Політична мапа Донецької області

 

Блок 1. Безпекова та соціально-економічна ситуація у регіоні

Безпека

Внаслідок гібридного вторгнення Росії протягом 2014–2015 років було окуповано 32% Донецької області. Фактично межі окупованих територій були встановлені “Мінськими протоколами” та “Комплексом заходів з реалізації Мінських протоколів”, а у 2019 році закріплені окремим Указом Президента. Єдиним винятком з цих домовленостей стало місто Дебальцеве, яке, за домовленостями, мало залишатися під контролем України, але було остаточно окуповане вже після їх укладення. 

Відразу після захоплення Донецька навесні 2014 року обласна адміністрація переїхала до Маріуполя. В жовтні 2014 року тодішній керівник області Олександр Кіхтенко прийняв рішення перенести адміністрацію до міста Краматорськ. Крім того, частина підрозділів розташувалися у сусідньому Слов’янську. В Маріуполі лишилися обласні офіси поліції, прокуратури та податкової інспекції. 

Основна частина неокупованої території області продовжувала мирне життя — від обстрілів страждали головно населені пункти на лінії зіткнення. Втім, окупаційні війська час від часу вчиняли терористичні акти проти цивільного населення. Зокрема, 13 січня 2014 року відбувся обстріл КПВВ поблизу Волновахи, під час якого 12 пасажирів рейсового автобуса загинули, а ще 18 людей отримали поранення. 25 січня 2014 року стався обстріл маріупольського мікрорайону Східний, внаслідок якого загинула 31 цивільна особа та ще близько 100 отримали поранення. 10 лютого 2015 року окупаційні війська обстріляли житлові квартали Краматорська, внаслідок чого загинуло 17 осіб та ще 47 було поранено. 

Поступово інтенсивність військових дій та обстрілів зменшувалася, що призвело до зменшення кількості загиблих серед цивільних. За даними ООН, якщо у 2015 році на Донеччині загинуло 955 цивільних (по обидва боки конфлікту) то у 2019–2021 роках гинуло близько 25 осіб щороку. До початку 2022 року становище на Донеччині мало всі ознаки замороженого конфлікту. 

З початком повномасштабного вторгнення окупаційні війська не лише почали наступ по всій лінії фронту, а й зайшли з боку окупованого Криму, пройшовши Запорізьку область. Це призвело до стрімкого захоплення півдня Донеччини й облоги Маріуполя, яка супроводжувалася численними жертвами серед цивільного населення. 20 травня 2022 року, після 86-денної облоги, Маріуполь був окупований. 

12 березня 2022 року було окуповане місто Волноваха, тож Україна повністю втратила контроль над півднем області. 13 грудня 2023 року було захоплено місто Бахмут. 23 грудня 2025 року втрачено контроль над містом Сіверськ. Станом на грудень 2025 року тривають бої за міста Покровськ, Мирноград, Часів Яр, Костянтинівка і Лиман. За словами начальника Донецької обласної військової адміністрації (далі — ОВА) Вадима Філашкіна, під контролем української влади залишається приблизно 30% території області. 

Через активні бойові дії й постійні обстріли цивільна інфраструктура Донеччини зазнає критичних руйнувань. При цьому оцінити справжні їх масштаби неможливо — більшість руйнувань відбуваються вже після того, як цивільна влада не має можливості працювати на території громади й фіксувати збитки. Донецька обласна прокуратура повідомляла, що від початку бойових дій зруйновано 68 540 цивільних об’єктів. 

Разом з тим, оцінки містами області своїх втрат дуже різняться. Наприклад, у Краматорську за час повномасштабного вторгнення повністю зруйновано 11 багатоквартирних житлових будинків, 126 приватних житлових будинків, 11 закладів освіти, 5 закладів охорони здоров'я. Пошкоджено 751 багатоквартирний житловий будинок, 4544 приватних житлових будинків, 69 закладів освіти, 19 закладів охорони здоров'я, 21 заклад культури і спорту.

Джерело: УНІАН 

Крім того, Міністерство освіти та науки України веде окремий підрахунок втрат освітньої галузі. За останніми даними, на Донеччині повністю знищено 63 школи та 42 дитячі садки, пошкоджено 158 шкіл і 166 дитячих садків. 

За даними Донецької ОВА, за понад 4 роки російські військові офіційно вбили на Донеччині більш ніж 4 тис. цивільних, а поранили понад 9 тис. (ці дані не включають цивільних жертв із Маріуполя, Волновахи й інших міст Донеччини у російській окупації). 

Демографія регіону

Демографічна ситуація на території Донецької області через бойові дії перебуває у вкрай важкому стані. Фактично відбувається депопуляція величезних територій. Станом на 1 лютого 2022 року населення області (включно з окупованими територіями) становило 4,056 млн осіб. При цьому на підконтрольній Україні території проживало близько 1,7 млн людей. 

Втім, упродовж тривалого часу помітна і загальноукраїнська тенденція до скорочення населення. Для порівняння: у 2013 році (напередодні гібридного вторгнення) населення області становило 4,375 млн осіб, а у 1991 році — 5,346 млн осіб. У 2022 році, з повномасштабним вторгненням, демографія області фактично зруйнована через окупацію частину територій, активні бойові дії, жертви серед цивільних та евакуацію населення. 

За кілька місяців після початку повномасштабної війни було окуповано південь області (загальна довоєнна кількість населення — 650 тис. осіб). Як наслідок, частина населення залишилася в окупації, а інші виїхали до інших регіонів України чи за кордон. В серпні розпочалися бої за Бахмут, тож близько 220 тис. мешканців району були вимушені виїхати за межі області. 

Крім того, 2 серпня Кабінет Міністрів оголосив обов’язкову евакуацію з Донецької області. Через це до осені 2022 року на території області залишилося приблизно 350 тис. цивільних мешканців. Після визволення Ізюма почалося поступове повернення мешканців в область, і в січні 2023 року населення підконтрольної її частини сягнуло 520 тис. осіб. Після цього через просування лінії фронту, погіршення безпекового стану й евакуацію населення кількість мешканців області скорочувалася. 

Станом на кінець 2025 року на підконтрольній Україні частині області перебуває приблизно 193 тис. цивільних мешканців. За даними начальника Донецької ОВА Вадима Філашкіна, серед приблизно 200 тис. людей, які проживають на Донеччині, 91 тис. — літні люди, 13 114 — діти, 1100 — маломобільні люди. Майже всі ці люди проживають у Краматорській і Слов’янській громадах. 

За даними Міністерства розвитку громад і територій, з червня до грудня 2025 року з Донецької області виїхало близько 92,4 тис. людей. 

Донецька область зіштовхнулася з проблемою ВПО ще у 2014 році. Тоді, крім реальних внутрішньо переміщених осіб, які виїхали з окупованих Росією окремих районів області, поширеним явищем був так званий “пенсійний туризм”, коли мешканці окупованих територій приїздили на підконтрольну територію переоформити українську пенсію й для цього оформлювали статус ВПО. 

За даними Міжнародної організації з міграції, станом на 2021 рік на території Донецької області було зареєстровано 488 тис. ВПО. В цілому по Україні було зареєстровано 1,474 млн ВПО, з яких 73% були особами пенсійного віку. Понад половину всіх ВПО в країні було зареєстровано в районах поблизу лінії зіткнення, що може бути доказом того, що значна частина з них не мешкала постійно на підконтрольній території, а виїздила з окупованої заради отримання пенсій. 

Із лютого 2022 року ситуація кардинально змінилася. Згідно з відповіддю на запит ОПОРИ, наразі в Україні зареєстровано 1,462 млн ВПО з Донецької області. При цьому 506 тис. ВПО зареєстровано в межах області. Вірогідно, певна частина цих людей — мешканці окупованих територій, які не виїздили звідти з часів COVID-19 (наразі не передбачено процедури автоматичного виключення з реєстрів ВПО, але існує тенденція, коли мешканці області, навіть попри небезпеки, не виїздять із Донеччини, а переїздять до сусідніх більш безпечних населених пунктів).

Майже 1 млн мешканців Донецької області виїхали за її межі. Як вказано у відповіді на наш запит, наразі найбільше ВПО з Донецької області перебуває у Дніпропетровській області (217 тис. осіб), Києві (165 тис. осіб) та Харківській області (71 тис. осіб). Якщо казати про окремі міста області, то наразі в Україні зареєстровано 47 тис. ВПО з повністю зруйнованого та окупованого Бахмута (довоєнне населення — 71 тис. осіб), 79,8 тис. ВПО з Маріуполя (довоєнне населення — 425 тис. осіб), 78 тис. ВПО з Краматорської громади. Втім, ці відомості достатньо умовні. По-перше, більшість ВПО які є військовозобов'язаними, воліють не отримувати цього статусу, щоб не потрапити в поле зору ТЦК. По-друге, після скасування виплат усім ВПО для певної частини з них зникли будь-які стимули реєструватися за новим місцем перебування, бо цей статус не надає жодних додаткових пільг. 

Ситуація на ринку праці в Донецькій області залишається вкрай важкою. Через релокацію основних виробничих підприємств та окупацію значної території в області значно скоротився попит на робочу силу. Станом на 1 січня 2026 року понад 10 тис. підприємств із Донеччини релокувалися до інших регіонів України. Майже 82% перереєстрованих підприємств наразі працюють у Києві, а також у Дніпропетровській, Львівській, Київській, Харківській та Запорізькій областях. Наразі найбільшими роботодавцями в області є органи влади, бюджетні установи й організації, комунальні підприємства та підрозділи Сил Оборони України. Разом з тим, із січня до листопада 2025 року до обласного відділення Державної служби зайнятості звернулася 21 тис. осіб, 10 тис. із яких було працевлаштовано. При цьому 70% зареєстрованих безробітних є жінками, а 80% мешкають у містах. Наразі Донецький обласний центр зайнятості може запропонувати 63 вакансії на території області. 

Разом з тим, Донецька область демонструє досить високий рівень середньої заробітної плати — за підсумками вересня 2025 року вона становила 24 928 грн. Це майже на 2 тис. гривень менше за середню зарплату по країні (26 623 гривень). Разом з тим, Донецька область займає 5-те місце в країні за рівнем середньої заробітної платні після Києва, Луганської, Дніпропетровської й Київської областей. 

Бюджетні пріоритети

Через повномасштабне вторгнення бюджетні пріоритети Донеччини й окремих громад змінилися дуже сильно. Якщо говорити про Краматорську громаду, то, за даними системи Open Budget, її бюджет не зазнав значних змін після початку повномасштабної війни (бюджет 2025 року лише на 2% менший за бюджет 2021 року), але внутрішня структура за доходами та видаткам зазнала значних змін. Головним джерелом доходів міського бюджету в 2021 році були податкові надходження — майже 60% від всіх надходжень до бюджету. При цьому 2/3 податкових надходжень становив податок на доходи фізичних осіб — понад 1 млрд грн. Ще приблизно 32% надходжень місто отримувало у вигляді офіційних трансфертів. За підсумками 2025 року питома вага податкових надходжень у доходах бюджету скоротилася до 46%, а розмір ПДФО зменшився на третину і становив 768 млн грн, що свідчить про значне скорочення фонду оплати праці в місті. Втім, попри наближення фронту і релокацію бізнесів, стрімкого обвалу цього показника не відбулося. Щоб компенсувати ці втрати, місто стало отримувати більше дотацій із державного бюджету. Якщо у 2021 році вони становили 766 млн грн, то у 2025 році — 1,1 млрд грн, а їхня питома вага у складі бюджету збільшилася з 32% до 48%. 

