12 липня 2023 року на саміті НАТО у Вільнюсі країни “Групи семи” (США, Велика Британія, Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія) погодили рамковий документ про гарантії безпеки для України. Він отримав назву “Спільна декларація про підтримку України”, і до нього згодом приєдналися ще 25 країн. 

Згодом Україна розпочала переговори про практичні безпекові домовленості з державами, які підписали декларацію. У результаті з Великою Британією, Німеччиною, Францією, Данією, Італією. Канадою і Нідерландами були укладені двосторонні угоди в сфері безпеки й довготривалої підтримки. 

Всі угоди структурно і змістовно схожі. Попри українські очікування, вони не містять “гарантій безпеки” як таких — у них ідеться переважно про співпрацю, допомогу і зобов’язання у сфері безпеки. Втім, варто усвідомлювати, що єдиний шлях отримати зобов’язання про колективний захист — це стати членом НАТО.

Однак і применшувати значення цих документів теж не слід. Вони мають всеосяжний характер та не є замінником наших євроатлантичних прагнень про що чітко зазначено в самих угодах. Безпекова співпраця стане для України додатковим дороговказом до членства в Альянсі й оперативної сумісності Сил оборони з євроатлантичними партнерами.

Угоди передбачають надання Україні всебічної допомоги для захисту і відновлення територіальної цілісності протягом усього строку їх дії, тобто 10 років. У 2024 році Німеччина надасть військової допомоги на загальну суму понад 7 млрд євро, Сполучене Королівство — 2,5 млрд фунтів стерлінгів, Франція — до 3 млрд євро, Данія — щонайменше 1,8 млрд євро, Канада — 3,02 млрд канадських доларів, Нідерланди - 2 млрд євро. Італія ж зобов’язалася зберегти військову підтримку на рівні минулих двох років, що становила 8 пакетів військової допомоги. Сукупно країни задекларували надати у поточному році 19 млрд євро на військову підтримку. Винятком стала Італія, яка визначатиме суми шляхом консультацій відповідно до поточних потреб України.     

Також багато уваги в угодах приділено взаємодії оборонних підприємств, співпраці у сфері розвідки, тренуванню українських солдатів, підтримці реформ у секторі безпеки й оборони. Наші партнери чітко визначили пріоритетні сфери двосторонньої співпраці, закріпивши конкретні компоненти безпекових зобов'язань.

Крім того, в угодах закріплені невійськові блоки — економічне співробітництво, залучення інвестицій, інклюзивна децентралізована відбудова, створення міжнародного механізму компенсацій за завдану росіянами шкоду, продовження санкційного тиску на Росію, підтримка українського мирного плану тощо. 

Важливою складовою угоди стало передбачення механізму екстрених консультацій у разі можливої майбутньої збройної російської агресії. Він може застосовуватися на вимогу будь-кого з учасників угоди протягом 24 годин для визначення заходів, необхідних для протидії чи стримування агресії.

Безсумнівно, не варто проводити паралелі між безпековими угодами і Будапештським меморандумом, де було розмито вказано на примарні “військові запевнення”, що зрештою призвело до нападу одного з “гарантів безпеки” на нашу країну. Нині партнери зобов’язались у разі повторного нападу Росії швидко надати Україні військову й економічну допомогу, зокрема сучасну військову техніку, з подальшими консультаціями щодо потреб нашої країни в процесі самооборони.

Цей цикл безпекових угод підтвердив наявний рівень двосторонньої співпраці в сфері оборони й економіки. Важливим моментом стала формалізація домовленостей: Україні більше не доведеться домовлятися про військову підтримку через численні двосторонні переговори або на міжнародних майданчиках.

Втім, варто підкреслити й деякі потенційно ризикові моменти. Відповідно до документів, дія угод може бути припинена будь-яким учасником у будь-який час — про це лише потрібно попередити щонайменше за шість місяців. Такі формулювання створюють ризики денонсації угод у разі, якщо до влади в цих країна прийдуть політичні сили, які не підтримують Україну.

Разом з тим, обсяги військової допомоги непрогнозовані і будуть прямо залежати від рішень парламентів та урядів. Так, у німецькому варіанті зазначено, що національні бюджетні асигнування вимагають чіткого дозволу Бундестагу, натомість основою для військової підтримки Данії слугуватиме Фонд підтримки України. Італія ж прописала, що витрати, пов’язані з виконанням Угоди, будуть покриватися Учасниками відповідно до їхніх бюджетних можливостей. 

З цього, скоріше за все, випливає затягування підписання угоди з США, оскільки на тлі відсутньої підтримки військового фінансування України в Конгресі неможливо задекларувати чіткі суми навіть на поточний рік.

Експерти наголошують, що найбільш ефективним, хоч і складнішим для реалізації, став би механізм ратифікації цих угод в парламентах країн-партнерів. Відсутність ратифікації жодним чином не впливає на легітимність документів — підписані міждержавні угоди є зобов’язуючими. Однак навіть юридично обов'язковий договір без ратифікації може мати більше невизначеності у його подальшому виконанні, насамперед через залежність асигнувань коштів від парламентів. Утім, в умовах нинішнього політичного ландшафту й відсутності єдності наших партнерів щодо ратифікації це малоімовірно.

Крім того, українські аналітики підкреслюють, що в документах немає одностайності в стратегічно важливих для України моментах, зокрема щодо вступу до НАТО. Приміром, Німеччина більш поверхнево прописала своє бачення нашого євроатлантичного прагнення, але, на відміну від Великої Британії, вона була сміливішою в декларуванні забезпечення відповідальності російських злочинців. Водночас Нідерланди закріпили бажання розмістити в Гаазі майбутній спеціальний трибунал щодо злочину агресії, а Франція хоче розвивати військовий потенціал України без шкоди для власної позиції в контексті агресивної російської війни.

Врешті, попри деякі недоліки, підписані угоди справді стратегічно важливі. Західні політики називають їх без перебільшення історичним кроком. Не дивно, що Росії лишається тільки вкотре погрожувати, адже кремлівський наратив про втому Заходу від України тріщить по швах. 

Для Цензор.НЕТ