Вихід США зі складу Міжнародного центру з розслідування злочину агресії проти України, до якого входили прокурори, що збирали попередні докази про очевидний злочин росіян не був неочікуваним в світлі всіх інших подій. Також США ніколи не були великими прихильниками Міжнародного кримінального суду і їх активна робота була винятково частиною політичного рішення, а не стратегічним завданням.
Я досліджувала всі протоколи щодо заснування МКС, Кампальські поправки до Римського статуту в своїх магістерській роботі, тому цій історії вже понад 20 років і адміністрація Трампа лише актуалізувала старе забуте. Це все - велика трагедія для світового порядку, але не кінець світу. Краще заявляти позиції відкрито, а не грати підкилимно проти міжнародного правосуддя.
Трибунал щодо злочину агресії повинен бути заснованим на базі Ради Європи, де голос мають країни-члени. Щодо цього розпочався та досить активно тривав процес, включно з напрацюванням статуту для майбутнього трибуналу. Підтримка цього напрямку діяльності є великим блоком зобов'язань між Україною та Нідерландами, які захостили Центр в Гаазі. Це ускладнює питання правосуддя для руйнівників - керівників РФ, але не закриває цю частину історії за умов належного продовження роботи Радою Європи разом з тими партнерами-європейцями.
Але найбільш підвішеним сьогодні є питання позиції офіційного Києва. Якщо в межах перемовного треку буде знято з порядку денного покарання злочинців, то українські жертви майже втрачають можливість отримати законне право на правду, виплати в ході та за результатом процесу, який матиме вплив на все. І цим вже ми підіграємо агресору.
Українська влада та офіційний Київ не може ставити під ризик компесаційній механізми, міжнародне право хоча б в межах нашого регіону впливу і співпраці. Тож, якщо американці прогнозовано завершили цю главу, то ми лише маємо примножити зусилля. Якщо це буде частиною будь-яких домовленостей, то ті ж особи, що підуть на це, повинні нести персональну політичну відповідальність за наслідки та нові фази агресії проти України.