Зазнали змін і видатки з міського бюджету. У 2021 році найбільше громада витрачала на освіту — 906 млн грн, що становило 36% бюджету. Ще 687 млн грн (27%) спрямовували на капітальні видатки — капітальні будівництва інфраструктури. Зокрема, лише доріг у 2021 році в Краматорську відремонтували на 100 млн грн. Під час війни ці напрямки скоротилися найбільше. У 2025 році на освіту в місті було витрачено 669 млн грн (27% усіх витрат). Це пов’язано зі скороченням шкільної мережі, запровадженням онлайн-освіти та зупинкою діяльності дошкільної освіти. Капітальні інвестиції скоротилися втричі й становили 222 млн грн. Змінився й перелік того, що будували у місті з початку війни: пріоритет надавали побудові та ремонту бомбосховищ, а також котелень та систем водопостачання для забезпечення автономного живлення критичних об’єктів. Порівняно з 2021 роком, у 2025-му суттєво зросли видатки на комунальне господарство. Якщо у 2021 році вони становили 383 млн грн (15% від усіх видатків), то у 2025 році — вже 557 млн грн (24% видатків). Змінилися напрямки витрат: у 2021 році ці кошти головним чином витрачали на благоустрій та розвиток, то у 2025 році головним напрямком комунальних робіт було відновлення будівель після обстрілів. Крім того, за час війни збільшилися субвенції з міського бюджету бюджетом вищого рівня — замість 208 млн грн у 2021 році в 2025-му вони сягнули 399 млн грн. Більшість цих субвенцій становлять витрати на оборону — допомога військовим формуванням і витрати на будівництво фортифікаційних споруд. 

Джерело: https://suspilne.media/donbas/938877-stelu-na-vizdi-u-donecku-oblast-zahistili-akij-vona-mae-viglad-sogodni/ 

Від початку повномасштабного вторгнення міські бюджети області активно витрачають кошти на допомогу військовим. За підрахунками журналістів, у 2025 році міські бюджети області перерахували на оборону 2,7 млрд грн. Найбільші суми спрямували бюджети Бахмута (452 млн грн), Краматорська (362 млн грн), Костянтинівки (269 млн грн), Торецька (229 млн грн) та Покровська (200 млн грн).При цьому питома вага цих витрат у бюджетах дуже рівна: Кальчицька громада спрямувала на оборону 81% свого бюджету, Бахмутська — 58%, а Мирненська — 51%.

Блок 2. Політичний ландшафт до 2022 року

Військово-цивільні адміністрації

Після фактичної окупації в 2014 році частини Донеччини діяльність обласної ради була значно ускладнена — частина депутатів лишилося на окупованій території, а сама рада релокувалася до міста Маріуполь. За умови відносної прозорості лінії розмежування, майже протягом усього 2014 року депутати обласної ради збиралися на сесії та приймали рішення. Останнє засідання ради відбулося 24 вересня 2014 року. Після того частина депутатів усвідомили, що окупація буде тривалою, і перестали брати участь в засіданнях. Цьому сприяло й погіршення безпекових умов.

У лютому 2015 року було підписано Закон України "Про військово-цивільні адміністрації", який фактично визнав "параліч" Донецької та Луганської обласних рад і дозволив формувати військово-цивільні адміністрації, голови яких перебрали на себе всі функції рад. Рішення про створення Донецької обласної військово-цивільної адміністрації було прийняте 5 березня 2015 року. Голова обласної адміністрації отримав всю повноту влади й отримав дуже великий вплив всередині області.

Майже відразу після вступу на посаду Президент України Володимир Зеленський 5 липня 2019 року підписав Указ про призначення Павла Кириленка головою Донецької ОДА. До того Кириленко працював в органах військової прокуратури. На момент призначення йому було 33 роки, що зробило його наймолодшим серед керівників обласних адміністрацій. Відразу після призначення Павло Киреленко почав формувати свою команду, яка повністю була сформована до початку повномасштабного вторгнення та з якою він працював майже всю каденцію.

Станом на лютий 2022 року заступниками голови ОДА були Ігор Мороз (перший заступник, опікувався питанням фінансів та капітального будівництва), Вадим Філашкін (координував взаємодію з силовими органами), Юлія Костюніна (опікувалася гуманітарними питаннями), Денис Клюшников та Максим Сандига (опікувався питаннями цифрової трансформації). Крім того, новий керівник намагався не робити різких змін керівного складу адміністрації — більшість керівників відділів та управлінь після призначення нового очільника залишилися на своїх місцях, а їхня ротація відбувалася поступово. Оскільки Павло Кириленко був новою людиною для області, він зробив ставку на побудову відносин із місцевими елітами. 

Крім функціонування обласної військово-цивільної адміністрації, яка діяла протягом 2014–2022 років, задля збереження керованості територіями і громадами в області створювали районні й місцеві ВЦА. Динаміка їх створення і припинення до повномасштабного вторгнення виглядала наступним чином: 

• 5 березня 2015 року були створені Мар’їнська районна військово-цивільна адміністрація, а також міські адміністрації Авдіївки, Вугледара і Красногорівки; 
• 7 серпня 2015 року були створені: Першотравневу районну військово-цивільну адміністрацію та місцеві адміністрації Мар'їнки і селища Водяне; 
• 14 серпня 2015 року були створене Артемівська, Володарська, Костянтинівська, Тельманівська та Ясинуватська районна військово-цивільні адміністрації;
• 24 грудня 2015 року через початок функціонування Вугледарської міської ради діяльність місцевої адміністрації припинили; 
• 4 квітня 2016 року через початок роботи новообраних районних рад діяльність Артемівської, Волноваської, Володарської, Костянтинівської, Мар'їнської та Першотравневої районних військово-цивільних адміністрацій було припинено;
• 19 листопада 2016 року було створено місцеву військово-цивільну адміністрацію у селищі Зайцевому; 
• 19 лютого 2021 року було створено цілу низку місцевих військово-цивільних адміністрацій: Світлодарську міську, Торецьку міську, Волноваську міську, Вугледарську міську, Мирненську селищну, Ольгинську селищну, Сартанську селищну, Авдіївську міську, Мар’їнську міську та Очеретинську селищну військово-цивільні адміністрації.

Як бачимо, протягом 2014–2022 років ВЦА на території області створювали переважно у прифронтових районах для стабілізації ситуації на окремих територіях. Відразу після нормалізації безпекових умов та обрання відповідних рад діяльність військово-цивільних адміністрацій припиняли, а натомість більш віддалені громади постійно продовжували функціювати під керівництвом обраних органів місцевого самоврядування. 

Результати виборів та формування коаліцій

Президентські вибори 2019 року

Чергові президентські вибори на території Донецької області були організовані та проведені лише в 12 неокупованих округах. Ще 9 округів тоді перебували в повній окупації, тож проводити там вибори було неможливо. При цьому частина округів лише частково перебували під контролем української влади — це округ №51, який охоплює частину м. Горлівка і Бахмутський район, та округ №52, що охоплює міста Дебальцеве і Торецьк. Всього до списків на підконтрольних дільницях було включено 1,435 млн виборців, хоча під час президентських виборів 2014 року (які планували провести по всій території області) загальна кількість виборців в області становила 3,289 млн людей. 

В першому турі виборів президента взяло участь 848,5 тис. виборців підконтрольної частини області, що становить 59,5% від їх загальної кількості. Найбільше голосів отримав представник "ОПЗЖ" Юрій Бойко, який позиціювався на цих виборах як самовисуванець. Він отримав 312,9 тис. голосів, або 36,9%, і зайняв перше місце в усіх без винятку округах області. Другий результат по області показав Володимир Зеленський, якого підтримало 209,9 тисячі виборців — 24,7%. Третє місце в першому турі здобув Петро Порошенко, отримавши 107,2 тис. голосів, або 12,6%. У Покровську та двох округах Маріуполя (округи №50 та №58) третю сходинку посів висуванець "Опозиційного блоку" Олександр Вілкул, який набрав від 13% до 20%. Річ у тому, що Олександр Вілкул та весь "Опозиційний блок" входить до зони впливу бізнесмена Ріната Ахметова, а металургійні комбінати "Метінвесту" є містоутворювальними для Маріуполя, як і шахти ДТЕК — для Покровська. 

У другому турі виборів, які відбулися 24 квітня 2019 року, взяло участь 817 тис. виборців області, що становить 57% від загальної кількості виборців на підконтрольних територіях. За підсумками голосування, Володимир Зеленский отримав 86,9% голосів, а Петро Порошенко — 10,6%. При цьому Володимир Зеленський переміг в усіх округах. Найбільший рівень довіри до нього (90%) був зафіксований в Маріуполі та Покровську, а найменший — у селищі Зайцеве (65,1%). 

Донецька область традиційно була електоральним полем проросійських сил, зокрема "Партії регіонів". Винятком стали тільки позачергові президентські вибори 2014 року. По-перше, через гібридне вторгнення Росії голосування вдалося організувати лише в 8 округах із 22, у яких мешкало 745 тис. виборців із 3,289 млн, зареєстрованих в області, а це приблизно 22,6% виборців. Втім, навіть із них участь у голосуванні взяло 115 тис. людей — 3,5% від загальної кількості виборців в області. По-друге, після втечі Януковича проросійські сили й регіональні еліти просто не зуміли знайти нового кандидата у президенти. Через це під час позачергових виборів президента у 2014 році трійка лідерів виглядала так: Петро Порошенко (36,1% голосів), Сергій Тігіпко (19,7% голосів) та Юлія Тимошенко (7,6% голосів). 

Позачергові парламентські вибори 2019 року 

Позачергові парламентські вибори, оголошені після дострокового припинення повноважень Верховної Ради України VIII скликання, на Донеччині проводили тільки у тих 12 округах, де відбулися президентські вибори 2019 року. Всього до списків було включено 1,395 млн виборців. Участь у голосуванні 21 липня 2019 року взяло 638 тис. виборців — 45,7%, тобто активність під час парламентських виборів на території Донецької області була навіть вищою, ніж під час президентських. При цьому розподіл явки між округами був достатньо рівним — коливання рівні явки становило кілька відсотків. 

За підсумками виборів Донецька область укотре продемонструвала прихильність до проросійських сил — перше місце за результатами голосування зайняла партія "Опозиційна платформа — За життя". За цю політичну силу проголосувало 273 тис. виборців, що становить 43,4%. "ОПЗЖ" набрала майже удвічі більше голосів, ніж партія "Слуга народу", яка посіла друге місце — її підтримало 171 тис. мешканців області, або 27,2%. Це єдині дві парламентські партії, які на території області подолали бар’єр у 5%. Третє місце посів "Опозиційний блок" — його підтримало 67,8 тис. виборців, або 10,7%. Четверте місце посіла "Партія Шарія", за яку проголосувало 35 тис. виборців, що становить 5,5%. На п’ятому місці опинилася "Європейська Солідарність", яку підтримало 22 тис. виборців або 3,6%. За ВО "Батьківщина" проголосувало 12 тис. виборців, або 1,9%. Ще одна парламентська партія — "Голос" — отримала 8,2 тис. голосів (1,3%), що дозволило їй посісти лише 8-ме місце. 

