну на власну територію. 

Військові аналітики зазначають, що російські чиновники намагаються знайти баланс між представленням ситуації як помітної ескалації з боку України та примешненням її потенційних наслідків, аби не допустити зростання внутрішнього невдоволення. Тож наступним кроком російської пропаганди стало зміщення акцентів 

Інформаційне поле в РФ сконцетроване на зусиллях влади для допомоги постраждалим: надання їм грошової й гуманітарної допомози, евакуації населення, медичному забезпеченні, збереженні заробітної плати для переміщених осіб, наданні відстрочки для виплати кредитів тощо. За словами пропагандистів, курська ситуація об’єднала громадян Росії, а кількість охочих укласти контракти з Міністерством оборони збільшилася.

Далі Кремль проводить масштабну кампанію з дискредитації дій української армії та скликає для цього засідання Радбезу ООН. Попередньо російські війська влаштували пожежу на Запорізькій АЕС, щоб додатково безпідставно звинуватити Україну в обстрілах станції та ядерному тероризмі. Однак основний акцент робили на буцімто злочинних діях Сил оборони України на російських територіях.  

Паралельно Росія поширює фейкову інформацію про розстріл беззбройних мирних мешканців і журналістів (центром звинувачень стало поранення “воєнкора” Поддубного), цілеспрямоване знищення цивільних об'єктів, мародерство. Приміром, кремлівські медіа масово поширюють бездоказову інформація про розстріл впритул “українськими бойовиками” 24-річної вагітної жінки разом з її чоловіком і 18-місячною дитиною.

Також взяті у полон “бойовики ЗСУ” “зізнаються”, що отримали команду “безжально розстрілювати всіх на місці” в разі опору мирних жителів. Росіяни розповсюдили відео, на якому “двоє солдатів ЗСУ у касках із символікою СС знущаються над курським пенсіонером”. Депутати Держдуми вже обіцяють 5 млн рублів за “затримання цих бандерівських недобитків”.

Цинічно, що після масових звірств в українських містах російська сторона почала демонстративно апелювати до міжнародного гуманітарного права. Однак ситуація зовсім протилежна: цивільним на Курщині роздають гуманітарну допомогу, а для підтримання правопорядку і забезпечення першочергових потреб населення на підконтрольних територіях створено військову комендатуру. Також Україна готує гумкоридори для цивільних.

Україна не зацікавлена забирати чужу територію. Центр протидії дезінформації РНБО України попереджає, що через брак “доказів” воєнних злочинів ЗСУ Росія може готувати на Курщині провокацію з жертвами серед цивільних. 

Додатково Росія намагається змістити акцент від невдач у Курській області новинами про успіхи з Покровського фронту, де нині росіяни найактивніше проводять наступальні операції. І це вкотре доводить, що окупантам не важлива власна територія. Наміри Кремля незмінні — окупація України та знищення української державності.

Зрештою,, оскільки війська РФ не можуть ефективно протидіяти наступальним діям ЗСУ, у Кремлі додатково вдаються до шантажу. Незмінне обличчя російських погроз Дмітрій Мєдвєдєв пообіцяв захопити всю Україну, а не тільки “ісконно рускіє зємлі”, та й ще пригрозив, що російські танки скоро стоятимуть на площі у Берліні.   

Разом з цим, росіяни фактично погрожують відмовою від переговорів, зокрема від “щедрих пропозицій”, які виголосив Путін у червні цього року. Нагадаємо: російський мирний план полягає у виведенні українських військ із Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей, позаблоковому статусі нашої країни, забезпеченні прав російськомовних громадян та скасуванні санкцій проти Росії.

Росія вважала власну територію недоторканною, постійно закріплюючи наратив про жахливі потенційні наслідки від порушення її кордонів. Однак успіх Сил оборони України принизив російського диктатора, змінив сприйняття його у світі, продемонстрував неспроможність і вразливість державного механізму Кремля в кризових ситуаціях.

Курська історія підкріплює тезу про те, що “червоні лінії” Росії насправді не є червоними лініями. Натомість західні партнери можуть надати Україні всю потрібну номенклатуру озброєння та дозволити нам боротися будь-яким способом без ризику ескалації. ОПОРА вже доводила це на прикладі поставок важкого озброєння та перших літаків F-16.  

Слід підкреслити, що Україна діє в межах права на самооборону, яке не обмежується нашою суверенною територією. А перенесення війни на територію агресора — це, зокрема, питання справедливості. 

Для Цензор.НЕТ