Порівняно з 2014 роком, особливої зміни електоральних уподобань у мешканців області не відбулося. Тоді під час позачергових парламентських виборів "Опозиційний блок", який увібрав у себе колишніх представників "Партії регіонів", набрав 38,7% голосів. Ще 10,2% голосів отримала "Комуністична партія України", 8,5% — "Сильна Україна" Сергія Тігіпка. Представники демократичних та патріотичних сил набрали значно менше — "Блок Петра Порошенка" отримав 18,2% голосів, а "Народний Фронт" Арсенія Яценюка — 6,1% голосів. Тож значних змін в електоральних уподобаннях мешканців області від 2014 до 2019 року не відбулося — вони традиційно підтримали максимально проросійські сили чи різноманітних вихідців із "Партії регіонів".

Вибори депутатів Верховної Ради у 2019 році вибори відбулися лише в 12 з 21 виборчих округів області. Чотири округи окупованого Донецька, два округи Макіївки, округи Єнакієвого, Шахтарська та Старобешевого, розташовані на окупованій території, не отримали своїх представників у Верховній Раді. Зберегти свої мандати зуміли три депутати: Максим Єфімов (обраний від округу №48 (Краматорськ), у Верховній Раді доєднався до депутатської групи "Довіра"). Юрій Солод (обраний на окрузі № 47 із центром у м. Слов’янськ від політичної партії "Опозиційна платформа — За життя") та Дмитро Лубінець (самовисуванець, обраний на окрузі №60 із центром у м. Волноваха). 

Ще 9 округів у Верховній раді були представлені новообраними депутатами. Двоє з них "пересіли" в депутатські крісла з посад міських голів — це Валерій Гнатенко (Дружківка, обраний від округу №49) та Руслан Требушкін (Покровськ, обраний від округу №50). Представником округу №45 з адміністративним центром в Авдіївці став генеральний директор ПрАТ “Авдіївський коксохімічний завод”(підприємство є частиною холдингу “Метінвест” Ріната Ахметова) Муса Магамедов. 

Округ №46 із центром у м. Бахмут представляв підприємець та висуванець "ОПЗЖ" Федір Христенко. На окрузі № 51 з центром в м. Торецьк був обраний підприємець та висуванець ВО “Батьківщина” Євген Яковенко, Від округу №57 із центром у м. Маріуполь був обраний бізнес-партнер  Ріната Ахметова та висуванець "Опозиційного блоку" Вадим Новинський, а від округу №58 (також із центром в м. Маріуполь) — висуванець "Опозиційного блоку" Сергій Магаре. Округ №59 із центром у м. Мар'їнка представлений керівником місцевої РДА та висуванцем "ОПЗЖ" Володимиром Морозом.

Головною особливістю цих виборів була достатньо низка явка — в середньому по області проголосували 45,7% виборців. Найбільшу активність продемонстрував один з округів Маріуполя (майже 49%), а найнижча явка була зафіксована у селищі Зайцеве — 26%. Округ №51 із центром в селищі Зайцеве був представлений пенсіонером та самовисуванцем Олександром Ковальовим. Через окупацію значної частини округу №51 до списків виборців там було включено лише 3133 людини, з яких у голосуванні взяло участь лише 837 осіб, а Олександра Ковальова було обрано 220 голосами виборців, або 7% від загальної кількості. Взагалі, більша частина депутатів Донеччини є представниками меншості виборців — понад половину голосів отримали лише Максим Єфімов з Краматорська (51%) та Муса Магомедов з Авдіївки (57%). 

Вже у складі Верховної Ради України депутати від Донеччини або лишалися позафракційними (5 осіб), або увійшли до складу фракції "Відновлення України" (5 осіб). Виключенням стали лише Юрій Солод, який увійшов до складу ОПЗЖ, та Дмитро Лубінець, який працював у складі фракції "За майбутнє". 

Місцеві вибори 2020 року

Як відзначала ОПОРА, 25 жовтня 2020 року в 10 громадах Донеччини та 8 громадах Луганщини на підконтрольних українському уряду територіях місцеві вибори так і не призначили, хоча національні вибори впродовж 2014–2019 років у частині громад відбулися. ЦВК за рекомендацією штабу ООС і військово-цивільних адміністрацій скасувала місцеві вибори у 18 громадах уздовж лінії фронту, посилаючись на безпекові ризики. Без представницьких органів місцевого самоврядування в Донецькій області лишилися м. Світлодарськ, м. Торецьк, с. Мирне, с. Ольгине, м. Волноваха, м. Вугледар, с. Сартана, с. Очеретине, м. Авдіївка, м. Мар'їнка. 

25 жовтня 2020 року відбулися чергові вибори до 19 міських рад, 8 селищних рад та 9 сільських рад Донецької області. Також відбулися вибори до 5 районних рад: Бахмутської, Волноваської, Краматорської, Маріупольської, Покровської.

Місцеві вибори продемонстрували значну підтримку виборцями Донеччини проросійських сил та місцевих еліт. Зокрема, з 19 міських рад, вибори до яких проводилися, в 14 міськрадах найбільшу кількість депутатів отримала “Опозиційна платформа – За життя”. Найвищий показник вона продемонструвала у Соледарі, отримавши 63,6% голосів у місцевій раді. У Маріуполі 40,7% мандатів отримала політична партія "Блок Вадима Бойченка" (політичний проєкт Ріната Ахметова та його корпорації "Метінвест) але навіть там ОПЗЖ посіла друге місто, отримавши 35% депутатських мандатів. Практику створення іменних політичних продуктів підтримав й депутат Верховної Ради Максим Єфімов (обраний на окрузі № 48 з центром в м. Краматорськ), який провів до Краматорської міської ради 12 депутатів від створеної у 2020 році політичної партії "Команда Максима Єфімова “Наш Краматорськ”". До перереєстрації партія мала назву "Політична партія "Рідна Київщина". 

Ще в 3 містах лідерами перегонів стала партія "Порядок", під брендом якої до міських рад йшли місцеві еліти: у Покровську це команда Леоніда Байсарова (контролюючого вугледобувні підприємства міста), у Бахмуті – команда діючого міського голови Олексія Реви та у Лимані – команда місцевого фермера Олександра Журавльова. Лише у Соледарі партія влади "Слуга народу" зайняла перше місце за кількістю мандатів, отримавши однакову кількість голосів з ОПЗЖ. 

У Краматорську та Маріуполі до складу місцевих рад увійшли навіть представники "Партії Шарія", які отримали 3 та 5 мандатів відповідно. 

Що стосується виборів міських голів у 2020 році, то більшість переможців йшли на них як самовисуванці, не пов'язували себе офіційно з жодними політичними силами. З 19 обраних міських голів 7 пішли саме таким шляхом: Олексій Рева (місто Бахмут), Євген Пластун (місто Соледар, помер в листопаді 2023 р.), Олександр Гончаренко (місто Краматорськ), Олександр Гадяцький (міста Миколаївка, помер в жовтні 2025 року), Роман Падун (міста Курахове), Сергій Макеєв (місто Білозерськ) та Олександр Шевченко (місто Новогродівка). 

Окремо варто відзначити що, попри те що Олександр Гончаренко балотувався в Краматорську як самовисуванець, його активно підтримувала політична партія “Команда Максима Єфімова “Наш Краматорськ”" та особисто народний депутат обраний від Краматорська Максим Єфімов. 

Ще 6 міських голів представляли партію "Опозиційна платформа – За життя": Дмитро Верзілов (місто Часів Яр), Андрій Черняєв (місто Сіверськ), Володимир Григоренко (місто Дружківка), Олег Азаров (місто Костянтинівка), Володимир Бандура (місто Святогірськ) та Віталій Нешин (місто Селидове). Олександр Журавльов (місто Лиман), Олександр Брикалов (місто Мирноград) та Андрій Аксьонов (місто Добропілля) йшли на вибори міського голови від партії "Порядок". Міський голова Маріуполя Вадим Бойченко балотувався від персональної політичної сили – "Блок Вадима Бойченка", міський голова Слов’янська Вадим Лях представляє "Опозиційний блок", а очільник Покровська Руслан Требушкін балотувався від партії "За майбутнє". Лише у двох містах Донеччини у 2020 році був оголошений “другий тур” виборів міського голови: в Краматорську та Слов’янську. 

При цьому два міських голови, обраних у 2020 році припинили свої повноваження до повномасштабного вторгнення. У серпні 2021 року було припинено повноваження Часів Ярського міського голови Дмитра Верзилова. За офіційною версією це було його бажання з особистих мотивів та внаслідок розуміння неможливості виконати свої передвиборчі обіцянки, втім, заяву про складання повноважень він написав після обшуків у приміщенні мерії. За даними ЗМІ вже після повномасштабного вторгнення він намагався виїхати до Росії, мотивуючи це бажання потрапити через неї до Європи. Але не кордоні був затриманий та записав відео про те, що акції протесту Євромайдану у Донецьку (в яких він брав активну участь) були помилкою, на яку він пішов під тиском Арсенія Яценюка, а після обрання міським головою Часів Яру він намагався покращити життя місцевих мешканців, але зіткнувся з тиском та переслідуванням СБУ. Наразі його місце перебування невідоме. 

Крім того, серед міських голів, які були обрані у 2020 році, достроково припинив свої повноваження міський голова Добропілля Андрій Аксьонов. Ще у 2010 році він став головою селища Новодонецьке на Донеччині від "Партії регіонів". Під час подій 2014 року не лише допомогав проводити так званий референдум 11 травня, а й отримав російський паспорт. Певний час переховувався у Криму, але не лише повернувся до України, а й став о 2015 році міським головою міста Добропілля. Під час перебування на посаді, його звинувачували у розтраті бюджетних коштів, поїздках до окупованого Криму та навіть на певний час відсторонювали від посади, що не завадило йому у 2020 році переобратися на посаду міського голови з результатом 58% голосів. Втім, після обрання у 2020 році народного депутата Максима Требушкіна міський головою Покровська, звільнилося місце депутата Верховної ради від округу №50 (частина Покровського і Краматорського районів Донецької області з центром у Покровську). Й під час проміжних виборів у травні 2021 року Андрій Аксьонов набрав 65% голосів та став Депутатом Верховної ради й відповідно до законодавства, до вступу на посаду у квітні 2021 року написав заяву про складання повноважень Добропільського міського голови. 

Джерело: https://www.kramatorskpost.com/mobilni-ukrittya-kramatorska-skilki-usyogo-yix-vstanovili-u-misti-yaki-kosti-vitratili-ta-xto-v-nix-pribiraje_88375 

Тенденції до початку повномасштабного вторгнення

Після окупації Донецька у 2014 році більша частина підрозділів Донецької ОДА були релоковані до Маріуполя, проте, приблизно до середини року частина співробітників постійно знаходилась у Донецьку. Після визволення Краматорська у липні 2014 року, основні воєнні сили проросійських бойовиків перейшли до Донецька та зробили його небезпечним для перебування. Після призначення керівником області Олександра Кіхтенка, в жовтні 2014 року він ухвалив рішення про переїзд адміністрації до Краматорська та Слов’янська. Оскільки керівництво знаходилося саме у Краматорську – це місто з того часу отримало неофіційний статус "тимчасового центру області". Звісно, Маріуполь був майже 2 рази більше Краматорська, але він мав критичні вади – знаходився занадто близько до лінії фронту, а також не мав хорошого залізничного та автомобільного сполучення з Києвом, що дуже ускладнювало діяльність органів влади. Таким чином, місцеве політичне життя Краматорська до певної міри мало статус столичного. Історично міська влада у Краматорську знаходилася під контролем трьох впливових родин: Георгія Скударя (власника та керівника найбільшого підприємства “Новокраматорський машинобудівний завод”, народного депутата у 2002-2012 рр., члена Політради “Партії регіонів”), Анатолія Близнюка (керівника області та міністра ЖКГ, родина якого контролювала ще низку підприємств – його син Сергій Близнюк наразі є власником 23% акцій “Старокраматорського машинобудівного заводу”, а до 2023 року він був ще й власником 49% ще одного краматорського підприємства “Краматорського заводу важкого верстатобудування”) та Віктора Пшонки (Генерального прокурора України у 2010-2014 рр., який попри вплив не надто цікавився участю в управлінні містом). За умови існування "Партії регіонів" питання управління міста вирішувалося на основі консенсусу між цими центрами впливу. Як зазначає Суспільне, до 2014 року президент ПрАТ "НКМЗ" Георгій Скудар був фактично основним політичним актором у Краматорську. Представники заводу становили більшість у міській раді (Партія регіонів, членами якої були представники НКМЗ, до 2014 р. мала 34 із 42 депутатських мандатів у міській раді), мали "свого" міського голову та народного депутата (головний бухгалтер заводу ПрАТ "НКМЗ" Юрій Боярський) обраного за мажоритарним округом № 48 з центром в м. Краматорськ. Після Революції Гідності й зникнення "регіоналів" Георгію Скудару вдалось зберегти свій вплив на місто, а останні дві сили фактично зникли. 

Замість них на місцеву політичну арену вийшов Максим Єфімов. Будучи депутатом міської ради Краматорська, він першим засудив поведінку "регіоналів" й відмежувався від цієї партії. Це дозволило йому у 2014 році з мінімальним відривом стати депутатом Верховної Ради як самовисуванець. У Раді він увійшов до складу президентської фракції “Блок Петра Порошенка” й значно наростив свою політичну вагу на рівних конкуруючи з Георгієм Скударем. Паралельно на місцевих виборах 2015 року Георгій Скудар фактично взяв під контроль міську владу – міським головою став син багаторічного керівника НКМЗ Андрій Панков (який станом на березень 2026 року є головою Дружківської міської військової адміністрації), а з 42 депутатів міської ради 24 були представниками "Опозиційного блоку", які входили до орбіти Георгія Скудара. У 2019 році Максим Єфімов був обраний до Верховної Ради 9 скликання як безпартійний самовисуванець за 48 округом (м.Краматорськ). З 6 грудня 2019 року був членом депутатської групи "Довіра", до того – позафракційним. 

Втім, протягом 2015-2020 рр. коаліція в Краматорській міській раді фактично розкололись й до виборів 2020 року міська рада підійшла з розколом в середині депутатського корпусу та з активним протистоянням з діючим міським головою Андрієм Панковим. Через це протистояння Георгій Скудар фактично втратив вплив на місцеву владу, а ось Максим Єфімов взяв її під свій повний контроль. У 2020 році пост міського голови Краматорська посів Олександр Гончаренко – юнацький друг Максима Єфімова та багаторічний менеджер на сталеливарному заводі "Енергомашспецсталь", на якому Максим Єфімов спочатку був директором, а потім – президентом та і міноритарним співвласником. Як зазначають ЗМІ власником "Енергомашспецсталь", розташованого в Краматорську, через кіпрську EMSS Holdings Limited є російська компанія "Атоменергомаш", яка входить до енергомашинобудівного дивізіону держкорпорації "Росатом". . Крім того, на місцевих виборах 2020 р. Максиму Єфімову вдалось взяти під свій повний контроль міську раду. По-перше, йому вдалося провести 12 депутатів від своєї іменної політичної сили "Команда Максима Єфімова “Наш Краматорськ”. По-друге, щонайменше 8 депутатів від ОПЗЖ були його бізнес-партнерами чи менеджерами підприємств з його оточення. Ще 4 депутатів неформальній коаліції навколо Максима Єфімова дала фракція партії "Слуга народу". Крім того, не були підконтрольними, але погоджували дії залишки фракції ОПЗЖ та депутати від "Європейської солідарності" (4 депутати). Фактично в опозиції залишилися 5 депутатів від "Партії Миру та Розвитку" (які представляли НКМЗ) та 3 депутати від проросійської "Партії Шарія". Все це дозволило Максиму Єфімову повністю сформувати місцеву владу та впроваджувати ініціативи, які він вважав за потрібні. Крім того, добрі відношення з обласним керівництвом та керівництвом держави, дозволило йому залучати бюджетні гроші на реалізацію різноманітних проєктів, на чому дуже часто заробляють саме пов’язані з ним компанії. Через це у місті регулярно спалахували різноманітні корупційні скандали. 

Зокрема, у серпні 2021 року Краматорська міська рада вирішила купити у Старокраматорського машинобудівного заводу три об’єкти нерухомості: стадіон "Авангард", частину палацу культури та адміністративний корпус заводу для розміщення Донецького медичного університету. Загальна вартість ціх об’єктів становить понад 70 мільйонів гривень. Одним з власників СКМЗ є Сергій Близнюк, який був багаторічним партнером Максима Єфімова по керівництву заводом Енергомашспецсталь. А стадіон "Авангард" є домашньою ареною для команди з такою ж назвою, яка належала Максиму Єфімову, але була передана на утримання міського бюджету. Крім того, фірма з оточення Максима Єфімова були підрядниками в багатьох великих будівельних проєктах у місті, навколо яких регулярно спалахували скандали щодо строків їх реалізації, зростання вартості та якості. 

Блок 3. Політичний ландшафт у 2022–2025 роках

Тенденції після повномасштабного російського вторгнення та зміна балансу сил

Після повномасштабного вторгнення на Донеччині докорінно змінився баланс сил. Фактично, запровадження жорсткої вертикальної системи військових адміністрацій не залишилося жодного поля для публічного політичного життя. Втім, на думку частини експертів, політичне життя просто змінило свої прояви та форми. Зокрема, воно почало проявлятися в не публічних змаганнях за призначення голова військових адміністрацій чи конфліктах в середині команд. Крім того, втручання впливових груп та центрів впливу стало мати більш неформальні форми. 

Безумовно, головною зміною стала поступова повна зупинка міського самоврядування в області. Втім, частина громад залишилися без міських рад ще до початку повномасштабного вторгнення. Найбільш відомий приклад – місто Слов'янськ. Там більшість у міській раді отримала "Опозиційна платформа – За життя", яка не зуміла знайти спільну мову з обраним міським головою Вадимом Ляхом. Голосів достроково припинити його повноваження у депутатів також не було. Тому було прийняте рішення заблокувати роботу ради. Серед іншого не було прийнято міський бюджет на 2021 рік. Для уникнення паралічу міської влади, Указом президента від 26 травня 2021 року у місті була створена військово-цивільна адміністрація. Щодо наявних в області рад, то вони припиняють свою діяльність поступово. Маріупольська міська рада не проводила засідань після 24 лютого 2022 року оскільки місто було майже відразу оточено й за кілька місяців окуповано. А ось Краматорська міська рада збиралася останній раз 31 серпня 2022 року. 

Після утворення у громадах військових адміністрацій, всі функції міських рад перейшли до їх начальників. Разом з тим, відповідно до законодавства, депутати міських рад навіть після цього не втрачають свої представницькі чи контролюючі функції. Втім, за словами експертів, переважна більшість депутатів міських рад взагалі забули про свій статус. Частина пішла у військо, більшість займається своїми приватними справами, а частина взагалі зникла з публічного простору. Зокрема, у Краматорську після початку повномаштабного вторгненні нічого не відомо про депутатів від "Партії Шарія" (заборонена рішенням суду), а згадують в публічних виступах про свій депутатський статус лише кілька осіб. Разом з тим, попри те, що діяльність міських рад припинена, у більшості громад секретарі рад залишилися в командах міського керівництва та опікуються питаннями комунікації з місцевими мешканцями. 

Створення військових адміністрацій у громадах Донецької області відбувалося кількома хвилями. Наразі в області створено 44 місцеві військові адміністрації, які охоплюють всі територіальні громади, що існували на території області на момент повномаштабного вторгненні. Більшість з них (27 військових адміністрацій) було створено у 2022 році. Їх створення відбувалося кількома хвилями. Перші 8 адміністрацій були утворені 30 березня 2022 року. Перш за все вони з’явилися в громадах, які були наближені до зон бойових дій – Авдіївка, Вугледар, Мар’їнка, Очеретино, Світлодарськ та Торецьк. Ще у двох громадах військові адміністрації були створені для збереження керованості. Слов’янськ був важливим логістичним хабом, більшість в раді якого становили депутати "Опозиційної платформи – За життя", а у Дружківці представник цієї проросійської партії Володимир Григоренко був міським головою. А вже 10 квітня 2022 року було створено військову адміністрацію у місті Костянтинівка, також з безпеково-політичних причин. Влітку 2022 року через погіршення безпекової ситуації внаслідок просування лінії фронту та неможливість проведення сесій міських рад в Донецькій області були створені додатків військові адміністрації. 4 липня 2022 року було ухвалено рішення створити військові адміністрації у ще 14 громадах Донецької області. Мова йде про майже всі громаді півночі Донеччини – Бахмут, Краматорськ, Лиман, Миколаївка, Святогірськ, Часів Яр та інші. При цьому, частина цих громад була ще окупована. 1 вересня 2022 року військові адміністрації отримали громади навколо Покровська – Покровськ, Мирноград, Добропілля та Селидове. 14 квітня 2023 року було створено ще 8 військових адміністрацій. Головним чином у невеликих сільських громадах півночі області, відносно віддалених від лінії фронту. Таким чином, до середини 2023 року в Донецькій області всі неокуповані громади знаходилися під керівництвом сформованих військових адміністрацій. Й лише 16 квітня 2025 року були створені 9 військових адміністрацій громад півдня області, які були окуповані ще у 2022 році. В тому числі з’явилися ВА у Маріуполі та Волновасі. Варто підкреслити, що повноцінно військові адміністрації цих громад запрацювали набагато пізніше. Вадима Бойченко було призначено на посаду керівника Маріупольської ВА лише в грудні 2025 року, а Іван Лубінец став головою Волноваської ВА лише у березні 2026 року. 

Окремо варто підкреслити підхід Офісу Президента до обрання керівників військових адміністрацій. У найбільших громадах області було вирішено призначити начальниками військових адміністрацій обраних до цього міських голів (подібна тенденція спостерігається і в інших прифронтових областях). Зокрема, начальником Краматорської міської адміністрації став Олександр Гончаренко, Слов’янської – Вадим Лях, Маріупольської – Вадим Бойченко, Лиманської – Олександр Журавльов, Бахмутської – Олексій Рева. За словами експертів, такі призначення мають як свої переваги, так й певні влади. З одного боку, призначення обраного міського голови дозволило зберегти більший рівень керованості громадою оскільки очільник не треба було вивчати громади та вибудовувати відносини з керівниками на різних рівнях. З іншого боку, перепризначення старих керівників лишає у місті звичні схеми та сталі відносини, а в умовах практично обмежених повноважень голів військових адміністрацій з точку зору розподілу та використання бюджетних коштів це може значно збільшувати корупційні ризики. До того ж керівники військових адміністрацій, які до призначення були обраними головами громад, ведуть більш незалежну й прозору політику, бо можуть апелювати до думки виборців. Зокрема, вони частіше спілкуються з городянами, більш активно ведуть соціальні мережі та охоче коментують різноманітні події. Щодо інших керівників військових адміністрацій, то на ці посади намагалися призначати людей з наявним управлінським досвідом – працівників структурних підрозділів ОДА чи районних адміністрацій. 

В цілому експерти відзначають, що в області побудована доволі ефективна система військових адміністрацій на трьох рівнях – область, район та громада. Це дозволяє зберігати керованість процесами та забезпечувати виконання державної політики або скоріше втілювати в життя рішення керівництва держави. Зокрема, в області існує пріоритет витрачання коштів на оборону та безпеку. Й окремі громади спрямовують на ці потреби близько 80% своїх бюджетів. Понад 2,7 мільярда гривень з місцевих бюджетів спрямували громади Донецької області на допомогу українським військовим у 2025 році. Крім того, існує практика, за якою першоджерелом всіх повідомлень про масштабні обстріли, аварії чи їх ліквідації має бути голова обласної адміністрації, що має підкреслити вплив держави на всі процеси в області. 

Ще однією відмінною рисою системи військових адміністрацій Донеччини є сталість їх керівництва – значна частина керівників працюють на своїх посадах тривалий час, а всі зміни обумовлені дуже поважними причинами. Зокрема, за час повномаштабного вторгненні відбулася лише одна зміна керівника Обласної військової адміністрації. 5 вересня 2023 року Указом президента України з посади керівника Донецької обласної військової адміністрації було звільнено Павла Кириленка, який керував областю майже 4 роки. Проте, приводом для цієї відставки стала ротація ширшого кола керівників. Павла Кириленка було призначено головою Антимонопольного комітету, колишнього голову якого Ольгу Піщанську було переведено керувати Рахунковою палатою. 27 грудня 2023 року новим керівником Донецької обласної військової адміністрації було призначено Вадима Філашкіна, який до цього обіймав посаду заступника керівника ОВА Донецької області, що свідчить про стратегію Володимира Зеленського призначати на посади місцевих керівників, які мають досвід в регіоні 

Щодо керівників ключових міських військових адміністрацій, то майже всі вони були призначені відразу після утворення й за цей час не змінювалися. Зокрема керівника Краматорської міської військової адміністрації Олександра Гончаренка було призначено 4 липня 2022 року, а очільника Слов’янської міської військової адміністрації Вадима Ляха – 30 березня 2022 року. 

Військові адміністрації територіальних громад – складаються з 4-5 людей. Це голова, його заступник, юрист та ще кілька працівників. Фактичне керівництво та поточну діяльність здійснюють виконавчі органи міських рад, які були сформовані в громадах ще до повномасштабного вторгнення. Вони змінили підпорядкованість від міських голів головам військових адміністрацій. Слід зазначити, що персональний склад виконавчих органів залежить від окремих громад. Наприклад, в окремих невеликих громадах, які зазнали окупацію, відновити повноцінну діяльність виконкомів виявилося практично неможливо – значна частина працівників або залишилася в окупації, або покинула країну. Втім, у громадах, які не зазнали окупацію, стан за забезпеченням кадрами органів влади є кращим. Наприклад, згідно з відповіддю на запит у виконавчих органах краматорської міської ради станом на осінь 2025 року нараховується 77 вакансій, а загальне забезпечення кадрами становило 61%. 

Джерело: https://v-variant.com.ua/article/mikroraion-kramatorska/

Діяльність партій та народних депутатів

Після початку повномасштабного вторгнення в Донецькій області практично припинилися публічні активності більшості політичних партій. Наявні активності відбуваються переважно в площині допомозі військовим чи наданні гуманітарної допомоги мешканцям регіону. Питання публічної допомоги військовим практично повністю монополізувала партія "Європейська солідарність". Певні осередки цієї політичної сили навіть зараз обмежено працюють в найбільш безпечних громадах області. Втім, вони роблять акцент саме на "хабах допомозі армії". Плетіння сіток та різноманітні патріотичні заходи були головним направленням цієї політичної сили й до 2022 року. “ЄС” була ключовою політичною силою патріотичного спрямування, яка активно була представлена в області. 

Повномасштабне вторгнення не лише паралізувало публічне політичне життя на Донеччині, а й призвело до значного зниження представництва регіону у Верховній Раді. Під час позачергових виборів 2019 року до Верховної Ради було обрано лише 12 народних депутатів від Донеччини, в той час, як законодавство відводить для регіону 21 місце для мажоритарних депутатів – в 9 округах провести вибори не вдалося через їх окупацію. Під час повномасштабного вторгнення їх кількість скоротилася ще більше, бо для частини депутатів повноваження були достроково припинено через різні причини, а замістити вакантні місця неможливо через заборону на проведення виборів в умовах воєнного стану. Всього за цей час кількість депутатів від Донеччини скоротилася ще на 6 осіб. У липні 2022 року було достроково припинено повноваження депутата-самовисуванця Дмитра Лубенця, обраного від округу № 60 з центром в м. Волноваха. 1 липня 2022 року його було призначено на посаду Уповноваженого Верховної ради України з прав людини. В липні 2022 року були достроково припинені повноваження депутата Вадима Новинського, якого було обрано по округу № 57 з центром в Маріуполі від політичної партії “Опозиційний блок” (заборонена у 2022 році рішенням суду). За його словами, його бажання скласти повноваження пов’язані з окупацією міста й бажанням зосередитися на гуманітарних проєктах та розвитку бізнеса. Замість цього колишній депутат втік за кордон. Пізніше йому були висунуті звинувачення у державній зраді та ухиленні від сплати податків. Служба безпеки України навіть оголосила його в розшук, а суд ухвалив рішення про заочний арешт. 

13 січня 2023 року було достроково припинено повноваження депутата-самовисуванця від округу № 50 з центром в м. Покровськ Андрія Аксьонова. Своє рішення він публічно не пояснював та його поточне місце перебування достеменно не відомо. 24 лютого 2023 року за особистою заявою було достроково припинено повноваження депутата від партії “Опозиційна платформа – За життя” від округу № 47 з центром в м. Слов’янськ Юрія Солода. За даними журналістів, ще до повномасштабного вторгнення від поїхав з України в Латвію та не повертався. Крім того, від депутатського мандату відказалася його дружина, обрана від партії “Опозиційна платформа – За життя” Наталія Королевська. За відомостями журналістів-розслідувачів, родина мешкає у Дубаї. У грудні 2023 року про своє бажання припинити свої повноваження заявив депутат від округу № 47 з центром в м. Краматорськ Максим Єфімов (самовисуванець). Своє рішення він пояснив зосередженістю на релокації бізнесу та збереженні економічного потенціалу Краматорська, що не залишає йому часу на депутатській повноваження. Депутат заявив, що переконаний, що під час війни не потребує формального статусу для допомозі громаді. У квітні 2025 року, через смерть, були припинено повноваження депутата від від партії “Опозиційна платформа – За життя” від округу № 59 з центром в м. Мар’їнка Володимира Мороза. Таким чином, станом на початок 2026 року у Верховній Раді України лишається лише 6 депутатів, які були обрані від мажоритарних округів Донецької області. Втім, скоріше всього це не остаточна кількість й найближчим часом свій мандат може втратити ще один депутат – представник Бахмуту Федір Христенко. В грудні 2025 року суд затвердив його угоду зі слідством, якою він визнав свою провину у державній зраді. У лютому 2026 року його було визнано винним у цьому злочині й після набрання цього рішення законної сили з’явиться підстава для його позбавлення депутатського мандату. 

Ключові політичні гравці

Після повномасштабного вторгнення відбулося повне переформатування впливу окремих політичних гравців на події, які відбуваються в області. Однією з відмінних рис Донецької області була велика кількість регіональних політичних гравців, які мали дуже великий вплив на обмеженій території. Частіше всього їх впливовість була пов’язана з бізнесом, який працював у цій громаді та забезпечував значну частину податків та працевлаштування мешканців. Навіть до 2022 року в області не була остаточно викорінена практика "містоутворюючих червоних директорів" – керівників та власників бізнесу, які не лише заробляли гроші, а й впливали на міське самоврядування та політичне життя. Частина цієї системи була демонтована у 2014 році та під час виборів місцевих виборів 2019 року, але часто вона зберігалася й до повномасштабного вторгнення. Повномасштабна війна та окупація територій зруйнувала цей ландшафт впливу Першою і головною тенденцією є значне підвищення впливовості центральних органів влади. Через систему військових адміністрацій вона може впливати на життя у кожному куточку області. Таким чином, політичний вплив в області активно переходить від представників місцевих промислово-фінансових груп по осіб, наближених до політичного керівництва держави. Таким чином, наразі можна виділити наступну систему осіб, які найбільше впливають на політичне життя в області. 

Вадим Філашкін – начальник Донецької обласної військової адміністрації. Його впливовість обумовлена саме посадою, інтегрованістю у президентську вертикаль та можливістю спілкуватися з президентом та ключовими чиновниками його офісу. При цьому, він не є уродженцем Донецької області й вперше потрапив туди у 2015 році на посаду в підрозділах МВС. А перед призначення на посаду заступника керівника Донецької ОДА працював в керівництві обласного управління Національної поліції. Тривалий час був заступником Павла Кириленка, коли той очолював обласну владу. Разом з тим, публічно Вадим Філашкін не має сталих контактів з місцевими елітами й частіше демонструє віддаленість від цих центрів впливу та відданість президентської вертикалі. 

Рінат Ахметов – власник фінансово-промислової групи SCM. Статут найбагатшої людини гарантує йому вплив на політичне життя на різних рівнях. До початку повномасштабного вторгнення, підприємства що контролюються SCM були містоутворюючими для кількох міст міст області: Маріуполя (металургійний комбінати Азовсталь та Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча), Авдіївка (Авдіївський коксохімічний комбінат), Курахове (Курахівська ТЕЦ), Покровськ та Мирноград (шахти, які входять до ДТЕК), Дружківка (Дружківський машинобудівний завод). Навіть після окупації частини цих міст, Ринату Ахметову, через наявність активів в інших регіонах країни, вдалось зберегти свої статки та забезпечити політичний вплив. Через SCM Рінат Ахметов зберіг частину активів: енергетика (ДТЕК, ДТЕК Мережі здійснює розподіл електроенергії та експлуатацію електромереж у Київській, Дніпропетровській, Донецькій та Одеській областях), металургійна та гірничодобувна промисловість (Метінвест, дочірніми кампаніями якого є Запоріжсталь і Південний гірничо-збагачувальний комбінат), банківський та фінансовий сектор (ПУМБ), телекомунікації (Укртелеком), нерухомість (ЕСТА Холдінг), роздрібну торгівлю (ЦУМ Київ), сільське господарство (HarvEast), футбольний клуб “Шахтар”. 

Зокрема, наразі до його орбіти входять щонайменше 2 депутати Верховної ради від Донецької області: Муса Магомедов (від Авдіївки, до обрання працював генеральним директором “Авдіївського коксохімічного заводу”) та Сергій Магера (від Бахмуту, до обрання працював на різноманітних посадах на різноманітних посадах на “Металургійному комбінаті імені Ілліча”). Обидва були менеджерами на його підприємствах. Крім того, Ринату Ахметову вдалось домогтися призначення близького до себе Вадима Бойченка на посаду голови Маріупольської військової адміністрації (до обрання міським головою Маріуполя Бойченко працював в кампанії “Метінвест”, яка належить Рінату Ахметову). Крім того, під патронатом Ріната Ахметова ініційовано втілення проєкту "Сталева мрія" – компанія "Метінвест" розробила за свій кошт типові проєкти будинків та цілих кварталів для ВПО які будуються зі сталі. Крім Маріуполя, до цього проєкту активно долучилося місто Бахмут, що підсилює вплив Ріната Ахметова ще й через голову міської адміністрації Олексія Реву. 

Вадим Бойченко – начальник Маріупольської міської військової адміністрації, міський голова Маріуполя. Не зважаючи на те, що місто наразі зруйновано та повністю окуповане, його очільник продовжує мати значний вплив на процеси в регіоні. Перш за все, він пов’язаний з бізнесменом Рінатом Ахметовим. Зокрема, З 2010 по 2013 роки Бойченко працював у “Метінвест”, який належить Рінату Ахметову, а з 2013 по 2015 роки Бойченко перейшов до іншого маріупольського підприємства з групи “Метінвесту” – меткомбінату імені Ілліча. Зв’язок з Рінатом Ахметовим проявляється і в тісній співпраці з його благодійними фондом – зокрема, в рамках ініціативи "Mariupol Justice", яка направлена на фіксацію воєнних злочинів та збереження історичної пам’яті про Маріуполь. Також “Фонд Ріната Ахметова” співпрацює з центрами “Я Маріуполь”, надаючи ВПО з міста гуманітарну допомогу. По-друге, він все представляє найбільшу "релоковану громаду" – лише офіційно на території України перебуває щонайменше 80 тисяч ВПО з Маріуполя, а їх загальна кількість може сягати 200 тисяч. До того ж Маріуполь докладає найбільше зусиль для збереження єдності цієї громади, зокрема через центри “Я-Маріуполь”, які розташовані в понад 10 областей України. Центри діють як складова частина благодійного фонду “Я-Маріуполь”, який був заснований заступником мера Маріуполя Сергієм Орловим. Щодо фонду продовжується розслідування за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 201-2 КК України (Незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги). Територіальне управління Бюро економічної безпеки у Львівській області підозрює що посадові особи БО "БФ "Я-Маріуполь" здійснювали торгівлю автомобілями завезеними в Україну, як гуманітарна допомога від імені Шведського благодійного фонду "BLAGULA BILEN". Наразі тривають судові засідання по справі. 

Після призначення на посаду голови військової адміністрації в грудні 2025 року, Вадим Бойченко отримав доступ до майже 5 мільярдів гривень, які були накопичені у місцевому бюджеті Маріуполя через невизначений правовий статус бюджету громади через відсутність військової адміністрації у 2022-2025 рр. Маріуполь понад три роки не мав міської військової адміністрації. Маріупольську військову адміністрацію було створено лише 16 квітня 2025 року, і Вадима Бойченка призначено її начальником ще через вісім місяців. У поєднанні з міжнародною допомогою та внесками Ріната Ахметова це дозволяє втілювати масштабні проєкти облаштування житла для ВПО. Окремо варто зазначити, що згідно з журналістським розслідування на основі фінансового звіту “Партії Вадима Бойченка” за 2020 р. більшість донорів партії були пов’язані з його попередніми місцями роботи – “Метінвест”, “Азовсталь” та комбінат імені Ілліча, які знаходяться в власності Ріната Ахметова, що свідчить про зв’язок цих політичних акторів.

Максим Єфімов – бізнесмен, колишній депутат Верховної Ради України. Попри відмову від депутатського мандату 8 грудня 2023 року, бізнесмен має широкі зв’язки з владою на різних рівнях, що дозволяє йому ухвалювати необхідні рішення та створювати сприятливі умови для ведення та розвитку бізнесу. У 2021 році посів 51 місце у списку Forbes “100 найбагатших українців”. У 2019 році обраний народним депутатом Верховної Ради як самовисуванець від округу №48 (місто Краматорськ). З 6 грудня 2019 року – член депутатської групи "Довіра", у травні 2022 року очолив новостворену депутатську групу "Відновлення України". З 2014 по 2019 рр. був депутатом в складі президентської фракції “Блок Петра Порошенка”. Єфімов є співвласником Старокраматорського машинобудівного заводу та Краматорського заводу важкого верстатобудування, "Енергомашспецсталь". Одним з власників “Енергомашспецсталь” через кіпрську EMSS Holdings Limited є також й російська компанія "Атоменергомаш", яка входить до енергомашинобудівного дивізіону держкорпорації "Росатом". У квітні 2022-го "Енергомашспецсталь" припинив роботу через обстріли російської армії. Такоє Єфімов є власником "Донбасенерго" – є однією з найбільших українських компаній, що виробляє електроенергію. Їй належать дві теплові електростанції: Слов'янська ТЕС і Старобешівська ТЕС, що знаходиться на тимчасово окупованій території. За даними аналітики YouControl, яка охоплює період з 24 лютого 2022 по 31 жовтня 2023 року, йому вдалося збільшити свою фінансово-промислову групу на 11 компаній та потрапити за цим критерієм до п’ятірки національних лідерів. Зокрема, Єфімов лобіював ідею розбудови мережі вітряних електростанцій на Закарпатті, проти якої виступають місцеві мешканці, ідею також всіляко підтримував тодішній керівник Закарпатської обласної адміністрації Віктор Микита, який зараз посів посаду заступника керівника Офісу Президента, який фактично курирує регіональну політику. Крім того, Максим Єфімов має тісні бізнес зв’язки з ще одним бізнесменом Едуардом Мкртчаном, з яким спільно втілюють проєкти з вітрової енергетики. Екснардеп Максим Єфімов і Едуард Мкртчан спільно володіють компанією "Вітряні парки України". Зокрема, Депутати Тур’є-Реметівської сільської ради Закарпатської області виділили 15 га землі під будівництво 30 вітряків на полонині Руна для компанії "Вітряні парки України". 

Іменний благодійна організація "Фонд братів Мкртчан" активно працює на території Донецької області, надаючи гуманітарну допомогу ВПО та мешканцям прифронтових територій Інформація про діяльність цього фонду регулярно висвітлюється на сайті Донецької обласної адміністрації, на відміну від інших благодійників. Це може свідчити про наявність тісного зв’язку між обласної владою та бізнесменом. Крім того, саме компанія Едуарда Мкртчана внесла 30 мільйонів гривень застави за колишнього очільника області Павла Кириленка, якого підозрюють у незаконному збагаченні. 

Павло Кириленко – колишній начальник Донецької обласної військової адміністрації (з липня 2019 р. по вересень 2023 р.), наразі керівник Антимонопольного комітету України. за словами експертів попри відсутність формальних підстав впливати на життя області та прийняття рішень, він має достатньо багато зв’язків з місцевими елітами та глибоко інтегрований у систему влади. Щобільше, перебуваючи на посаді голови Донецької ОДА, він був одним з найвпливовіших очільників регіону – це дозволило йому обіймати цю посаду найбільший проміжок часу. Втім, корупційні скандали та звільнення Андрія Єрмака (на якого орієнтувався Павло Кириленко) зменшило його впливовість як в країні, так й в регіоні, але не обнулила її. 

Брати Іван та Дмитро Лубенці – голова Волноваської міської військової адміністрації та Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Івана Лубінця було призначено начальником Волноваської міської військової адміністрації в березні 2026 року. До цього він очолював військово-цивільну адміністрацію міста Волноваха, яка була створена у 2019 році. Дмитра Лубінця у 2010 році було обрано депутатом Волноваської міської ради. У 2019 році його було обрано до Верховної ради по Сокальському округу, а в липні 2022 року Верховна рада підтримала його призначення на посаду Уповноваженого Верховної ради з прав людини. Їх батько Валерій Лубінець з грудня 2024 року по січень 2016 року очолював Волноваську районну адміністрацію, а з 2016 по 2020 роки був головою Волноваської районної ради. Наразі він є головою Хлібодарської сільської громади. Тому брати, з одного боку можуть спиратися на місцеві еліти, а з іншого – користуватися впливом та незалежністю посади Уповноваженого з прав людини. 

Джерело: https://dsns.gov.ua/news/nadzvicaini-podiyi/kramatorsk-riatuvalniki-nadaiut-dopomogu-liudiam-pislia-aviaudaru 

Медіа

Після початку повномасштабного вторгнення медійне середовище Донецької області зазнало значних змін. Перш за все, майже повністю припинився вихід друкованих газет та мовлення місцевих ефірних телеканалів. Згідно з дослідженням “Інституту масової інформації” станом на 2024 рік в Донецькій області припинило діяльність 35 медіа. При цьому, в якості головних причин закриття називаються окупація міст, небезпечні умови у громадах, а також виїзд журналістів, бо більш безпечних регіонів. За словами експертів, рекламного ринку на території області фактично немає, тому медіа можуть виживати лише коштом грантової підтримки, додаткових активностей та побудови спільнот. На цей час медійне середовище області представлено головним чином місцевими та регіональними онлайн-медіа. За словами опитаних експертів, до 2022 року серед сайтів області існувало доволі чітке розділення на обласні та місцеві (чи навіть гіпермісцеві). До найбільших обласних сайтів варто віднести інтернет-видання "Острів", філію "Суспільного мовника" та сайт "Новини Донбасу" (чий сайт був кібератаковано і наразі недоступний). Крім того, практично кожна громада мала власні локальні ресурси. Їх кількість та якість залежала від розміру громади та наявності там фінансових ресурсів. Після повномасштабного вторгнення в найскладнішому становищі опинилися медіа окупованих громад. Фактично в одну мить вони втратили свою основну аудиторію. Наприклад, частина аудиторії маріупольських сайтів опинилася в окупації, а частина виїхала в інші регіони України чи за кордон. Таким чином, вони почали жити в різних інформаційних просторах та мати різні інформаційні потреби. Дуже схожа ситуація й в інших місцевих медіа з окупованих чи навіть не окупованих громад. До війни вони концентрувалися на висвітленні "місцевих новин", які просто зникли після окупації громади чи наближення лінії фронту. З метою збереження аудиторії, частина медіа почала перетворюватися на більше регіональні видання. Взагалі, більшість експертів стверджують, що питання втрати аудиторії є навіть більшою проблемою, ніж зменшення фінансування після припинення грантового фінансування через програми USAID. Донорське фінансування було головним джерелом фінансування для незалежних медіа регіону, які дотримувалися стандартів. Разом з тим, надлишок донорських грошей, які спрямовувалися на прифронтові регіони фактично знищили рекламний ринок регіону та спровокували появу купи медійних проєктів які просто зникли зі зникненням фінансування. 

 

Блок 4. Політичні конфлікти

Через відсутність відкритого політичного життя після початку повномасштабного вторгнення з 2022 року на території області не фіксувалося відкритих політичних конфліктів чи протистоянь. Разом з тим, не можна сказати, що жодних протистоянь на рівні області не відбувалося. Перш за все, існує певне протистояння в окремих місцевих військових адміністрації, особливо там де ці адміністрації очолили не колишні обрані голови громад. В таких громадах часом виникають конфлікти між керівником військової адміністрації та виконавчими органами влади, які продовжують виконувати свої обов’язки. За словами експертів частіше всього ці конфлікти не виходять в публічну площину. Втім інколи вони мають публічне продовження навіть в командах, які були сформовані за підсумками виборів. Зокрема, у грудні 2025 року з краматорської адміністрації звільнився заступник міського голови з комунальних питань Андрій Безсонний. Офіційно це звільнення не коментувалося, але неофіційно причиною звільнення вважається старий конфлікт з діючим головою військової адміністрації Олександром Гончаренком. За словами опитаних експертів, конфлікт був зумовлений впливовістю заступника серед працівників комунальної галузі яка була найбільш працездатною в умовах війни. 

Ще одним прихованим політичним конфліктом часів війни був процес створення військової адміністрації в місті Маріуполь та призначення її очільником Вадима Бойченка. Маріуполь став останнім великим населеним пунктом Донецької області, в якому у 2022-2025 р..не була створена військова адміністрація, навіть після повної окупації міста у 2022 р. Головна причина цього суперечки навколо потенційного начальника адміністрації. На думку, опитаних експертів бізнесмен Рінат Ахметов наполягав, що цю посаду має зайняти виключно Вадим Бойченко, з яким в нього були сталі зв’язки, в той час, як тодішній очільник області Павло Кириленко був проти цього призначення, бо вважав міського голову Маріуполя слабкою фігурою (опитані журналісти зазначали, що на думку Кириленка Маріуполь не був достатньо готовий до повномасштабного вторгнення). Міська військова адміністрація Маріуполя була створена 16 квітня 2025 року, а Вадим Бойченко був призначений головою військової адміністрації Маріуполя 17 грудня 2025 року, вже після звільнення у 2023 р.Павла Кириленка з посади голови обласної військової адміністрації. 

Корупційні скандали

Після початку повномасштабного вторгнення в області практично припинилися капітальні інвестиції та масштабні будівництва, які ведуть органи місцевого самоврядування, тому в центрі більшості великих корупційних скандалів знаходилося головним чином обласне керівництво. 

Найбільш гучним корупційний скандал пов’язаний з колишнім головою Донецької обласної військової адміністрації Павлом Кириленком є його обвинуваченні у незаконному збагаченні та не внесення у декларацію майна, яке належить його родичам. У серпні 2024 року (майже через рік після його уходу з Донеччини та призначення керівником АМКУ) йому було повідомлено про підозру у незаконному збагаченні та невнесення до декларації за 2020 – 2023 року майна на загальну суму понад 56 мільйонів гривень. Мова йде про сім квартир в елітних житлових комплексах Києва та Ужгорода загальною площею 688 квадратних метрів, будинка під Києвом площею 220 квадратних метрів та 2 земельних ділянок, 2 гаражів та 6 паркомісць, з нежитлових приміщень та автомобіля. За кілька днів Вищий антикорупційний суд обрав для нього запобіжний захід у вигляді застави в понад 30 мільйонів гривень. У встановлений строки ці гроші було внесено, а з часом стало відомо, що сплатила їх фірма, що належить підприємцю Едуарду Мкртчану. Крім того, заставу у 9 мільйонів гривень було обрано у якості запобіжного заходу для його дружини. Таким чином, голова АМКУ уникнув арешту та продовжив виконувати свої обов’язки. Тим часом у грудні 2024 року НАЗК збільшила оцінку суми не задекларованого майна до 72 мільйонів гривень. У червні 2025 року – повідомила нову підозру у не декларуванні зазначеного майна у 2024 році. А у липні 2025 року справу за зазначеними обвинувачення було передано до суду, який почав її розгляд. 

Тісний зв’язок з особою колишнього керівника Донецької ОДА має й ще один гучний корупційний скандал – обвинувачення колишнього керівника Департаменту житлово-комунального господарства Донецької ОДА в розкраданні значних коштів на будівництві та проєктуванні важливих інфраструктурних об’єктів. Про першу підозру фігурантам справи було повідомлено у листопаді 2025 року. За висновками слідчих НАБУ, на весні 2023 року тогочасний керівник департаменту житлово-комунального господарства Донецької ОДА створив та очолив злочинне угрупування з метою розкрадання бюджетних коштів. Крім нього до групи увійшов його однокласник та ще три спільника. Вони штучно завищили вартість устаткування та робіт, зімітували конкуренцію на торгах і забезпечили перемогу підконтрольної фірми, фактичне керівництво якою здійснював однокласник посадовця. Попри відсутність належної проєктної документації з нею уклали контракт вартістю понад 200 млн грн на постачання та підключення сімох модульних котелень у Селидовому й Українську. І хоча самі котельні поставили, підключили з них лише дві, але й ті не працювали через брак. Також група уклала фіктивні договори на реконструкцію системи водопостачання міста Святогірськ. Роботи були проведені кустарним способом, а члени групи тиснули на керівників комунальних підприємств з метою прийняття та вводу в експлуатацію незакінчених об’єктів. За висновками слідства, загальна сума збитків становить 140 мільйона гривень. Колишнього керівника Департаменту та його спільників було заарештовано, але з часом вони вийшли на волю. За Сергія Гончаренка було внесено заставу у розмірі 4 мільйонів гривень, а за його однокласника – 3 мільйона. Хто вносив заставу не повідомляється. У березні 2026 року колишньому керівнику департаменту ЖКГ Донецької ОДА було повідомлено чергову підлозі. Цього разу його звинувачують розкраданні коштів на проєктуванні реконструкції водогону Сіверський Донець – Донбас. За висновками слідства у 2021 році департамент уклав договір на проєктування з підконтрольною фірмою внаслідок цього проєктування здійснювалося лише частково, а майже 80 мільйонів гривень було розкрадено. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, Департамент житлово-комунального господарства Донецької ОДА з листопада 2019 року по квітень 2024 року очолював Сергій Гончаренко, який є рідним братом очільника Краматорська Олександра Гончаренка. За ці роки, за даними системи ProZorro, департамент уклад договорів майже на 1,2 мільярда гривень. Важливий аспект цих підозр полягає в тому, що відновлення теплопостачання Селидового та водопостачання Святогірська знаходилися на особистому контролі тогочасного керівника обласної військової адміністрації Павла Кириленка та його заступника Ігоря Мороза. 

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/yak-zhyve-kostyantynivka-misto-na-liniyi-vohniu/33419425.html 

Блок 5. Політично-соціальна активність у регіоні

Політична активність

Після початку повномасштабного вторгнення політична активність на території Донецької області впала практично до нуля. Оскільки в області через безпекова складову заборонено всі масові заходи, політичні партії позбавлені можливості проводити публічні заходи, тому в області не фіксуються особливі прояви політичного життя. Певна частина політичних партій взагалі припинила будь-яку публічну активність на території області. Перш за все, мова йде про заборонені партії: “Опозиційна платформа – За життя” та “Партія Шарія”. Після початку повномасштабного вторгнення, ці політичні сили взагалі та окремі депутати припинили будь-яку політичну активність. Інші партії припинили свою публічну активність, але продовжують підтримку номінального функціонування партійних осередків. У публічній площині помітна лише місцева організація “Європейської солідарності”, втім її активність є скоріше військово-волонтерською ніж політичною. В області до цього часу функціонують громадські приймальні партії які ведуть переважно волонтерську діяльність. 

В цих умовах різні сили активно використовують волонтерську та гуманітарну допомогу як спосіб заявити про себе та здобути лояльність виборців на найближчих виборах. Перш за все, всі громади сконцентрували на собі питання видачі гуманітарної допомоги. Наприклад, низка невеликих громад дозволяють благодійним організаціям доставляти гуманітарну допомогу безпосередньо своїм мешканцям. А ось більші громади, таки як Краматорська та Маріупольська роблять це через мережу своїх гуманітарних хабів оголошуючи попередню реєстрацію отримувачів. За офіційною версією це зроблено з метою впорядкування цієї діяльності. Втім, за словами експертів, місцеві адміністрації, на чолі яких здебільшого стоять раніше обрані міські голови, активно використовують роздачу цієї допомоги як прояв піклування про своїх виборців. При цьому, частіше всього ім’я очільника громади не лунає, але підкреслюється внесок місцевої адміністрації про мешканців. Цікаво, що ця активність зосереджена на лише в межах області – більшість міст (як окупованих, так й тих які знаходяться поблизу лінії фронту) створили цілу мережу “гуманітарних хабів” в різних куточках країни. Всього наразі діє 102 хабів у 19 областях України. Для розміщення цих хабів обираються міста з найбільшою кількість ВПО з громади. Більшість цих хабів розташовано у Дніпрі та Києві, а найбільшу мережу закладів адмініструє Маріупольська міська рада – наразі функціонує 21 осередок “Я – Маріуполь” в різних областях країни. Від Авдіївки діє мережа хабів “Авдіївка. ВПОраємось!”, від Бахмутської громади центри “"З Бахмутом у серці”, місто Покровськ підтримує переселенців з громади через мережу “Гуманітарних ХАБів "Єднання". Центри підтримки ВПО "Бахмутський район єднає" об’єдную переселенців з Бахмуту, а влада Волновахи координує благодійну допомогу для ВПО в рамках роботи центрів “Пліч-о-пліч”. В хабах проходять прийоми громадян, надають консультації про отримання соціальних послуг для ВПО в нових громадах, надають гуманітарну допомоги, забезпечують продовольчими та непродовольчими наборами. 

При цьому більшу частину гуманітарної допомоги в область спрямовують міжнародні гуманітарні організації самостійно чи через своїх місцевих провайдерів. Втім, відбувається й робота місцевих благодійників. Найбільш активним є бізнесмен Рінат Ахметов – його фонд регулярно доправляє продуктові набори до прифронтових громад. Крім того, фундація активно пропонує допомогу з лікуванням та реабілітацією для мешканців, які дістали поранення внаслідок обстрілів та реалізують програму “Серце Азовсталі” для придбання житла для захисників Маріуполя, які пройшли полон чи отримали поранення під час облоги міста. Окремо варто підкреслити, що після початку повномасштабного вторгнення фонд змінив назву (раніше мав назву "Розвиток України") й сконцентрувався на просування персонального бренду бізнесмену. Також діє й проєкт "Сталевий фронт Ріната Ахметова", який займається наданням мілітарної допомоги українським військовим, поліції та працівникам критичних підприємств. Зокрема, на сайтах благодійних проєктів бізнесмена наголошується що сума, виділена Рінатом Ахметовим на підтримку оборонних і гуманітарних потреб України, перевищує 12.8 мільярдів гривень ($350 млн). 

Крім того, просуванням свого персонального бренду через благодійність займався ще один бізнесмен Едуард Мкртчан через свій “Фонд братів Мкртчан”. Варто зауважити що висвітленням діяльності “Фонду братів Мкртчан” активно займається Обласна військова адміністрація яка регулярно публікує на своєму сайті новини про діяльність фонду в області. Едуард є одним з синів колишнього співзасновника “Індустріального союзу Донбасу” Олега Мкртчана, який у 2019 році був визнаний винним російським судом у крадіжки коштів державного Зовнішекономбанку та засуджений до 10 років позбавлення волі. “Індустріальний союз Донбасу” – один з найбільших холдінгів України, який раніше контролював низку підприємств Донецької та Луганської областей, зокрема, Алчевський металургійний комбінат, Алчевський коксохімічний завод, а також Камет-Сталь (Дніпровський металургійний комбінат в м. Кам’янське Дніпропетровської області). 

З 2018 року Едуард Мкртчан активне веде бізнес на території України. Його головний фокус – вітроенергетика, а ключовий бізнес-партнер – Максим Єфімов (колишній народний депутат). Ще до 2022 року Едуард Мкртчан проявляв високий рівень публічної активності, (насамперед Краматорську) й серед краматорської політичного журналістського середовища існувала теорія, що на наступних парламентських виборах у 2024 році Максим Єфімов мав отримати прохідне місце в списку якоїсь з партій, а Едуард Мкртчан – балотуватися до Верховної Ради від Краматорська. У 2021 році Едуард Мкртчан на чолі “Агенції розвитку та інновацій “Наш Краматорськ”” підписав Меморандум про будівництво в Краматорську 100 тисяч кВ м нового житла, проєкт мав реалізовуватись спільно з місцевою владою. Максим Єфімов та Едуард Мкртчан у 2020-2021 рр. спільно спонсорували різноманітні публічні активності в Краматорську: святкування, спортивні марафони.Втім війна змінила плани розбудови Краматорська та більш активної залученості Максима Єфімова та Едуарда Мкртчана. Наразі Мкртчан проходить службу в лавах батальйону ТОР Національної поліції та активно займається благодійними та волонтерськими проєктами. 

Релокація громад

Окупація значної частини області та переселення великої кількості містян спровокували появу нового для України явища, яке умовно можна назвати “релоковані громади”. Першою такою громадою став місто Маріуполь. Після його окупації у 2022 році щонайменше третина мешканців виїхала на підконтрольну владі частину України. Наступальна операція Сил оборони України та осені 2022 року, внаслідок якої був звільнений Херсон, частина Харківщини та північ Донеччини, принесла надію на можливість переможного контрнаступу на півдні країни. Про близьке звільнення Маріуполя та Бердянська говорили на всіх рівнях, в цих умовах до міської влади було важливо зберегти єдність громади, утримати навколо місцевої влади кількість містян, які після звільнення готові повернутися до напівзруйнованого міста, наповнити його життям та почати розбудову. Станом на 2026 рік Маріуполь, як і більша частина Донецької області, залишається окупованою. В цих умовах влада міста опинилася в дещо непростих обставинах – вона готувала плани відновлення міста та майже 2 роки обіцяв швидке повернення. В їх умовах виникла ідея будувати “новий Маріуполь” десь на підконтрольній частині України. Для цього був розроблений та запущений проєкт “Сталева Мрія”. Сенс цього проєкту полягає в тому, що металургійна корпорація “Метінвест” (яка належить Рінату Ахметову) розробила за власний кошт проєкти житлових будинків та громадських будівель, які будуть зводитися на основі металевого каркасу. Серед іншого розроблено й комплексний проєкт будівництва нового мікрорайону для ВПО з Маріуполя у Білій Церкві. Цей проєкт передбачає побудову 1050 осель. На першому етапі, який буде тривати 2 роки, планується звести житло для 350 родин. Старт цього етапу відбувся наприкінці 2025 року. Крім того, зараз Маріуполь розглядає можливість запуску ще кількох аналогічних проєктів в інших містах країни. Будівництво цих житлових комплексів дозволить не лише вирішувати проблему забезпечення житлом ВПО, а й підтримувати згуртованість переселенців з Маріупольської громади.

За іншою траєкторією розвивається “релокація” Краматорської громади. Ще на початку повномасштабного вторгнення народний депутат (на той момент) та бізнесмен Максим Єфімов перевіз кілька своїх основних виробництв до Закарпаття. Виробник вітрогенераторів “Фурлендер Віндтехнолоджі” та машинобудівний завод “Краматорський завод важкого верстатобудування” були переміщені до невеличкого міста Перечин на Закарпатті. При цьому, переміщення відбулось не лише фізично, а і юридично – виробник вітрогенераторів має закарпатську реєстрацію травня 2022 року, а завод важкого верстатобудування – з червня 2022 року. Після переміщення підприємств, вони почали у місті активно розвивати соціальні інфраструктуру. Наприкінці травня 2023 року Краматорськ та Перечин стали містами-побратимами підписавши меморандум про співпрацю, згідно з яким Перечин має допомагати релокувати до себе деякі заклади соціальної сфери, надавати гуманітарну допомогу та підтримку евакуйованим жителям Краматорська. Зокрема вже збудовано житловий комплекс для ВПО який наразі складається з 13 будинків на 126 квартир, в який може оселитися майже 800 осіб. Поки що це житло передається працівникам підприємств в оренду, але підприємства компенсують частину орендної плати. Компанію яка будувала та адмініструє цій житловий комплекс “Твоє рідне місто” очолює Тетяна Савченко – колишня заступниця Краматорського міського голови з економічних питань яка звільнилася після початку повномасштабного вторгнення. До Перечина перебрався й ще один колишній заступник краматорського міського голови – Сергій Смірнов. Зараз він очолює ще одне підприємство з орбіти Максима Єфімова – “Управляючу компанію Індустріального парку “ФРЕНДЛІ ВІНДТЕХНОЛОДЖІ”.

Варто відзначити, що релокований бізнес має величезний фінансовий вплив на громаду. Якщо у 2021 році доходи місцевого бюджету Перечинської громади становили 107 мільйонів гривень, то за підсумками 2025 року бюджет перевищив показник в 371 мільйон гривень. Річна сума податку на доходи фізичних осіб збільшилася з 39 мільйонів у 2021 році до 229 мільйонів за підсумками 2025 року. Тому релокований бізнес отримав головний важіль впливу на владу – фінансовий. 

Крім, промислової інфраструктури до Перечина з Краматорськ почала переміщуватися соціальна інфраструктура яка продовжує фінансуватися з міського бюджету Краматорська. Зокрема до Закарпаття було переміщено Краматорську ЗОШ №1, яку було перейменовано у “Перший Краматорський ліцей” та дитячий садок “Калинка”. Щобільше, краматорська міська влада за кошти бюджету замовила ремонт у приміщення на 53 мільйона гривень коштом краматорського міського бюджету. Також до Перечина заплановано переміщення Краматорського вищого професійного училища, а Донбаська державна машинобудівна академія планує зібрати всі свої підрозділи й відновити офлайн навчання у місті Хуст на Закарпатті. 

Крім того, з Краматорська до Перечина почала переміщуватися “виборча інфраструктура” яка пов'язана з колишнім народним депутатом. Зокрема на Закарпаття релоковано благодійний фонд Максима Єфімова, який у Краматорську використовували для проведення різноманітних “благодійних акцій” під вибори: роздачу безкоштовних окулярів для пенсіонерів чи подарунків для першокласників. Цікаво, що у січні 2024 року з назви Благодійного фонду Максима Єфімова зникло використання фрази “Наш Краматорськ”, а у вересні 2025 року він став “Благодійним фондом “Френдлі Україна”. Тоді ж він змінив місце реєстрації на Перечин. В листопаді 2025 року притулок для вимушено переміщених осіб (ВПО) у селі Дубриничі на Закарпатті, раніше відремонтований коштом міжнародних донорів, передали в оренду благодійному фонду "Френдлі Україна", що пов’язаний з колишнім нардепом Єфімовим. Місцева влада заявляла що в орендованому приміщенні мають жити працівники індустріального парку, більшість яких переїхали на Закарпаття разом з релокованим підприємством "Френдлі Вінд Технолоджі". 

Також до Закарпаття було переміщено медійні активи колишнього депутата. Зокрема, нещодавно було запущено сайт “Банош”, який своєю командою та дизайном повторює сайт “Про100медіа”, який можна зв’язати з колишнім народним депутатом. На ньому час від часу публікуються досить комплементарні матеріали щодо діяльності фірм Максима Єфімова, хоча сама редакція зв’язки з колишнім народним депутатом прямо заперечує. 

Таким чином, спостерігається, що у Перечині формується в прямому сенсі альтернативна громада, яка у разі участі ВПО у місцевих виборах цілком може дуже сильно вплинути на місцеву розстановку сил. Річ у тому, що населення міста у 2022 році становило 6,5 тисячі осіб. Наразі лише на Краматорському заводі важкого верстатобудування, який було релоковано до Перечина, працює понад 1900 осіб, а за відомостями Міністерства соціальної політики у Перечинській громаді зареєстровано 430 ВПО з Краматорська. 

“Релоковані громади” в певній формі створюють майже всі громади Донецької області. Таким чином військові адміністрації, перш за все, окупованих міст демонструють свою поточну діяльність. Частіше всього це відбувається через створення гуманітарних хабів, які опікуються ВПО з громад. Втім, такий підхід викликає суттєві заперечення у фахівців що працюють з гуманітарною допомогою, бо таких підхід створює нерівні умови для мешканців області у доступі до гуманітарної допомоги та соціального захисту. Перш за все, це пов’язано з тим, що не всі населенні пункти мають можливість створити такі осередки допомоги. Крім того, такі осередки діють не во всіх великих містах, та навіть не в усіх областях. Наприклад, хаби Краматорської міської громади є насамперед у Дніпрі та Києві, Проте в цих містах мешкає меншість ВПО з Краматорська – в цих містах зареєстровано майже 17000 ВПО з Краматорська, що становить приблизно 20% від їх загальної кількості. Крім того, громади мають різні фінансові ресурси та різні відносини з міжнародними донорами що впливає на якість та об’єм допомоги. Опитані фахівці вважають такий підхід потенційно дискримінаційним. 

Джерело: https://armyinform.com.ua/2025/12/12/tut-shhe-nedavno-bulo-misto-bijczi-hyzhaka-pokazaly-yakyj-vyglyad-maye-kostyantynivka-pislya-rosijskyh-atak/ 

Ще один напрямок підтримки “громад у вигнанні” — переміщення й підтримка діяльності навчальних, медичних і соціальних закладів. Практична кожна з окупованих громад має релоковані до більш безпечних регіонів країни медичні чи навчальні заклади. Зокрема, наразі в Україні функціонує щонайменше 19 медичних установ із Донеччини, а ще кілька перебувають на стадії реплікації й облаштування на новому місті. Навколо всіх цих закладів відбувається гуртування громад, а місцева влада демонструє свою діяльність та необхідність для мешканців. 

Більшість експертів називають появу таких “релокованих громад” очікуваним і логічним явищем, але подальша доля таких громад залежить від багатьох факторів, перш за все — від позиції держави щодо юридичного збереження окупованих громад як доказу факту окупації й аргументу на користь повернення українського контролю над цими територіями. 

Цей матеріал профінансовано в рамках програми міжнародного розвитку уряду Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, але висловлені в ньому погляди не обов'язково відображають офіційну політику уряду Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії.